Культовий вандалізм

 

Про це безкінечно пишуть, але попри рішення, постанови, заклики ситуація не змінюється, ба, навіть погіршується. І річ не лише в тому, що дерев’яні церкви в Україні горять щороку, як влітку, так узимку, а те, що занепадає і деградує сама сакральна архітектура, перетворюючись поступово або стаючи відразу звичайним кічем.

Бо щоб там не казали, але сакральна культура  безпосередньо залежить від  стану культури взагалі, позаяк є її частиною.

  Через сто років в Україні не залишиться жодного дерев’яного храму. Одні згорять, інші розберуть і на їхньому місці побудують муровані. Відповідальність за вандалізм лежить насамперед на самих вірян, які диктують свої смаки священикам, і на священиках, які диктують свої смаки вірянам. Відповідальність лежить на владі, яка спокійно спостерігає за вандалізмом, і не розслідує фактів наруги над культовими пам’ятками та їх знищенням, і не карає.

Горіла церква…

…У 1801 році у селі Нагуєвичах було збудовано дерев’яну церкву св.Миколая. Згодом хрест на її купол викував батько Івана Франка Яків, він же подарував срібний оклад для Євангелія. У цій церкві й хрестили Івана Франка, поруч на цвинтарі поховані  його батьки. У 30-х роках ХХ ст. церкву відновили. Збереглася світлина Михайла Драгана того часу. Коли я закінчувала школу в Нагуєвичах, церква була вкрита бляхою замість гонти і помальована на жовто.

У ній не правилося до 90-х років. І ось 1996 року  світ дізнався, що церква св. Миколая згоріла. Пам’ятка не лише архітектури, а й історична. Був великий розголос, але навіть у цьому випадку розслідування звелося, як завжди, до одного й того самого висновку: несправність електромережі. Усі вмили руки. Культурна громадськість хотіла відбудувати церкву у первісному вигляді, громада Нагуєвич вчинила по-своєму і прудко звела муровану стандартну церкву, яка абсолютно дисонує з довколишнім середовищем і, можливо, виглядала б пристойно десь у російській глибинці на пагорбі серед беріз, а не в бойківському селі.

Взагалі, всі ми знаємо, що кожна громадська споруда в наші часи супроводиться «відкатом». Наприклад, будують школу – директор цієї школи будує водночас собі будинок. А який відкат з дерева? Тим більше, що кошти на відбудову Франкової церкви збирали б по всій Україні й існував би певний контроль за їхнім використанням. Будувати дерев’яну церкву невигідно. Не тому, що вона може згоріти, а тому, що, по-перше, важко знайти майстрів, а по-друге, на такому будівництві не нагрієш руки.

Років 5 тому з великим сумом я довідалась, що згоріла церква у селі, де я народилась, Залокоть. Церква була споруджена 1799 року. У ній свого часу правили родичі матері Івана Франка, чиї надгробки прибрала радянська влада ще в 50-х роках. Церква згоріла вранці за лічені хвилини, а була вона чималенька. Я ще встигла її сфотографувати, коли за рік до того приїжджала в Залокоть. Висновок – той самий. І що підозріло – наступного ж дня привезли готовий проект нової церкви, цього разу дерев’яної. Про цю квапливість писали навіть у пресі. Але на тому все скінчилось.

Попри запеклу міжконфесійну ворожнечу між греко-католиками й православними, ніхто не спалив жодної церкви. Але чи все чисто у випадках, списаних на необережне поводження з електрикою – про це ми навряд чи дізнаємось. Кожна дерев’яна церква – потенційно під загрозою. Горіли церкви і раніше, але стільки, скільки згоріло за роки Незалежності, не згоріло,  мабуть, за останні сто років. Церкви палили татари, храми гинули у сільських пожежах, за комуністів теж палили церкви. Наприкінці 40-х років у селі Опака місцевий комуніст, щоб вислужитись перед владою, спалив унікальну  дерев’яну церкву 16 століття. У наукових працях досі подибуємо згадки про неї, наче вона існує. У 2010 році на її місці побудували нову, муровану.

Наші дерев’яні церкви нашпиговані електротехнікою – гірляндами, динаміками, мікрофонами. Коли я чую з подвір’я батьківської хати усю відправу, у мене не виникає жодних побожних почуттів. Колись по селах висіли гучномовці, які транслювали радіо на півсела, наповнюючи громадян соціалістичним духом. Отакі в мене грішні асоціації. У нас в селі три церкви на 1000 мешканців, і при престолі стоять самогонщики, ділки нечисті на руку, тобто ті, хто так щедро дає на церкву, бо має з чого. Але це вже інша розмова.

Притча про  Золоту чашу

Колись, дуже давно, коли татари приходили на наші землі, люди з села втікали до лісу. Одна жінка не встигла й побачила, що до її хати на коні їде татарка. Вона сховала дитину під коритом, а сама принишкла у сінях. Коли татарка нахилилася над діжею, жінка втопила її. У поклажі на коні знайшлося багато золота й срібла, зокрема золота церковна чаша. Жінка побудувала церкву і чаша для причастя перебувала в ній кілька століть. У 70-х роках ХХ ст. священик зробив з цієї чаші зуби всій родині. Про це всі в селі знали й тихо підсміювались.

Ось така історія. Коштовні оклади, ікони у радянські часи були вивезені з багатьох зачинених церков, хоча грабували церкви тоді надзвичайно рідко. З церкви Покрови (1850) у моєму Урожі вивезли всі ікони й знищили різьблений іконостас. Дитиною я підібрала уламок різьби на липовому дереві й досі зберігаю у себе. Ікони ніхто не намагався повернути. Утім, знаючи, як тепер обкрадають церкви, нехай вони зберігаються у музейних фондах. Але держава могла б компенсувати те, що відібрала.

Подібне відбувалось і в інших церквах. Згодом з’явилася ціла армія богомазів, яка розписувала спустошені церкви, керуючись виключно смаками замовників, а не канонами. А вже потім церкви почали прикрашати блискітками, дзеркальцями на фасадах, ілюмінацією, штучними квітами, гіпсовими фігурками Мадонни. У церкві можуть одночасно знаходитися й старі ікони, й куплені на базарах  штамповані образи, і навіть розмальовані фотографії ікон, що їх колись носили по селах глухонімі. Одне слово, суцільна еклектика, що навіть виходить за межі канонів конфесії. По-своєму це зворушливо-наївно, якби не…

Якби не дивний звичай палити старі ікони. У селі я не раз була шокована, заставши замість звичних потемнілих дідівських ікон щось яскраве китайського виробництва. Коли запитувала, де ділись старі образи, мені відповіли, що спалили. Те саме відбувається й подекуди у церквах. Хоча й наші семінаристи слухають курс сакрального мистецтва, як і їхні попередники, не всі з них розуміють мистецьку вартість ікон, бо інакше б не лежали по кутках дзвіниць запилюжені церковні образи, зняті зі стін. Можливо, викладачам слід переводити їхню вартість у грошовий еквівалент – ця мова зрозуміла всім…

Пластик форевер

Храм Стрітення Господнього у селі Великі Дідушичі я побачила минулого року, шукаючи сліди міста Соколів. Півсела працює у Чехії, вибудувало собі цілу вулицю однаковісіньких котеджів з гіпсовими гномиками на травниках, жабами і лелеками. Зразу видно, багате село. Того року якраз виповнилось двісті років старій  церкві (1811). Майже впритул до неї стоїть нова, мурована, як суперниця. А стара – оббита пластиковою вагонкою. Що добре для дому, то добре й для церкви – вважають парафіяни. Пластикові вікна, наприклад.

У нас в селі зняли третій ярус з дзвіниці, і вона вже не найвища на Дрогобиччині. А на самій церкві посадили величезну баню, оббиту бляхою. Вирубали столітні липи й розібрали кам’яний мур, викладений з валунів. Біля цвинтарної церкви взагалі розібрали стару дзвіницю й вимурували нову з пластиковими вікнами.

У Японії збереглись дерев’яні храми ХІ ст. Зужиті дерев’яні деталі  традиційно замінюють автентичним матеріалом, поступово. У нас же, якщо не можуть позбутись  старої церкви, то спотворюють її до невпізнання. Про яке занесення бойківської дерев’яної церкви у список культурної спадщини ЮНЕСКО може йтися, коли ця церква існує лише у скансенах. Унікальну пам’ятку 16 ст. Церкву святого Юра в Дрогобичі, що перебуває у відання Дрогобицького краєзнавчого музею, я застала в риштуваннях, дерев’яна огорожа місцями впала, брама відчинена, порожньо, довкола смітники, сухе листя. Один сірник – і вже нема проблеми. Польським туристам нецікаві наші храми, отже, прибутки невеликі, а грошей на постійну реставрацію автентичними матеріалами не дають достатньо. Отак колись на схилі Підгорецького замку стояла похилена і всіма забута церковця без жодного цвяха, яку могли побачити лише ті, хто не шукає «польщизну» в Україні. Одного дня вона згоріла, і тепер не псує пейзаж. Про вогнетривкі суміші, якими просочують дерево, навряд чи хтось чув.

Одна з останніх фотографій підгорецької церкви

Що більше ми намагаємось імітувати цивілізовану Європу, то більше  впадаємо у варварство. Бо, як казала одна мудра моя землячка, «як не дала мама чоловікові розуму, то чужий йому не допоможе».

Ностальгія

Хто ще хоче вдихнути чистого, не зіпсутого синтетикою повітря, мусить піднятися в гори, де в тиші та спокої, у цілковитій гармонії з краєвидом досі будують хати з дерева, а церкви, хоч і вкриті бляхою й пофарбовані, наповнені духом минулого, і не втратили ні первинної форми, ні змісту. Ці маленькі гірські села, що майже під польським кордоном, - останній притулок народної культури. Там можна почути старовинні колядки, народні молитви, побачити прадавні ігрища при мерці, пізнати невідомі звичаї. Там жінки народжують багато дітей, хоча через замкнутість і шлюби між далекими родичами вони не завжди здорові. Але ці люди обрали собі таке життя. Той, хто народився у горах, не зможе щасливо жити у долині.

І це – все життя. Не резервація, не заповідник, не втрачений рай. Узимку сніги засипають дороги, але високі похилі дахи хат і церков гідно витримують їхню вагу.

Хочу закінчити свою невеселу розповідь ностальгійною ноткою – цитатою з подорожнього щоденника  швейцарця Ганса Цбіндена 1933 року. Ось що він відчув, спостерігаючи за богослужінням в гуцульській церкві: «Чому саме тут, де невідома власновільна, індивідуальна, де тільки спільна основа є носієм життя та чуття усіх – дарма, що воно вузьке та просте, - чому саме тут більше оригінальності, більше сильних індивідуальностей? Із пізнання цих найпростіших (як і найбагатших) розгалужень культури має значення те, до чого ми з тяжким трудом наново доходимо, що тільки на живій основі релігійного життя, яке єднає усіх членів у різноморфну одиницю, можливе найбагатше виявлення своєрідного життя зрілої індивідуальності».

Джерело: ZAXID.NET

Автор: Галина Пагутяк 

Джерело:   Мандрівники Христа Царя

23.01.2012р. Б. / США: Працівникам церковних установ хочуть включити в соцпакет контрацепцію та аборти

 

Ще не стихло відлуння слів Бенедикта XVI про тривожну тенденцію в США – держава ігнорує спротив сумління віруючих, а вже американська адміністрація зробила черговий суперечливий крок.

 

Ідеться про те, що може стати цілком реальним обов’язок включати контрацепцію в пакет медичного страхування для працівників церковних інституцій. На це має піти рік, а асигнування покриють також і повернення фінансового еквіваленту за стерилізацію та абортивні засоби. 

Голова Конференції єпископів США назвав це рішення «позбавленим докорів сумління» і націленим на совість. На думку кардинала Тімоті Долана, це також атака однаковою мірою як на доступ до медичної опіки, так і на релігійну свободу. «Уряд не може примушувати американців ставитися до вагітності як до хвороби, якої потрібно уникнути за будь-яку ціну», – сказав митрополит Нью-Йоркський. 

Варто додати, що у Штатах розвивається свідомість стосовно захисту людського життя від зачаття до природної смерті, й про це свідчить ініціатива молитовного чування в цьому намірі. Воно відбулося 22 січня у вашінгтонському національному санктуарії Непорочного Зачаття, на яке організатори очікували близько 10 тис. учасників. Чування пов’язане з традиційним Маршем за життя, що його скликають у США в день легалізації абортів у цій державі. 

За матеріалами: Radio Watykańskie  

КРЕДО

21.01.2012р. Б. / У Львові відбудеться спільна молитва за Україну в День Соборності

 

У неділю, 22 січня в День Соборності українських земель о 14.00 год. біля пам’ятника Т. Шевченку у Львові  розпочнеться спільна молитва за Україну. Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії закликає священнослужителів УГКЦ взяти участь у цій події на головній площі м. Львова, а також у цей день відслужити Богослуження за Україну у своїх парафіях та повідомити вірних про цю пам’ятну подію в історії українського народу.

Джерело:  Прес-служба Львівської Архиєпархії УГКЦ

20.01.2012р. Б. / Україна і українство: «п’ята хвиля»

Наслідком співпраці УГКЦ і держави стала пропозиція створити Культурно-інформаційний центр роботи з українськими мігрантами. Пасторально-місійний відділ УГКЦ наполегливо виводить обговорення проблеми мігрантів на високий державний рівень.

 

Про це CREDO повідомила Іванна Рижан. 

На зустрічі, яка відбулася 30 грудня минулого року в Києві, в університеті ім.Шевченка, голова Пасторально-місійного відділу УГКЦ владика Йосиф Мілян виступив із доповіддю. Він зазначив: за різними оцінками, упродовж 2008-2009 років за кордон виїхали від 5 до 7 мільйонів українців. Загальна кількість «закордонного українства» становить близько 20 млн. осіб. Втім, голова ПМВ УГКЦ говорив також і про те, що він бачить позитивного в цьому явищі. «Український еміграційний рух дозволяє проявити себе не тільки як Церкву свого права, це дозволяє нам проявити себе як Східну Католицьку Церкву, яка крокує у напрямі патріаршества», – зазначає владика Йосиф. Принагідно він розповів про діяльність очолюваного відділу, який займається вірними УГКЦ у 37 державах світу: від Японії, Індії, країн Прибалтики та Скандинавії до Африки. Представив також плани відділу. «Ми пробуємо створити якусь законодавчу базу, консультаційні пункти, – зокрема, сказав владика Йосиф Мілян. – Проводимо вишколи семінаристів старших курсів і шукаємо харизматичних кандидатів, які б мали бажання їхати на місії. Хочемо створити Євангелізаційний місійний інститут, який займався б цією проблематикою і готував кандидатів. На наступний рік заплановано курс для дівчат, потенційних кандидаток на дружин священиків. Створено базу для біженців. На цей рік заплановано чимало таборів для дітей-мігрантів. Комісія у справах мігрантів створила скайп-спілкування між дітьми й батьками, які перебувають за кордоном».

Теофіл Рендюк, заступник директора Департаменту зв’язків із закордонним українством, начальник відділу національних меншин та віросповідань МЗС України, у своїй доповіді також навів статистику щодо українців за кордоном. Зокрема, в Росію виїхало 10 млн. наших колишніх співгромадян, у США та Канаду – по 1 млн. 200 тис. осіб, у Бразилію – 500 тис. Науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету КНУ ім.Шевченка Михайло Довбищенко звернув увагу на те, якими ми маємо бачити себе у перспективі членства в європейській спільноті, яке місце займаємо, а також який досвід можемо почерпнути від сусідньої Росії. Вона, на думку п.Михайла, сьогодні стає проблемою міжкультурного та міжнаціонального діалогу. 

Світлана Кагамлик, старший науковий співробітник згаданого Центру українознавства, запропонувала відновити практику семінарів з видачею дипломів для українського зарубіжжя та створити на базі КНУ Культурно-інформаційний центр усього українства. 

Серед невирішених питань було названо несвоєчасність виплати зарплат за кордоном, брак інформування самих мігрантів про існування організацій і програм праці з ними тощо. Пропозицією до представників держави було налагодити систему або створити таку організацію, куди люди могли б звертатися по юридичну і соціальну допомогу. 

Організатори зустрічі дійшли висновку, що для вирішення проблем закордонного українства перспективною є співпраця між УГКЦ і українськими державними структурами – враховуючи понад сторічний досвіду діяльності УГКЦ еміграційного періоду. Відтак першим пунктом ухвали цієї науково-практичної конференції стало «вважати сучасну діяльність УГКЦ важливим чинником забезпечення духовних, соціальних, культурних та інших потреб українців за кордоном і координатором їхніх громадських організацій». Крім цього, учасники конференції ухвалили скерувати відповідні звернення у Міносвіти України та до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Йдеться про запровадження у навчання дисциплін, пов’язаних із вивченням української трудової міграції, а в інформаційне мовлення – програм, присвячених українським мігрантам та їхнім родинам в Україні. До Кабінету міністрів вирішено звернутися з проханням виділити кошти для створення Культурно-інформаційного центру роботи з українськими мігрантами в Києві. 

Джерело:  КРЕДО

19.01.2012р. Б. / Патріарх Філарет: глава РПЦ Кирил має намір ліквідувати незалежність УПЦ МП

 

Глава Російської православної церкви Патріарх Московський Кирил поставив перед собою мету знищити незалежність Української православної церкви Московського патріархату.

Про це в інтерв`ю журналу Weekly.ua заявив предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Патріарх Філарет. «З цим пов`язані його часті приїзди в Україну, а в офіційних документах Священного Синоду російської церкви зникла навіть назва «Українська православна церква». В ухвалах синоду тепер йдеться, що патріарх відвідав Київську, Харківську Луганську, Чернівецьку єпархію Російської православної церкви», - зазначив Філарет. За його словами, все це свідчить про те, що керівництво РПЦ “не хоче бачити самостійну українську церкву навіть у складі Московської патріархії”.

Філарет також зазначив, що переговори між УПЦ Київського патріархату і Українською автокефальною православною церквою зірвалися з вини Москви. «Річ у тім, що керівники УАПЦ висувають умову – усунути мене від керівництва церквою. Мовляв, Патріарх Філарет і Предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій повинні відмовитися від посад, а після цього церкви об`єднаються і оберуть нового патріарха. Така умова висувається упродовж багатьох років, тому що змістити мене з київської кафедри – давнє бажання Москви. А митрополит Мефодій його озвучує», - заявив патріарх Філарет.

Weekly.ua також наводить дані Всеукраїнського соціологічного опитування населення України, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» і фірмою «Юкрейніан социолоджі сервіс» 22 листопада – 6 грудня 2011 року. Згідно з результатами опитування, громадяни України відносять себе до наступних конфесій: Українська православна церква Київського патріархату - 31,1%, Українська православна церква Московського патріархату – 25,9%, Українська греко-католицька церква - 8,5% Українська автокефальна православна церква – 1,7%, Римо-католицька церква – 1,1%, протестанти – 1%, мусульмани – 0,2%. Було важко з відповіддю - 6,2%

Джерела: УНІАН


Мандрівники Христа Царя

18.01.2012р. Б. / Кардинал Кох про складний діалог із православ`ям

 

Про проблеми богословського католицько-православного діалогу у інтерв’ю для агенції SIR говорив кардинал Курт Кох. В основному мова йшла про Міжнародну змішану комісію у справах діалогу між Католицькою Церквою та 15-ма православними Церквами.

Глава Папської Ради сприяння єдності християн визнає, що «двосторонні відносини із Константинополем є дуже добрими, а з Москвою значно покращились». А щодо «Міжнародної змішаної комісії у справах діалогу між Католицькою Церквою та 15-ма православними Церквами, мусимо щиро сказати, що ми дійшли до дуже важкої ситуації».

Після зустрічі у Равенні в 2007 році, коли було прийнято рішення провести історичне дослідження способів виконання папського примату у першому тисячолітті, «ми вважали, що зробили дуже важливий крок, але православні не захотіли продовжувати цю справу». Кардинал Кох висловив жаль стосовно того, що Комісії не вдалося випрацювати текст стосовно ролі папи у спілкуванні Церкви у першому тисячолітті, який можна було б представити на найближчому пленарному зібранні наступного року.

За словами глави Папської Ради, «причини цього сповільнення слід шукати у факті, що православні Церкви стоять перед великим викликом, яким є Всеправославний Собор». Тому важливі екуменічні рішення «залежать від успіху цього Собору».

Стосовно діалогу із Церквами, що виросли з Реформації, кардинал Курт Кох зазначив, що серед них існує «великий поділ». Він також з жалем сказав, що багато Церков і спільнот, що виникли на основі Реформації, вже не вважають за свою мету єдність у вірі, таїнства та душпастирську опіку, однак сприймають єдність як суму усіх Церков. «Ми, католики, не можемо прийняти це бачення»,– зазначив кардинал Кох.

За матеріалами: wiara.pl


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

17.01.2012р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (8 - 14 січня)

 

У неділю 8 січня, на свято Собору Пресвятої Богородиці, владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ з пастирським візитом відвідав гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, популярно знаний у місті Львові як костел Отців Єзуїтів, - памятка архітектури початку XVII століття.  Під час Архиєрейської Божественної Літургії владика Венедикт уділив дияконські свячення двом випускникам Львівської Духовної Семінарії Святого Духа  Павлу Заболітному  і Тарасу Грему.

9 січня у Львівській Митрополичій Духовній Семінарії Св. Духа розпочалася Конференція Європейської філії ICCPPC-2012. Вона триватиме до 13 січня 2012 року.

У четвер, 12 січня 2012 року, у храмі Всіх Святих Українського Народу м. Стрий, відбулася традиційна щорічна «спільна просфора» для духовенства Стрийської єпархії.  Урочистість розпочалась із Божественної Літургії, яку очолив Преосвященний Владика Тарас Сеньків, Апостольський Адміністратор Стрийської єпархії.

Вже вкотре 13 січня, на Український Старий Новий рік, у Палаці мистецтв дзвінко лунає  коляда на родинному святі «В гостях у  Маланки та Василя». Театралізоване дійство має на меті відтворення давніх українських та християнських традицій. Цей захід проводить Молодіжна комісія Львівської Архиєпархії УГКЦ.

Цогоріч на це свято завітав Преосвященний Владика Венедикт,  єпископ-помічник Львівської Архиєпархії та Владика Михайло Колтун, керівник Департаменту Патріаршої курії у справах душпастирства силових структур України.

«Різдвяна просфора з патріархом». Таку назву має дійство, яке відбулося 14 січня у Києві в Міжнародному Виставковому Центрі. Своїх вірян вже 6-й рік поспіль зібрала українська греко-католицька церква. Розпочався захід словом Блаженнішого Патріарха Святослава. 

Цьогорічна просфора в українських греко-католиків була дещо унікальною – на ній були присутні одразу два Блаженніших – Блаженніший Любомир і Блаженніший Святослав.

На празник Обрізання Господнього та св. Василія Великого владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у катедральному храмі Пресвятої Трійці. Під час Літургії архиєрей рукоположив у диякони Романа Андрійовського, який є префектом з навчання та викладачем Дрогобицької духовної семінарії.

А Преосвященний Владика Тарас Сеньків, Апостольский Адміністратор Стрийської єпархії, уділив священичі свячення трьом дияконам: д-ну Роману Чопаню, д-ну Ростиславу Височану та д-ну Василю Процику. Урочистість відбулася у храмі Благовіщення Пречистої Діви Марії, що у м. Стрий.

Також до вашої уваги:
Слово Високопреосвященного Митрополита Львівського на Неділю по Різдві. Собор Пресвятої Богородиці.
Слово Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівського владики Ігоря на празник Святого первомученика Стефана
Слово Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівського владики Ігоря на Архиєрейській Божественній Літургії із капеланами пенітенціарної служби
Пастирське звернення Михаїла Колтуна, єпископа Сокальсько-Жовківського головного капелана мисливців УГКЦ, до голів і членів мисливських товариств в Україні

Джерело:  Мандрівники Христа Царя