Чим загрожує "совок" Україні

Чим загрожує "совок" Україні

Україна - воістину дивна країна. Те, що в її межах проходить цивілізаційний кордон, знають майже всі. Але про те, як це виглядає насправді в українській дійсності, знають тільки її мешканці.

Буває так: живе поруч із тобою людина. Здавалося б, така порядна собі людина, симпатична. Ти мимоволі зближаєшся із нею, і стає вона тобі приятелем, а то й другом.

Але чи то на чергових виборах, чи то просто в розмові про політичні уподобання виявляється, що, на відміну від тебе, та людина хоче жити не в європейській Україні, а в євразійській. І коли ти про це дізнаєшся, то відразу друг стає приятелем, а приятель просто знайомим. І стає якось ніяково за ту людину, до того таку тобі симпатичну.

Так чи інакше, а відчуття це не з приємних, і щоб не потрапляти в такі ситуації, треба знати, на мій погляд, наступне. По-перше, треба розуміти, що сама та людина у своєму совкому світогляді винна менше за все. Сімдесят років комуністичний тоталітаризм терором, штучним голодом виводив в Україні того гомо совєтікуса, і, треба визнати, що це йому певною мірою все ж таки вдалося.

У роки нашої незалежності ніякої ідеології, яка б розвінчувала ту радянську, на державному рівні не спостерігалось. Тому треба розуміти, що не твій совковий приятель, а ти сам виглядаєш в його очах таким собі диваком.

І все ж таки, щоб не розчаровуватись учергове в близьких тобі людях, треба знати наступне.

Совєтікуси боготворять Росію і все російське

Люди з совковим мисленням на всіх виборах голосують або за Партію регіонів, або за комуністів. Можуть віддати вони свої голоси і за «Сильну Україну» Тігіпка, і «За фронт змін» Яценюка, і навіть за «Батьківщину» Тимошенко. Але ніколи «совки» не проголосують за національно-демократичні політичні сили.

Совєтікуси боготворять Росію і все російське, вважаючи при цьому все українське (в тому числі й мову) при цьому вторинним, не вартим уваги. Так, у мене в Луганську є кілька знайомих, які стежать тільки за російським спортивним або театральним життям, ігноруючи при цьому ці ж сфери життя у країні їхнього власного проживання.

Радянські люди, як і за часів СРСР, ніколи не визнають Голодомор геноцидом. Більше того: переважна більшість із них не визнає штучної природи голоду 1932-1933 років в Україні. Сьогодні серед їхньої інтелектуальної еліти з’явились добродії на кшталт Олеся Бузини, які взагалі забороняють педалювати тему Голодомору людям, у яких від голоду в ті роки не помер ніхто з родичів. Тобто ті «цензори» не уявляють собі такого почуття в українців, як елементарна національна солідарність.

Як люди євразійського менталітету, «совки» сакралізують будь-яку реальну владу. Вони можуть лаяти її на кухні і навіть у громадському транспорті, але ніколи не виступлять проти неї публічно. Більше того – вони проголосують за ту владу на чергових виборах, «дабы чего не вышло». Пам’ятаю, з яким острахом дивились зі своїх вікон чиновники облдержадміністрації на перший помаранчевий мітинг у Луганську, який зібрав приблизно тисячу людей. Їхній острах пояснювався передусім тим, що той мітинг був стихійний і його учасники співали українські пісні.

Уже на другий наш мітинг влада зібрала й поставила проти нас учителів, викладачів, лікарів та студентів, які також були здивовані тим, що ми посміли виступити проти влади. Але вже на третьому такому протистоянні ми почули з боку біло-синіх погрози на свою адресу, на четвертому вони вже виривали з наших рук транспаранти. П’яте таке протистояння в Луганську закінчилося побиттям молотками помаранчевих мітингувальників.

Сніг біля пам’ятника Тарасові Шевченку був тоді в червоних плямах крові. Тобто «совки» готові придушувати всяке інакомислення, якщо на те є благословіння влади.

Стосовно мовних відміностей, то тут усе не так просто, як здається на перший погляд. Українська мова є головною ознакою нашої незалежної держави, але вона не є ознакою людини з європейським менталітетом в Україні. У Верховній Раді можна нарахувати чималеньку кількість депутатів, для яких українська є рідною, але це ніяк не впливає на суто совкову сутність тих народних обранців.

Але це вже тема окремої розмови.

Олександр Крамаренко

За матеріалами: radiosvoboda

Джерело:

Оглядач

05.06.2011р. Б. / Відео зустрічі та прощання Святішого Отця Бенедикта ХVІ на нічних чуваннях з хорватською молоддю (відео)

Хорватська молодь з великим піднесенням привітала Святішого Отця. Коли папомобіль був помічений, молодь, яка зібралася на нічні чування голосно почала скандувати «Papa mi te volimo!» (Папа, ми Тебе любимо!). З цими окликами розпочалося молитовне чування. А після молитовного чування, Святіший Отець у папомобілі залишив площу під супровід пісні «Христос, ставши на березі», автором якої є блаженний Іван Павло ІІ.

Приїзд Папи на молитовне чування:

Джерела:

dnevnik

Мандрівники Христа Царя

04.06.2011р. Б. / Нічні чування для молоді у Києві

Напередодні свята Зіслання Святого Духа, 11 червня, у храмі св. Василія Великого (Львівська площа, вул. Вознесенський узвіз 7) відбудуться молодіжні нічні чування «Святий Дух оживляє все».

Програма нічних чувань:

17.30 – Вечірня
18.30 – Театралізоване дійство
19.30 – Перерва
20.00 – Наука 1 «Святий Дух – джерело сили»
20.30 – Молитва ТЕЗЕ
21.30 – Фільм з розважаннями
22.30 – Вервиця до Марії
23.30 – Акафіст до Святого Духа
00.15 – Перерва
01.00 – Наука 2 «Святий Дух – джерело радості»
01.30 – Вервиця до Святого Духа
02.00 – Читання Святого Письма
03.00 – Молитви ТЕЗЕ
04.00 – Перерва
04.30 – Наука 3 «Святий Дух – джерело мудрости»
05.00 – Пісенне чування
06.00 – Божественна Літургія

Контакти:

о. Віталій Марцинюк
(моб. 096-8108728, vitalij2007ugcc@gmail.com)


Джерела:
Департамент інформації Київської Архиєпархії УГКЦ

Мандрівники Христа Царя

03.06.2011р. Б. / Шабаш біля Десятинної церкви

Представник церкви підкотив на «мерседесі» й заволав: «Немєдленно прєкратіть фотографіровать!..» Навколо Десятинки влаштували провокацію, вважає академік Толочко…

Уже кілька днів поруч з фундаментом Десятинної церкви в Києві проходять мітинги різних громадських організацій і політичних сил… Вони виступають проти того, аби Московський патріархат завоював привілей будь-що будувати на залишках фундаменту чи навіть проводити богослужіння на місці легендарної київської церкви.

Підставою для таких побоювань стало те, що 25 травня пізно вночі поряд з фундаментом Десятинної церкви вивантажили будівельні вагончики. Люди, які приїхали на вантажівках, відмовилися показувати документи та проігнорували заборону міліції на роботу підйомного крана. Священик УПЦ МП заявив, що вагончики необхідні для початку будівництва Десятинної церкви…

У ЗМІ писалося, що належних документів ні на відтворення храму, ні навіть на цей дерев’яну каплицю немає.

***

Біля каплиці зібралася невелика кількість мітингувальників, які в гучномовці кричать: «Ганьба служителям Москви! Не дамо зруйнувати історію Києва!»

Із грубим порушенням правил дорожнього руху до купки людей підкочує чорний «Мерседес». Я його сфотографувала. З машини відразу вигулькнув суб’єкт із виглядом базарного бариги й попрямував до мене. Що, я, мовляв, тут роблю… Я відповіла, що живу у вільній країні і не зобов’язана першому-ліпшому звітувати про мету мого перебування на землях громади міста Києва.

Барига, очевидно, почуваючись тут хазяїном, заволав:

Ти, навєрно, с етімi бєснуватимі (показує на учасників акції проти захоплення землі Московською церквою). Валі отсюда, а то у тєбя рукі паотпадают, єслі єщьо раз тєбя тут увіжу. І ваабщє ти гаваріш па-рускі?

При цьому молодик так загрозливо наблизився до мене, що змушена була апелювати до міліції. Підійшла до двох юних міліціонерів, які стежать тут за порядком, представилася, поцікавилася, чи не могли б вони принаймні заспокоїти цю розбурхану особу. Вони відповіли, що якби він сказав щось більш погрозливе, то вони б утрутились, а так – він і сам їм не подобається, та що, мовляв, поробиш...

Барига тим часом підійшов до охоронця, який охороняє дерев’яну споруду, обидва поцілувалися.

Я продовжувала виконувати свою роботу. Та коли знову зробила знімок на мобільний телефон, барига-«цілувальник» раптом кинувся до мене, бризкаючи слиною, загорланив що зараз викине мій телефон.

– Немєдлєно прекраті фотографiровать, а то покажу…

Цього разу міліціонери відтягнули його в бік і щось прошепотіли на вухо… Він начебто заспокоївся.

Я запитувала, що він за один, проте ні люди в рясах, які торгували церковним приладдям (вони з баригою активно спілкувалися, навіть узяли в нього якісь ящики з машини), ні охоронець не відкрили цю «таємницю». Охоронець лише натякнув, що він з «церковної адміністрації». Священик о. Тарасій, який приїхав пізніше, впізнав цього «адміністратора» на знімку, сказав, що це їхній «прихожанин», проте ні імені, ні посади назвати за захотів.

Утім, це й не мало особливого значення. Цей барига загалом цілком відповідає усьому духові тих діянь, яка проводить на київській землі Московська церква.

Поки я чекала настоятеля храму (отця Гедеона Харона), якого так і не дочекалася, намагалася поспілкуватися з рядовими священиками, котрі торгували під їхнім храмом. Розмова не клеїлась. Я задала їм конкретне запитання, чи мають вони документи на встановлення тут якоїсь споруди. У відповідь почула таке. Мовляв, усе, що будується – походить від Бога, а ті, хто хочуть зруйнувати Боже творіння – то тими керує диявол.

Кажу їм, Україна багатоконфесійна держава, а вони «поправляють»: «Небагато конфесійна, а багатосектантська» (очевидно, себе до сектантських не відносять).

А ще один торгаш у рясі почав сипати прокльони – про те, що я хворітиму і хворітимуть мої діти.

***

…Підкочує ще один «мерседес» – з шкіряним салоном. З нього вийшов «божий чоловік» у цивільному, це отець Тарасій (другий в храмі після Харона). Отець Тарасій – такий собі щиголь комсомольського вигляду…

Розповів, що нині про жодне будівництво не йдеться, оскільки ще нема проекту, тільки затверджено концепцію (зведення Десятинної церкви, яку було зруйновано під час навали 1240 року і яку ніхто, звісно, не бачив)...

Про скандальні будівельні вагончики, які днями серед ночі встановили тут же на горі, писалося вже багато. Головний архітектор Києва Сергій Целовальник заявив, що їх нібито привезли для археологів, які тут працюватимуть. Проте о. Тарасій висловлює сподівання, що скоро «цими вагончиками користуватимуться їхня церква, оскільки в неї дуже багато потреб».

– Ви сподіваєтеся, що саме Московська церква «відроджуватиме» київську святиню?

– Так, ми на це надіємося.

– А чому саме Московська патріархія?

– Тому що ми вважаємо себе послідовниками князя Володимира, який будував цю церкву. І ми єдина канонічна (казьонна) церква в Україні.

– Але поки що у вас немає дозвільних документів…

– Зате є рішення суду та погодження від президента Ющенка щодо побудови цього дерев’яного храму. Проте який саме суд ухвалив таке рішення, він не пам’ятає. Та й погодження від Ющенка не знайшов (бо насправді його не було)…

– Але ж є й інші послідовники Володимира, котрі не мають відношення до Московського патріархату, – спробували зауважити ми.

– А чому Михайлівський Собор відбудували, і там служить Філарет? Ми б теж там хотіли молитися. Такі питання є і до інших конфесій.

Я поцікавилася в отця, звідки він дістав таку дорогу машину:

– Хіба ваша парафія дає такі прибутки, що ви можете собі дозволити «мерседес»?

– Ні, не дає. Це не моя машина. Мені як священику дали її в користування.

За словами Тарасія дерев’яна каплиця – це непросто церква, а цілий чоловічий монастир, і він має назву – «Десятинний чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці».

…Як не дивно, та про вагончики, які нібито призначені для архітекторів головний український архітектор, академік, директор Інституту археології Петро Толочко нічого не знає. Так він нам сказав.

– Ми маємо на Володимирській 3, свою базу, тому жодні вагончики нам не потрібні, навіть якби ми там проводили дослідження. Тому я не знаю, хто цю провокацію затіяв. Інститут археології давно запропонував, що можна лише музеїфікувати рештки фундаменту Десятинної церкви. Більше нічого робити там не можна. Це наша офіційна думка… І ще – жодної потреби в церкві біля Десятинки немає, оскільки поруч є Андріївська церква. Якщо комусь так хочеться молитися, то нехай іде туди. Бо якщо там буде лише одна конфесія, усі інші будуть незадоволені, і ми породимо ще один пункт нестабільності в державі.

Депутат Київради, голова постійної комісії з питань культури Олександр Бригінець теж нагадує, що відповідно до Венеціанської конвенції, яку Україна ратифікувала, забороняється відбудовувати історичні споруди, які невідомо як виглядали. Десятина церква якраз до таких і належить.

– Знаєте, я взагалі не знаю, чому порушується питання про якусь забудову, адже є закон – і крапка. Що ж до храмів, які відбудовувалися, то ми добре знали, як виглядали Михайлівський, Успенський собори, бо є фотографії. А про Десятинну навіть умовно ніхто не знає, яка вона була… На цьому місці археологи повинні провести свою роботу, не пов’язану з церквою. Упевнений, якщо такі дослідження відбудуться, то вчені доведуть, що Київ існує не 1530 років, а значно більше, тим паче що тут були й трипільські поселення… Тобто цей пагорб має цінність, яка значно виходить за рамки православного християнства. А якщо вже переходити в морально-етичну площину, то давайте згадаємо, що на цьому місці були різні храми, у тому числі язичницькі, потім – три церкви одна за одною, і всі вони були зруйновані. Чи є підстави говорити, що це те місце, де Бог хотів би бачити храм?! Може, ці всі, хто будували тут церкви, були нещирими християнами? І насправді Десятинна не була першою церквою в Україні, як це дехто стверджує, – це була перша кам’яна церква.

Коли я зателефонувала до професора архітектури, член-кореспондента Академії мистецтв України Лариси Скорик, аби поцікавитися її думкою щодо Десятинки, то почула купу емоцій… Пані Скорик ледве стримувалася, щоб не висловитися нецензурно:

– Я б вам сказала декількома нецензурними словами, але ж це незручно… Ситуація, яка склалася, – штучна, яка не має нічого спільного ні з правовим полем, ні з архітектурним, ні з проектно-будівельним законодавством в Україні й Києві зокрема. Якщо хтось там щось хоче будувати, то мене навіть не цікавить, хто про це заявляє. Господін Гедеон Харон (настоятель дерев’яної споруди біля Десятинки. – Авт.) чи будь-хто інший, хто там крутиться, жодного відношення не має до законних діянь. …Сьогодні навіть немає проекту, є дві принципово різні концепції (які обросли скандалом. – Авт.), а дорога від концепції до проекту може бути надзвичайно довгою. Хочу, щоб усі розуміли, що жодного погодження чи навіть натяку на це немає. І сьогоднішня ситуація – просто якась міфічна… Тільки в тому разі, коли археологи до кінця зроблять свою роботу, можна буде говорити про якийсь проект. Та цей проект не буде проектом відтворення Десятинної, бо ніхто не знає, як вона виглядала. Хіба сам Господь її відтворить… Але, гадаю, Богові ця ситуація теж противна. Це вже не раз доведено! Нагадаю, що ще Кучмі в 1998 році науковці, археологи довели, що ніяке відновлення неможливе, і він відмінив своє розпорядження. Він сказав, що буде лише музеїфікація та експозиція. Те саме було й при Ющенку… А зараз знову знайшлися бажаючі, котрі хочуть «відновити» неможливе.

Пані Скорик поділилася також своїм страхом перед Гедеоном:

– Чесно скажу, що боюся цього Гедеона Харона. Може, не те, що боюся, а вважаю його неадекватним, а з неадекватними не можу вести жодних бесід. А за цим Хароном ходять усі ці старі з хоругвами, різномасті кликуші, люди з якимись несамовито фанатичними очима, які самі не знають, чого хочуть, бо батюшка велєл. Я вважаю, що це середньовічне мракобісся.

Як не дивно, та речнику УПЦ МП отцю Георгію теж видається провокацією те, що відбувається. Складається ситуація, коли офіційна митрополія нібито не в курсі, що діється в її парафіях. Каже, що офіційна позиція їхньої церкви – там має бути музей. Проте від своїх планів справляти там богослужіння УПЦ МП не відмовляється.

– Вважаю, церква має опікуватися цим місцем разом з державою. Зробити музей, але також проводити богослужіння у храмі над музеєм чи поруч.

На запитання, чому саме Московська патріархія має там служити, речник МП відповів:

– Не Московський патріархат, а Українська православна церква (ПЦвУ МП), яка існує тут з часів хрещення Русі (.!?). Греко-католицька церква з’явилася 400 років тому, Київський патріархат – на початку 90-их, Автокефальна – на початку ХХ століття, і єдина церква, що веде свою історію з часів князя Володимира – УПЦ. Тому вважаємо, що ми єдині маємо право, і не треба його політизувати. І я не чув якихось заперечень з боку інших церков.

Тут отець явно трішки злукавив, бо, як відомо, представники буквально всіх конфесій виступають проти, щоб там тусувалася лише УПЦ МП.

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав вважає, що сьогодні відбувається знущання над фундаментом Десятинної церкви:

– Усе, що діється навколо фундаменту Десятинної, нас надзвичайно турбує, перш за все як кожного свідомого громадянина України. Тут є кілька причин… Ідеться про ту церкву, яка фактично була побудована ще до розколу, великої схизми, яка настала між Західною і Східною церквою, тобто йдеться про церкву, яка була свідком єдиного християнства і єдиної помісної церкви в Україні. Друге – це був перший кафедральний храм Київської Русі після її хрещення, який збудував сам хреститель України Володимир Великий. З огляду на це, як і щодо Софії Київської, до питання Десятинної церкви потрібно підходити з точки зору чутливості всіх церков, які є спадкоємницями Володимирового хрещення. Тобто йдеться про всі конфесії в Україні. Тому надання можливості вести богослужіння тут лише одній із сучасних конфесій – викличе такі ж дискусії, як, наприклад, передача Софії Київської тій чи іншій конфесії. Це основні причини, чому будь-яке знущання над фундаментом Десятинної церкви відгукується в серці кожного українця, який себе вважає спадкоємцем Володимирового хрещення… Я б не хотів коментувати те, що лунає від тих, хто каже, що лише вони мають право. Вважаю, потрібно відходити від таких стереотипів і такого церковного ексклюзивізму, якщо ми хочемо будувати мир в Україні.

Ксеня Лесів

Фото автора і УНІАН

Джерела:

УНІАН

По-перше: вочевидь, блаженніший владика Святослав не знає, що УГКЦ, на думку єрархії ПЦвУ МП, не належить до Церков "Володимирового хрещення"...

А по-друге: Святий Рівноапостольний князь Володимир Великий не хрестив Київську Русь, а тільки одержавлював християнство в Русі, оскільки християни на той час вже мешкали на її території і не тільки якісь невідомі поодинокі особи, а навіть єрархічно, бо два єпископи брали участь у Першому Вселенському Соборі в Нікеї (325р)...

І висновок, або наш патріарх перебуває в таких речах у невіданні, або свідомо воліє мовчати, щоб, бува, когось не образити правдою...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

02.06.2011р. Б. / Проща в Сибір «Слідами блаженних преподобномучениць Олімпії та Лаврентії»

З нагоди Десятої річниці проголошення блаженними преподобномучениць Олімпії Біди та Лаврентії Гарасимів, з благословення та під патронатом блаженнішого патріарха Святослава організовується перша проща з України до поселення Харськ (Сибір-Росія) на місце мученичої смерті блаженних сестер.

Паломництво «Слідами блаженних преподобномучениць Олімпії та Лаврентії» триватиме з 28 вересня по 4 жовтня 2011 р.Б. і буде звершуватися за таким графіком:

28 вересня виїзд зі Львова

29 вересня паломництво по святинях Києва.

Нічний переліт до Новосибірська

30 вересня м. Томськ

1 жовтня паломництво до поселення Харськ, де знаходяться могили з частинками Мощей блаженних преподобномучениць

2 жовтня паломництво по святинях Томська та визначних пам’ятках (музей «Слідча тюрма НКВД», пам’ятники жертвам репресій...)

3 жовтня паломництво по святинях Новосибірська (поклоніння Мощам блаженних у Каплиці бл. преподобномучениць Олімпії та Лаврентії катедрального собору Преображення Господнього)

4 жовтня повернення до Києва, до Львова

Приблизна вартість поїздки − 500Є (у вартість входить: квитки на літак Київ − Новосибірськ в обидві сторони, квитки на поїзд Львів-Київ в обидві сторони, супровід автобусом, проживання в Новосибірську та Томську, супровід духівника та екскурсоводів).

Якщо Ви бажаєте отримати детальну інформацію і прийняти участь у прощі, просимо зголоситися до 1 серпня 2011 р. у паломницький центр Львівської Архиєпархії «Джерела духовності» за адресою:

пл. Св. Юра 5, м. Львів, тел.(032)261-12-89, моб.0669208854, 0671444731 (п. Юрій)

або до Згромадження сс.св.Йосифа (с. Рафаїла − моб. 0975886145).

Джерело:
Мандрівники Христа Царя


За цим посиланням Ви можете одержати більш детальну інформацію про блаженних сестер преподобномучениць Олімпії (Біда) та Лаврентії (Герасимів), а також переглянути відеофільм в ONLINE:
СВЯТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

01.06.2011р. Б. / Сюжет Р.Недзельського для каналу ТВі про Десятинну церкву

Сюжет Р. Недзельського для "Сьогодні. Підсумки" каналу ТВі про Десятинну церкву 29.05.11р.

Джерела:

Мандрівники Христа Царя

01.06.2011р. Б. / Російські комуністи хочуть забрати з гімну слово "Бог"

Держдума розгляне в першому читанні законопроект про поправку до конституційного закону "Про Державний гімн Російської Федерації". Представники КПРФ, посилаючись на права атеїстів, пропонують замінити слово "Богом" на слово "нами" в стрічці гімну "хранимая Богом родная земля", собщают "Нові Вісті".

Як пояснює автор ініціативи депутат від КПРФ Борис Кашин, за Конституцією Росія є світською державою, і жодна релігія не може встановлюватися як державна або обов'язкова. Основним законом країни також зафіксована свобода віросповідання, включаючи право не сповідувати жодної релігії. А оскільки значна частина громадян РФ вважає себе атеїстами, слова діючої редакції гімну не відповідають основам їх світогляду. Внесення ж пропонованих змін, на думку комуністів, сприятиме консолідації суспільства. Нагадаємо, що для того, щоб змінити текст гімну, необхідно зібрати не просто більшість голосів депутатів, а не менше двох третин складу Думи, оскільки йдеться про поправки в конституційний закон.

Джерела:
УНІАН.Релігія

Мандрівники Христа Царя