Євген ДУДАР

ДО КОГО І ЗА КОГО ДОЗВОЛЕНО МОЛИТИСЯ УКРАЇНЦЕВІ...

Ми, українці, дуже шануємо народну мудрість. Часто й домудровуємо: "Богові - Богове, кесареві - кесареве, сусідові - наше, гостеві - усе, собі... - та якось воно буде..."

І "якось" є.

Сусід господарює у нашій каті. Гості - хаміють і плюють нам у вічі. Ми витираємося і... шукаємо пояснення у Біблії: "Якщо тебе вдарили по одній щоці, підстав другу...". Та й шкодуємо, що у людини лише дві щоки... Це ж скільки задоволення можна було б доставити і зайшлим, і осілим...

А зайшлі і осілі набирають апетиту. Поїдають не лише наше, а й нас самих...

Розумні й врівноважені гуцули кажуть: "Покажи мені свою отару, і я скажу тобі, який ти пастух".

Одного "агнця" з великого стада "патріарха всія Росії" я зустрів у Печорській лаврі. Київській. Українській. Дуже молодий. Дуже симпатичний. І я дуже втішився: як добре, що на Господню стезю ступає молодь.

І захотілося мені щось приємне зробити цій "Божій людині".

- Слава Ісусу Христу! - кажу. - Так мило на вас дивитися... Його, щойно лагідні очі, запалали вогнем ненависті. Він інтенсивно клав на себе хресне знамення і слав на мене прокляття:

- Ізгинь, сатана! Ізгинь, сатана!

Я лапнув себе рукою за голову - рогів нема. За те місце, де мав би бути хвіст, - нема... "У чому ж справа?" - думаю.

Якась жіночка дивиться на мене поганьбленого й розгубленого:

- Це він тому, що ви українською мовою...

- Так я ж в Україні... У її серці - в столиці. На своїй землі... - чогось пояснюю сам собі. Бо ні "агнця", ні жінки поруч вже не було.

Дивлюся на святі хрести. Не можу втямити: як у тій Господній обителі, де має витати дух добра й злагоди, з'явився отой чорносутанний і чорнодуший шовіністичний сказ? Та розрадив себе народною мудрістю: "У кожному стаді є паршива вівця..." За Господньою порадою пробачив цій "вівці" її пархи - може воно хворе на голову чи на совість...

Але незадовго після цього випадку почув роздуми "пастуха" православної пастви "всія Росії" Алексія II... І все прояснилося. Виявляється, я живу не у своїй незалежній державі, ймення якій Україна, а "... на территории русской православной церкви". Яка разом з президентом Путіним "пытается сохранить вертикаль власти". Бо "...не может на территории русской православной церкви возникнуть 15 независимых автокефальных церквей...".

Бачте, разом з президентом Путіним, "вертикаль власти"... І головне - "сохранить!" Не дати тій "вертикали" похитнутися... Ні вліво, ні вправо.... Те, що імперія розпалася, - ще нічого не означає. Головне - втримати релігійну імперію. З її "вертикалью власти"... Всі, хто відхиляється від "вертикали" - "раскольники". І їм оголошується анафема. Тобто прокляття... На мене, бачте, також посипалися прокляття отого приблудного московитського барана лише за те, що заговорив до нього не на "вертикальном языке"...

Вихований у релігійній сім'ї, не можу уявити, як церква чи її служителі можуть проклинати? Коли я перший раз пішов до сповіді, то священик питав: "Чи не проклинав ти когось, хлопчику? Бо це найстрашніший гріх...".

І з того часу я міцно втямив, що проклинати не можна. Бо прокльони шлють лише погані люди, сатанинці й упирі. Церква, будь-яка (крім сатанинської), призвана прокляття знімати і від них оберігати, церква, яка кляне?.. Хіба вона служить Богові? Добру? Злагоді? Вона служить... "вертикали власти...".

Коли з'явився фільм Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу", російські шовіністичні

гавкуни та й "наші" притолочені "академіки" зняли лемент. Мовляв, за кого молитесь? За зрадника?.. А міністр культури Росії пан Швидкой, виходець з української "территории русской православной церкви", швиденько поспішив заявити, що цей фільм показувати в Росії "не желательно"... Та й, виявляється, у багатьох храмах московського патріархату й досі проклинають Мазепу... Не клянуть "Ірода" - Петра І, що наказав вирізати батуринців.

Не клянуть тих головорізів, що розбивали батуринських дітей головами об колоди. Не клянуть царицю-повію Катерину II, яка зруйнувала Січ і остаточно додушила Україну. Навіть Леніна й Сталіна не клянуть. Які вже й самі храми поруйнували... Мазепу клянуть. Того, що храми споруджував.,.

Звісно, як гласить народна мудрість: "Бог - не дитина і не послухає дурного галатина..." Навіть у священницькій рясі... Але сам факт, що церква проклинає - не робить цій церкві честі... Бо тільки Всевишньому дано право визначати, хто грішний, а хто праведний...

Преподобні прислужники московської "вертикали"! Розумію, що "центральную власть" ви зобов'язані підтримувати. "Вертикаль" є "вертикаль". Але давайте помізкуємо: кого "зрадив" гетьман Мазепа? Україну, якою тоді правив? Ні. Народ український, що прагнув визволитися? Ні. "Зрадив" загарбника України - російського царя. Пішов проти нього як проти поневолювача й деспота.

Дивує, чого це у церкви, яка "відділена від держави", болять так справи самодержавні? Хоч її "душпастирі" категорично твердять, що російське православ'я не має жодного стосунку до російської імперії. Ні петровської, ні путінської...

Скажіть, а який стосунок має до "святих справ" шарлатан і розпусник Гришка Распутін? Якого "центральная власть" вашої церкви намагається возвести у святі? Чим святим відзначився Іван Грозний, якого теж хочуть канонізувати? Тим. що убив рідного сина? Чи тим, що по "завойованих територіях", убиваючи батьків, "сволокал мальчиков", а потім, говорячи путінською термінологією, у "спецподразделениях" виховував з них "сволочь" - тобто яничарів?

Сучасний російський історик Геннадій Лісічкін стверджує: "...Православная церковь, окончательно превратившаяся после Петра І в своеобразный департамент государственного аппарата, целиком сросшаяся с самодержавием, а не с народом, вернее, вставшая на сторону его угнетателей, тоже не безгрешна..."

Ну, гріхи нехай визначає Господь. А ми звернемося до фактів. Влітку 1983 року я приїхав у рідне село на Тернопільщину. Зустрів голову сільради. Він бідкається: "Маю клопіт. Поступила вказівка зробити "ревізію" на цвинтарі. На хрестах, де Ісус розіп'ятий трьома цвяхами, тобто ступня на ступні, наказано повідбивати ноги... Бо це розп'яття католицьке, уніатське. І переробити на православне - ноги паралельно. Кожна прибита окремо... - потім з іронією додав: - Видно, що Москва розжилася на зайві цвяхи...".

Слава Богу, голові, як владі сільській, вистачило розуму й совісті. До вандалізму не вдався. І "вічний спокій" зостався у спокої.

Але отаким чином тодішні найвищі московські "батюшки" разом з компартійними "паханами" і "советской властью" розширювали "территорию русской православной церкви".

А сучасні найвищі московські "батюшки" вже б'ють тривогу, що "на территорию русской православной церкви наступает католицизм..."

Можна наводити чимало фактів, як на "территорию" Західної України наступало "русское православие". Священиків католиків та греко-католиків садили в тюрми, кидали в концтабори, вивозили до Сибіру, їх парафії займали "православні", яким люди боялися сповідатися. Бо сьогодні підеш до сповіді, а завтра - до тюрми...

Але Україна - "территория", яка так потрібна Росії, це не лише західні області. Тож не дивно, що світська й "духовна" Москва будь-яким чином намагається втримати "вертикаль власти". Починаючи з того, що служителі "української" церкви московського патріархату зомбують парафіян баєчками про "екуманістичні території", і закінчуючи бандитськими нападами чорносутанних "святенників" на служителів інших конфесій. Як це було на Конотопщині під час посвячення-знака, де має бути каплиця в пам'ять перемоги лід Конотопом..

Вірю щиро, що не всі українські священики московського патріархату за надані їм парафії, а ще може й ті гроші, які російська дума виділяє щоквартально на проросійську роботу "на территории бывшего Союза", готові віддати сусідові українські землі та українські душі. Як і не всі російські священики тих земель потребують. Є патріоти серед своїх, і є порядні серед чужих.

Але... На Різдво Христове слухав по радіо розмову настоятеля одного з російських храмів отця Сергія Правдолюбова. Розумний, толерантний, врівноважений. Здавалося, навіть щирий і справедливий. "Здавалося", бо коли питання торкнулося сув'язі церкви і влади та благословіння російських воїнів на "зачистки" в Чечні, він дещо злукавив. Проте і його можна зрозуміти. Над ним також "вертикаль власти". Та коли питання торкнулося міжконфесійних стосунків, то й він не втримався від спокуси кинути камінчик у город католиків. Мовляв, надто активізуються у Західній Україні... Ну тут вже воістину справедливо твердив В. Винниченко, що російський демократ закінчується там, де починається українське питання...

Нещодавно російська судова влада визнала полковника Буданова, що зґвалтував і задушив чеченську дівчину, психічно хворим. А ще задовго до цього показували по телевізору, як російські священики благословляли російське воїнство на війну в Чечні. Думаю, чи відчувають провину й на собі ті, що хресним знаменням благословили руки ката? А чи, може, дякують йому, що відстоював "территорию русской православной церкви...".

Свого ж, зазомбованого українського агнця, хочу спитати: чи розумів він, які "пастухи" його пасуть і куди його можуть загнати?

Молитва - дійство інтимне. Розмова людської душі з Богом. З Творцем цієї душі, Творцем самої людини. Людина має звертатися до свого Творця як дитина до вітця свого. Мовою тією, що дав їй отець. Зі щирістю і чесністю тією, яку виховали у ній змалечку.

І тут посередництво, надто чужомовне й абсолютно чужорідне, що сповідує чужинецькі "вертикали власти", шкодить щирому спілкуванню людини з Богом і самій людині...

Та повернімося до "величі" "Петра великого". Якого "зрадив" український гетьман Мазепа. Чого йому ніяк не може простити московська церква.

Геніальний російський письменник Лев Толстой, якого ніяк не можна запідозрити в українському націоналізмі чи у мазепинстві, дав Петрові I вичерпну характеристику: "С Петра Iначинаются особенно поразительные й особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории, Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь ? столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живих в землю, заточает жену, распутничает, ездит с подобием хреста из чубуков в виде детородных членов и подобиями Евангелий - ящиком с водкой коронует блядь свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сина... и не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблестей зтого чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему". (ПСС. М., 1936, т. 26. С. 568).

Якщо ви "великі преподобники" проклинаєте лицаря, що мав честь і гідність відступитися від цього чудовиська, намагався визволити з його неволі свій народ, то за кого ви молитеся? І кому служите?

Російська імперія у формі Радянського Союзу потерпіла крах. Але зосталася Імперська церква. І тільки дурна "вертикальная власть", яка хоче зліпити імперію нового типу, може відмовитися від такої "п'ятої колони" на "территории" інших незалежних держав. Які будь-що треба узалежнити. Це вигоди політичні. А є ж іще економічні. На "территории" України більше приходів "русской православной церкви", ніж у самій Росії. Вони і підгодовують свою "центральную власть". Отже і вершителів новоімперської центральної влади, і церковної - можна зрозуміти... Не можна зрозуміти лише отого нашого хохла-годувальника... Його тупої щедрості й вічної безпринципності. Бо чому нашим батюшкам, які так підгодовують оту "вертикальную власть" коштами української пастви, не віддати б ці кошти на створення дитячих притулків? І погодувати безпритульних дітей, зогріти їх, повернути до світла?.. Чи, може, вони, як і ті "повоєнні", що в Галичині служили "органам власти", також служать вірою і правдою чужій державі?.. Її інтересам? І задовольняють її імперські апетити?.. Тим самим плюючи у вічі своєму народові, витоптуючи його національні і духовні святині...

Почаївська лавра. Тернопілля. Край, де імперія витолочила фізично чи не найбільше свідомого українського люду. Московська церква і тут дотолочуе українські душі. Не кажу вже про те, що все тут зросійщене. Намагаються зрусифікувати й тих, хто відвідує цю святиню землі української.

Кажу екскурсоводові:

- Вибачте, ми приїхали з Києва, а не Пензи, чи Вятки. Прошу спілкуватися з нами та вести екскурсію українською мовою...

І цей жовторотий попик нагло, цинічно:

- А я не знаю украінского язика...

І кажуть мені на те почаївці з тривогою і болем, що Лавру вже ніби Москва збирається приватизувати...

І я думаю, хіба вона давно не приватизована Москвою? Ще тоді, коли нас "визволили". Хіба ця святиня землі української, яка віками була бастіоном українського духу, оберігала його від спольщення, сьогодні не допомагав тому пухові зросійщуватися?..

"Территория русской православной церкви..." Завтра ця церква й "Отче наш" приватизує. І координати неба. І буде по "вертикали власти" розподіляти, кому, як, скільки і за скільки молитися...

Кажуть, що в Росії побутує найдрібніша одиниця виміру демократи - "Один пукін". У дипломатичній копах України - "один черномирдик" - означає найдрібнішу одиницю виміру дипломатичної етики.

Говорять, що, в колах російського православ'я е також свої, найдрібніші одиниці виміру. Не знаю, чи вони побутують пише в Москві, чи й у нас, в Україні. Тобто "на территории русской православной церкви...". Та з приводу "территории" розкажу притчу.

Прийшли до бога троє чоловіків:

- Господи! Дай нам землі, щоб господарювати, дітей годувати!

- Добре, - каже Господь. - Кожен візьміть стільки, скільки кому треба. Відміряйте кроками. Хоч гектар, хоч два, а хоч і десять...

Один відміряв шмат нивки, лісочок, ставочок і каже:

- Дякую тобі. Боже! Досить із мене... Другий каже:

- Вибач мені, Господи, що я взяв трішки більше. Але у мене - більше дітей...

А третій... Йде і йде. Побачив, що сонце клониться до заходу, перейшов на біг. Думав: "Іще б шмат встигнути відміряти..." Та виснажився, упав, але викинув уперед руки А сказав останні слова: "І це, Боже, моя територія..."

Дриґнув ногами і... околів...

Господь ускресив його і питає:

- Чи вже, тобі, чоловіче, досить цього?

- Трішки, Господоньку, перепочину і побіжу далі...

Кажуть, бігає досі... Ніде не може зупинитися. Бо земля, на яку ступав, горить під його ногами...

Скачати в PDF

Джерело:
ЕХ-UA

08.07.2011р. Б. / Депутати-регіонали віддають кладовища Московському патріархату?

Фракція Партії регіонів в Київраді вирішила надати преференції на проведення поховальних служб на всіх кладовищах столиці лише УПЦ Московського патріархату.

Про це повідомила голова фракції «БЮТ-Батьківщина» у Київраді Тетяна МЕЛІХОВА, повідомляє прес-служба фракції.

За даними Т.МЕЛІХОВОЇ, відповідне питання внесене до порядку денного сесії Київради.

«На сьогодні до депутатів Київради надійшли звернення й від інших конфесій з проханням надати право мати свої представництва на кладовищах. Але депутати фракції ПР наполягли на включенні лобійованого ними питання, яке дає можливість фактично створити офіси на кладовищах одній церкві прихожанами якої, як говорить соціологія, є лише 16% киян», - повідомила Т.МЕЛІХОВА.

Депутат наголосила, що депутати з фракції Партії регіонів не погодились із тим, що питання може стати причиною розбрату та поширенню міжконфесійної ворожнечі, тому необхідності знімати проект рішення з розгляду вони не бачать.

«Ні депутати, ні влада, не повинні працювати в інтересах однієї церкви. В даному випадку є всі підстави говорити, що влада підтримує лише одну конфесію. Але віросповідання - це не та сфера, в яку має втручатись влада, адже це небезпечно і неправильно», - переконана Т.МЕЛІХОВА.

Як нагадує прес-служба, відповідним проектом рішення Свято-Іллінська парафія Української Православної Церкви (Московського патріархату) отримує на всіх кладовищах м.Києва в оренду приміщення для проведення консультацій щодо поховального ритуалу.

БЮТ на попередній Президії зняв це питання з порядку денного через дискримінацію права інших конфесій в Україні та права киян бути похованим за тим обрядом, який передбачає його церква із залученням священиків його релігії.

Джерела:

УНІАН

Мандрівники Христа Царя

"...Депутати-регіонали віддають кладовища Московському патріархату?..." (СВІЙ - ДО СВОГО, ПО СВОЄ!)

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

03.06.2011р. Б. / Шабаш біля Десятинної церкви

Представник церкви підкотив на «мерседесі» й заволав: «Немєдленно прєкратіть фотографіровать!..» Навколо Десятинки влаштували провокацію, вважає академік Толочко…

Уже кілька днів поруч з фундаментом Десятинної церкви в Києві проходять мітинги різних громадських організацій і політичних сил… Вони виступають проти того, аби Московський патріархат завоював привілей будь-що будувати на залишках фундаменту чи навіть проводити богослужіння на місці легендарної київської церкви.

Підставою для таких побоювань стало те, що 25 травня пізно вночі поряд з фундаментом Десятинної церкви вивантажили будівельні вагончики. Люди, які приїхали на вантажівках, відмовилися показувати документи та проігнорували заборону міліції на роботу підйомного крана. Священик УПЦ МП заявив, що вагончики необхідні для початку будівництва Десятинної церкви…

У ЗМІ писалося, що належних документів ні на відтворення храму, ні навіть на цей дерев’яну каплицю немає.

***

Біля каплиці зібралася невелика кількість мітингувальників, які в гучномовці кричать: «Ганьба служителям Москви! Не дамо зруйнувати історію Києва!»

Із грубим порушенням правил дорожнього руху до купки людей підкочує чорний «Мерседес». Я його сфотографувала. З машини відразу вигулькнув суб’єкт із виглядом базарного бариги й попрямував до мене. Що, я, мовляв, тут роблю… Я відповіла, що живу у вільній країні і не зобов’язана першому-ліпшому звітувати про мету мого перебування на землях громади міста Києва.

Барига, очевидно, почуваючись тут хазяїном, заволав:

Ти, навєрно, с етімi бєснуватимі (показує на учасників акції проти захоплення землі Московською церквою). Валі отсюда, а то у тєбя рукі паотпадают, єслі єщьо раз тєбя тут увіжу. І ваабщє ти гаваріш па-рускі?

При цьому молодик так загрозливо наблизився до мене, що змушена була апелювати до міліції. Підійшла до двох юних міліціонерів, які стежать тут за порядком, представилася, поцікавилася, чи не могли б вони принаймні заспокоїти цю розбурхану особу. Вони відповіли, що якби він сказав щось більш погрозливе, то вони б утрутились, а так – він і сам їм не подобається, та що, мовляв, поробиш...

Барига тим часом підійшов до охоронця, який охороняє дерев’яну споруду, обидва поцілувалися.

Я продовжувала виконувати свою роботу. Та коли знову зробила знімок на мобільний телефон, барига-«цілувальник» раптом кинувся до мене, бризкаючи слиною, загорланив що зараз викине мій телефон.

– Немєдлєно прекраті фотографiровать, а то покажу…

Цього разу міліціонери відтягнули його в бік і щось прошепотіли на вухо… Він начебто заспокоївся.

Я запитувала, що він за один, проте ні люди в рясах, які торгували церковним приладдям (вони з баригою активно спілкувалися, навіть узяли в нього якісь ящики з машини), ні охоронець не відкрили цю «таємницю». Охоронець лише натякнув, що він з «церковної адміністрації». Священик о. Тарасій, який приїхав пізніше, впізнав цього «адміністратора» на знімку, сказав, що це їхній «прихожанин», проте ні імені, ні посади назвати за захотів.

Утім, це й не мало особливого значення. Цей барига загалом цілком відповідає усьому духові тих діянь, яка проводить на київській землі Московська церква.

Поки я чекала настоятеля храму (отця Гедеона Харона), якого так і не дочекалася, намагалася поспілкуватися з рядовими священиками, котрі торгували під їхнім храмом. Розмова не клеїлась. Я задала їм конкретне запитання, чи мають вони документи на встановлення тут якоїсь споруди. У відповідь почула таке. Мовляв, усе, що будується – походить від Бога, а ті, хто хочуть зруйнувати Боже творіння – то тими керує диявол.

Кажу їм, Україна багатоконфесійна держава, а вони «поправляють»: «Небагато конфесійна, а багатосектантська» (очевидно, себе до сектантських не відносять).

А ще один торгаш у рясі почав сипати прокльони – про те, що я хворітиму і хворітимуть мої діти.

***

…Підкочує ще один «мерседес» – з шкіряним салоном. З нього вийшов «божий чоловік» у цивільному, це отець Тарасій (другий в храмі після Харона). Отець Тарасій – такий собі щиголь комсомольського вигляду…

Розповів, що нині про жодне будівництво не йдеться, оскільки ще нема проекту, тільки затверджено концепцію (зведення Десятинної церкви, яку було зруйновано під час навали 1240 року і яку ніхто, звісно, не бачив)...

Про скандальні будівельні вагончики, які днями серед ночі встановили тут же на горі, писалося вже багато. Головний архітектор Києва Сергій Целовальник заявив, що їх нібито привезли для археологів, які тут працюватимуть. Проте о. Тарасій висловлює сподівання, що скоро «цими вагончиками користуватимуться їхня церква, оскільки в неї дуже багато потреб».

– Ви сподіваєтеся, що саме Московська церква «відроджуватиме» київську святиню?

– Так, ми на це надіємося.

– А чому саме Московська патріархія?

– Тому що ми вважаємо себе послідовниками князя Володимира, який будував цю церкву. І ми єдина канонічна (казьонна) церква в Україні.

– Але поки що у вас немає дозвільних документів…

– Зате є рішення суду та погодження від президента Ющенка щодо побудови цього дерев’яного храму. Проте який саме суд ухвалив таке рішення, він не пам’ятає. Та й погодження від Ющенка не знайшов (бо насправді його не було)…

– Але ж є й інші послідовники Володимира, котрі не мають відношення до Московського патріархату, – спробували зауважити ми.

– А чому Михайлівський Собор відбудували, і там служить Філарет? Ми б теж там хотіли молитися. Такі питання є і до інших конфесій.

Я поцікавилася в отця, звідки він дістав таку дорогу машину:

– Хіба ваша парафія дає такі прибутки, що ви можете собі дозволити «мерседес»?

– Ні, не дає. Це не моя машина. Мені як священику дали її в користування.

За словами Тарасія дерев’яна каплиця – це непросто церква, а цілий чоловічий монастир, і він має назву – «Десятинний чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці».

…Як не дивно, та про вагончики, які нібито призначені для архітекторів головний український архітектор, академік, директор Інституту археології Петро Толочко нічого не знає. Так він нам сказав.

– Ми маємо на Володимирській 3, свою базу, тому жодні вагончики нам не потрібні, навіть якби ми там проводили дослідження. Тому я не знаю, хто цю провокацію затіяв. Інститут археології давно запропонував, що можна лише музеїфікувати рештки фундаменту Десятинної церкви. Більше нічого робити там не можна. Це наша офіційна думка… І ще – жодної потреби в церкві біля Десятинки немає, оскільки поруч є Андріївська церква. Якщо комусь так хочеться молитися, то нехай іде туди. Бо якщо там буде лише одна конфесія, усі інші будуть незадоволені, і ми породимо ще один пункт нестабільності в державі.

Депутат Київради, голова постійної комісії з питань культури Олександр Бригінець теж нагадує, що відповідно до Венеціанської конвенції, яку Україна ратифікувала, забороняється відбудовувати історичні споруди, які невідомо як виглядали. Десятина церква якраз до таких і належить.

– Знаєте, я взагалі не знаю, чому порушується питання про якусь забудову, адже є закон – і крапка. Що ж до храмів, які відбудовувалися, то ми добре знали, як виглядали Михайлівський, Успенський собори, бо є фотографії. А про Десятинну навіть умовно ніхто не знає, яка вона була… На цьому місці археологи повинні провести свою роботу, не пов’язану з церквою. Упевнений, якщо такі дослідження відбудуться, то вчені доведуть, що Київ існує не 1530 років, а значно більше, тим паче що тут були й трипільські поселення… Тобто цей пагорб має цінність, яка значно виходить за рамки православного християнства. А якщо вже переходити в морально-етичну площину, то давайте згадаємо, що на цьому місці були різні храми, у тому числі язичницькі, потім – три церкви одна за одною, і всі вони були зруйновані. Чи є підстави говорити, що це те місце, де Бог хотів би бачити храм?! Може, ці всі, хто будували тут церкви, були нещирими християнами? І насправді Десятинна не була першою церквою в Україні, як це дехто стверджує, – це була перша кам’яна церква.

Коли я зателефонувала до професора архітектури, член-кореспондента Академії мистецтв України Лариси Скорик, аби поцікавитися її думкою щодо Десятинки, то почула купу емоцій… Пані Скорик ледве стримувалася, щоб не висловитися нецензурно:

– Я б вам сказала декількома нецензурними словами, але ж це незручно… Ситуація, яка склалася, – штучна, яка не має нічого спільного ні з правовим полем, ні з архітектурним, ні з проектно-будівельним законодавством в Україні й Києві зокрема. Якщо хтось там щось хоче будувати, то мене навіть не цікавить, хто про це заявляє. Господін Гедеон Харон (настоятель дерев’яної споруди біля Десятинки. – Авт.) чи будь-хто інший, хто там крутиться, жодного відношення не має до законних діянь. …Сьогодні навіть немає проекту, є дві принципово різні концепції (які обросли скандалом. – Авт.), а дорога від концепції до проекту може бути надзвичайно довгою. Хочу, щоб усі розуміли, що жодного погодження чи навіть натяку на це немає. І сьогоднішня ситуація – просто якась міфічна… Тільки в тому разі, коли археологи до кінця зроблять свою роботу, можна буде говорити про якийсь проект. Та цей проект не буде проектом відтворення Десятинної, бо ніхто не знає, як вона виглядала. Хіба сам Господь її відтворить… Але, гадаю, Богові ця ситуація теж противна. Це вже не раз доведено! Нагадаю, що ще Кучмі в 1998 році науковці, археологи довели, що ніяке відновлення неможливе, і він відмінив своє розпорядження. Він сказав, що буде лише музеїфікація та експозиція. Те саме було й при Ющенку… А зараз знову знайшлися бажаючі, котрі хочуть «відновити» неможливе.

Пані Скорик поділилася також своїм страхом перед Гедеоном:

– Чесно скажу, що боюся цього Гедеона Харона. Може, не те, що боюся, а вважаю його неадекватним, а з неадекватними не можу вести жодних бесід. А за цим Хароном ходять усі ці старі з хоругвами, різномасті кликуші, люди з якимись несамовито фанатичними очима, які самі не знають, чого хочуть, бо батюшка велєл. Я вважаю, що це середньовічне мракобісся.

Як не дивно, та речнику УПЦ МП отцю Георгію теж видається провокацією те, що відбувається. Складається ситуація, коли офіційна митрополія нібито не в курсі, що діється в її парафіях. Каже, що офіційна позиція їхньої церкви – там має бути музей. Проте від своїх планів справляти там богослужіння УПЦ МП не відмовляється.

– Вважаю, церква має опікуватися цим місцем разом з державою. Зробити музей, але також проводити богослужіння у храмі над музеєм чи поруч.

На запитання, чому саме Московська патріархія має там служити, речник МП відповів:

– Не Московський патріархат, а Українська православна церква (ПЦвУ МП), яка існує тут з часів хрещення Русі (.!?). Греко-католицька церква з’явилася 400 років тому, Київський патріархат – на початку 90-их, Автокефальна – на початку ХХ століття, і єдина церква, що веде свою історію з часів князя Володимира – УПЦ. Тому вважаємо, що ми єдині маємо право, і не треба його політизувати. І я не чув якихось заперечень з боку інших церков.

Тут отець явно трішки злукавив, бо, як відомо, представники буквально всіх конфесій виступають проти, щоб там тусувалася лише УПЦ МП.

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав вважає, що сьогодні відбувається знущання над фундаментом Десятинної церкви:

– Усе, що діється навколо фундаменту Десятинної, нас надзвичайно турбує, перш за все як кожного свідомого громадянина України. Тут є кілька причин… Ідеться про ту церкву, яка фактично була побудована ще до розколу, великої схизми, яка настала між Західною і Східною церквою, тобто йдеться про церкву, яка була свідком єдиного християнства і єдиної помісної церкви в Україні. Друге – це був перший кафедральний храм Київської Русі після її хрещення, який збудував сам хреститель України Володимир Великий. З огляду на це, як і щодо Софії Київської, до питання Десятинної церкви потрібно підходити з точки зору чутливості всіх церков, які є спадкоємницями Володимирового хрещення. Тобто йдеться про всі конфесії в Україні. Тому надання можливості вести богослужіння тут лише одній із сучасних конфесій – викличе такі ж дискусії, як, наприклад, передача Софії Київської тій чи іншій конфесії. Це основні причини, чому будь-яке знущання над фундаментом Десятинної церкви відгукується в серці кожного українця, який себе вважає спадкоємцем Володимирового хрещення… Я б не хотів коментувати те, що лунає від тих, хто каже, що лише вони мають право. Вважаю, потрібно відходити від таких стереотипів і такого церковного ексклюзивізму, якщо ми хочемо будувати мир в Україні.

Ксеня Лесів

Фото автора і УНІАН

Джерела:

УНІАН

По-перше: вочевидь, блаженніший владика Святослав не знає, що УГКЦ, на думку єрархії ПЦвУ МП, не належить до Церков "Володимирового хрещення"...

А по-друге: Святий Рівноапостольний князь Володимир Великий не хрестив Київську Русь, а тільки одержавлював християнство в Русі, оскільки християни на той час вже мешкали на її території і не тільки якісь невідомі поодинокі особи, а навіть єрархічно, бо два єпископи брали участь у Першому Вселенському Соборі в Нікеї (325р)...

І висновок, або наш патріарх перебуває в таких речах у невіданні, або свідомо воліє мовчати, щоб, бува, когось не образити правдою...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.