Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятницю, 14 грудня 2018 р.

14.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр. 7,18–25:  «Ісус став запорукою кращого союзу»

У Старому Завіті бачимо, скільки разів Господь укладає союз із вибраним народом і багато разів цей народ не вірний цьому союзові. Однак Бог – вірний повсякчас, Його завіт відновлюється знову і знову, лише людина поверне своє лице до свого Творця! 

Новий Завіт відкриває нам ще щось незбагненніше: Бог стає Людиною, Ісус Христос водночас є і Богом, і людиною. Тим, який наново укладає Завіт, викуповує людину від неволі гріха, звільняє людину, робить людину учасником Царства Господнього. 

Союзу, який уклав для нас Ісус, ніщо не може знищити – ні наша гріховність, ні всі сили пекла, – цей союз укладений через смерть і воскресення Христа. Спасення і вічність нам подаровані. Тож пам’ятаймо повсякчас про це. Чи ми живемо досконало, чи грішно, Царство Небесне – наша спадщина, у якому на нас повсякчас чекає наш Творець. Але лише тоді, коли ми цього Царства забажаємо і почнемо жити праведним життям, воно стане нашим!

***
Лк. 21,37–22,8:  «Ввійшов же сатана в Юду»

Ми деколи не усвідомлюємо, що завжди стоїмо перед вибором: вибрати добро – піти доброю дорогою, чи вибрати зло – піти злою дорогою. У нас завжди є вибір. Коли каємося на сповіді у своїх гріхах, то розуміємо, що могли б вчинити інакше, однак в якусь мить вирішили вчинити саме так. 

Саме покаяння – це ствердження того, що я зробив недобрий вибір, недобрий вчинок, недобрий крок. Кожен на власному досвіді вже переконався, що маємо пильнувати, який вибір робимо. Пильнувати, що думаємо, які думки приймаємо, контролювати свої емоції, чувати над тим, що допускаємо до свого серця. Чування, духовне розрізнення – завжди було дуже важливим у традиції Церкви. Знаємо приклад того, що може статися, коли не чувати. Сатана ввійшов у серце Юди, бо той допустив це через думки, які приходили до нього. А вже потім це відобразилося у вчинках Юди. Знаємо також, який кінець мало те, що почалося з думки. 

На сповіді ми каємося з наших гріхів, але не усвідомлюємо, що ці гріхи сталися внаслідок тих бажань і думок, які ми допустили у своє серце й погодилися з ними, а лише потім, коли трапилася нагода, це виявилось у наших вчинках, у тих чи інших гріхах. Тож чуваймо, щоб зло не входило в наше серце! Пильнуймо, щоб не дозволити нічому злому прийти й оселитися в нас! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар