У
неділю, 4 жовтня, розпочав роботу Синод єпископів Католицької Церкви,
якого частина католиків очікувала мало як не Армагедону. Не можна
сказати, що безпідставно. Активності групи кардинала Каспера, заяви
частини німецькомовного єпископату, які підривають самі основи Вчення
Церкви, істерія в частині світських ЗМІ – усе це лише підігрівало
апокаліптичні настрої. Але Синод розпочав свою роботу.
Синод на тему сім'ї розпочався в час, коли гендерна ідеологія стала
частиною суспільного дискурсу на Заході, а гомо-лобі старається
посиленими темпами накинути її в країнах-союзниках Заходу. Зокрема, в
Україні. І дуже часто еліти в цих країнах, і в Україні також, стають
провідниками цієї ідеології – хто з щирого переконання, що мавпуванням
Заходу, без розуміння внутрішньої суті та механізмів західних
суспільств, вони осягнуть рівень західного добробуту, а хтось з відверто
корисливих побуджень.
Церква знову стає твердинею в оточені, як це було після так званої
великої французької революції аж до ІІ Ватиканського собору. У цьому
контексті напрошується історична паралель якраз з цією трагічною
сторінкою європейської історії: як і перед вибухом революції у Франції,
частина французького клиру симпатизувала ідеям, які привели до цієї
кривавої бійні у Франції, так і тепер – частина клиру симпатизує ідеям
породженим гендерною ідеологією: жіночому священству, розлученням,
«правам» ЛГБТ-осіб…
Тому очікування, що жовтневий Синод може стати своєрідною точкою
неповернення для церковної історії, а тим й світової, не є такими вже
безпідставними, як би це декому хотілося показати. Без сумніву, навіть
якщо результатом Синоду не стане відхід лібералів від Церкви, тобто
церковний розкол, чергове підтвердження Синодом Вчення Церкви про сім’ю,
поставить Церкву в ще гострішу опозицію до сучасних ліберальних
суспільств.
Фактично уже зараз можемо констатувати, що діалог між Церквою і
світом зайшов у глухий кут, з якого безконфліктний вихід практично є
неможливий. І хоча горезвісний арешт протестантки Кім Девіс –
американського держслужбовця, яка відмовилась видавати ліцензії на
«вінчання» одностатевих пар, можна розглядати як ексцес, але вже сама
його можливість вказує на небезпечні тенденції – готовність гомо-лобі до
переслідування християн за їхні релігійні переконання через
застосування державного апарату примусу. А це, без сумніву, не може не
нагадувати християнам утиски та переслідування християн у
націонал-соціалістичних, соціалістичних та комуністичних суспільствах.
Іншим ексцесом, який до болю нагадав ситуацію Церкви в тоталітарних суспільствах ХХ ст., є виступ
польського священика, який відверто заявив про те, що він – ґей, і
піддав сумніву Вчення Церкви. Аналогічно священики-зрадники в
тоталітарних суспільствах ХХ століття розповідали про те, як вони
«страждали» під гнітом та ярмом Католицької Церкви, а щойно в
православ’ї чи комунізмі, чи нацизмі знайшли своє правдиве визволення.
Швидше всього, ані арешт Кім Девісон, ані ляментації священика-ґея не
є єдиними та ізольованими ексцесами. Існує велика ймовірність, що
кількість та інтенсивність подібних випадків лише зростатиме. Така
логіка всякого тоталітаризму і лівацько-ліберального теж.
В Україні ситуація ще гірша, ніж на Заході. Наше суспільство
практично готове до прийняття гендерної ідеології. Про це свідчить хоча б
навіть практично повна відсутність суспільної реакції на спроби
президента Порошенка протиснути гендерну ідеологію до змін у
Конституції. І не потрібно себе тішити, що в Україні Церква користується
суспільним авторитетом. Насправді ж, Її авторитет звужений до кола
суспільно-соціальної несправедливості, а особливо – критики корупції.
Коли ж Церква говорить про питання сексуальної моралі, суспільство або
Її ігнорує, або противиться. Тому не потрібно бути не знати яким
великим спеціалістом, щоб легко спрогнозувати, що найближчим часом
Церква опиниться у становищі суспільного маргінала українського
суспільства.
А сигнали, які подає ліберальне українське середовище, свідчать
тільки про те, що воно не тільки готове, але й уже розпочало кампанію
дискредитації Церкви, вміло використовуючи не лише хиби та недоліки
клиру, але й Її власні структури.
Проте не варто падати у відчай. Саме маргіналізація Церкви в
українському суспільстві й стане причиною Її відродження й активізації.
Розмежування овець від козлищ, проведене руками самих козлищ, чи не
найкраще, що може статися Церкві. Якщо християни України виявились
практично не підготованими до вибуху Майдану, то тепер непідготовленість
до гендерного припливу та можливої радикалізації подій в Україні була
би виявом повної безвідповідальності українського християнства і
серйозних проблем, які девальвують його суть.
Дуже ймовірно, що ми доволі скоро станемо свідками смерті
ліберального «християнства» з його зашмарканим гіпі-«Христом-суперстар».
І до цього потрібно бути готовим, щоб не упустити біблійного: «Ось
зараз час сприятливий, ось зараз – час спасіння» (2Кор. 6, 2).
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар