25.06.2016р. Б. / Вл. Венедикт (Алексійчук): Мир – це прикмета Бога. Якщо ми перебуваємо в мирі – ми перебуваємо у Бозі

У священничому житті важливо зростати духовно. Якщо ми самі не досвідчимо Бога - ми не можемо розповісти про це людям. Про це заявив єпископ-помічник Львівський владика Венедикт Алексійчук, виступаючи під час VI практичного спецкурсу з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, який цього року ПМВ проводить у Брюховичах.

Говорячи про духовне життя священика-місіонера, владика відзначив, що для духовного життя священика важлива “апатея”– “це значить перебувати в Бозі, не давати, щоби хтось чи щось керувало тобою”.

Єпископ-помічник Львівський зауважив, що навіть у кризових ситуаціях і труднощах не треба занепадати духом. І наголосив, що дуже важливо побачити за всім Бога. “Мир – це є прикмета Бога. Якщо ми перебуваємо в мирі – ми перебуваємо у Бозі”, - підкреслив владика Венедикт.

Він відзначив, що у духовному житті дуже часто говориться про аскези - тягарі, спокути, пости. “На моє особисте переконання, найважливіша аскеза - не та, яку ти собі обрав - поклони робити, щось їсти чи не їсти, - а прийняти життя, яке тобі дає Бог, прийняти людей, прийняти обставини, зрозуміти, що за цими обставинами стоїть Бог, який є режисером нашого життя. Бог дає все нам з єдиною метою - освячувати нас. Бо Бог є любов. Головне - чинити Божу волю”, - сказав владика Венедикт.

Єпископ закликав майбутніх священників приділяти належну увагу духовному життю. “Важливо практикувати духовну уважність до Бога. Коли ми стаємо на молитву, потрібно усвідомлювати, що ми стаємо перед Богом. Якщо будемо уважними, зможемо богословствувати - досвідчувати Бога в житті. Бог прагне бути присутнім в житті кожного з вас, але важливо вміти зауважувати Бога, який до вас промовляє”, - наголосив промовець.

Крім того, відзначив владика Венедикт, у священничому житті важливо зростати духовно. “Якщо ми самі не досвідчимо Бога - ми не зможемо розповісти про це людям. Люди інтуїтивно чують, хто живе Богом, а хто не живе”, - відзначив єпископ-помічник Львівський, і додав: “Люди шукають доброго священника, щоби він знався на Бозі, щоби він знав, як молитися. Тому покликання священника - самому зростати у Бозі і допомагати людям Його пізнати. Священник – це є духовний отець, він тому і називається “отче”.

Владика Венедикт закликав семінаристів ввечері і вранці знаходити час, щоби побути на самоті, помолитися, подякувати Богу, проаналізувати день і вчинки, попросити благословення.

“Зичу вам понад усе шукати Бога, бути з Богом, - тоді кожен з вас виконає місію, до якої Бог вас покликав. Бог чомусь обрав вас, Бог потребує вас і хоче діяти через вас. Але важливо слухати, що Він промовляє”, - звернувся до учасників спецкурсу єпископ. 

Джерело:   pmv.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

25.06.2016р. Б. / Мирянська спільнота має бути євангелізаційною

Мирянська спільнота має бути євангелізаційною, жити Божим Словом, ділитися ним, освячувати людей через запрошення до участі у Святих Таїнах, формувати християнське сумління і співпрацювати з єрархією. Про це заявив Голова комісії УГКЦ у справах мирян о. Василь Білаш, СНДМ, виступаючи під час VI практичного спецкурсу з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, який ПМВ проводить у Брюховичах.

Він відзначив, що Церква - це вже є певний рух. "Рух людей, які йдуть в напрямку до святості, до Божого Царства", - зауважив о. Василь.

Голова комісії УГКЦ у справах мирян підкреслив, що УГКЦ має дуже сильний потенціал мирян, але його не використовує. "Священиків разом з монашеством в УГКЦ - лише 0,7%. Решта - миряни. І щоби миряни могли послужити церкві, їх потрібно виховати. Маємо як священики постійно чувати над мирянами, скеровувати їх: спільна молитва, спільна праця, читання Святого Письма, ділення досвідом, активна участь у житті цілої Церкви", - зазначив о. Василь Білаш.

Говорячи про те, якою має бути добра мирянська спільнота, Голова комісії УГКЦ у справах мирян наголосив, що вона має бути насамперед євангелізаційною. "Жити Божим Словом, ділитися ним, нести його в світ. Цього переважно бракує нашим спільнотам. Вона має освячувати людей через запрошення до участі у Святих Тайнах, формувати християнське сумління, співпрацювати з єрархією", - зауважив священик.

О. Василь також наголосив на важливості для спільноти мати харизму, забезпечувати духовний провід, проводити регулярні зустрічі і формацію. "Постійна Євангелізація, катехизація і служіння", - відзначив Голова комісії УГКЦ у справах мирян.

Він відзначив, що жива Церква твориться через живі спільноти. І підкреслив, що кожен мирянин має дбати про загальне добро своєї парафії, "якщо ми хочемо, щоби було добре у нашому селі, місті чи цілій країні".

О. Василь Білаш також представив семінаристам мирянські спільноти УГКЦ: "Вівтарна дружина", "Марійська дружина", "Українська молодь - Христові", "Обнова" та інші.

Джерела:     pmv.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

23.06.2016р. Б. / «Бійці кликали мене «батьком», – військовий капелан після повернення з фронту РУВ

Сьогодні із чергової ротації з Російсько-Української Війни повернувся військовий капелан УГКЦ отець Віктор Буянов.  Священик здійснював служіння військовим на передовій в одній із бригад Попасної 41 день. Отець Віктор завітав до Департаменту і розповів про особливості свого служіння на фронті. 

У військовій бригаді капелан організував каплицю, де служив Божественні ЛІтургії та молебні. Сюди кожен охочий боєць міг прийти, аби помолитися, запалити свічку, порозмовляти зі священиком, приступити до Святих Тайн. Незважаючи на те, що військові були з різних регіонів та конфесій, різного віку, труднощів у спілкуванні між ними і священиком не було. «Вони називали мене «падре» – їм підходило, мені теж не заважало, або й кликали «батьком». Переважно молоді хлопці служили, в середньому 22-30-річні, тож годжуся їм, як батько», – розповідає отець Віктор.

Щодня капелан був присутній на шикуванні, мав слово до бійців, служив Літургію в каплиці. Часто виїжджав до військових на передову лінію, де перебував з ними  по 3-4 дні. З собою привозив вервиці, молитовники військовослужбовця та листівки молитовної акції  «Молимося за тебе повсякчасно». «Окрім того, згадує о. Віктор, – я подарував військовикам прапор України з іконою Богородиці в центрі. Його мені передав військовий капелан з Івано-Франківська». Священик відзначив, що велику роль на передовій  відіграє підрясник. Бійці так звикли до бойової форми, що священика у ній погано сприймають, більше довіряються капелану, коли бачать його у священичих ризах, з хрестом у руках та на грудях.

Приємно було, що військове керівництво було відкрите на співпрацю. Досить теплі стосунки в капелана склалися із заступником командира з виховної роботи: «Приємно було бачити, що він кожного ранку заходив до каплиці, молився перед іконою із запаленою свічкою. А згодом військовий зізнався, що ця молитва є для нього особливою, тому дуже вдячний за присутність душпастиря у цій бригаді», – ділиться спогадами військовий капелан.

Разом з отцем служіння в бригаді провадив військовий капелан від УПЦ КП. Вони швидко знайшли спільну мову, співслужили під час молитов. Видно було, що солдатам подобалася така мирна співпраця двох різних конфесій.

До речі, на свято Зіслання Святого Духа отець Віктор разом з іншими капеланами фронту РУВ ( або т.зв. "зони АТО") взяв участь у спільній молитві військових капеланів за мир в Україні.

Це вже третя  ротація отця Віктора Буянова в зону ведення бойових дій на сході України, де він здійснював душпастирське служіння українським військовослужбовцям.

Прес-центр Департаменту Патріаршої курії УГКЦ
у справах душпастирства силових структур України

Джерело:   kapelanstvo.org.ua

22.06.2016р. Б. / Хамство – спадкова хвороба влади?

Цілком мотивоване зосередження суспільної уваги на корупції як фундаментальній проблемі української посткомуністичної влади має один небезпечний нюанс. Адже на тлі цієї справді болючої проблеми губиться інша, ще більш важка хвороба нашої влади – хамство.

Пригадую, як моя старша колега по кафедрі, надзвичайно інтелігентна й вищою мірою порядна жінка, після першої телетрансляції публічної зустрічі новообраного президента Ющенка з колективом Міністерства внутрішніх справ ділилася зі мною пережитим шоком:

У певному сенсі влада в демократичній країні – дитина її народу, котрий народжує систему управління в політичній боротьбі й формує адміністративну вертикаль шляхом виборів. Але в свідомості зле вихованої, самовпевненої й загалом недалекої людини, що опинилася на чиновницькій посаді, стосунки «народ – влада» здатні змінити полюси. У хворій на манію величі уяві губиться реальна система субординації, а брутальність і зневага до підлеглих стає формою самоствердження.

Навіть у старій совєтській бюрократії, котра намагалася приховати авторитарну систему влади, існувало правило: відповідь на заяви громадян мала бути дана в місячний термін. Нова адміністрація, сформована внаслідок Революції Гідности, декларує пошану до прав людини й дотримання європейської системи вартостей. Тож вона мала б ставитися до звернень громадян із увагою, оперативно відповідаючи на них та підтримуючи народні ініціятиви. 

Але ось ще на початку російської аґресії, коли наша Покровська парафія в Сватовому опинилася в центрі протистояння іноземному напасникові та його найманцям, а настоятель парафії о. Дмитро Романків прийняв на себе духовну опіку над усіма військовими підрозділами на лінії розмежування сил, я звертаюся до міністрів внутрішніх справ і оборони з офіційним листом про надання цьому священикові повноважень капелана від нашої єпархії. Минає вже два роки – а відповіді немає ані від МВС, ні від Міністерства оборони.

Наприкінці Великого посту в Харкові стається резонансна подія: колишня каплиця, експропрійована большевиками ще 1929 р., переходить до нового власника й перетворюється на пивний бар. Розташована вона впритул до Свято-Дмитрівського храму УАПЦ. Настоятель храму, о. Віталій Зубак, пише заяву з проханням захистити від наруги церковну спільноту. Відповіді ж від Харківської обласної адміністрації немає вже два місяці...

Електронна пошта істотно прискорила й полегшила наше спілкування. В тому числі й спілкування народу з його обранцями та найманими працівниками. Наші стосунки стають динамічнішими й відкритішими. Але й атавістичне хамство, перебране від авторитарної державної структури, виглядає в новому інформаційному контексті ще потворнішим. Якщо ще в Середні Віки точність називали ввічливістю королів, то в наш насичений подіями час непунктуальність і необов’язковість цілком перекреслюють авторитет державного чиновника, яку б високу посаду він не займав. Якщо в ХХ ст. відповідь на лист протягом місяця з часу його надходження вважалася за норму, то електронне листування мусить ущільнити цей термін. Коли ж високопосадовці, що завдячують своїм становищем Революції Гідности, не вміють шанувати гідности співвітчизників, то це достатнє свідчення їхньої фахової незрілости й підстава для відкликання їхніх повноважень. Бо ж духовні нащадки Хама здатні тільки бути «рабами рабів своїм браттям» (Бут. 9:50), а не відповідальними за долі інших людей.

Архиєпископ Ігор Ісіченко

Джерела:    archbishopihor.blogspot.com

Воїни Христа Царя

22.06.2016р. Б. / Всеправославний собор: патріарх Варфоломій подякував Папі Франциску

На відкритті Всеправославного собору Константинопольський патріарх Варфоломій висловив сердечну подяку Папі Римському Франциску, який минулої неділі нагадав католикам про Всеправославний собор і просив молитись за його успішний перебіг.

Джерела:   Радіо Ватикану

Воїни Христа Царя

21.06.2016р. Б. / Месиджі Ватикану для України і світу в часі візиту Держсекретаря Ватикану в Україну (1ч)

Частина 1

Минулого тижня українські ЗМІ з церковної тематики більше «бавилися» темою Всеправославного собору і сподіваннями на автокефалію Української православної церкви, аніж реальним і значущим для України незвичайно тривалим візитом Держсекретаря Ватикану кардинала П’єтро Пароліна. І на перший погляд для країни, де більшість населення ідентифікують себе з православ’ям, ситуація недивна. 

Проте насправді не все так просто. На теперішній час, принаймні так воно виглядає, Константинопольський патріарх, який відважився, попри демарш Москви, на проведення Всеправославного собору, опинився у дуже делікатній ситуації. 

Патріарх Варфоломій не є настільки впливовим, щоб грати свою цілком незалежну гру, не оглядаючись на інших великих гравців, від яких він у більшій чи меншій мірі залежить. Щоб протистояти тиску Анкари та не стати маріонеткою в руках політичних амбіцій турецького керівництва, як це уже сталося з Константинопольським вірменським патріархом, номінальному примасу православного світу потрібно мати союзників, які би були надійним буфером в стосунках Фанар – Анкара.

І на сам день відкриття Всеправославного собору Ватикан відверто показав, що Варфоломій може на нього розраховувати: Папа в часі «Ангел Господній» закликав католиків молитися за успіх у проведенні Всеправославного собору. У свою чергу Радіо Ватикану на своєму сайті (англомовна редакція) подало новину про початок роботи Святого і Великого Собору Православної Церкви (the Holyand Great Councilof the Orthodox Church). Судячи із цього, Ватикан відіслав чіткий мессидж стосовно того, як він розглядає і розцінює критське зібрання православних єрархів. 

Отож, існує доволі реальна можливість, що, не пішовши на повідку в Кремля, патріарх Варфоломій може, за допомогою ватиканської підтримки, розіграти власну гру. Якою вона буде, важко спрогнозувати.

Проте вже зараз можна сказати: Варфоломієві руками Ватикану вдалося завдати дуже болісного удару московському православ’ю й політиці Кремля – Москва прагне понизити статус критського зібрання, а Ватикан відсилає мессидж: критське зібрання – це Святий і Великий Собор. А це у свою чергу вказує на серйозне союзництво між Ватиканом і Фанаром. 

Тому насправді українським медіям варто би було вийти з осі «Київ – Стамбул» і поглянути на ширший контекст події. Але глибока вторинність та провінційність української журналістики просто нездатна так легко позбавитись однобокого сприйняття реальності поза межами українського ґетто. 

Замість моніторити візит головного відповідального за політику в Католицькій Церкві в Україну українська журналістика із завзяттям дворового пса кинулась обгризати кісточку – автокефалію. А багатообіцяючий шкільно-журналістський проект українського «гарварду» так і не спромігся сформувати жодного журналіста-спеца в релігійній тематиці, окрім групки ненависників Церкви, що здатні хіба що продукувати в ЗМІ ліволіберальне ідеологічне сміття.

Українська журналістика, на превеликий жаль, в чергове показала, що вона керується сталінським риторичним питанням: «А скільки дивізій в Папи Римського?». Але очікувати від пострадянської журналістики здатності збагнути роль Церкви в суспільстві й тим самим в політиці чи знання про вплив ватиканської дипломатії – те саме, що очікувати від сліпого здатності зрозуміти, яка різниця між голубим і рожевим кольорами.

Візит Держсекретаря Ватикану – річ неординарна як для країни-господаря, так і для міжнародної політики. Адже саме такі візити дуже часто використовують для надсилання певних мессиджів не тільки місцевій католицькій спільноті чи місцевим політикам, але й спільноті міжнародній. 

Виступаючи в Запоріжжі кардинал Паролін відіслав кілька фундаментальних мессиджів, які не тільки вказують на те, як Ватикан дивиться на ситуацію в Україні, але й те, куди йтиме ватиканська політика в українському питанні найближчим часом. Фактично ця промова кардинала Пароліна стала основним джерелом ватиканських мессиджів політикам та суспільству. 

В першу чергу Держсекретар охарактеризував війну в Україні, як «війну підступну, часто замасковану, майже невидиму ззовні – і саме тому несправедливо забуту, також світовими засобами масової інформації, але яка є постійною загрозою для життя, безперервною дестабілізацією миротворчого процесу, джерелом лише для незаконних доходів для небагатьох».

Кардинал Паролін вказав на те, що Ватикан добре усвідомлює гібридний характер війни в Україні та розглядає її саме як гібридну. 

Надалі глава ватиканської дипломатії дуже відверто, відкинувши дипломатичну поміркованість, назвав війну в Україні війною цивілізацій та вказав, що Ватикан розглядає цю війну в ширшому контексті, аніж виключно регіональний: «Ми добре знаємо, що ця війна — це набагато більше, ніж якийсь затягнутий конфлікт: це постійна небезпека, знак протистояння цивілізацій, історій та народів, який виходить далеко поза кордони України, що може мати серйозні наслідки для рівноваги, що й так уже постійно порушується в багатьох частинах світу».

Ватикан устами свого Державного секретаря визнав конфлікт в Україні конфліктом цивілізацій, але також вказав на те, що попри всю постсовєтськість України, Ватикан розглядає Україну, як частину Західної цивілізації, а Московщину  бачить з іншого боку цього цивілізаційного поділу.

Називаючи війну в України частиною протистояння цивілізацій (майже за Гантінґтоном), Держсекретар Ватикану, фактично, дав зрозуміти, що Ватикан не розглядає війну в Україні як внутрішньо українську справу, як громадянську війну. А це цілковито протилежне повідомлення не тільки від політики Кремля, але й і від політики Берліну та Парижу, які всіма силами стараються «перетворити» війну Кремля проти України у виключно українське питання.

Не менш вагомим насправді є також прив’язка у цій промові московсько-української війни до глобальної третьої світової війни, яка триває частинами в різних кінцях світу. Можна простежити думку про те, що Ватикану добре відома роль Московщини у дестабілізації миру в світі. 

Більше того, ватиканський прем’єр-міністр і одночасно міністр закордонних справ процитував слова постійного спостерігача Ватикану при ООН: «Святий Престол має намір знову ствердити нагальну необхідність дотримуватися міжнародної законності щодо території та кордонів України як ключового елементу для забезпечення стабільності – і на рівні національному, і на регіональному, та для відновлення права й порядку, що базуються на повній повазі фундаментальних прав людини». Тобто непорушність визнаних на міжнародному рівні українських кордонів для Ватикану є фундаментом його політики стосовно України.

Відкинувши обтічні дипломатичні форми висловлювань, кардинал Паролін практично відверто звинуватив Захід у потуранні агресорові, заначивши, що війна в Україні цілковито лежить на совісті міжнародної спільноти. 

Кардинал Паролін також вказав у Запорізькій промові, що збірка на допомогу для України, яка на ініціативу Папи Франциска була проведена у всьому католицькому світі – це не тільки гуманітарна акція, але також і спосіб нагадати світові про страждання українців. 

Означуючи адресатів допомоги, кардинал Паролін серед інших згадав і жертв тортур та інших катувань, як також й існування викрадених заручників. Окрім цього, йдеться про допомогу жертвам конфлікту, які перебувають на території, яка є підконтрольною Україні. Проте Держсекретар, згадавши, що допомога буде надходити через католицькі гуманітарні організації у співпраці з волонтерами та некатолицькими релігійними організаціями, жодним чином не згадав у цьому контексті державні органи, даючи цим зрозуміти, що Ватикан добре усвідомлює клептократичний характер політичної системи в Україні.

Отож, Ватикан відверто заявив про свою позицію в українському питанні. Минулого тижня Україна отримала серйозну підтримку від найстаршої дипломатії світу, а сама того й не помітила.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

20.06.2016р. Б. / Глава УГКЦ на Зіслання Святого Духа: «Рушаймо на Схід! Бо майбутнє УГКЦ й України кується там, де війна і страждають люди» (+VIDEO)

Після Зіслання Святого Духа на апостолів ніхто з них не залишився на місці - Церква рушила в новозавітний вихід. Саме таким є обличчя Церкви, про яке говорить Папа, коли Церква виходить назовні, до потреб, плачу, скорботи людей у світі, бо вона покликана його спасти.

Такі слова 19 червня, у день Зіслання Святого Духа, у проповіді до вірних сказав Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, в соборі Святого Юра у Львові. Цього дня він очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Із Блаженнішим  Святославом співслужили владики Синоду Єпископів УГКЦ, Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні, Архиєпископ Мечислава Мокшицький, Митрополит Львівський РКЦ, владики РКЦ в Україні. Особливим учасником Літургії був кардинал П’єтро Паролін, Державний секретар Ватикану, який цими днями перебуває в Україні з офіційним візитом.

Глава Церкви зауважив, що старовинний собор Святого Юра для УГКЦ є «справжньою сіонською світлицею, де протягом століть на Церкву сходила сила з небес, яка рухала нею, дозволяючи чинити те, чого людській силі неможливо здійснити». Такою Церквою у виході була УГКЦ, яку вів митрополит Андрей Шептицький: «Під його проводом наша Церква на початку XX століття була маленькою, мала всього три єпископські осідки. Але ведена Святом Духом, Церква пішла – в Австралію, Європу, Америку. І сьогодні УГКЦ є Церквою глобального масштабу».

 

За словами проповідника, собор Святого Юра був «сіонською світлицею для Церкви» і за часів патріарха Йосифа Сліпого: «Бо звідси почався інший вихід, рух УГКЦ на муки й страждання – на Схід. Саме звідси пішов Сліпий із єпископатом та духовенством свідчити Боже Слово перед безбожними світу цього, розносячи силу благодаті Святого Духа до Сибіру, Камчатки і Далекого Сходу». А тепер УГКЦ має вже 15 єпископських осідків і вона є «силою й рушієм суспільного буття України».

«Куди далі поведе нас Святий Дух? Нам це вказує сам Папа Римський. Цей напрямок вказав і кардинал П’єтро, розпочавши свій візит зі Сходу України – із Запоріжжя, щоб показати, що майбутнє УГКЦ і України кується там, де війна і страждають люди. Ми так нині благаємо миру, але мир – це не тільки діяння дипломатії, а дар Святого Духа. Цей Дух дарує його тим, хто відкритий прийняти Його силу і в Його благодаті йти вперед. Рушаймо на Схід, де так бракує віри, надії й любові», – закликав Блаженніший Святослав.

«Брати і сестри Української Греко-Католицької Церкви, що з великою любов'ю розділили разом із братами Римо-Католицької Церкви ці дні мого перебування в Україні, бажаю, щоб за дією Святого Духа ви могли отримати оновлені плоди того благословення, яке рівно 15 років тому вділив вам святий Папа Іван Павло ІІ, який був прочанином на цій землі: «За заступництвом усіх святих і блаженних, що на цій українській землі здобули вінець праведності, нехай Господь омиє ваші рани оливою милосердя та утіхи, щоб ви могли з довірою дивитися на те, що на вас чекає, впевнені у своєму серці в тому, що ви є дітьми Батька, який ніжно всіх вас любить», – звернувся кардинал П’єтро Паролін, Державний секретар Ватикану, на завершення святкового Богослужіння.

У своєму слові Держсекретар Ватикану розповів про мету свого візиту до України: «Я приїхав до вас передусім для того, аби зустрітися з постраждалими від насильства війни, обійняти їх від імені Папи та принести їм конкретну допомогу милосердя Церкви».

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ