06.11.2017р. Б. / 11 нерозумних помилок, які заважають розумним людям досягнути успіху

11 найпоширеніших помилок, яких розумні люди припускаються у своєму житті та роботі. Через безглуздість вони часто не досягають успіху. Тому надіємось, цей список зможе допомогти саме вам уникнути їх.

Розумні люди інколи чинять дуже по-дурному. Кілька користувачів сервісу Quora вирішили дати відповідь на наболіле запитання: "Які безглузді речі роблять кмітливі люди?". Відповіді проливають світло на те, яким чином розумні люди підривають свою репутацію і чи можливо цього уникнути.

Ось деякі з них:

1. Багато думають, але замало роблять

"Оскільки думати розумним людям легко, діяти виявляється значно важче. Дослідження й планування корисні, якщо їх помірна кількість, однак можуть створювати й небезпечну ілюзію прогресу", — стверджує підприємець із Кремнієвої долини Кріс Йє. Якщо розумна людина — перфекціоніст, вона може потрапити в капкан цієї начебто продуктивної прокрастинації і застрягати на деталях, замість того, щоб закінчити проект.

2. Їм властивий стадний інстинкт

Ендрю Янг із "Venture for America" досить детально описав такий тренд: випускники найкращих університетів гуртом ідуть у престижні сфери типу фінансів і консалтингу замість того, щоб обрати справу до душі. 

Підприємець із Нью-Йорка Лі Семел погоджується: "Багато толковитих людей часто пасуть задніх, оскільки в їх вихованні не було місця для спроб чогось незвичайного чи принаймні встигнути зрозуміти, що їм насправді подобається".

3. Вони уникають ризиків

Зазвичай дуже розумні люди схильні прагнути високих результатів і, зрештою, опиняються серед таких самих високоефективних і мотивованих працівників. Однак тоді їх мотивація може звузитися до страху зганьбитися.

"Це призводить до закритості й небажання пробувати щось нове, у чому вони недостатньо кваліфіковані, через боязнь здатися колегам недостатньо розумними", — зазначає програміст Панкай Кумар.

4. Вони більше не стараються

Люди, які досягнули успіху завдяки своєму високому інтелекту, часто піддаються лінощам. "Вони відмовляються від подальшого розвитоку вроджених талантів і починають відставати від тих, хто менш обдарований, однак більше діє на практиці", — стверджує Семел.

5. Вони недооцінюють силу комунікативних навичок

Деякі освічені люди не усвідомлюють, що рівень інтелекту — лише одна зі складових успіху, а особисті зв’язки — потужний інструмент у професійному середовищі. "Вони ніколи не намагаються покращити свої навички соціальної комунікації, не вчаться підтримувати зв’язки, не просувають самих себе. А тих, хто в цьому успішний, зневажають", — додає Семел.

6. Вони не усвідомлюють власні когнітивні провали

Консультант Даніта Крауз розповідає, що розумні люди настільки звикають покладатися на свій інтелект, що бувають не в змозі зрозуміти: їх картина світу так само підвладна упередженням, як і в інших людей. Дослідження професора Торонтського університету Кіта Становича демонструє, що сильні розумом більш схильні мислити вузько, аніж ті, чий інтелект значно нижчий.

7. Вони вважають, що найважливіше мати рацію

У багатьох розумних людей сильна логіка поєднується з сильним его. Саме через цей небезпечний "тандем" вони починають думати, що коли ти завжди маєш рацію, люди починають тебе любити (насправді ж — усе навпаки), говорить Семел. Погано, коли люди сперечаються щодо питання, про яке мало знають. Однак може бути ще більш ніяково, коли вони вперто намагаються дискутувати з загальноприйнятими переконаннями.

8. Вони прирівнюють освіту до інтелекту

Неабиякі академічні заслуги наштовхують деяких на думку, що рівень інтелекту визначається дипломом ВНЗ, говорить соціолог Ліз Пуллен. У багатьох випадках диплом елітного вузу дійсно відображає рівень досягнень, однак є безліч прикладів, коли люди без вищої освіти мають значно більше кваліфікації через великий практичний досвід.

9. Вони недооцінюють інших

Певна річ, впевненість у своїх можливостях — важлива передумова успіху, але люди, які звикли до того, що їх хвалять за розум, часто стають зарозумілими. "Мені безліч разів доводилося бачити, як під час перемовин блискучі розуми випадково поступалися іншій стороні, а часом і відверто дозволяли себе обдурити, тому що вважали, що розум дав їм непереможність", — розповідає автор Тім Ромеро.

10. Вони живуть теорією й не помічають реальності

Трапляється, що розумні люди на високих посадах керуються лише теорією й забувають, що мають справу з реальними людьми. "Це може бути і нормально, якщо йдеться про розваги чи якщо наслідки такого ставлення до життя не стосуються інших", — стверджує письменник і дизайнер Олівер Деміан. Однак коли ці хитромудро вибудувані системи призводять до появи речей типу субстандартних іпотечних паперів, серйозні проблеми виникають у всіх.

11. Вони надто незалежні

Розумні люди намагаються розвивати здорову базу підтримки, яка необхідна кожному, хто хоче досягти успіху. "Без гарної підтримки будь-хто може почати йти на дно, особливо коли стикається з труднощами, припускається серйозного прорахунку чи стає жертвою злих намірів інших людей", — зазначає користувач Quora Андреа Мартін. Як розвивати базу підтримки? Методично опинятися в товаристві найбільш зрілих, доброзичливих, компетентних людей, яких лише можете знайти. 

Джерела:    mizky.com

Воїни Христа Царя

05.11.2017р. Б. / Історія і сучасність. Велети духа і віри (+AUDIO)

5 листопада – особливий день пам’яті для УГКЦ. Цього дня 1944 року у Львові відбувся похорон великого митрополита Андрея Шептицького, який зібрав понад 10 тисяч осіб.

5 листопада 2008 року відійшов у вічність владика Софрон Дмитерко, якому Прикарпаття зобов’язане виходом УГКЦ з підпілля, відновленням основних церковних структур, поверненням сотень храмів.

2 листопада 2014 року Івано-Франківщина попрощалася з єпископом Софроном Мудрим, який гідно продовжив справу своїх попередників і став знаковою постаттю в розбудові церковного життя. 

Усі троє владик – Шептицький, Дмитерко і Мудрий - були ченцями-василіянами. І на звертаємо особливу увагу в цей ювілейний рік 400-ліття їхньої чернечої родини. У ці листопадові дні згадуємо наших "велетів духа і віри", ченців-василіян.

Запрошуємо вас разом з п. Мар'яною Стринаглюк на радіопрограму «Велети духа і віри», пам’яті митрополита Андрея Шептицького та єпископів Софрона Дмитерка і Софрона Мудрого з нагоди 400-ліття Василіянського Чину св. Йосафата. У радіопрограмі ТРК "Карпати" звучать голоси видатних архіпастирів.

Джерело:   Прес-служба Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ

04.11.2017р. Б. / Глава УГКЦ зустрівся з новопризначеним Надзвичайним і Повноважним послом Іспанії в Україні

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав провів робочу зустріч з Надзвичайним і Повноважним послом Іспанії в Україні Сільвією Йозефіною Кортес Мартін.

Зустріч відбулася на прохання пані Посол.

Під час зустрічі сторони обговорили багато різних питань, які стосуються суспільних подій в Україні, зокрема громадянського суспільства та його роль у розвитку України.

Сторони погодилися на тому, що громадянське суспільство в Україні є лідером змін у сучасній Україні.

Пані Посол відзначила велику роль Української Греко-Католицької Церкви в суспільних змінах країни. Зокрема зазначила, що роль Української Греко-Католицької Церкви в суспільному житті виходить далеко поза конфесійні межі. За її словами, багато людей прислухаються до УГКЦ, до її позиції щодо суспільного життя, хоча себе конфесійно не ідентифікують з цією Церквою.

Окремо сторони обговорили проблему еміграції.

Глава Церкви зазначив, що більшість емігрує до країн Центральної і Західної Європи і першим їхнім наміром є не стільки емігрувати з України, як перш за все це є люди, які виїжджають на заробітки, щоб утримати свою сім’ю в Україні. «Тобто це трудова еміграція. І наша Церква є чи не єдиною інституцією, яка є таким мостом між українським суспільством і українськими громадами, які тепер виникають у Центральній і Західній Європі», – сказав Глава Церкви.

Блаженніший Святослав розповів пані Посол про минулорічний конгрес українських мігрантів Центральної і Західної Європи і про пастирську програму служіння для емігрантів. «Нашою пастирською тактикою є інтеграція, але не асиміляція», – наголосив Предстоятель УГКЦ.

Глава Церкви поінформував пані дипломат про різні церковні пастирські програми, які спрямовані на реінтеграцію людей, які повертаються в Україну з заробітків. Також Блаженніший Святослав наголосив на важливості питання соціальних сиріт. Що це є актуальне питання в родинах емігрантів, оскільки хтось з батьків, або й обоє, є на заробітках, а діти ростуть з бабусею, дідусем чи родичами. Відповідно, не мають належної опіки та виховання.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

03.11.2017р. Б. / ХТО ТАКИЙ о. ЄРЕМІЯ ЛОМНИЦЬКИЙ?

Протягом 27-28 жовтня у стінах Івано-Франківської духовної Семінарії ім. Святого Священномученика Йосафата проходила IV Міжсемінарійна науково-практична конференція на тему «Отець Єремія Ломницький та шлях до святості станіславівських новомучеників». Такі імена наших душпастирів, як о. Єремія Ломницький, Блаженномученики Григорій Хомишин, Симеон Лукач та Іван Слезюк, які своїм життям засвідчили вірність Христові і його Церкві, повинні жити в серцях і в пам’яті вірних нашої Архієпархії та надихати до гідного християнського життя. Якщо про блаженномучеників ми вже неодноразово читали, то особа о. Єремії не є назагал дуже відомою. Але вже довший час в нашій архієпархії ми молимося за його прославу, тобто про залічення його до лику святих, оскільки він був першим ректором нашої Духовної Семінарії, 110-ліття заснування якої відзначаємо в цьому році.

         Про нього висловилася свого часу Блаженна Йосафата Гордашевська, перша Сестра Служебниця, Співзасновниця Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії: «Знав Господь Бог потребу свого народу і вибрав одного чоловіка, котрий не боявся трудностей, не жалував праці і пожертвовання для слави Божої, котрий з великою надією на поміч Божу взявся до діла, і в своїх стараннях не спочив доти, доки не допровадив діла до кінця. Був се отець Єремія Ломницький – місіонер, василіянин».

         Згадана конференція проходила у стінах того самого духовного навчального закладу, першим ректором якого був саме отець Єремія, хоч і знаходиться на даний час не в тому самому місці. Тому сьогодні хочемо коротко пригадати головні віхи життя одного священика, монаха, який своїм життя служив Богові, Церкві і ближнім і зумів багато чого корисного залишити нам.

Що варто запам’ятати про цю непересічну особистість:

1. Він народився 8 лютого 1860 року в селі Кавське на Львівщині, біля Дрогобича. Був найстаршим сином у священичій родині о. Михайла Ломницького та Марії з роду Гащиць. На хрещенні дістав ім’я Іван на честь св. Івана Золотоустого. В родині було шестеро дітей, серед яких 4 сини стали священиками. В роках 1870-1876 роках навчався у Львівській академічній та Дрогобицькій гімназіях. Відтак своє навчання продовжував у вчительській семінарії у Львові, після закінчення якої працював на посаді вчителя до 1882 року.
2. Відвідавши василіанський монастир у Добромилі, відкрив у собі покликання до монашого життя і вирішив вступити на шлях особливого служіння Богові. У вересні 1882 року вступив до новіціату отців Василіян і прийняв чернече ім’я Єремія.
3. У січні 1886 року прийняв таїнство Священства з рук єпископа Перемиського Івана Ступницького. У травні 1887 року у Добромильському монастирі склав вічні обіти. З 1889 по 1891 роки продовжував навчання у Краківській єзуїтській колегії, отримавши науковий ступінь з морального богослов’я. Після повернення з Кракова, виконував обов’язки вчителя української мови та історії для молодих монахів у Добромилі, в інші часи провадив школи у Лаврові та в Бучачі.
4. Був відомим проповідником, маючи для цього особливий дар від Господа. Вже у 1889 році разом з іншими священиками провели першу народну місію в Галичині в місті Городку над Дністром. Він був доступним для простих вірних, глибокі речі передавав простими словами і за своє життя провів понад 50 місій.
5. Був співредактором молитовника для молоді «Гостинець», який був виданий у кількості понад 190 тисяч примірників, а також отець дописував у часописах «Богословський вісник» і «Місіонар».
6. В часі народних місій, у травні 1891 року, в с. Жужель Перемиської Єпархії до о. Єремії кілька дівчат звернулися до нього за порадою і допомогою, щоб вступити до монастиря. Саме це прохання дівчат стало висхідною точкою та натхненням для заснування першого в Галичині жіночого Згромадження – Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, які мали місію виховання діточок у парафіях міст і сіл. Отець Єремія був їхнім проповідником і керівником, духовним отцем та опікуном, сестри Йому щиро довіряли і Він був для них великим авторитетом. Сестри утримували дитячі притулки та займалися вихованням дітей. Як натхненник ідеї заснування, він запропонував місцевому парохові о. Кирилові Селецькому, щоб той офіційно підтримав таке заснування. 28 серпня 1892 року згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії було засноване, а першою Сестрою Служебницею стала Йосафата Михайлина Гордашевська (нині Блаженна).
7. З 1904 по 1908 рік за дорученням Митрополита Андрея Шептицького, о. Єремія здійснив декілька поїздок до Росії, ставлячи перед собою особливу мету – привернути увагу російського уряду до становища УГКЦ на Холмщині і Підляшшю та у Росії, а також від імені Митрополита побачити становище місцевих греко-католиків. Він відвідав Петербург, Москву, Смоленськ, Саратов та Симбірськ.
8. З 1907 по 1915 рік був ректором Станіславівської греко-католицької духовної семінарії. Викладав пасторальне богослов’я, риторику, гомілетику, катехитику та методологію. Студенти його шанували і любили. Цей заклад був відкритий тодішнім єпископом, нині Блаженномучеником, Владикою Григорієм Хомишиним і містився на вулиці Липовій (нині вул. Шевченка,11), де сьогодні знаходиться Католицька Школа Св. Василія Великого. Як духовний батько семінарії, завжди цікавився справами та навчанням своїх вихованців, щотижня мав окрему конференцію, що стосувалася семінарійного життя і мети майбутнього священичого покликання. Отець Єремія був дуже освіченим священиком-монахом.
9. 24 січня 1915 році у Станіславові отець Ректор був арештований російськими військами та 5 лютого вивезений на заслання в м. Симбірськ (нині Ульяновськ). Він мав можливість виїхати до Відня, але залишився, щоб «опікуватися сестрами та боронити їх перед солдатами», бо в той час російські війська наступили на наші землі, які належали тоді Австро-Угорщині.
10. Помер на засланню 3 липня 1916 року на 56 році життя, 34 чернечого покликання та 30 священства, прийнявши перед смертю святі таїнства Покаяння, Євхаристії та Єлеопомазання. 5 квітня 2009 р. у катедральному соборі Воскресіння Христового у м. Івано-Франківську відкрито беатифікаційний процес Слуги Божого о. Єремії Ломницького, ЧСВВ.

         Тому, дорогі наші читачі, пізнаючи життя ще одного священика о. Єремії Ломницького, та його жертовне служіння для розвитку Церкви, держави та для спасіння душ, просимо Вас – молитися за прославу о. Єремії та за всіх священиків, монахів і монахинь, братів семінаристів – майбутніх священиків, щоб ми так само гідно і віддано жили і служили для Господа і для ближніх.

о. Йосафат Бойко, ВС. Авторська колонка

МОЛИТВА ЗА ПРОСЛАВУ СЛУГИ БОЖОГО О. ЄРЕМІЇ ЛОМНИЦЬКОГО

О мій Боже!
З глибини моєї душі віддаю поклін Твоїй безмежній Величі.
Дякую Тобі за ласки і дари, що ними Ти наділив Твого вірного Слугу отця Єремію Ломницького, Співзасновника Згромадження Сестер СлужебницьНепорочної Діви Марії,
який віддав своє життя як свідчення віри задля єдності Святої Церкви.
Прошу Тебе, прослав його славою святих Твоїх та
уділи мені в Своєму Батьківському милосерді ласку,
про яку Тебе покірно молю через його заступництво. Амінь.
Отче наш, Богородице Діво...

Джерело:  Воїни Христа Царя

02.11.2017р. Б. / Папа: Щоб зростало Боже царство, потрібна відвага, а не «консервація»

Для зростання Божого царства необхідна відважність вкинути зерно гірчиці в землю чи замісити закваску, коли, натомість, часто віддається перевагу «консерваційному душпастирству». Над цим роздумував Папа Франциск під час ранкової Святої Меси у вівторок, 31 жовтня 2017 р., коментуючи Христові притчі про гірчичне зерно та про закваску, які хоч і є незначними, «мають в собі великий потенціал, що зростає».

В уривку з Послання святого Павла до Римлян також було наголошено на різних протиставленнях в житті: страждання, які, однак, «непорівняльні зі славою, яка нас очікує». В цьому напруженні, за словами проповідника, присутнє «палке очікування», звернене на «величне об’явлення Божого Царства». І не лише ми, а все створіння звернене до «об’явлення синів Божих». Й тією внутрішньою силою, що «веде нас в надії до повноти Божого Царства», є сила Святого Духа.

«Саме надія веде нас до сповнення, надія на визволення з цієї темниці, з цих обмежень та рабства, з цього зіпсуття та досягнення слави. Це шлях надії. А надія – це дар Святого Духа. Саме Він перебуває в нас всередині та веде до цього», – сказав Святіший Отець, зауважуючи, що саме тому Ісус говорить про Боже Царство як про гірчичне зерно, яке хоч і найменше, але має в собі силу, здатну проростити щось ґрандіозне.

За словами Наступника святого Петра, всередині нас та всередині створіння також присутня сила, готова вибухнути. Нею є Святий Дух, Який дає нам надію. А жити в надії означає дозволити на те, щоб «ці сили Духа допомагали нам зростати» до повноти слави. Але для того, щоб ця внутрішня сила вивільнилася, закваска повинна бути замішана з тістом, а зерно вкинуте у землю. Й це стосується також Божого Царства, яке «розростається зсередини, а не шляхом прозелітизму».

«В Церкві завжди були як мужність взяти й вкинути те зерно чи взяти й замісити тісто, так і страх це чинити. Й ми дуже часто бачимо, як віддається перевагу консерваційному душпастирству, замість того, аби дозволити Божому царству зростати. Віддаємо перевагу тому, щоб залишатися такими, якими ми є, незначними, щоб почуватися в безпеці, а царство не зростає», – сказав Папа, наголошуючи, що для зростання Божого царства необхідна мужність.

Як зауважив проповідник, це правда, що коли зерно вкидаємо в землю, то його втрачаємо, а коли міситься тісто, то забруднюються руки. Бо в сіянні Божого царства завжди присутня «якась втрата». «Але горе тим, які проповідують Боже царство з ілюзією, що вдасться не замастити руки. Такі є схожими до музейних охоронців: віддають перевагу гарним речам замість того, щоб сіяти, аби вивільнилася внутрішня сила, замість того, щоб замісити, аби ця сила спричинялася до зростання», – наголосив Святіший Отець, ще раз підкреслюючи, що саме надія веде нас до повноти слави, хоч вона є «смиренною чеснотою», малою, немов зерно гірчиці чи закваска.

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

01.11.2017р. Б. / Міжнародна наукова конференція «Репресії тоталітарних режимів проти Церкви» в Ужгородській богословській академії ім. блаж. Теодора Ромжі

31 жовтня 2017 р., в Ужгородській греко-католицькій богословській академії ім. блаж. Теодора Ромжі, відбулася Міжнародна наукова конференція на тему «Репресії тоталітарних режимів проти Церкви», присвячена 70-літтю мученицької смерті владики Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі.

Розпочав конференцію, молитвою та привітальним словом, Преосвященний Владика Мілан Шашік СМ – Правлячий єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, після чого, науковців, гостей та духовенство і всіх учасників привітав Ректор Ужгородської богословської академії Архимандрит Петро-Павло Береш.

В конференції також взяв участь Єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії Кир Ніл Лущак ЧБМ, Ченці Василіяни Провінції Св. Миколая, монашество і духовенство Мукачівської єпархії, семінаристи і гості.

Теми доповідей, представлених на конференції, були наступні:

«Греко-католики ужгородської унійної традиції під тоталітарними ідеологіями нацизму та комунізму: від адміністративних поділів Єпархії до державної ліквідації Церкви». (Володимир ФЕНИЧ – Ужгород).

«Спроба відкликання Павла Петра Гойдича ЧСВВ та переслідування духовенства між 1939-1945 рр.». (о. Петер БОРЗА – Кошіце).

«Репресії радянських каральних органів влади супроти греко-католицького духовенства у 1944-1950 рр.: на прикладі м. Львова». (Світлана ГУРКІНА – Львів).

«Владика Теодор Ромжа, як стримуючий фактор апостазіі духовенства Мукачівської єпархії». (о. Михайло МИХАЙЛЕЦЬ – Ужгород).

«Блаженний ієромученик єпископ Павел Ґойдич як жертва тоталітарного режиму в колишній Чехословаччині». (о. Петер ШТУРАК – Пряшів).

«Рятуючи Церкву: до питання про взаємини владики Теодора Ромжі та Василіянського Чину». (Володимир МОРОЗ – Тернопіль).

«Переслідування Церкви в Чехословаччині комуністичним режимом». (о. Ціріл ГІШЕМ – Ружомберок-Кошице).

«Василь Гопко (помічний пряшівський єпископ) та його шлях до проголошення Блаженним». (Ярослав ЦОРАНІЧ – Пряшів).

«Антикатолицька проблематика на сторінках закарпатської районної періодики доби «хрущовської відлиги». (Юрій ДАНИЛЕЦЬ – Ужгород).

«Листи владики Теодора до Уповноваженого в справах культів за 1947р.» (Віктор КІЧЕРА – Ужгород).

«Я йду за Тобою, куди б Ти не пішов!» – вірність, яку таємний єпископ Олександр Хіра зберіг і проніс від Карпат до Караганди. (Маріанна РІШКО – Будапешт).

«Літургія – голос «Церкви мовчання». Підпільна діяльність греко-католицького духовенства «ліквідованої» Мукачівської єпархії». (Марія МАЙОРОШІ – Ужгород).

Інші, заплановані Програмою доповіді, невиголошені із-за вимушеної відсутності доповідачів, увійдуть до збірника Конференції, який буде виданий друком.

Це наступні доповіді:

«Тоталітарна влада в Словаччині та її ставлення до католицьких єпископів у 1948-1989 рр.» (о. Штефан ЛЕНЧІШ – Ружомберок-Кошице).

«Арешт, суд та ув’язнення о. Павла (Петра) Пушкарського ЧСВВ (1952-1956 рр.)». (Ігор ГАЛАГІДА – Гданськ).

«Особистий вимір «воззʼєднання»: як вижити в радянській державі (на основі усноісторичних свідчень про о. Михайла Дацишина)». (Наталія ШЛІХТА – Київ).

«Антикатолицька проблематика на сторінках закарпатської районної періодики доби «хрущовської відлиги». (Юрій ДАНИЛЕЦЬ – Ужгород).

«Сучасні уявлення про конфесійну політику радянської влади на Закарпатті (за матеріалами етно-соціологічних опитувань 2011-2016 рр.)». (Діана ШТЕРР – Ужгород).

На завершення конференції, після завершальних дискусій та подячного слова Владики Мілана, був представлений документальний фільм про Блаженного Теодора Ромжу.

Опісля була відслужена Архієрейська Божественна Літургія та панахида за репресованим духовенством Мукачівської греко-католицької єпархії в Хресто-Воздвиженському катедральному соборі м. Ужгорода.

о. Франціск Онисько ЧСВВ

Джерела:    Провінція Святого Миколая ЧСВВ УГКЦ

01.11.2017р. Б. / 1 листопада - урочистість Всіх Святих

Сьогодні Церква святкує урочистість Всіх Святих, або, називаючи їх словами св. Йоана: позначених печаттю Бога. Ця урочистість, як кожна урочистість в Церкві, має дуже радісний характер. Згадуємо бо сьогодні всіх тих, які жили перед нами і виконуючи в своєму житті Божу волю досягли вічного щастя перебування з Богом в небі. З цього приводу неодноразово мусили терпіти випробовування та переслідування, тепер однак великою є їх нагорода в небі. Церква згадує не лише офіційно визнаних святих, тобто беатифікованих і канонізованих, але також всіх вірних померлих, які вже досягли спасіння і перебувають в небі. Вона бачить в них своїх заступників у Бога і приклади до наслідування.

У перших століттях християнства в Церкві не згадувалось жодних святих. Найраніше віддавалось пошану Божій Матері. Потім культом оточувалось мучеників, відвідуючи їх могили в день народження для неба, тобто в річницю смерті. У ІV столітті на Сході обходилось одного дня спомин всіх мучеників. З часом пам'яталось також про пап римських, ченців і діви. Більшого значення урочистість Всіх Святих набрала у VII столітті, за часів папи Боніфація ІV, який замінив язичницьку святиню, Пантеон, на храм Найсвятішої Марії Діви і Всіх Мучеників. Урочисте освячення святині разом з покладенням реліквій мучеників відбулося 13 травня 610 року. Річницю освячення святкувалось щороку з численною участю вірних, та самий папа римський брав участь в св. Месі. Вже близько 800 р. спомин Всіх Святих обходився в Ірландії і Баварії, але 1 листопада. За папи Григорія ІV, який жив у IX столітті, імператор Людовик розширив свято на всю свою державу, а у 935 р. Іван XІ - на всю Церкву. Таким чином локальне свято Риму і деяких Церков стало святом вселенської Церкви.

Сьогоднішня урочистість є немовби відповіддю, великим і гучним "Амінь" на слова з Визнання віри: «Вірую в спілкування святих». Про велич, силу, красу і тріумф святих говорить нам Літанія до Всіх Святих, якою Церква в особливо важливих подіях свого життя просить їх заступництва. Літанія до Всіх Святих належить до найстарших літанійних молитов Церкви і як єдина виступає в літургійних книгах. Найвищий Пастир своєю апостольською владою вписує до неї безперервно нових героїв віри, любові Бога і ближнього.

Урочистість Всіх Святих пригадує нам про наше майбутнє, про найбільш автентичне та загальне покликання людськості: творити велику родину Божих дітей у небі. Таку мету вказують нам своїм прикладом брати і сестри, яких Церква на протязі століть визнала святими та блаженними, щоб були для нас взірцями та провідниками.

Бог усіх нас кличе до святості. Дізнаємося про це з Його листа до людей, тобто зі Святого Письма: «Будьте святими, бо я святий» - говорить Господь. Покликання до святості є постійно актуальним, бо сьогодні Церква та світ потребують людей святих. Святість є плодом співпраці людини з Богом. В кожній людині Бог зроджує прагнення великого та шляхетного життя, життя автентично християнського, прагнення святості. Прикладами такого життя є для нас святі, які були вірні Богу та не боялися навіть страждати за віру в Нього. Скільки понад часової науки випливає наприклад з життя св. Перпетуї, яка жила в ІІІ столітті. Батько намовляв її, щоб відреклася віри. Хотів врятувати її життя для себе, для світу. Тоді вона запитала батька: - Чи бачиш цей глечик? - Бачу – відповів він. – Чи можна його назвати чимось іншим, ніж він є в дійсності? – Ні. – Так само і я не можу називатися інакше, як лише тою, ким я є, тобто християнкою.

Отже, бути святим – це бути правдивим християнином, це жити автентично християнським життям. Святість асоціюється нам неодноразово з чимось недосяжним, далеким, не призначеним для нас. Однак, власне нас, людей слабких та грішних, Господь кличе до прямування дорогою святості. Святість – це не лише мучеництво за віру чи героїчні подвиги, до яких Господь кличе деяких людей. Святість – це також щоденна вірність Господу, яка проявляється в почитанні Бога щирим серцем та виконуванні щоденних обов’язків з любові до Бога та ближнього. Одного разу Св. Йоан Боско запитав Домініка Савіо, чому він є сумний. – Переживаю неспокій, бо хочу бути святим, але не знаю, чи мені це вдасться – відповів Домінік. Тоді великий вихователь сказав йому: - Якщо хочеш бути святим, мусиш бути радісним та слухняним. Домінік з посмішкою відповів: - "Це дуже легко, і я буду святим".

За прикладом святих стараймось як найкраще виконувати свої релігійні, професійні та пов’язані з нашим станом обов’язки, жертвуючи усе на Божу славу. До великої мети, якою є святість, дуже часто потрібні є щоденні малі кроки, щоденне свідчення життям про те, що ми є християнами, тобто Божими дітьми. Св. Йоан в І листі закликає нас, щоб ми придивилися своїй християнській гідності. «Любі, – пише він – ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо його як є» З вдячністю Богу за гідність Божих дітей, стараймось пізнавати та наслідувати приклади святих, щоб ми могли після закінчення нашого земного паломництва, зустрітися з ними у Небесному царстві.

Опрацював о. Олександр Зелінський ОМІ

Джерела:    Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя