Для
зростання Божого царства необхідна відважність вкинути зерно гірчиці в
землю чи замісити закваску, коли, натомість, часто віддається перевагу
«консерваційному душпастирству». Над цим роздумував Папа Франциск під
час ранкової Святої Меси у вівторок, 31 жовтня 2017 р., коментуючи
Христові притчі про гірчичне зерно та про закваску, які хоч і є
незначними, «мають в собі великий потенціал, що зростає».
В уривку з Послання святого Павла до Римлян також було наголошено на
різних протиставленнях в житті: страждання, які, однак, «непорівняльні
зі славою, яка нас очікує». В цьому напруженні, за словами проповідника,
присутнє «палке очікування», звернене на «величне об’явлення Божого
Царства». І не лише ми, а все створіння звернене до «об’явлення синів
Божих». Й тією внутрішньою силою, що «веде нас в надії до повноти Божого
Царства», є сила Святого Духа.
«Саме надія веде нас до сповнення, надія на визволення з цієї
темниці, з цих обмежень та рабства, з цього зіпсуття та досягнення
слави. Це шлях надії. А надія – це дар Святого Духа. Саме Він перебуває в
нас всередині та веде до цього», – сказав Святіший Отець, зауважуючи,
що саме тому Ісус говорить про Боже Царство як про гірчичне зерно, яке
хоч і найменше, але має в собі силу, здатну проростити щось ґрандіозне.
За словами Наступника святого Петра, всередині нас та всередині
створіння також присутня сила, готова вибухнути. Нею є Святий Дух, Який
дає нам надію. А жити в надії означає дозволити на те, щоб «ці сили Духа
допомагали нам зростати» до повноти слави. Але для того, щоб ця
внутрішня сила вивільнилася, закваска повинна бути замішана з тістом, а
зерно вкинуте у землю. Й це стосується також Божого Царства, яке
«розростається зсередини, а не шляхом прозелітизму».
«В Церкві завжди були як мужність взяти й вкинути те зерно чи взяти й
замісити тісто, так і страх це чинити. Й ми дуже часто бачимо, як
віддається перевагу консерваційному душпастирству, замість того, аби
дозволити Божому царству зростати. Віддаємо перевагу тому, щоб
залишатися такими, якими ми є, незначними, щоб почуватися в безпеці, а
царство не зростає», – сказав Папа, наголошуючи, що для зростання Божого
царства необхідна мужність.
Як зауважив проповідник, це правда, що коли зерно вкидаємо в землю,
то його втрачаємо, а коли міситься тісто, то забруднюються руки. Бо в
сіянні Божого царства завжди присутня «якась втрата». «Але горе тим, які
проповідують Боже царство з ілюзією, що вдасться не замастити руки.
Такі є схожими до музейних охоронців: віддають перевагу гарним речам
замість того, щоб сіяти, аби вивільнилася внутрішня сила, замість того,
щоб замісити, аби ця сила спричинялася до зростання», – наголосив
Святіший Отець, ще раз підкреслюючи, що саме надія веде нас до повноти
слави, хоч вона є «смиренною чеснотою», малою, немов зерно гірчиці чи
закваска.
Немає коментарів:
Дописати коментар