В
українському інформаційному просторі продовжується інформаційний цунамі
стосовно доволі гіпотетичної можливості надання Стамбулом автокефалії
для українського православ’я. На превеликий жаль, тема скорого отримання
томосу Константинопольського патріарха, яким би дарувалася автокефалія
українському православ’ю, все більше носить ознаки розкручування
пропагандистської кампанії, а не серйозного і ґрунтовного аналізу.
При зрозумілій незворотності історичного процесу, який би мав у своїй
логічній послідовності призвести до самостійності українського
православ’я, передбачати його скоре завершення нема підстав.
І перший такий сигнал уже прийшов з Фанару. У Константинопольській
патріархії заявили, що почали процес консультацій із сестринськими
церквами стосовно питання надання українському православ’ю
автокефального статусу. Що це значить? Це значить, що Фанар хоче
заручитися підтримкою православних автокефальних церков у цьому питанні
чи, принаймні, чути їхню думку та аргументи «за» і «проти».
Вже зараз можна з великою певністю сказати, що Московський патріархат
і Сербська православна церква будуть категорично проти. Македонська
православна церква проголосила автокефалію ще в 1958 році. До цієї пори
вона є невизнаною у світовому православ’ї і Сербська церква всіма
можливими способами, попри несприйняття її у Македонії, старається
зберегти свою присутність у цій країні. СПЦ має теж велику проблему в
Чорногорії, де частина православних єпископів проголосила автокефалію у
1993 р. і яка теж не є визнана у світовому православ’ї. Причому, свого
часу, македонці звернулися до Болгарського патріархату з проханням про
автокефалію, який і є історично церквою-матір’ю для македонців, однак
наслідки цього звернення залишились нульовими.
Без сумніву, що найбільша на сьогодні православна церква, а саме
Московський патріархат буде категорично проти надання Фанаром
автокефалії українському православ’ю. У цьому за РПЦ підуть і її
сателіти, як в Україні так і поза її межами. Більше того, УПЦ МП уже
виступила із заявами, які свідчать про те, що велика її частина
категорично проти такого сценарію, коли Фанар надасть автокефалію
православним українцям.
Якщо надання автономного статусу Естонській православній церкві, яка
має близько 20 тис. вірних породило розкол у православ’ї, коли Фанар і
Москва розірвали Євхаристійне спілкування, то спроба відірвати від РПЦ
мільйони вірних, які становлять її найактивнішу частину, зродить доволі
серйозні потрясіння у світовому православ’ї і дуже ймовірно, що вже
заради цього перший серед рівних – екуменічний патріарх Варфоломій І не
відважиться на такий крок, який на довгий час дестабілізує православ’я.
Не слід забувати і той простий факт, що більшість українського
православ’я, така яка вона є, ментально і культурно перебуває в культурі
того, що московський патріарх Кіріл пробував оформити як "русскій мір".
Тобто, йдеться про спільну з Московитською церквою літургійну традиції,
спільну богословську школу, спільну історичну пам’ять і спільних святих,
від яких українське православ’я не в змозі просто так відгородися.
Сучасне українське православ’я настільки ж далеке від православ’я Петра
Могили, як і московське. Із того, що видно, годі прийти до висновків, що
українське православ’я за останніх 20 років напрацювало окрему
культурну ідентичність чи своє власне богослів’я. Спроби архиєпсикопа
Ігоря Ісіченка у напрямку розвитку української православної
богословської думки та ментально-культурного відходу від Москви,
фактично, завершились повною маргіналізацією в середини українського
православ’я. Тобто, як це не є неприємно, слід визнати, що українське
православ’я ментально і культурно залишається частиною єдиного простору з
московським православ’ям.
Є ще одна доволі серйозна перепона для здійснення прагнення
українських православних до автокефалії і лежить вона у політичній
площині. Константинопольський патріархат – це, насправді, доволі
невеличка групка православних греків на своїй матичній території, яка
зазнає серйозних утисків і маргіналізації у мусульманському турецькому
суспільстві. У ситуації, коли в Туреччині посилюються ісламістські
тенденції, а політикою заправляє авторитаристський режим президента
Ердогана, патріарх Варфоломій вимушений шукати підтримки у зовнішньому
світі. На превеликий жаль, Захід зайняв позицію невтручання у турецькі
справи, тим самим, фактично, кинувши Фанар напризволяще. Єдиною силою,
яка на сьогоднішній момент, з огляду на політичну ситуацію, здатна
вершити і вершить роль буфера між ісламістською Туреччиною і Фанаром є
Москва. І в цьому контексті виглядає цілком безпідставним сподівання,
що заради прагнень українського корумпованого політикуму і частини
православних України, Варфоломій відважиться позбутися Москви як буфера.
Тому, на превеликий жаль, сподіватися на те, що найближчим часом
Фанар таки надасть українському православ’ю томос про автокефалію – це
наражати себе на чергове розчарування.
Здається, що найближчими десятиліттями ця справа і надалі
перебуватиме на рівні ідей, які не знаходитимуть втілення в реальності.
І дуже шкода, що український політикум, вочевидь, не маючи на це
серйозних підстав, вирішив скористатися цією непростою і болючою темою
для підвищення власних рейтингів. Проте, це не вперше в історії людства
коли політика, для своєї користі пробує використати християнську церкву.
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар