Неділя Блудного Сина
Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший
крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї
неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає
повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита
дорога до Божого милосердя.
Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною
серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична
історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому
світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї
притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання
щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий
Батько. Деякі учителі духовного життя називають цю оповідь притчею про
Божу любов.
Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано
чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: "Встану та й
піду до батька мого" (Лк. 15,18), — та промовляти разом зі святим
Августином, що довгі літа був блудним сином: "Неспокійне наше серце,
Боже, доки не спочине в Тобі".
Важливі події притчі
За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини.
Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажаннями свого серця.
Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна.
За жидівським законом найстаршому синові при поділі майна
належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У
родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина.
Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для
нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка,
багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гроші — вічні забави
робили блудного сина наче п'яним від задоволення і щастя. Та він ще
добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли
приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до
життя. А до того ще в тій країні, де перебував, настав великий голод. І
так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Жиди вважали свиней
за нечистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше
приниження.
Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син
вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за
слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої
обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і
сандали.
На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого
відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й
високі достойники. У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм
намісником над Єгиптом, то "зняв з руки своєї перстень з печаткою,
настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав
золотий ланцюг на його шию" (Бут. 41, 42). Сандали свідчили про
заможність, бо бідні ходили босоніж.
Блудний син — символ Божого милосердя для грішника
Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення.
Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з
нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця
притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії
нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа
Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ
роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі
часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна
людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму батькові, або
молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже болісний досвід життя
переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.
Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні.
Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку:
відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton),
яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні,
навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій
парафії у штаті Род Айленд. Що було причиною її навернення?
Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст: "Я
прогайнувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім
місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з
милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої
шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлученнями. Мої діти також
не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я
не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була
щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я
не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила
купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то
зазнала милосердя католицького священика та побачила католицьку віру в
практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов".
Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає
навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія
людського роду — це історія Божого милосердя. "Милосердя Господнє, —
каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його" (Пс.
103, 17).
Дух богослужень неділі блудного сина
Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного
сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над
упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця.
Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.
Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й
далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги
за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у
вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На
утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма:
"Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як
згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам
співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська,
окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб'є їх об камінь.
Алилуя".
Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закінчується
протяжно-зворушливим співом потрійного "Алилуя". Цей псалом співається
ще в М'ясопусну й Сиропусну неділі.
З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче
над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в
першій стихирі співаємо:
"Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом
пожав колосся лінивства, і жменями пов'язав я діл моїх снопи, що їх не
постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса
Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і
дай моїй душі пшеницю прощення, замкнувши мене в Твою небесну житницю, і
спаси мене".
Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також
і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття передає наступний
тропар: "Поспішись розпростерти для мене батьківські обійми, бо блудно
змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя,
Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у
розкаянні кличу: "Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою".
А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні:
"Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха
прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову
дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для
жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з
чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ
наших".
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"
У той самий день
Житіє святого апостола Тимотея
Тропар, гл. 4: Благости навчився ти і чуваючи у всьому
благим сумлінням, священновгодно зодягнувся ти, зачерпнув ти з посуду
вибраного невимовне і віру зберіг, біг сталий звершив ти,
священномученику Тимотеє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, гл.8: Божественного ученика і супутника Павлового,
Тимотея, вірні прославмо піснями, з ним почитаючи мудрого Анастасія, із
Персії возсіявшого як зоря і відганяючого душевні пристрасті наші і
недуги тілесні.
Апостол Тимотей є духовним сином святого апостола і просвітителя
народів Павла, який сам називав його сином і братом. Походив Тимотей з
міста Лістри, в Малій Азії. Батько його був поганин, а мати Євникія і
бабця Лоіда були жидівками, які, прийнявши апостольську науку, виховали в
ній і молодого Тимотея. Святий Павло, прибувши вперше зі святим
Варнавою (близько 46 р.) до Лістри, довірив тамтешнім вірним Тимотея.
Сам апостол Павло пише, що Тимотей змалку знав Святе Письмо (див. 2 Тим.
3, 15). Коли ж близько 52 р. святий Павло прибув в Дербу і Лістру, тоді
взяв з собою у подальшу подорож Тимотея. Вони разом побували в багатьох
містах, закладали Церкви, тобто громади вірних у вірі, пройшли Фриґію і
Галатський край, Місію, Троаду, Самотракію, Филиппи, Македонію та інші,
про що читаємо в Діяннях апостолів. Час того проповідництва був
найліпшою школою для святого Тимотея, бо апостол Павло пише так: “Ти ж
слідував моїй науці, моїй поведінці, моїй настанові, вірі,
довготерпеливості, любові, постійності” (2 Тим. 3, 10). Усі чесноти
апостола Павла відобразилися на святому Тимотею, немов у дзеркалі: як
правдивий апостол, бідний, без власної хати, ходив він з міста до міста,
щоби спасати для Христа людські душі. За добро своє терпів в’язницю,
голод, пости, бичування, наклепи – і терпів усе задля Імени Того, хто
послав його, – задля Імени Ісуса! Святий Павло дуже його любив, і на ту
любов Тимотей заслуговував. “Надіюсь у Господі Ісусі, – пише апостол
Павло до филип’ян, – послати до вас незабаром Тимотея, щоб і мені на
серці стало легше, коли довідаюся про вас. Нікого бо не маю рівного йому
душею, що так щиро дбав би про вас” (Флп. 2, 19-20) А до коринтян пише
так: “…послав вам Тимотея, мою улюблену і вірну в Господі дитину” (1
Кор. 4, 17) і впоминає їх: “…глядіть, щоб почувавсь у вас безпечно” (1
Кор. 16, 10).
Апостол Павло називає святого Тимотея братом і в Посланні до
солунян, до яких послав його, щоб утвердив їх у вірі: “…вислали Тимотея
нашого брата і слугу Божого в Євангелії Христовій зміцнити вас і
підбадьорити у вашій вірі” (1 Сол. 3, 2).
Апостол настановив святого Тимотея єпископом Ефесу. Потім написав
до нього два листи, сповнених любови, в яких дає йому багато порад і
пересторог, навчає, щоб той завжди був живим образом чистоти,
терпеливости, покори, християнської любови та всіх інших чеснот, котрими
мусить відзначатися понад усіх пастир Христового стада. Другого листа
до Тимотея, який вважається духовним заповітом великого апостола, св.
Павло пише з римської в’язниці за кілька місяців до смерти. В тому листі
він пише Тимотеєві, своїй улюбленій дитині, що постійно пам’ятає про
нього в молитвах (див. 2 Сол. 1, 3). Кожне слово цього листа – немов
дорогоцінний бальзам на людську душу, скарб глибокої любови до Бога,
якою горів святий Павло: “Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті,
виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу. Бо я вже готовий на
ливну жертву, і час мого відходу настав. Я боровся доброю борнею,
скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок
справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя;
та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на Його появу” (2
Сол. 4, 5-8). Апостол Павло просить, щоб святий Тимотей прибув до нього
ще до зими. Однак не було на те волі Божої, щоб великий учитель ще раз
побачив свого учня; святий Павло помер як мученик у Римі і своєю смертю
запечатав свою науку.
Святий Тимотей також помер мученицькою смертю. Сталося це у 97
році. Ефеські погани на свято в честь своїх божків готувалися принести в
жертву людей. Тоді Тимотей публічно виступив проти цього. Розлючені
погани кинулися на нього і камінням так побили його, що святий невдовзі
помер. Тіло святого християни поховали у місці, що звалося Піон. У 356
р. Артемій, полководець імператора Констанція, переніс мощі святого
Тимотея до Царгорода і поклав їх у церкві святих Апостолів, а Господь
прославив їх численними чудами.
У той самий день
Святого преподобномученика Анастасія Перса
Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Анастасій, * у
страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши
бо кріпость Твою, він мучителів подолав, * сокрушив і демонів
зухвальства безсильні. * Його молитвами спаси душі наші.
Кондак, гл.8: Божественного ученика і супутника Павлового,
Тимотея, вірні прославмо піснями, з ним почитаючи мудрого Анастасія, із
Персії возсіявшого як зоря і відганяючого душевні пристрасті наші і
недуги тілесні.
Було це 416 р. Перський цар Хозрой здобув Єрусалим і забрав зі
собою до Персії спасительне і чесне дерево Хреста Христового, де воно
прославилося багатьма чудами. Почув про те один воїн на ім’я Магундат,
син чародійника Бау, і став пильно розпитувати, хто такий Христос і яка
віра християн? Згодом, беручи участь у поході персів проти імператора
Іраклія, відстав він від війська і залишився в місті Єраполі і в одного
золотаря навчався його ремесла, і так пізнав тут Христову науку. Опісля
Магундат охрестився в Єрусалимі й отримав у хрещенні ім’я Анастасій.
Після хрещення пішов він до одного монастиря, за чотири милі від
Єрусалиму, де в молитві, постах і науках прожив сім літ. Наймилішим його
заняттям було читати житія святих і мучеників, і запалало його серце
великою спрагою пролити кров за Ісуса.
Через сім років він, за Божим натхненням, потай покинув монастир і
прийшов до Кесарії Палестинської, де вже у воротах міста його впізнали
перські вояки (Палестиною тоді володіли перси) і як відступника від
поганської віри схопили і повели до перського князя Марзавана. Не
допомогли ані вмовляння, ані погрози, святий Анастасій голосно визнавав
Спасителя і викривав сліпоту і нерозум поган, що служать ідолам.
Закованого в кайдани, його кинули у в’язницю, там кати його били і
ламали йому кості, а потім відіслали до перського царя Хозроя.
У місті
Бетсалое святого мученика, після тривалих мук, разом з 70 іншими
християнами було задушено мотузкою. Його голову відтяли, щоб показати
цареві, якого невдовзі скосила люта смерть. Тіло св. мученика було
перенесено до монастиря, де він так ревно служив Богові, а опісля – до
Царгорода, а ще згодом – до Риму, де і донині спочиває, прославлене, з
Божої ласки, багатьма чудесами. Святий прийняв смерть близько 627 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар