15.03.2017р. Б. / Відбудеться трансляція Урочистої академії, присвяченої 125-річчю від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого

У п'ятницю, 17 березня 2017 року, о 14.15 год.  в ефірі ЛОДТРК «Львів» транслюватимуть запис Урочистої академії, присвяченої 125-річчю від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого, що відбулася 19 лютого 2017 року в Архикатедральному Соборі святого Юра.

Мистецьку програму виконали солісти, хор та камерний оркестр Заслуженої академічної капели України «Трембіта» під батутом Миколи Кулика. Духовне слово промовив Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський. Ведуча – Заслужений працівник культури України Марія Христинич.

Повтор програми - субота, 18 березня, о 8.00 год.

Джерела:     ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

14.03.2017р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (06.03 – 12.03)

В понеділок, 6 березня, в Івано-Франківську презентували програму праці з несакраментальними подружжями. Інститут постійної формації Івано-Франківської Архієпархії разом із Патріаршою Комісією у справах родини УГКЦ спільно організували семінар на тему «Представлення програми праці із несакраментальними подружжями». Звертаючись до слухачів отець-доповідач, д-р Богдан Тимчишин, зазначив, що на сьогоднішній день статистика подружь, які з тих чи інших причин розривають спільність життя, вражаюча та стрімко зростає, а тому завданням Церкви і зокрема парафіяльних священиків є допомагати подругам у пошуку порозумінь між собою. О. Роман Тереховський - безпосередній розробник прогами праці з людьми, що живуть поза церковним шлюбом, зазначив: «Церква, як добра Мати не повинна залишати без опіки усіх своїх дітей. Душпастирі повинні із терпеливістю ставитися до життя таких осіб, водночас давати їм час і виражати духовну підтримку».

 Від 6 по 9 березня 2017 р. в Б’ялобжеґах (Польща) під керівництвом Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Євгена (Поповича) відбулись чергові формаційні зустрічі та соборчик духовенства Перемисько-Варшавської архиєпархії УГКЦ.

В середу, 8 березня Владика Венедикт звершив пастирський візит до семінарії. Владика заохотив користати з благодаті Великого Посту та уважно вчитуватись в тексти, які допоможуть нам побачити, що невимовно благий Господь і велика милість Його.

9 березня, в четвер, в Празі відбулося вшанування пам’яті Тараса Григоровича Шевченка з нагоди 203-ї річниці від дня його народження. Колектив Посольства України в Чеській Республіці спільно з представниками української громади, громадськими активістами зібралися в цей день біля пам’ятника Великому Кобзареві у Празі, де кожен бажаючий мав можливість прочитати улюблений твір Шевченка. Почесним гостем заходу став Глава і Отець УГКЦ Блаженніий Святослав.

 В цей день в Патріаршому Домі у Львові відбулась зустріч Єпархіальних голів Комісії УГКЦ у справах мирян. У заході взяли участь Голови комісій та їх заступники з Київської, Львівської, Тернопільсько-Зборівської архиєпархій, Самбірської, Стрийської, Бучацької, Кам’янець-Подільської, Коломийсько-Чернівецької єпархій а також Луцького екзархату. На зустрічі учасники поділились результатами діяльності Комісій в єпархіях та екзархатах з формування та вишколу членів парафіяльних рад в рамках стратегії «Жива парафія - 2020».

До Полтавського військового госпіталю надійшла чергова гуманітарна допомога, яку зібрала українська греко-католицька громада з м. Ганновер (Німеччина). Даний проект знову став можливим за співпраці Львівської громадської організації «Волонтерська сотня», що діє при Українському Католицькому Університеті, та Полтавським благодійним фондом «Всесвіт». За словами військового капелана о. Максима Кролевського, це вже третій гуманітарний вантаж для військового шпиталю за останній рік.

11 березня 2017 року, На Тарасовій Горі, що у місті Канів, за участі духовенства та вірних УГКЦ започаткували Всеукраїнську акцію «Паростки єднання». Захід провели в рамках третього паломництва Київської архиєпархії УГКЦ до Тарасової гори. Очолив прощу Отець і Глава УГКЦ, Блаженніший Патріарх Святослав. В акції також взяли участь Міністр культури України Євген Нищук, Міністр екології та природних ресурсів  України Остап Семерак, Генеральний директор Шевченківського національного заповідника Мар’ян Піняк. По завершенні літургії було висаджено символічне дерево єднання з жолудів вікових дубів, які ростуть на Тарасовій Горі. 

11 березня в Дрогобицькій духовній семінарії відбувся семінар для семінаристів та священнослужителів на тему: "Психотравмуючі наслідки воєнних дій на Сході України: наше служіння як відповідь на нові виклики війни АТО", організований Координаційною радою з питань душпастирства у кризових ситуаціях Патріаршої Курії УГКЦ.

12 березня 2017 року, в неділю,  у слідчому ізоляторі у м. Чортків єпископ-ординарій Бучацької Єпархії УГКЦ Дмитро Григорак здійснив чин освячення першої і, поки-що, єдиної в Україні каплиці, яка знаходиться у секторі вʼязнів з довічним утриманням. Відтак владика освятив приміщення для жінок з дітьми чи вагітних.

Пропонуємо до Вашої уваги:

УГКЦ продовжує діяти на окупованих територіях – Глава УГКЦ Святослав (Шевчук)

Владика Теодор (Мартинюк): "Сповідь - могутній засіб Божої благодаті"

Владика Діонісій (Ляхович): «Хто більший чоловік чи жінка?»

Згідно Постанов Сорок шостої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, яка відбулася 13-14 вересня 2009 року у Львів-Брюховичі, було затверджено «Програму протидії абортам в Україні». Серед заходів, передбачених програмою, встановлений в УГКЦ День пам’яті абортованих дітей. Цей день відзначається щороку в другу суботу Великого посту. Цього року цей день припадає на 11 березня. Було подано рекомендовані заходи душпастирям по відзначенню Дня пам’яті абортованих дітей.

Стрийський єпископ видав декрет про створення спільного парафіяльного священичого фонду

Кілька порад бібліста щодо того, як читати Євангеліє від Матея в парафіях

О.Любомир Яворський про службу військового капеланства

У Хмельницькому започатковують школу християнського аніматора

Джерело:  Воїни Христа Царя

12.03.2017р. Б. / У Каневі започаткували Всеукраїнську акцію «Паростки єднання» (+VIDEO)

11 березня 2017 року, На Тарасовій Горі, що у місті Канів, за участі духовенства та вірних УГКЦ започаткували Всеукраїнську акцію «Паростки єднання».

Захід провели в рамках третього паломництва Київської архиєпархії УГКЦ до Тарасової гори. Очолив прощу Отець і Глава УГКЦ, Блаженніший Патріарх Святослав. У Каневі Предстоятель УГКЦ очолив Архиєрейську Божественну Літургію у співслужінні з Владикою Йосифом Міляном, Єпископом-помічником Київським та духовенством Київської архиєпархії.

В акції також взяли участь Міністр культури України Євген Нищук, Міністр екології та природних ресурсів  України Остап Семерак, Генеральний директор Шевченківського національного заповідника Мар’ян Піняк, а також представники органів місцевого самоврядування.

По завершенні літургії було висаджено символічне дерево єднання з жолудів вікових дубів, які ростуть на Тарасовій Горі. Також традиційно було посаджено біблійне дерево – Смоковницю. В задумі організаторів ця акція стала початком  висадки алеї дубів із Тарасової гори у скверах та парках України, та Світу які пов’язані з ім’ям Видатного українця Тараса Шевченка.

За словами Владики Йосифа з цими Дубами пов’яжуться коріннями різні міста України, Схід та Захід, та всі українці, які залишили рідну землю і посіли корінням в чужих краях: “Ми сьогодні справді зачинаємо дуже велику справу”, – наголосив Єпископ.

Опісля відбулася урочиста хода на Тарасову гору, а також церемонія покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку. На його могилі присутні помолились Панахидою за упокій душі Тараса та всіх полеглих за волю України.

Після цього священикам було передано Паростки Дубів, які вони повезли до Києва, Вінниці, Вишгорода, Білої Церкви, Фастова, Ірпеня, Чернігова, та Черкас.

Джерело:     Прес-служба Київської архиєпархії УГКЦ

11.03.2017р. Б. / Глава УГКЦ в Чехії приєднався до міжнародного флешмобу #GlobalShevchenko

9 березня в Празі відбулося вшанування пам’яті Тараса Григоровича Шевченка з нагоди 203-ї річниці від дня його народження. Колектив Посольства України в Чеській Республіці спільно з представниками української громади, громадськими активістами зібралися в цей день біля пам’ятника Великому Кобзареві у Празі, де кожен бажаючий мав можливість прочитати улюблений твір Шевченка.

Почесним гостем заходу став Патріарх УГКЦ Блаженніий Святослав, у виконанні якого прозвучав твір Т.Шевченка «Мені однаково, чи буду…» з циклу в «Казематі».

Про це повідомляє сайт Посольства України в Чехії.

За словами Глави УГКЦ, Кобзар є тією особистістю, яка гуртує українців в усьому світі. «Не будьте байдужими до подій, що відбуваються в Україні, до єдності, підтримки один-одного», закликав Блаженніший Святослав українців в Чехії...

До присутніх також звернувся Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс, який прочитав вірш "Я не нездужаю, нівроку". Він наголосив, що слова та думки Т.Шевченка актуальні сьогодні, як і більш, ніж 150 років тому, а кожен твір Шевченка є посланням усім нам, що допомагає у нелегкій боротьбі з російською агресією.

Твори Шевченка пролунали у виконанні учня української суботньої школи «Ерудит» Д. Шихова, представниці громадської організації «Українська профспілка в ЧР» А. Сіщук, мешканки Праги Н. Мірзової, представниць товариства українців у Чехії «Берегиня» М. Скиби та І. Коценко.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

10.03.2017р. Б. / «Небезпечно, коли держава віддає перевагу одній Церкві», – Глава УГКЦ для радіо «Свобода» (+VIDEO)

Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав 8 березня дав інтерв’ю для радіо «Свобода» у Празі (Чехія). 

Ваше Блаженство, на Майдані сотні тисяч людей молилися щогодини, просили миру і гідності для себе. Це були і католики, і православні, і юдеї, і мусульмани. Чому це явище було важливим?

Феномен Майдану для багатьох є загадкою. Багато хто має спокусу маніпулювати цими подіями чи почуттями, які виникали. Але Майдан поставив дуже високі моральні вимоги і перед українським суспільством на загал, і перед християнами, перед Церквами зокрема.

Революція гідності була нічим іншим, як виявом, з одного боку, християнських, суспільних цінностей, які ми називаємо європейськими, а з іншого – саме ці події винесли на всеукраїнську дискусію ключові моменти соціальної доктрини Церкви. І саме повага до гідності людської особи є першим принципом такої доктрини.

У кривому дзеркалі гібридної війни винний у кровопролитті не той, хто почав агресію, а той, хто почав оборонятися. Чи вам не доводиться чути звинувачення, що Церква, яка пішла за своєю паствою в окопи, підтримує війну?

 Це звинувачення звучало з дуже високих трибун, зокрема навіть у контексті Папського Синоду 2014 року, де голова Відділу зовнішніх церковних відносин Московського Патріархату прямо сказав, що «уніати і розкольники» є причиною війни в Україні. Хоча знаємо, що Україна у тих обставинах є жертвою зовнішньої несправедливої агресії. Сьогодні не існує в Україні жодної сили, навіть церковної, яка могла б вивести на Майдани мільйони людей. Так було і в кінці 2013 року.

Часто закидають, що підтримуємо «громадянський конфлікт». Такими термінами оперує агресор.

Сьогодні, коли ми зі своїм народом навіть на передовій, дуже часто закидають, що ми підтримуємо тільки одну частину українського суспільства, таким чином де-факто підтримуємо «громадянський конфлікт». Такими термінами сьогодні оперує агресор, який має на меті з жертви зробити винного у війні.

Насправді жодна з українських Церков ніколи не підтримувала жодної агресії, ненависті і ніколи не підтримувала війни. У часи Майдану ВРЦіРО намагалася все зробити, щоб зберегти характер мирного протесту, не допустити агресії влади проти людей на Майдані. Нам цього не вдалося. Ми були з тими людьми, які готові були віддати своє життя за справедливість.

Так само і сьогодні – усі українські Церкви, зокрема і Церква Московського Патріархату, хочуть бути поруч із солдатами, які захищають Україну. Майдан – це не був якийсь «націоналістичний переворот», бо говорив різними мовами, молився різними мовами, були присутні священнослужителі різних Церков, представники різних національностей. І сьогодні більшість солдат, які захищають Україну, розмовляють російською. Це не тільки моральне право, а й громадянський обов’язок. Тому Церква поруч. Наші військові капелани поділяють з ними всі ті тяготи військового часу, є і в радості, і в смутку і з ними, і з їхніми родинами.

Що ви можете зробити для пастви, яка залишилася на окупованих територіях – в Криму, на Донбасі і в самій Росії?

Найперше – ми є разом з ними. На окупованій території присутні наші священики. Це був наш вибір. По ту лінію розмежування залишилося 11 парохій. І не всі вони сьогодні функціонують належним чином. Але є чотири священики, які душпастирюють у Луганську і Донецьку. Є п’ять наших парохій у Криму, які вдалося зберегти і захистити, навіть при допомозі дипломатичного втручання у справу Апостольської столиці. Один із видів служіння – просто бути поруч, з іншого боку, бути голосом людей і мостиком, який єднає ті території з великою українською родиною.

Чи можливе існування сильної Православної Церкви поряд із сильною Греко-Католицькою Церквою?

Сильні українські Церкви є силою українського суспільства і народу. Треба нам взаємно побажати, щоб всі Церкви в Україні стали сильними, щоб Україна навіть у своєму новому історичному періоді лишилася християнською державою.

УГКЦ ніколи не була державною, але завжди була Церквою свого народу, який більше ніж 300 років не мав своєї держави. У різних історичних моментах наша Церква перебирала силою факту певні функції держави. Ми ніколи не були і не хочемо бути простим інструментом в руках чи то політиків, чи державної машини. Ми хочемо мати свободу сказати правду і політикам, і державним чиновникам.

Співіснування різних Церков в Україні – один із елементів держбезпеки. Сьогодні Україна є поліконфесійним суспільством. І є дуже небезпечно, коли держава починає фаворизувати одну Церкву. Це створює напругу в релігійному суспільстві. Засада відокремлення Церкви від держави є досить позитивною і має зберігатися в українському суспільстві незалежно, які вітри віють на тому владному Олімпі.

Я дуже стурбовано дивлюся на внутрішні кризи, які переживають православні Церкви, зокрема УПЦ (МП). Дуже багато людей відходять від Церкви. Частина собі шукає іншої Церкви, але велика частина людей розчаровується. Якщо сучасна людина відчуває себе зрадженою своєю Церквою, то в неї виникає недовіра до будь-якої іншої. Сьогодні дуже часто можна почути в Україні вислів: а, всі ті попи однакові! Це дуже небезпечний феном, феномен секуляризації, втрачання моральних орієнтирів.

Ми не втручаємося у внутрішньоправославні процеси, хоча молимося за об’єднання українського православ’я, працюємо над тим, щоб була відновлена єдність всіх Церков Володимирового хрещення, щоб можна було говорити про існування єдиної помісної Церкви в Україні. Ми повинні втілювати християнські цінності в життя українського суспільства. Як ми займемося своїми вузькокорпоративними питаннями, будемо воювати за владу, майно, сфери впливу, то зрадимо потреби українського суспільства і не виконаємо своєї місії – навчати людей Божого Слова.

Чи ви хотіли б об’єднати всіх українців - греко-католиків під одним омофором?

Моє служіння не обмежується Київською митрополією чи територією України. Я очолюю Церкву, яка є глобальною. Церкву глобального масштабу зробили саме наші емігранти, рознесли Церкву по всіх континентах – Північна і Південна Америка, Австралія, Західна Європа, Росія, Казахстан. Ми сьогодні відкриваємо вірних у Японії, в Китаї, в Африці, на Близькому Сході. Нашим прагненням не є мати владу над усіма українцями - греко-католиками в усьому світі, а мати необхідні ресурси, щоб кожен українець - греко-католик мав можливість доступу до свого священика.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

09.03.2017р. Б. / Кілька порад бібліста щодо того, як читати Євангеліє від Матея в парафіях

Нещодавно в УГКЦ представили програму молитовного читання Євангелія від Матея. Програма створена Патріаршою катехитичною комісією УГКЦ і її автором є о. Тарас Барщевський, координатор біблійних читань УГКЦ, науковий співробітник Катехитично-педагогічного інституту УКУ. За словами с. Луїзи Цюпи, заступника голови Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, така програма є продовженням постанов Патріаршого собору «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом» та Синоду Єпископів УГКЦ щодо впровадження біблійних читань у парафіях, «аби жива парафія стала справді місцем зустрічі із живим Христом через Його Слово». Цей план молитовного читання (lectio divina) розрахований на молитовну спільноту або християнську родину, яка бажала б приблизно за 19 місяців, від кінця лютого 2017 року до середини серпня 2018 року молитовно прочитати все Євангеліє від Матея.

Пропонуємо кілька порад  о. Тараса Барщевського щодо того, як правильно читати Євангеліє від Матея за цією програмою:

     Кожне Євангеліє – закрита скарбниця, тому потрібно мати ключ до нього.

   У розробленій програмі молитовних читань Євангелія від Матея зібрані матеріали, аби допомогти спільноті за півтора року прочитати Євангеліє.

     Завдання молитовних читань – читати їх у спільноті, у біблійних гуртках, які збираються раз на тиждень.

    Потрібно читати Євангеліє в контексті молитви, зокрема, як подано в програмі із використанням Псалма 119. Бо Церква вважає псалми школою молитви.

   У програмі містяться два вступи. У першому о. Тарас Барщевський намагається подати ключ до читання Євангелія від Матея в контексті молитви, інший вступ – авторства о. Сільвано Фаусті з його книги «У школі Матея».

     В основу програми лягла структура Євангелія від Матея з Єрусалимської Біблії.

      Структура Євангелія від Матея чіткіша за інші й побудована на основі п’яти проповідей Ісуса. Це представляється як нове п’ятикнижжя, новий Закон, повчання, катехиза, наука.

    Коли читаємо євангельський уривок, то повинні пам’ятати про все Євангеліє. Це важко, бо наші сили й розум є обмеженими. Однак ми повинні читати уривки пам’ятаючи, що вони не відірвані від цілісності.

    Євангеліє від Матея найчастіше зачитується на Божественних Літургіях. Тому й виправдано його вважають «церковним Євангелієм».

     Загалом існують різні методи читання Святого Письма, з-поміж яких важко вирізнити один і підтвердити його канонічно. Проте не кожен біблійний уривок можна прочитати тільки одним методом, деколи потрібно поєднувати кілька методів.

    Читання Євангелія у спільнотах можна перенести і в сімейну спільноту. Однак тут потрібно враховувати склад сім’ї, вік дітей.

      Молитовне читання Святого Письма в спільноті вчить все робити разом. Коли ми разом молимося, читаємо Євангеліє, то просимо Святого Духа прояснити наш розум і серце для розуміння Слова.

    Важливо дотримуватися хронології читання. Дехто може практикувати щодня його читати за цим методом, а хтось раз на тиждень.

     Подані молитви після читання Святого Письма - це не лише відпуст, закінчення, а вони присвячені Богородиці, яка перша почула Слово, прийняла Його і породила.

      Молитва не може бути зосереджена тільки на нас, а світло, що його ми отримали, потрібно нести далі в життя, роботу, сім’ю.

    Знаряддям для кращого розуміння Євангелія від Матея може слугувати книга «У школі Матея»  авторства Сільвано Фаусті, Вінченцо Канелла.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

08.03.2017р. Б. / Владика Теодор (Мартинюк): "Сповідь - могутній засіб Божої благодаті"

Великий піст для християн насправді «час сприятливий». Якщо відчуваємо, що втрачаємо життєві орієнтири, зайшли у безвихідь, якщо життя покотилося під укіс, то ніщо, окрім Тайни Покаяння, нам не допо­може. Святі Отці називають сповідь другим хрещенням - хрещенням сльозами. Як і в хрещенні, нам дається дар прощення гріхів, тож цей дар потрібно цінувати. Адже «покаяння» в перекладі з грецької буквально означає «зміна розуму», «зміна думок». Це своєрідний «рубікон» - рішучий вчинок, «точка неповернення».

Тільки по-справжньому, з чистою совістю переживши це Таїнство, можемо розпочати нове життя - те, що називається «з чистого листка».

Але прийти на сповідь наважують­ся далеко не всі. Непросто, подолавши власні страхи і помисли, повести розмову зі священиком про найпо­таємніше.

У чому ж полягає глибинний зміст покаяння? Як правильно підготуватися до сповіді?

Про це і багато іншого у нашій розмові з Владикою Теодором (Мартиню­ком), Єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ.

 СПРАВЖНЄ ПОКАЯННЯ

– Тайна Покаяння для одних є «терапією», а іноді важкою операцією для зцілення душі, інші ж заперечують її. Мовляв, у Святому Письмі немає прямого посилання про встановлення цієї Тайни, і про те, що каятися треба перед священиком…

– Тексти Старого Завіту повчають, що Господь Бог є милосердним. Якщо людина кається за свої провини, Він їх прощатиме. Найбільшим виразом Божого милосердя до нас, людей, був прихід, страждання, розп’яття і воскресіння Сина Божого. Одним із дарів воскреслого Христа було прощення, яке він доручив звершувати своїй Церкві від Його імені. Після воскресіння наш Спаситель звернувся до апостолів з особливим дорученням: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються» (Ів. 20, 22-23). У цьому, вста­новленому Христом Таїнстві Покаяння, чи, як ми кажемо, сповіді, відбувається зустріч людини з прощаючим воскреслим Сином Божим. Остаточно людина не сповідається священикові, а Христові, якого священик представляє, носячи в собі Христове священство, яке він отримав від єпископа під час священичих свячень. Властивим звершувачем Таїнства Покаяння є сам Христос.

– Як у Церкві відбувалася еволюція сповіді?

– У древній Церкві з окремих, дуже важ­ких гріхів було прилюдне покаяння, тобто людина, яка вчинила такий гріх, повинна була його визнати перед своєю церковною спільнотою. Єпископ призначав такому каянникові відповідну покуту, яка була тривалою і полягала в тому, що, окрім покаянних практик, не міг брати участі у Богослужіннях та приймати Пресвяту Євхаристію. Він навіть не міг увійти до храму, а мав стояти перед ним і просити прощення і молитву за нього у тих вірних, які заходили до храму. Згодом цій людині дозволялося стояти у притворі і там молитися під час Богослужінь. Після певного часу вона могла увійти до храму вірних і згодом, коли закінчувався час покути, вона приступала до Причастя. Саме єпископи були відповідальні за звер­шення прилюдного покаяння. Однак деякі вірні приходили на покаяння до ченців. З часом прилюдне покаяння і так звана монаша сповідь перетворилися в сучасне Та­їнство Покаяння, інтегральною частиною якого є індивідуальна сповідь, котру звер­шують священики, як у чернечому стані, так і священики, що не є монахами.

 БЕЗГРІШНИХ ЛЮДЕЙ НЕМАЄ

– Багато хто думає так: «Я живу звичайним життям, нічого поганого не роблю, навіщо мені сповідь»?

– Ціллю Таїнства Покаяння є плекання християнського життя і приготування до прийняття Пресвятої Євхаристії. У Таїнстві Покаяння ми отримуємо прощення всіх на­ших гріхів, примирюємося з Богом, від якого ми відступили через гріх, та примирюємося з Церквою, яку ранимо своїми провинами. Таким чином сповідь є могутнім засобом, який допомагає нам духовно зростати і наповнюватися Божою благодаттю. Навіть якщо людині здається, що вона нічого пога­ного не робить, то це не означає, що так насправді є. Власне сповідь допомагає відкри­ти правду про себе. Кожен, хто приступає до Таїнства Покаяння, отримує благодать пі­знання себе у Божій правді. Окрім того, сповідь допомагає боротися із пристрастями та гріхами. Вона приготовляє до прийняття Христа у Святому Причасті.

– Наскільки часто треба сповідатися?

– Згідно із церковними законами, лю­дина, яка перебуває у стані важкого грі­ха, повинна якнайшвидше приступити до сповіді. Натомість щодо повсякденних чи легких гріхів, то кожен вірний повинен їх визнавати на сповіді, адже вони також є перешкодою у провадженні християнського життя. Будь-який гріх є злом, яке поневолює людину, забирає від неї мир, впроваджує її у фальшивий образ себе. Кожен гріх руйнує людину, завдає їй рани. Тому періодична сповідь є найкращим засобом не тільки духовної боротьби, але й духовного зцілення і зростання. Як християнин може боротися зі злом, якщо він не отримує Божої благода­ті прощення? Тож треба часто користати із сповіді. У нашій київській церковній тради­ції існувало правило, згідно з яким християнин приступав до Таїнства Покаяння щонай­менше чотири рази у році, тобто протягом чотирьох постів.

 УМОВИ ДОБРОЇ СПОВІДІ

– Перша умова доброї сповіді «Іспит сумління», яке значення вона має для каянника?

– Перш, ніж приступити до Таїнства Покаяння, потрібно добре підготуватися, тобто зробити іспит сумління. Він не полягає в тому, щоб здійснити над собою допит чи засудити себе за свої гріхи. Не йдеться також у ньому, щоб тільки вишукувати у собі гріхи, тобто «копатися у собі». Іспит сумління – це уважний аналіз того, що говорить мені моє сумління, яке є голосом Божим у моїй душі. В іспиті сумління стаємо перед Богом у правді. Ми хочемо пізнати правду про себе, щоб у цій правді жити, хочемо пізнати свої гріхи, щоб просити у Бога за них прощен­ня. Отже, іспит сумління повинен завжди починатися із короткої молитви до Святого Духа, щоби він просвітив моє сумління для пізнання правди про мене. Таким чином, він не стане лише формальним пригадуванням своїх гріхів, але буде щирим і правдивим по­глядом на себе самого, на власне життя, на моє відношення до Бога і до ближніх. У іспиті сумління можемо користуватися переліком Божих і церковних заповідей, які спрямують нашу увагу на те, наскільки ми були вірні Богові і щирі перед ним. Добрий іспит сумління вкаже нам не тільки, яких гріхів ми допустилися, але й яких ран вони нам завдали. Він покаже, що ми потребуємо прощення, лікування і зцілення, яке приходить тільки від милосердного Господа у Таїнстві Покаяння.

– Трапляється, що в щирій сповіді перешкоджає людський страх, сором, через що приховують гріхи. Як це перебороти і чи така сповідь є дійсною?

– Кожного разу, коли приступаємо до сповіді, ми повинні пам’ятати, що Таїнство Покаяння охороняється сакраментальною печаттю, тобто особливою таємницею, до якої зобов’язаний священик. Та й сам вір­ний, котрий сповідався, не повинен нікому розповідати про гріхи, які визнав на сповіді.

Якщо каянник забув би якийсь гріх сказати на сповіді, сповідь є доброю і він отримає від Бога прощення всіх гріхів, лише при нагоді найближчої сповіді слід було би додати забутий на минулій сповіді гріх. Якщо ж хтось свідомо на сповіді затаїв якись гріх, така сповідь є недійсна, тобто на ній каянник не отримує прощення гріхів. Натомість він поповнив новий і важкий гріх, який називається святотатство. Такий каянник повинен негайно приступити до сповіді і посповідатися зі всіх гріхів, як тих, які затаїв, так і тих, які він був вже сказав на минулій сповіді, але у зв'язку із тим, що він був затаїв гріх, ціла сповідь була неважною. Сповіді не треба боятися адже вона є приємною зустріччю із милосердним і прощаючим Богом, який не хоче нас судити чи картати, навпаки він чекає на наше щире покаяння, щоб нам все простити.

– Часто люди мотивують небажання іти до сповіді, тим, що священик випи­тує інтимні подробиці. Чи має він право так чинити?

– Відповідно приготувавшись на іспиті сумління, людина приступає до сповіді і сама повинна визнати на ній передусім важкі чи смертельні гріхи, а потім легкі чи повсякденні. У визнанні смертельних гріхів слід вказати їх кількість, а також обставини, які б вияснили, наскільки людина свідомо й добровільно їх допустилася. Отже, якщо вір­ний так сповідається, то священик взагалі нічого не запитує. Натомість, якщо каянник не може пригадати своїх гріхів чи здійснює сповідь у неповний спосіб, священик повинен допомогти щиро і добре посповідатися.

Натомість каянник не зобов’язаний роз­повідати якісь непотрібні деталі про гріхи, але лише те, що належить до сповіді.

– Коли священик може відмовити у розрішенні гріхів?

– Складовими частинами чи умовами Таїнства Покаяння є іспит сумління, визнан­ня гріхів на сповіді, щирий жаль за гріхи з постановою поправи та виконання покути, яку накладає священик. Якщо всі ці умови виконуються, священик читає молитву розрішення, в якій сповіщається вірному Боже прощення гріхів. Якщо якогось із цих елементів забракне, Таїнство не є повним і може навіть бути неправосильним. Якщо каянник на сповіді не визнає всіх смертель­них гріхів, чи каже, що він не кається за них, тобто не має щирого жалю, що відступив своїми гріхами від Бога, чи відмовляється сповнити відповідну покуту, то священик не має права уділити йому розрішення.

ПРАВДИВЕ ОЧИЩЕННЯ

– Як зрозуміти, що людина пережи­ває очищувальний жаль?

– Гріх наносить страшну шкоду нашій особі та ближнім. Якщо ми справді глибо­ко оцінюємо, яким злом є кожний гріх, то це викликає у нас відразу до нього і жаль, що так поступали, що ми далися обманути дияволу, який нас спокусив. Отже, жаль за гріхи – це не стільки емоційне пережиття, як глибоке усвідомлення того, що я винен у тому, що так поступив, і що сам із цим злом не справлюся та потребую Божого милосер­дя і прощення.

– Після Сповіді людина очікує на відчуття полегшення. Якщо його не­має, чи означає це, що гріхи не були відпущені?

– Якщо вірний щиро сповідається, визнає перед Господом всі свої гріхи, сповнює всі умови Таїнства Покаяння, він, без сумніву, отримує Боже прощення, незалежно від почуття чи відчуття. Не слід очікувати від сповіді якогось надзвичайного полегшення чи інших позитивних відчуттів. Це другорядне. Результатом Таїнства Покаяння є визво­лення від гріхів дітей Божих і примирення з Церквою. Саме це переконання повинно викликати в людині радість і мир.

– Що робити особі, яка постійно хо­дить сповідатися з одних і тих самих гріхів?

– На жаль, хоч ми й кожного разу на спо­віді щиро постановляємо виправитися, трапляється, що ми знову падаємо і чинимо такі самі гріхи. Не слід знеохочуватися – зно­ву спішімо до милосердного Христа. Він нас чекає у сповіді, щоб уділити прощення і до­помогу далі не грішити. Нам треба прибігати до прощаючого Ісуса доти, доки повністю не звільнимося від тих гріхів, які повторюємо.

 – Іноді доводилося чути про сповідь «з усього життя», якою вона має бути?

– Перед особливими чи визна­чальними моментами життя хри­стиянин може здійснити сповідь з усього життя. Це не означає, що пе­ред тим у всіх його сповідях він не отримав прощення гріхів. Сповідь з усього життя є певним підсумком пройденого шляху для того, щоб розпочати новий відрізок чи його закінчувати. Такими важливими подіями життя, перед якими варто посповідатися з усього життя, є: вінчання, вступ до монастиря, дуже важка недуга, приготування до переходу у вічність тощо.

– Важливою умовою доброї сповіді є відшкодування вчиненого зла Богові та людям. Якщо йдеться про людей, то це ще якось зрозуміло, а як відшкодувати Богові?

– Боже прощення є дармове, Го­сподь його нам просто дарує, бо любить нас. Він не потребує відшко­дування. Натомість ми потребуємо лікування і зцілення, адже хоч гріхи прощаються, однак залишаються ті рани, які вони зробили. Тому покута, яку отримуємо на сповіді, якраз є тими спасительними ліками для наших ран. Її виконання є обов’язковим. У відношенні до ближніх, то, якщо хтось щось украв, то мусить повернути. Чи коли хтось гнівається на ближнього, то повинен примиритися, щоб отримати про­щення.

– Що маємо робити у перерві між сповідями, аби зростати духовно?

– Отримавши прощення гріхів, примирившись із Богом і Церквою, ми отримуємо у сповіді певний завдаток Божої благодаті, щоби зростати у чеснотах і боротися з пристрастями. Варто вибрати собі одну пристрасть, яка нам найбільше надокучає, і почати з нею боротися, викорінювати її, натомість на її місце культивувати відповідну чесноту. Це буде добрим завданням між нашими сповідями.

Розмовляла Надія ШПОДАРУНОК

Джерела:     tze.org.ua

Воїни Христа Царя