07.01.2017р. Б. / Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Тропар, глас 4: Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі. 

Кондак, глас 3: Діва днесь преістотного родить* і земля вертеп неприступному приносить.* Ангели з пастирями славословлять,* а волхви зо звіздою подорожують,* бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог. 

Майже чотири тисячі літ минуло від тої днини, коли Господь Бог прогнав з раю наших прародичів Адама та Єву. Минали літа, десятки, сотні і тисячі літ. Розмножився людський рід і наповнив землю, однак не на те, щоб служити Господу Богу, а на те, щоб забути про свого Господа Сотворителя, і в ідолопоклонстві, в гріхах та нечистоті збільшувати свою злобу. Жидівський народ, якого вибрав Господь, також відступав від Бога, та були це лишень тимчасові помилки, які не стосувалися усього народу. Значна його частина з покоління в покоління зберігала правдиву віру в одного Бога, Сотворителя неба і землі, глибоку, непохитну віру в те, що з їх народу вийде обіцяний від віків Месія. В годину, коли частина народу сходила на манівці, Господь Бог посилав усякі кари, накладав на них ярмо неволі, погрожував через пророків і через тих самих пророків, як знак своєї безумовної любови, закликав: “Покайтеся, бо прийде Той, який спасе і звільнить вас!” 

Від жидів ту віру в прихід Месії прийняло і багато поган, вони охоче читали провіщення пророків, і багато їх навіть приходило на жидівські свята в Єрусалим, до відбудованого після повернення з неволі храму Соломона. А те очікування стало ще актуальнішим тоді, коли жиди втратили свою незалежність, коли їх завоювали римляни (63 р. до Ісуса Христа). У неволі та під тягарем гніту їх очі зверталися до неба, наче б усі відчували, що година спасіння вже близько. Учені в законі постійно відчитували всі обітниці, якими Бог підтримував надію у вибраного народу. Уже в часі вигнання прародичів з раю Господь Бог дав їм першу заповідь спасіння, коли сказав до змія: “За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш землю по всі дні життя твого. Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту” (Бут. З, 14-15). 

А через дві тисячі літ Господь Бог обіцяв Аврааму, що виведе з нього великий народ. “Тобою всі племена землі благословлятимуться” (Бут. 12, 3). Цю свою обітницю Він повторив, коли у вигляді трьох ангелів гостював у патріярха (див. Бут. 18, 18), і тоді, коли Авраам хотів за Божим наказом пожертвувати свого сина Ісаака (див. Бут. 22, 16-18). Таку ж саму обітницю від Господа отримали Ісаак (див. Бут. 26, 4) і Яків (див. Бут, 28, 14-15). 

А ще через тисячу років Господь Бог устами пророка Натана сказав так: “А як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство. Він збудує дім Імені моєму, і я скріплю його царський престіл навіки. Я буду Його батьком, а Він буде мені Сином” (2 Сам. 7, 12-14). Ці слова жиди розуміли так, що Месія постане з роду Давида. 

У книгах Старого Завіту, які у нас і в жидів ті самі, пророки провіщали прихід Спасителя доволі детально, зокрема вони казали, що Месія народиться у Вифлеємі. Пророк Міхей так пише: “Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; Його походження із давніх-давен, з днів споконвічних” (Міх. 5, 1). Знали про це і жидівські книжники; коли три царі в Єрусалимі запитали: “Де цар юдейський, що оце народився? (...) Вони йому сказали: «У Вифлеємі Юдейськім, бо так написано пророком: І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля»” (Мт. 2, 2. 5-6). 

Месія мав прийти тоді, коли в жидів не буде своєї королівської влади. Коли патріярх Яків помирав, тоді, благословляючи своїх синів, поставив над ними свого сина Юду і провістив: “Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить, Йому будуть коритися народи” (Бут. 49, 10). Жиди завжди це пов’язували з приходом Месії. До приходу Месії жидами правили лиш вихідці з покоління Юди, і навіть намісники, коли жиди були поневолені чужими правителями, походили з роду Юди. Щойно 37 р. до Р. Хр. жидівським царем став чужинець і поганин Ірод Великий. Скипетр влади у покоління Юди було відібрано, і тоді – за пророцтвом Якова – народився Христос Месія. Ось чому в часи Ірода так чекали приходу Месії, ось чому Ірод так налякався, коли три царі його запитали: “Де цар юдейський, що оце народився?” (Мт. 2, 2). Навіть поганські письменники писали, що світ чекає правителя, який буде походити з Юдеї, а римський поет Горацій писав, що правитель той буде сином славної діви і що син той назад до неба повернеться (Ода 1, 2). Це означає, що поганські учені читали книги Старого Звіту і пізнали правду, якої жиди пізнати не хочуть, попри наочні докази. 

Пророк Даниїл найточніше вирахував рік, коли Христос почне публічно навчати і коли Його буде разіп’ято (див. науку 11). Це пророцтво Даниїла таке очевидне, що проти нього навіть жиди не можуть нічого сказати. 

Месія мав народитися від Діви з роду Давида. Пророк Ісая провіщав: “Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть Йому Ім’я Еммануїл” (Іс. 7, 14). А пророк Єремія каже так: “Ось настане час, – слово Господнє, – і я пробуджу для Давида праведний пагін, що владарюватиме як цар і буде мудрим, буде чинити на землі суд і справедливість. За Його днів спасеться Юда, й Ізраїль житиме безпечно. Ось Ім’я Його, яким Його будуть звати: Господь – наша справедливість” (Єр. 23, 5-6).

Прихід Месії звістить нова зірка. “Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля” (Чис. 24, 17). А тепер послухаймо, що співав Богом натхнений цар Давид про царського сина, під яким і жиди, і Отці Церкви розуміли і розуміють Христа Спасителя, Месію: “Хай судить Твій народ по праву, бідних Твоїх по правді. Хай гори принесуть народові мир, і горби – справедливість. Нехай розсудить бідних з народу, спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче. Тебе боятимуться поки сонця і поки місяця від роду й до роду. Хай Він, як дощ, зійде на покоси, як злива, що зрошує землю. За Його днів квітнутиме справедливість, а мир глибокий – аж доки місяця. Він буде правити від моря аж до моря, і від Ріки аж до кінців землі. Перед Ним схиляться Його противники, а вороги Його лизатимуть порох. Царі Таршініу й островів принесуть дари, царі Шеви й Севи дадуть гостинці. Йому поклоняться всі царі, усі народи йому служитимуть. Він бо спасе вбогого, що кличе, і бідного, і того, що допомоги не має. Над бідним Він змилується і над нужденним, і урятує душі бідних” (Пс. 72(71), 2-13). 

І справді, прийшли три царі, поклонилися Йому і принесли дари. Навіть і те, що Ірод наказав замордувати невинних дітей, провіщав пророк Єремія: “У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає” (Єр. 31, 15). Рахиль була праматір’ю найбільшого жидівського покоління, вона померла у Вифлеємі там і була похована, під нею пророк розуміє весь жидівський народ. 

Навіть утечу до Єгипту провістив пророк Ісая: “Ось Господь вершником на легкій хмарі входить у Єгипет; і перед ним тремтять єгипетські кумири, і серце Єгипту тане в грудях” (Іс. 19, 1). 

А тепер усвідоммо всю премудрість Божої опіки. На тисячі літ провіщають пророки, а те, що провіщають, усе сповнюється. Відібрано скипетр у дому Юди, жиди страждають в неволі, і не лишень вони, майже весь відомий тоді світ стогнав у римському ярмі. 

І в цей час вірні серед жидівського народу молили, зі сльозами просили у Господа помочі, просили, щоб Бог зглянувся на їхні сльози і послав Месію. “Нехай відчиниться земля і дасть спасіння, і нехай виростить разом справедливість!” (Іс. 45, 8). Плакали жиди над недолею своєю, над недолею своєї землі: Богом забута, земле юдейська, слави твоєї блиск вже пропав, все минулося, лиш кривда людська, лиш плач недолі, лиш зойк залишився!.. 

А в тому плачу вони згадували свої гріхи і гріхи своїх батьків, згадували злобу Єрусалиму та його гордість і закликали народ до покаяння: Єрусалиме гордий, високий, пихою серця під хмари звився, каменем мучив власних пророків, нині ж в ярмі свою голову схилив... Єрусалиме, з гордости трону зійди на землю та вдар об неї лицем, моли прощення там у Сіону, моли спасіння і кінця кар... Щиро молися, не лиш устами, чистим серцем закон свій шануй, бо коли Дух Божий буде між нами, тоді лиш Месії у час той чекай!... 

І Бог у своєму невимовному милосерді зглянувся над плачучими, і помилував рід людський. Весь плач, весь біль усіх людей, які коли-небудь жили на світі, не міг надолужити Господу Богу за первородний гріх. Божій справедливості міг надолужити лиш Бог, тому Син Божий сходить на землю, щоб вимолити гнів Бога-Отця, щоб викупити нас, стерти нашу вину і примирити нас із небом. 

Тіштеся праотці, які тисячі літ чекали цієї миті! Тіштеся, Адаме, Еноху, Ноє і Аврааме, Мелхіседеку, ликуйте нині, Бог послав радість юдейській країні! Ти, Вифлеєме, нині красуйся. Гори і холми нині ликуйте. Бога і Творця свого витайте!.. Скінчився час кари, а на весь світ голоситься:

Дивная новина: нині Діва Сина Породила в Вифлеємі, Марія єдина!

Тішмося і ми, бо “ось настає празник, важливіший від усіх празників, – говорить святий Йоан Золотоустий, – а хто назве нинішній день початком усіх празників, той певно не прогрішиться. Що це за празник? Різдво Христове у плоті, у цьому празнику беруть початок та мають основу і Богоявлення, і Воскресення, і П’ятдесятниця. Якщо б Христос не народився у плоті, то не хрестився б, тоді не було б празника Богоявлення, тоді б Він і не страждав, не було б і празника Пасхи, і не послав би Святого Духа, тож не було б П’ятдесятниці. І так від Різдва почалися всі празники, як від джерела різні потоки. Те, чого так сильно прагнули праотці, що провістили пророки і що бажали бачити праведники, – усе це нині здійснилося. Бог явився на землі у тілі і поселився серед людей. Возрадуймося і возвеселімося: Йоан стрепенувся у лоні своєї матері, коли Марія прийшла до його матері Слисавети; тому і ми воскликнімо з радости, коли бачимо нині не лишень Марію, але й нашого Господа, нашого Спасителя. Які здивовані були б ми, якщо б сонце зійшло з неба, ходило по землі й освічувало всіх людей. Певно, що всі були б вражені таким чудом. Але чи не більше мусимо бути здивовані, набагато більшим чудом, яке нині сповнилося, коли сонце правди просвічує наші душі?” 

“Христос рождається – славіте! – каже святий Григорій Богослов. – Христос сходить з небес, виходьте назустріч! Христос на землі, возносіться! Співайте Господеві вся земля! І будемо празнувати цей день, не пишно, але божественно, не наш бо це празник, а Того, хто стався нашим, празник нашого Владики!” 

“Народження Ісуса Христа відбулося так” (Мт. 1, 18). Подаємо опис Різдва Христового за євангелистом Лукою: “Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. І йшли всі записатися, – кожний у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. І от коли вони були там, настав їй час родити, і Вона породила свого Сина первородного, сповила Його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді. 

Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь. 

І ось вам знак. Ви знайдете Дитя сповите, що лежатиме в яслах». І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: 

«Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання». І коли ангели знялись від них на небо, пастухи один до одного заговорили: «Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам». І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й Дитятко, що лежало в яслах. Побачивши Його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали. Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці. А пастухи повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано” (Лк. 2, 1-20).

“Підімо до Вифлеєму, де маємо що любити, подивляти, наслідувати” (св. Вернард). “Христос Спаситель народився у Вифлеємі (“Вифлеєм” – означає “місце хліба”) як знак, що Він є нашим небесним хлібом” (св. Сронім). Він не родився у Назареті, а на чужині, бо так само з небес, з правдивої своєї вітчизни зійшов Він на землю і чужий був для багатьох людям. Він народиться у стаєнці, а першими Його привітають пастухи, бо ж сам Він сказав про себе: “Я – добрий пастир!” (Йо. 10, 11). “Народиться у вертепі, щоб кожен мав сміливість прийти до Нього” (св. Петро Хрисолог). Він спочине у яслах з дерева, аби провістити, що на дереві, дереві хресному, сповниться наше спасіння. Він народиться вночі, бо майже весь світ тоді лежав у темноті поганства та в тьмі блудів і нічого не знав про Бога. Він народиться взимку, бо в поганських серцях не було тоді навіть крихти любови, ані любови до Бога, ані любови до ближнього. Він Дитиною приходить на світ, щоб цим більше притягнути нас до себе, бо хто боятиметься плачучої дитини? Приходить бідний, аби показати, що дорога до неба веде через бідність і відречення, і засвідчити свою любов до бідних. Над Вифлеємом сяє зоря, бо і Христос “справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ” (Йо. 1, 9). А сам Він сказав: “Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Йо. 8, 12). Ангели співають: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання” (Лк. 2, 14), бо Христос прийшов на те, щоб воздати славу Бога Отця і мир принести людям. Не фарисеї і не книжники його вітають, а вбогі пастирі, бо Він дякує Отцю небесному, що свої тайни “затаїв... від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам” (Мт. 11, 25); бо Він упокорює гордих і возносить покірних, “Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать” (1 Пт. 5, 5). До вертепу у Вифлеємі найперше приходять пастухи жиди, а потім погани, три царі, бо Христос спочатку покликав до спасіння жидів: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля” (Мт. 15, 24). Лиш після свого Вознесення і Зішестя Святого Духа Ісус Христос покликав через апостолів також і поган. І так Христос вже самим своїм Різдвом почав навчати, поки ще видав голос зі своїх уст. 

А там ціле небо, усі ангели з подивом дивилися на той бідний вертеп, в якому на сіні спочив небом необ’ятий Бог. І дивляться на Пречисту Діву Марію, і зрозуміти не можуть чуда: Діва є Матір’ю самого Бога, а той Бог “применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини” (Флп. 2, 7). Бачать ангели в яслах на сіні Дитя, а Дитя – “це Син мій любий, що Його я вподобав” (Мт. З, 17), Бог і Син Божий, Цар усієї вселенної. 

Сьогодні весь світ простягає руки до тих ясел, до свого Спасителя, до Месії, до Бога і Чоловіка. Бо нинішній празник – це не лишень пам’ять той великої події, це відновлення тих самих ласк, які сплили в ту різдв’яну ніч на цілий світ. То ж не дивно, що кожен відчуває у серці таку дивну радість, кожен відчуває у собі той мир, який проголошують ангели, і кожен воздає славу во Вишніх Богу, всюди чути пісню прослави, якою свята Церква вітає Новонародженого: “Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди, і пізнавати Тебе – Схід з висоти. Господи, слава Тобі” (Тропар). 

Пречудесний звичай спільної вечері, з побожним співанням коляд, такий гарний у нас в Україні, що навіть найзакам’яніліше серце зворушується. Поважно вносять у хату сніп збіжжя, стелять сіно на стіл і солому в хаті. І просять Господа, щоб послав достаток, і згадують про душі померлих, за які після вечері ціла родина повинна відмовити молитву. А мати нехай навчає дітей, що душі померлих не приходять вночі їсти пшениці, їхні душі моляться з нами і величають Різдво Ісуса Христа, а пам’ять про них, що вони, як і ми, належать до тої самої Христової Церкви, має бути свята.

Хай радість наша не закінчується на співі. Чистим серцем прославляймо Христа і любов’ю великою огорнімо весь світ. “Прийшов день милости, – каже святий Єфрем Сирійський, – нехай ніхто не переслідує ближнього свого помстою за завдану образу; настав день радости, нехай ніхто не буде причиною печалі і смутку для іншого. День цей безхмарний і ясний, нехай буде впокорений гнів, а прийде мир і спокій. Це день, коли Господь прийшов до грішників, нехай же праведник соромиться підноситися над грішниками; це день, коли Господь вселенної зійшов до рабів, нехай же пан не соромиться так само зійти до своїх слуг; це день, коли Багатий став для нас бідним, нехай же багатий не соромиться ділитися стравою з бідним”. 

У своїх молитвах не забувайте свою Україну. Просіть, щоб Господь возніс її і прославив. Щоб діти її були завжди Йому вірні, щоб віра була їхнім найбільшим багатством, і то віра не на словах, а на ділі. Нехай святими будуть її діти, нехай гріх не має до нас доступу. І святість та нехай почнеться від нас і наших діточок, за всіх молімося, а самі очистімо серця та живімо в освячуючій ласці і в надії на життя вічне. “З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог”. 

Святий євангелист Матей оповідає: “Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зі Сходу і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили Його зорю на сході й прийшли Йому поклонитись». Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. Вони йому сказали: «У Вифлеємі Юдейськім, бо так написано пророком: І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля». Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з’явилась, і відіслав їх у Вифлеєм, кажучи: «Ідіть та розпитайтесь пильно про Дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов Йому вклонитись». Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було Дитятко. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. Увійшли до хати й побачили Дитятко з Марією, матір’ю Його, і, впавши ниць, поклонились Йому; потім відкрили свої скарби й піднесли Йому дари: золото, ладан і миро. І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою дорогою у край свій” (Мт. 2, 1-12).

Мудреці були ученими і достойними людьми; царями вони не були, а правителями міст, та за тодішнім звичаєм їх називали царями. Як свідчить передання, прийшли вони з різних сторін, один з – Персії, другий – з Аравії, а третій – з Етіопії. їхні імена були Мельхіор, який приніс золото, Гаспар, він приніс миро, і Валтазар, пожертвував кадило. Про народження предвічного Бога вони дізналися з появи на небі нової зірки. Про цю зірку є різні думки. Давні церковні письменники, зокрема святий Ігнатій Богоносець, Ориген і Євсевій, стверджують, що була це нова, створена зірка. Святий Йоан Золотоустий і Теофілакт кажуть, що це був ангел у вигляді зірки. Учені астрономи тих часів писали, що в часі Різдва Ісуса Христа дві планети, Юпітер і Марс, так наблизилися одна до одної, що для простого ока зливалися в одну, нову і незвичайну зірку. Примітно, що у той самий час, за тисячі миль, у Китаї також було помічено незвичайну зірку, про що було записано у їх старих книгах. 

Трьох царів називаємо ще “волхвами”. Не слід думати, що вони були ворожбитами, тоді так люди називали учених. Були вони славними мужами, які, хоч і погани, шукали правди і пізнали, що є лишень один Бог. І віра спасла їх; вони бачили Сина Божого й повірили в Нього. За переданням, згодом вони прийняли мученицьку смерть. 

Віддавши поклін Ісусу Христу і Його Матері, три царі “пустились іншою дорогою у край свій”, бо Ірод хотів від них дізнатися, де Дитя Ісус, щоб Його убити. 

Христос Спаситель народився в Палестині, в містечку Вифлеєм. Містечко, внаслідок того, що тоді відбувався перепис населення, так наповнилося людьми, що Пречиста Діва і святий Йосиф ніде не могли знайти місця на нічліг. Тоді сховалися вони за містом у стаєнці, переробленій з пивниці колишнього замку Давида. Там і прийшов на світ Ісус Христос. Пречиста Діва повила Дитятко пеленами і поклала на сіні. Його огрівали своїм подихом віл і осел. На ослі Пречиста Діва приїхала з Назарету, а вола привів святий Йосиф, щоб його продати і заплатити тими грішми податок. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Різдво_ГНІХ_(+коментар) 

06.01.2017р. Б. / СПІЛЬНЕ РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ЄРАРХІВ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ

З нами Бог!
Розумійте народи і покоряйтеся,
бо з нами Бог.

Всечесніші та всесвітліші Отці,

 Преподобні Брати і Сестри в монашестві,
Дорогі Брати і Сестри!

Дві тисячі років тому наш Спаситель прийшов у світ непевності, страху, імперського насилля і воєн між народами. Христос прийшов на землю Ізраїлю, де його люд терпів від римського панування і зради власних еліт. “І трапилося тими днями, - вийшов наказ царя Августа переписати всю землю” (Лк 2,1).

Вже з перших глав Нового Завіту дізнаємося про драматичні історичні обставини: переслідування з боку Ірода, вбивство дітей, втеча до Єгипту. Розкривається таїнственний погляд на складну і суперечливу історичну та людську дійсність: радість пастушків, відвідини мудреців і їхні дари в контрастному колажі з риданням матерів Вифлеєму та безмірним страхом родини з новонародженим немовлям, що змушена покидати Батьківщину через смертельну загрозу. “Ось Ангол Господній з’явивсь уві сні Йосипові та й сказав: “Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб його погубити” (Мт 2,13).

Син Божий не вибирав “спокійного” чи “легкого” часу, не шукав можливості спростити свою місію. Навпаки, Він увійшов в наш світ, наш біль, наш переляк — цілих народів та поодиноких, простих людей -  і навіки перемінив все людство. 

З нами Бог! Після Воплочення, Смерті і Воскресіння Христа, вже не володіє світом ні страх, ні смерть. Ми врятовані від лиха. Ми можемо з Богом стати і стояти понад грізним злом.

З нами Бог — відчуймо Його присутність, яка звільнює від панування лукавства.

Навколо багато хаосу, шуму, ерзацу, брязкоту, болю, несправедливості та страждань. Вони причиняють неспокій душі, провокують свідому і несвідому боязнь. В сучасному світі, де стає все менше стабільних орієнтирів, людина відчуває глибоку самотність. Серед буревіїв і потрясінь інформаційного суспільства, важко почути той “лагідний вітерець”, в якому гряде Господь, як колись до пророка Іллі. Навіть старозавітній пророк не відразу Його впізнав. А у світі, що захоплений собою і сучасними засобами заглушує переляк, біль, справжнє, таїнственне, нам ще важче почути голос Бога, відчути Його. Бо наш Господь тихий. “Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить”, - каже пророк Ісая (Іс. 42,3).

Христос приходить у тиші, ніжності та милосерді і нас до них закликає. Спаситель запрошує йти до глибин, до правдивого. Не боятися відкрити і відкритися на Таїнство, зосередитися на найважливішому, слухати, молитися, чувати.

У різдвяну ніч ми особливо, по-дитячому, маємо нагоду зустріти таїнство тиші, у якій приходить до нас Господь. У ніжності колядки, у тихому світлі різдвяної свічки, у родинній молитві та неспішній Святій Вечері. Цінуймо цю різдвяну тишу і час буття разом, не порушуймо їх метушнею, непорозуміннями чи сварками.

Зупинімся. Замовкнім і вслухаймося. Вдивляймося в Таїнство. Шукаймо правдивої радості та істинного щастя. Будьмо у ці дні з Богом і одне з одним. Будьмо…таки з Богом.

Розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог

Різдво Христове, історія Воплочення, ставить проблеми та виклики, з якими зустрічається сучасна Європа, та біль війни, який переживають Україна, Близький Схід, Африка, у іншу, Божу, перспективу. Бог забажав стати Людиною у нашому недосконалому світі, щоб преобразити його. Ми також покликані його преображати – огортати підтримкою і молитвою бідних та самотніх, допомагати тим, хто страждає від війни, переслідувань та інших небезпек.

Дитятко з Матір’ю та Йосифом були «біженцями» в Єгипті. Зараз в світі нараховують 65 мільйонів вимушених переселенців та біженців. Серед них до двох мільйонів громадян України, внутрішніх переселенців, що втекли від війни на сході України. Вони покинули рідних, домівки, друзів, все попереднє життя, бо небезпека вища, ніж страх перед невідомим. Десятки тисяч українських військових і сотні тисяч мирних мешканців сірої зони на Донбасі зустрічатимуть це Різдво як Богородиця з Обручником Йосифом – в убогих стаєнках, окопах і польових умовах. Для багатьох родин, традиційне вільне місце за свят–вечірнім столом промовлятиме трагічною відсутністю, яку заповнити може лише присутність Божа, а саме її ми разом святкуємо.

Бог у цьому Різдві з кримчанами, бо наш Крим терпить від переслідувань, порушень прав людини. Він з військовополоненими, заручниками та в’язнями сумління.

Посеред нас також немало тих, хто переживає складні особисті обставини, почувається забутим і покинутим. В західній Європі є до двох мільйонів економічних мігрантів з України, теж вимушених, бо в пошуках заробітку українці покидають своїх рідних, відчувають відчуженість, залишеність, непевність у майбутньому.

Труднощі та виклики переживають не лиши новоприбулі, а також ті, кого предки давно покинули Україну і кого Батьківщиною стали країни Західної Європи. Протягом ХХ століття українці здобули надзвичайно багато – численні організації та інституції допомагали збирати в розсіянні сущих вигнанців, творити унікальний простір збереження та розвитку української культури та ідентичності. І з часом надати неоціненну допомогу землі наших батьків, коли та здобула незалежність. Зараз ми бачимо як багато з цих інституцій занепадають, втрачають минулу славу, а з кожним поколінням зростає асиміляція. Як зберегти свою ідентичність і віру? Як передати їх дітям? Як не розчинитися в океані рас і народностей? Однак, і не законсервувати себе та не перетворити живу віру і давні звичаї на музейні? Як оживити наші інституції, щоб вони відповідали на сучасні потреби? Як промовляти до світу, щоб ті, хто вибрав належати до нашої Церкви, не будучи українцями, відчували себе її частиною? Як запросити до нашого вертепу усіх – зі сходу і зі заходу, з півночі та з півдня? Відповіді на ці запитання мусимо шукати разом, у молитві, яка завжди дає натхнення і зцілює, у Різдві, що об’єднує – убогих пастушків та мудреців, людей та звірів, небо і землю.

Сьогодні до усіх нас приходить Христос, і усім звіщається добра звістка. Будьмо благовісниками одне для одного, ділімося з кожною людиною теплом, світлом і таїнством.

З усіма нами є Бог!

+ ПЕТРО (Крик), Апостольський Екзарх для українців у Німеччині і Скандинавії
+ ГЛІБ (Лончина), Єпископ Єпархії Пресвятої Родини в Лондоні, Апостольський Візитатор для українців в Ірландії
+ ДІОНІСІЙ (Ляхович), Апостольський Візитатор для українців в Італії
+ БОРИС (Ґудзяк), Єпископ Єпархії св. Володимира в Парижі, Апостольський Делегат у Швейцарії і країнах Бенілюксу

фото РІСУ

Джерела:  chiesaucraina.it

Воїни Христа Царя

05.01.2017р. Б. / В Чернівцях відбудеться фестиваль вертепів

Запрошуємо всіх на фестиваль вертепів, який проводитиметься з ініціативи Молодіжної комісії Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ та за підтримки Буковинського вікаріату єпархії.

08 січня 2017 року у Чернівцях, в Успенському Соборі (вул.Руська 28)

"Фестиваль вертепів 2017" Початок о 15:00.

Вхід вільний.

Всім учасникам та гостям фестивалю Правлячий Архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії Кир Василій (Івасюк) уділить своє благословення.

Джерела:    diocese.ko.if.ua

Воїни Христа Царя

04.01.2017р. Б. / Різдвяне послання Екзарха Донецького УГКЦ до вірних

Всесвітліші і всечесні отці! Преподобні отці і сестри в чернецтві! Дорогі брати і сестри в Христі!

«Бог Слово, якому служать херувими, з’єднався особою своєю з тілом і поселився в непорочному лоні, став людиною…»

(Стихира з Господи взиваю, Неділі перед Різдвом Христовим)

Пророк Ісая сім століть тому до Христа заповідає про видимий знак для людства, народження Еммануїла, тобто Бога, який житиме із людьми.

«Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл» (Іс.7,14)

Ось знову Ісая говорить: « Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс.9.5) 

Старенький Симеон, тримаючи в Єрусалимській святині на руках дитя, в якому він пізнав Месію, просить,  щоб відпустив його у мирі,  щоб він міг відійти  до своїх предків.

Так довго потрібно було чекати, щоб збулося пророцтво.

Але воно сповнилося і ми вже дві тисячі років спогадуємо цю подію,- народження Месії.

Святкуючи кожного року свято Різдва Христового, ми надіємося, що новонароджений Месія, своєю всемогутньою силою принесе мир на землю, адже Він - князь миру. Важко нам нести повсякденний хрест в нашому житті, а особливо цей хрест війни в Україні. Невже сила тьми повинна перемагати? Невже страх перед  фізичною смертю, повинен закривати нам уста, щоб ми  мовчали і не могли говорити правду? Де нам брати силу? Невже Бог  може бути зневажений і виставлений на посміховисько? Не бути цьому!

Тільки  Бог є наша надія і наша сила. Закличмо знову разом з пророком Ісаєю: «Знайте народи та тремтіть! Вважайте всі кінці землі! Озбройтесь та тремтіть! Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!...Господа Сил – його шануйте, як святого; його ви маєте боятися, перед ним маєте тремтіти. Він камінь спотикання і скеля падіння…» ( Іс.8.9-10…13-14)

Маючи таке запевнення, дорогі брати і сестри в Христі, не будьмо малодушні,  а скріплені силою Святого Духа, випростаймо наші плечі, піднесімо голови, піднімімо руки і в ці святкові дні промовмо: «Що нам може зробити людина, коли з нами Бог? В ньому вся надія наша!»

Цей Бог миру нехай народиться в серці кожного! Впустімо Його до нас і тоді ми можемо в мирі і любові привітати один одного і відповісти такими словами:

Христос Рождається!                                                  Славімо Його!

+ Степан (Меньок)

Екзарх Донецький

Дано 27 грудня 2016 р. Б.

 в м. Запоріжжя

Джерело:    Департамент інформації Донецького Екзархату УГКЦ

03.01.2017р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (26.12 – 01.01.17)

У понеділок, 26 грудня 2016 р., УГКЦ в Італії вже вшосте організувала різдвяне паломництво до однієї з папських базилік Риму. Цього разу місцем богослуження вже втретє була обрана базиліка Святого Петра у Ватикані. Божественну Літургію при катедральному престолі головного католицького храму очолив Апостольський Візитатор Преосвященний владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ. Серед численно зібраної громади вірних була Посол України при Святому Престолі п. Тетяна Іжевська. На початку богослуження прочан привітав кардинал Анджело Комастрі, Архиприсвітер базиліки Святого Петра. Владика Діонісій у своїй проповіді наголосив на трьох аспектах: милосердя, убогість та зоря, що просвічує цю бідність.

В понеділок у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла (м. Львів) презентували практичну брошуру про військове капеланство "Бути поруч. Основи військового капеланства для військових та волонтерів". Брошуру для капеланів представили її автори: полковник Руслан Коханчук - офіцер Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України та Тетяна Калениченко - соціолог релігії, журналіст Релігійно-інформаційної служби України.

З благословення Адміністратора Кам’янець-Подільської єпархії УГКЦ Архиєпископа і Митрополита Василя (Семенюка) в Хмельницькому відбулася історична подія – перезахоронення священиків і мирян УГКЦ. Людські залишки виявили в мікрорайоні «Лєзнево» при закладанні фундамента громадської будови. Висновок археологів засвідчує поховання кінця ХVIII – початок ХIХ століття. За переданням у цій місцевості був дерев’яний храм, біля якого хоронили священиків та мирян Уніатської (тепер Української Греко-Католицької) Церкви.

Днями волонтери м. Золочів їздили на схід до військовослужбовців, які у ці холодні дні несуть службу на сході нашої держави та бережуть для всіх нас мирне небо. Волонтерська група в складі депутата Львівської обласної ради Мирослави Бабінської, декана УГКЦ, військового капелана о. Михайла Сукмановського та кореспондента “Золочів.нет” Юрія Даниленка поїхала на Луганщину, аби відвезти нашим землякам смаколики та допомогу від мешканців Золочівського району та св. Миколая.

У Першій Львівській медіатеці (вул. Мулярська, 2а) у вівторок, 27 грудня 2016 р. Б. відкрилась Різдвяна виставка робіт особливої молоді, якою опікується БФ «Карітас – Львів УГКЦ». На ній представлені унікальні ікони на склі та вітражні різдвяні ангелики, над якими впродовж чотирьох місяців працювали користувачі «Центру дозвілля та соціальної реабілітації для молодих людей з особливими потребами» Карітасу Львова в рамках проекту «Створюймо зміни разом – творчі та відкриті» за підтримки Карітасу Регенсбурга (Німеччина).

Організаторів духовно-психологічного відновлення для родин, котрі зазнали втрат синів на фронті РУВ нагородили подяками від очільника Запорізької ОДА. В реабілітації взяли участь 17 батьків, які втратили своїх молодих синів в зоні бойових дій. Усі ці дні з родинами загиблих Героїв працювали священики о. Руслан П’яста, о. Ярослав Рохман, о. Назарій Мицко та психолог п. Ірина Яців, які надавали кваліфіковану допомогу та підтримку. 

У середу, 28 грудня, в приміщенні Івано-Франківського Архієпархіального Управління відбулось засідання Товариства українських каноністів УГКЦ.

У Гарнізонному храмі зібрали 24 000 грн. на підтримку різдвяного обіду для бідних людей Львова. Кожного року в день Різдва Христового, спільнота св. Егідія організовує обід для безхаченків, малозабезпечених та просто самотніх людей Львова. Під час різдвяного обіду учасники мають змогу скуштувати різдвяних страв, поспілкуватися у теплому колі, поколядувати та отримати подарунки.  Як традиційно, різдвяний обід пройде 7 січня у храмі Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ у Львові (вул. Личаківська, 175).

В п’ятницю 30 січня 2016 року, Митрополит Львівський Ігор у співслужінні із Преосвященнішим владикою Венедиктом та Владикою Володимиром, Єпископами-помічниками Львівської архиєпархії УГКЦ, дякували Богу за 2016 рік. Під час Літургії, в особливий спосіб молились за весь український народ, щоб Господь дав йому ласку витривалості у вірі, надії, любові серед теперішніх важких випробувань. Дякували Богу за українських воїнів, котрі виконують свій обов’язок захисту Батьківщини, та молилися за їх відвагу та здоров’я. 

У суботу, 31 грудня, в останній день 2016 року, в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі була звершена подячна молитва за рік, що минає. Подячний Молебень до Пресвятої Богородиці очолив Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії. У своєму слові Владика Діонісій звернув увагу присутніх на те, що прощання зі Старим роком і зустріч Нового пригадує нам швидкоплинність людського життя.

В суботу Івано-франківські архієреї у парафії святих Кирила і Методія відкрили рік Фатімської Богородиці

 В неділю, 1 січня 2017 року Божого, Митрополит Львівський Ігор, разом з духовенством, чисельними вірними УГКЦ Львова та гостями Архикатедрального Собору св. Юра, звершив Божественну Літургію за щасливий і благословенний новий рік. Під час Літургії Високопреосвященний владика ІГОР звернувся до вірних з архипастирським словом, а на завершення – благословив освяченою водою.

У неділю, у Всесвітній день молитви за мир, в Архикатедральному Соборі святого Юра відбулося урочисте молитовне передріздвяне дійство. Преосвященний владика Володимир разом із сотрудниками Архикатедрального Собору, після Вечірньої з усіма присутніми вирушив у молитовний похід на площу до пам’ятника Праведному Митрополиту Андрею, несучи лампаду із Вифлеємським вогнем Миру. Перед пам’ятником Митрополиту владика прочитав молитву за мир, а відтак передав вогонь Миру Марії і Йосифу. Вифлиємський вогонь Миру встановили у шопці на подвір’ї Собору як символ очікування приходу Христа. 

Преосвященний владика Венедикт взяв участь у нічних чуваннях у Святоуспенській Унівській Лаврі. На вечірніх чуваннях були присутні прочани з шести країн світу: Швейцарії, Німеччини, Великобританії, Росії, Польщі, Словаччини. На закінчення Літургії вірні разом із Архиєреєм помолилися за мир в Україні, подякували за прожитий рік та просили благословення на рік, який вже настав.

Пропонуємо до Вашої уваги:

Різдвяне послання Владики Михаїла Колтуна

Різдвяне послання Владики Василія Івасюка

Різдвяне привітання Владики Петра Стасюка

Блаженніший Любомир (Гузар): У влади немає бажання дати людям право розпоряджатися землею

Любомир Гузар: Якби ж люди замість заламування рук та нарікань взялися до роботи

У новому 2017 році у Львові відкриє свої двері для моління ще один храм - Храм воїнів-афганців Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа ЛА УГКЦ (м. Львів, вул. Батуринська, 1), який зводиться поруч пам’ятника «Громадянам Львівщини полеглим у війні в Афганістані 1979 -1989 рр». Будівництво храму ведеться зусиллями воїнів Львівської міської організації ветеранів Афганістану, ветеранів Афганістану-воїнів АТО, інших локальних військ, та душпастирів Центру Військового Капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ.

Джерело:    Воїни Христа Царя

02.01.2017р. Б. / Ікони на ящиках від набоїв

Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова (ПДМШ) відзначав другу річницю. Медики-добровольці працюють у гарячих точках та в прифронтовій зоні, допомагаючи як бійцям, так і місцевому населенню.

Проект ПДМШ — волонтерський, існує на добровольчі пожертви. Одним із постійних жертводавців є художник і письменник (відомий під псевдо «Олаф Клеменсен») Олександр Клименко.

Аби підтримати шпиталь, він із дружиною Софією Атлантовою започаткував мистецько-волонтерський проект — «Ікони на ящиках від набоїв». Дошки їм надсилають із передової. Виручені від продажу ікон кошти ідуть на користь шпиталю. На сьогодні митцем зібрано майже півтора мільйони гривень.

Свідок «Київського патерика»

Я брав участь у кількох благодійних проектах, цей — найбільш нашумілий. Два роки тому я разом із кількома митцями брав участь у виставці на підтримку центрального військового госпіталю. Ікону пензля мого друга Романа Селівачова на цій виставці було придбано для одного з добровольчих батальйонів. Ми поїхали її вручати, і саме там, на базі, я побачив ящики з‑під набоїв. Їхні кришки виявилися точно такими ж самими, як і дошки для ікон. Одразу захотілося щось написати на одній із них. Я написав, результат мені сподобався, захотілося зробити серію таких ікон. Так постала ідея проекту, але спершу не як волонтерського, але лишень мистецького…

Спаситель. Денце від ящика з-під набоїв до АКМ, темпера. 35х40 см.

Ящик привезено з-під Попасної

Св. Миколай. Денце ящика від набоїв до АКМ, темпера. 35х40 см.

Дошка привезена з-під Попасної медиками ПДМШ ім. Пирогова

Атлантова Софія

Свята Анна. Фрагмент ящика з-під озброєнь, темпера. 26х30см.

Дошку привезено з-під Попасної

Тоді ми вже були знайомі з Геннадієм Друзенком, одним із засновників ПДМШ. Мені зателефонував монах Іонінського монастиря: каже, чув, що ви на шпиталь збираєте кошти, підходь, тут трохи грошей передали. Приходжу, думаючи, що буде тисяча, дві, а там торба – 100000 гривень! За словами отця, у притворі церкви до нього підійшов чоловік. Каже — мій начальник прислав ці гроші на потреби людей, які страждають від війни. Я телефоную Геннадію, а він каже: «Ми завтра маємо забирати нашу операційну, якщо не заберемо, нам її не віддадуть, нам бракує 60 чи 70 тисяч гривень. Ми молимо Бога, щоб ці гроші прийшли!» От вони і прийшли. Я відчув себе свідком якогось давнього патерика, 1000 років тому писаного.

Для мене дуже важлива тема праведного і неправедного використання зброї. Коли й наскільки можна сумістити тему «не убий» із темою війни? Єдина ситуація — це тема любові до ближнього, заради якого ти жертвуєш своїм життям і захищаєш людей. Тоді заповідь «возлюби ближнього свого» є більшою, аніж «не вбий». Україна зараз опинилася в такій ситуації, що треба захищати невинних людей від жахіть війни, від смерті, адже якби ми не стали на захист — ворог би пішов на Харків, Полтаву, Запоріжжя, Миколаїв, Одесу та інші міста.

Класична християнська аскетика нерідко говорить про боротьбу з гріхом саме як про війну. Звісно, тема війська, зброї у цьому випадку мають сприйматися на рівні символів. Й ікона — виступає як зброя у молитовно-аскетичному контексті, адже перемога над злом навколо тебе повинна починатися перемогою над злом у собі. Мені здається, ми сьогодні забуваємо, що аби перемогти ту орду, яка іде зі сходу, нам треба перемогти спокусу самим бути ордою.

Я не автор, а один зі співавторів. Працюю у співавторстві не тільки з дружиною, але і з тими хлопцями, які воюють на передовій. Вони надсилають дошки, а я пишу. І коли працюю, спілкуюся з ними весь час (по телефону або під час зустрічей). Без цього спілкування, мені здається, я б не потягнув цей проект. Мене завжди вражало, що люди не забувають під обстрілом відшукати мені ящик і переправити, або дзвонять і перепрошують: «Вибач, що не доправили! Ми зібрали ящики для тебе, просто вони в Пісках потрапили під вогонь мінометів, їх розтрощило, але ми зберемо знову…» Я думаю, для бійців важливо, що вони потрібні не тільки як солдати, але і в контексті мистецького проекту. Для них узагалі важливо відчувати себе потрібними, важливо розуміти, що про них тут, у тилу, пам’ятають.

Спершу я писав лише на ящиках від набоїв, потім пішло-поїхало, тепер уже від снарядів для гаубиць. Працюю на фрагментах ящиків із Пісків, із ДАПу, з Попасної, з величезної кількості інших місць, весь фронт від Маріуполя до Луганська.

Клименко Олександр

Св. Агапіт, Цілитель Печерський. Кришка з ящику від боєприпасів. 88х34 см.

Дошка привезена з-під Донецького аеропорту волонтерами Автомайдану

Клименко Олександр

Максим Грек. Кришка з ящику від набоїв до АКМ, темпера. 40 х 35 см.

Дошку подаровано бійцями батальйону «Січ»

Системне волонтерство

Мені подобається системна робота. Є величезна кількість ініціатив, де можуть створити багато шуму, купити десяток шкарпеток, відправити на фронт і почуватися дуже крутими волонтерами. Важливо, щоб цей «двіж» міг відбуватися навколо проектів із певною структурою, системно вибудуваних. Адже ПДМШ — це не просто проект шпиталю, який працює на фронті. Це на майбутнє, один із дуже цікавих і важливих пілотних проектів української медицини взагалі. Ми шукаємо нові принципи, за якими зможемо будувати майбутню українську медицину, адже теперішня — розвалена.

На ці дошки найкраще лягає візантійська ікона. Цей проект — це головно Київська Русь, Візантія, українське середньовіччя, Балкани, навіть Італія до Відродження. В принципі, це класична ікона, та, що ми уявляємо собі. А Соня може орієнтуватися на ікони ХІХ століття; але це радше винятки.

Коли я запустив проект як волонтерський, а не лише мистецький, моя мета була — мільйон, хоча я у неї не вірив. А зараз вже бачу, що можна й більше.

Наші роботи купують усі, починаючи з українських бізнесменів. Провідні аграрії, політики, менеджери, представники різних посольств, європейські політики. Моя ікона є в Юрія Мамчура, йому подарували. Є ікона у депутата Європарламенту Марка Демесмакера. Величезна кількість людей купує, іноді — по декілька робіт одразу. Цікаво, що ікони подобаються священнослужителям усіх деномінацій. Проект підтримали і греко-католики, і католики, і автокефали, і КП‑шники, і МП‑шники.

Клименко Олександр

Ікона Божої Матері «Одигітрія». Кришка від ящика з-під гранат РГ-5, темпера. 28х46 см

Дошку привезено з-під Попасної

Аукціон з нагоди другої річниці ПДМП проводив український аграрний холдинг «Сварог». Два роки тому вони скасували свій новорічний корпоратив і віддали всі гроші на ПДМШ. І весь час допомагають шпиталеві. У нас із ними схожі концепції. Я про це говорив під час аукціону. Так само, як і ми, вони намагаються створити синтез традиційного і модерного. Ми говоримо мовою давньої ікони про сучасну війну, вони — займаючись традиційною для нашої території справою, землеробством, роблять це модерними засобами, використовуючи сучасні технології.

Те, що було зброєю, символом смерті, стає символом життя. Адже ікона в українській традиції асоціюється саме з ідеєю Воскресіння, перемогою життя над смертю. Так само хрест, будучи символом смерті, стає символом життя.

Не я примушую себе писати, примушують потреби ПДМШ по грошах. Мабуть, я б уже закінчив проект, адже він відпрацював як концептуальна виставка, поїздив по Україні та Європі. Якби війни не було, то я вже сказав, що хотів. Для мене це вперше, коли образотворче мистецтво символічно перейшло в реальність. Адже волонтерська складова це частина мистецького проекту, ідея перетворення смерті на життя знайшла своє відображення. Саме існування цього проекту як волонтерського є логічним завершення проекту мистецького.

Кажуть, що я допомагаю ПДМШ. Насправді це ПДМШ допомагає мені почуватися потрібним. Уперше за багато років я не сумніваюсь у своїй творчості. Завжди відкритим залишається запитання, а чи потрібне те, що ти робиш, людям, наскільки ти і твоя творчість має право на існування. Для багатьох художників такі сумніви — річ звична, однак зазвичай дуже виснажлива. Зараз я ніяких сумнівів собі не дозволяю. Буває, робота виходить і не завжди такою, як мені хочеться (немає жодного художника, який би завжди працював рівно, або якому б подобалося усе, що він робить); але якщо вона врятує чиєсь життя, то я все одно досяг успіху.

Розплатитися золотом

Вибір теми, персонажа відбувається по-різному. Коли я побачив першу дошку, одразу відчув, що на ній має бути класична візантійська ікона Богородиці. Вона якось туди лягла. Іноді іде від формату, іноді від композиції, іноді від настрою. Наприклад, для виставки у Литовському сеймі ми написали Остробрамську ікону — у них є Остробрамські ворота, і на них ця ікона. Перед виставкою у литовському посольстві Соня зробила литовську «погоню» з піднятим хвостом. І литовцям приємно, і нам цікаво дещо змінити іконографію. Кожна дошка — індивідуальна, зі своєю історією; іноді виникають асоціації з тими хлопцями, які її надіслали, і хочеться пов’язати роботу зі своїми думками про цю війну, про тих людей, що там гинуть.

З улюблених персонажів — Максим Грек: мабуть, один із перших зафіксованих у Росії дисидентів, який отримав 25 років неволі за критику влади. Це було концептуально для мене як для людини, що виросла у родині, критично налаштованій до влади, як у часи сталінських репресій так і в більш пізній період.

Ми об’їхали майже всю Європу, від Сицилії до Брюсселя. Німеччина, Голландія, Польща, Чехія, Литва, Австрія… Сприймали нас завжди позитивно. В Україні продовжують сприймати мої ікони значною мірою в контексті сакрального мистецтва, а іноземці — переважно як арт-об’єкти. Багатьох чіпляє незвичний живопис на ящику, ящик як артефакт; нерідко релігійна складова відходить на другий план.

Один дивний європеєць пропонував розплатитися за ікону золотом — у нього не було євро, були тільки золоті й срібні злитки. Уявляєш ситуацію: в Гаазі ранок після виставки в нашому посольстві, приходить француз у капцях і піжамі й пропонує виміняти десяток ікон на золото! О сьомій ранку! Я подумав, що це якийсь «шизик», але потім він почав говорити про мистецтво, і я розумів, що він таки розуміється на живописі… Йому просто неймовірно сподобалися роботи…

Одним подобається, що це волонтерський проект, допомога шпиталеві. Іншим подобається суто мистецький аспект. Комусь до душі антонімічність проекту, логічна неможливість синтезу ікони і ящику з‑під зброї, їхньої символіки. Хоча насправді, тут чітка логіка: тема смерті й життя є ключовою для людей, творчість будується значною мірою навколо цього! Під час війни ця тема взагалі виходить на перший план! Смерть і життя ніде так, як на війні, не переплетені.

Одну роботу зроблено трохи не за добу, а одна робота писалася два роки. Це архангел Михаїл. Він експонувався у музеї Шевченка. Я його почав одним із перших, а закінчив лишень цієї осені. Чомусь усі журналісти запитують саме про те, скільки часу пишеться твір. Але ж працюється по‑різному, до кожного твору підходиш індивідуально, кожна дошка має свою історію, цю історію якось треба прив’язати до образу, над яким працюєш.

Найважче — почати. Іноді для роботи над іконою важливо всіх вигнати з хати. Коли почнеш, втягнешся у роботу, нічого навколо тебе не існує. Було так, що я пишу, а на плечах сидить мій малий і намагається пальцем ноги потрапити у фарбу. А я навіть не помічаю — у мене робота, я вже «відключився».

Як бізнесмен я не дуже себе проявляю, воно саме продається. Так само, як гроші на першу операційну самі прийшли, так само воно і продається. Особливих зусиль не докладаю. Найважче за все дістати дошку зараз! Саме на це витрачаю найбільше сил. Для цього проекту важливо, щоб дошка була саме з фронту. Важливо в цій виставці, що дошки є «свідками» цієї війни. Взагалі тема свідчення в іконі — одна з центральних. Основна функція ікони — свідчити про Боговтілення. У моєму проекті вона, крім усього іншого, свідчить про цю війну. Дуже цікава річ — цей додатковий сенс.

«БТР любить згущене молоко…»

У книжці «Літо-АТО» я вирішував тему війни зовсім по‑іншому, ніж у живописі. «Літо-АТО» — це химерна проза про гібридну війну. Це інша естетика, інша концепція, інший підхід, інша поетика. Книжка — це такі собі казки про війну, де присутній, скажімо, танк, який розмовляє. Нон-фікшену, документалістики там немає. Різниця між моєю книжкою та іконами на ящиках така: в першому випадку показано, як канонічне, традиційне, надіндивідуальне і, здається, позачасове мистецтво може відреагувати на цю війну, а в другому — суто індивідуальне, творче, без всякого канону, повний розрив усіх канонів: БТР це жива тваринка, яка понад усе любить… згущене молоко.

У мені художник допомагає письменникові. Художник працює і кошти дає на шпиталь. Також художник Олександр Клименко протягом останніх двадцяти років дає можливість письменнику Олафу Клеменсену писати книжки. Як письменник, я родину не прогодую; як художнику, іноді це мені вдається.

Мені як письменникові часто допомагає око художника. У першій повісті «Літо-АТО» я нерідко використовував принцип роботи художника на етюдах. Фрагменти цього тексту вибудовувалися як виставка живописних робіт. Досвід художника допоміг створити виставку міфологічно-сюрреалістичних етюдів.

У добу гібридної війни літературний твір стає неймовірно ефективною зброєю. Наприклад, вірш може виявитись вартий батальйону. Причому вірш не про війну і не про перемогу над ворогом, а про любов, про ранок над річкою, про сонце над морем… На жаль, в Україні й досі не всі це усвідомили.

Нашій літературі бракує волонтерської підтримки. Такої самої підтримки, яку має армія. Нам здається, що як підтримати армію грошима і зброєю, то вона буде воювати. А насправді — не факт. Чому в нас забрали Крим? Я думаю, у нас там не слабкі бійці були, озброєння чи не найкраще з‑поміж усіх. Подивись на статистику. Як мало людей повернулося на материк! В усіх інших не було сенсу не тільки воювати за цю землю, але й узагалі залишатися в Україні. Сенси ж створюють письменники. Крим віддали не тільки через стратегічні прорахунки військового керівництва, але і тому, що ми, письменники, не встигли створити образу українського Криму, на відміну від Криму російського, Криму імперського, Севастополя як міста російської військової слави. Над цією міфологемою працювало не одне покоління російських письменників. До того ж безліч пам’ятних місць, пов’язаних саме з російськими літераторами: Чехов, Волошин… І кропітка робота над тим, щоб ці місця працювали саме в контексті імперської міфології… Український літературний міф, пов’язаний із Кримом, — тема бранців і бранок, захоплених у полон, — здається, так і не був нічим перекритий. До речі, в Росії набагато більша, аніж у нас, грошова підтримка літератури, причому не тільки політизованої, яка працює напряму з цими сенсами, але просто якісної літератури. Я не думаю, що нам потрібно робити з літератури агітку; важливо просто підтримувати добротну літературу, вона сама створить собі сенси. Якісна національна література і є одним із цих сенсів.

Україні бракує незалежних літературних премій. Кажуть — читати модно. Але модно читати не просто письменника, а найкращого, наприклад, того, хто отримав якусь премію. Однак це має бути премія, про яку всі будуть впевнені, що вона стовідсотково незалежна, і там люди не своїх кумів та друзів просувають. Тому що більше у нас буде премій, що більше, скажімо, стипендій, резиденцій для письменників, — то краще. У фінській літературі, здається, 40 стипендій на п’ять мільйонів населення. Десь по півтори тисячі євро.

Наступного року має вийти моя повість про літо-1991. Вона неймовірно лірична і водночас химерна. Влітку 14‑го писалися одразу дві книжки: «Літо-АТО» і власне ця, «Путівник по літу». Два етапи — літо, що закінчилося незалежністю, і перше літо кривавої війни за цю незалежність… Наразі закінчую повість про Печерськ: на одній із печерських вулиць мій дід мав майстерню. Я пишу про дитинство, юні роки художника, його стосунки з родичами-художниками, описую старих дідуганів-митців, запах олійних фарб, цигарок і пилу… намагаюся зрозуміти, чому люди стають художниками… і як це — бути київським художником ще до свого народження.

Джерело: CREDO

Вітаю всіх побратимів і подруг з Днем народження славної пам'яті, Провідника ОУН, Степана Бандери!

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!  

СЛАВА УКРАЇНІ!  

СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Вітаю всіх побратимів і подруг з Днем народження славної пам'яті, Провідника ОУН, Степана Бандери!

Бажаю вам наснаги у боротьбі за УССД, щоб ви, змагаючись за волю своєї земної, української України - від Сяну до Дону, осягнули перемогу і Небесну Батьківщину, а також сили й витривалості у терпіннях, в'язничних і фронтових поневіряннях та носінні щоденних хрестів у твердому поступі вслід за Спасителем, через терни до зірок, до Царства вічного блаженства і буття!

З повагою і благословенням,
сл.Б. Леонід.