25.09.2014р. Б. / Патріарх УГКЦ: «Наш народ вистояв у часи Другої світової війни, то і в сьогоднішній війні вистоїть» (+ФОТО)

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук), перебуваючи з душпастирським візитом у Австралії, відвідав дім «Kalyna Care» для людей літнього віку, що неподалік Мельбурна.

«Відвідуючи різні парафії Австралійської єпархії, дуже хотів побувати у вас у цьому домі, аби ви відчули й зрозуміли, що ваша Церква-мама пам’ятає про вас, любить вас, молиться за вас. Ви, старші батьки, матері є великим стадом нашої Церкви. Увесь досвід вашого життя, усі страждання і труднощі, які ви пережили у своєму житті, досвід вашої віри, ваша молитва і навіть ваші терпіння є великим спадком нашої Церкви», - сказав Блаженніший Святослав до найстарших вірних Церкви на території континенту.

Варто відзначити, що практично всі етнічні українці в Австралії старшого віку приїхали сюди в 1948-1950 роках, не бажаючи повертатися з німецьких таборів у сталінський терор. Свого часу в української громади виникла ідея побудувати дім «Kalyna Care» для людей поважного віку. Нині майже 90 відсотків його мешканців - українського походження. «Kalyna Care» існує з 1990 року. Його будували як тамтешні парафіяни, так і міська влада. Благодійники Віктор Рудевич і Мая Грудка сприяли у виділення землі, архітектор Марія Яроцька, сьогодні голова єпархіальної ради, склала проект комплексу.

Своїм візитом, за словами Предстоятеля, він хотів показати, якими дорогими й цінними ці люди є для Церкви. На згадку про відвідини Блаженніший Святослав освятив ікону Покрови Пречистої Діви Марії і закликав літніх людей приходити до Господа за заступництвом Богородиці по допомогу переносити немочі.

Того ж дня Глава УГКЦ відвідав парафію Успіння Пресвятої Богородиці в Ардірі (штат Вікторія), - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ. Тут високий гість освятив місійний хрест на подвір’ї храму. «Хрест – знак примирення. Якщо ми довго носимо у своїй душі якийсь гріх, то він нас ранить, робить наше життя невпорядкованим, розбитим. Але коли людина примирюється з Богом, особливо через таїнство Сповіді, в її душі наступає мир. Тому ми кажемо, що хрест є знаком миру. Сьогодні деякі люди шукають собі інших знаків миру, але іншого знаку нема і ніколи не буде», - зауважив Предстоятель. Він закликав вірних в Ардірі, вшановуючи цей хрест, молитися Богові за мир у всьому світі.

В Ардірі, як і в інших парафіях під час душпастирського візиту до Австралії, Блаженніший Святослав молився і спілкувався з парафіянами. Парох храму о. Зенон Хоркавий розповів вражаючу історію, як в 1948-1950 роках наші люди приїжджали з німецьких таборів на континент. Відбирали найкращих: здорових, освічених. А після їхнього приїзду тодішня австралійська влада робила все для їхньої асиміляції…

Кожна парафія – це своя історія. Кожний вірний – це ще інші історії. Старше покоління, яке ще добре розмовляє українською, поступово відходить, але приходить нове, котре, як тут люблять жартувати, «half на пів» чи «пів на half». Але їхня Церква для них залишається. Цікаво деколи спостерігати, як, наприклад, молодий тато, український виходець, і мама англійського походження поєднують дві культури у своїй родині. Мама не лише не заперечує, щоб діти виховувалася в українському дусі, а й сама долучається до церкви, до української громади, робить власними руками своїй малечі віночки, вдягає у вишиванки…

Глава Церкви зауважив, що ми всі, вірні своєї Церкви, українці, повинні плекати власну національну пам’ять: «Це - наше багатство... Мене часом запитують, на кого я опираюся. Я почав замислюватися над цим. Властиво, я спираюся на досвід християнської віри тих людей, з якими зустрічаюся. Тому досвід любові до Бога і до своєї Церкви є великою опорою. Бо розумієш, якщо ті люди колись змогли, то і ти зможеш. Якщо наш народ зумів вистояти в часи Другої світової війни, то і в сьогоднішній війні вистоїть. Але лише тоді, коли в центрі нашого життя буде Господь Бог і Христова Церква».

З Ардіра Глава Церкви подався до Джилонґу, де разом із вірними молився до Господа за заступництвом Богородиці. У Джилонґу український греко-католицький храм має назву Покрови Пресвятої Богородиці. У зв'язку з цим Блаженніший Святослав пригадав вірним, що ще князь Ярослав Мудрий віддав під Небесний Покров Богородиці наші українські землі, а цього року, під час Революції гідності в Україні, наша Церква урочисто відновила цей Акт посвяти. І протягом історії українське військо завжди прибігало під благословенний Господом Покров Богородиці. А Українська повстанська армія зародилася саме на Різдво Діви Марії. Богородиця є посередницею всіх Господніх благодатей, Господь Бог через Її заступництво чує і сповняє кожну молитву. «Тому ваші батьки, які переїжджали через океани на кораблях удень і вночі, у бурю і сонце прикликали Богородицю», - сказав Верховний Архиєпископ.

Глава Церкви відзначив довге служіння в Джилонґу о. Зенона Хоркавого, який віддав парафії Покрови Пресвятої Богородиці 20 років служіння. «Гадаю, рідко де є така парафія, щоб сам священик розписав храм», - зауважив Блаженніший Святослав. Крім того, цей священик зібрав величезну колекцію ікон в Україні. З часом о. Зенон передав цю колекцію на зберігання Львівській духовній семінарії, ректором якої на той час був Блаженніший Святослав.

Проповідник також відзначив, що йому було приємно зустріти на австралійській землі о. Ігоря Бакая, який зараз є парохом парафії Покрови Пресвятої Богородиці в Джилонґу. Отець Ігор учився в семінарії разом із Блаженнішим. Високий гість відзначив, що о. Ігор є справді глибоко молитовний священик.

 Того ж дня Глава Церкви помолився в місцевому храмі Української Автокефальної Православної Церкви. 

 

 

Джерело:    КІРІОС

24.09.2014р. Б. / Російським танкам не знищити громадянське суспільство, що пробудилося в Україні, — Блаженніший Святослав Шевчук

Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав під час свого візиту до Австралії, який зараз триває, розповідає про події в Україні.

 

«Усе сьогоднішнє життя України – це велика солідарність між людьми, велике зрушення суспільного будівництва, опіка над пораненими і людьми, які були змушені покинути свої будинки, – це не що інше, як втілення нашої віри в конкретних вчинках. Бо каже апостол Яків: віра без діл мертва. Ми сьогодні в Україні, і в Австралії, і в усьому світі маємо унікальне запрошення Бога – посвідчити нашу віру. Тому нині так багато людей починають запалюватися християнською вірою і стають християнами», – відзначив Патріарх УГКЦ проповідуючи під час Літургії у храмі Покрови Богородиці. 

За його словами, в останні місяці в Українській Греко-Католицькій Церкві охрестилося близько 500 людей, «половина з них у областях, де сьогодні ллється кров. Чому? Бо ці люди побачили, що те безкорисливе служіння, яким огортають їх християни, пливе з їхніх сердець. Бо те, що ми сьогодні робимо, – робимо для України. І з любові до неї готові навіть своє життя віддати», – вважає Верховний Архиєпископ УГКЦ. 

Блаженніший відзначив, що під час зустрічі з журналістами в Австралії всі його запитували, що він хоче сказати своїм людям в Австралії, що хочете донести їм. «Я відповідав, що приїхав зі словами правди і надії. Російські снаряди в Австралію, на щастя, не долітають, але долітає неправда… А Церква має своїм обов’язком свідчити правду. Про яку правду я хочу сказати? В Україні нема катастрофи. В Україні справді є багато болю, небезпеки, крові і багато боротьби. Але й багато доброго діється в Україні. Найважливіше – Україна більше не є постсовєцькою країною. Воскресає нова Європейська Україна. Сьогодні є пік українського патріотизму на всіх українських землях. Ми сьогодні маємо українських патріотів, які не говорять українською мовою не лише в Австралії, але і на східних та південних теренах України, – людей, які є російськомовними, але готові вмирати за незалежну Україну. Такого ще ніколи не було в нашій державі. З колосальною силою пробудилося громадянське суспільство», – розповів Блаженніший Святослав. На його переконання, те, що відбувається з людьми сьогодні в Україні, не можна знищити навіть російськими танками. 

Крім того, Патріарх УГКЦ намагався донести до своїх вірних на австралійському континенті слово надії. «Інколи мене запитують, на кого нам надіятися: Європу, Америку. Відповідаю, що нам сьогодні нема на кого надіятися, лише на Господа Бога і на силу власного духу». 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:   КРЕДО 

24.09.2014р. Б. / Християнин у часі війни

Наприкінці минулого тижня у інформаційно-практичну центрі безпеки міста, на пл.. Ринок, відбулася зустріч з о. Юстином Бойком, монахом-студитом, на тему: “Віра у час війни. Мобілізація духу”. Чи вважається гріхом вбивство людей під час воєнних дій? Як трактувати ухиляння від мобілізації? Що робити нам, християнам, у час цієї війни? На ці та інші питання пропонуємо пояснення з уст о. Юстина Бойка.

Соціальна доктрина Католицької Церкви – про дії держави, яка зазнала агресії

Наша країна зазнала агресії. У такому випадку кожна країна має право на самозахист. «Необхідність захисту виправдовує у державі існування збройних сил, які повинні слугувати миру. Збройні сили не служать для того, щоб воювати, а саме для того, щоб у країні панував спокій і мир. Це покликання збройних сил у першу чергу» – йдеться у соціальній доктрині Церкви. Кожен з нас хоче миру і не може зрозуміти для чого ця війна. Кожен, хто служить у збройних силах, морально зобов’язаний не виконувати злочинні накази, що порушують право народів і його загальні принципи.

Що робити звичайним християнам у час війни?

Зараз наш народ проходить тяжкий період історії. Тому дуже важливо зберегти віру і пам’ятати, що володарем історії є Бог і Він всім провадить. Закликаю Вас не бути байдужими та об’єднатися у молитві за наш народ – всім, незалежно від конфесії, і навіть тим, хто просто вірить у Бога, але не знає Церкви. Молімося, щоб Бог допоміг нам встановити мир у нашій країні. Той, хто хоче пережити ці часи, повинен надіятися на Бога і тривало йти вперед, не боячись.

Чи вважається гріхом вбивство людей, яке відбувається під час військових дій на сході України?

Саме вбивство є гріхом. Каже нам заповідь: «Не вбий». Це за нормальних умов, коли в країні існує мир і хтось посягає на життя людини. В даному випадку йдеться про справедливу оборону, згідно навчання церкви, коли ми ні на кого не нападаємо, а захищаємо наше. Факт залишається фактом – вбиваються люди. Але з моральної точки зору це є виправдано. Хоча, є ще духовна сторона, коли дуже вразливий і чутливий солдат не може собі вибачити. І це вже є праця для священика, який має допомогти йому пережити цю рану. Є різні солдати. Є солдат з покликання, коли ви зустрінете його, то побачите одразу, що це військова людина з народження. Він розуміє моральні поняття і те, що він не нападає. Якби він нападав на когось, на іншу державу, це було б страшним злочином проти Бога і людства. У даному випадку він захищає нас із Вами від агресії. Сама війна є гріхом, адже війну породив не Бог, а людський гріх.

Як відбувається праця священиків на сході України, наскільки активно військові беруть участь у молитві, а невіруючі люди приходять до Бога?

Донедавна служба священиків у війську була нелегальною. Це все проводилося на підставі домовленості з командирами частин або приватних домовленостей наприклад з академією Сухопутних військ, де існує Церква Архистратига Михаїла і є капелан Степан Сус, хоча самого інституту капеланства не було. Почалися військові дії і самі священики поїхали на Схід. Їх є там досить. Вони є у більшості випадків при штабах і роз’їжджаються по блокпостах. При штабі є капличка, де раз на день священик здійснює Службу Божу, молиться зранку і ввечері і благословляє тих, які йдуть на завдання. Є різні випадки. У спецбатальйоні «Айдар», наприклад, немає священика і вони попросили вислати їм миро і почали самі себе помазували хрестом на чолі, коли виходили на завдання.

Також солдати сповідаються, але в більшості наші контакти відбуваються у вигляді розмови, щоденної молитви і молитви за померлих.

Є випадки, коли бійці приймають хрещення, однак частіше це трапляється ще на полігонах, коли їх тільки мобілізують. Хтось приймає хрещення, хтось вперше дізнається про Бога.

Солдати приходять до Бога через різні причини. Наприклад, вони бачать, що священики допомагають матеріально, що вони просто є з ними і, що навіть волонтерам, простим християнам, не байдуже до їхньої долі. І такі люди стають твоїми приятелями. От я маю одного приятеля, командира роти. Він далекий від Церкви, і каже, що тільки тепер починає вірити у Бога, коли пережив ці страшні події. Він став моїм приятелям тоді, коли ми почали рятувати його колег з полону. Це довга дорога. Я нікому не кажу: «ти мусиш одразу стати християнином, католиком чи православним і тоді я тобі буду помагати». Просто, де є людина – там є поміч.

Тепер процес перебування священиків легалізували, але в радянському руслі, коли священик повинен підпорядковуватися політруку. Тому й далі ведуться переговори Церкви і держави, щодо зміни розуміння служби священиків у війську.

Зі слів священиків, з приїздом капеланів, участь солдатів у молитві стає активнішою. Сповідь настає пізніше, коли той чи інший солдат пройде етап свого сприйняття Бога через ті чи інші події. Але щоденна праця священика полягає у молитві і розмові.

Ухилення від мобілізації – гріх?

Питання мобілізації є питанням національної свідомості. Його не можна вміщувати в категорії гріха не гріха. Бо гріх це свідоме й добровільне переступлення Божої заповіді. Тут заповідь Божа не переступається, але є ухиляння від громадянського обов’язку у час, коли існує небезпека для народу і держави. І це правна площина, бо кожен свідомий громадянин зобов’язаний бути таким, щоб у певний момент стати до лав війська і захистити свій народ. А з іншого боку є людський момент, коли не кожен є готовий до цього. Неготовність буває з  різних причин: хтось хворий, хтось боягуз. Командири частин вже говорять, що є певні люди, які ніколи не бачили війни і коли побачили то отримали психо-неврологічні розлади і через це на полігонах були випадки самогубства. Тож командири частин зараз вимагають від воєнкомів, щоб ті, добираючи людей, дуже  ретельно дивилися чи вони надаються до військової служби.

І ще, є люди, які просто звикли жити ще за старою системою – «все зроблять за мене».  Отут уже є початок гріха. І тут доречне прислів’я: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Я є прихильником того, щоб кожен дуже чітко робив свою справу. Звичайно мобілізація була і є потрібною, бо військо впродовж  23 років знищувалося. Можна тут сказати, що це держава винна і нехай вона тепер забезпечує армію, але якщо ми хочемо будувати нову державу, то тією державою є ми з вами і кожен повинен вносити свою лепту.

Героїзм чи геройство?

Зараз створюється дуже багато батальйонів спеціального призначення. Більшість із них підпорядкована МВС, деякі діють самостійно. Туди  масово йдуть ідейні хлопці, переважно молодь віком від 18 до 25 років. І перше, що я намагаюся зробити, коли дізнаюся, що є такі хлопці, які хочуть іти, – стримую молодечий запал. Бо на війні не всі герої. Є героїзм – чеснота, а є геройство – необдуманий вчинок. Тож від такого геройства я особисто, як священик, застерігаю молодих людей. Героїзму, мужності – треба вчитися, він є даром Божим. І всю молодь ми маємо виховувати, згідно із наукою митрополита Шептицького, у покорі, мужності та любові. Це 3 чесноти, які дуже важливі у виховному процесі молодого покоління. Я молюся за добровольців, благословляю і надіюся, що ті, які приймають їх у свій спецбатальйон нададуть їм належну підготовку. Бо кожен має виконувати свою місію, а іноді виникають проблеми. Не може бути такого, щоб водій БТРу на полігоні ставав кулеметником у зоні АТО. Щоб мати фахову армію, треба фахово її вишколювати. Адже кожен має свій талант. На мою думку, фаховий підхід у формуванні армії це запорука перемоги.

Місія священика для невіруючих

Наша місія як священиків полягає в тому, щоб бути з військовими людиною віри. Я не можу силою когось навертати, людина сама має прийти до Бога. Присутність священика у війську для невіруючих або далеких від віри людей це присутність свого роду психолога, який у першу чергу вислухає. А потім  з ними треба молитися, а вже потім вони приходять до Бога. Але після всіх цих бойових дій байдужих до віри не залишиться. Байдужих до віри немає, навпаки вона зростає навіть у тих, які були далекі від неї взагалі.

Хто потребує нашої допомоги після останніх подій на сході України?

Ми маємо солдат, які воюють, солдат, які загинули, солдат у полоні, а також родини тих, які воюють, родини тих, які втратили своїх рідних та поранених і їх родини. І всім їм потрібна наша допомога. Найперше нам потрібно вірити, і робити добре свою справу. Коли кожен буде на своєму місці робити свою справу, тоді буде результат.

Солдатам на передовій особливо потрібна моральна підтримка. У Львові поширюється акція напиши солдату листа, або намалюй малюнок. І коли солдатам привозять продукти, речі першої необхідності, листи та малюнки. Найперше, що вони роблять – беруть читати листа або розглядають малюнок. Вони хочуть знати мотивацію: задля чого вони там є. Моральну підтримку доповнює духовна. Потрібно молитися за них.

Крім того, армію потрібно підтримувати волонтерством, відвідувати поранених, дзвонити їм, але не надто часто.  Щодо поранених також потрібно зрозуміти: після того, що вони пережили – смерті людей, побратимів, –  максимально кому вони відкриються у серйозних справах це священику і щодо здоров’я – лікарю. Але це не означає, що вони не потребують допомоги. Вони потребують нашої присутності навіть якщо не надто багато розмовляють.

Наступна група людей яка потребує підтримки –  військовополонені. Про них почали говорити активно тільки місяць тому, хоча ця проблема існує вже з березня. І вже тоді почали створюватися волонтерські групи, які зайнялися визволенням полонених. Зараз діє кілька таких груп. Деякі з тих волонтерів їздять і надають перше забезпечення полоненим. А після повернення полонені потребуватимуть юридичної допомоги, про це також треба пам’ятати.

Найтяжче зараз родинам загиблих. Волонтери не знають як з ними працювати. Той, хто втратив близьку людину у часі війни, ніколи її не забуде. Війна для цієї людини буде тривати навіть тоді, коли вже буде мир. Але дуже важливою для таких людей є підтримка суспільства. У першу чергу – присутність на похоронах. Дуже недоречним є, коли триває похорон, виносять труну, а у кафе поряд, грає музика, люди навколо веселяться і таке враження, що нічого не відбувається. Ми далеко. Ми не можемо бути байдужими, бо для когось це втрата рідної людини. Ці речі несумісні. Ми мусимо поважати героїв, які зараз борються за мир, свободу у нашій державі і віддають за це своє життя. Не можна переводити війну у математичний розрахунок, бо для когось вбита людина це – батько, чоловік або брат.

Процеси об’єднання Церкви на прикладі діяльності Церков у війську

Коли йдеться про військове капеланство то серед капеланів є представники різних конфесій: протестанти, греко-католики, православні Київського і Московського Патріархатів. Всі є разом. Щодо кількості, то одна конфесія має більше представників інша – менше, але всі присутні. На рівні священиків пішла дуже активна співпраця по визволенню військовополонених. Наприклад, у Донецькій області найбільший авторитет має УПЦ МП і там знаходиться багато військовополонених, яких визволяють різними шляхами, у тому числі і церковним. Тобто залучається священик як переговорник процесу. І деякі православні священики Московського Патріархату також ідуть на співпрацю та допомагають визволяти полонених. Зрештою деякі з них є родом із Самбірщини. Там, виявляється, є село, яке має понад 600 священиків. Тож на рівні священиків єдність існує, натомість процес об’єднання Церков займе довший час. Але те, що він триває – без сумніву. Я вірю, що прийде такий час, коли ми станемо свідками тієї  Церковної єдності.

Джерела:    сайт "Духовна велич Львова"

Воїни Христа Царя

23.09.2014р. Б. / ЯКЩО ДАМО НАШИМ СЕРЦЯМ ЗАТВЕРДІТИ – ПРОГРАЄМО СВОБОДУ

Новий тиждень приніс для католиків України промінь світла в теперішню трагічну реальність. Нарешті з’явився адекватний переклад на українську Документів ІІ Ватиканського собору. Попередній переклад, який зробила українська діаспора, не був неадекватний, але певні вирази, слова, архаїчні звороти сучасні жителі України сприймали як неприродні. Тепер нарешті україномовні читачі отримали текст, який не різатиме вухо дивними виразами, не колотиме очі архаїзмами. Окрім цього, навіть цей діаспорянський переклад уже встиг стати в Україні бібліофільською рідкістю – купити його останніх кілька років було практично неможливо. Тому поява нового перекладу, вихід нової партії цих Документів, не може не тішити католика, який прагне глибше запізнати свою віру. Ця книга подарунок не лише католикам України, але й усім, хто прагне зрозуміти сучасне католицтво, оскільки багато що в житті Католицької Церкви в сучасному світі зумовлене власне цими Документами.

До світлих елементів минулого тижня можна віднести також і вирази молитовної та моральної підтримки, які продовжують надходити на адресу УГКЦ з цілого світу. Цього тижня було повідомлено про особливу підтримку, яку УГКЦ та Україні надає Конференція католицьких єпископів Польщі. На недавньому Синоді УГКЦ з вітальним словом від імені римо-католицького єпископату сусідньої країни виступив представник Польської єпископської конференції Владика Мар’ян Роєк. Владика Роєк запевнив український греко-католицький єпископат у братній молитовній підтримці польських римо-католиків у цей трагічний для України час. На тлі спроб деяких представників римо-католиків в Україні розпочати якусь католицько-католицьку сварку, чи, можливо, українсько-польську сварку, така позиція польського римо-католицького єпископату є не тільки важливим братнім жестом, не тільки важливою духовною підтримкою католиків України. Вона виявляє усю дріб’язковість, ницість і безплідність спроб розпочати в часі зовнішньої агресії якісь українсько-польські чи католицько-католицькі тертя в Україні.

Надзвичайно важливою подією є і минулотижневий запис у блозі Архиєпископа Нью-Йорка, кардинала Тімоті Долана, чи не найбільш медійно експонованого кардинала. Цей запис не лише є виявом глибокої солідарності з УГКЦ та Її Першоєрархом Блаженнішим Святославом, але й показує чітке розуміння ролі Росії в переслідуванні католиків у Центральній та Східній Європі та в загрозі, якою є Росія для католиків цього регіону. Така позиція медійної зірки – доволі серйозна «зброя» в інформаційній війні.

Новини ж з інформаційного фронту, який московська пропаганда через РПЦ активізувала минулого тижня, як дволикий Янус. З одного боку, активізація на цьому фронті вказує на можливу загрозу ескалації насильства на Донбасі, а з іншого – на поразку інформаційної стратегії, яку обрав Московський патріархат.

Свідченням поразки цієї стратегії на міжнародному плані є беззаперечна підтримка УГКЦ не тільки Папи, Ватикану, але й значної більшості католиків у світі. Це створює серйозний інформаційний проукраїнський фронт на Заході. Присутність українських греко-католицьких військових капеланів на спільній молитві зі Святішим Отцем Франциском є ясним сигналом для московитів, як Ватикан сприймає українську ситуацію. Молитви за мир в Україні та Іраку, які, на прохання Святішого Отця, організовані в усьому католицькому світі 15 вересня цього року, часто супроводжувались інформаційною кампанією, яка роз’яснювала загалу реальний стан не тільки в Іраку, але й в Україні.

Дипломатичні активності РПЦ, зокрема глави її «міністерства зовнішніх справ» митрополита Алфєєва, який за кілька тижнів уже об’їздив увесь Близький Схід і Європу, очевидно, не мала якогось відчутного результату, рівно ж, як скандально відомі листи його боса – патріарха Кіріла. Очевидно, що великі надії покладалися на зустріч Алфєєва з префектом Конгрегації Східних Церков кардиналом Леонардом Сандрі. Але, як влучно каже наш народ: «Дід сподівався на обід, а піймав облизня». Судячи з повідомлень, які розповсюдив сам Московський патріархат, найбільше, що вдалося Алфєєву, так це розповісти про своє бачення ситуації в Україні.

Нерозуміння Московським патріархатом католицької еклезіології, соціальної науки та реальних повноважень Конгрегацій, ставить її провід у смішну ситуацію. Спроба звинуватити УГКЦ у Її активній громадській позиції та ще й прагнення змусити Ватикан «приструнити» українських греко-католиків в очах самих католиків, особливо латинського проводу, вочевидь, виглядає смішною та недолугою. Навіть, так би мовити, з політичного аспекту, не врахування особистої позиції Святішого Отця Франциска й Апостольського нунція в Україні та спроби «обійти з тилу» виглядають недолугими і смішними. Та чимось нагадують подібні недолугі спроби погрожувати, що «накапають» Папі в часі візиту до Апостольських порогів. Звісно, таким діячам і самому Московському патріархатові можна би було лише поспівчувати, якби вони не були настільки ницими та нерозумними.

Іншим моментом, який б’є по тій самій стратегії РПЦ, є проблеми католиків у Криму. Адже поведінка окупаційної російської влади на півострові загрожує самій фізичній присутності католиків у Криму, які, зіткнувшись з утисками, починають залишати півострів, а тиск російського ФСБ на клир, відмова у продовженнях священикам віз – лише пришвидшують процес декатолицизації півострова. Ці проблеми католиків Криму є не тільки серйозним ударом по проросійській пропаганді, зверненій до католиків Заходу, але також і по тих, кому в середині РКЦ в Україні кортить лікувати власний комплекс меншовартості коштом розпалювання католицько-католицької сварки в Україні, даючи черговий інформаційний привід антиукраїнській пропаганді в московитських ЗМІ.

Минулого тижня московитський інформаційний простір просто таки захлиснула, до тепер небачена, хвиля антиукраїнської істерики на релігійному ґрунті: від відновлення сталінської антикатолицької пропаганди на рівні глави Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків скандально відомого митрополита Алфєєва до особистих нападок на Главу УГКЦ Блаженнішого Святослава, від антиукраїнських «одкровень» священика терориста з УПЦ МП до характеризування теперішньої української влади як сатанинської одним з єпископів УПЦ МП (колишнього вікарного єпископа теперішнього Глави УЦП МП) та звинувачень ще одним єпископом УПЦ МП українських греко-католиків у розпалюванні війни на Донбасі. Від звинувачень Папи Франциска у підготовці приходу Антихриста до звинувачень УПЦ КП в екстремізмі, а колишнього речника УПЦ МП о. Г. Коваленка – в політиканстві.

Оскільки фантастичність більшості звинувачень усіх і вся з боку РПЦ не дозволяє їх вважати адекватними для застосування у зовнішній інформаційній війні, уся ця істерика, радше, була призначена виключно для внутрішнього вжитку, вочевидь, для консолідації московитського суспільства, довкола ідеї ворожості України. Звісно, що для нас це загрозлива реальність. Московитське суспільство, що і без цього розігріте шовінізмом, отримує ще й релігійні аргументи для свого біснування. Окрім цього, подібна, але дещо менша за своїм розміром й інтенсивністю, хвиля антиукраїнської істерики з релігійним ухилом заполонила була ЗМІ РФ власне на передодні вводу регулярних московитських військ на Донбас. Тому варто з належною увагою поставитись до таких істеричних припадків, які не віщують нічого доброго.

Наш український католицький загал, зосереджений на власній трагедії, мало приділяє уваги ситуації іракських та сирійських християн, яка є значно трагічнішою від нашої. Ісламський фундаменталізм намагається не тільки знищити тамтешніх християн, але навіть стерти сліди їхнього майже двохтисячолітнього перебування на тих теренах. Наскільки б не була трагічною наша ситуація, наш християнський обов’язок солідарності просто зобов’язує нас молитися й активно інформувати суспільство про жахіття здичавілого джихадизму. Свого часу світ гостро напав на Святішого Отця Бенедикта ХVІ за його попередження про небезпеку ісламізму 2006 року. Тим часом, як зауважує ватиканіст Джордж Вайгель, сьогодні слова Папи Бенедикта стовно ісламізму є як ніколи актуальними. Адже уже сьогодні ісламізм загрожує не тільки християнам Близького Сходу, але й самому Заходу. Повідомлення про звірства ісламістів можна прирівняти хіба що до повідомлень про звірства московитських терористів на Донбасі. Тому характеристику, яку так званій Ісламській державі дав префект Конгрегації у справах євангелізації народів, а водночас і спеціальний папський посланець до Іраку, кардинал Фернандо Філоні, охарактеризувавши її як диявольську, можна застосувати і до московитських православних терористів на Донбасі. Здається, і в РПЦ, і в Її українській філії УПЦ МП, відсутнє саме християнське розуміння реалій того, що відбувається на Донбасі.

Проте, диявольська реальність московитського тероризму на Донбасі, не має права зробити нас твердими серцем, мусимо залишатися поза ненавистю. Адже саме ненависть руйнує нас, а не наших ворогів. Наша трагедія не має права зробити нас нечутливими до трагедії наших братів у Сирії, Іраку чи інших місцях, де християни зазнають переслідувань і утисків.

Окрім цього, як нам звертає увагу єпископат УГКЦ, саме від нас і саме зараз залежить, яку політичну, суспільну систему в найближчому майбутньому матиме Україна. Зараз зближаються парламентські вибори, і від тих, кого наш народ обере до Верховної Ради, залежатиме доля нашого народу. Цей час є одним з тих вирішальних історичних періодів, коли доля нашого народу вирішується, можливо, на століття. Від нас зараз дуже багато залежить. Тому мусимо молитися й інформуватися, роздумувати через молитву, щоб вибрати дійсно достойних людей, які визначатимуть стратегію нашого розвитку і оборони перед дикунською агресією зі Сходу.

Саме тому не маємо права дозволити нашим серцям бути затверділими і нечутливими до потреб ближнього, до потреб народу, потреб Церкви. І маємо реально не тільки докладати усіх фізичних та духовних зусиль в обороні нашого народу, але й так само для побудови в Україні справедливішого суспільства.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.09.2014р. Б. / Проводиться набір медичних капеланів для військових госпіталів

Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я запрошує до співпраці священнослужителів, які готові виконувати обов’язки медичного капелана у військових госпіталях різного типу: стаціонарних, а також польових (у зоні бойових дій).

Вимоги до душпастирів:

задовільний стан здоров’я (відсутність хронічних захворювань);
вік до 50-ти років;
готовність до здобуття фахових знань для служіння медичного капелана;
стресостійкість.

Полагодження організаційних питань щодо виїзду і перебування медичного капелана в зоні бойових дій беремо під свою відповідальність.

Душпастирям, які готові служити своєму народу у цей складний для країни час, звертатись за номером телефону: 098-050-00-18.

Джерела:    Прес-служба Стрийської єпархії

 

Воїни Христа Царя

22.09.2014р. Б. / «Ми не маємо що ділити, маємо одну святу українську землю», - владика Богдан Дзюрах

21 вересня 2014 року Преосвященний владика Богдан Дзюрах, секретар Синоду та Адміністратор Патріаршої курії УГКЦ, очолив Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди храмового празника Різдва Пресвятої Богородиці у с. Воля Довголуцька, що на Стрийщині, та прощі до Воледовголуцької чудотворної ікони Матері Божої.

«Ніде людина на світі не чується такою безпечною, такою захищеною, такою щасливою, як в обіймах рідної матері. Ми сьогодні так потребуємо тої безпеки, надії, радості та спокою. Сподіваємося і віруємо, що саме тут, в обіймах Богородиці, наша душа зазнає спокою, зазнає безпеки і благословення», - наголосив у своїй проповіді єпископ, підкреслюючи значення та цінність даної ікони в житті як окремої людини так і громади села.

У світлі храмового празника, владика Богдан розкрив велич Божої любові до людини та звернув увагу усіх присутніх на зміст повноти життя Пречистої Діви Марії: «Ми сьогодні дякуємо Богові за дар земного життя Богородиці. За ці безцінні роки, вартість яких полягає у святості та сповненні Божого закону»,- сказав єпископ.

Закликаючи вірних застановитися над своїм життям, ставлячи за приклад Пресвяту Богородицю, Архиєрей назвав причину людського нещастя та відкрив її наслідки для життя людини: «Є одинока річ, яка нищить людське життя – гріх, потоптання Божого закону. Людина, яка нехтує Божими заповідями, вона руйнує своє земне життя. Ця хвороба гріха нищить наше особисте і національне буття. Гріх є многоликий. Він проявляється у різних ділянках нашого життя: особистого, родинного, спільнотного і суспільного», - та підкреслив, що «нас роз’єднюють не наші добрі вчинки і чесноти. Нас роз’єднює не віра. Нас роз’єднює гріх, гординя людська».

Також проповідник порушив ряд актуальних проблем, які поширені сьогодні у суспільстві: розлучення в сім’ї та поділи в громадах, убивство ненароджених і питання соціально незахищених людей, закликаючи усіх до невтомної праці над собою для спільного й особистого добра: «Служити життю невтомною працею, кожен на своєму місці, чесно, відповідально і жертовно працювати на спільне благо, на переображення нашого українського суспільства, на лікування від тяжких недуг. І тяжкою щоденною працею спричинятися до відновлення нашого народу».

Після Літургії владика Богдан Дзюрах подарував громаді села свою єпископську панагію, як знак своєї любові та молитви за них, оскільки дана парафія у 1991 році була першим місцем його священичого служіння.

Джерела:    Прес-служба Стрийської єпархії

Воїни Христа Царя

21.09.2014р. Б. / Хрест - це найсильніша зброя, якою можемо подолати зло: VI військове паломництво до Зарваниці (ФОТО)

Сьогодні сотні тисяч людей по всьому світу стають Симеонами Киринейцями: доброчинці, волонтери, лікарі... допомагаючи військовослужбовцям нести власні хрести! 

У Зарваниці 20-21 вересня відбувається традиційне Всеукраїнське військове паломництво. Захисники Вітчизни моляться за мир в Україні, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на на сторінку у facebook о.Степана Суса.

Зарваницька Богородиця вшосте зібрала на Всеукраїнське паломництво військовослужбоців. Молимось Господеві за мир та перемогу.

Сьогодні кожного дня українські Матері переживають те, що пережила Марія, зустрівши на хресній дорозі Свого Сина. Це - непрості зустрічі! Військові беруть участь в хресній дорозі!, - розповідає  Владика Богдан, єпископ-помічник Стрийський УГКЦ.

20-21 вересня у Зарваниці за благословення Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука) відбулося VI Всеукраїнське військове паломництво, у якому взяли участь близько 900 учасників – військовослужбовців та членів їх родин, а також волонтерів та мирян.

Захід було організовано Департаментом Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України спільно з Міністерством оборони України. У прощі до Зарваниці взяли участь представники Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України та добровольчих батальйонів.

соблива увага була звернена до учасників бойових дій у зоні АТО, поранених військовослужбовців та волонтерів, а також медиків, військових журналістів, батьків та дітей військовослужбовців.

«Розпочинаючи наше паломництво, преславна Діво Зарваницька, осмілюємося взивати до тебе з глибини душевної: місце Божого й Твого вдоволення ми прийшли відвідати тут у Зарваниці, Мати милосердя, щоб споглянути на велич благодаті, даровану Тобі Богом. Подай нам на цьому місці ласкаву Твою допомогу та дар миру цілому українському народові миру», - звернувся військовий єпископ Михаїл (Колтун) на початку паломництва до Зарваниці молитвою Атаназія Шептицького.

Єпископ Михаїл спільно з Митрополитом та Архиєпископом Тернопільсько-Зборівським Василієм (Семенюком) та єпископом-помічником Стрийської єпархії Богданом (Манишиним) відправили молебень до Пресвятої Богородиці. Співаючи пісню на прославу Діви Марії, військовослужбовці пройшли маршевою ходою до фігури Матері Божої.

Під час урочистого відкриття паломництва військовослужбовець, батько та мати, дружина та донька військового, а також медик, волонтер та капелан зверталися до Богородиці з молитвою: «Пресвята Богородице, Пречиста Діво Зарваницька, я, вірний син мого народу та відданий захисник моєї Вітчизни, представник великого воїнства рідної української землі, із синівською любов’ю складаю Тобі мою щиру молитву від імені усіх тих, хто зі зброєю в руках стоїть сьогодні на захисті миру та квітучого майбутнього нашої Батьківщини», - лунала молитва військовослужбовця під час відкриття паломництва.

«Мамо Маріє, молюсь сьогодні до тебе за мого батька: хорони його від зла, вбережи від усяких небезпек. Допоможи йому завжди пам'ятати, що ми його любимо і чекаємо. А ще просимо тебе, Мамо, про мир для нашого народу», - молиться дитина за свого батька-захисника.

По обіді всі учасники взяли участь у Хресній дорозі,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на прес-службу Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. Кожен капелан проповідував під час однієї з 14 стацій, а військовослужбовці позмінно несли дорогою дерев’яного хреста.

Увечері за всіх загиблих військовослужбовців та правоохоронців єпископ Михаїл очолив поминальну Архиєрейську Літургію, після чого відбулася поминальна хода зі свічками до початку Хресної дороги під урочисту музику у виконанні ансамблю «Українські барви».

Традиційно після офіційних заходів розпочалися нічні чування. Прочан піднімали на духу хор «Орфей», ансамбль «Українські барви», гурт «Немо» та ансамбль «Долг».

 

 

Джерело:    КІРІОС