24.06.2011 / У Києві вручили відзнаки імені блаженного священномученика Омеляна Ковча

Вчора, 23 червня, у столичному «Українському домі» Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав вручив відзнаки імені священика концтабору Майданек блаженного священномученика Омеляна Ковча. Лауреатів відзнаки визначив комітет із вшанування пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча.

Відзнаками були нагороджені визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Спілки письменників України Мойсей Фішбейн, керівник Міжнародної лікувально-виробничої майстерні при міжрайонному Радянському психоневрологічному диспансері у Києві Ніна Горностай, яка вже понад 36 років опікується психічно та неврологічно хворими людьми, вишукуючи можливості для їх праці, реабілітації та соціальної адаптації, оскільки на лікувально-виробничу майстерню уже кілька років з держбюджету не виділяється жодної копійки. Також відзнаку отримав Український католицький університет, який успадкував і продовжує наукову діяльність Богословської академії, яку започаткував у 1928-29 роках у Львові Митрополит Андрей (Шептицький). УКУ сьогодні дотримується високих міжнародних стандартів і зосередив свої зусилля на питанні культури відкритості та толерантності, вихованні уш пастирв. Нагороду прийняв ректор УКУ отець Борис Гудзяк. Відзнакою було нагороджено заступника міністра внутрішніх справ та адміністрації Польщі Томаша Семоняка, який у своїй діяльності докладає багато зусиль до розвитку добросусідських відносин між поляками та українцями. Від самого початку був долучений до вирішення справи передачі Народного дому у Перемишлі українській громаді.

Предстоятель УГКЦ відзначив три важливі риси блаженного священномученика Омеляна Ковча для людей. Омелян Ковч, за його словами, – це була особа повна Духа Святого, який допоміг йому перевершувати «всякі людські межі та обмеження». Він – добрий батько багатодітної родини, ревний священик і душпастир для своїх людей. Священномученик Омелян Ковч був готовий «у будь-яку хвилину віддати життя за свого брата». Блаженніший Святослав наголосив, що Омелян Ковч у осерді «найбільшого зла – у концентраційному таборі – побачив Бога і почувався як у раю, бо він помагав своїм ближнім».

Глава УГКЦ зазначив, що сьогоднішні лауреати є тими людьми, які в своїй місії будують нове майбутнє. «І той дух, який спонукав до дії Омеляна Ковча, спонукає до дії і нас будувати нове майбутнє», − наголосив Блаженніший Святослав.

Почесним головою комітету є колишній Предстоятель УГКЦ Блаженніший Любомир. Самі захід проходив під патронатом Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава.

Довідка

Блаженний священномученик Омелян Ковч – священик, який рятував євреїв під час німецької окупації, а своє ув’язнення в концтаборі вважав місією і щоденно підтримував в’язнів.

Комітет із вшанування пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча заснував у 2010 році Відзнаку блаженного священномученика Омеляна Ковча, яка вручається щорічно. Перше нагородження відзнакою відбулося у 2010 році в Луцьку. Відзнаками були удостоєні, зокрема, польський режисер Гжегож Лінковський, ізраїльський науковець, історик і громадський діяч Аарон Вайс, український державний діяч Василь Кощинець, відомий український громадський діяч Євген Сверстюк.

Відзнака вручається за значний внесок у справі екуменічного діалогу, діалогу культур і народів, міжрелігійного та міжнаціонального порозуміння, соціально-харитативної та благодійної діяльності, за особистий життєвий приклад жертовності та гуманізму, героїчні вчинки.

за матеріалами УНІАН

Джерела:
УНІАН

Департамент інформації УГКЦ

БЛАЖЕННИЙ СВЯЩЕННОМУЧЕНИК ТЕОДОР РОМЖА

Теодор Ромжа як вирок безбожному режиму

Щопонеділка о сьомій годині вечора в церкві Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі в Києві відбувається акафіст Теодору Ромжі з благословеннями мощами. У щирій молитві українські християни згадують про єпископа-мученика Греко-Католицької Церкви, якого Святійший Отець Іван Павло ІІ беатифікував під час свого пастирського візиту в Україну.

На жаль, треба визнати, що ім'я і духовний подвиг владики Теодора ще маловідомі широкому загалові. Тим часом його постать, з одного боку, віддзеркалює драматичну, трагічну і водночас героїчну долю греко-католиків в Україні, а з другого — є безапеляційним вироком безбожному радянському режимові, який вчинив страшний злочин супроти єпископа Теодора Ромжі, Церкви до якої він належав, українського народу та всіх християн.

У даному випадку не ставлю за мету у деталях розповісти про життя і діяльність Теодора Ромжі. У мережі Інтернет та церковній літературі про нього є чимало розповідей. На мою думку, куди важливіше на окремих фактах його життєпису осмислити роль і значення Церкви у протистоянні комуністичному режимові. Адже життя і смерть Теодора Ромжі — яскравий приклад того як можна і необхідно боротися за віру, національну і людську гідність, історичну справедливість.

Головна «провина» священика і єпископа із Закарпаття перед радянською владою полягала у тому, що він не просто не захотів підкоритися безбожній владі, а вдався до рішучого спротиву, який ця влада так не змогла здолати. Будучи реальним духовним лідером греко-католиків Закарпаття, єпископ Теодор Ромжа категорично відкинув запропонований йому сценарій розгрому Церкви, який було реалізовано на Галичині, коли у результаті Львівського псевдособору 1946 року розпочався процес ліквідації УГКЦ та перехід її у підпілля.

Щоб не допустити знищення Греко-Католицької Церкви на Срібній Землі Теодор Ромжа постійно об'їжджав місцеві парафії, проводив богослужіння, вів розмови із священиками і парафіянами, чим стверджував їх впевненість у необхідності берегти і відстоювати віру предків. Як виявилося, радянська влада із її могутнім ідеологічним та репресивним апаратом так і не змогла нічого протиставити місіонерській і пастирській діяльності авторитетного єпископа.

Не випадково питання про долю Мукачівської єпархії ГКЦ опинилося в епіцентрі уваги вищого керівництва СРСР. Спочатку у жовтні 1947 року уповноважений у справах РПЦ по Закарпатській області І. Ромер надіслав в обласний комітет комуністичної партії доповідну записку у якій стверджував: «Єпископ Ромжа і його заступник Хіра повинні бути негайно в тій чи іншій формі позбавлені можливості продовжувати тягнути майже півмільйона радянських людей Закарпаття до Риму, їх необхідно негайно позбавити можливості продовжувати творити антидержавну, антипатріотичну справу».

Згодом МДБ СРСР ухвалило секретне рішення вбити харизматичного єпископа, що мало б відкрити шлях для «добровільного» переходу греко-католиків Закарпаття під юрисдикцію Руської Православної Церкви, а отже фактичної ліквідації Мукачівської єпархії.

Символічно, що з-поміж організаторів злочину був вищий офіцер МДБ Павло Судоплатов, у послужному списку якого на той час вже було вбивство лідера ОУН, відомого державного і політичного діяча часів УНР полковника Євгена Коновальця. Зокрема генерал-лейтенант відділу «ДР» (диверсія і терор) МДБ СРСР Судоплатов власноручно написав звернення до XXIII з'їзду КПРС у якому вихвалявся: «За вказівкою члена Політбюро ЦК ВКП(б) і першого секретаря ЦК КП(б) України Хрущова, за планом, розробленим МДБ УРСР і схваленим Хрущовим, у м. Мукачеві був знищений Ромжа — глава греко-католицької церкви, що активно опирався приєднанню греко-католиків до православ'я».

Характерним є і те, як був ліквідований Теодор Ромжа. Після спланованої, але невдало здійсненої автомобільної катастрофи, єпископа у важкому стані помістили до Мукачівської лікарні, де переодягнена у медсестру спецагент МДБ ввела у вену Теодора Ромжі смертельну отруту.

Через деякий час з допомогою отрути спецслужбами СРСР були ліквідовані Лев Ребет і Степан Бандера — визначні діячі українського національно-визвольного руху.

Іншими словами, Греко-Католицька Церква в Україні, її визначні діячі, в тому числі єпископ Теодор Ромжа становили для радянського режиму не меншу загрозу, аніж національно-визвольний рух під проводом ОУН і УПА. Щоб позбутися цієї загрози режим змушений був вдаватися до страшних злочинів — вбивства.

Водночас смерть владики Теодора Ромжі завжди буде своєрідним нагадуванням. Ворогам Христової Церкви, що всі їх намагання знищити духовний провід нації — приречені, оскільки так з'являються нові святі, що стають дороговказом для майбутніх поколінь. Християнам, зокрема українцям - що вони мають надійну духовну опору, на якій можна і необхідно будувати майбутнє нації.

Богдан Червак, 

парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

Джерело:
Мандрівники Христа Царя