07.11.2011р. Б. / Політолог пропонує назвати Львівський аеропорт на честь митрополита Шептицького

 

Спостерігаючи за запеклими дискусіями щодо того, як назвати міжнародний аеропорт у Львові, ми з відомим галицьким інтелектуалом Юрком Прохаськом наштовхнулися на предивну думку – а чи не примирить галичан між собою, а також галичан і не галичан, така промінентна постать, як постать Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.

Це людина, як впродовж 45 років була провідником усього західноукраїнського суспільства. Більш потужної особистості у нашій новітній історії просто не було. Не гоже нам було її забути. А так ніхто і не згадав...

Хтось може сказати, що немає традиції називати аеропорти іменами церковних достойників. На що маємо просте спростування – аеропорт у Кракові названий іменем великого Папи Івана Павла ІІ. Краків гордиться своїм кардиналом.

Гадаю, що найдостойнішим виходом з цієї нашої львівської та галицької дискусії було б саме таке рішення. Не думаю, щоб якась політична сила, окрім, хіба, комуністів, була проти.

Навіть нацисти розуміли, ким був Андрей Шептицький для українців – так і не відважились його арештувати і після особистого листа Гітлеру з осудом репресій, які вони чинили у Галичині.

Те саме стосується і комуністів – тодішній перший секретар Микита Хрущов тільки бездіяльно спостерігав за велелюдною похоронною процесією великого Митрополита з вікна другого поверху Картинної галереї – а вулицями Львова плила і плила ріка осиротілого народу. І був це, ой який не простий, 1944 рік.

Гадаю, що представлені у Львівській міській раді фракції політичних партій могли б прислухатися до цієї на загал найбільш розумної та вдячної щодо Великого Митрополита думки. Тим більше, що не одна з них признається до своїх християнських коренів.

Тарас Возняк - Політолог, засновник та головний редактор Незалежного культурологічного часопису Ї, що з 1989 року видається у Львові.

Джерела: blogs.pravda.com.ua

Мандрівники Христа Царя

31.10.2011р. Б. / Підприємливий митрополит

 

Андрей Шептицький використовував прибутки від своєї фінансової активності для благочинних цілей Церкви та громади.

На початку листопа­да Українська греко-ка­толицька церква вшановує пам’ять митрополита Андрея Шептицького, який у 1944 році відійшов у вічність. Безумовно, він був найвидатнішим церковним діячем ХХ ст. Будучи великим патріотом своєї країни, митрополит надихав українців на боротьбу за незалежність, відстоював їхні права перед австро-угорською, російською, польською, радянською, німецькою окупаційними владами.

Він вважав, що когось може здивувати його втручання у нецерковні справи: “Чи я лікар, чи я прокурор, чи я політик, щоб питати про здоров’я свого ближнього? Ні я – не лікар, не прокурор і не політик, я – отець, а вітцеві нічого не є чуже”. У цей простий спосіб він дав зрозуміти, що дивиться на відносини суспільства і Церкви як на дуже широкі і дуже багатогранні.

За 44 роки митрополичо­го служіння Андрей Шептицький не відступав від свого наміру створити християнську державу. Для цього він використовував не лише свій сан, богословські знання та меценатство, а й неабиякий підприємницький хист.

Львівська ар­хієпархія під його проводом була чи не найпотужнішою бізнесовою структурою того часу в Галичині, а митрополит, говорячи сучасною мовою, є прикладом успішного, соціально-відповідального менеджера. У володінні архієпархії були величезні лісові угіддя, нафтові промисли, банки та багато іншого як у Галичині, так і за кордоном. Він трактував свою фінансову активність як джерело для отримання прибутків, які можна використовувати для благочинних цілей, для потреб Церкви і громади.

Протягом свого життя Ве­­ликий Митрополит допома­гав культурним установам – “Просвіті”, “Сільському господареві”, Науковому товариству ім. Шевченка, “Рідній школі”, Пластові, опікувався заснуванням Національного музею, Богословської академії, Земельного банку гіпотетичного, дівочої гімназії, малих семінарій у Львові та Рогатині.

З особливою ревністю дбав про народну освіту. 1903 року заснував народну лічницю, в якій могли безкоштовно лікуватися бід­ні люди, а сестрами-жалібницями працювали монахині. Його коштом багато наших обдарованих, але небагатих дітей студіювали за кордоном право, медицину, мистецтво. Він – фундатор Національного музею у Львові. А коли йому закидали, що він не будує храмів, то митрополит відповідав, що спершу треба збудувати націю, яка і збудує ці храми.

Вікторія Листопадська

Джерела: www.lvivpost.net

Мандрівники Христа Царя