12.02.2017р. Б. / Washington Post: кардинал Берк – расист. New York Times: Берк змовився з трампістами проти Франциска

Коли новообраний президент США Дональд Трамп назвав американські мейнстрімні ЗМІ фабрикою фейків, «прогресивний» загал вибухнув загальним обуренням. Проте, все більше виглядає на те, що американські мейнстрімні ЗМІ таки дійсно стали фабрикою брехні й пропаганди. В останніх кілька днів в американських ЗМІ розгорнулася істерична, брехливо-фейкова кампанія проти кардинала Реймонда Берка.

Як відомо, американські ліві ЗМІ ніколи не вирізнялися об’єктивним і професійним висвітленням життя Католицької Церкви, але останні публікації стосовно церковної тематики у флагманів лівої думки в США усе більше нагадують вироби антикатолицького більшовицького агітпропу.

Напад на кардинал Берка розпочало видання The New York Times статтею від 7 лютого 2017р. під сенсаційним заголовком «Steve Bannon Carries Battles to Another Influential Hub: The Vatican» підписану Джейсоном Горовіцем. Автор статті описує моторошну змову між кардиналом Раймондом Берком та колишнім головним редактором Breitbart, а тепер радником президента Трампа Стівеном Бенноном, яка нібито мала місце на урочистостях з нагоди канонізації Папи Івана Павла ІІ.

Дальше – цікавіше. Автор називає кардинала Берка дивним терміном «архиконсервативний». Але як влучно зауважив Карл Олсон на шпальтах The Catholic Word Report (редактор цього видання), що означає цей політичний термін стосовно кардинала Римської Церкви? Кардинала, якого Карл Олсон називає розсудливим, таким, що знає міру і який є ретельно ортодоксним католиком.

Схожим є на тотальну вигадку також і твердження автора про існування всередині Католицької Церкви таємничої групи під назвою «Rad Trads», яка начебто має своїм завданням боротьбу проти Франциска і тісно співпрацює з Трампом.

Автор статті вдається до відвертої брехні стверджуючи, що Великий Магістр Мальтійського Ордену пішов у відставку, тому що висловив непослух Папі. Насправді ж, колишній Великий Магістр мальтійських лицарів фра Метью Фестінг неодноразово засвідчував послух Папі й пішов у відставку, щоб запобігти розгортанню можливого конфлікту довкола питання суверенності мальтійців.

Окрім цього, наскільки б це неймовірним не здавалося, але автор фальсифікує навіть назву традиційного Маршу за життя, називаючи його антиабортним маршем. Хоча ні для кого не є секрет, що рух за життя (pro-life) далеко не є виключно проабортним. Адже бути пролайфером – це означає боронити людське життя від його зачаття, аж до його природнього завершення. Тому, пролайфери виступають не тільки проти абортів, але й проти евтаназії, проти експериментів з людськими ембріонами, проти смертної кари, одним словом проти всього, що є загрозою людському життю.

Аналізуючи статтю Горовіца у GetReligion Террі Маттінґлі звертає увагу на те, що твердження Горовіца практично позбавлені аргументації. Маттенґлі зауважує, що єдиним джерелом інформації про близькі стосунки кардинала Реймонда Берка та Стіва Беннона є Бенджемін Гарнвелл – засновник Інституту Dignitatis Humanae. Інші джерела своєї інформації Горовіц окреслює словом багато.

Маттенґлі зауважує, що твердження Горовіца про те що Трамп і Беннон співпрацюють з противниками Франциска взагалі є повністю неаргументованим та необґрунтованим. Більше того, Маттенґлі зауважує, що Горовіц не надає жодних доказів про існування таємничої групи «Rad Trads» всередині Католицької Церкви, яка начебто, бореться проти Франциска. Маттенґлі рекомендує своїм читачам прочитати ще раз статтю Горовіца і поставити собі просте запитання: хто говорить? Для чого це сказано? звідки вони про це знають?

Позиція Маттенґлі не позбавлена смислу, якщо звернути увагу на те, що Горовіц цілком очевидно не орієнтується в реаліях Католицької Церкви і в суті виступів кардинала Берка з проханням до Папи дати роз’яснення стосовно Amoris Lаеtitia.

Багато дальше від The New York Times пішло видання The Washington Post. Для Washington Post кардинал Берк не більше не менше, ісламофоб та білий націоналіст (white nationalist – в американській пресі інше, благіше ім’я за білий расизм), який керує нео-фашистами всередині Католицької Церкви.

На думку Емми-Кейт Саймонс, чию статтю видання опублікувало 9 лютого під заголовком «How Pope Francis can cleanse the far-right rot from the Catholic Church», кардинал Берк є основною перешкодою для Франциска, який як їй це бачиться, має очистити Католицьку Церкву від ультраконсервативної гнилі. Аналізуючи творіння Саймонс Клер Кретьєн, колумніст Life Site, напряму називає статтю істеричною. А Карл Олсон називає статтю Саймонс однією з наймерзенніших і наклепницьких.

Неймовірно, але авторка статті не сіло, не впало називає кардинала-ортодокса – відступником, а Суверенний Мальтійський Орден -  таємним товариством! Здається Ден Браун відпочиває.

З логікою у пані Саймонс теж дивний стан, наприкінці своєї статті вона твердить, що жахливий клирик-ренегат (кардинал Берк), який заправляє фашистами і тягне Церкву в часи Гітлера і Муссоліні, насправді не є… єретиком.

На думку Саймонс, у Католицькій Церкві зараз триває боротьба між Франциском-реформатором і консерваторами, які хочуть відновити білу християнську домінацію. Направду, створюється враження, що авторка взагалі не розуміє нічого у темі, яку вона, начебто, взялась висвітлити. Сам вислів «white Christian dominance» - біла християнська домінація в католицтві є повним безглуздям. А тим більш безглуздим є приписування якихось подібних переконань католицьким ортодоксам. Для прикладу, більшість оглядачів зараховують саме до твердих ортодоксів негра – кардинала Роберта Сару.

На думку Карла Олсона, антиберківські статті в The New York Times та у The Washington Post взагалі не показують ні найменшої турботи про реальність та правду.

На сторінках CatholicCulture.org засновник Catholic World News Філ Ловлер зазначає, що химерна теорія змови, яку просувають американські мейнстрімні ЗМІ про змову правих сил проти Папи збудована на трьох помилках. Перша помилка – твердження про те, що Стів Беннон, який ще кілька місяців тому був майже невідомий в церковних колах, насправді очолює змову проти Папи Франциска. Друга – цілковите нерозуміння природи внутрікатолицької дискусії стосовно Amoris Laetitia. І третя – спроба представити кардинала Реймонда Берка в якості революціонера.

Єдині докази, які висувають автори теорії змови, як зауважує Ловлер, це те, що три роки тому кардинал Берк зустрічався з Стівом Бенненом та відомим італійським консервативним політиком, що свого часу кардинал Берк висловив стурбованість з приводу поширення радикального ісламу, що кардинал Берк захищає католицьке вчення про нерозривність шлюбу. 

Проте, на переконання Ловера, головними промоторами трьохступенової теорії змови є не стільки американські мейнстрімні ЗМІ, як найзавзятіші прихильники Папи Франциска. «Якщо ви мені не вірите, підпишіться на Твіттер о. Антоніо Спадаро і зверніть увагу на те, як часто він робить сам, або заохочує «стрільбу» в сторону кардинала Берка», - пише Ловер. Як стверджує Ловер, саме твітти о. Спадаро часто використовуються світськими журналістами, які через нерозуміння внутрікатолицької полеміки відчитують її у звичних для них політичних термінах. Отець Антоніо Спадаро – редактор «La Civilta Cattolica».

Сам Ловер вбачає у спробах дискредитації кардинал Берка спробу виправдати стан речей, який склався довкола Amoris Laetitia. Оскільки, який припускає засновник Catholic World News, Франциск не може і/або не хоче відповідати на dubia чотирьох кардиналів.

Проте, як би там не було, але коли поглянути на антиберківські статті, то повне нерозуміння того, що таке Католицька Церква, що таке католицтво, як це все функціонує помножене на істерику й буйну фантазію, якій би завидували сталінські агітпропники – це і є, уже згадані, статті у двох американських «флагманах» світових ЗМІ про кардинала Реймонда Берка.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

11.02.2017р. Б. / 13 думок про молодь від о. Ростислава Пендюка (+VIDEO)

Немає успішних проектів, які народжувались і розвивались би безпроблемно. Ніде у світі. Найуспішніші проекти криють за собою цілі кладовища ідей та проектів, які не вдалось зреалізувати. Невдачі – це освіта, корисний досвід, який допомагає у всіх майбутніх спробах.

Ми живемо в інформаційному полі, яке дуже сильно на нас впливає: думаємо, що самі приймаємо певні рішення, однак насправді – це результат впливу якихось зовнішніх факторів. Якщо в молодіжному просторі поширюється думка, що своє щастя слід шукати деінде – це, зокрема, вплив пануючої тенденції: якщо ти хочеш бути щасливим та реалізованим, в Україні тобі нічого робити. Україна – це не є щось, що поза мною, Україна – це я і ти, це те село і місто, в якому ми живемо і яке творимо. Наша відповідальність за нашу країну є справді великою. Для молоді це розуміти особливо важливо, бо саме вона – це згусток можливостей.

Немає успішних проектів, які народжувались і розвивались би безпроблемно. Ніде у світі. Найуспішніші проекти криють за собою цілі кладовища ідей та проектів, які не вдалось зреалізувати. Невдачі – це освіта, корисний досвід, який допомагає у всіх майбутніх спробах.

Нам бракує розуміння, що разом – ми справді сила. Тільки-но ми починаємо ділитись, дивитись один на одного як на конкурента, то стаємо приреченими. Тому так важливо, щоб ініціативні люди шукали співпраці. Це глибоко християнські засади.

Не питай, що Церква тобі запропонувала, а питай, що ти можеш їй дати.

Довкола розуміння Церкви занадто багато стереотипів, які продукують та поширюють. Іноді молоді люди, протиставляючи себе Церкві, насправді протиставляють себе негативному поняттю церкви, яке у них сформували. Спробуймо прийти до церкви і, беручи на себе відповідальність, іти й творити її.

Апостоли були дуже простими людьми – жили Христом і говорили про те, чим живуть.

Є безліч методологій створення спільноти, але найголовніше – це люди, які здатні надихати. Молоді не потрібні якісь надзвичайні речі, вони прагнуть зустріти когось, хто допоможе їм зустріти Христа.

Церква – це також суспільство, вона ніколи не стоїть осторонь суспільних зрушень та реформ.

У нас панує стереотип «дуже працьовитих українців». Але нам варто, все ж, працювати більше та ефективніше.

Церква – це не фестивалі, це праця, це дуже багато праці. Церкву творять ті, хто справді працює. Однак фестивалі – не є чимось поганим, це також частина нашого життя, це відпочинок, завдяки якому нам працюється ліпше.

На жаль, у церковному середовищі побутує позиція: до нас мають прийти. Але ні, іноді слід самим виходити, особливо у середовища молоді, яку вважають «проблемною». Ця молодь є, але вона не є поганою, тобто безнадійною. Якщо молоді люди не йдуть за чимось добрим і світлим, про це часто говорив св. Іван Павло II, то тільки тому, що їм не показали іншої дороги. Успішний досвід спільнот показує, що багато молоді готові змінити свій спосіб життя.

Добре би було, коли б Церква могла говорити з різними аудиторіями: не міняючи змісту, яким є Христос, застосовувати різні форми спілкування.

Вважаю, що Літургію, яка формувалась впродовж тисячоліть, не варто кардинально міняти. Нам бракує розуміння змісту богослужінь і над цим варто працювати.

За матеріалами ефіру “Відкрита Церква.Діалоги”

Записала Тетяна Трачук

Джерела:    dyvensvit.org

Воїни Христа Царя

10.02.2017р. Б. / Громадська рада МОН розгляне програму викладання Християнської етики на підставі Євангелії

Громадська рада з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціям при Міністерстві освіти і науки України затвердила план своєї роботи на 2017 рік.

Засідання відбулося 8 лютого за головування радника Міністра освіти і науки України Володимира Марущенка, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Представники церков, міністерства та експерти обговорили програму викладання Християнської етики на підставі Євангелії від Івана. Після доопрацювання програму буде подано для отримання грифу Міносвіти.

Протягом року заплановано проведення виїзних засідань Громадської ради у Черкаській, Запорізькій та Хмельницькій областях, а також З’їзду викладачів предметів духовно-морального спрямування.

Громадська рада вирішила під час своїх наступних засідань опрацювати практичні питання викладання предметів духовно-морального спрямування, підготовки викладачів з цих предметів, інтеграції духовно-моральних цінностей у процесі викладання загальноосвітніх предметів у навчальних закладах. Також члени Громадської ради звернуть окрему увагу на діяльність Комісії МОН з державного визнання документів про вищу духовну освіту та Комісії МОН з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами тощо.

Під час засідання Голова Громадської Ради Володимир Марущенко вручив подяку Міністра освіти і науки України члену Громадської ради, завідувачу кафедри англійської мови і літератури Національного університету «Острозька Академія» Василю Жуковському за вагомий особистий внесок у розвиток державно-конфесійних відносин у сфері освіти.

Джерело:  Воїни Христа Царя

09.02.2017р. Б. / Зустріч з Москвою. Рим повинен відмовитись від прогинання перед Путіним

12 лютого цього року в швейцарському Фрібурзі має відбутися зустріч між головою Папського секретаріату сприяння єдності християн кардиналом Куртом Кохом та московським митрополитом Іларіоном Алфєєвим, присвячена першій річниці підписання Гаванської декларації між Папою Франциском та патріархом Кірілом.

Цій майбутній зустрічі присвячена стаття Джорджа Вайґеля на шпальтах видання National Review. Пропонуємо до вашої уваги кілька основних думок із статті пана Вайґеля.

Джордж Вайґель зауважує, що майбутня зустріч між кардиналом Кохом та митрополитом Алфєєвим відбуватиметься в контексті, який сформований майже два десятиліття тому. І цей контекст має глибокі проблематичні моменти, які були висвітлені в інтерв’ю, яке сам Вайґель взяв у колишнього глави Папського секретаріату сприяння єдності християн Едварда Кассіді та неофіційного радника Івана Павла ІІ пані Ірини Іловайської Альберті, у 1997 та 1998 роках відповідно.

Кардинал Касідді, за свідченням Джорджа Вайґеля, наполегливо працював над питанням візиту Івана Павла ІІ в Росію. Свого часу Іван Павло ІІ отримав від російських іммігрантів оригінальну ікону Казанської Богородиці, яка особливо почитається прихожанами РПЦ. Кардинал Кассіді хотів через повернення цієї ікони РПЦ розпочати новий діалог. Кассіді майже вдалося досягнути домовленостей про зустріч патріарха Алєксія ІІ (агент КГБ, псевдо Дроздов), проте в останній момент Алєксій ІІ завжди знаходив причини відмовитись від зустрічі. Часто це відбувалося з допомогою митрополита Кіріла Ґундяєва, на той час відповідального за зовнішні відносини РПЦ. Проте Кассіді не полишав спроб прорватися через нову релігійну залізну завісу.

Вайґель запитав кардинала Кассіді про причини такої поведінки духовенства РПЦ. Причина виявилась одна-єдина – вихід УГКЦ з підпілля в Україні. Кардинал Кассіді тоді висловив думку, що керівництво РПЦ не може знайти оправдання і тому вдалося до тактики: напад - найкраща оборона.

Кассіді говорив, що РПЦ без Києва залишається без коріння, і саме тому РПЦ відіграє значну роль у несприйнятті Росією України як незалежної держави. А українське східне католицтво, яке є життєво важливим для України, самим своїм існуванням несе серйозну загрозу концепціям російського православ’я про власну історію й самобутність.

Кардинал Кассіді розумів суть проблеми набагато глибше, ніж інші, які опікуються екуменічним діалогом з РПЦ впродовж останнього десятиліття.

У 1998 році, під час інтерв’ю, Ірина Іловайська Альберті озвучила інформацію, що у Ватикані були дуже здивовані, коли в 1988 році патріарх Пімен – агент КГБ заявив, що візит Папи на святкування 1000-ліття хрещення Русі є небажаним. Тодішні екуменісти були певні, що створили добрі стосунки із своїми російськими співрозмовниками, поступаючись їхнім вимогам і йдучи на повідку їхніх забаганок. На той час в Римі панівною була ідея, що діалог з РПЦ потрібно зберігати за всяку ціну, навіть ціною приниження. Проте, як виялось, поступки росіянам з боку римських москвофілів ні до чого добро не привели.

Підлабузництво та прийняття необґрунтованих вимог тільки посилює наполягання РПЦ на історичних міфах. Усе це проявило себе в підготовці Гаванської зустрічі патріарха Кіріла та Папи Франциска у лютому минулого року, – вважає Джордж Вайґель.

«Як я вже зазначав у той час, Гаванська декларація продовжує фальсифікувати історію російського православ’я та поточну ситуацію в Україні», - зазначає Джордж Вайґель, а також додає, що термінологія декларації стосовно УГКЦ є така ж, яку Католицька Церква використовує стосовно протестантських деномінацій.

У той же ж час, зазначає Вайґель, те, що між Папою та Кірілом не було не те що спільного молебня, а навіть не було спільно проказаної молитви Господньої вказує на те, що Ватикан продовжує кланятися перед тими, хто в кращому випадку доволі прохолодно ставиться до екуменічних зусиль самого Ватикану. Опис же війни в Україні в Гаванській декларації, як громадянського конфлікту, став приниженням Ватикану перед Путіним. Адже насправді було вторгнення Росії на територію сусідньої незалежної держави.

Глава УГКЦ Верховний Архиєпископ Святослав Шевчук після Гаванської декларації захищав свого давнього колегу з часів, коли вони обоє служили в Буенос-Айресі, шанобливо піднімаючи питання про невдалі моменти в тексті Декларації. Великодушність Верховного Архиєпископа Шевчука частково була винагороджена: Папа закликав європейських католиків до збірки на потреби тих, хто страждає від російськоїї агресії і як зазначив Верховний Архиєпископ Шевчук, принаймні тимчасово, російська війна проти України з’явилась в інформаційному полі Європи.

На думку Вайґеля, було б необхідним, щоб зустріч між кардиналом Кохом та митрополитом Алфєєвим привернула увагу до найбільш смертоносного моменту – ескалації російської агресії на сході України, уникаючи при цьому помилок Гаванської декларації. Але теперішні римські екуменісти, виглядає на те, як колись зазначила Ірина Альберті, не розуміють, що знущання над власною Церквою та мовчазна згода на фальсифікацію історії – це не той шлях, яким можна досягнути прогресу в діалозі між католицтвом та російським православ’ям.

«З моїх власних римських розмов у грудні минулого року, в мене склалося враження, що, принаймні, деякі високопосадовці-дипломати у Ватикані розуміють, що маючи до справи з патріархом Кірілом чи митрополитом Алфєєвим, вони, насправді, мають справу з агентами російських державних служб, а не з представниками Церкви, як цей термін розуміє католицька сторона.  Проте, не зовсім зрозуміло, чи чиновники від екуменізму повністю розуміють, або принаймні мають уявлення про цю реальність і як на неї потрібно реагувати. Якщо ж ватиканські екуменісти є рушійною силою російської політики Франциска, то, здається, це є серйозною проблемою – проблемою для самого екуменізму. Бо, якщо РПЦ тлумачитиме події у Фрібурзі так, як вона це робила в Гавані, то це буде лише ходом на геополітичній шахівниці, за якою сидить гросмейстер Путін. І якщо ватиканські екуменісти тлумачитимуть такі зустрічі, як релігійні, то це завдаватиме шкоди справі християнської єдності, яка може відбутися тільки як єдність в істині», - стверджує Вайґель.

На думку Вайґеля, така ситуація може стати поганою і для самої Росії, яка керується путінським клептократичним режимом, який через щупальця своєї пропаганди, розпростертими по цілому світі, фальшиво рекламує себе, як захисника традиційних цінностей. А в той же ж час, керівництво РПЦ немає ні сили, ні волі говорити правду про путінський режим, а ті, хто намагається це робити скоро, стають маргіналізованими або вигнанцями.

На думку Вайґеля, у цій ситуації найкраще, що католицька сторона може зробити в такому «діалозі», щоб протиставитись фальсифікаціям історичної правди та теперішніх реалій, є надання ясного сигналу, що цілісність й життєздатність УГКЦ та інших Східних Католицьких Церков не є предметом переговорів та наполягати на тому, що братство, проголошене в Гавані, втілюється у чесній розмові й спільній молитві.

Джерело:  Воїни Христа Царя

08.02.2017р. Б. / Українському християнству потрібна ментальна декомунізація

Минулий тиждень для України від самого початку пройшов під знаком конфліктів: активізація військових дій на українсько-московитському фронті та cутичка довкола торгівельної блокади терористичних угруповань ДНР-ЛНР на сході Донбасу.

Усе це підняло низку моральних питань, які попри їхню, на перший погляд, маргінальність, насправді, є сутнісними для виживання українського суспільства як організованого організму.

Невизнання реальності – йде україно-московитська війна – та не визнання ОРДЛО як окупованих РФ територій, вносить чималі можливості інформаційної маніпуляції. На перший погляд, йдеться про політику. Насправді ж, це питання суто морального характеру, оскільки воно відкриває низку моральних проблем. Яким має бути наше реальне ставлення до населення на окупованих теренах? Чи дозволений економічний тиск на ворога? Торгівля з терористами, яка уможливлює функціонування терористичних угруповань, морально дозволена чи це – злочин? Чи це торгівля з окупантом, яка за самим визначенням є злочином?

Якби терени ОРДЛО були проголошені окупованою РФ територією, це б давало підстави для моральної класифікації подій на сході Донбасу, як війни з усіма наслідками. Зокрема, в такій ситуації моральна відповідальність за долю населення на окупованих територіях цілком і повністю лягає на окупанта. Звісно, це не позбавляє Церкву обов’язку допомагати, найперше, своїм вірним на цих територіях через різноманітні міжнародні доброчинні організації. Але сприйняття ОРДЛО як окупованих територій робить повністю неморальним постачання туди електроенергії, води, газу за рахунок платників податків з неокупованих територій. Оскільки в такий спосіб завдається шкода загальному добру суспільства.

Ці питання – тільки вершина айсбергу моральних проблем, які перед українським суспільством відкрила українсько-московитська війна. Адже тут і проблеми біженців, опіки над інвалідами та ветеранами війни, проблема корупції, яка допускає торгівлю з ворогом, і багато іншого.

Фактично ситуація зі спробами торгівельної блокади вкотре оголила проблему моралі в українському суспільстві. Комунізм, знищивши підвалини будь-якої моралі, заклав бомбу з годинниковим механізмом в сам фундамент існування суспільства в Україні. Без моралі українське суспільстві просто приречене на постійну імітацію боротьби з корупцією та заколоти і революції, аж до повного краху державної та суспільної машини.

На превеликий жаль, цю фундаментальну небезпеку доволі часто ігнорують українські християни, присутність яких у сучасному суспільному просторі звелась до організації гуманітарної допомоги та спроб організації опіки над жертвами війни. Це – добре. Але цілком недостатньо. Ігнорування проблеми відсутності моральних підвалин українського суспільства – це продовження марксистського маніхейства, яке проголошує людину доброю. Потрібно лише змінити зовнішні обставини і одразу ж виникне рай на землі. Але більшість нас є свідками того, що марксистський експеримент не тільки провалився, але й виявився злочинним у своїй суті.

Як це можливо, щоб християни, які є носіями об’явленої самим Богом правди про людину і світ, продовжували плекати у собі маніхейський менталітет? Відповідь одна: українським християнам необхідна ментальна декомунізація.

Комуністичне панування нагнало українським християнам страх від активної суспільної присутності, заклало схильність до гучного гасломовства за відсутності конкретних результатів, проведення заходів заради «галочки». Комунізм заклав в ментальність українських християн шизофренічне роздвоєння власного життя на приватну сферу, де панує релігія, і прилюдну сферу, де релігія відсутня. Він породив з одного боку шизофренічний секуляризм та фанатичний антиклерикалізм, а з іншого – уже після свого офіційного падіння присутність християнства в суспільній сфері звів до формального виконання християнських обрядів як суспільного ритуалу та гуманітарної діяльності.

Фактично суспільна безпомічність українського християнства має своєю причиною його ментальну недекомунізованість. І без переосмислення цієї проблеми, без її вирішення християнство в Україні і надалі залишатиметься щонайбільше суспільним ритуалом без жодного реального впливу на життя суспільства.

Поки українські християни не усвідомлять власної відповідальності за моральний безлад в нашому суспільстві, доти Україна і надалі залишатиметься корумпованою державою з бідним населенням і багатим політикумом та чиновництвом, яка буде нездатною навіть до примітивної оборони власної території.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

07.02.2017р. Б. / Католицьке воїнство Трампа: Трамп призначив католиків дбати про національну безпеку США

В новій Американській Адміністрації чітко прослідковується новий тренд: більшість високо позиціонованих чиновників, які несуть відповідальність за структури оборони і національної безпеки – католики, пише Стівен Біл на сторінках National Catholic Register.

Католиком є генерал Джеймс Маттіс (відомий прізвиськом Скажений Пес), який уже склав присягу міністра оборони США. Також католиком є і новий глава Міністерства Внутрішньої Безпеки генерал Джон Келлі. Трамп також іменував католика Майкла Флінна своїм радником з питань національної безпеки.

Військовий секретар Трампа Вінсент Віола та голова Об’єднаного Штабу військових сил США генерал Джозеф Данфорд теж практикуючі католики.

З іншого боку військова справа – це царина, в якій американські католики, назагал, часто роблять успішну кар’єру.

Роль католицької віри у формуванні військових лідерів США найкраще проявилася в особі генерала Джеймса Меттіса, інше прізвисько якого - Монах-воїн - є наслідком його життя в целібаті та глибокої освіченості. Меттіс відомий своєю неймовірною начитаністю, а також і тим, що в часі активної військової служби пропагував самоосвіту серед своїх офіцерів. Його характеризує і батьківське ставлення до своїх вояків. Меттіс відомий своєю ревною католицької побожністю.

В інтерв’ю у 2003 році Меттіс заявив, що перед прийняттям морально важливих рішень в часі іракської кампанії він безпосередньо консультувався з військовим католицьким капеланом.

Генерал Джон Келлі, новий глава Міністерства Внутрішньої Безпеки також відомий, як практикуючий ревний католик. Коли Келлі втратив сина, який загинув в Афганістані, то спокій віднайшов у своїй католицькій вірі.

На відміну від Меттіса і Келлі Вінсет Віола зробив кар’єру не в армії. Він – виходець із бізнесу, засновник торгівельної фірми Virtu Financial та власник Florida Panthers. Віола відомий, як спонсор католицьких закладів.

Щойно приступивши до своїх обов’язків Меттіс і Келлі показали, що вони готові боронити принципи католицької віри навіть тоді, коли це протирічить заявам президента. Так після заяви Трампа, що тортури для отримання інформації можна дозволити, Меттіс заявив, що тортури не є ефективними, а Келлі зазначив, що закони, які забороняють тортури, мусять бути дотриманими.

Джерело:  Воїни Христа Царя

06.02.2017р. Б. / 6 способів покращити читання Біблії

Для віруючих читання Біблії і роздуми над нею не є чимось новим. Для нас не секрет, що читання уривків Святого Письма є дуже важливим. Це – один із першочергових способів, в які Бог промовляє Свої істини і заповіді нам, а з його допомогою ми можемо мати успіх тут, на землі (Ісус Навин, 1,8).

2 Тимотея 3,16 каже нам: «Все Писання - надхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості».

Однак деколи, коли поглянемо на якийсь уривок Біблії, він може видатись нам абсолютно некорисним.

Та це враження ­– помилкове, бо кожне слово, записане в Біблії, має свою цінність. З допомогою правильних інструментів і практик ми можемо застосувати в своєму житті принципи Біблії, які допоможуть нам зростати і дорослішати так, як цього хоче Бог.

Роздумуєш над тим, як покращити свої роздуми над Біблією? Не знаєш, як зосередитись на читанні Слова Божого і витягнути максимальну користь з цього? Пропонуємо тобі шість способів, які допоможуть тобі у цьому.

1. Відстав в сторону все, що тобі заважає

На сьогоднішній день є стільки всього, що заважає нам зосередитись над Божим Словом. Для більшості людей це – ґаджети, соціальні мережі, робота… Однак подумай, що заважає саме тобі. Є особи, яких від зосередження над читанням Біблії відволікає музика, а є такі, яким пісні прослави навпаки допомагають сконцентруватись. Головне тут – знайти той спосіб, який буде найбільш підходячий для тебе.

2. Запам’ятовуй Писання

В тому, щоб вчити на пам’ять уривки Писання є як фізична, так і духовна цінність. Так само, як ми запам’ятовуємо слова пісень, віршів, розмовну мову чи бізнес-коди і зростаємо у них, ми також можемо зростати у вивченні уривків Біблії, якщо засвоюємо їх достатньо для того, щоб запам’ятати.

3. Проси про провід Святого Духа

Неможливо перенаголосити, наскільки важливим в читанні Біблії є провід Святого Духа. Слово Боже без Божого Духа це те саме, що тіло без духа – воно існує і промовляє, але життя в ньому нема.

4. Дивись через призму Хреста

Читаючи Святе Письмо, спробуй шукати відповідь на два запитання: Яким у цьому слові є занепалий стан людини? Яким чином в цьому Писанні хрест виправляє розбитість?

5. Записуй свої думки

Коли Бог щось до тебе промовляє, ця думка не залишиться в твоїй голові назавжди (за винятком, якщо у тебе ідеальна пам’ять). Тому найкраще записувати ті одкровення і ідеї, які ти отримав від читання Біблії і роздумів над нею. Стара приказка говорить: «Короткий олівець кращий від довгої пам’яті».

6. Подумай, як ти можеш застосувати Писання в своєму житті

Біблія – це не древня і застаріла література. Це книга, сповнена нестаріючих принципів, які й до сьогодні стосуються кожного з нас. Читаючи Біблію, ми повинні запитувати себе як ми можемо втілити у своєму житті ті елементи, яких нас навчає Святе Письмо.

Переклад – «Католицький оглядач» за матеріалами «Christian Today»

Джерело:  Воїни Христа Царя