17.09.2017р. Б. / Понад три тисячі осіб беруть участь у ІХ Всеукраїнському військовому паломництві до Зарваниці

Учора, 16 вересня 2017 року, розпочалося ІХ Всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці, тема якого – «Мій мир даю вам!» (Йн. 14, 27). На спільну молитву до Пресвятої Богородиці прибуло понад три тисячі паломників, серед яких понад дві тисячі – українські військовослужбовці.

Світлини.

Військові паломники почали прибувати до Марійського духовного центру в Зарваниці ще в п’ятницю, щоби вже вранці в суботу взяти участь в урочистому відкритті паломництва.

Вже традиційно військовослужбовці, капелани та всі учасники паломництва розпочали молитовні заходи молебнем перед Зарваницькою іконою Божої Матері та урочистою ходою до скульптури Богородиці. А в купелі святої Анни відбувся обряд відновлення хресних обітів.

«Сьогоднішнє паломництво назнаменоване миром від Бога, – розповідає владика Михаїл (Колтун), військовий єпископ, керівник Департаменту ПК УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. –  Найбільшими цінностями є життя і мир, які дає нам Господь Бог. Ми шукаємо цей мир, приймамо і ділимося ним. Тому й просимо сьогодні у Господа: «Подай нам мир!». Щоби ми не тільки могли відкрити цінність життя і миру для себе, а й подарувати його іншим».

Нагадуємо, що ІХ Всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці триватиме 2 дні.

Під час вечірньої молитовної програми відбудеться заупокійна Божественна Літургія за полеглими захисниками України, поминальна хода зі свічками і панахида. Завершиться сьогоднішній день чуваннями та духовно-мистецькою програмою.

Джерела:     kapelanstvo.org.ua

Воїни Христа Царя

16.09.2017р. Б. / Українське християнство і виклики малого народу

Періодично Україну потрясають інформаційні хвилі, що стосуються релігійної чи, принаймні, моральної проблематики (аборти, питання, що входять до повістки денної феміністичного руху та руху ЛГБТ, питання ролі Церкви у суспільстві тощо). Якщо у соціальних мережах у таких випадках зберігається хоч якась паритетність, то у ЗМІ верх зазвичай отримують носії ліво-ліберальних поглядів. Назагал же ситуація така, що інколи в голову закрадається ілюзія, буцімто в нашому суспільстві носіїв деструктивних поглядів і справді більше, ніж людей, які орієнтуються на здорові моральні і світоглядні принципи. В дійсності ситуація набагато складніша. Але не варто забувати, що картинка, котра створюється в інформаційному полі, здатна програмувати зміни у суспільстві (не кажучи вже про те, що зміни в інформаційному полі зазвичай є артпідготовкою до законодавчих нововведень і відповідних їм державних практик). Тому існує небезпека, що з часом дехристиянізація і моральна катастрофа, що лишилися Україні в спадок від радянської епохи, справді доповняться масштабною підтримкою ліво-ліберального божевілля.

Я про це вже неодноразово писав, але повторюся. Для аналізу згубних процесів, які відбуваються в Україні, чудово підходить запропонована французьким істориком Огюстеном Кошеном концепція “малого народу”. “Малий народ” — це мережа об'єднаних спільними світоглядними переконаннями осіб, здатних впливати на суспільну думку чи, точніше, імітувати її — узурпувати право говорити від імені суспільства. Кошен випрацював концепцію “малого народу”, вивчаючи передумови і хід Французької революції кін. XVIII ст. Вороже налаштований до цінностей реального французького суспільства, “малий народ” створив ілюзію суспільної думки, чим підготував криваву революційну вакханалію, що ставила за мету ці цінності знищити.

Розвиток масової комунікації зробив технологію “малого народу” особливо дієвою. Наприклад, Кошен показував, як ефективно у межах “малого народу” працювала солідарність. Людина могла бути нездарою у філософії, літературі чи критиці, одначе однодумці легко створювали їй образ авторитета у відповідній галузі. Сьогодні такий підхід поставлено на конвеєр. Висловлені у соцмережах безглузді міркування посередніх осіб із легкістю тиражуються і рекламуються ідеологічно упередженими ЗМІ.

Подібний прийом — імітація “реакції соцмереж”, коли наголос робиться не на чиємусь окремому дописі, а на створенні ілюзії загальної громадської думки. Цими днями якраз була нагода побачити, як працює такий прийом. Пов'язані з книжкою “Майя та її мами” перипетії жваво обговорювалися як учасниками та захисниками гомопропаганди, так і її противниками. З боку останніх було озвучено низку аргументованих коментарів чи просто дотепних реплік. У кількісній площині захисники гомопропаганди навряд чи переважали противників. Але ЗМІ прореагували на ситуацію заголовками у стилі “Соцмережі стали на захист книги про дівчинку Майю”.

Інколи система взаємодії у межах “малого народу” набуває більш складних рис. Пригадаю ситуацію з львівською чиновницею Іриною Магдиш, дослівно повторивши те, що вже писав раніше. Справедливе обурення її скандальним антирелігійним інтерв'ю миттєво викликало реакцію з боку “малого народу”. Купка лібералістично налаштованої молоді влаштувала невелику вуличну акцію на підтримку Магдиш. ЗМІ подали цю подію у явно викривленому світлі — “Львів'яни стали на захист Магдиш”. Таким чином пару десятків осіб з легкої руки ЗМІ почали виступати від імені усього населення міста. Віртуальний флешмоб розпочався у соцмережах, посипалися гнівні дописи блогерів. Ряд ЗМІ ще тривалий час підтримували відповідну інформаційну хвилю.  У підсумку ми не бачили того, що так чи інакше стосується “реального народу”. Не бачили усіх терпінь підпільної Церкви, що переслідувалася комуністичною владою і воскресла до нового життя наприкінці 80-х років. Не бачили жаги повноцінного релігійного відродження (а таке відродження не може обмежуватися “релігією як приватною справою” і природним чином вимагає присутності релігії у культурі, освіті, політиці). Врешті-решт, не бачили простої, грубої соціології. Натомість ми бачили “малий народ”, що намагається формувати суспільну думку.

На тлі такої активності “малого народу” прикро вражає пасивність українських християн. Наріжним каменем цієї проблеми є навіть не інфраструктурна нездатність протистояти носіям ліво-ліберальної ідеології, а концептуальна криза, що полягає у відмові провести чітку лінію фронту і аж потім шукати якнайліпші методи протидії. Впродовж XVIII ст. подібні негаразди були властивими і французькому християнству. Дух секуляризації проник у нутро французької Церкви. Серед духовенства можна було зустріти осіб, що захоплювалися ідеями Просвітництва, симпатизували йому чи, принаймні, не бачили вагомих причин йому протистояти. В сучасній Україні можна спостерігати аналогічні речі. Ті чи інші світоглядні акценти, які популяризує “малий народ”, нерідко позначаються і на воцерковлених особах включно з духовенством. Наділений ореолом престижності, “малий народ” притягує тих, хто не випрацював системи розпізнавання “свій-чужий”. Успішність “малого народу” штовхає багатьох відмовитися від усвідомлення несумісності Божого Закону і “мудрості віку цього”.

У Франції тріумф носіїв деструктивної ідеології був компенсований тим, що Церква збагатилася новими мучениками. Можливо, нові масштабні гоніння чекають і на християн України і всієї Західної цивілізації — такі гоніння, які у прямий, експліцитний спосіб ставитимуть перед християнами питання вірності Господу. Та зараз нашим хрестом є відповідати на це питання в умовах його імпліцитного формулювання, і позитивна відповідь включає спротив намаганням ще більше відірвати суспільство від Божого Закону. У тому числі на його базовому рівні природного закону — тих норм, які зобов'язують усіх людей незалежно від релігії. Від молитви черниці контемплятивного монастиря користі, можливо, більше, ніж від вольових зусиль десятка суспільно активних християн. Та все ж, абсолютна більшість християн живе “у світі” і має здійснювати відповідну такому стану функцію “солі цього світу”. Особливо у такі часи як наші.

Загребельний Ігор. Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

15.09.2017р. Б. / Глава УГКЦ: «Нам потрібно глибше пізнати своє коріння як Церкви, зокрема на прикладі Василіянського чину»

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав узяв участь у Міжнародній науковій конференції до 400-ліття Василіянського чину святого Йосафата, яка відбувається 14-17 вересня 2017 року.

У своєму вступному слові Патріарх УГКЦ сказав, що має дуже велику радість і честь привітати усіх з цією непересічною науковою, культурною, духовною подією у житті всієї нашої Церкви.

Чин Святого Василія Великого в УГКЦ святкує своїх 400 років. «Але що це означає? Що сталося чотириста років тому? Чому тих ченців звуть василіянами? Чи справді цей чин почався тільки чотириста років тому? Ці питання варто задати не тільки до отців василіян, а й до всієї нашої Греко-Католицької Церкви», – вважає Блаженніший Святослав.

«Дехто хоче сказати, – продовжив Патріарх, – що в Берестейському єднанні була створена Українська Греко-Католицька Церква, так наче її не існувало до того часу... Дуже часто всіх нас і отців василіян хочуть обмежити не тільки історичними, але і біографічними рамками, ментальними. Гадаю, мало хто сьогодні пригадує дуже гостру канонічну історичну дискусію в 90-их роках, чи має Глава УГКЦ юрисдикцію на всю Україну, чи тільки на Галичину, по Збруч? Це була дискусія, яка забрала багато часу, енергії і тоді навіть Римський апостольський престіл признав юрисдикцію Глави Церкви на цілу Україну, за винятком Закарпаття».

За його словами, тоді це був певний ментальний злам, бо всі зрозуміли, що Українська Греко-Католицька Церква не є галицького походження. «Особливо це голосно на цілий світ сказав мій попередник блаженної пам’яті Кардинал Любомир Гузар, коли пояснюючи, чому він знову є у Києві як Глава Церкви, сказав, що Глава Церква повертається до свого історичного осідку», – наголосив Блаженніший Святослав.

На його думку, подібний злам у нашій свідомості має відбутися тоді, коли ми серйозно вивчимо історію Василіянського чину і зрозуміємо ті мотиви, якими керувався попередник Глави УГКЦ Київський Митрополит Йосиф Велямин Рутський, коли 400 років тому захотів обновити монашество Київської Церкви, організовуючи розрізнені монастирі у спільноту, яку ми сьогодні знаємо як Чин святого Василія Великого.

«Гадаю, це був колосальний глибокий задум Йосифа Велямина Рутського, адже не можна говорити про оновлення Церкви, якщо не буде оновлення монашого життя. Ми справді сьогодні потребуємо глибше пізнати своє коріння як Церкви, зокрема на прикладі Василіянського чернецтва», – переконує Глава УГКЦ.

Патріарх подякував усім тим, які долучилися до організації конференції. Також подякував усім дослідникам і науковцям, які відгукнулися на запрошення, щоби в рамках цієї конференції поділитися з церковною спільнотою, ширшим науковим світом України, своїми науковими здобутками.

Насамкінець Блаженніший Святослав висловив сподівання, що ця конференція принесе справді глибокі добрі плоди. Також висловив сподівання, що після цієї конференції кожен, хто вважатиме себе серйозним науковцем і що-небудь захоче написати про історію Київського християнства, а не цитуватиме матеріалів сьогоднішньої конференції, науковим світом вважатиметься некомпетентним і не серйозним науковцем.

Глава УГКЦ побажав учасникам конференції глибокого пережиття і віднайдення коріння нашої власної тотожності. «Бажаю, аби черпаючи з багатства і глибини криниці історії нашої Церкви, ми справді побачили наше з вами сьогодення», – сказав Блаженніший Святослав.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

13.09.2017р. Б. / Вийшла друком книжка про християнське ставлення до війни

Наприкінці літа вийшла друком книжка Ігоря Загребельного “Апостольство меча. Християнство і застосування сили”.

Книжка розповідає про християнське ставлення до питань війни, революції, самозахисту, права на володіння зброєю, спростовує ряд стереотипів про “пацифістський” характер християнства. Неважко помітити, що ці стереотипи неабияк шкодять Церкві. По-перше, ними активно спекулюють противники християнства. По-друге, самі християни часто бувають дезорієнтовані стосовно важливих суспільних і моральних питань.

Автор пригадує читачам церковне вчительство щодо питань війни і революції, ставить під сумнів тезу про принципово пацифістський характер раннього християнства, подає огляд міркувань визначних богословів Заходу та Сходу на теми виконання заповіді “Не убий”, військової служби та послуху чи непослуху світській владі, розповідає, як у Середні віки Церква намагалася облагородити військову справу, пояснює, чому Хрестові походи були справедливою війною, за яку не варто просити вибачення.

Окремо Ігор Загребельний піднімає питання права на володіння зброєю. Він аналізує це право крізь призму субсидіарності — одного з принципів католицького суспільного вчення, а також наголошує, що найактивніше це право заперечують ліво-ліберальні сили, у прагненнях яких чітко прослідковується тенденція до встановлення новітньої тоталітарної системи.

Книгу можна замовити, написавши на скриньку halikoffr@gmail.com або зателефонувавши за  тел. (063) 353 01 72.

Джерело:  Воїни Христа Царя

12.09.2017р. Б. / Владика Євген (Попович): «Коли у Церкві почали дотримуватися канонічного права, багато чого стало на свої місця» (+VIDEO)

Владика Євген (Попович), Архиєпископ і Митрополит Перемишльсько-Варшавський, очільник Канонічного відділу Патріаршої курії, беручи участь у Синоді Єпископів УГКЦ, який проходить із 3 по 12 вересня 2017 року у Львові, розповів Департаменту інформації УГКЦ про те, що підготував Канонічний відділ на розгляд Синоду.

Владико, поясніть, будь ласка, навіщо Церкві мати канонічне право?

Церковне право дозволяє нам упорядковувати внутрішнє церковне життя. Це як ми в державі маємо Конституцію, закони. Церква так само має свою конституцію, свої закони, які регулюють всі відносини, обов’язки по всій вертикалі, починаючи від Глави Церкви і аж до наших дорогих мирян. Воно налагоджує відносини між Церквою на матірній землі і Церквою в діаспорі, між патріархом і єпископами, між єпископами і священиками, між священиками і мирянами.

Закони мають допомагати нам творити досконалу спільноту, якою є Церква Христова, у нашому випадку – Українська Греко-Католицька Церква в Україні та на всіх континентах світу.

Коли в нашій Церкві почали дотримуватися канонічного права, за останні роки багато чого стало на свої місця.

Яка різниця між загальним і партикулярним правом? 

Загальне право, яке зібране в Кодексі канонів Східних Церков, було дане ще папою Іваном Павлом ІІ для всіх Католицьких Східних Церков. Це загальний закон, який однаковий для всіх. У ньому йдеться про принципи, які спільні для всіх церковних спільнот. І в цьому загальному праві говориться про партикулярний закон – місцевий закон.

Прикметою кожної Східної Церкви є те, що вона сама в собі є автономною і має право регулювати свій внутрішній правопорядок за власним законом.

Якщо говорити про церковне право в нашій Церкві, то це наш великий скарб. Бо ще з часів Київської Русі (запровадження християнства на території України) і до сьогодні творилися церковні закони. Закони нашої Церкви – це не є щось, що ми зараз видумуємо, ми постійно звертаємося до норм, які наша Церква випрацьовувала століттями.

Чи можна сказати, що законодавство в нашій Церкві вже є досконале?

На сьогодні наше церковне законодавство перебуває на досить високому рівні. Бо, насамперед, ми вже маємо партикулярний закон, який є прийнятий Синодом і працює.

Крім цього, Синод Єпископів нашої Церкви прийняв низку різних статутів, уставів, які регулюють різні ділянки нашого церковного життя.

Очевидно, багато чого потребує вдосконалення, але, якщо говорити на загал про нашу церковну законодавчу базу, то ситуація непогана.

На кожному Синоді в останні роки і на цьому теж велику частину часу присвячують канонічному праву. Навіщо це потрібно? І що цього Синоду вирішується у сфері права?

Синод розглядає різні рішення. Кожен закон, який приймає Синод, мусить бути правильно осмислений, не може суперечити нашій церковній традиції та Кодексу канонів Східних Церков. І наш відділ стоїть на сторожі цих законних дій нашої Церкви.

Крім того, на нашому відділі лежить вся підготовка проектів законів, поправок до них. На цей Синод ми були отримали завдання підгодовувати доповнення законодавчої бази новими законними актами. Сподіваюся, що цього року приймемо дуже великий правовий акт, яким є Статут Синоду Єпископів УГКЦ. Синод є законодавчим органом нашої Церкви. Статут, який буде прийнятий, регулюватиме всі нюанси діяльності Синоду Єпископів, зокрема вибір Патріарха, подання на єпископа, утворення нових єпархій… Це буде базовий закон Синоду і Церкви, оскільки Синод представляє всю Церкву.

 

А хіба досі Синод діяв не за Статутом?

Досі Синод теж діяв і діє за Статутом, який був прийнятий одразу після виходу Церкви з підпілля. Але життя, обставини і навіть сама Церква змінюються. Тому настав час для більш досконалого Статуту.

На початку в нашій Церкві було вісім владик. А сьогодні нас є п’ятдесят. Ми мали кілька сотень священиків, а сьогодні їх кілька тисяч. Це доказ розвитку нашої Церкви. За структурою Церква теж виросла… Тобто нам був потрібен закон, який би відповідав на потреби часу.

 

Чи важливо вірним знати закони Церкви?

Вірні за бажанням можуть із ними ознайомитися. Жоден закон Церкви не є таємницею. Усе, що ми приймаємо, оприлюднюється, зокрема Главою Церкви.

Усі закони, які видає єпископ у своїй єпархії (він має таке право), теж оприлюднюються.

Можу навести приклад нашої архиєпархії в Перемишлі. Ми торік зібрали всі наші місцеві закони і видали їх окремою книжкою. Вона є доступна, кожен вірний може взяти її почитати.

Розмовляв о.Ігор Яців

Джерела:    Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

11.09.2017р. Б. / Усікновення чесної голови св. Івана Христителя

Тропар та кондак

Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але - лукавий і дочасний.

І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня­ються різдву твоєму.

Діяння святих апостолів 13, 25-33

В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.

Євангеліє від Марка 6, 14-30

В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, - це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали.

Проповідь

Сьогодні Свята Церква обходить свято Усікновення Голови Івана Хрестителя. Ще називають святого Івана також «Предтечею», бо Бог післав Його підготувати людей до приходу Спасителя. Він був у тому самому віці, що Ісус Христос. Перед тим, як Христос почав свою учительську працю, святий Іван, останній і найбільший з усіх пророків, з'явився на березі Йордану і почав приготовляти людей до приходу Спасителя.

Ті, що жалували за гріхи, хрестилися. Хрещення святого Івана не відпускало первородних гріхів, а тільки було знаком покаяння. Наприклад, коли у наші часи чоловік б'ється у груди під час молитви, то з цього ми знаємо, що цей чоловік здійснив блуд (гріх) і тепер кається. Подібно хрещення святого Івана було тільки знаком покаяння, готовність до сприйняття чогось більшого. Хрещення, що встановив Ісус Христос - це тайна, яка відпускає гріхи. І ті, що прийняли хрещення покаяння, опісля прийняли хрещення на відпущення гріхів.

Люди запитували його: «Що маємо робити тепер, після твого хрещення?» Святий Іван Хреститель, підготовляючи до сприйняття Нового Завіту, відповідав: «Хто має дві сорочки, нехай одну віддасть тому, що не має ні одної». Каже, крім шанування права і майна ближнього, допомагати ближньому в його потребах. Коли тебе Бог благословив добром, подякуй Йому, але і не забудь твого брата, що потребує помочі. Помагай убогим, хворим.

На березі Йордану стояли і Митарі - це ті, що збирали податок від людей для чужої країни. Їх жиди ненавиділи і вони запитали святого Івана: «А ми що маємо робити?» «Сповняйте добросовісно обов'язки свого стану», - така була його відповідь. Виконуй добросовісно обов'язки свого стану - це і до нас відноситься. Чи ви адвокат, чи селянин, чи робітник, чи бізнесмен, чи мама у власному домі - виконуй добросовісно свої обов'язки. Що б нам святий Іван говорив, коли б з'явився сьогодні між нами? Я вірю, що ті самі слова повторив би. Покайтеся за гріхи, бо наближається Царство Боже, тобто не грішіть, бо вас чекає смерть і перехід у Царство Небесне. Совісно виконуйте свої обов'язки. Найперше, ви всі батьки і будьте добрими батьками, з Богом виховуйте своїх дітей. Багатьом довелось би червоніти перед ним, бо про своїх дітей зовсім не дбають про їх духовне виховання, а дбають тільки про заробіток та добре життя.

Також стояли воїни і слухали святого Івана Хрестителя. І вони запитали його: «Що ми, у котрих руки сплямлені кров'ю, люди крові і смерті, маємо робити? Чи вільно нам приступати до хрещення?» Відповів святий Іван Хреститель: «Не надуживайте військовими правилами і не кривдіть людей. Будьте задоволені платнею». І це воїни добре розуміли, бо не раз під час жорстоких і небезпечних війн порушували це. Цим він їм каже: «Більше не грабуйте людей, не вимагайте у них грошей, не руйнуйте міст, а будьте задоволені тим, що вам платять за службу».

Між людьми були і фарисеї, і садукеї - провідники жидівського народу. Вони були горді і багаті. Вони собі сміялися із цього. Так, з цікавості слухали святого Івана. Вони не приступали до хрещення, бо мали себе за праведних. Святий Іван їм сказав: «Роде гадючий. Хто вас навчив утікати від майбутнього гніву? Як можете втікати перед Божою карою. Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне». Святий Іван мав відвагу сказати правду провідникам народу. Бо він ненавидів гріх і кликав людей до покути. Він нічого не боявся, а голосив: «Покайтеся, якщо ні, то погибнете».

Не тільки фарисеї, але і сам цар Ірод, прийшов його послухати. Він публічно жив у гріху. Цар Ірод, з Галилеї, взяв розвід зі своєю жінкою і жив на віру з жінкою свого брата Филипа, котрий ще жив. Самому цареві святий мав відвагу сказати: «Не годиться тобі, царю, мати жінку свого брата». Розсердився Ірод і кинув святого Івана до тюрми. Але, все таки, боявся і поважав святого Івана. Знав, що він святий чоловік і навіть часто його відвідував у тюрмі, щоб з ним говорити. Але Іродіана, з котрою жив на віру, ненавиділа святого Івана і шукала способу, як би його позбутися. Одного дня цар вчинив велику забаву своїм урядникам. Коли всі були вже п'яні, Іродіана післала свою доньку, щоб в дуже розпусний спосіб танцювати перед Іродом і гістьми. П'яному Іроду сподобався танець і він браво сказав до всіх: «Проси у мене чого хочеш і дам тобі навіть і половину мого царства». Зараз побігла дівчина до мами і розповіла все мамі. «Іди, - сказала мама, - і швидко, поки Ірод п'яний, домагайся голови святого Івана Хрестителя». Побігла дівчина. «Чого просиш у мене?» - питає Ірод. «Голови Івана Хрестителя», - відповіла дівчина. Ірод зблід. Він боявся святого Івана, бо знав, що він від Бога. Однак у своїй гордості і п'яному стані закликав: «Обіцяв, що дам те, чого захочеш, то дам». «Ідіть, - каже воїнам, - зітніть йому голову і принесіть на тарілці». Пішли воїни, відтяли голову, принесли на тарілці, дали дівчині, а дівчина мамі.

Святий Іван Хреститель умер мученицькою смертю, бо був мужній, неустрашимий. Нам треба такої мужності в щоденному житті. Треба мужності боротися зі спокусами, треба мужності стриматися від тих місць і тих осіб, що нас приводять до гріха, треба мужності відректися від приятелів, що нас намовляють до гріха, треба мужності щиро висповідатись зі всіх гріхів перед священиком, треба мужності встати з теплого ліжка і піти до Церкви, коли на вулиці мороз, треба мужності, щоб не упиватися, коли силують і коли є для цього нагода, треба мужності оженитися, виховати родину і посилати дітей до християнських шкіл, треба мужності зняти шапку і перехреститися, коли проходимо біля Церкви і тим самим віддати поклін Ісусові Христові в Пресвятій Євхаристії, треба мужності перехреститися перед їжею, коли знаходишся у товаристві.

Ось такої мужності нам бракує. Ось такої мужності навчимося сьогодні у святого Івана Хрестителя. Молімося і просімо сьогодні, щоб він дав нам такої мужності. Амінь.

о. Василь Анин

"Сівач", вересень 2009 Ч. 9 (120) рік 11

Для створення сторінки використано такі видання:

Календар "Місіонаря" 2003. - Львів: Місіонар, 2003;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Усікновення чесної голови святого Івана Христителя.

Джерело:   ОРАНТА

09.09.2017р. Б. / У Києві відбувся богословський диспут "Біблія про єдність Церкви"

7 вересня 2017 року в Києві під час богословського диспуту «Біблія про єдність Церкви», організованого Українською Греко-Католицькою Церквою, представники різних Церков, релігієзнавці та інші зацікавлені особи обговорили проблему єдності християнських Церков.

Цікаві доповіді виголосили: священик Юрій Щурко, завідувач кафедри біблійних наук УКУ, та протоієрей Георгій Коваленко, ректор Відкритого православного університету імені святої Софії.

Своїми думками про проблему єдності Церков і чинники, які впливають на цей процес, поділилися релігієзнавці Національної академії наук України (О. Саган, Л. Филипович), викладач Київського національного університету імені Т. Шевченка (Є. Харьковщенко), науковий співробітники Національного інституту стратегічних досліджень (С. Здіорук), викладачі та студенти Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ (о. Роман Островський, о. Ігор Шабан), миряни та представники різних конфесій України.

Обговорення, яке проводилося в Київському центрі УКУ, показало, що ця тематика потребує глибшого та ширшого осмислення, не лише на базі Святого Письма і не лише в Києві. Важливим також виявилося твердження щодо поняття "єдності", яку більшість учасників круглого столу вбачають у понятті любові (агапе), зазначаючи при цьому, що така єдність має існувати в різноманітності, а не як інституційна єдність, як про це звикли говорити сучасні релігійні аналітики.

З прикрістю було зазначено, що українське суспільство накопичило велику кількість стереотипів, образ і міфів, часто політизованих, далеких від християнських цінностей та вчення Церкви, які стають на перепоні не лише єдності, а й звичайному спілкуванню між представниками різних Церков. Тому ламання цих стереотипів є складним і довготривалим процесом.

На завершення зустрічі прозвучала думка про необхідність продовження подібних обговорень у містах України. Уже відомо, що подібні круглі столи заплановано на жовтень у місті Запоріжжя та листопад у місті Житомир.

Також на запрошення Відкритого православного університету імені святої Софії до кінця року планується провести круглий стіл (дискусію) на тему «Літургія про єдність Церкви», на якому буде продовжено обговорення ідеї єдиної помісної Церкви в Україні.

******

Пригадуємо, що цей захід був проведений із метою обговорення ґенези та перспективи ідеї єдиної помісної Церкви в Україні. Головною метою є спроба розпочати обговорення тематики єдиної Церкви, беручи за основу тексти Святого Письма та віднайдення відповідей на запитання: чи існують у Святому Письмі тексти щодо єдності Церкви? Чи існує сьогодні реальна модель майбутньої єдності? На якому фундаменті має будуватися ідея єдиної помісної Церкви в Україні?

Повідомили в Комісії УГКЦ у справах сприяння єдності християн

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ