Періодично
Україну потрясають інформаційні хвилі, що стосуються релігійної чи,
принаймні, моральної проблематики (аборти, питання, що входять до
повістки денної феміністичного руху та руху ЛГБТ, питання ролі Церкви у
суспільстві тощо). Якщо у соціальних мережах у таких випадках
зберігається хоч якась паритетність, то у ЗМІ верх зазвичай отримують
носії ліво-ліберальних поглядів. Назагал же ситуація така, що інколи в
голову закрадається ілюзія, буцімто в нашому суспільстві носіїв
деструктивних поглядів і справді більше, ніж людей, які орієнтуються на
здорові моральні і світоглядні принципи. В дійсності ситуація набагато
складніша. Але не варто забувати, що картинка, котра створюється в
інформаційному полі, здатна програмувати зміни у суспільстві (не кажучи
вже про те, що зміни в інформаційному полі зазвичай є артпідготовкою до
законодавчих нововведень і відповідних їм державних практик). Тому існує
небезпека, що з часом дехристиянізація і моральна катастрофа, що
лишилися Україні в спадок від радянської епохи, справді доповняться
масштабною підтримкою ліво-ліберального божевілля.
Я про це вже неодноразово писав, але повторюся. Для аналізу згубних
процесів, які відбуваються в Україні, чудово підходить запропонована
французьким істориком Огюстеном Кошеном концепція “малого народу”.
“Малий народ” — це мережа об'єднаних спільними світоглядними
переконаннями осіб, здатних впливати на суспільну думку чи, точніше,
імітувати її — узурпувати право говорити від імені суспільства. Кошен
випрацював концепцію “малого народу”, вивчаючи передумови і хід
Французької революції кін. XVIII ст. Вороже налаштований до цінностей
реального французького суспільства, “малий народ” створив ілюзію
суспільної думки, чим підготував криваву революційну вакханалію, що
ставила за мету ці цінності знищити.
Розвиток масової комунікації зробив технологію “малого народу”
особливо дієвою. Наприклад, Кошен показував, як ефективно у межах
“малого народу” працювала солідарність. Людина могла бути нездарою у
філософії, літературі чи критиці, одначе однодумці легко створювали їй
образ авторитета у відповідній галузі. Сьогодні такий підхід поставлено
на конвеєр. Висловлені у соцмережах безглузді міркування посередніх осіб
із легкістю тиражуються і рекламуються ідеологічно упередженими ЗМІ.
Подібний прийом — імітація “реакції соцмереж”, коли наголос робиться
не на чиємусь окремому дописі, а на створенні ілюзії загальної
громадської думки. Цими днями якраз була нагода побачити, як працює
такий прийом. Пов'язані з книжкою “Майя та її мами” перипетії жваво
обговорювалися як учасниками та захисниками гомопропаганди, так і її
противниками. З боку останніх було озвучено низку аргументованих
коментарів чи просто дотепних реплік. У кількісній площині захисники
гомопропаганди навряд чи переважали противників. Але ЗМІ прореагували на
ситуацію заголовками у стилі “Соцмережі стали на захист книги про
дівчинку Майю”.
Інколи система взаємодії у межах “малого народу” набуває більш
складних рис. Пригадаю ситуацію з львівською чиновницею Іриною Магдиш,
дослівно повторивши те, що вже писав раніше. Справедливе обурення її
скандальним антирелігійним інтерв'ю миттєво викликало реакцію з боку
“малого народу”. Купка лібералістично налаштованої молоді влаштувала
невелику вуличну акцію на підтримку Магдиш. ЗМІ подали цю подію у явно
викривленому світлі — “Львів'яни стали на захист Магдиш”. Таким чином
пару десятків осіб з легкої руки ЗМІ почали виступати від імені усього
населення міста. Віртуальний флешмоб розпочався у соцмережах, посипалися
гнівні дописи блогерів. Ряд ЗМІ ще тривалий час підтримували відповідну
інформаційну хвилю. У підсумку ми не бачили того, що так чи інакше
стосується “реального народу”. Не бачили усіх терпінь підпільної Церкви,
що переслідувалася комуністичною владою і воскресла до нового життя
наприкінці 80-х років. Не бачили жаги повноцінного релігійного
відродження (а таке відродження не може обмежуватися “релігією як
приватною справою” і природним чином вимагає присутності релігії у
культурі, освіті, політиці). Врешті-решт, не бачили простої, грубої
соціології. Натомість ми бачили “малий народ”, що намагається формувати
суспільну думку.
На тлі такої активності “малого народу” прикро вражає пасивність
українських християн. Наріжним каменем цієї проблеми є навіть не
інфраструктурна нездатність протистояти носіям ліво-ліберальної
ідеології, а концептуальна криза, що полягає у відмові провести чітку
лінію фронту і аж потім шукати якнайліпші методи протидії. Впродовж
XVIII ст. подібні негаразди були властивими і французькому християнству.
Дух секуляризації проник у нутро французької Церкви. Серед духовенства
можна було зустріти осіб, що захоплювалися ідеями Просвітництва,
симпатизували йому чи, принаймні, не бачили вагомих причин йому
протистояти. В сучасній Україні можна спостерігати аналогічні речі. Ті
чи інші світоглядні акценти, які популяризує “малий народ”, нерідко
позначаються і на воцерковлених особах включно з духовенством. Наділений
ореолом престижності, “малий народ” притягує тих, хто не випрацював
системи розпізнавання “свій-чужий”. Успішність “малого народу” штовхає
багатьох відмовитися від усвідомлення несумісності Божого Закону і
“мудрості віку цього”.
У Франції тріумф носіїв деструктивної ідеології був компенсований
тим, що Церква збагатилася новими мучениками. Можливо, нові масштабні
гоніння чекають і на християн України і всієї Західної цивілізації —
такі гоніння, які у прямий, експліцитний спосіб ставитимуть перед
християнами питання вірності Господу. Та зараз нашим хрестом є
відповідати на це питання в умовах його імпліцитного формулювання, і
позитивна відповідь включає спротив намаганням ще більше відірвати
суспільство від Божого Закону. У тому числі на його базовому рівні
природного закону — тих норм, які зобов'язують усіх людей незалежно від
релігії. Від молитви черниці контемплятивного монастиря користі,
можливо, більше, ніж від вольових зусиль десятка суспільно активних
християн. Та все ж, абсолютна більшість християн живе “у світі” і має
здійснювати відповідну такому стану функцію “солі цього світу”. Особливо
у такі часи як наші.
Загребельний Ігор. Авторська колонка
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар