08.09.2017р. Б. / Польські бляхи і капуста Азарова

Цілком ймовірно, що не один із вас скаже, що може бути спільного в християнського сайту і теми “польських блях.” Але насправді спільного багато більше ніж може видаватися на перший погляд. 

В останні три роки питання “євроблях” стало просто каменем спотикання для доброї частини населення нашої України. Для одних це захоплення, бізнес, стиль життя,  для інших причина для безнастанного ворохоблення та ремствування. Особливе обурення викликають “бляхи” у водіїв зі стажем. Той хто не один рік крутить кермо на українських дорогах, зауважуючи збоку від себе авто на польсько-литовських номерах, рідко коли змовчить і чи то вголос чи про себе, відпустить черговий “комплімент” на адресу його власника. 

Так, ніде правди діти, нерідко таке обурення “польськими бляхами”, а точніше тими водіями, що керують ними цілком справедливе. Певна частина тих власників це молоді, часто ще далеко не досвідчені водії яким довіряти ті потужні і швидкісні машини ще реально рано, але це питання радше до автошкіл і до інструкторів ніж до самих молодих водіїв. Хоча, хіба проблема лише  в якості шоферських навиків водіїв “євроблях”? Чи дійсно всі ті хто обурюються як за кермом власного авта так і різними постами в соціальних мережах, чи всі вони у своєму щоденному шоферському бутті притримуються правил дорожнього руху? Напевно, що ні. Порушуємо всі і чи не найбільше власники саме українських номерів, що стоять на дорогих машинах. Саме володіння таким авто престиж класу робить його, по уявленням такого водія, членом касти недоторканих які можуть робить на дорогах все що заманеться.

Проблема жахливо неймовірно великої кількості аварій на наших дорогах  зовсім не в номерах на авто, не в тому чи написані вони латинницею чи кирилицею. Єдине, що здатне зупинити людину перед порушенням закону, будь-якого закону чи то державного чи то Божого є лише страх. Бо якими б високими фразами про любов, про прагнення принести світло і добро у цей світ ми б не говорили, в реальності нами здебільшого керують не ці шляхетні почуття, а звичайний тваринний страх. Страх перед покаранням.

Історія як минулого, так і сьогодення, свідчить, що в часи усіх рево­люцій, якими б великими чи навпаки маленькими вони б не були за розмахом і якими б високими ідеями не були викликані, головне, щоб відбулося знесення старих державних устоїв, а нові ще не були б закладені — настає епоха беззаконня, анархії, розгулу злочинності. Зникають закони, зникає система карності, а з нею зникає моральність, здоровий глузд і страх. Такі особи в той момент жадають піднятися над усіма, прагнуть бути царями природи, а в нашому випадку королями на дорозі. Тому не машини з “бляхами” є причиною аварійності, а відсутність правової держави в якій перед законом як і перед Богом усі рівні. 

Дилема “польських блях” це насправді конфлікт старого з новим. З однієї сторони ті хто ризикнув, ті в кого дух авантюризму переміг здоровий глузд і вони проміняли стабільність у вигляді “жигулів” та “таврій” з українськими номерами на єврономери на таких машинах про які раніше могли лише мріяти, з іншої - совкове мислення перестрашених радянських дітей. 

Тому питання суспільного ажіотажу навколо “блях” не в “бляхах”, а в заздрості. В тій жабі, що сідає на груди і ловить за шию того чи іншого з нас коли бачимо біля себе когось хто в якийсь момент виявився моторнішим. Всі ті пости та коментарі в інтернеті типу: “вони хочуть їздити на дешевих машинах, а не хочуть платити податок державі”, здебільшого, нічого окрім посмішки не викликають. Певна річ, якщо ця цитата пролунає з вуст людини народженої і вихованої, наприклад  в США то їх ще прийняти можна, але податкова система і українець - це на жаль поки що діаметрально протилежні поняття. Проминуть ще довгі роки поки пересічний громадянин нашої країни зможе ототожнювати податок який платить з ймовірністю покращення державного благоустрою, а не кишені того чи іншого чиновника. Тому, як правило, за цими високими словами турботи про податок знову таки погано приховане звичайне лицемірство та банальна заздрість. 

Інший дописувач більш чесний у своєму обуренні: “я теж купив машину з Європи, але я заплатив розмитнення, а вони купили за безцінь то ж нехай мені держава повертає мої гроші …” і т.д. Ще одна дама залишає наступну думку: “та я понад 30 тисяч доларів віддала за свою машину, а він один з другим купує таку саму машину в три рази дешевше і їздить на литовських номерах...”.  

Мушу визнати, був період коли схожі думки були і в мене. Але в якусь мить на гадку прийшло: “чоловіче - це голос заздрості в тобі говорить, що заважає тобі самому вчинити так само? Продай свою машину і за ті самі гроші купиш вдвічі кращу на “бляхах”...  І хоча насмілитися вчинити так, я так і не зміг, та в усякому разі черв’яка заздрості було придушено.

Протести, так званих, “простих і чесних” громадян проти хитромудрих власників “євроблях”, насправді ніщо інше як бунт “совка”. Відвічне «совкове» прагнення щоби всі були однаково бідні, а не однаково багаті. З цієї причини згадується давній, ще часів союзу анекдот:

Пекло. Казани з грішниками. Відвідувач запитує чергового чорта: 

- А чому біля того казана нікого немає, а майже вся охорона стоїть біля цього одного?

- Та в цьому казані євреї. З ними справжня біда, постійно втекти намагаються, виштовхують один одного, витягують, постійно пильнувати мусимо щоби не порозбігалися.  

- Ну, а чому біля того немає нікого?

- А там все багато простіше. Там українці. Лише один спробує вилізти, інші його відразу за ноги назад тягнуть...

Не смішний анекдот, але на жаль й надалі актуальний. Сидимо в лайні по вуха. А тільки хтось робить спробу вилізти з того смороду, замість того, щоби вилізти вслід за ним, тягнемо його самого назад. Саме завдяки цій такій нашій національній ментальності і були можливими насмішкуваті поради Азарова, коли він коментуючи ціни на дорогу капусту радив вирощувати її кожному вдома бо й сам так робить у себе на дачі. Це глузування міністра соцполітики Реви, що українці забагато їдять і на відміну від економних німців проїдають аж 50% відсотків заробітної плати. І тут він правий, якщо ми мовчки дозволяємо, буквально рахованим особам в державі наживатися на цілій країні, купуючи машини по цінах втричі дорожчих як у тій же Німеччині то ми справді жируємо.

“Євробляхи” - це не виключно можливість їздити на добрих і відносно  дешевих автомобілях, це ще один крок до захисту власного права і гідності дітей Божих.

о. Василь Ткачук

Джерело:  Воїни Христа Царя

07.09.2017р. Б. / Владика Богдан (Дзюрах): «У діяльності Патріаршої курії виявляється турбота про долю нашого народу»

Адміністратор Патріаршої курії владика Богдан (Дзюрах) представив Синоду Єпископів УГКЦ, який відбувається у Львові (Брюховичах) від 3 до 12 вересня 2017 року, звіт про діяльність Патріаршої курії УГКЦ за минулий рік.

У коментарі для Департаменту інформації УГКЦ владика Богдан відзначив, що, на його думку, діяльність Патріаршої курії відображає материнське обличчя нашої Церкви. «Адже саме в комісіях, відділах, департаментах, які виконують рішення і волю Глави Церкви і Синоду Єпископів, виявляється наша турбота про церковне тіло, але рівно ж про долю нашого народу в різних ділянках церковного і суспільного буття», – пояснив єпископ.

Саме тому, зазначив Адміністратор, у звіті звертали увагу на пріоритети як у душпастирстві, так і соціальній місії нашої Церкви, яка проявляється з особливою силою в останні роки в умовах неоголошеної війни проти Української Держави.

За словами владики Богдана, члени Синоду сприйняли звіт досить позитивно. «Дискусія, – розповів владика Богдан, – показала велику предметну зацікавленість діяльністю Курії. Владики висловили побажання, щоб Патріарша курія поширювала свій вплив, свою діяльність за межі України. Бо в силу історії, але також і звички, більшість наших структур концентрують свою увагу на потребах українців в Україні, тому, на жаль, часом обходимо увагою своїх братів і сестер, які живуть на поселеннях, але які також потребують нашої підтримки й солідарності».

Говорячи про нововведення в Курії, Адміністратор відзначив, що з’явився новий Відділ соціального служіння. «І цим Церква хотіла показати велику увагу, яку ми приділяємо різним соціальним питанням, які турбують наше українське суспільство. З іншого боку, це є також прагнення краще координувати величезну кількість соціальних проектів, які вже здійснюються на різних рівнях у нашій Церкві. Зокрема для того, щоб обмінюватися досвідом, посилювати кращі пасторальні ініціативи, аби наслідувати їх в усій Церкві», – додав єпископ.

Крім того, розповів владика Богдан, завданням цього відділу є розвивати соціальне служіння на парафіяльному рівні. Бо ж «покликання Церкви полягає не тільки в тому, щоб прославляти Бога в молитві, служити Літургію, проповідувати Боже Слово, але рівно ж щоб служити своїм ближнім ділами милосердя. Без цього Церква не може жити повнотою свого життя».

У звіті Адміністратор Патріаршої курії підкреслив вагу інформаційної складової в житті нашої Церкви. «Ми маємо Департамент інформації, який успішно діє. Зокрема, у його складі за останні роки розвинулися такі потужні медіа-проекти, як «Живе ТБ» та «Воскресіння. Живе радіо», що дають нам можливість проповідувати Боже Слово в ефірі, через Інтернет і телебачення, завдяки, на мою думку, успішну співпрацю з різними світськими телеканалами. Тут хочу підкреслити високу професійність наших медіа-працівників. Якісний продукт, який вони готують, схвально сприймають не тільки фахівці, а й аудиторія в усьому світі», – підкреслив владика Богдан (Дзюрах).

Крім того, за словами єпископа, у звіті було повідомлено про проведення аудиту Патріаршої курії, який має на меті вдосконалення нашої діяльності. «Реформа Курії, – зауважив єпископ, – була започаткована ще майже десять років тому світлої пам’яті Блаженнішим Любомиром. Зараз настав час переглянути не тільки наші структури, а й діяльність у змінених обставинах в Україні та на поселеннях, в яких виконує своє служіння наша Церква. І адаптувати наші структури, наші підрозділи до нових викликів. Упродовж цього року Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав покликав до життя група аудиторів під проводом владики Кена (Новаківського). Група вже досить успішно попрацювала і презентувала результати своєї роботи Блаженнішому Святославу. Потім ці результати аналізуватиме група вибраних єпископів, які радитимуть Главі Церкви, як краще було б організувати діяльність Патріаршої курії», – сказав владика Богдан.

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

06.09.2017р. Б. / Владика Венедикт (Алексійчук) представив Синоду Єпископів УГКЦ доповідь про сучасний стан молитовного життя УГКЦ

Владика Венедикт (Алексійчук), голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, представив Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який відбувається у Львові (Брюховичах) від 3 до 12 вересня 2017 року, аналіз ситуації літургійного і молитовного життя УГКЦ. Літургійне і молитовне життя УГКЦ є головною темою цьогорічного Синоду.

У коментарі для Департаменту інформації владика Венедикт висловив переконання, що молитва – це найважливіше в житті мирянина, священика, єпископа, патріарха і папи. «Якщо ми не будемо з Богом онлайн, то діятимемо на власний розсуд. Ми завжди маємо свої погляди, стереотипи, знання, але це все з минулого, кожна ситуація унікальна, неповторна. У кожній ситуації ти не знаєш, як правильно чинити. І саме молитва – один із тих моментів, коли ми пізнаємо Божу волю. Тому для мене молитва – найпринциповіше з християнського життя», – сказав єпископ.

«Дуже радий, – продовжив владика Венедикт, – що темою цього Синоду є літургійне і молитовне життя нашої Церкви. Вважаю, що треба буде робити щось набагато більше, ніж цей Синод, оскільки над молитовним життям треба працювати, треба вчити людей молитися. Бо, на моє переконання, люди не дуже навчені молитися, вони не усвідомлюють собі, що таке зустріч із Богом. Люди часто жаліються на неуважність під час молитви. А чому ми неуважні? Бо не усвідомлюємо, із ким зустрічаємося. Молитва завжди дає можливість зустрічі з Богом, і ця зустріч є завжди унікальна й неповторна. У цій зустрічі з нами говорить сам Бог, який знає все».

Єпископ висловив переконання: якщо людина навчиться молитися, то з її життя зникнуть проблеми, депресії, безвихідні ситуації, тому що в Бозі нема проблем, у Ньому є відповіді на все.

На думку архиєрея, не всі богослужіння сьогодні промовляють до людини, не всі приводять її до Бога. Треба дивитися, чому так відбувається. Але можуть бути і добрі богослужіння, але просто сама людина не вміє їх використовувати, щоб через них наближатися до Бога. Тому треба людину вчити цього. Найбільшою проблемою в нас є те, що нема усвідомлення, що молитва є цінністю сама по собі. Молитва – це не є тільки прохання про щось, це є прослава Бога, подяка Богові.

Молитва, на думку владики, сьогодні часто не є частиною нашого життя. І це одна з проблем сучасного світу, який відділив наше життя від реальності. Мовляв, молитва є десь у храмі, чи дома на самоті, десь там. Ні, адже я не дихаю десь, а тут і зараз. «Дуже важливо, – вважає єпископ, – аби ми знаходили час перечитувати тексти молитов. Молитви не придумувалися десь за письмовим столом. Молитва – це пережитий досвід людини, який закарбували й записали. І треба вдумуватися, вчитися, розважати, щоб цей досвід перейняти».

Єпископ розповів, що на Синоді владики хотіли б перейняти досвід літургійної молитви з різних країн і континентів, де є вірні нашої Церкви.

Щодо практичних кроків, то владика радить, щоб у парафіях з'явилися можливості збиратися вірним самим молитися. Таким чином люди б могли поділитися своїм досвідом. «Звісно, – зазначає владика Венедикт, – це спершу буде важко, бо ми не є відважні, але крок за кроком це б розвивалося. Вважаю, що і священик міг би прочитати якусь доповідь, проповідь про молитву... Є дуже важливо ділитися цим. Я впевнений, що Бог, як Отець, кожному з нас дав певний досвід молитви. Тому в парафіях треба творити такі майданчики, де люди могли б переймати досвід одне одного».

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

05.09.2017р. Б. / Церква про функції державної влади

Мета державної влади полягає в створенні передумов для гармонійного розвитку осіб, суспільних груп і всього суспільства. Звідси випливає обсяг функцій державної влади у сферах законодавства, адміністрування та судочинства.

Митрополит Андрей (Шептицький) навчає: «Керівна влада має за мету служити спільному благу, зберігати й боронити природну й істинну свободу громадян, сімей і громадських організацій» [1]. Представники державної влади повинні дотримуватися моральних вимог, які суспільство ставить перед владою. Християни – носії політичної влади – відповідальні не тільки перед суспільством і законом, а й перед Богом.

До основних фунцій державної влади належать: захист від зовнішньої агресії та відповідна зовнішня політика; захист конституційного устрою, окресленого через економічні закони, цивільне та кримінальне право; справедливе державне адміністрування та судочинство; піклування про загальний добробут. Влада покликана піклуватися про спільне благо, визначальними ознаками якого є релігійна свобода, культура, освіта й наука.

[1] – Митрополит Андрей, Як будувати рідну хату? (1942),7.
Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос Наша Пасха», пп.956-958.

Фото: www.telegraf.in.ua

Джерела:     Інформаційна Служба Комісії УГКЦ Справедливість і Мир

Воїни Христа Царя

04.09.2017р. Б. / У Заздрості відбудуться Міжнародні наукові читання «Патріарх Йосиф Сліпий – провісник вільної України»

9 вересня в Музейно-меморіальному комплексі ім. Патріарха Йосифа Сліпого, що в с. Заздрість, відбудуться Міжнародні наукові читання з нагоди 25-ліття перепоховання патріарха Йосифа (1992-2017) «Патріарх Йосиф Сліпий – провісник вільної України». 

Захід відбудеться з ініціативи Центру студій спадщини Патріарха Йосифа Сліпого (США) у співпраці з Релігійним товариством українців-католиків «Свята Софія» (США–Рим), Тернопільською обласною державною адміністрацією, Тернопільсько-Зборівською митрополією УГКЦ, Тернопільським національним педагогічним університетом, Фундацією АНДРЕЙ (Львів).

Цього дня прозвучать такі доповіді: «Ліквідація Греко-Католицької Церкви у країнах Східної Європи (друга половина 1940-х – перша половина 1950-х років): національний аспект проблеми» д-ра Елли Бистрицької, «Патріарх Йосиф Сліпий – нескорений в’язень радянських таборів» Ірини Борко, «Прагнення до єдності. Послання Патріарха Йосифа про поєданяння в Христі» д-ра Михайла Перуна, «Мовний патріотизм Патріарха Йосифа Сліпого» д-ра Ірини Іванкович, «Мистецька спадщина Патріарха Йосифа Сліпого» Олега Сидора (Львів), «"Заповіт" Патріарха Йосифа Сліпого» о. ліц. Марка Ярослава Семегена.

Участь у заході можна взяти за попередньою реєстрацією за електронною скринькою: linguozazdrist@gmail.com до 31 серпня.

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

02.09.2017р. Б. / Неопубліковане інтерв’ю о. д-р. Івана Музички про Патріярха Йосифа

Публікація цього інтерв'ю задумувалася ще у 2012 році і повинна була присвячена 120-літтю від дня народження патріарха Йосифа Сліпого. Саме тоді до мене звернулася журналіст Маріанна Кузан з проханням звернутися до о. Івана Музички, як до одного з найближчих співпрацівників Патріарха, щоб він уділив його. Йому тоді минув якраз 90 рік життя. О. Іван не дуже радо початково годився на це, але опісля, зваживше все, вирішив все ж таки відповісти на питання, які мені електронною поштою переслала згадана журналіст. Своє досить розлоге інтерв'ю о. Іван Музичка видрукував на своїй друкарській машинці і передав мені. А я в свою чергу зісканував його і переслав в редакцію. В силу певних незалежних обставин це інтерв'ю так не було опубліковане. Коли ж недавно я переглядав свій приватний архів, знайшов його і вирішив опублікувати як ще один цінний пам'ятник цього великого чоловіка і Христового воїна - о. Івана Музички. У ньому він розповідає не тільки про патріарха Йосифа, але й про своє життя і служіння. Нехай це інтерв'ю стане цінним його вкладом у справу пізнання та прослави великого Патріарха!

Єрм. д-р Юстин Бойко, студит

1. Після звільнення з таборів Йосип Сліпий, хоч і був живим мучеником за церкву, проте мав дуже мало вірних людей навіть серед своєї пастви! Як Ви пояснюєте особисто собі Вашу близькість до Патріарха Йосипа? Що Вас єднало?

Я не дуже згідний з Вашою думкою у Вашім питанні про те, що Блаженніший Йосип мав мало вірних людей серед своєї пастви, Ви кажете, що мав дуже мало … і то після звільнення. Воно дуже маленька правда, або така правда, що вимагає пояснення.

Блаженніший Йосип був наслідником велетня нашої Церкви митрополита Андрея, який хотів бачити його своїм наслідником на львівськім архиєпископськім престолі. Це було в грудні 1939 року, його хіротонія була майже не відомою. Західна Україна враз зі Львовом була в руках большевизму. Всякий розголос чи важні події треба було скривати чи й держати в таємниці. Всякий ворог шукає за немилими для нього новостей. Навіть арешт наших владик в 1944 році у квітні не був розголошений і підготовка ліквідації нашої Церкви була великим секретом зі сторони тодішнього НКВД.

Ті речі були мало відомі, нарід про них боявся голосно говорити, а «спокійненькі» поголосили про те, мали спокійне пояснення, що всі тоді арешти, а згодом суди були над тими, що в історії і в останніх роках співпрацювали з ворогами українського народу. Хто хтів би про це голосно говорити? Переможець над поганим справді Гітлером проголошував свою волю і гаразд для України. А співробітникам?  Краще мовчанка… Так міг думати кожний.

Для хитрого ворога особа митрополита Андрея не надавалась для такого «екперименту». Точно таке було з голодомором тридцятих роках, про який мовчали і згодом мало або нічого не знали. Блаженніший Йосип не мав часу діяти як архипастир тільки в чотирьох роках і то, коли ще жив митрополит Андрей, коли ще не  була повна певність про перемогу.

По виході на волю ми побачили, кого ми маємо, але і в тій ситуації найшлися такі з поміж нас, що його старання про патріярхат (що поставив Йосип перед  ІІ Ватиканським Собором!) взяли за хибний крок і несвоєчасний, що створило навіть Блаженнішого і витворило непотрібну гризню, яка навіть притемнила його ісповідництво. Не вміємо бути холоднокровними, а діємо в гарячці.

Мій зв’язок з Блаженнішим Йосипом і  «близькість» з ним сталась зовсім непредвиджено: мій єпископ екзарх в Британії, де я працював від 1953 року, з кількома своїми священиками довів мене до того, що я мусів залишити цей мій терен праці і піти «на службу» до Блаженнішого Йосипа в Римі, що він від мене й вимагав. Це нас немов з’єднало і я на таку окрему працю до Блаженнішого пішов. Єпископ, що став майже ворогом Блаженнішого Йосипа, зробив Блаженнішому чи мале добро, що відіслав мене до Риму як потрібного робітника. Мені вчинив біль, а Блаженнішому радість і користь у праці. От те мене і з’єднало з Блаженнішим. Я не радо йшов на тую працю…

1. Які обов’язки Ви виконували поруч з Патріархом?

Які обов’язки мене з Блаженнішим з’єднали? Я міг вибирати і я вибрав видавничу працю і крізь мої очі пройшло понад сотню творів, які я приготовляв до друку, а в новоствореному УКУ в Римі я викладав улюблену мною пасторальну богословію. На інших ділянках працювали інші.

4. Йосип Сліпий завжди був людиною високого духу, багато читав! Але з усього видно, що найкраще Він засвоїв школу життя – сибірський табір! Наскільки таборові умови виживання змінили думку Йосипа Сліпого про світ, людей, Церкву, можливо навіть у питанні віри його погляди якось еволюціонували?

Блаженніший Йосип справді читав багато в дитинстві, в його молодості в часі студій. Це нормальне у високоітелектуальних характерах. Їх називають такими, що «гризуть книги»…

З хвилиною, коли прийняв обов’язок професора в Духовній Львівській Семінарії, ректорство тієї семінарії (понад 400 студентів), його лектура закінчилась цілковито з хіротонією в грудні 1939 року. Він жив, працював, переживав, турбувався всім життям в семінарії і на лектуру оставалость тільки дуже мало часу він жив і працював тим,  що здобув читанням. Жити серед народу і з народом, переживати його злидні і лиха не було можливостей.

Митрополит Андрей, поки міг ходити, йшов між народ, входив в тісні хатинки – хижі гуцулів, перебував годинами в землянках в Сербії і тим життям турбувався з розповідей очевидців.

Але і Блаженніший теж пройшов школу пізнання життя – це його життя в советських  тюрмах і засланнях серед прерізних людей, народів чи навіть рас від боголюбів до останньої сволоти, або як часто Блаженніший висловлювався, з ким стрічався в тих арпіпелагах: «Між тими, з ким я жив був, і геній, і падлєц»… Таборове совєтське життя в переповних тюрмах і лагерах змінили його думки про світ і людей. Він побачив серед людей шляхетність, духовну велич і всяку гниль і мерзотність і схолястичне: Homo est animal sociale,  тобто «Людина – то тварина з розумом» і я певний, що Блаженніший тоді пригадав Шевченків вислів його поемі «Кавказ»: «за кого ж ти розіп’явся, Христе, Сину Божий?». Ні, погляди у питаннях віри в нього не змінились, не еволюціонували. Він жив з вірою і високо цінив молитву. Можу сказати це в певністю.

5. Отче, що на вашу думку додавало сили Йосипові Сліпому ще так активно діяти у Римі, після 18-річного заслання?

Що давало йому сили так активно діяти в Римі на волі? Відповідаю коротко: віра справжнього богослова, молитва, свобода діяти і добро Церкви і її народу. Нас у великому розсіянні сущих! Він зробив з цього гасло: «Істина і любов науки собирає в розсіянні сущих».

Та чи дійсно те гасло діяло в нашій еміграції, яка триває вже сто тридцять років? Ми історично є постійно розсварені. Ріка Йордан притягала до себе ізраїльський нарід розсипаний по всій землі, а в нас аж дві ріки – Дніпро і Дністер ділили нас постійно.

Те гасло записане на будинку УКУ в Римі та мабуть воно діє помалу, а то й забувається. Працював з ним великий митрополит Андрей і продовжував його здійснювати Блаженніший Йосип та успіхи були невеликі. Принаймні, і то тільки з Божою поміччю, бодай усі майже наші землі є зібрані тепер одними границями. То і була візія патріярха Йосипа, яку нелегко було здійснювати в так короткому часі, який отримав він від Господа, а ми поділи продовжували немов який первородний наш гріх.

Завзяття долати той гріх і силу видержувати це змагання давав цей наш гріх, щоб його позбутися. Божа поміч в тому була виразна  і з нею працювали ті два церковні великі мужі двадцятого століття і будуть тії змагання продовжувати їхні наслідники, хоч противні сили самі не уступлять.

6. УГКЦ овіяна багатьма, не завжди правдивими, стереотипами, до її існування досі неоднозначно ставляться як в Україні, так і за ї межами! Зокрема експерти стверджують, що Захід сприймає нашу Церкву з одного боку, як своєрідний додаток до великої Римо-Католицької Церкви, а з іншого боку, ми ніби якийсь камінь спотикання через який діалог між католицизмом і православ’ям не може розвиватись! Чи відчуваєте Ви ці стереотипи працюючи в Римі? Якщо так, то яким чином у світлі діяльності Патріарха Йосипа, ми можемо змінити думку світу про нас?

Наш поворот до церковної єдности, що було великим бажанням і заповітом самого Господа Ісуса Христа («Щоб всі були одно, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, щоб і вони були в нас одно, щоб світ увірував, що Ти мене послав» (Ів.17,21).

Всякі «експерти» та історики створили разом з нами те слово «унія» й «уніяти» і з тим вийшов той «додаток» до «великої Римо-Католицької Церкви»…

Ніякий додаток! Ми вернулися до Христової єдности « щоб вони були одно як і ми» ( Ів.!7,11). Яка ж це перешкода? Сповнили Ісусове бажання, щоб  бути одним і через те не може розвиватися між нами розмова?

Виглядає, що всі ми забули послання Блаженнішого Йосипа «Про поєднання в Христі» з 3-ого червня 1976 року, в якому є такі слова: «Безсторонно кажучи, нема між нами суттєвої догматичної різниці, як те виказують теологічні студії і свідчить історія», і трохи дальше цитує Блаженніший Йосип слова православного митрополита: «Ми такі православні, як ви католики». 

Так постали тії «стереотипи», слово, яке ще більше творить страх з тим, що ми всі разом натворили, не розуміючи ні самі себе, ні Христових так важних слів. Відповідальні власті в Римі не беруть участи в цій нерозумній дискусії, а радше постійно скріплюють заклики до молитви за «з’єдинення», бо в тих полеміках і сварні, що тривають вже сотні років, більше нісенітниць і прихованої злоби, чим широкого бажання сповнити Христове бажання і навіть б вимогу, щоб всі були одно, а св. Павло вичисляє прямо поіменно, як ми з різних національностей і суспільних верств маємо бути «одне», (по грецьки «ейс») в Христі: (Гал.3,28). Читаємо і не хочемо розуміти.

Ми можемо змінити тії «стереотипні» думки спокійними думками і нашою історією, яка так багато вчить, але і вчить теж, що вона (історія) нас нічого не вчить (Це вже слова француза Бальзака…). Блаженніший Йосип вживав в розмовах і твердих слів на всі тії «стереотипи», але, і ми, і приятелі наші, і вороги наші боялися тих слів і вбачали в них навіть… «схизму», зокрема в таких словах як «помістність», «патріярхат», «синодальність» і ін. Вимахують натомість такими словами як «унія», «уніяти», «прозелітизм», «обрядовщина» і т.п.

Замало мав часу Блаженніший, щоб вказати на «здорову думку» і Христову благовість, які зі Святим Духом мають шукати спільно мови, спільної молитви і бажання, щоб сповнити Христовий заповіт, «щоб всі були одно» (один!). Можемо змінити думки світу про нас нашим словом, нашою історією і нашим життям «у Христі Ісусі», яким так захоплювався св. Павло, якого по нинішний день світове жидівство, нажаль, вважає зрадником Старого Завіту, яким ми є братами з жидівським народом, що вперше, здається, сказав публично і відважно папа поляк Іван Павло ІІ Войтила! І тому теж сказав, що Блаженніший  Йосип (маючи на думці наш патріярхат!) боровся за добру справу! Пам’ятаймо про те добре слово папи для нас і про Блаженнішого Йосипа!

7. «День» писав про те, що багато Ви робите для жінок-заробітчанок, які приїхали в Італію у пошуках хліба! За Вашими спостереженнями, який би Ви склали портрет українського емігранта сьогодні? Тут маю на увазі: яка вікова категорія, рівень знання мов, культури країни, патріотичного налаштування, а також чи теперішні емігранти так само активно шукають допомоги у Церкві, чи швидше покладаються на власні сили?

Небагато я зробив добра для наших жінок заробітчанок в Італії. Мушу Вас поправити: вони не шукають хліба! Це такий український галицький зворот слів для тих, що опинились в голоді. Вони, тії жінки, роблять тую жертву (як наймичка у поемі Шевченка з тією назвою…) не в пошуках хліба, якого,  Богу дякувати таки в Україні ще не бракує.

Голодом нищив Сталін нашу селянську верству за те тільки, що ті … селяни любили цю свою землю і вона могла годувати всю Європу; голодом нищив теж Ленін і Сталін у їхніх гулягах всіх, хто хотів жити Христовим Євангелієм, а не «науками» Маркса – Леніна…

Від ХІХ століття, коли голодна на землю Галичина почала свої еміграції, наші робітники-емігранти мали свої різні «портрети». Були всякі – від неграмотних до політичних і вчених. Знаєте про те. Патріотичних чинників було мало. Церква відіграла велику ролю в тих різних еміграціях. Можна велику дисертацію про те написати з етнографії.

Одиноким церковним опікуном була УГКЦерква, не все патріотично!). Не все позитивно. (Як питання з русинами, які в своїм  Нітсбургу практично як русини чи хто там інший ще між ними практично зникають і тепер рушили виправляти свій обряд). До нас українців ставляться як до ворогів, до росіян, думаю, як до братів.

Про майбутність теперішної еміграції важко щось сказати. «Власні сили» тут ні при чому. Організувати своє життя, як це робили попередні еміграції тут теж ні при чому. Дівчата, які тут виходять замуж за італійців, для України пропадуть і зі своїми дітьми стануть італійцями. Інші старші жінки повернуться додому в Україну зі своїми італійськими пенсіями. По собі залишуть тільки добре ім’я українця і його нації. Але якогось творчого впливу серед свого окруження, окрім доброго імени  не є вони в силі створити і остануть німою еміграцією…

8. Ви прожили довгий та не простий життєвий шлях про що Ви шкодуєте, і за що особливо вдячні Богові?

Та, прожив я довший вік, я вийшов з бідної селянської родини і все, що здобув – то Божа ласка і Божа поміч. Жалітись не маю зовсім на ніщо. Ціле життя вчився я і мав все велике число добродіїв і добрих людей, що мені помагали. Вони були для мене Божим даром від вчительки польки у перших клясах початкової дуже доброї школи в моїм ріднім селі до професорів філософії і богословії (один з професорів філософії є італійським філософом і був знаменитим філософом педагогом).

Кількох професорів богословії були світового калібру – їм завдячую дуже багато. Признаюсь, я Богові вдячний за стільки добродіїв, з якими  я здобував стільки наук. Навіть моя дуже припадкова участь в нашій Дивізії «Галичина» дала мені багато для життя. В першій «Дивізії» я був в дивізійній оркестрі, в якій я немов закінчив мої музичні здобутки, в другій Дивізії по Бродах через недугу мене прилучили до санітарної служби, в якій я під рукою австріяка лікаря здобув багато корисних медичних практичних наук, які мені так багато помогли в моїй душпастирській праці, в якій лікарі потребували моєї співпраці, а я потребував Їхньої помочі для багатьох «наших»(!) пацієнтів з великою користю для тих хворих, яких ніколи не бракувало. За все це дякую постійно Богові і можу відважно сказати про своє життя, Що ціле моє життя провадив мене Бог, якому завдячую все до найменшої йоти. Боюсь, щоб, пишучи це, я не вийшов як побожний чванько…

9. Останнім часом про Вас мало пише українська преса, які обов’язки служіння на Вас покладені сьогодні? Що з того, що Ви навчились у Патріарха Йосипа допомагає Вам найбільше?

Не думаю, що преса мною цікавиться, а пишу принагідно та й старий я вже до писання. Коли це пишу, я став звільнений з останніх моїх обов’язків ректора і душпастиря при базиліці  св. Софії в Римі. Нарешті (я так говорю!) я вільний чоловік.

Я без обов’язків. Ще помагатиму для видання двох збірників, що зроблю в цім році для Інституту ім. Климента папи в Римі. В тім я доброволець (як був у Дивізії «Галичина»!).

Що я навчився у патріярха Йосипа? Працювати безупину. Він про тую свою «звичку» постійно працювати говорив: «Будь коли я приходив до кімнати Митрополита Андрея, він все був при якійсь праці. Він все працював, щось робив, або читав чи молився, але все був зайнятий».

Таким і я став і це одідичив я теж від мого Батька. Він все був зайнятий. В неділі він з великою радістю переглядав свою пасіку і я від нього і пасічництвом теж занимався, про що я ніколи не признався Блаженнішому Йосипові, бо був би мене зробив напевно патріяршим пасічником, бо придбав для УКУ в Римі і пасіку з усім устаткуванням, щоб студенти цілий рік пили свій чай з медом.

10. Що додає Вам сили? Здогадуюсь, що у Вас є якась «глобальна мрія», яку Ви висловлюєте Богові у молитвах, чи можете її нам озвучити?

Де беру сили? На це не маю відповіді. Признаюсь – не вмію сказати. Не можу бути незайнятим. Бувають нераз ситуації, коли сам зі себе сміюсь.

З людського боку в тих постійних зайняттях все роблю з планом. Навчився з війська, що кожен наступний день має свій плян праці і зайняття. Під кінець вечора знаю, що буду робити в наступний день. Кожна пора дня має свій точний план і я його точно виконую. Про інші секрети не хочу писати, бо читач може не повірити.

Думка про Божу поміч чи в радості, чи в смутках, чи в невдачах, чи небезпеках є все з Богом. Мені видається, що таке життя серед постійних зайнять є цікаве. Один однісінький клопіт – то так званий «час», чомусь він дуже скоро проходить. Я з дивом здивувався, коли мені сказали, що я маю дев’ядесят років! То була неприємна несподіванка.

Джерело:  Воїни Христа Царя

01.09.2017р. Б. / УГКЦ організовує круглий стіл на тему: Біблія про єдність Церкви

Все частіше у нашому суспільстві обговорюється ґенеза та перспектива ідеї Єдиної Помісної Церкви в Україні та набуття українськими Церквами нового канонічного статусу. Зважаючи на важливість цієї ідеї для нашого народу, Українська Греко-Католицька Церква організовує  круглий стіл (дискусію) на тему: Біблія про єдність Церкви.

Головною метою є спроба розпочати обговорення тематики Єдиної Церкви, беручи за основу тексти Святого Письма.  Спробуємо відповісти на запитання: чи існують у Святому Письмі тексти щодо єдності Церкви? Чи існує сьогодні реальна модель майбутньої єдності? На якому фундаменті має будуватись ідея Єдиної Помісної Церкви в Україні – про це будуть міркувати разом експерти та фахівці богослови з різних конфесій.

Коли: 7 вересня (четвер) о 17.00

Місце проведення:  Київський центр УКУ (вул. Івана Мазепи, 10A)

Організатори: Українська Греко-Католицька Церква

Спікери:

- о. Юрій Щурко, завідувач кафедри Біблійних наук УКУ, доктор біблійного богослов'я, священик УГКЦ (Львів)

-  протоієрей Олег Скнарь, викладач кафедри біблеїстики Київської Духовної Академії УПЦ МП (Київ)

- протоієрей Віталій Клос – завідувач кафедри церковної історії Київської Богословської Академії УПЦ КП, доктор церковно-історичних наук (Київ)

Модератор:
– протоієрей Ігор Шабан, голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн

Вхід вільний

Джерело:  Воїни Христа Царя