15.09.2014р. Б. / ХРИСТИЯНИ УКРАЇНИ МАЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ФІЗИЧНЕ ВИЖИВАННЯ НАРОДУ І ЦЕРКВИ

Новий тиждень розпочався для України початком виборчих перегонів, які на певний час змусять суспільство забути про криваві жертви на Сході, про мародерства, вбивства, тортури, викрадення, про несправедливість. Але забуваючи про них, суспільство їх не позбудеться.

Нормальна людська психіка прагне сховатися, не пам’ятати про усе це насильство, жорстокість. Але труни героїв та герої-каліки будуть і далі стукати до серця, до совісті.

Синод єпископів УГКЦ, вочевидь, свідомий усього страхіття війни, звернувся до всього світу з драматичною апеляцією: «Україна спливає кров’ю! Зупиніть кровопролиття!». «Сьогодні мовчанка чи бездіяльність, небажання визнати всю драматичність ситуації, яка склалася в нашій країні, можуть зробити кожного не просто німим чи байдужим свідком, а й співучасником гріха вбивства, що кличе про справедливість до неба, як про це говорить Священне Писання: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4, 10).»

Ці слова зверненні не тільки до країн Заходу, але й до кожного з нас. Ми часто здивовані млявою реакцією Заходу на події в Україні. Здивовані його лицемірними заявами, політичними ігрищами і реальною бездіяльністю. Але погляньмо перш за все на самих себе. Кожен має поставити собі питання: що я роблю для перемоги?

Не всі покликані взяти в руки зброю, щоб боронити рідний Край, але всі покликані до молитви. Не кожен може займатися волонтерською діяльністю, але кожен може допомогти волонтерам. Не кожен може збирати гроші на військо, але кожен може хоч вдовину лепту кинути в скриньку, яка своїм вмістом рятуватиме наших захисників.

Кожен може і мусить рятувати сам себе і усе суспільство від розчарування. Адже в нашій ситуації розчарування – найкраща зброя не лише ворога людських душ, але і його посіпак з «русскаго міра». Розчарування народжується там, де особа нездатна сприймати об’єктивну реальність і втікає в дитяче очікування цілком нереальних речей. Розчарування процвітає там, де в серці вже панує зневіра і відчай, але не поневолює людини, яка витриває в молитві. Ісус нам дав досконалий рецепт виходу з такої ситуації: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26, 41). Якщо будемо чувати і молитися, то розчарування, навіть якщо і спробує навідатися у наше життя, просто опиниться поза нами.

Наше суспільство здебільшого усе ще є глибоко інфантильним, таким, яке очікує нереальних речей, постійно вірить у чудові казки від політиків і пройдисвітів, оскільки само є дуже далеким від Бога та Його Церкви. Розчарування уже зараз запустило свій отруйний сік у його пори. А після парламентських виборів, як тільки-но нова Верховна Рада не сотворить чуда всезагального достатку і миру, всеохопної справедливості, розчарування вибухне з новою силою, цілком можливо – у формі бунту. І саме тому, зараз, у цей момент, нашому суспільству критично потрібні християни – люди молитви.

Тому найперше ми, християни України, мусимо зрозуміти кілька основних моментів.

Єдиним Спасителем є Ісус Христос, і немає іншого імені, в якому би було спасіння (див. Ді 4, 8–12). Мусимо перестати очікувати помочі та спасіння від Заходу. Західні правителі мають свої політичні інтереси, і ми можемо з тих інтересів скористати, але не більше. Ми дивуємося, що Захід так літепло реагує на ситуацію в Україні. А даймо собі відповідь на питання: як Захід реагує на кризу багато гіршу, ніж в Україні, в Сирії та Іраку? Чому нас шокує, що відверто проросійську позицію виявляють уряди певних країн, чиї бізнесові інтереси тісно прив’язані до РФ, а взагалі не звертаємо уваги на те, що уряди деяких країн ЄС вирішили скористатися кризою в Іраку і торгують на півночі цієї країни з кривавими джихадистами, які провадять геноцид християн? Нас дивує, що для Європи дешевшою є українська кров, аніж російський газ. Але тут нема нічого дивного. Для Європи дешевшою була і хорватська, і боснійська, і албанська кров, аніж кувейтська нафта. Для Європи кров християн Сирії та Іраку дешевша від іракської нафти та усмішки президента сировинного придатку, який розташований на схід від наших кордонів. Надіятись на безкорисну, спонукану мораллю допомогу Європи чи США не доводиться. Єдиною нашою надією і спасінням є Бог!

Слід не забувати про наших братів християн зі Заходу. Адже вони можуть тиснути на уряди своїх країн, щоб ті адекватніше реагували на війну в Україні. Богу дякувати, маємо таку підтримку не тільки молитовну, але й діяльну – спробами впливати на політику країн, які би могли зупинити агресора. Але ця підтримка поки що слабка і не надто активна. І в цьому не тільки і не стільки вина християн Заходу, як нас самих.

За останніх кілька років християни Заходу не раз переживали нападки своїх урядів, їхня боротьба з ґендеризмом набуває досить гострих форм. У той самий час Москві вдалося через свою пропаганду на Заході показати себе захисницею традиційних цінностей. Тому, на превеликий жаль, багато хто з християн Заходу в Московії бачить союзника проти одурілого західного лібералізму. І мало хто на Заході знає правдиву суть путінізму, а ще менше – суть українсько-московитського конфлікту. Дуже багато християн Заходу навіть собі не уявляють, що у нашому випадку йдеться про фізичне виживання Церкви.

Ми, особливо греко-католики, часто маємо доволі розлогу мережу друзів на Заході. Активуймо їх! Стараймося доносити правду в соціальних мережах не тільки українською мовою, стараймося друкувати наші статті про ситуацію в Україні у західних християнських часописах. Не біймося говорити правду, не біймося зневаг і нападок. Якщо ми не докладемо зусиль, щоб достукатися до совісті християн Заходу, за нас цього ніхто не зробить. Несімо правду про Україну! Не забуваймо разом з тим казати правду і про нацистську сутність «русскаго міра».

Правдою є, що в час, коли єпископат УГКЦ закликає світ допомогти Україні, декому у Львові кортить розпалити католицько-католицьку неприязнь. Не слід звертати увагу на цих недолугих провокаторів, які рано чи пізно відійдуть в небуття разом з усією агентурою ФСБ. Перш за все, саме ми, християни України, маємо об’єднати усіх, кому залежить на обороні нашого Краю перед навалою «русскаго міра», у спільній молитві та братній взаємодопомозі.

Святіший Отець Франциск звернувся до всіх, а до нас, католиків, в особливіший спосіб: «Жадібність, нетолерантність, бажання влади – це причини, які стимулюють військові рішення, і вони часто виправдовуються ідеологією; але на початку є спонтанність, спотворений імпульс. Ідеологія – це оправдання, і якщо немає ідеології, є відповідь Каїна: «Яке мені діло до мого брата?»». Ідеологія «русскаго міра» є власне однією з таких людиноненависницьких розпалювачів воєн. Тому потрібно протиставитись їй – не тільки і не стільки через побоювання – дійсно християнським життям і пропагандою правдивих цінностей християнства. Ідеологія боїться правди. А ідеологія замішана на християнстві боїться правди ще більше. Перед лицем правдивого християнства вона зникає, «як роса на сонці».

Війна – це найгірше безглуздя і один з найстрашніших злочинів. І мусимо собі це усвідомлювати. Папа Франциск нагадав, що від воєн сьогодні продовжує гинути велика кількість людей. «Чому це можливо? А тому, що і сьогодні за кулісами стоять інтереси, геополітичні плани, жадоба грошей і влади, індустрія озброєнь, яка здається дуже важливою! І ці планувальники терору, організатори конфліктів і торговці зброєю написали в серці: «Яке мені діло?», – сказав Папа.

Саме ці слова світ проігнорував, вхопившись за папський вислів про третю світову. Це є в природі ЗМІ, робити сенсації. Проте, не зважаючи на тріскотіння ЗМІ, маємо вловити суть цих слів. Стати проти війни. Шукати миру. Але також мусимо й усвідомлювати, що війна з московитським агресором триватиме доти, поки він або не буде переможений, або не поневолить нас. Саме тому мусимо зберігати реалістичне розуміння ситуації, щоб не впадати у відчай чи розпуку, чи у безглуздий пацифізм.

Бог є Той, Хто дарує перемогу і мир. У Нього маємо просити, щоб Він змилосердився над гріхами нашого народу й дарував йому перемогу і мир. Цього, крім нас, ніхто не зробить. Відповідальність за мир в Україні маємо ми – християни України. Відповідальність за наше фізичне виживання і фізичне виживання та свободу нашого народу, нашої Церкви є саме на нас – християнах України. Ми мусимо докласти усіх зусиль заради перемоги, яка уможливить вільний розвиток народу і Церкви.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

15.09.2014р. Б. / Заклик хорватського єпископату до молитви за християн України – ще один промінь світла у темряві наших страждань

Хорватський католицький портал «Bitno.net» з нагоди загальнонаціональної молитви за Україну, яку місцевий єпископат організував 14 вересня цього року, опублікував статтю о. Ореста Вільчинського, керівника проекту «Католицький оглядач»  про ситуацію в Україні. Пропонуємо до Вашої уваги переклад цієї статті.

Неділю 14 вересня хорватські єпископи проголосили днем молитви за християн України та Іраку. Ситуація з переслідуваннями християн у Іраку в світі є порівняно добре відома, але ситуація з терпіннями та переслідуваннями християн в Україні, яка ділить з членами ЄС той самий континент, є менш відомою.

Церква в Хорватії має доволі багато зв’язків з українськими католиками. Наприклад, після падіння комунізму Хорватська провінція Товариства Ісуса навчала у своєму Філософсько-Теологічному інституті у Загребі певну кількість українських семінаристів. Також і Джяковацька єпархія у своїй єпархіальній семінарії навчала українських майбутніх священиків. У 1996 році блаженної пам’яті Загребський Архиєпископ кардинал Франьо Кухарічь виконував функцію папського легата на святкуваннях в Україні 400-річниці Берестейської Унії. З 1999 по 2002 рік функцію Апостольського нунція в Україні виконував Архиєпископ Нікола Етеровічь, хорват за національністю. Також Католицька Церква в Хорватії голосом Загребського Архиєпископа Йосіпа Бозаніча одна з перших запевнила українців у своїй молитовній підтримці перед лицем російської агресії.  

Трагічні події в Україні багато в чому подібні до трагедії, яку Хорватія переживала впродовж Вітчизняної війни за незалежність. Маси біженців, дикунські вбивства цивільного населення, знищені церкви, окупація частини державної території. І «підтримка» міжнародної спільноти, яка здебільшого, залишається на рівні розмов і заяв. Як у минулому Хорватія, так тепер Україна стикається з тим, що сусідній народ і держава потонули у безумстві національного та віросповідного шовінізму і ненависті. Так само як це було в Хорватії, тепер в Україні вервичка на шиї національного гвардійця стала символом боротьби за право на існування та свободу віросповідання.

Багато католиків Заходу, стикнувшись з антихристиянськими діями власних урядів, але й і з впливом російської пропаганди, бачачи в Росії останню твердиню християнських цінностей, часто помилково сприймають війну в Україні. Це насправді не є дивно. Багато було католиків, які в часі перед ІІ Світовою війною прагнули в Гітлері та Муссоліні побачити оборонців християнства, так само, як зараз деякі християни на Заході прагнуть такого оборонця побачити в Путіні.

Але Ісус сказав, що за плодами можемо пізнати правдиву природу речей. І дійсно, насправді Росія на словах виражає відданість традиційним цінностям. Але саме Росія очолює світові рейтинги по кількості розлучень, абортів, пияцтва, наркоманії. Російська армія уже давно відома як розсадник гомосексуальної проституції. Російська православна церква стала джерелом шокуючих гомосексуальних та педофільних скандалів. Росія стрімко втрачає своє православне населення саме через брак народжуваності. Путін заявляє про близькість російського православ’я з ісламом, а не з іншими формами християнства. Росія однією рукою приймає закони про заборону гомосексуальної пропаганди, а іншою нагороджує високими державними нагородами представників бомонду, які активно пропагують гомосексуальний спосіб життя.

Сьогодні на українських теренах, окупованих Росією, ми стикаємось з антикатолицьким, антипротестантським, антисемітським терором. Російський терор розповсюджується навіть на православних одновірців – на представників київського патріархату. Існує навіть терористична організація, яка носить назву «Російська православна армія». Власне ця «армія», судячи з усього, в дуже жорстокий спосіб закатувала чотирьох протестантських лідерів. Було також викрадено та мучено і католицьких східного та західного обрядів та православних священиків немосковської юрисдикції. Російські терористи обстріляли греко-католицьку катедру в Донецьку, а з окупованих частин Донецької та Луганської областей росіяни вигнали усіх католицьких та православних священнослужителів. 

На визволених теренах знайдено масові поховання замордованих у страшний спосіб людей. Властиво в одній з таких ям жаху і знайдено у місті Слов’янську тіла чотирьох протестантських лідерів. Жахлива мученицька смерть загрожує на окупованих росіянами теренах кожному, хто не належить до Московського патріархату.

У час цих випробувань українські католики, православні та протестанти моляться за мир у своїй Батьківщині. Греко-католики мають молитву кожного дня о 21 годині за київським часом, тобто о 20 годині за середньоєвропейським часом.

Християнські церкви та спільноти в Україні організовують харитативну працю з біженцями та пораненими. Греко-католики подбали також і про військових капеланів для сил правопорядку та війська, а також капеланів у військових госпіталях.  Варто зауважити, що греко-католицьких капеланів у війську, особливо в зоні бойових дій, добре сприймають і вояки православного віросповідання, які борються за українську незалежність.

В часі, коли російська військова агресія стала для українців щоденною реальністю, а Захід залишається на рівні голослівних обіцянок і заяв, або гірше того – антиукраїнських випадів, українські католики часто відчувають себе забутими з боку своїх братів-одновірців. А поведінка російських окупантів підтверджує той факт, що російська окупація загрожує не тільки фундаментальним правам людини, але й, як висловився Апостольський нунцій в Україні Томас Ґалліксон, самому фізичному існуванню Католицької Церкви в Україні.

Саме тому 10 жовтня цього року єпископи УГКЦ апелювали до світу: «Україна стікає кров’ю!».

«Ця мирна суверенна держава зазнала прямого військового вторгнення з боку північного сусіда. Сотні одиниць важкої зброї і техніки, тисячі озброєних найманців та військових регулярної армії Росії перетинають кордони України, сіють смерть і знищення, незважаючи на перемовини про перемир’я та дотеперішні дипломатичні зусилля. Водночас триває нечувана за масштабами ненависті та спотворення істинного стану речей пропаганда, яка є не менше руйнівною, ніж зброя масового ураження.

Увесь світ став свідком, як упродовж останніх місяців на теренах України агресор чинить злочини проти людства. Цілий світ сколихнуло злочинне збиття малайзійського літака, через що загинуло 298 осіб з 10 країн світу. Тисячі людей, зокрема жінки та діти, були безоглядно вбиті; багатьох із них не вдалося навіть гідно поховати. Численні поранені змушені просто чекати смерті через недосяжність медичної опіки. Тисячі людей викрадені та зазнають тортур і привселюдного приниження людської гідності. Сотні тисяч біженців вимушені покинути свої домівки через загрозу їхньому життю і небезпеку смерті. Якщо негайно не зупинити ці злочини, то з настанням зимових холодів кількість жертв зросте в десятки разів. Той, хто вбиває людей в Україні, завтра не завагається повернути свою зброю супроти будь-кого в своїй країні та поза її межами, атакувати будь-яку державу світу.

Перед лицем таких тяжких злочинів ми взиваємо до сумління віруючих людей різних релігій і віровизнань, звертаємося до всіх людей доброї волі, керівників держав і членів світового співтовариства: «Зупиніть кровопролиття в Україні!» Сьогодні мовчанка чи бездіяльність, небажання визнати всю драматичність ситуації, яка склалася в нашій країні, можуть зробити кожного не просто німим чи байдужим свідком, а й співучасником гріха вбивства, що кличе про справедливість до неба, як про це говорить Священне Писання: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4, 10)» - звертаються українські єпископи до світової громади.

У цьому трагічному для України часі кожне слово Папи про Україну – це промінь світла і підтвердження того, що Церква за нас. Тому і заклик хорватського єпископату до молитви за Україну – це внесення ще більше світла у темряву щоденних терпінь українських католиків.

о. Орест Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

14.09.2014р. Б. / Єпископи УГКЦ закликали Захід не стати співучасниками «гріха вбивства»

Єпископи УГКЦ попередили про те, що Україна зараз "стікає кров’ю", і закликали західні уряди не стати "співучасниками гріха вбивства".

Про це передає Католицька служба новин (CNS) 11 вересня 2014 року.

"Наша мирна суверенна держава піддається прямій військовій інтервенції північного сусіда: сотні одиниць важкого зброї і техніки, тисячі озброєних найманців і солдат Росії перетинають кордони України, сіючи смерть, нехтуючи умовами припинення вогню і останніми дипломатичними зусиллями ", - заявили єпископи.

Заява була опублікована 10 вересня під час засідання Синоду Єпископів УГКЦ.

У Зверненні також йдеться про те, що "реальний стан справ" в Україні спотворюється пропагандою, яка досягнула "безпрецедентного рівня брехні і ненависті". "Перед обличчям таких тяжких злочинів, ми кличемо до совісті віруючих усіх релігій та конфесій. Ми звертаємося до всіх людей доброї волі, глав держав та членів міжнародного співтовариства: зупинити кровопролиття в Україні", - сказали єпископи.

Чиновники Європейського Союзу заявили, що будуть просуватися вперед з новими економічними санкціями, в тому числі відмовою в доступі до європейських фінансових ринків для російських нафтових і газових компаній.

Українські єпископи наголосили, що багато людей були викрадені, піддані тортурам і публічно принижені, а сотні тисяч біженців були "змушені покинути свої будинки у зв'язку з погрозами».

"Ми особливо закликаємо до відповідальних дій тих, кому Господь дав владу, щоб прийняти необхідні рішення... для відновлення миру і безпеки в Європі. І знову ми просимо всіх віруючих і людей доброї волі молитися за кінець агресії та відновлення міцного і всеосяжного миру".

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

13.09.2014р. Б. / Празник і проща до Корсівської Богородиці: До перемоги з Богородицею!

14 вересня 2014 р. в селі Корсів Бродівського району, Львівської області, відбудеться святкування на честь чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.

Парафія св. Івана Христетеля (с. Золочівка, Золочівський р-н, Львівська область) запрошує всіх бажаючих до п’ятої пішої прощі, яка розпочнеться 14 вересня о 5.30 год. з м. Золочева відправлятиметься автобус із прочанами до Бродів для участі в пішій прощі, яка рушає о 06.30 год. від храму св. Юрія міста Броди. 

За довідками тел. +380 96 95 60 766.

Намірення прощі: Перемога Українського народу.

Розклад Богослужінь у Корсові на 14 вересня цього року:
10.00 год.- Утреня.
11.00 год.- Освячення води.
12.00 год.- Зустріч прочан. Молебень до Богородиці.
12.30 год.- Свята Літургія. Молитви за Батьківщину і наш народ. Молитви за оздоровлення. Спільна молитва для отримання повного відпусту.

Історія Корсівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.

Серед численних чудотворних місць, які вибрала Пресвята Діва Марія на нашій землі є село Корсів, на межі Галичини і Волині. Найбільшим скарбом села є чудотворна ікона Матері Божої.

Про давню історію ікони дізнаємося із народних переказів і записів метричних книг та низки історичних джерел. Цю реліквію в часи переслідування Святої Унії царським режимом принесли з Почаєва до Корсова у 1831р. два брати Гайворони, василіяни, і залишили її на зберігання своїм родичам. Через деякий час ікона відзначилася численними чудами. Тому побожні власники передали її до сільської церкви, де реліквію з великими почестями помістили над головним престолом.

Серед 50 офіційно зареєстрованих у книзі - літописі найважливіших чуд, найбільше приділено уваги події 1831 року. Того року у краю панувала епідемія холери. У згаданому літописі читаємо: "Парох церкви о.Петро Лотоцький разом із парафіянами, які ще залишилися в живих, звернувся в щирих молитовних благаннях до Пресвятої Богородиці відвернути від села страшну пошесть холери. Це було в день Покрови Пресвятої Богородиці. До церкви на Святу Літургію, на молитву до Пр. Богородиці прийшли всі ,що залишились здорові, в хатах залишились тільки хворі. Після торжественної Літургії сталося чудо. Холера відступила. Навіть ті, що були хворі, навіть ті, що вже не сподівалися вижити, виздоровіли..." Підтвердженням зцілення було вилете із золота серце із датою 1832р., яке знаходилося на оксамитовому полотні під іконою. Поряд були ще понад 70 срібних і золотих дарів-вот, свідчення інших оздоровлень. Ці дари зникли під час переходу церкви в лоно УГКЦ у 1991р.

Папа Римський Пій ХІ своєю Грамотою від 11 листопада 1924р. на основі матеріалів Духовно-світської комісії, скерованої до Корсова за дорученням Митрополита Андрея Шептицького, надав церкві Апостола і євангелиста Луки право спеціального відпусту - у день Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня. Сьогодні, за дозволом церковної влади, цей відпуст відбувається на свято Положення чесного пояса Пресвятої Богородиці 13 вересня. Переноситься на ближчу неділю до 13 вересня.

Чимало людей і в теперішньому часі, які відбувають прощу до чудотворної ікони Богородиці у Корсові, одержували оздоровлення як для душі так і тіла.

Джерело:   Воїни Христа Царя

12.09.2014р. Б. / Полтавський священник бере участь в АТО

Полтавський греко-католицький священник отець Максим відправився в зону АТО, щоб взяти на себе обов’язки військового капелана. Він розповів про війну, мир і про те, чому солдати починають вірити в Бога.

Полтавський греко-католицький священник отець Максим вже 2 тижні їздить по обстріляному Донбасу разом з нашими військовими, несучи на собі обов’язок військового капелана. Веде службу для бійців Національної Гвардії, а проживає в самому Слов’янську. Отець Максим погодився з нами поспілкуватися, і розповісти про те, що побачив на цій неоголошеній війні.

— Що вас підштовхнуло і чи вагалися взяти на себе обов’язки військового капелана?

— Я звичайна людина. Страх, перед тим, як їхати на війну, був, але беручи приклад отців церкви, які жертвували своїм життям заради інших, прийняв рішення стати капеланом. Крім того, на все воля Божа. Я одружений священник. З боку батьків і дружини переживання були, щодо мого рішення. Але якби ми слухалися своїх жінок, матерів, то напевно що сьогодні не було б кому захищати свою країну. Не кожна жінка може відпустити свого чоловіка, не кожна матір може відпустити свого сина туди, де на нього чекає небезпека.

— Які обов’язки у військового капелана?

— Це питання складне, одразу важко сказати, воно потребує тривалих міркувань. Я просто скажу, що роблю я. Даю різного роду лекції, щоб розповісти про їхні обов’язки, як зберегти людську гідність, провожу літургії, сповідаю, причащаю, маю різні духовні бесіди з ними. Я виконую роль психолога. Солдатам і офіцерам на війні потрібні такі розмови.

— Молитва на війні допомагає солдатам?

— Ми, священники, на фронті всі спілкуємося. Із нашого досвіду, з нашої власної статистики, там, де є молитва, де є священник, немає жертв. Або якщо вони є, то вони мінімальні. Тут дійсно відбуваються чуда. Тверді атеїсти починають вірити в Бога.

— Вам солдати розкривають душу, про що вони говорять, що їх тривожить?

— Багато солдат одружених, мають дітей. Найбільше їх турбує, як бути з цим, хто подбає про них. Такі проблеми повинна вирішувати держава.

— Як бійці відносяться до смерті?

— Їх не так турбує питання смерті, як те, хто потурбується про їх родину. Для тих, хто вже був у бойових діях, біля кого кулі свистіли, смерть відходить на задній план. Хлопці, які неодружені, кажуть, що їм легше, простіше, вони вільніші.

— Яке в них відношення до ворога, вони його ненавидять?

— Ненависті, я не відчув. Тут є різні розмови, але щоб так прямо сказати, що вони ненавидять тих людей, які стоять з того боку, я цього не помічав. Вони розповідають різні ситуації, коли над ними знущалися, чи над їхніми друзями. Але такого, що вони ненавидять, хочуть помсти, чи ще чогось, що не відповідає людській гідності, я тут не чув.

— Ставлення до Бога у людей на війні змінюється?

— У мене було багато людей, які вперше приступили до сповіді. Я думаю чим ближче до фронту, тим більше людей починає вірити в Бога. З іншого боку, тут є всі необхідні умови, щоб пересвідчитися, що Бог все таки є. Ті, що ніколи не ходили в церкву, або ходили декілька разів за життя, тут починають вірити.

— Службу кожного дня проводите?

— Служу вранці і у вечорі. Крім цього, протягом дня заходжу до хлопців, трохи з ними поговорю, дехто до мене приходить. Тут кожного треба підтримати. Хлопці стають рідними один для одного. Особисто для мене вони стають мої діти, мої брати. Я їжджу по фронту і питаю чи все добре з ними, телефоную кожного дня, переживаю за них як за власних дітей. Тут ми одна велика родина, зі спільною ідеєю, спільними поглядами.

— Багато солдат приходить на божу службу?

— У неділю і свята майже всі солдати приходять, причащаються, сповідаються. Кожного дня по різному, дивлячись які обставини.

— Українські військові відчувають гріх за вбивство ворога?

— Деякі відчувають, тому з цим треба працювати. Я їм пояснюю, якщо до тебе в дім приходить якась особа і починає поводитися, як господар, то ти повинен цього не допустити. Це є твоїм обов’язком. Сьогодні ворог тут, а завтра він може піти далі.

— Якщо ми захищаємо свою землю, вбивство ворога не є гріхом?

— Доктрина справедливої війни є допустима. Щоб вести справедливу війну, треба використати всі дипломатичні шляхи для залагодження конфлікту. Я думаю, наша країна робила все можливе, щоб не допустити кровопролиття, всі шляхи, які тільки могла, навіть, можливо, забагато, інші країни б так довго не терпіли. Сьогодні питання не стоїть вбити чи не вбити, сьогодні стоїть питання, щоб захистити своїх дітей, захистити життя своєї родини. Якщо хтось залізе до тебе до дому, і буде домагатися твоєї дружини, вбивати твоїх дітей, якщо ти скажеш, що гріх, не можна вбивати ворога, тоді ти зробиш ще більший гріх. Ми маємо обов’язок захищатися, навіть якщо доведеться забрати життя у когось іншого.

— В небезпеку у зоні АТО потрапляли?

— Не буду геройствувати. Скажу вам, що у мене фактично тільки один раз були такі обставини. Я служив літургію недалеко біля Луганська, стріляли «Градом», але за декілька кілометрів від нас. Безпосередньо учасником бойових дій не був.

— Трохи розкажіть про ваш побут, де мешкаєте, як проходить день?

— Я мешкаю в різних місцях. Спочатку жив у наметовому містечку, сьогодні вже у Слов’янську. Тут нормальні умови для житла. Роблю виїзди на різні блок-пости, говорю з хлопцями. Говоримо про політику, про історію, про культури, про мистецтво. Тут є дуже багато геніальних людей, кожному в очі вдивляєшся і бачиш світло, гарна особистість, геніальна людина. Так не хочеться, щоб ці хлопці гинули, бо вони є найкращими синами нашої України.

— Часто говорите про політику, що думають солдати?

— Про політику стараємося не часто говорити, але просто не можеш про це мовчати, бо вже дістало. Сподіваюсь, Бог дасть розуму для нашої політичної влади, щоб вона приймала адекватні рішення, що до тих ситуацій, які склалися на Україні.

— Що змусило добровольців іти на війну?

— Знаю багато людей, які мають хороші місця праці, заробляли дуже добре, але пішли воювати, хоча могли б жити добре при будь-якій владі. Звичайно, це є хлопці сміливі. Коли дивишся в їх очі, то видно який вогонь патріотизму, любов до батьківщини в них палає. Вони сміливі, хоробрі, мужні, що тут сказати — справжні герої.

— Багато хлопців у Національній Гвардії з Полтавщини?

— Так. Є з самої Полтави, Лубен, Кременчука. Всі разом служать з київськими, львівськими хлопцями.

— Війна змінила ваше життя?

— Я почав більше любити наш український народ. Побачив квіт нашої української нації. До поки є такі хлопці, то в нас є майбутнє.

— За рідними, що залишилися вдома, сумуєте?

— У мене наскільки насичений графік, що я часом і забуваю їм телефонувати. А потім уже телефонує дружина, батьки. Питають, чи все добре, чи нічого не сталося. Стараюся хоча б два рази на день поспілкуватися. Переживають всі живі люди. Питають чи все добре, чи не чути пострілів.

— З Полтавщини ви єдиний священик, який поїхав на Схід, щоб нести обов’язок військового капелана?

— Мабуть, що так, про інших я не чув, щоб поїхали.

— Православні священники також служать капеланами при українському війську?

— Я тільки зустрічав тут священників греко-католиків. З православними ще не зустрічався. Місцеві священники переважно московсьокого патріархату, але вони до наших військовослужбовців ставляться неохоче. Вони не йдуть на контакт. Чув, що з Дніпропетровщини поїхало 25 священиків київського патріархату, не знаю чи то правда. Я їжджу багато по фронту, але особисто з київським патріархатом, ніде не зустрічався.

Отець Максим сказав, що буде виконувати обов’язки військового капелана доти, доки війна не закінчиться, а на Донбасі не запанує мирне життя.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»

Джерела:     http://www.poltava.pl.ua/

 

Воїни Христа Царя

11.09.2014р. Б. / Оксана Забужко: Вони вже дощенту «вижерли» свою країну і тепер лізуть по нашу

Тема участі кліриків "У"ПЦ МП з Донбасу в розпалюванні сепаратистськх настроїв та прямої їхньої допомоги терористам не раз підіймалася у вітчизняних ЗМІ. Днями у нас трапилася нагода обговорити це питання з письменницею Оксаною Забужко. Вона просто розповіла про свою недавню подорож до Святогірської Лаври, а по ходу ще й відповіла на наші запитання. Представляємо читачам розмову на цю чутливу, але цікаву тему. 

- Ще восени 2011-го була я в Донецьку на виступі, і ми з чоловіком заїхали до Святогірської Лаври. Ми підійшли до Лаври з дончанами, які супроводжували нас, а на території монастиря нам сказали, що далі можна йти лише з монастирським провідником, послушником, - розповідає Оксана Стефанівна. - Це була категорична умова, тож я вирішила з людської цікавості послухати монастирського екскурсовода. Слухаю я оці сорок хвилин - чистий, бездомішковий «Русский мир», України там взагалі не стояло, про козацький монастир і будівників того чудесного барокового храму - ані згадки, просто махрова російська пропаганда з кісєльовським відливом, деколи взаємовиключні пасажі про «революционеров» та святість Триєдиної Русі. А потім вирішила поставити запитання, абсолютно коректне, просто звернути увагу на логічну суперечність у реченні. Я задала запитання. І тут я побачила що таке НЛП (нейро-лінгвістичне програмування). У цього чувака (не сумніваюся, що ці весну та літо він пробігав з автоматом) була абсолютно клінічна реакція - спершу жах, а тоді агресія. Місцеві дончани смикали мене за рукав та казали: «Оксана, мы просим вас быть осторожной. Вы до конца их не знаете». Тобто вони, місцеві дончани, їх боялися. Я побачила просто ефект від психологічного терору, який влаштовує церква.

- Адепти «Русского міра» маніпулюють найглибшими і найкращими почуттями та намірами... 

- Народ приходить по Порятунок, по душевну розраду і тут його «цок-цок, та в лобок, та в мішок», як у казці «Про Котика та Півника». І коли я перепинила цього бідолашного послушника, цілих тридцять секунд у чувака на обличчі був вираз абсолютної паніки, просто повного шоку, як у інсультника. Перелякане обличчя, із виразом повного шоку. Його збили! Вибили з матриці! Сорок секунд по виразу його обличчя було помітно, що у нього все перегоряє всередині під черепом, всі клеми та лампочки, все миготить, а далі він кинувся на мене в атаку. Я спокійно, ще раз повторила своє питання: от Ви сказали ось так, а перед тим ось так, і де ж тут логіка? Після цього він облизав сухі губи, набрав повіртя в груди, повернувся до того місця, з якого я його перебила, і ...повторив весь текст ще раз. Це не смішно, - зауважує Оксана Забужко, почувши мій сміх. - Це означає, що їм дають запам'ятовувати інформацію блоками, бездумно - «заливають прошивку». Це реальне зомбування, психологічно цілком професійне, як гіпноз. Мені казали, що догналіти (новітня секта на Галичині, за деякими джерелами, інспірована ФСБ - авт.) так на Заході України працюють. Теж - цільна прошивка, ніяким апеляціям до логічного аналізу не піддається. Був нещодавно фільм про батальйон «Айдар», і там один із членів нашого батальйону розповідає, як він після визволення пробував розмовляти з сепаратистами з місцевих. І ніби людина починає розмовляти, годинами триває діалог, а потім все, знову повертається до початку, тими самими словами... Той самий механізм прошивки працює і тут. Прошивка не міняється, «структура бреда» не руйнується, як кажуть психіатри. Це люди, які потребують серйозної психологічної допомоги. І в Донбасі це точно робила церква, це робила РПЦ. Коли я подивилася на це наживо, то мені стало недобре.

- Чи не слід ставити питання так: священики, які допомагали сепаратистам, і про це є підтвердження, - повинні або сісти, або залишити країну? 

- Так. Той мінімум, який ви мусите вимагати. Але в цілому необхідні серйозні розслідування, які вони там психологічні служби задіяли, як відбувалося зомбування. Дай Бог, щоб все вийшло назовні.

Лана Самохвалова, Київ

Джерела:   http://www.ukrinform.ua

 

Воїни Христа Царя

10.09.2014р. Б. / Україна спливає кров’ю! Звернення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви

Звернення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви

Львів-Брюховичі, 10 вересня 2014 року Божого

Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви з України та з країн поселень українців Південної, Північної Америки, Австралії та Європи, які зібралися на черговий Священний Синод у м. Львові, усвідомлюючи свою відповідальність за повірену нам паству, підносимо голос від імені народу України та волаємо до народів світу: «Україна спливає кров’ю!» Ця мирна суверенна держава зазнала прямого військового вторгнення з боку північного сусіда. Сотні одиниць важкої зброї і техніки, тисячі озброєних найманців та військових регулярної армії Росії перетинають кордони України, сіють смерть і знищення, незважаючи на перемовини про перемир’я та дотеперішні дипломатичні зусилля. Водночас триває нечувана за масштабами ненависті та спотворення істинного стану речей пропаганда, яка є не менше руйнівною, ніж зброя масового ураження.

Увесь світ став свідком, як упродовж останніх місяців на теренах України агресор чинить злочини проти людства. Цілий світ сколихнуло злочинне збиття малайзійського літака, через що загинуло 298 осіб з 10 країн світу. Тисячі людей, зокрема жінки та діти, були безоглядно вбиті; багатьох із них не вдалося навіть гідно поховати. Численні поранені змушені просто чекати смерті через недосяжність медичної опіки. Тисячі людей викрадені та зазнають тортур і привселюдного приниження людської гідності. Сотні тисяч біженців вимушені покинути свої домівки через загрозу їхньому життю і небезпеку смерті. Якщо негайно не зупинити ці злочини, то з настанням зимових холодів кількість жертв зросте в десятки разів. Той, хто вбиває людей в Україні, завтра не завагається повернути свою зброю супроти будь-кого в своїй країні та поза її межами, атакувати будь-яку державу світу.

Перед лицем таких тяжких злочинів ми взиваємо до сумління віруючих людей різних релігій і віровизнань, звертаємося до всіх людей доброї волі, керівників держав і членів світового співтовариства: «Зупиніть кровопролиття в Україні!» Сьогодні мовчанка чи бездіяльність, небажання визнати всю драматичність ситуації, яка склалася в нашій країні, можуть зробити кожного не просто німим чи байдужим свідком, а й співучасником гріха вбивства, що кличе про справедливість до неба, як про це говорить Священне Писання: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4, 10). Як не пригадати також слів святого Івана Павла ІІ, котрий далекого 1979 року в околицях колишнього концтабору Аушвіц-Біркенау сказав: «Відповідальними за війни є не лише ті, хто викликає їх безпосередньо, а й ті, хто не робить усього, що в його силах, щоб відвернути їх». До відповідальності закликаємо особливо тих, кого Господь наділив владою приймати необхідні рішення на політичному рівні задля відновлення миру і безпеки в Європі. А всіх віруючих та людей доброї волі знову закликаємо до усильних молитов за припинення агресії і відновлення тривалого та всеохопного миру в Україні.

Переконані, що Господь є з нами в наших стражданнях і бідах, що Він почує наші спільні благання та молитви, і завдяки скоординованим зусиллям міжнародної спільноти ми зможемо припинити кровопролиття, захистити гідність людини та відновити життєдайний мир.

Блаженніший Святослав (Шевчук),
Верховний Архиєпископ УГКЦ

Високопреосвященний Владика Василь (Семенюк),
Архиєпископ і Митрополит  Тернопільсько-Зборівський

Високопреосвященний Владика Володимир (Війтишин),
Архиєпископ і Митрополит  Івано-Франківський

Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк),
Архиєпископ і Митрополит  Львівський

Високопреосвященний Владика Іван (Мартиняк),
Митрополит Перемисько-Варшавський

Високопреосвященний Владика Лаврентій (Гуцуляк),
Архиєпископ і Митрополит Вінніпезький

Преосвященний Владика Володимир (Ковбич),
Архиєпископ і Митрополит Куритибський

Високопреосвященний Владика Стефан (Сорока),
Архиєпископ і Митрополит Філадельфійський

Преосвященний Владика Борис  (Ґудзяк),
Єпарх Паризької єпархії святого Володимира для
українців візантійського обряду Франції

Преосвященний Владика Браєн (Байда),
Єпарх Саскатунський

Преосвященний Владика Василь (Івасюк),
Єпарх Коломийсько-Чернівецький

Преосвященний Владика Володимир (Ющак),
Єпарх Вроцлавсько-Ґданський

Преосвященний Владика Гліб (Лончина),
Єпарх єпархії Пресвятої родини з осідком у Лондоні

Преосвященний Владика Давид (Мотюк),
Єпарх Едмонтонський

Преосвященний Владика Дмитро (Григорак),
Єпарх Бучацький

Преосвященний Владика Кен (Новаківський),
Єпарх Нью-Вестмінстерський

Преосвященний Владика Мирон (Мазур),
Єпарх єпархії Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці

Преосвященний Владика Михаїл (Колтун),
Єпарх Сокальсько-Жовківський

Преосвященний Владика Павло (Хомницький),
Єпарх Стемфордський

Преосвященний Владика Петро (Стасюк),
Єпарх Мельборнський

Преосвященний Владика Річард (Семінак),
Єпарх Чиказький

Преосвященний Владика Степан (Хміляр),
Єпарх Торонтонський

Преосвященний Владика Тарас (Сеньків),
Єпарх Стрийський

Преосвященний Владика Ярослав (Приріз),
Єпарх Самбірсько-Дрогобицький

Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах),
Єпископ Курії Верховного Архиєпископа,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Преосвященний Владика Петро (Крик),
Апостольський Екзарх Німеччини та Скандинавії

Преосвященний Владика Василь (Тучапець),
Екзарх Харківський

Преосвященний Владика Йосафат (Говера),
Екзарх Луцький

Преосвященний Владика Михайло (Бубній),
Екзарх Одеський, Адміністратор Кримського екзархату

Преосвященний Владика Степан (Меньок),
Екзарх Донецький

Преосвященний Владика Даниїл (Козлинський),
Апостольський адміністратор єпархії Покрова Пресвятої
Богородиці в Аргентині

Преосвященний Владика Іван (Бура),
Апостольський адміністратор Пармської Єпархії

Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович),
Апостольський Візитатор для українців
греко-католиків в  Італії та Іспанії

Преосвященний Владика Венедикт (Алексійчук),
Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії

Преосвященний Владика Йосиф (Мілян),
Єпископ-помічник Київської Архиєпархії

Преосвященний Владика Євген (Попович),
Єпископ-помічник Перемисько-Варшавської Архиєпархії

Преосвященний Владика Богдан (Манишин),
Єпископ-помічник Стрийської єпархії

Преосвященний  Владика Йосафат (Мощич),
Єпископ-помічник Івано-Франківської Архиєпархії

Преосвященний Владика Григорій (Комар),
Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Преосвященний Владика Василій (Лостен),
Єпископ-емерит

Преосвященний Владика Іриней (Білик),
Єпископ-емерит

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ