Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 17 травня 2018 р.

17.05.2018р. Б. / У центрі нашої пам’яті про жертв Голодоморів має бути людина!

У центрі нашої пам’яті про жертв Голодоморів має бути людина!

Про це заявив владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду Єпископів УГКЦ, виступаючи на відкритті Міжнародної наукової конференції, присвяченої Голодоморам в Україні в ХХ столітті. Конференція відбулася в Києві 16 травня 2018 року.

Конференцію провела Всеукраїнська громадська організація «Меморіал» імені Василя Стуса, а її співорганізаторами виступили Український інститут національної пам'яті, Міністерство освіти і науки, Міністерство культури, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» та Київський національний університет імені Т. Шевченка. Захід відбувався рівно ж за підтримки Всеукраїнського конгресу українців.

У своєму слові представник УГКЦ наголосив, що «святим обов’язком Церкви, української держави та громадянського суспільства є збереження живої пам’яті про жертв цієї планетарної катастрофи, якими стали Голодомори в Україні в минулому столітті».

Відтак секретар Синоду Єпископів УГКЦ представив кілька складових, за якими, на його думку, можна пізнати, що наша пам’ять є живою. Жива пам’ять – це передовсім правдива пам’ять. «Бо пам’ять, – пояснив владика, – можна вбити не тільки забуттям, амнезією, але і неправдою, брехнею, перекручуванням правди чи напівправдою».

Він заохотив присутніх відновлювати і зберігати правду про організаторів Голодоморів, а передусім – про невинні жертви цього злочину комуністичної системи проти українського народу. «Тут йдеться не лише про захист і обстоювання певної цифри. Адже за кожною цифрою стоїть жива людина, наш співвітчизник, брат і сестра, яких ми не маємо права в жодному разі забувати. Кожне людське життя є святим, а тому святотатством над пам’яттю загиблих було б забуття навіть однієї невинно убієнної особи, не кажучи вже про сотні тисяч чи мільйони», – заявив єпископ.

Щоб пам’ять була живою, вона, на переконання владики Богдана, має супроводжуватися молитвою за заморених голодом, а окрім того в нашій пам’яті має бути присутній Бог. Бог своєю животворною дією захищає нашу пам’ять від вбивчої отрути ненависті, озлоблення і бажання помсти. Це другий чинник.

А третім чинником, який робить нашу пам’ять живою, – це те, що вона повинна не тільки бути скерованою до минулого, а й огортати собою і наше сьогодення та запевнювати краще й безпечніше майбутнє.
«Наша пам'ять про жертви Голодоморів в Україні буде справді живою, якщо вона нам допоможе зауважувати подібні страждання наших сучасників, і не тільки зауважувати, але робити щось конкретне, щоб їхні страждання облегшити, зупинити чи не допустити», – підкреслив владика Богдан.

У цьому контексті він повідомив про ініціативу, скеровану до української влади, щоб на знак пам’яті про жертви Голодоморів в Україні надати символічний безкорисливий дар у вигляді 32-33 тисяч тонн зерна голодуючим народам Центральної і Східної Африки. «Нашою спільною програмою дій, зокрема цього року, нехай стане гасло "Пам’ятаючи Голодомор, рятуємо від голоду сьогодні"», – підсумував владика Богдан, побажавши від імені Патріарха УГКЦ організаторам і учасникам конференції благословенних і успішних нарад та дискусій.


Додаток
Штучні голоди в Україні ХХ століття:
Слово владики Богдана (Дзюраха) на відкритті Міжнародної наукової конференції
м. Київ, 16.05.2018

Достойні панове Президенти, вельмишановний пане головуючий, вельмишановний пане ректоре, Ваше високопреосвященство владико Іоане, шановні учасники цієї Міжнародної конференції, Христос воскрес!

Передовсім дозвольте передати Вам сердечні вітання та благословення на успішну працю від Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава.

Нашим святим обов’язком – Церкви, держави, громадськості, одним словом – усього народу, - є зберігати живою пам'ять про цю страшну трагедію, якою були в історії нашого народу Голодомори ХХ-го століття. Але що це означає: плекати живу пам'ять?

Щоб пам'ять була живою, вона мусить бути передовсім правдивою. Бо пам'ять можна вбити не тільки забуттям, амнезією, але і неправдою, брехнею, перекручуванням правди, чи напівправдою. То ж першим обов’язком є зберігати пам'ять про причини цієї трагедії, про систему, яка спричинила, організувала і здійснила цей злочин планетарного масштабу, а передовсім – про кожну жертву, про кожну особу – дітей, жінок, чоловіків і старців, яких сталінський режим засудив на голодну смерть. Тут не йдеться лише про захист і обстоювання такої чи іншої цифри. Адже за кожною цифрою стоїть жива людина, наш співвітчизник, брат і сестра, яких ми не маємо права в жодному разі забувати. Це ідеологи злочинної комуністичної системи твердили, що «Единица – ноль». Для нас вона не є, не може бути нулем, прогалиною в пам’яті. Кожне людське життя є святим, а тому святотатством над пам’яттю загиблих було б забуття навіть однієї невинно убієнної особи, не кажучи вже про сотні тисяч чи мільйони.

Щоб пам'ять була живою, в ній мусить бути присутній Бог, молитва. Молитва потрібна не тільки для наших братів і сестер, невинно убієнних, яким ми можемо сьогодні тільки таким чином помогти. Молитва потрібна рівно ж нам, щоб Бог, до Якого звертаємося у молитві, і у Якого є вічна пам'ять, захистив нашу людську національну пам'ять від вбивчої отрути ненависті, озлоблення і бажання помсти.

Нарешті, живою пам'ять є тоді, коли вона не тільки скерована у минуле, але огортає собою рівно ж сьогодення. Наша пам'ять про жертви Голодоморів в Україні буде справді живою, якщо вона нам допоможе зауважувати подібні страждання наших сучасників, і не тільки зауважувати, але робити щось конкретне, щоб їхні страждання облегшити, зупинити чи не допустити. Іншими словами, жива пам'ять зобов’язує. Вона не тільки зворушує серце, але і відкриває наші очі та спонукує наші руки до співчуття, солідарності і милосердя.

В центрі нашої пам’яті завжди має стояти людина. Дуже знаменно, що в нашому Меморіалі жертв Голодомору центральне місце займає не свічка з різними художніми елементами, але маленька виснажена голодом дівчинка, перед постаттю якої схиляють голови президенти, прем’єр-міністри, громадські і державні діячі. Цю дівчину не можна заховати за свічкою. Подібно і ми не можемо залишатися байдужими чи заховатися навіть за запаленою свічкою в той час, коли на наших очах тисячі і сотні тисяч людей загрожені голодною смертю.

Багатьом з присутніх вже відома ініціатива, щоб українська держава, в пам'ять про жертви Голодомору 1932-33 років виділила зі своїх продовольчих засобів символічних 32-33 тис. тон зерна для голодуючих людей в центральній та східній Африці. Я переконаний це буде виявом належної шани до жертв наших Голодоморів, а водночас дуже переконливим знаком того, що наша пам'ять є живою. Нашою програмою дій, особливо цього року, нехай стане гасло «Пам’ятаючи Голодомор, рятуємо від голоду сьогодні».

То ж нехай плодом цієї нинішньої Конференції стане не тільки проголошувана правда, спільна молитва, але і конкретна дія, що разом стануть виявом нашої живої пам’яті. А Господь нехай усім нам в цьому благословить!

Немає коментарів:

Дописати коментар