Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 5 липня 2017 р.

05.07.2017р. Б. / “Люди дії”. Отець Степан Сус

“Не потоком галасливих слів слів, а тихою невтомною працею любіть Україну” (Митрополит Андрей Шептицький)

Один з люблених львів’янами священик, отець, що ламає стереотипи і притягує своєю вірою і відданістю справі. А ще тримає свої двері відчиненими, щоб допомагати тим хто цього потребує.

Надзвичайно активний та відкритий львівський священик, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ отець Степан Сус.

З 2001 року отець Степан Сус займається військовим капеланством, а з початку війни в України опікується і військовослужбовцями, що перебувають на сході України. Священик розповів про те, як починав капеланське служіння військовслужбовцям, про важливість капелана у війську, свої найбільші досягнення і мрії на майбутнє.

“Я відчув, що я потрібен в цьому військовому середовищі десь 15 років назад, коли я почав працювати в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Сагайдачного з курсантами. Спочатку я не розумів взагалі, що я там як священик можу робити. Але пізніше як почав ходити на різні бесіди, богослужіння, багато різних заходів, екскурсії, паломнитва. Я побачив, що я все-таки працюю з великої аудиторією військовослужбовців, які мають зіпсуте уявлення про Церкву священика… Я відчув, що я можу собі дати раду якийсь певний час. Я не сподівався, що я довго буду капеланом і буду до того часу, коли слово “капелан” буде дуже популярним і відомим”.

“Капелан – це той, хто інколи навіть мусить витирати сльози таким кремезним, сильним, мужнім, відважним чоловікам, які стають героями України, але в них теж є моменти, які їх болять. У тих героїв України є ситуації, коли їм важко, коли їм важко сприйняти, зрозуміти, пережити. І ти як священик повинен допомагати людям правильно переживати життя і різні життєві ситуації”.

“Для мене таким вчинком, досягненням життя є те, що і вдалося відкрити Гарнізонний храм у Львов, Костел єзуїтів. Я би сказав, що моїм досягненням є те, що я не розчарувався, що це неможливо… Мені казали, що це нераеально, що потрібно 16 років, щоби вивезти ті три мільйони книг. Я собі просто тоді зупинвся і кажу “Боже, якщо Ти казав, що можна гори переносити з однієї точки в іншу, якщо Ти казав, що по вірі вашій буе Вам дано, то я в цьому абсурді кажу, що я вірю, що ті книжки можна перенести”.

“Бажання моє – завершити реставрацію храму свв.апп. Петра і Павла. Я хотів би побачити ще за свого життя, я думаю, що багато людей хотіли б побачити, як виглядають розписи, які є дуже цінні”.

Немає коментарів:

Дописати коментар