13.06.2017р. Б. / Блаженніший Святослав: «УГКЦ у Польщі після акції «Вісла» була 40 років переслідувана»

Через сорок років переслідувань після акції «Вісла» Греко-Католицької Церкви в Польщі у 1989 році їй було повернуто право на існування та свободу. Про це йдеться у Посланні Патріарха Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава до єпископів, духовенства, монашества та мирян УГКЦ у 70-ту річницю акції «Вісла».

Як читаємо у Посланні, зараз наша Церква у Польщі переживає своє духовне відродження і може успішно розвивати парафіяльне життя, проводити катехизацію та плекати свою візантійсько-українську ідентичність.

«Усе це стало можливим великою мірою завдяки жертовному служінню і невтомній праці її незламних духовних провідників та мирян, які любили свою Церкву, присвячували їй усе своє життя, свої сили та здібності. Заради неї вони терпіли переслідування, страждання і нелюдські приниження. Усі вони залишаються в нашій пам’яті і в серцях як непохитні та віддані до кінця Богові, рідній Церкві-мучениці та прабатьківській вірі. За це героїчне свідчення складаємо їм від імені всієї Української Греко-Католицької Церкви подяку, яка випливає з глибини нашого серця, сповненого невимовною вдячністю», – написав Блаженніший Святослав до греко-католицького духовенства та вірних.

«Схиляємо наші голови перед бабусями, дідусями та батьками, які не боялися і присвячували свій час релігійному вихованню своїх дітей та онуків, допомагаючи їм залишитися вірними своїй Церкві», ‒ з вдячністю зазначив Глава УГКЦ.

Довідка

Сімдесят років тому в Польщі було проведено акцію «Вісла», яка розпочалася 28 квітня і тривала до кінця липня 1947 року. Внаслідок військової акції тодішньої комуністичної Державної служби безпеки, з рідних земель Лемківщини, Перемищини, Ярославщини, Любачівщини, Томашівщини, Грубешівщини та Холмщини насильно виселено біля 150 тисяч людей на північні і західні землі післявоєнної Польщі з метою швидкої та повної асиміляції.

Близько 150 тисяч людей під примусом військових протягом двох годин повинні були покинути свої хати, забираючи із собою лише найбільш необхідні речі та худобу. Їх відсилали до одного із кільканадцяти збірних пунктів, з яких найчастіше щойно по кількох днях були завантажені у товарні вагони разом зі своєю худобою. Частину транспорту спрямовано на північні, а іншу на західні землі післявоєнної Польщі.

У збірних пунктах людей «сортували», зважаючи на можливу, на думку влади, їхню загрозу для тодішнього комуністичного порядку та, у зв’язку з підозрою у співпраці з українським підпіллям. Таким чином без суду частина виселенців опинилася у в’язницях, а більше ніж 3700 осіб, зокрема й жінки, 22 греко-католицькі та три православні священики потрапили до табору праці. Внаслідок тортур, побоїв та знущань 161 особа у цьому таборі загинула.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

12.06.2017р. Б. / «Семінарія – школа святості», - Глава УГКЦ на завершення навчального року в Київській Трьохсвятительській духовній семінарії

У першу неділю після свята Зіслання Святого Духа Христова Церква святкує свято Всіх святих. Це свято тих, які від початку існування людського роду отримали від Господа Бога окремий, особливий, найбільший дар – сповнилися святості єдиного великого Бога.

Такими словами розпочав проповідницьке слово Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав під час Архиєрейської Божественної Літургії 11 червня в Київській Трьохсвятительській духовній семінарії з нагоди завершення чергового навчального року в ній. Із Главою УГКЦ співслужив владика Богдан (Дзюрах), Адміністратор Патріаршої курії УГКЦ.

На переконання Верховного Архиєпископа УГКЦ, найяскравішим, видимим знаком присутності дії Духа Святого є святість, яку можна побачити в людині і через людину. Ще в Старому Завіті ми читаємо про наказ, який дає Господь вибраному народові: «Будьте святими, як Господь Бог ваш святий є». «У книгах Старого Завіту святість Божа вважалася цілковитою відокремленістю світу Бога від світу людини. Святість Бога вважалася, як Його велич, Його неприступність, Його незбагненність і нездатність людини увійти вповні в Боже життя. Бог святий для ізраїльтян був символом цілковитої іншості. Він не був подібним ні на кого і ні на що те, що можемо бачити у видимому світі. Але коли Господь Бог вибрав собі окремий народ, зробив його народом святим, то це означає, що той народ мав бути не подібним до всіх інших народів, бо мав у своєму житті віддзеркалювати всі дії самого Бога. Це був народ відокремлений від інших, народ, який мав бути свідком, обличчям Бога в сотвореному світі». Проте з воплоченням Сина Божого, навіть більше, із Зішестям на всіх людей Духа Святого, сталося цілком інакше за те, що читаємо в книгах Старого Завіту. «Дух Святий подає людині ту саму святість, якою живе Бог, - вів він далі. -  Відокремлення між Богом і людиною зникає. Святість самого Бога  починає проявлятися через людину, що сповнена Святим Духом».

На Божественній Літургії ми чуємо заклик: «Будьмо уважні! Святеє святим». Що це означає? «Священнослужитель у цей момент починає розподіляти, роздроблювати Тіло Христове, щоб готувати людей до Причастя. Очевидно, цей заклик звернений до тих, хто вже є святим, бо вони освячені, відкуплені ціною крові Сина Божого, отримали дар хрещення, дар миропомазання і покликані стати причасниками Тіла і Крові Ісуса Христа, покликані бути причасниками Його святості. Але, з іншого боку, це величезне завдання для кожного з нас в тому дарі зростати, оскільки при народженні ми вже є людьми, але все наше життя ми повинні ставати Людиною. Так само в духовному християнському житті ми є освячені Духом Святим через Святі Таїнства Христової Церкви. Щодня ми повинні зростати у святості, ми повинні освячувати себе і світ, в якому живемо. Таким чином ми будемо віддзеркалювати в нашому житті життя святого, великого Бога», - закликав Блаженніший Святослав.

Потім проповідник звернувся до семінаристів: «Ми сьогодні дякуємо Господу Богу за особливу спільноту, особливе середовище освячення і дії Духа Святого, яким є наша Київська Трьохсвятительська духовна семінарія. Можна сказати, що семінарія є школою святості. Кожен, хто вступає до семінарії, покликаний зростати у святості. Я ще ніколи не бачив святого семінариста… Але кожен семінарист покликаний змагатися, щодня зростати у святості, яку Дух Святий вам хоче подати». Як сказав Предстоятель Церкви,  коли семінаристи завершують навчання в семінарії, то вони повинні не тільки самим собі, а й іншим вказати дорогу до освячення. «Пригадуєте, у старовинній грецькій культурі героєм був той, хто боровся і навіть обстоював силу людини на противагу грецьким божкам. Тому, коли грецький герой вмирав, то він хотів довести силу і велич людини. А коли вмирали мученики, велетні святості Христової Церкви, як плоди Духа Святого, то вони своїм життям і смертю виявляли силу Божу, силу Духа Святого, а не силу сотворіння. Зростати у святості означає бути готовим прийняти Божий дар і його засвоїти», - наголосив Блаженніший Святослав.

На його переконання, семінарія, як школа святості, є часом і простором, спільнотою, де семінаристи отримують Божі дари, в них зростають і стають здатними ще більший Божий дар отримати. «Я звертаюся до батьків. Якщо ваші сини не стають щороку кращими – тривожтеся за них! Це  тоді означає, що десь хтось до кінця тут щось не виконав: або семінаристи, або їхні духівники, настоятелі». Відтак Глава Церкви звернувся і до випускників семінарії: «Хоча ви закінчуєте навчання в  семінарії і отримуєте диплом, але ви не закінчуєте, а, можливо, розпочинаєте в своєму житті дорогу до святості. Ніколи  не закривайте книжки і не думайте, що ви всього навчилися і все знаєте про Бога і Церкву! Існують три засади зростання священика і семінариста: щоденні Літургія і Святе Причастя, молитва, щоденне читання Святого Письма».

«На початку Літургії ми поблагословили підрясники для братів, які успішно завершили перший курс свого навчання. Браття, ви стали іншими! Від вас тепер усі ті, хто споглядатимуть ваш духовний стрій, будуть очікувати прикладу в духовному житті. Нехай цей духовний стрій, який ви сьогодні отримали, стане частиною вашої особи. Нехай милосердний Господь зробить усіх нас святими! Зростаймо в тих дарах, які Він нам дає, а ми – отримуємо!» - сказав наприкінці проповіді Блаженніший Святослав.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

11.06.2017р. Б. / Неділя всіх святих; Святої преподобномучениці Теодосії

Неділя всіх святих

“Величаємо вас, апостоли, мученики, пророки і всі святі,
і почитаємо святу пам’ять вашу, ви бо молите за нас Христа Бога нашого”
(Величання на неділю Всіх святих).

Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа.

“У цей день, в неділю після П’ятдесятниці, — читаємо в синаксарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце грішних ангелів, і Христові Богові привів: одних через муки і кров, инших через постійність у чеснотливому житті”.

Диякон Костянтин (VI ст. ) з Царгорода у своїй проповіді в першу неділю після Зіслання Святого Духа каже: “Грецька Церква визначним і дуже світлим празником поминає ці славні всесвітні безсмертні квіточки, що їх видала ціла земля, постійно наводнювана ріками Святого Духа”. Тож погляньмо на історію цього празника, на спонуки почитати святих та наш обов’язок їх наслідувати.

ІСТОРІЯ СВЯТА 

1. Східна Церква

Почитання святих зароджується зі смертю перших мучеників християнської ери. Культ мучеників у пізні віки охоплює ще культ апостолів, єрархів і аскетів, тобто монахів і монахинь. Цісар Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді церкву в честь дванадцяти апостолів.

До культу новозавітних святих долучається також культ старозавітніх святих. Святий Кирило Єрусалимський († 386) у своїй П’ятій містагогічній катехизі говорить, що в часі святої Літургії після освячення “ми згадуємо тих, що уснули перед нами, найперше, патріярхів, пророків, апостолів, мучеників, щоб за їхніми молитвами і заступництвом Бог прийняв наші молитви, а відтак святих отців і святителів, що уснули перед нами… “. Наша Церква святкує старозавітніх святих в неділі Праотців і Отців перед Христовим Різдвом. Деякі з них мають свої окремі дні в році.

Наш церковний календар має на кожний день в році одного або й кілька святих. Та є дуже багато святих у небі, чиїх імен нема в церковному календарі, про них ніхто не знає, а їхні імена записані тільки в небесних книгах. Тож бажанням святої Церкви було, щоб усім святим, що в небі, знаним і незнаним, віддати належний культ. І так постає перший празник на честь святих, але ще не всіх, а тільки всіх мучеників. У грецькій Церкві празник Усіх мучеників був уже за часів святого Йоана Золотоустого 407). Від нього навіть маємо похвальну бесіду на їхню честь в першу неділю після П’ятдесятниці. “Ще не минуло сім днів, — каже він, — як ми відбули священне торжество П’ятдесятниці, і знову нас прийняв хор мучеників, вірне ополчення і військо, що нічим не уступає ополченню ангелів, що його бачив Яків, але співревнуюче й рівне йому”.

Найдавніший сирійський календар з 411 року подає п’ятницю після празника Пасхи як поминальний день Усіх мучеників. Календар халдейців-католиків і сирійців-несторіян у той сам день поминає Всіх ісповідників. У IV ст. в Едесі, сьогоднішня Туреччина, 13 травня святкували день Усіх мучеників. Цього дня на честь мучеників святий Єфрем Сирин († 373) склав окремий гимн. Із сказаного випливає, що свято Всіх мучеників первісно не святкували скрізь того самого дня та що в одних Церквах воно було рухомим, а в инших нерухомим святом. У якому столітті свято Всіх мучеників перейшло в празник Всіх святих і перша неділя після П’ятдесятниці стала його днем, годі щось певного сказати. Відомо, що за цісаря Льва Мудрого (886-911) цей празник вже святкували на Сході, бо саме він збудував величний храм на честь Усіх святих. Князь Максиміліян каже, що на Сході празник Усіх святих святкували раніше, ніж на Заході (Виклади про східні Літургії).

2. Західна Церква

Західна Церква святкує празник Усіх святих 1 листопада. І тут, як і на Сході, спочатку було в практиці свято Всіх мучеників, що його Церкви різних країн святкували у різний час. Святий Максим з Турину (V ст. ) має проповідь на честь Усіх мучеників у першу неділю після П’ятдесятниці. У 609 або 610 році папа Боніфатій IV одержав від цісаря Фоки римський Пантеон і присвятив його Пречистій Діві Марії і мученикам. Посвячення Пантеону відбулося 13 травня. Річницю цього дня відтак щорічно святкують з великим торжеством. Деякі бачать у тому початок свята Всіх святих.

Папа Григорій III (731-741) у базиліці святого Петра посвятив каплицю на честь Усіх святих. Дату посвяти цієї каплиці не знали, але від того часу в деяких країнах починають святкувати день Усіх святих 1 листопада. У IX або X ст. 1 листопада стає на Заході загальновизнаним празником Усіх святих. Папа Григорій VII (1073-1085) остаточно переносить святкування дня Всіх святих з 13 травня на 1 листопада.

СПОНУКИ ДО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ

Маємо багато спонук, чому ми повинні почитати і просити помочі у святих. Тут згадаємо деякі з них. Прославляючи святих, ми прославляємо Господа Бога, бо вшанування святих приводить до прославлення Бога. Святі не стали такими власною силою, але вони і їхня святість є справою Божої благодаті. Усе, чим вони є, Богові завдячують. “Почитання святих, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — не тільки ніяким способом не противиться культові, що належить Богові, але спричиняється до прославлення Бога. Почитаємо святих як Божих слуг, як наших небесних опікунів, які нас оберігають і від Бога випрошують нам прощення гріхів і небесну благодать” (Про почитання святих).

Святі — це найближчі Божі приятелі, тож почесть, яку вони віддають, Богові мила, бо вони любили Бога понад усе. Другий Ватиканський Собор, заохочуючи нас до почитання святих, каже: “Тому в найвищій мірі годиться, щоб ми любили тих приятелів та співнаслідників Ісуса Христа, а наших визначних братів і добродіїв та складали за них належну подяку Богові, і молитовно їх призивали та прибігали до їх молитов, заступництва й помочі… ” (Догматична Конституція про Церкву, § 50).

Усі святі нам дуже близькі, бо вони, як і ми, були колись громадянами нашої землі і вийшли з нашої крови й кости. Вони члени тієї самої Церкви, що й ми, але Церкви вже прославленої. Наше добро і спасення їм не байдуже. Тому нема сумніву, що вони радо вислуховують наші просьби і радо заносять наші молитви до Божого престолу.

Диякон Костянтин у вищезгаданій проповіді — цю проповідь схвалив Сьомий Вселенський Собор (787) — славить опіку й заступництво святих: “Ви бо поставлені над цілим людським родом як опікуни душ, зцілителі тіл, колона віри, досконалість священства, відпущення гріхів, основа й підпора церков, лік на недуги, відпочинок для подорожніх, керма для плаваючих, поміч для бідних, охорона для воюючих, підойма для падаючих, покріплення для терплячих, провідники для заблудших, опіка для праведних, потіха для сумуючих, для всіх могутня поміч і захорона сильної надії”.

НАШ ОБОВ’ЯЗОК ЗМАГАТИ ДО СВЯТОСТИ

Ми зобов’язані не тільки почитати святих і до них звертатися, але й їхнє життя і святість наслідувати. До святости покликані всі християни силою святого таїнства хрещення. Кожна людина, усякого стану і серед усяких обставин може бути святою й зобов’язана прагнути святости. До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: “Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5, 48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов’язок святости: “Це ж саме воля Божа — святість ваша” (1 Сол. 4, 3).

Що таке святість? Святість — це життя за Божими і церковними заповідями, це щоденне сповнювання Божої волі, це постійна вірність обов’язкам свого стану, або коротко: святість це святе Євангеліє в практиці. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький гарно сказав про значення святого Євангелія для нашого життя і святости. “На мою думку, — каже він, — причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі… Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб ревнувати з небесними ангелами. Євангеліє це хресна дорога на гору Голготу. Християнське життя це життя, в котрому людина двигає хрест, терпить і йде слідом за Ісусом Христом… Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости” (Про виховання).

Так, отже, святі в небі — це Божі любимці і приятелі, а наші опікуни, заступники й добродії, наші провідники та зразки на дорозі до чеснот і святости.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд” 
__________

Святої преподобномучениці Теодосії

Тропар, гл. 4: Чесноту благоприємно пізнавши, мученице, Христовим прихистком чистим стала ти і домом улюбленим Духа Святого, тому й осоромила ти ворога, який воює проти роду людського, постраждавши добре і посікла Копроніма, Теодосіє, мечем віри і до чертогу небесного переставилась ти радіючи, проси ж тим, які тебе почитають великої милості. 

Кондак, гл. 2: Зусиллям життя спокійне осягла єси, кров’ю ж Копроніма, злісного ворога церкви, потопила єси, мученице всеблаженна Теодозіє і з вишніми воїнствами радуєшся, прокриваючи тих, які почитають пам’ять твою. 

Мати святої Теодосії, жінка багатого царгородського міщанина, вже на 40-ий день після народження доньки занесла її до церкви святої Анастасії і посвятила на службу Богові. Коли Теодосії виповнилося сім років, її мати пішла в монастир, а дочку тримала при собі. На десятому році життя Теодосія залишилася круглою сиротою. Вона веліла роздати своє майно вбогим, а своє дівицтво посвятила Богу, залишившись назавжди в монастирі. 

Коли за імператора Лева Ісавра почали нищити ікони, тоді свята Теодосія, разом з іншими монахинями-дівицями, була присутня при тому, як за наказом імператора з притвору палати мали викинути мідний образ Спасителя, поміщений там ще за часів святого Костянтина Великого. Тоді святі дівиці стали в обороні ікони і повалили драбину, за допомогою якої іконоборці хотіли зняти її. В кару за це імператор наказав усім монахиням, що були при цьому, стяти голови. А святу Теодосію замкнули до в’язниці і впродовж семи днів давали їй по сто буків. 

На восьмий день кати водили її по місту і немилосердно били. Коли ж прийшли на площу, що звалася Волова (бо там стояв мідний віл, в якому живцем пекли злочинців), один з катів підняв з землі баранячій ріг і став ним так жорстоко бити святу дівицю по голові, що забив її до смерти. Так, захищаючи честь ікон, свята Теодосія стала гідною мученицької смерти. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.06.2017р. Б. / Голова Верховної Ради Андрій Парубій провів зустріч з Державним секретарем Ватикану кардиналом П’єтро Пароліном

5 червня 2017 року під час робочого візиту до Міста-держави Ватикан Голова Верховної Ради України Андрій Парубій провів зустріч з Державним секретарем Святого Престолу кардиналом П’єтро Пароліном.

На початку зустрічі Державний секретар Святого Престолу кардинал Паролін висловив співчуття українському народу у зв’язку зі смертю Верховного архієпископа-емерита УГКЦ Блаженнішого Любомира Гузара.

Андрій Парубій висловив подяку Святому Престолу за підтримку України та, зокрема, за потужну гуманітарну місію підтримки людей, постраждалих від російської агресії на Донбасі.

«Особливо хочу відзначити важливу роль Святійшого Отця Франциска та подякувати йому за ініціативу гуманітарної допомоги Україні. Для нашого народу його підтримка, допомога і молитва дуже важливі в цей час»,- зазначив Голова Верховної Ради.

Сторони обговорили питання державно- церковних та міжконфесійних відносин в Україні.

Джерела:    rada.gov.ua

Воїни Христа Царя

09.06.2017р. Б. / Святого священномученика Терапонта

Святого священномученика Терапонта

Тропар, глас 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Терапонте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 1: Угодниче Христів Терапонте, постраждавши за законом, явився ти істинним святителем і мучеником, тому молимо тебе, святий душ наших, нині зціли важкі до зцілення пристрасті, чоловіколюбця і милості бажаючого Христа умоляючи. 

Сьогодні Церква вшановує двох святих з таким іменем, і обидва вони постраждали за святу віру. 

Перший був єпископом міста Сардії, в Ликії. Він навернув дуже багато поган до Христової віри. В часи імператора Валеріяна мучитель Юлій наказав ув’язнити святого Терапонта, його били жилами, потім морили голодом у в’язниці. Згодом Юлій наказав вести святого мученика за собою до міста Синаон, у Фриґії, і до галатської Анкири – і в кожному місті святого піддавали новим мукам. Під кінець у Лідії, над рікою Ермою, мучитель велів стяти святого Терапонта, після тяжких мук, мечем. Сталося це 258 р. 

Другий святий Терапонт був єпископом на острові Кипрі. Мученицьку смерть він прийняв у часи Диоклетіяна. 25 травня 866 р. мощі святого було перенесено до Царгорода, де Господь прославив їх численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.06.2017р. Б. / Святого апостола Карпа, одного з сімдесятьох

Святого апостола Карпа, одного з сімдесятьох

Тропар, гл. 3: Апостоле святий, Карпе, моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, гл. 4: Як зорю пресвітлу церква придбала тебе, апостоле Карпе, просвічуючись завжди чудес твоїх многопліддям зове: спаси тих, які з вірою почитають пам’ять твою. 

Про святого Карпа у своєму Посланні до Тимотея згадує святий апостол Павло, коли пише: “Як будеш іти, то принеси плащ, що я залишив у Троаді в Карпа, і книги, а зокрема пергамени” (2 Тим. 4, 13). Святий Карпо був одним з 70 учнів Христа Спасителя, згодом апостол Павло настановив його єпископом у місті Верії, що в Тракії. За правління Нерона жиди його вбили. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.06.2017р. Б. / Дилема сучасного совка: Шухевич чи Гузар…

Перейменування в Києві проспекту Ватутіна у проспект Шухевича стало лакмусовим папірцем, тестом для багатьох публічних і не публічних осіб не на їхню українськість, а на їхню совковість. Фактично, противники такого перейменування показали, що вони ще досі перебувають у полоні історичних міфів совєтської пропаганди. Здавалося б, нічого особливого – чергова типово українська історія про совків та антисовків.

Проте, у цій історії з’явилась ще одна типово совкова деталь: спроба в головах тих самих киян та решти українців зіштовхнути двох титанів української історії – Романа Шухевича та кардинала Любомира Гузара. Спроба настільки недолуга, наскільки й небезпечна.

Відсутність розуміння того, що Роман Шухевич був саме генералом Чупринкою завдяки тому, що був сформований як особа в умовах католицької Галичини, як і розуміння того, що він був одним із її утіловлень в конкретному історичному часі й в конкретному історичному місці, так само як у своєму історичному часі й в нашому конкретному просторі був сформований Блаженніший Любомир кардинал Гузар. Вони обоє, кожен у свій специфічний спосіб стали утіловленням Галичини до 1939 року.

Саме тієї Галичини, яка боролася з польською пацифікацією, яка пережила спочатку шок московитської окупації, а потім шок  окупації нацистської – шок багатотисячних мордерств, розстрілів, насильницьких переселень і вивозів в Сибір чи Німеччину. Як Блаженніший Любомир так і генерал Шухевич, кожен у притаманний їм конкретний спосіб боролися за свободу свого народу, своєї Батьківщини. Без постаті Романа Шухевича та героїчної боротьби УПА проти нацистів й комуністів сьогодні би було неможливо говорити про незалежну Україну. Так само без постаті благопокійного кардинала Любомира Гузара, як велетня духу, морального авторитету цілої нації, без щоденної клопіткою праці структур УГКЦ було б неможливо говорити про збереження отриманої української незалежності. Спроба зіштовхнути цих двох Велетнів історії – це спроба зіштовхування між собою двох етапів боротьби за українську незалежність, спроба позбавити українську незалежність тяглості, розірвати зв’язок між поколіннями борців за нашу свободу. Ця спроба зіштовхування – це насправді спроба позбавлення української незалежності її реального історичного фундаменту.

Фарбованим патрійотам і наційоналістам, так само як і фарбованим громадським діячам і лібералам варто зрозуміти біблійне: мова твоя тебе видає. Ці фарбовані лиси – вчора червоні, нині червоно-чорні чи синьо-жовті не відважились нападати на Блаженнішого Кардинала, бо його авторитет в українському суспільстві усе ще величезний. Тому обрали іншу мішень – Генерала. Але їхній удар був спрямований одинаково, як проти генерала Шухевича, так і проти кардинала Гузара, як проти провідника Бандери, так і проти патріярха Сліпого, як проти УПА, так і проти Січових Стрільців.

Совок живучий, аморфний як амеба дизентерійна, що міняє свої форми, пристосовуючись до жертви, і в цьому його небезпека. Це не крикуни, які хочуть просто сподобатись іншим. Це духовні нащадки тих, хто руйнував українську ідентичність віками, хто воював проти ЗУНР і УНР, хто провадив розкоркулення, організовував Голодомор і Голокост, провадив етнічні чистки в Криму, винищував мільйонами українців, поляків, євреїв, угорців, румунів, татарів, русифікував, руйнував церкви, заганяв УГКЦ в підпілля, вивозив на сибіри і на примусові роботи до Рейху, розстрілював за знайдену шкарлупку від крашанки, плюндрував святині.

На перший погляд дизентерія не смертельна хвороба. Але вона здатна ослабити організм настільки, що він, організм, загине. Так само і з совоком. Це, на перший погляд, не смертельна хвороба. Але саме найбільші заповідники совка – Крим і Донбас стали ареною московитської агресії. Совкова дизентерія Україні загрожує не в меншій мірі, як московитська агресія та корумпованість і продажність теперішньої владної верхівки. Адже саме на цих трьох китах: совку, корумпованій владі й московській агресії й тримається війна на наших теренах.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя