07.01.2019р. Б. / Блаженніший Святослав у різдвяному привітанні: «Хай Різдво стане джерелом нашої сили, відваги, мудрості та перемоги!» (+VIDEO)

«Різдвяний період дарує людям нагоду вкотре відчути Божу любов та єдність у сім’ї й родині. Ба більше, саме свято народження Сина Божого допомагає нам набути силу духу та надію». На цьому наголосив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у своєму різдвяному привітанні до усіх українців та вірян.

“Свято Різдва Христового є святом любові Всевишнього, святом Божої і людської родини. Цей рік Всеукраїнська рада Церков та релігійних організацій оголосила Роком сім’ї та родини. Ми тепер бачимо, що саме сім’я, як первинна клітина людського суспільства, — є  середовищем, оазисом, у якому народжується наш Спаситель. Творець показує нам, що немає іншої людської спільноти, яку можна назвати родиною. Адже тільки єдність (плідна і нерозривна) між чоловіком і жінкою здатна сприйняти нове життя, вона є тим середовищем надії на майбутнє, в яку входить наш Господь. Тому Різдво ми називаємо сімейним, родинним святом”, — зазначив у своєму привітанні з нагоди свята Різдва Христового Предстоятель УГКЦ.

На його думку, звістка про народження Сина Божого заохочує нас до радості та не боятися труднощів, особливо тепер, коли ми живемо у світі, сповненому тривоги й страху.

“У цей день дозвольте звернутися молитвою до новонародженого Спасителя за наші українські родини й сім’ї, які нерідко є зранені, переживають тривогу, є розділені або перебувають у обставинах, які потребують підтримки і захисту. Українська сім’я завжди була домашньою Церквою, тому дуже важливо, щоб наш Спаситель скріпив, благословив й обновив наші родини”, — зауважив духовний лідер греко-католиків.

А згодом додав: “Я хочу щиро побажати усім в Україні і на поселеннях, щоб це Різдво стало джерелом нашої сили, відваги, мудрості та перемоги. Нехай новонароджений Спаситель, який впроваджує нас у небесну родину, у єдність людини з Пресвятою Тройцею — Отцем, і Сином, і Святим Духом — буде джерелом нашої надії, яка є світлом в нашому майбутньому. Нехай новонароджений Спаситель дасть мир нашій Україні!”

Окрім цього, наприкінці свого привітання Блаженніший Святослав закликав радісно відзначити Різдво: “Вітаю усіх з цим великим святом! Радій та колядуй, Україно! Прославляй Бога на небесах і на землях, Україно! Христос народився! Славімо Його!”

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

06.01.2019р. Б. / Вселенський патріарх підписав томос для Православної церкви України

Вселенський патріарх Варфоломій 5 січня у Стамбулі підписав томос для Православної церкви України.

У церемонії брав участь глава ПЦУ Епіфаній, а також був присутній президент України Петро Порошенко.

Сувій, який підписав Варфоломій, каліграфічно оформив художник, каліграф Лукас із монастиря Ксенофонт, що на Афоні.

6 січня після божественної літургії документ про автокефалію вручать предстоятелю Православної церкви України.

Джерела:     radiosvoboda.org

 

Воїни Христа Царя

05.01.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл. 3,8–12:  «Праведний з віри буде жити»

Що таке віра? Це уповання на Бога у будь-яких обставинах, довіра до Господа, що все Він допускає тільки для нашого добра. Наші життєві обставини завжди випробовують нашу віру, виявляють те, наскільки ми покладаємося на Бога в різноманітних обставинах. 

Усе наше життя – випробування нашої віри, і що складніша ситуація, то легше виявити наскільки сильною є наша віра. Тому завжди розвиваймо нашу віру в Бога, пильнуймо своє серце, щоб повсякчас уповало і покладалося лише на Господа. 

Пригляньмося до свого життя: скільки разів ця наша віра «спрацювала» і тоді дала свої результати. Наше життя дає нам досвід того, що покладатися на Бога варто, та цю довіру до Бога треба в собі розвивати. Що більше будемо покладатися, вірити, тоді в свою чергу наша віра зростатиме. Йдімо до цього крок за кроком, відтак цими нашими малими кроками дійдемо до великої віри!

***

Лк. 13,18-29:  «На що схоже Царство Боже? До чого б мені його прирівняти? Воно схоже на зерно гірчичне»

Гірчичне зерно дуже мале, ще менше, ніж зерно маку, але з нього виростає великий кущ. З малого – велике. Дуже часто ми носимо в душі переконання й відчуття своєї малості. Часто саме тому хочемо щось у житті здобути, чогось досягти, кимось стати, щоб ту свою малість подолати. Але ніхто й ніщо: ні матеріальні речі, ні посади, ні статус у суспільстві – не позбавлять нас того відчуття малості. Адже цю малість може заповнити лише Бог! Саме Великий Бог дає людині силу вирости великою. 

До прикладу, погляньмо на святих: вони були звичайними людьми, такими, як ми, мали свої пристрасті, недоліки, помилки. Але вони дозволяли Богові займати щораз більше місця в собі, і щораз більше росла їхня велич. Ми так і співаємо: «Дивний Бог у святих своїх!» Великий Бог у святих своїх! Апостол Павло каже: «Бо вже не живу я, а живе в мені Христос!» Про це перебування Бога в собі Йоан Предтеча каже: «Мені треба маліти, а Йому рости!» 

Дозволяймо Богові рости в нас! Не біймося, як писав наш Патріарх Йосиф, прагнути великих речей і мати великі бажання. Якщо в житті хтось прагне чогось великого, то досягає того!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.01.2019р. Б. / «УГКЦ несе в собі еклезіологічну пам’ять неподіленої Церкви першого тисячоліття», - Блаженніший Святослав для видання «Il Timone»

У першому номері 2019 р. католицького видання «Il Timone» опубліковано інтерв’ю з Блаженнішим Святославом, в якому йдеться про УГКЦ, її історичну ідентичність і сучасність. Редактор видання поспілкувався з Главою УГКЦ незадовго після виходу у світ італомовної книжки Блаженнішого Святослава «Скажи мені правду. Діалог про сенс життя».

Ваше Блаженство, розкажіть нашим читачам про Українську Греко-Католицьку Церкву, її історію, сучасність. Що це за Церква?

Українська Греко-Католицька Церква – це Східна Католицька Церква свого права, найбільша серед усіх Східних Церков, які перебувають в єдності з Католицькою Церквою. Її коріння сягають часів Київської Русі, а сьогодні завдяки присутності наших вірних у всьому світі вона є глобальною Церквою. Наша Церква народилася з хрещальної купелі св. Володимира Великого у 988 р. Треба зазначити, що християнство прийшло в Україну з Константинополя. Саме тому наша літургійна традиція визначається як візантійсько-слов’янська. На відміну від інших українських Церков, дочок Володимирового хрещення, ми завжди зберігали сопричастя з наступником апостола Петра, особливо з 1595 р., коли наші єпископи з’їхалися до Бреста, щоб підписати декрет, який підтвердив їхнє сопричастя з Єпископом Рима, а відтак з усією Вселенською Церквою. Саме через це в минулому столітті  ми були жорстоко переслідувані радянською владою. Упродовж десятиліть нашу Церкву намагалися знищити: єпископів, священиків і безліч мирян запроторили до концентраційних таборів.

У книжці «Скажи мені правду» ви дали цікаве визначення вашої Церкви: «УГКЦ є закликом, що не дає спокою ні Заходу, ні Сходу». Що ви маєте на увазі?

Ми є Церквою, яка несе в собі еклезіологічну пам’ять ще неподіленої Церкви першого тисячоліття. Зберігаючи в церковній ідентичності повноцінне буття Східної Церкви в сопричасті з наступником апостола Петра, ми маємо місію і обов’язок свідчити єдність Вселенської Церкви, бути посередниками між Сходом і Заходом та допомогти їм повноцінно «дихати двома легенями». Ось чому ми в певному сенсі є закликом, що не дає спокою ані Заходу, ані Сходу. Крім цього, я переконаний, що діалог із нашою Церквою стане великою допомогою сучасним християнам в усвідомленні значення єдності Христової Церкви.

Які наслідки мала для вас вірність наступникові апостола Петра в XX столітті та яке значення має сьогодні?

Саме через сопричастя з Єпископом Рима, яке для нас є не лише канонічним фактом, а передусім духовною дійсністю, у ХХ столітті ми заплатили високу ціну – кров незчисленних  мучеників, синів і дочок нашої Церкви. Внаслідок Львівського псевдособору 1946 р. упродовж наступних десятиліть наша Церква переживала тотальне знищення з боку радянської влади. Ми були найчисельнішою переслідуваною Церквою минулого століття і найбільшою соціальною групою опору до атеїстичної системи Радянського Союзу.

Вважаю, що жертва наших мучеників сьогодні є мало відомою, можна навіть сказати, не належно оцінена. Для православних Московського патріархату наша вірність наступнику Петра вважається «перешкодою в екуменічному діалозі». Дійшло до того, що представники цієї Церкви навіть просили в Римі припинити наше існування.

Переконаний, що й з боку Вселенської  Церкви ідентичність УГКЦ має бути по-новому відкрита і осмислена.

Чи ви б могли навести статистичні дані, які засвідчують масштаби цих переслідувань?

На превеликий жаль, ми не маємо остаточних відомостей щодо масштабів переслідування нашої Церкви в Радянському Союзі. Уже віддавна ми намагаємося встановити історичну правду, зокрема мовою статистичних даних. Однак досі не маємо відповідних наукових історичних досліджень, оскільки залишається проблема доступу до архівних документів.

Наведу вам приклад Галицької митрополії. У 1938 р. ця митрополія налічувала: 7 єпископів і 1 апостольського адміністратора, 2387 парафій, 2567 парафіяльних храмів,  2352 єпархіальних священики і 123 ієромонахи, майже 500 семінаристів, 31 чоловічий монастир і 121 жіночий. У 1943 р. було 3,6 мільйона вірних. У звіті голови Ради у справах РПЦ Г. Карпова до Н. Хрущова за 1956 рік названо 344 греко-католицьких єпископів і священиків (включно з митрополитом Йосифом Сліпим і 6 єпископами), які у 1945-1950 рр. були репресовані.

Тож наша Церква втратила не лише свою матеріальну власність, а й багатьох синів і дочок.

Взірцевою постаттю в історії вашої Церкви є кардинал Йосиф Сліпий. Яка його настанова залишається актуальною і в наш час?

 

У виданні «Скажи мені правду» я говорю про те, що патріарх Йосиф Сліпий отримав від Господа особливий дар цілковито пережити пасхальне таїнство своєї Церкви: він був свідком її розп’яття і воскресіння. Після вісімнадцятирічного каторжного життя в різних таборах ГУЛАГу він бачив свою місію у служінні людській особі, відновленні її гідності. Треба сказати, що для нього поняття гідності людської особи було тісно пов’язаним з християнською вірою, адже він бачив, як атеїзм може знищувати людську гідність. Я переконаний, що сьогодні, коли ми спостерігаємо за появою і розвитком нових форм атеїзму, це духовне повчання патріарха Йосифа є дуже актуальним.

Другий аспект його повчання, на мою думку актуальний і в наші часи, є заклик до розвитку науки. Якщо Церква хоче діалогувати із секуляризованим світом, мусить розвивати християнську думку високого рівня. Патріарх Йосиф стверджував, що лише правда може врятувати сучасну культуру, - правда як спосіб буття, як особа. Перед викликом різних сучасних ідеологій ми потребуємо такої правди.

Змінюючи тему, хотів би запитати вас про створення автокефальної Православної Церкви в Україні – подію, яка спровокувала кризу в православному світі між Константинополем та Москвою. Якою могла б бути роль УГКЦ в цій ситуації поділу між християнами?

Українська Греко-Католицька Церква не один раз заявляла власну позицію стосовно надання автокефалії Українській Православній Церкві з боку Константинополя. Ми позитивно оцінюємо цей процес, вважаємо його важливим кроком у подоланні розколу між Православними Церквами та виходу українського православ’я з ізоляції у православному світі, однак ми не є учасниками цього процесу і  вважаємо його внутрішньою справою Православних Церков.

Водночас я б хотів зауважити, що православний світ усередині поділений і потребує вселенського арбітра, щоб допомогти локальним Церквам досягнути згоди та церковної єдності. Думаю, місія нашої Церкви полягає в тому, щоб свідчити цю єдність і молитися за наших православних братів.

На завершення я б хотів повернутися до теми віри. Якою є роль традиції у передаванні віри?

Для нас, східних християн, традиція є інтегральним процесом передавання віри з покоління в покоління: те, що апостоли отримали від Христа через дар Святого Духа, Церква повинна передавати теперішнім і наступним поколінням. Іде мова про те, щоби передати дар віри. Традиція полягає не лише в тому, щоб зберігати певні обряди чи ритуали, її завдання – передавати зміст християнського життя.

Ваше Блаженство, наскільки важливою у новій євангелізації є Літургія?

Щоб відповісти на ваше запитання, я б хотів згадати св. Іринея, який вчить, що справжня традиція проявляється, коли Церква звершує служіння Святих Тайн. Ту саму божественну дійсність, яку переживали апостоли, ми також можемо досвідчити за допомогою Божественної Літургії. Саме Літургія як божественна дійсність виводить нас за рамки типового світського мислення, яке поділяє людей на традиціоналістів і лібералів. Адже особа Христа є завжди тією самою. І в Божественній Літургії Церква дарує Його особу людям своєї епохи.

Переклад з італійської мови Секретаріату Глави УГКЦ в Римі

Джерело:    Воїни Христа Царя

03.01.2019р. Б. / Різдвяне послання до вірних Донецького екзархату, УГКЦ 2019 р. Б.

Різдвяне послання до вірних Донецького екзархату, УГКЦ 2019 р. Б.

Всесвітліші і всечесні отці! Преподобні отці і сестри в чернецтві! Дорогі брати і сестри в Христі!

"Бувши правдивим Богом, він зостався тим ким був, і приймає те чим не був, ставши людиною заради чоловіколюб'я. Тому до нього закличмо: Народжений з Діви, Боже, помилуй нас" (Стихира з Вечірні Різдва)

Вже п'ятий рік, як Україна важко переносить це нове духовне відродження, немовби в муках породільних народжується нове лице громадянина - українця. Терпіння і болі,смерть близьких людей, очищають нас і наповнюють новим сенсом і розумінням існування людства, в тому числі і кожної людини.

 Боже помилуй нас! 

          Тільки в покаянні і в духовній переміні ми зможемо змінити себе і Україну. Як донести ці вічні правди до кожного громадянина України, до кожного нашого вірного?

          Різдво Христове пригадує нам, що людська і Божа Природа об'єдналися для того, щоб Слово Боже ясніше представило Божу Любов до нас. Понизив себе, взявши вид раба, тим самим наблизив себе до нас, тим самим вказав нам, що убогість не упосліджує людину, а багатство не вивищує.

          "Чим тобі Христе віддячимось за те, що ти задля нас з’явився на землі, як людина?"

"...бо ти прийняв тіло від Святого Духа і став людиною від Вседіви Марії. Світлим розсвітом став нам твій прихід, Христе Боже-Світло від Світла, сяйво Отця. Ти просвітив усе створіння і все живуче прославляє тебе, бо ти - Образ слави Отця, бо ти той, хто був і завжди є, і засяяв нам від Діви. Боже помилуй нас!»

(Стихира з Вечірні Різдва).

          Можна втратити всяку надію на людську допомогу. Усі земські потуги і всілякі політичні інтриги і зусилля, не зможуть умалити твоєї всемогутності і скріпляють в нас надію на твоє заступництво, - бо ти Бог, який має назву - Любов.

          Тільки на тебе, надія наша, тільки ти все упованіє наше!

Боже помилуй нас!

          Ми - єдиний народ, нерозділений національною приналежністю, мовою і самобутніми культурами! Народ, який живе в прекрасній Богом дарованій країні! Народ, до якого дійшло світло Христової віри і просвітило його, щоб не ходив в тіні смертній! Ми вдячні за це і до тебе взиваємо!

Боже помилуй нас!

          Тому в ці дні Свят Різдва Христового, закличмо радісно

     Христос Рождається!                                  Славімо Його!

Дано 25.12.2018 р. Б.
в день св. Спиридона, м.Запоріжжя    

+ Степан ( Меньок)

Екзарх Донецький, УГКЦ

Джерело:     ugcc.dn.ua

02.01.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Як. 3,11-4,6:  «Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите»

Апостол дає нам дуже чітку, конкретну, лаконічну відповідь, чому ми не отримуємо того, про що просимо, – бо зле просимо. Що означає зле? Чи в якийсь особливий спосіб маємо просити Бога, особливі молитви промовляти, чи якісь особливі практики при тому здійснювати? Звичайно, ні. 

Бог дуже простий і доступний. А ми не отримуємо результату від своїх молитов, бо часто не витривалі у своїх проханнях. Часто просимо під впливом емоцій, які пережили, а потім емоції минають, і ми забуваємо, про що ми перед тим просили Бога. 

Коли ми витривалі в молитві, коли довіряємо Богові, що Він дасть нам усе, чого справді потребуємо, бо Бог любить нас, бо ж Господь неминуче відповість на наші молитви!

***

Мр. 11,23-26:  «Прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші»

У нашому житті ми повсякчас нарікаємо, що інші до нас не так ставляться, що нас мало поважають і цінують тощо. Часто від інших людей хочемо більше уваги й доброти. Але можемо не зауважити, що чого ми очікуємо від інших, того самого люди очікують від нас. Так само, як ми бажаємо, щоб люди з розумінням ставилися до наших слабкостей, прогрішень, так само інші сподіваються, що ми аналогічно поставимося до них. 

Часто ми досить немилосердні до інших людей. А маємо вміти прощати одні одним. Уміти закривати очі на чужі прогрішення. Чому закривати очі? Тому що остаточно справедливо судить Бог. Скільки разів було, що ми когось осудили, а потім дізналися більше й цілковито змінили думку. Тому ніколи не ставмо себе на місце Небесного Отця. Приймаймо кожну людину такою, як вона є, і віддаваймо суд в руки Божі. Коли будемо приймати інших людей – то й вони приймуть нас. Коли ж прощатимемо – інші простять нас. Чого ми хочемо – того й інші хочуть.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.01.2019р. Б. / «Зробімо крок у Новий рік в любові до Бога, до своєї Батьківщини та до своїх ближніх!» – Блаженніший Святослав (+VIDEO)

«Перебуваючи на порозі 2019 року, входячи в цей Новий рік та новий час, ми відчуваємо певну тривогу. Адже увесь світ переживає тривогу. Ми бачимо, як Європа перебуває в стані неспокою, а весь світ відчуває, що перед нами може бути період нестабільності. Зрештою, все нове викликає тривогу і природний страх. Тому я закликаю вас зробити крок у майбутнє в любові до Бога, до своєї Батьківщини і до своїх ближніх».

Такими словами звернувся Блаженніший Святослав, Патріарх УГКЦ, щоб привітати українців з Новим роком та різдвяними святами, які наближаються.

На його думку, нам потрібно відзначити святковий період саме у любові, бо вона долає страх. Ба більше, тільки любов допомагає нам прожити наше життя сповна.  

«Апостол Йоан зазначає: «Там, де є любов, немає страху». Любов усуває страх. Давайте у цій любові, яку Господь, народжуючись у таїнстві Різдва, відкриває і дарує нам, зробимо крок у Новий рік. У любові, яка навчить нас не боятися, а перемагати, у любові, яка буде силою, щоб розвивати й будувати нове краще життя!» – наголосив Предстоятель УГКЦ.

«Нехай Божа любов супроводжує нас у Новому році й буде нашим благословенням. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне», – написано в Євангелії. Нехай ці слова будуть новорічним вітанням, з яким ми увійдемо у Новий 2019 рік! З Новим роком і Різдвом Христовим!» – наприкінці радісно привітав усіх українців Блаженніший Святослав.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ