15.07.2017р. Б. / З історії УГКЦ. Проща до Зарваниці у 1994 році (+VIDEO)

Історичне відео з прощі до Марійського центру у Зарваниці. Подія відбулася 17 липня 1994 року. Молитву очолив владика Михаїл Сабрига, Єпарх Тернопільсько-Зборівський УГКЦ, за участі єпископів Павла Василика з Коломиї та Михаїла Гринчишина з Парижу. Проща була особливо присвячена митрополитові Андрею Шептицькому.

У відеосюжеті можна побачити зустріч владик біля парафіяльного храму, фрагменти Архиєрейської Літургії, ще не розбудоване чудотворне місце біля джерела у Зарваниці. А також почути слова владики Михаїла Сабриги, о. Василя Семенюка (на той час настоятеля Марійського центру у Зарваниці) та свідчення новонаверненого молодого чоловіка.

Відео з архіву студії «Собор» 1994 року. Нову редакцію та публікацію здійснено у липні 2017 року, з нагоди Всеукраїнської прощі до Зарваниці.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

14.07.2017р. Б. / ЗМІ: На окупованих територіях України тисячі людей примусово працюють у таборах

На Сході України тисячі людей примусово працюють у таборах. Йдеться про ув'язнених у самопроголошених республіках на Донбасі, з примусової праці яких фінансуються «ДНР» та «ЛНР», з посиланням на Deutschlandfunk повідомляє Deutsche Welle.

Сепаратисти на окупованих територіях сходу України утримують мережу так званих трудових таборів. За даними німецької радіостанції Deutschlandfunk, оприлюдненими в ефірі у четвер, 13 липня, у цих таборах тисячі ув'язнених у так званих "ДНР/ЛНР" примушуються до безоплатної праці.

"Східна правозахисна група", яка моніторила ситуацію у самопроголошених республіках та на яку посилаєтсья Deutschlandfunk, вказує, що доходи від примусової праці у таких таборах становлять до 500 тисяч євро на місяць. Ці кошти використовуються для фінансування  сепаратистів на Донбасі.

Самопроголошені уряди так званих "ДНР/ЛНР" на запит щодо наявності та функціонування таборів німецькій радіостанції не відповіли.

Правозахисники і журналісти виходять з того, що у таборах на Сході України утримуються до 10 тисяч ув'язнених. Багато з них не мали підстав для потрапляння у такі табори. Вказується, що частково йдеться про осіб, засуджених до весни 2014 року українськими судами до позбавлення волі. На даний час ці люди або уже мали відбути терміни покарання, або до них мала бути застосована амністія чи інше пом'якшення покарання, як то ухвалювалось в Україні.

На оприлюдненій DLF карті видно, що табори знаходяться на неконтрольованій Україною території Луганської області, зокрема, у містах Луганськ, Брянка, Алчевськ, Перевальськ, Петровське.

Як відомо, у цих та інших містах Луганської області, які не контролюються українським урядом, знаходяться установи виконання покарань Держаної пенітенціарної служби України. Зокрема, у Луганській установі виконання покарань № 17, за даними правозахисників, відбувають покарання близько 1470 осіб, у Брянківській виправній колонії № 11 - 470 осіб, у Перевальській виправній колонії №15 - 500 осіб, Алчевській виправній колонії № 13 - 215 осіб, у Краснолуцькій виправній колонії №19 - 780 осіб, Суходільській виправній колонії №36 - 600 осіб, Свердловській виправній колонії №38 - 550 осіб.

Джерело:  Воїни Христа Царя

13.07.2017р. Б. / Посланець Папи Франциска в Харкові: Любов до правди, яку апостоли доручили нам, не дозволяє нам прийняти мовчання щодо ситуації в Україні (+VIDEO)

На людському та християнському рівні любов до правди, яку апостоли доручили нам, не дозволяє нам прийняти мовчання щодо ситуації в Україні, на страждання, завдані сотням тисяч людей… На цьому наголосив у своїй проповіді кардинал Леонардо Сандрі, префект Конгрегації Східних Церков під час Божественної Літургії в празник Собору святих дванадцяти Апостолів Катедральному соборі св. Миколая Чудотворця у Харкові 13 липня 2017 року.

Високий гість відзначив, що після великого празника верховних апостолів Петра і Павла, «який я мав радість звершувати вчора у Києві, в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового, сьогодні я глибоко радію, що можу бути серед вас, щоби переживати Божественну Літургію».

Говорячи про ситуацію в Україні, Посланець Папи Франциска зазначив, що «на людському та християнському рівні любов до правди, яку апостоли доручили нам, не дозволяє нам прийняти мовчання щодо ситуації в Україні, на страждання, завдані сотням тисяч людей». «Ми не можемо робити вигляд, що ми не бачимо вдів та сиріт, дітей, які мають складний доступ до продовження навчання, і які виросли, більше слухаючи час, поділений пострілами мінометів, аніж звуками шкільного дзвоника, людей, які ледве виживають…», – додав кардинал Леонардо Сандрі.

«Ми не хочемо, – продовжив префект, – змиритися перед застоєм міжнародної спільноти, перед зневірою до поваги договорів, які свого часу були укладені, та разом з цим часто і систематично порушені. Ми хочемо миру і хочемо бути готовими пройти шляхом примирення, який слід пройти разом, а не самотужки».

До цього, за його словами, закликає нас своїми словами та своїми жестами милосердя Папа Франциск, який доручив своєму Посланцеві занести нам його глибокі почуття, запевнити у його близькості та уділити нам його Благословення.

«І я є тут між вами саме для того, щоби засвідчити вам його любов», – наголосив високий гість. Він пригадав, що Святіший Отець звертаючись до українських єпископів, греко-католицького та латинського обрядів, у лютому 2015 року, доручив їм одне завдання: «Сенс справедливості та правди перед тим, як бути політичним, є моральним. Тому це є завдання, що є повірене також і вашій відповідальності Пастирів. Чим більше ви будете вільними служителями Церкви Христової, тим більше, попри вашу бідність, ставатимете захисниками родин, бідних, безробітних, слабких, хворих, стареньких пенсіонерів, людей з особливими потребами, біженців».

«Молімося разом до Святих Апостолів, щоб своїм заступництвом вони чували над вашими Пастирями: щоби були названі дітьми Божими, згідно з євангельською заповіддю блаженства, бо вони є миротворцями. І хочемо подякувати їм, починаючи з Його Блаженства, за всю їхню душпастирську працю, яку вони звершують з особливою увагою до євангелізації та за трепетне свідчення Воскреслого Господа, , не забуваючи також про основоположний прості освіти й культури, у якому хочу виразити слова поваги та підтримки Українському Католицькому Університету. Продовжуйте бути пастирями, яких народ Божий відчуває близькими до себе», – закликав кардинал Леонардо Сандрі.

«Не лише любов Папи Франциска чи Церков Європи, яких він запросив виразити свою солідарність до всього українського народу через збірку навесні 2016 року, але саме Слово Боже, яке щойно проголосили, прагне допомогти нам відчути любов Божу, також і на теперішній болісній сторінці історії цієї країни. Ми повинні просити про Божу Ласку, аби перемогти зло добром, бо лише людських сил нам не вистачить», – сказав префект.

«Всесвята Мати Божа, пресвята Богородиця, яку за кілька днів ми вшановуватимемо у Всеукраїнській прощі до Зарваниці, простягни свій покров над нами, та виблагай для нас у свого Сина дари утішення та зцілення від внутрішніх ран. Поможи нам пам’ятати історію народу цієї нації, України, в якій не бракувало сторінок страждання, які її укріпили свідоцтвом віри, більш автентичної та щирої», – попросив на завершення.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

12.07.2017р. Б. / Митрополит Василій благословив виставку, яку присвятили Йосифу Сліпому та Ярославу Стецьку (+VIDEO)

Вчора, 11 липня, у Тернополі відкрили виставку на релігійно-патріотичну тематику. Експозицію «Бог, Церква, Україна», яка присвячена пам’яті відомого українського політичного та військового діяча Ярослава Стецька та Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого, благословив Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій (Семенюк).

До присутніх Архиєрей сказав наступне:

"Відтепер її можна оглянути у Тернопільському історико-меморіальному музеї політичних в’язнів, що по вул. Коперника 1".

Митрополит Василій урочисто засвітив свічки пам’яті разом із головою Тернопільської обласної державної адміністрації Степаном Барною та Тернопільської обласної ради Віктором Овчаруком.

Наукові працівники музею Орест Савка та Ігор Олещук розповіли про переслідування УГКЦ та її духовенства і вірних за радянської влади. Також зауважили, що експозицію створювали майже чотири місяці.

Джерело:   Прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ

11.07.2017р. Б. / Тиждень культури смерті

В часі свого понтифікату святий Іван Павло ІІ неодноразово звертав увагу західної цивілізації на те, що в її лоні зродилась культура, яку святий Папа назвав культурою смерті. Тоді його не почули. Західна цивілізації продовжила свій шлях у прірву смерті під привабливими гаслами прав і свобод людини, свободи вибору, толерантності й мультикультуралізму, так як колись Франція хвацько марширувала у прірву терору, смерті й винищення власного народу й культури під привабливими гаслами свободи, рівності й братерства.

На жаль, ця культура смерті вже пустила свої метастази й в саме тіло Церкви гаслами відкритості, діалогу, милосердя. Так, на сьогодні маємо ситуацію, коли в Церкві лунають заклики причащати тих, хто живе у перелюбницькому постійному зв’язку, допускати до Таїнств учасників так званих одностатевих «шлюбі» і т.п.

У то й же ж час в Україні влада докладає просто таки титанічних зусиль, щоб імплементувати цю культуру смерті в українське законодавство і й українську реальність. Часто це робиться або так щоб суспільство не знало про запровадження «новинок», або супроводжується істерикою пропаганди, мовляв, хто проти – той агент Кремля.

Істерика довкола реформи української медицини – черговий приклад того, коли українському загалу пропонують кота в мішку, без реального суспільного обговорення. Хоча насправді, судячи з інформацій, які потрапляють у суспільний простір, ця реформа - одна з тих, які викликають масу моральних запитань.

Українцям малюють райські перспективи запровадження медичної реформи, виспівуючи про благодаті медицини на Заході, вочевидь, вмисно замовчуючи негативні сторони саме західної медичної системи. Істерично пропихаючи запровадження лікування по протоколах, ніхто не пояснює, що ж таке ці протоколи. Нам пробують замовчувати, що саме лікування по протоколах породило на заході серйозну проблему в охороні здоров’я – резистентні (нечутливі) до дії антибіотиків інфекції, через надмірне споживання антибіотиків. Поза нашими плечами, тишком-нишком реформатори стараються запровадити в українську медицину так звану третю стать, а тим самим поставити медицину в Україні на рейки гендеризму, з усіма наслідками цього «прогресу». Нам замовчують факти, що, завдячуючи саме системі протоколів, на Заході велика частина людей сидить постійно на антидепресантах. Нам замовчують той простий факт, що лікування по протоколах не страхує від медичних помилок, але лікаря, фактично, робить безвідповідальним – «я зробив, як пише протокол», а те, що наслідком стала смерть чи каліцтво пацієнта – це нікого не цікавить, крім самих потерпілих.

Лікування по протоколах має ще одну доволі паскудну моральну сторону – людину зводиться до машини, яку лагодять по механічній інструкції. З одного боку, це повне заперечення людської індивідуальності на біологічному рівні, а з іншого - це дегуманізація самого лікування, яке би мало передбачати індивідуальні особливості функціонування кожного, окремо взятого людського організму.

Один із наслідків дегуманізації медицини можемо спостерігати саме цими днями у Великій Британії. У цій країні триває динамічна боротьба за спробу лікувати тяжкохвору 11-місячну дитину Чарлі Гарда. Не дивлячись на те, що лікарі у США погодились взятись за лікування дитини, не дивлячись на втручання президента США Дональда Трампа, Папи Римського Франциска, не дивлячись на те, що ватиканська лікарня Дитяка Ісуса готова прийняти Чарлі, британська медицина непохитна – Чарлі потрібно від’єднати від апарату штучного дихання, щоб він задихнувся. На стороні нелюдів-лікарів і судді, адже лікарі роблять все по протоколу. І це тільки один з випадків, який став відомий просто завдяки розголосу у католицьких ЗМІ. А скільки таких випадків протокольного лікування залишилось поза увагою загалу?

Чи хочуть українці такої медицини? А хто їх питає. Новітніх будівників чергової утопії це не цікавить, брехнею, пропагандою, замовчуванням вони докладають всіх зусиль щоб загнати українців в черговий туземний «рай» – черговий витвір хворого лівацтвом розуму, позбавленого Бога і здатності до критичного мислення. 

Іншою стороною медалі культури смерті є просування ЛГБТ, як варіанту норми. У хід йдуть усі засоби. Від залякування - до переслідування, від брехні - до напівправди.

Черговим прикладом такого «правдивого» висвітлення став ґей-скандал у самому Ватикані – поліція «накрила» ґей-оргії із вживанням наркотиків під проводом о. Луїджі Капоцці, секретаря кардинала Франческо Коккопальмеріо, одного з тих кардиналів, яких вважають не більше не менше, а ґей-френдлі. Ця думка оперта на його закликах бачити позитивні елементи ґей-стосунків. Кардинал Франческо Коккопальмеріо – глава Папської ради з питань тлумачення законодавчих текстів.

Проте, ЗМІ, особливо українські, замовчують кілька суттєвих елементів цієї історії. По-перше, заарештувала монсеньйора Капоцці ватиканська поліція, яка вела розслідування, опираючись на певні підозри стосовно цього ватиканського прелата. По-друге, у ЗМІ спробували прив’язати скандал з о. Капоцці до Конгрегації у справах віровчення, що, м’яко кажучи, не відповідає істині. І по-третє, дивовижним чином у ЗМІ кардинал Коккопальмеріо раптом перетворився із прогресивного, ґей-френдлі кардинала у твердого консерватора. Ну, і на сам кінець, ЗМІ чомусь замовчують, що о. Капоцці перебуває у ватиканській тюрмі, очікуючи ватиканського суду.

Ось так, конкретний акт боротьби Церкви із зловживаннями в її середині використаний ЗМІ, для того, щоб в чергове очорнити Церкву, створити враження, що Вона – лігвище збоченців, яких Ватикан покриває.  І все це, здається, має дуже конкретну мету – дискредитацію проводу Католицької Церкви, щоб позбавитись противника, до чийого голосу дослухається більш як мільярд людей.

Варто собі усвідомити, що культура смерті – це не тільки загроза християнству. Це не абстрактна боротьба абстрактних принципів. Це – річ, яка в житті кожного з нас рано чи пізно може набрати дуже конкретних обрисів, так як вона набрала жахливих, нелюдських обрисів в житті малого Чарлі та його батьків.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

10.07.2017р. Б. / «Ненависть – сила, яка заполонює наше суспільство», − Блаженніший Святослав в п’яту неділю по Зісланні Святого Духа (+VIDEO)

Боже Слово, яке ми нині чули, показує Ісуса Христа, який повертає гідність людині. Євангелист Матей розповідає нам про подію, що відбулася з протилежного боку Галілейського моря, в Гадаринському краю.

Його й сьогодні можна побачити і відвідати. Але в часи Ісуса Христа цей протилежний край моря означав протилежну культуру, протилежне середовище. У часи Римської імперії це була інша адміністративна одиниця імперського поділу окупаційної влади. Ісус Христос, нібито навмисно переходить на протилежну сторону для того, щоби стати віч-на-віч до боротьби зі злом, аби віч-на-віч стати на сторону людини, яка шукає повноти своєї гідної і вільної особистої поведінки і життя.

Такими словами розпочав проповідницьке слово Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав під час Архиєрейської Божественної Літургії 9 липня в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ.

За його словами, як тільки Ісус Христос ступив в цей Гадаринський край, Йому назустріч вийшло двоє біснуватих. «Найперше, вони були лютими, тобто це були люди, які жили в злості і ненависті. Саме це було знаком їхнього рабства в руках злого духа. А друга риса, про яку говорить Матей, це те, що вони мешкали не в місті, їхнім житлом не було житло живих людей, а вони мешкали в гробах, в тих печерах Некрополісу, що було містом померлих, тобто містом людей, які не мали в очах тогочасного суспільства певної ролі і функції в житті», − пояснив Глава Церкви.

Опис цих людей показує їх як тих, які втратили повноту гідності. У інших євангельських оповідках до цього опису додаються й інші деталі. За ними, вони не використовували одяг і були нагі, тобто позбавлені будь-якої гідності в очах суспільства, в якому вони жили.

«Христос уже самим фактом своєї присутності, своїм зближенням до них повертає їх до гідності, визволяє їх з рук злого духа, з усього того, що ту гідність в них забирало, − додав він. − І коли сталося це чудо звільнення, то ця подія справила надзвичайне враження, так, що люди тієї околиці вийшли, аби побачити звільнених людей. Однак вони відчували, що ціною тієї гідності і свободи тих двох було їхнє стадо свиней, яке вони втратили. Бо це стадо кинулося з кручі в море і тому вони понесли матеріальні збитки. Люди, дивлячись на Христа, бачачи тих оздоровлених, звільнених двох біснуватих, не приймають Його. Вони просять, аби Він повернувся назад в свою землю».

Ключем до розуміння цієї події є слова святого Григорія Нісського: «Де є присутнім Бог, там усе віднаходить свою гідність». Як сказав Блаженніший Святослав, кожного разу, коли людина потрапляє в руки зла, вона втрачає гідність. Але Бог є джерелом гідності людини. Він той, хто дає цю гідність. І кожного разу, коли людина потрапляє в руки злого або коли догоджає своїм найнижчим похотям, вона потрапляє в рабство гріха, втрачає подобу Божу в собі. «Якщо людина дає себе в руки ненависті, то її поведінка стає не людською, а звірячою. І саме Господь Бог є той, хто в неї не забирає гідність і свободу, а навпаки – її дає і є її джерелом», − мовив він далі.

На переконання Предстоятеля Церкви, ця подія повсякчасно відбувається із кожним з нас: «Дуже часто ми вважаємо, що використовуючи не дуже чисті засоби для досягнення цілі, ми стаємо сильнішими і можемо панувати над іншими. Нам часто видається, що коли із злістю і ненавистю будемо відноситися до інших, то будемо панувати над іншими. Ненависть – сила, яка починає заполоняти наше суспільство».

На переконання Блаженнішого Святослава, ненависть панує серед політиків, державних діячів, і навіть серед громадських активістів, які, «палаючи люттю, прагнуть здобути гідність для себе, своєї політичної сили і прагнуть сказати, що для нас, простих громадян, саме це є способом захисту нашої держави від агресора і зла».

«Сьогодні культ ненависті, агресії є символом успішності. Погляньмо на світові спільноти! Той, хто починає війну, стає успішним політиком. Споглядаючи на такі тенденції сучасної культури, святий Папа Іван Павло II казав, що через ненависть світ, сучасна культура і Європа повертаються в печери. Тому що ненависть ніколи нічого ще не збудувала, як про це вчив праведний митрополит Андрей Шептицький. Вона забирає в людини гідність і веде до поневолення і рабства злому. Ми, християни, повинні відкрити те, що в Ньому є джерело нашої гідності», − сказав Глава УГКЦ.

«Саме Бог є нашим Визволителем, джерелом нашої особистої і національної гідності, як вільних людей у вільній державі», − підсумував патріарх Церкви.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

08.07.2017р. Б. / Святі Іване Хрестителю, Апостоли Петре і Павле, навчіть нас бути добрими християнами!

У першій половині місяця липня ми святкуємо і молитовно згадуємо таких великих святих, як Іван Предтеча і Хреститель Господній та апостоли Петро і Павло. Святий Іван готував шлях приходу Ісуса Христа і проповідував, що має прийти Месія. Апостол Петро удостоївся бути тим апостолом-скелею, каменем, на якому Господь вирішив побудувати свою Церкву: незважаючи на його упадки і немочі, він є призначений «утверджувати братів у вірі». Апостол Павло, не знаючи особисто Ісуса Христа, удостоївся бути прирівняним до найближчих учнів Ісуса і, після раптового навернення, все своє життя посвятив, щоб проповідувати Ісуса Христа. Для нас християн, ці троє святі також мають особливе значення і вчать нас, у ці непрості часи сьогодення, що означає бути правдивими християнами.

Коли ми чуємо ім’я Івана Хрестителя, перше, що приходить на думку – це подія про Хрищення Ісуса. Дійсно, саме Іван удостоївся христити нашого Господа, хоч в один момент засумнівався в цьому, сказавши: «Мені самому треба христитися в Тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт, 3,14). Іван був чоловіком простим, віддано виконував свою місію, яку отримав від Господа. Він сам каже про себе: «Я вас хрищу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити йому взуття» (Мт 3,11). Ми Його називаємо предтечею, бо він готував дорогу Господню і готував людей до приходу Месії. Яким способом він це робив? Він проповідував, що треба плекати в собі чесноту покаяння і дбати про навернення. Чого лише варті його слова-реакція на людське лукавство і «показуху»: «Покайтеся, бо наблизилося Небесне  Царство» і «Гадюче поріддя! Хто вас навчив втікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння… кожне дерево, що не приносить плоду, зрубають і в вогонь кинуть» (Мт 3, 2.7-10).

Святий Іван нагадує нам християнам, що ми повинні завжди дбати про дух покаяння і то не лише в час посту, оправдовуючи себе, що ми б’ємо поклони, але повсякчасно каятися за кожне погане слово, за кожну недобру думку, за кожен лукавий погляд, за вчинене зло. Каятися – означає, визнати свої помилки – в родині, на роботі, хто б ми не були – священики, парафіяни, батьки, матері, діти, лікарі чи вчителі. Лише визнання своїх помилок перед Богом і перед людьми, дає нам особливу благодать навернення. Ми, як християни покликані приносити «плоди, гідні покаяння». Хто крав, хай перестане красти і віддасть накрадене. Не має можливості це зробити відкрито, вже і зараз, хай зробить це таємно, через діла милосердя. Хто обманював і говорив неправду, нехай перестане це робити, бо всяка брехня – від диявола, який є «батьком лжі» і хто говорить неправду є дитиною диявола (пор. Ів 8,44). Іван Христитель закликає нас до покаяння і поки людина живе на цім світі – має нагоду покаятися і навернутися. Для християн чеснота покаяння необхідна, тому, хто чує за собою гріхи, повинен висповідатися і направити заподіяну шкоду – принести «плід, гідний покаяння».

Апостол Петро – це ще один Велетень духовного життя. Він був покликаний Господом Ісусом: «Йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата… і мовив до них: «Ідіть за мною, а вас зроблю рибалками людей» (Мт 4,18). Петро разом з іншими учнями пішов за Ісусом, слухав Його проповіді, бачив чуда, які чинив Ісус, можна сказати, що жив в апостольській спільноті. В один момент Ісус запитує учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт 16,13) і «На вашу ж думку, хто я?» (Мт, 16,15). І тут ми чуємо відповідь саме Симона Петра: «Ти – Христос, Бога живого Син», на що Ісус відповідає: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. То ж і я Тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву, й що пекельні ворота її не подолають» (пор. Мт 16, 16-20). Отже Христос після того, що Петро визнав Його божество через особливу благодать, дає Йому особливу місію: на ньому будує Церкву і його призначає головним Пастирем, бо згодом скаже до Петра: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк 19,31-32), а коли Петро згрішив, відрікся Ісуса, то Він просто запитав його тричі «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?», на що Петро відповів: «Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!» (пор. Ів 21,15-18). Оця визнана любов Петра до Господа стає утвердженням того, що саме Петро є правдивим головою Церкви Христової.

Апостол Петро багато чого нас навчає у духовному житті – йти відразу за Господом, коли Господь нас кличе служити Йому; вчить нас визнавати Божество Ісуса Христа і не боятися захищати цю правду перед тими, які по наших вулицях сьогодні цю правду заперечують. Апостол Павло каже: «Вважайте, щоб ніхто вас не збаламутив філософією та пустим обманством, за людським переданням та за первнями світу, а не за Христом. У ньому бо враз з людською природою живе вся повнота божества» (Кл. 2, 8-9). І сьогодні наступники апостола Петра – єпископи Рима є тими каменями, на яких тримається Церква Христова, є тими Пастирями, які утверджують нас у вірі, є тими апостолами, які, незважаючи на людські немочі і гріхи (бо всі люди є грішні), покликані вести люд Божий до Царства Божого.

І особливо цінною є особа апостола Павла. Він, спочатку Савло, бувши завзятим противником християн, за дозволом первосвященика відправився до міста Дамаск, щоб там продовжувати переслідування християн. Коли він був у дорозі, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я - Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити» (Ді. 9, 3-6). Павло навертається і всі свої сили скеровує на проповідь Ісуса Христа. Він посвячує своє життя для Христа до тої міри, що в один момент він скаже: «Таж я готовий не тільки бути зв'язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім'я Господа Ісуса» (Ді. 21,13).

Для нас, християн ХХІ століття, також є дуже важливо мати таку силу волі, яку мав апостол Павло, який не соромився Христа, який старався навертати людей до Христового Стада – Церкви Христової. Апостол вчить нас любити Церкву Христову, за єдність Церкви дбати і словом і ділом, захищати Її. Апостол Павло себе не шкодував для служіння у Церкві Христовій і тим самим вчить і нас, духовних осіб та вірних мирян працювати для Церкви Христової – жити і служити Церкві, а не просто час від часу ходити до храму і тим себе заспокоювати.

Дорогі наші боголюбиві християни! Сьогодні, коли неодноразово чуємо про поділи церковні, про розбрати між священиками чи між парафіяльними спільнотами, про розколи і непослухи, які виявляють вірні чи священики своїм єпископам, Патріарху і Папі і які, інколи, сильно ранять і наші церковні спільноти та церковну єдність, стараймося згадати про трьох «липневих» святих і їхні чесноти: про чесноту покаяння, якої нас навчав Іван Хреститель, про чесноту вірності Церкві, основаній на Петрі і про чесноту ревності у проповіді Христа та життя у Церкві Христовій, якою жив апостол Павло.

Святі Іване Хрестителю та верховні апостоли Петре і Павле, моліть Бога за нас і за нашу Церкву.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя