30.09.2014р. Б. / Кардинал Паролін розчарований, що ООН мовчить щодо конфліктів на Бл.Сході і на Україні

Конфлікти на Близькому Сході і Україні вимагають оновлення Об'єднаних Націй, де держави-члени поставлять свою відповідальність, щоб захистити переслідувані народи, вище особистих інтересів і ретельно застосовуватимуть міжнародне право.

Про це йшлося у виступі держсекретаря Ватикану кардинала П'єтро Пароліна, який виступав в понеділок, 29 вересня, на 69-му засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

 Кардинал Паролін, сказав: "Кров багатьох християн і етнічних меншин в Іраку і Сирії вимагає міжнародне співтовариство взяти на себе відповідальність щодо захисту населення, яке під загрозою". Він зазначив також, що світ потребує ООН, здатну розгорнути відповідну дію і силу, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на оф. сайт Ватикану.

"Це - як законно, так і необхідно: терміново зупинити агресію через багатостороннє і пропорційне застосування сили. Святий Престол сподівається, що міжнародне співтовариство візьме на себе відповідальність за розгляд кращих засобів, щоб зупинити агресію і уникати здійснення новоїі, ще більшої, несправедливості".

Кардинал висловив розчарування, що до цих пір "міжнародне співтовариство характеризується суперечливими голосами і навіть мовчанням щодо конфліктів в Сирії, на Близькому Сході і в Україні. Вкрай важливо, щоб була єдність дій в ім'я загального блага, уникаючи перехресного вогню вето."

Він нагадав усім присутнім про «відповідальность за захист» - принцип, який був прийнятий майже 10 років тому на Всесвітньому саміті ООН, який закликає для захисту цивільного населення, коли країна знаходиться не в змозі або не бажає робити це:

"Він стверджує, що відповідальність всього міжнародного співтовариства, повинна бути в дусі солідарності, щоб протистояти тяжким злочинам - таким, як геноцид, етнічна чистка та релігійно мотивоване переслідування".

Джерело:    КІРІОС

30.09.2014р. Б. / В Підгірцях встановлено величний хрест з нагоди 25-ти ліття виходу УГКЦ з підпілля

В неділю 28 вересня при парафії священномученика Миколая Чарнецького і новомучеників УГКЦ с. Підгірці відбулися урочисті святкування 25-ти ліття виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля.

Розпочалися урочистості Божественною Літургією, яку в парафіяльному храмі служили: декан Бродівський о.Богдан Вихор, ігумен Підгорецького Василіянського монастиря ієромонах Віктор, о.Юрій Біль, а також настоятель о.Тарас Дзьоба.

Після Літургії відбувся чин посвячення хреста, який спорудили поруч із храмом з нагоди ювілею виходу Церкви з підпілля: «Відновили на цьому місці святий хрест, а церква Ваша ще в руїні. Проте цей хрест є символом відродження Церкви в Підгірцях, Церкви як спільноти вірних, і Церкви як дому Божого, адже з поставленням хреста розпочнеться і відновлення цього зруйнованого храму», - звернувся до вірних у своєму слові отець-декан Богдан Вихор.

Продовжилися святкування урочистою академією в народному домі, де проходила фотовиставка про підпілля Української Греко-Католицької Церкви.

З уст молоді було представлено короткий історичний екскурс в часи підпільної церкви, а директор Бродівського історико-краєзнавчого музею Василь Стрільчук розповів про підпілля в Бродівському районі. Все це урочисте дійство розбавив милозвучний спів парафіяльного дитячого хору під керівництвом Ольги Баліцької.

Також цього дня всі присутні мали змогу переглянути прем’єру документального фільму знятого з ініціативи пароха про о.Василя Пришляка, священика УГКЦ який був вивезений в заслання в часи катакомбної УГКЦ.

В завершальному слові о.Тарас привітав усіх з цим 25-ти літнім ювілеєм відродження Церкви, та наголосив, що ми повинні пам’ятати свою історію і історію своєї Церкви, яка завжди є з народом,  є його серцем і його душею.

Джерело:    КІРІОС

29.09.2014р. Б. / Блаженніший Святослав у Сіднеї: «Ми сьогодні покликані зректися фальшивих уявлень про те, якою повинна бути Україна»

Узяти на себе свій хрест – значить піти тою життєвою дорогою, якою кличе нас Ісус Христос до себе. Не шукати інших доріг. Не заздрити ближньому, не думати, що комусь у житті живеться легше від мене, але йти тою дорогою, якою кличе мене Господь Бог, з усіма її труднощами і радощами.

Про це вчора, 28 вересня, під час Архиєрейської Літургії сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) у храмі Святого Андрія в Сіднеї.

Співслужили з Главою Церкви єпископ Пітер Коменсолі, Апостольський адміністратор Сіднейської архидієцезії, віце-ректор духовної семінарії «Добрий пастир» РКЦ Артур Гівней. Також чисельно прийшли помолитися семінаристи «Доброго пастиря».

Проповідник пояснив вірним, що означають слова Ісуса Христа «зречися себе самого і йди за мною». «Зректися себе самого означає зректися своїх фальшивих уявлень про власну вигоду і прийняти правду в усій її повноті, узяти на себе свій хрест. А йти за Христом означає не зупинятися на цій дорозі. Не стояти з цим хрестом, а йти вперед. Слова про хрест Христовий і про правила християнського життя по-особливому звучать для нас українців, для України в цілому», – відзначив Предстоятель. «Ми сьогодні, можливо, покликані, – вважає він, – зректися фальшивих уявлень про те, якою є чи повинна бути Україна».

Блаженніший Святослав пригадав слова Святішого Папи Франциска на канонізації Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ: вони мали відвагу споглядати на рани розп’ятого Христа під час ІІ Світової війни.

«Сьогодні, – каже Патріарх УГКЦ, – розпинають Христа у тілі нашої Церкви, стріляючи в нас. Якщо ми будемо зараз зупинятися, самі себе жаліти і плакати над своїми ранами, то не побачимо нового життя і воскресіння». «Тому Христос каже нам сьогодні: не сумуйте і не плачте. Беріть хрест і йдіть за мною в життя», – просить задуматися Блаженніший.

Він заохотив українців, вірних нашої Церкви, які живуть в Австралії, «не соромитися розп’ятого Христа». «Якщо ви шукаєте, в який спосіб зберегти всю ту спадщину, що її привезли ваші батьки на святу землю Австралії, пам’ятайте, що без хреста Господнього немає майбутнього. Бо тільки через нього виходить воскресіння», – наголосив проповідник австралійським українцям.

«Я прошу вас: любіть свою Церкву, користайте з її духовної сили, не шукайте духовної послуги в інших Церквах. Бо Христова Церква - це щось набагато більше, ніж людська культурна організація, яка зберігає якусь національну спадщину. Церква зберігає джерело вічного життя, постійної наснаги, сили і воскресіння. Сьогодні ми молимося, щоб Господь подав мир нашій українській землі, щоб через рани наших солдатів, волонтерів, через кров, яка була пролита на Майдані, Господь Бог дарував у належнім часі воскресіння, мир, свободу і незалежність нашій державі», – підкреслив Патріарх Церкви.

Блаженніший Святослав подякував за організацію його душпастирського візиту до Австралії владиці Петрові (Стасюку), Єпарху Австралії, Нової Зеландії та Океанії. Також подякував за те, що владика Петро супроводжує його по різних містах Австралії. Патріарх Церкви відзначив «плід праці» єпископа.

Також Патріарх УГКЦ подякував настоятелеві храму Святого Андрія о. Симону Цькую, який теж супроводжував його в усій поїздці по Австралії.

Та особливо Патріарх Церкви подякував вірним Церкви, які так чисельно наповнили храм Святого Андрія. На Літургію прибули і вірні з парафій у Ньюкаслі та Воллон Гонгу, які через брак часу Блаженніший не міг відвідати.

Патріарх Церкви подарував храмові Святого Андрія, як і іншим храмам, які відвідував в Австралії, антимінс на згадку про свій візит.

Варто відзначити, що храм Святого Андрія споруджено 1962 року. Тут активно діє українська парафіяльна школа, дитячий садочок, який провадять сестри василіанки, для молоді існують різні заохочувальні гуртки.

Джерело:    Воїни Христа Царя

29.09.2014р. Б. / На Дунаєвеччині цілодобово молилися за Україну

Безперервні цілодобові молитви за Україну тривали у Дунаївцях на Хмельниччині цілий тиждень. Молебень, що тривав безперервно з 14 по 20 вересня у парафії св. Михаїла Архангела, називався «Розарієвий Єрихон».

 

Парафіяни пояснюють, що таку назву для молебню вони вибрали невипадково. Єрихон – одне із найдавніших міст світу. Коли Ісус Навин вводив Ізраїльський народ до Обіцяної Землі, на їхньому шляху стояла ця фортеця. 

Археологи говорять, що Єрихон був оточений подвійним муром – внутрішнім, шириною близько 4м, та зовнішнім – шириною 2м, а висотою близько 9 м. Здобути його було практично неможливо. 

Ізраїльтяни за Божим наказом здобули та знищили Єрихон найнезвичайнішим способом, з-посеред усіх відомих історії (Книга Ісуса Навина, розділ 6). Протягом шести днів вони щоденно обходили місто доокола. На чолі йшли священики, несучи Ковчег Завіту. Сьомого дня ізраїльський народ обійшов місто сім разів, а коли священики засурмили в сурми, люди здійняли сильний крик. На цей звук міські мури впали. Так Ісус Навин здобув Єрихон.  

Історія ж «Розарієвого Єрихону» прийшла до нас із Польщі. Там вона пов’язана  із Анатолієм Кащуком, членом  руху «Легіон Марії» (до речі, саме він у 1948 році і привіз «Легіон Марії» до Польщі). 1979 року, коли вирішувалася доля першого паломництва св. Йоана Павла ІІ до Польщі, Анатолій Кащук запропонував організувати на Ясній Горі у Ченстохові семиденний Розарієвий конгрес, під час якого мали відправлятися Меси, молитви Розарію та Коронка до Божого Милосердя перед виставленими Пресвятими Дарами. За порадою тогочасного єпископа ченстоховського Стефана Барели термін «Розарієвий конгрес» було замінено на назву «Облога Єрихону», нав‘язуючи до тих семи днів, коли за Божим наказом ізраїльтяни із Ковчегом Завіту ходили довкола Єрихону, щоб зруйнувати оборонні мури та здобути місто. Учасники адорації на Ясній Горі хотіли стояти в молитві, щоб впали мури, які загороджували Святішому Отцю дорогу до Польщі. І дійсно, перешкоди впали – всього через місяць, у час розквіту комуністичних режимів у світі, св. Йоан Павло ІІ приїхав до Польщі. 

З того часу у Польщі неодноразово проводяться «Розарієві Єрихони». Це велика сила, яка руйнує всякі мури на Божому шляху.

Сьогодні Україна переживає дуже важку ситуацію – це наш «Єрихон». Тільки Господь може зруйнувати мури війни, агресії та ненависті, які постали на шляху розвитку нашої держави. 

А тому з 14 по 21 вересня у парафії св. Михаїла Архангела в Дунаївцях тривав «Розарієвий Єрихон». 

Молитви відбувалися цілодобово з перервами тільки на святі Меси. Молились усі частини Розарію, Коронку до Божого Милосердя і… знову Розарій… Коронка до Божого Милосердя… Розарій… І так увесь час. 

Парафіяльні групи та спільноти змінювали одна одну щогодини на своєму «бойовому чергуванні». 

Від неділі 21 вересня естафету «Розарієвого Єрихону» прийняли сусідні парафії на Дунаєвеччині – Залісці, Нестерівці, Іванківці, Дем‘янківці, Мушкутинці та Голозубинці. У порівняні з Дунаєвецькою парафією це невеликі громади вірних, а тому «Розарієвий Єрихон» вони проводять по черзі – кожна парафія має власну добу молитви, а наступного дня її змінює інша. 

«Біблія розповідає нам про безліч перемог, які вчинив Господь в історії Ізраїльського народу, що були просто неможливими з людського погляду. Історія також знає багато перемог, які так і називають: «Розарієві перемоги», бо виразно виблагані молитвою на Розарії. Ми віримо в Божу перемогу і у нашій державі, зрештою Господь вже стільки чудес показав нам протягом цього важкого періоду. Але маємо витривало молитись і вірити», — переконані учасники «Розарієвого Єрихону».

Католики з Дунаєвецького району закликають інші громади долучатися та продовжувати молебень. «Зараз час усім нам згуртуватися, не вдасться відсидітися у своєму кутку, — каже парафіянин св. Архангела Михаїла, офіцер, - для перемоги кожен має докласти свої зусилля. А тому запрошуємо відважних і небайдужих до розарієвого «штурму Єрихону». 

Джерело:     КРЕДО

28.09.2014р. Б. / «SOS!» українському християнству

Ситуація, яка склалася і продовжує розвиватися в Україні, набирає щораз загрозливіших обрисів. Уже зараз можемо спостерігати перші ознаки фундаментального розколу поміж більшістю представників влади і більшістю загалу суспільства. Усе частіше люди беруть у свої руки встановлення справедливості.

На жаль, оговтавшись після майданного шоку, політикум і чиновництво вкотре взялися за своє. Корупція, договорняки, хабарництво, здирництво, – знову процвітають. І знову «небожителі» українського владно-політичного Олімпу не звертають уваги на суспільство, над яким вони возвишуються.

А в той час у суспільстві зростають радикальні протестні настрої, які загрожують його роздерти на шматки, зробити легкою здобиччю агресивного сусіда, поставити сам народ і будь-яку немосковську форму християнства в Україні на грань фізичного зникнення.

І як це не парадоксально, ця ситуація найбільше загроз несе саме християнам України, і саме немосковські форми християнства в Україні є найбільш загроженими від московитського агресора. Хоча московитська пропаганда малює пропагандистську картину точнісінько навпаки. Християни України мали би активніше включитися у життя власної країни, оскільки саме вони і є найбільш загрожені у цій ситуації. І саме зараз – можливо, як ніколи до цього – Україна потребує реального християнського свідчення в громадському житті, економіці, політиці й обороні.

Сьогодні загрози для українського суспільства загалом і для українського християнства зокрема є багато більші, аніж це хочеться визнавати українському загалу. Напруга в суспільстві зростає. І найприкрішим та найзагрозливішим є те, що влада цього не помічає. Або бачить і нічого не робить. Чи робить, але все навиворіт. Влада показує, що вона так і не навчилася спілкуватися з власним суспільством, чути його, відповідати йому і навіть просто розуміти настрої людей.

За простими, відомими навіть студентам переддипломного студію соціальної (культурної) антропології, соціології, соціальної психології (тобто, наук які займаються вивченням людського суспільства і його поведінки) законами суспільної поведінки людини, суспільство схильне терпіти дуже багато, якщо для цього є відповідна інформаційна передумова. Якщо ж потрібний інформаційний супровід подій відсутній, то суспільство починає радикалізовуватися. А невдалий, недолугий інформаційний супровід, що не враховує специфічних потреб конкретного суспільства, тільки підсилює радикалізацію.

Якщо враховувати, що в умовах інформаційної війни противник старається «збагатити» інформаційне поле своїми інформаційними викидами, то відсутність добре продуманої інформаційної політики влади доволі скоро ставить суспільство в революційну ситуацію, яка обов’язково розв’язується у формі кривавого революційного повстання, а не просто через мирні протести. Оскільки суспільство в такій ситуації відчуває не просто якусь загрозу, а суму екзистенційних загроз індивідуумів та суспільних груп.

На превеликий жаль, українське суспільство на сьогоднішньому етапі впевнено крокує саме до такого кривавого сценарію розвитку подій. А реакції більшості владних функціонерів тільки це пришвидшують. В умовах агресії РФ такий розвиток подій своїм результатом може мати лише крах української державності. І наслідком цього краху може стати окупація з боку РФ більшої частини української території, або й усієї України.

Чи не найголовнішою причиною такого розвитку подій є невиконання новою владою елементарної вимоги справедливості, яка закладена у найглибшу сутність людського єства. Фактично сам Майдан виник після дикунського побиття міліцією студентів на київському майдані Незалежності як радикальна вимога суспільства відновити справедливість. Але навіть ця перша майданна вимога – справедливо покарати винних у побитті студентів – так і залишилась невиконаною. Також ніхто не відповів за розстріл Небесної Сотні. Кров невинних жертв усе ще стукає до сердець народу вимогою справедливо покарати катів, і безпосередніх, і замовників. «Мудрість» українських політиків у компромісному проваджені політики у цьому випадку тільки призводитиме до усе більшого наростання протестних настроїв у суспільстві. Пусті балачки про майбутнє невідворотнє покарання не тільки не заспокоюють суспільство, але й усе більше його дражнять.

Поведінка органів прокуратури, які то відкривають, то закривають кримінальні провадження, які в очах суспільства затягують розслідування резонансних справ, або їх взагалі не розслідують, здатні спровокувати хвилю кривавих самосудів. Суди відпускають резонансних підсудних на волю. Усе це підриває довіру суспільства до здатності теперішньої влади встановити хоч мінімум суспільної справедливості.

До цього додалася ще й вимога покарати відповідальних за трагічний розгром українських силовиків у секторі «Д» та під Іловайськом. Скандальні спроби командування військами перекинути відповідальність то на мобільні телефони, то на добровольчі батальйони, то на буцімто використання московитським військами ядерної зброї, – тільки усе більше неймовірно ятрять суспільну рану через безсмисленість Іловайської трагедії. В очах суспільства командування збройних сил і Міністерство оборони уже є 100%-ми винуватцями трагедії. І те, що Головнокомандувач взявся захищати їх, в очах суспільства не пом’якшило ситуації, а тільки виставило главу держави особисто відповідальним за тисячі безсмислених смертей і каліцтв, за тисячі полонених.

Протиріччя месиджів, які надходять від високопосадовців, сприяє більшій дезорієнтації суспільства та його розколу на «віруючих» урядові або президентові та на «невіруючих». А боротьба політиків та високопосадовців за народну довіру, яка часто-густо ведеться способом дискредитації політичних опонентів, лише цей розкол поглиблює.

Суспільно безвідповідальні заяви деяких військових очільників, спрямовані проти добровольчих батальйонів та волонтерського руху, – це пряма загроза розгортання конфлікту поміж громадянським суспільством і державною машиною.

А в умовах передвиборчої війни всіх проти всіх, усе це може з холодного конфлікту доволі легко перерости в гарячий конфлікт реальної громадянської війни. Доволі тривожними дзвониками для суспільства і політикуму уже стали «сміттєва» люстрація і спроби встановлення нових палаток на Майдані в Києві. А стандартна балаканина пропрезидентського табору та частини проводу військовиків про сяких-таких «диванних бійців і стратегів» вказує лише на те, що у них немає елементарного розуміння того, яку реакцію в суспільстві здатні викликати такого штибу нерозумні мантри.

Окремо у цьому комплексі небезпек стоїть питання УПЦ МП. Попри бажання українського політикуму, українське суспільство не має відповідної зрілості, щоб вирішити це питання. Останні конфлікти громадськості з цією конфесією свідчать про наростання суспільного несприйняття не самого її існування в українському суспільному просторі, а власне антиукраїнської й одночасно проросійської агітації окремих її священнослужителів на місцях. В умовах московитської агресії та українського військового програшу цілком реально, що певні суспільні групи можуть зробити з цієї релігійної організації цапа-відбувайла. І тоді дійсно може виникнути громадянський конфлікт з релігійним забарвленням, як цього прагне московитський режим. Відсутність відповідного реагування спецслужб на вияви антидержавної агітації під покровом релігії може спровокувати серію самосудів, а тим самим – релігійний конфлікт.

Усе це потребує відповідного швидкого реагування на ситуацію, яка усе більше загострюється. І тут потрібні не лише максимальні зусилля у проведенні реформ, без яких і саме існування держави опиниться під загрозою, але й відповідної інформаційної кампанії, яка враховує реальні, а не комусь бажані настрої суспільства.

Замість цього ми чуємо ураган слів і взаємних звинувачень між політикумом, який навіть після Майдану не зрозумів, що його герметична ізольованість від суспільства, його спроби маніпулювання суспільною думкою у теперішньому українському суспільстві викликають тільки спротив і зростання недовіри.

Серйозним зовнішньополітичним програшем світить і відсутність системної державної  інформаційної політики, спрямованої на західного реципієнта інформації. Українська держава так і не спромоглася створити хоча б один англомовний телеканал, завданням, якого би було інформування закордонного глядача про реалії українського життя. Створений приватним капіталом такий канал існує, і це – «Ukraine Today». До тепер справа інформування західного загалу про правдивий характер подій в Україні лежить на плечах волонтерів, приватного капіталу та УГКЦ. І все це відбувається без жодної координації. Хоча водночас Московія веде добре продуману, добре злагоджену антиукраїнську пропагандистську кампанію на Заході.

У самій ж Україні, чиє суспільство уже є жертвою московитської інформаційної війни, держава не те що не провадить інформаційної кампанії, а радше, веде антикампанію: сповнені протиріч заяви політиків й чиновників, неправдиве і невчасне інформування суспільства, взаємні звинуваченні поміж політиками проукраїнського політичного табору, дурнуваті звинувачення на адресу так званої «диванної сотні», – усе це виразом повної суспільної безвідповідальності речників і креаторів державної інформаційної політики.

Ситуація, насправді, складається дуже і дуже загрозливо. Оскільки найближчим часом не слід передбачати адекватної інформаційної державної політики, можемо очікувати зріст напруги в українському суспільстві, яка загрожуватиме реальним, а не віртуальним вибухом незадоволення в українському суспільстві. В умовах московитської агресії та економічної кризи будь-яке повстання чи хвиля серйозних протестів здатні просто розвалити державу Україну і викликати окупацію її теренів московитами.

І тільки повністю неадекватна людина може твердити, що московитська окупація не несе прямої загрози українському християнству. Історія і події на окупованих зараз РФ українських теренах вказують тільки на одне: російська окупація українських територій – пряма загроза існуванню будь-яких форм немосковського християнства.

І якщо зараз, коли йдеться про фізичне існування нашого народу, ми, християни, не змінимо цієї ситуації – молитвами, інформаційною боротьбою, громадською активністю, будемо теж відповідальні за власний геноцид, який нам влаштують московити.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:     Воїни Христа Царя

27.09.2014р. Б. / «Господь не побоявся віддати свого Сина на розп’яття. Не біймося і ми віддати Україну в Божі руки…» – владика Венедикт на Воздвиження (+VIDEO)

Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста належить до дванадцяти найбільших у традиції Східної Церкви, зокрема УГКЦ. Встановивши це свято, Церква не лише прагнула вшанувати Хрест, на якому розіпнули Ісуса. Ідеться про вшанування найвищого вияву Божої любові, яка на ньому довершилася. Хрест став символом Божої перемоги над злом і смертю.

Ми зараз переживаємо складні часи… Україну вкотре розпинають. Як нам знову піднятися з колін та відродити власну віру? Про це розповідає владика Венедикт (Адексійчук), голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

Преосвященний владико Венедикте,  чому наша Церква настільки вшановує Хрест? Існує навіть кілька свят у нашому літургійному календарі, присвячених йому. Таж на Хресті Син Божий зазнав таких тяжких мук…

Від початків християнства існувало глибоке почитання Хреста Господнього. Християни усвідомлювали, що Хрест – це місце, в якому Господь найбільше себе нам об’явив. Бог відвіку полюбив людство. І ця любов виявилася в особі Сина Божого – Ісуса. Це торжество любові явилося на Хресті. На ньому Господь відкуплює людину від неволі гріха. Тому ми чуємо і співаємо такий церковний наспів: «Смертю смерть подолав». З цього випливає, що для нас, християн, знак хреста є преважливим.

Хрест увійшов і в наше щоденне життя. Ми щодня робимо знак Хреста на собі, він увінчує храми, ми носимо натільні хрестики. Коли читають екзорцизм над людиною, яка опанована бісом, то священик (екзорцист) завжди тримає в руках Хрест, щоб показати дияволу, що він – переможений. Отже, Хрест є знаком нашої перемоги.

Яка ж доля того справжнього Хреста, на якому розіпнули Ісуса?

Передання каже, що коли імператору Костянтину Великому явився Хрест, то можновладець почав вважати його знаком перемоги. Після цього імператор став християнином. Потім він доручив своїй матері Олені шукати справжній Хрест Христовий. Тут варто зазначити, що поганські імператори прагнули знищити Голгофу. Вони засипали її землею, звівши натомість поганський храм. Там поклонялися Венері і поставили статую Сатурну. Однак завдяки Олені хрест вдалося віднайти. Коли це сталося,  патріарх Макарій підніс («воздвиг») хрест і люди, які зібралися на тому місці, почали співати «Господи, помилуй». Тому під час наших літургійних відправ підносять Хрест, щоб вірні усвідомили, що смерть переможена; людина через воскресіння Ісуса стала причасницею життя вічного.

Владико, а де знаходяться частинки Христового Хреста? Чи є вони в Україні?

Знамено Хреста, як знак перемоги, було в Церкві дуже шанованим. Кожен прагнув до нього доторкнутися. Тому християни рознесли по всьому світу частинки Чесного і Животворящого Хреста. Мені відомо, що в Хрестовоздвиженському монастирі в Підкамені на Львівщині знаходиться одна з частинок.

Як ми, християни, повинні почитати Хрест Господній у щоденному житті?

Гадаю, що найперше ми повинні знайти час і подумати над подією розп’яття Христа. Необхідно взяти до рук Євангеліє і прочитати про смерть Ісуса. Також варто ознайомитися із стихирами цього свята, щоб глибше осмислити цю подію. Бо свята в Церкві встановлені не лише для того, щоб пригадати нам певну подію, а й щоб ми усвідомили, що вона є актуальною і для нас. Адже Хрест є знаком перемоги для кожного з нас. Коли ми робимо цей знак чи цілуємо розп’яття Христа, то повинні розуміти, що він для нас означає.

Люди швидко до всього звикають. Так само ми звикли хреститися. Однак чи ми усвідомлюємо, що кладемо на собі? Можу сказати, що мало християн це усвідомлює. Тому, святкуючи Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, ми маємо нагоду задуматися над змістом свята і над його значенням для кожного з нас.

Нас знову розпинають на Хресті. Розпинали більше як двадцять років тому, розпинали на Майдані. Продовжують це робити знову, шматуючи Україну на певні регіони. Владико, як ми повинні нести цей свій Хрест? Так гідно і покірно, як Христос? Але ж Він був Богом, а ми прості люди…

Коли ми говоримо про Ісуса Христа, тобто особу, яка жила в певному історичному часі, то справді повинні розуміти, що Він був Богом. Його  навчання і життя сьогодні є посланням для кожного з нас. Проте Йому, як і напівлюдині, було непросто прийняти свій хрест. Пригадайте, як Він молився: «Отче, забери від мене цю чашу… проте нехай буде воля Твоя». Ісус показує, що нам потрібно прийняти певні хвороби, які ми маємо, чи проблеми. Бо мир і спокій приходить тоді, коли ми бачимо, що за цим стоїть Господь.

Його смерть дарувала нам життя вічне. Він прийняв із рук Отця те, що Йому дав Господь. Прийняв ту дорогу, якою Отець велів Йому іти. Тому й нам треба прийняти ту ситуацію, що зараз склалася в Україні. Я впевнений, що в нас усе буде добре. Звичайно, нас опановує страх, тривога. Однак не треба боятися. Бо здатність довіряти Богові - це певність у тому, що Він контролює ситуацію. Він є за всім! Ми ж бачимо, що Господь не побоявся віддати в руки людей свого Сина, коли вони Його привели до розп’яття. Це вийшло на добро, бо ми спаслися. Не біймося і ми віддати Україну в Божі руки. Робімо все, що від нас залежить, і будьмо певні, що Бог керує світом. Лише наша віра дасть нам усе це подолати. У Господі є вирішення всього.

Розмовляла Руслана Ткаченко

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

***

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота шістнадцятого тижня 

Мт. 24,34-44 «Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години…»

Перші апостоли та учні Ісуса Христа мали живе сподівання та очікування другого приходу Спасителя. В силу різноманітних історичних обставин, сьогодні ми, зазвичай, дуже мало роздумуємо про цей другий прихід Господній. Як каже сьогоднішнє Євангеліє, ми не знаємо ні дня, ні години, коли це може статися.

Проте в інший спосіб  прихід Ісуса Христа відбувається в житті кожного з нас щомиті. Щомиті Господь входить у наше життя через ті чи інші ситуації, події, обставини, людей…

Пригадаймо, як Христос каже: «Що ви зробили одному з ближніх моїх, ви мені зробили». І для нас важливо здобувати досвід зустрічатися з Богом.

На жаль, за роки, місяці, години нашого життя маємо небагато таких зустрічей. Бо ж, здавалося, і ходимо до храму Божого, сповідаємося, причащаємося й мали би зустрітися з Богом. Але чи ця зустріч дійсно відбувається?

Так, як ми очікуємо другого приходу Ісуса Христа, маємо в цьому очікуванні зустрічатися з Господом Богом в кожній події, в кожній обставині, бо ж Бог приходить до нас повсякчас. Та чи готові ми з Ним зустрітися? 

1 Кор. 10, 23–28 «Ніхто хай не шукає для себе користи, лише для другого»

Ці слова ставлять перед нами важливе питання: чого ми шукаємо в своєму житті? Щиро зізнаючись, побачимо, що шукаємо багато чого для себе. Може, й не є ми такі користолюбні, егоцентричні, але критерієм свого життя ми часто ставимо свої здобутки, досягнення, важливість справ, які робимо. Нечасто в своєму житті ми критерієм успішності ставимо служіння Богові та служіння іншим.

Апостол Павло вказує нам на те, щоб ми шукали користі для інших, самі шукали, що можна доброго зробити для ближнього. Для цього намагаймося дивитися на кожну ситуацію з перспективи Божої волі для себе і добра для іншого, тоді Бог щедро винагородить і нас самих. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя  

Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста

Християни святкують одне з 12 найбільших свят - Воздвиження Чесного і Животворного Хреста

26.09.2014р. Б. / Незабаром беатифікація наступника св.Хосемарії Ескріва (+ВІДЕО)

27 вересня у Мадриді відбудеться беатифікація Альваро дель Портільйо, першого наступника св. Хосемарії Ескріва, засновника Opus Dei.

Монсеньйор Хав’єр Ечеваррія, прелат Opus Dei: «Його послання полягає у тому, що кожен повинен знайти своє місце, освячуючись у різних сферах життя: в роботі, родинних стосунках, дружбі».

Церемонія буде міжнародною. Комітет, що організовує цю подію, очікує на паломників із 80 країн. Беатифікацію очолить префект Конгрегації у справі канонізації святих, кардинал Анджело Амато.Також візьмуть участь 18 кардиналів та 130 єпископів.  

Альваро дель Портільйо жив у Римі від 1946 року. Там він служив генеральним секретарем Opus Dei, поєднуючи це з іншими справами, які стосувалися Святого Престолу. 

1975 року його обрали наступником Хосемарії Ескріви. 1991 року Папа Йоан Павло ІІ висвятив його на єпископа.

Через два дні після його беатифікації тіло Альваро дель Портільйо мають передати до базилікс святого Євгенія (між 29 вересня і 2 жовтнем), це дозволить паломникам вшанувати його. 30 вересня планується дві подячні Меси у базиліці святого Йоана на Латерані та базилиці Санта Марія Маджоре; їх очолять кардинали Агостіно Валліні і Сантос Абріль.

За матеріалами: Rome Report 

Джерело: КРЕДО