Частина п'ята
Теперішній світ вимагає від Церкви, щоб Вона проповідувала Антихриста
Зараз проходить Синод єпископів, де багато говорять про
розлучених в Церкві, про поновно одружених в Церкві, про їхні проблеми.
Кардинал Тімоті Долан у своєму блозі написав: "потрібно захищати нову меншість - тих, хто дотримується вчення Церкви". Чи
справді ми можемо виділити в Церкві ще одну меншину тих, які живуть
згідно з церковним вченням, і чи не варто якось більше цим людям
приділити увагу?
Я би не вживав слово "меншина" ні до кого. Я вважаю, що Господь
віддав Своє життя за всіх, і Бог приготував Вічність для всіх. І Церква
завжди цю Вічність проповідувала і буде проповідувати кожній людині. Ми
бачимо в житті святих, що вони були тими, які старалися радикально
слідувати цією дорогою за Ісусом Христом. І Церква цей радикалізм, який
гарно відображався в монашестві, завжди цінувала. Чому? Тому що він
вказував напрямок для кожної людини, яким би вона мала йти.
Так. Можна сказати, що це меншина людей, які жили радикально, але
саме святі це ті, які вказують, яким кожний з нас покликаний бути. Кожен
з нас стає таким в міру своєї спроможності, сили. Однак для нас дуже
важливо і цінно, що маємо таких осіб, які ідуть цією дорогою
християнського радикалізму. Вони є тими, на яких ми мали б рівнятися,
тими, які вказують дорогу.
Церква неминуче потребує таких осіб і їхнього свідчення: «Щоб дійти
досконалості, треба йти тою дорогою. Щоб дійти досконалості, треба
дотримуватися таких чи інших речей. Щоб ввійти в Царство Небесне, треба
бути таким і таким». І це дуже важливо, бо коли ми цей радикалізм з
Церкви забираємо, тоді людина розгублена і дезорієнтована. Коли ми
забираємо ці вказівники, тоді людина не знає куди йти і як жити. І тому я
цілком погоджуюсь з кардиналом Доланом, що на це треба звернути увагу.
Якщо ми не будемо захищати тих, які вказують шлях, то прийде велика біда
на усе людство?
Так. Я можу не годитися з тими чи іншими радикальними особами, які
висловлюють позиції в Церкві, але чому ми в сучасному демократичному
ліберальному суспільстві не дозволяємо комусь бути таким радикальним?
Якщо ми демократи, то чому ми кажемо, що боремося за права якихось
меншин і не боремося за права традиційних поглядів Церкви? Чому ми не
шануємо їхні права? Чому ми критикуємо їхній підхід? Ми ж демократи, і
якщо ми є правдивими демократами, то давайте демократично ставитися до
всіх. А то ми є демократами лише для тих, для кого хочемо бути
демократами, але не є демократами для інших осіб, які прагнуть говорити
про вчення Церкви, про цінності Церкви і не тільки говорити, але й жити
згідно з ними. Ми тоді не є демократами, а є тоталітаристами,
авторитаристами. І коли подивитися на сучасні підходи на захист тих чи
інших меншин, то виглядає, що то є тоталітаризм. Якось сьогодні ми охоче
забуваємо слова великого англійського католицького письменника Гілберта
Честертона, що демократія – це і пошанування традиції, оскільки шануючи
традицію даємо право голосу своїм попередникам і предкам, які уже
відійшли у вічність.
Коли мені кажуть, що в Церкві є консервативні та ліберальні крила, і
запитують: «Владико, а Ви до якого крила належите? Чи можна робити
реформи в Церкві чи можна щось міняти у вченні Церкви?» Я кажу: «Друзі,
це не моя справа. Господь це об’явив і моїм завданням є лише то іншим
свідчити життям і словами. Я не можу переінакшити вчення Ісуса Христа,
зробити його строгішим чи лагіднішим. Моє завдання лише як найточніше
передати його. Я не можу це вчення зробити ні ліберальнішим, ні
консервативнішим. Якщо існує закон земного тяжіння, то я не можу
сказати, що потрібно відкинути стародавні погляди, а сучасним людям
говорити тепер, що є закон земного тяжіння, виглядає старомодно. Якщо ми
кажемо, що вогонь пече, то я не можу казати, що вірити в те, що вогонь
пече – це консервативно. Або: будь лібералом і вір, що сучасна людина не
тоне на воді. Як не тоне? Або: сучасна людина може махати руками і
літати. Та не може вона літати, бо є певні закони природи, які існують, і
ми не можемо тут бути ні ліберальними ні традиційними. Як що ми
годимось, що є закони фізичні чи хімічні, то було б не логічно не
погодитись що є Закони Божі.
Є певні правди, які об’явив нам Ісус Христос. Євангеліє – об’явлене,
воно не є ні ліберальне, ні консервативне. І тому завдання Церкви дуже
просте: ретранслювати те, що об’явив Ісус Христос, зрозумілою мовою для
сучасного суспільства, для сучасної ментальності. Але транслювати те
саме. І це є важливо: мовою оригіналу. В чому цінність якогось
перекладу? Коли він найточніше відповідає оригіналу.
І тому ми, як Церква, маємо старатися йти більше до оригіналу, до
Ісуса Христа, передати те, що Він вчив. Світ сьогодні прагне до інакшого
«христа», до такого собі проповідника емоційної любові, яка не ставить
жодних вимог до людини, не вимагає ні жертовності, ні відречення від
гріха і взагалі жодних зусиль. Ми часто залишаємося глухими на
попередження Папи Бенедикта ХVІ, що Ісус, який би був у згоді з усіма,
Ісус без святого гніву, без твердої правди, не є правдивим Ісусом, а
лише його нікчемною карикатурою. Відважився б навіть загострити і
сказати, що теперішній світ вимагає від Церкви, щоб Вона проповідувала
саме такого «христа», який уже не є Христом, але кимось заміcть Нього,
Антихристом.
Світ і кожна людина, свідомо чи не свідомо, чекає від нас свідчення
про Ісуса Христа, Христа Євангелії. Але для нас, сучасних людей, разом з
переданням Євангелії, важливий наш особистий стосунок з Господом.
Вважаю, що для нас, християн, проблемою є те, що коли частина з нас хоче
щось ретранслювати, то це часто виглядає по-законницьки. Це так
стається тому, що не всі ми, християни, маємо особистий досвід Христа. А
ця ретрансляція є вірною християнським цінностям тільки тоді, коли ми
самі живемо тими цінностями. Не лише сухі букви закону, але коли ми
живемо в Христі, ми вміємо це ретранслювати і передати Євангеліє для
інших. І тому я цілковито погоджуся з кардиналом Доланом, він каже
правду. Давайте захистимо тих, які говорять про те, що ми мусимо істинно
проповідувати, говорити, бо може так статися, що коли ми почнемо все
змінювати, то від оригіналу, від Доброї Новини нічого не лишиться. А це
буде біда, бо Христос ввійшов у буття Вселеної. Для нас, християн, це
велике щастя, що Бог сам явився. В інших релігіях Його шукають, а в
християнстві Він сам народився. Ми навіть не усвідомлюємо того дару,
який маємо. І це Його Народження – це проповідь, це Його Добра Новина. І
те, що Він дарував нам через Свою Смерть і Воскресіння, ми, як
християни, маємо просто голосити іншому світові. Це є Добра Новина, це є
Євангеліє.
Частина перша
Частина друга
Частина третя
Частина четверта
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар