Роль і завдання мирян у світі та Церкві
Святий Павло дуже добре зрозумів правду про Церкву, яка є
живим організмом і в якій кожний її член отримав відповідне завдання до
виконання. Читаємо: “Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів,
і всі члени тіла, хоч є їх багато, становлять одне тіло, так як і
Христос. Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то
юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише
Духом.
Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з
багатьох. Коли б нога сказала: »Я не рука, отже не входжу у склад тіла«,
то хіба через те не належала б до тіла? І коли б вухо сказало: »Я не
око, отже не входжу у склад тіла«, - то хіба через те воно не належало б
до тіла? Якби все тіло було оком, де ж тоді був би слух? Якби все воно
було вухом, де був би нюх? Тож Бог розподілив члени — кожного з них - у
тілі, як хотів. Якби все було б одним членом, де було б тіло? Тепер же
членів є багато, але одне лише тіло. Не може око руці сказати: »Ти мені
непотрібна!« Чи голова ногам: »Ви мені непотрібні!« Бож члени тіла, що
слабшими здаються є найпотрібніші; і тим членам, що здаються непочесними
у тілі, ми, власне, даємо більше чести, і наші непристойні члени
зазнають більшої пошани; ті ж, що у нас пристойні, її не потребують. Та
Бог так уклав тіло, що дав більше чести нижчому членові, щоб не було
роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. І як
страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі,
радіють з ним усі члени.
Ви ж — Христове тіло, і члени кожний зокрема. І деяких
поставив Бог у Церкві: по-перше — апостолів, по-друге — пророків,
по-третє — учителів, потім — дари чудес, потім дари зціляти, допомагати,
управляти й говорити різними мовами. Чи ж усі апостоли? Чи ж усі
пророки? Чи всі учителі? Чи ж усі чудотворці? Чи ж усі мають дар
ізціляти? Чи ж усі мовами говорять? Чи ж усі тлумачать? Дбайте пильно
про ліпші дари. Я ж показую вам путь куди значнішу” (1Кор 12, 12-31)
Перш за все нам слід усвідомити фундаментальну правду,
яка випливає з об'явленого тексту, що Церква - це живий організм, який
складається з багатьох членів-органів, він також має свою голову і душу
[див. 7, 9]. Кожний член-орган має своє завдання до виконання, свою роль
[див. 11, 1229-1230]. Церква, яка живе в історії і не відриваючись від
неї постійно і наново пропонує членам Містичного Тіла Ісуса Христа, щоб
вони зайнялися своїми обов'язками, які випливають з їхнього стану [4,
43]. Виконуючи їх вірно, усі без винятку, мають можливість стати членами
святими, стати “видимими знаками вірної любові Ісуса”. Своїм стилем
жити Ісусом Христом, Його волею і місією, яку визначено учням Господнім
вони мають статися також учителями для сучасного світу [пор. 15, 19].
Зауважмо, що сьогоднішній світ стає байдужим не лише до
іншої людини, до її недолі, а й до Бога, до релігійності [див. 13,
18-19]. Християни покликані, щоб у такому світі долати той страшний гріх
затверділих сердець, які відкидають Бога [пор. 6, 30], і відновлювати
все в Христі Господі [пор. 3, 7]. Розуміння тієї правди має допомогти
християнам XXI ст. відкрити, що їхнім завданням є повернутися до такого
способу мислення, коли людина була відкрита на Бога і Його дію у своєму
житті та у світі. Сучасний християнин має стати людиною живої віри й
свідком Бога в тому секуляризованому світі [пор. 12, 144], тобто має
його освячувати через свою вірність Богові.
Отже, перше фундаментальне завдання мирян у світі й
Церкві полягає в тому, що вони всіма справами мають керувати відповідно
до задуму Христа. Усе, чим займаються мають від оживляти зсередини [2,
15], тобто віддавати Богові, підпорядковувати Йому, Його святій волі.
Перш ніж точніше вкажемо на роль і завдання мирян у
Церкві, яка існує в конкретній історичній реальності, у цьому світі,
задумаймося, що означає бути людиною світською, тобто мирянином. Згідно
із вченням ІІ Ватиканського Собору мирянами називають усіх тих людей,
які не є членами священичого чи монашого стану. Однак завдяки прийнятому
таїнству Хрещення вони вщеплені в Ісуса Христа [5, 31], тобто разом із
Ним становлять містичне Його Тіло.
У широкому розумінні цього слова світськими, тобто
мирянами, є усі люди, без винятку, які живуть у цьому світі. Це є задум
нашого небесного Отця, щоб люди жили на землі, у цьому світі. Він нас
призначив, щоб ми не лише жили в ньому, а й керували ним згідно з Його
задумом [див. 5, 31]. Таке доручення вже отримала перша людина, яка була
головою всього людства [пор. 18, 26], а в ній також усі люди, що
покликані до того, щоб жити в цьому світі і займатися справами світу,
тобто дочасними справами [див. 3, 2].
Отже, людину, яка живе не можна відділити від світу, від
середовища в якому вона живе. Зрештою, варто пригадати, що цей
прекрасний світ обладнав для людини сам Господь Бог — Творець неба,
землі, людини... Він ретельно працював над тим, щоб створити відповідні
умови для проживання людини. І тільки після того, коли усе було готове
до прийняття найпрекраснішого Його творіння — чоловіка і його жінки,
створив їх. Людина у світі є невід'ємною частиною. Тому сам Господь
ствердив: “воно було дуже добре” (Бут 1,31). Отже, цей прекрасний світ є
для людини передусім місцем зустрічі із Творцем, тому що для людини
наближання до Бога, зустріч із Ним є “найбільшим добром” [пор. 18, 40].
Оскільки людина має можливість зустрічатися із
Найсвятішим у цьому світі, вона тим самим освячується, приймає від Нього
дар святості. Звідси виникає нове покликання людини, особливо християн -
освячувати світ, який є навколо нас [див. 5, 31]. Звичайно, насамперед
маємо пам'ятати, що тим “дочасним світом є ми самі” і маємо його
освячувати. Істинне ж освячення відбувається тоді, коли все, що є наше, і
ми самі стаємо “більш Божими”. Отже, все що людське, “тіло, дух, розум,
воля і серце, треба освятити і надати йому вищого значення” [19,
189-190].
Пресвята Богородиця — взірець мирянина
Як бачимо, людина отримала велике завдання, однак не
позбавлена Божої допомоги у його виконанні, а також має перед собою
багато прекрасних прикладів великих “світських” людей, які працювали над
освяченням себе, світу, Церкви. Найбільш визначним і найпрекраснішим
взірцем для життя світських людей є Пресвята Богородиця. Вона показує,
як треба жити у світі, щоб чути голос Бога і, незважаючи на жодні
перешкоди, виконувати волю Творця, яка є найсвятіша і найпотрібніша для
осягнення правдивої святості. Зауважмо, що Святий Дух, який прийшов до
Неї, щоб зробити діло Втілення Другої Божої Особи не натрапив на “жодні
перешкоди” [див. 18, 53]. Вона дозволила Йому без решти проникнути свою
душу, серце й тіло. Тим самим стала Божа Мати носієм Святого, як
стверджує Євангеліст: “Святе, що народиться, назветься Син Божий” (Лк
1, 35).
Тим самим Марія з Назарету не тільки для себе черпала
святість зі святості самого Бога, який оселився під Її серцем. В Ній
почало бити джерело святості, яке розливалося всюди там, де вона була і
куди йшла. Можна сказати, що Вона так глибоко замислювалася над кожним
словом Бога, так тісно була з'єднана з Ним у своєму дівочому серці, що
Воно стало в Її лоні Тілом і завдяки тому оселилося між нами (див. Ів
1,14). Марія стала храмом Бога (див. 1Кор 3,16), в якому Він з радістю
замешкав. Це велика і велична таємниця, яка стала реальною в житті
Пресвятої Богородиці. Однак Господь Ісус хоче не лише свою “світську”
Маму обдарувати таким невимовним даром. Він прагне, щоб кожна людина буз
винятку стала таким Його храмом, таким Його носієм у цьому світі. Це,
ніби дає Богові новий шанс освячувати створений Ним світ і робити його
місцем зустрічі із Ним.
Отже, завданням мирян-християн у цьому світі - стати
новими євангельськими людьми, які живуть Благою вістю нашого Господа і
тим самим освячують своє щоденне буття. Однак світські християни не
тільки самі мають жити Євангелієм Ісуса Христа, вони також покликані до
того, щоб відігравати важливу роль у поширюванні його в серцях та
розумах інших людей. Ту місію, яку доручив їм сам Бог вони виконують
найперше свідченням власного життя про Ісуса Христа, а також словесним
свідченням про Нього [пор. 2, 21].
Таїнство хрещення
Поміркуймо про наше покликання до Церкви і обдарування,
яке отримуємо від Бога разом з ним. Знаємо, що у таїнстві Хрещення
людина отримує невимовний дар Ісуса Христа [див. 18, 21]. Бог у ньому не
лише людину визволяє від гріха
*
[18, 46], Він одночасно огортає її “міццю свого Відкуплення” [див. 18,
27-28], щоб вона без перешкод могла виконувати доручення Бога керувати
світом та будувати Церкву і тим самим освячувати їх. Як уже було
сказано, людина у Хрещенні стає храмом самого Бога, Бог у ній живе і
через неї впливає на світ, а в ньому й на цілу Церкву.
Зауважмо, що через таїнство Хрещення ми не перестаємо
бути світськими людьми. Християни залишаються жити в цьому світі. Однак
стиль їхнього життя свідчить про те, що вони до цього світу не належать:
живучи надприродним життям, перемінюють той матеріальний світ, у якому
Бог їх поселив. Однак це отримане святе Таїнство зобов'язує нас,
“розвивати ласки хрещення у святості життя” [8, 191]. Отже, святість має
стати гербом і гаслом кожного християнина, тому що усі християни є
покликані жити у вірі й любові до Ісуса Христа. А це і є святість: у
своїх щоденних обов'язках, без галасу навколо себе в усьому довіряти
Ісусові і любити Його над усе. Святий Дух піклується не тільки про те,
щоб у Церкві були великі святі, Йому ще більше залежить на тому, щоб у
Церкві було багато “щоденних святих” [15, 19]. Варто пам'ятати, що у
таїнстві Хрещення ми отримали “зародок” освячення, тобто з одного боку
ми вже є освячені, а з іншого - покликані до святості [див. 10, 77].
Християнин — носій Бога
Фундаментальна правда говорить, що християни є хрещені в
ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Це означає, що кожна хрещена людина
отримує частку в житті самого Бога, що у таїнстві Хрещення ми отримали
покликання до того, щоб отримати гідність Божих дітей. А тим самим Бог
занурює нас, як своїх дітей, у своїй Троїстій любові, і це зобов'язує
нас до того, щоб ми були свідками у світі того незвичайного обдарування,
яке ми отримали. Завдяки дарові Святого Духа-Любові ми маємо силу
визволятися від егоїзму, зауважувати духовні цінності у світі, в іншій
людині і шанувати її гідність [див. 18, 57] - це будує спільноту Церкви!
Тому кожний християнин, обдарований такою великою величчю
Божого дитинства, має жити свідомістю, що він є “носієм” Пресвятої
Трійці [19, 206]. Та свідомість матиме вплив на стиль його життя. Якщо я
хрещений і в мені живе Пресвята Трійця, то також мої хрещені побратими
мають у собі Бога. Таке усвідомлення спричиняється до зміни міжлюдських
стосунків. Якщо ми з такою пошаною ставимося до сина директора,
начальника, власника, то як ми маємо ставитися до сина Божого - до
такого ж, як і я, члена Церкви? Якщо впливові люди користуються повагою і
в усьому намагаються захистити своїх дітей, то чи Господь Бог не візьме
під захист свого сина, якого я кривджу? Отже, стаючи синами Божими ми
отримуємо особливе покликання до святості, яке є завданням на ціле наше
християнське життя [див. 5, 32].
Завдання освячення
Однак варто пригадати, що через прийняття таїнства
Хрещення людина не стає автоматично святою. Звичайно, вона отримує від
Бога прощення і потрібну ласку, щоб порвати зв'язки з гріхом і його
спонукачем — сатаною. Але людині потрібно також працювати над собою,
прийняти на себе тягар “переміни серця”, тобто внутрішнього навернення
[див. 18, 32]. Воно полягає в тому, що людина перш за все вірить Ісусові
Христові, який визволяє її з гріха. Отже, два елементи: віра в Бога й
усвідомлення власної гріховності - є підвалинами для впровадження в
суспільне життя (також у життя суспільства, яким є Церква)
взаєморозуміння та ладу, а також внутрішнього миру в особисте життя
[див. 18, 37]. Інакше кажучи, лад у суспільстві, у церковній спільноті
треба запроваджувати, починаючи від власного серця. Особливо християнин
кожну реформу має розпочинати від себе [пор. там само].
Бути християнином, бути світським членом святої Церкви -
це не лише привілей, це — завдання й обов'язок освячуватися, бо кожен
отримує потрібне світло та ласку від Господа Бога [пор. 8, 191], яка
допомагає реалізувати бажання Божого серця: “Тож будьте досконалі, як
Отець ваш небесний досконалий” (Мт 5,48). Бути досконалим рівнозначне з
бути святим. Це означає, що ми маємо наслідувати у святості самого Бога.
Звичайно, це нелегко, однак Господь не вимагає від людей неможливого.
Треба пам'ятати, що наша святість - це передусім дар від Бога, але також
вона є “обов'язком перед іншими людьми” [10, 78] - дітьми Пресвятого
Бога.
Варто пригадати, що освячення — це є процес, який треба
розпочати свідомо й добровільно і від якого християнинові не можна
відступати в жодній ділянці життя. Найперше цей процес необхідно
впровадити у свій спосіб мислення [див. 9, 143] (пор. Рим 12,2). Людина
має його започаткувати скеровуючи своє мислення на Бога, який є джерелом
святості і тієї святості від нас вимагає: “Святими ви мусите бути, бо Я
— святий, Господь, Бог ваш” (Лев 19,2). Отже, людина передусім має
замислюватися над Божою святістю, щоб зрозуміти її сутність [пор. 17,
128] і її вплив на наше освячення.
Окрім прийняття у своє мислення і серце Божого Слова,
прийняття дару Таїнства Хрещення, Господь Бог дає людині ще один засіб,
завдяки якому вона може виконати доручене завдання освячення. Тим
засобом є молитва.
Правдива молитва — це розмова з Ісусом Христом, який
перший звертається до нас й очікує на нашу відповідь. На молитві з Богом
ми також вчимося правильних взаємин з людьми, з нашими близькими. Ми
вчимося слухати. На молитві, насамперед, ми маємо вслухатися у слово
Бога, яке Він промовляє у святому Писанні, у проповіді, в Літургії
Церкви [див. 18, 41-42]. Отже, Слово Бога - це наша впевненість, що на
молитві я справді слухаю Бога, я з Ним спілкуюся [пор. 15, 147]. На
молитві входжу в безпосередній контакт з Богом, чиє ім'я є Святе (див.
Іс 6,3) і яким ми освячуємося. Ісус Христос навчив нас найбільш
досконалої молитви в якій звертаємося до Небесного Отця словами: “нехай
святиться Твоє ім'я” (Мт 6,9). Це є ім'я, яке має силу і владу
освячувати, однак ми маємо Його прикликати і тим самим відкривати своє
серце на Його дію.
Молитва - це також акт волі, через який людина
“пристосовується до спасительної волі Бога” [14, 100]. Через цей акт
людина входить у взаємини приязні з Богом. Особи, які дружать, які
живуть у приязні, намагаються часто спілкуватися, ділитися своїм
досвідом, переживаннями, радощами та смутком [див. 15, 147]. Приязнь
внутрішньо нас перемінює [див. 19, 222], вона уподібнює приятелів. Отже,
ми освячуємося через молитву, бо стаємо подібними до Бога, з яким
спілкуємося в любові [див. 16, 618-619].
Отже, миряни мають таке ж саме завдання в Церкві, як і у
світі — освячувати її. Звичайно, Церква вже є свята, про що говорить її
прикмета - одна, свята, вселенська, апостольська. Джерелом її святості є
Її Засновник — Ісус Христос, є Святий Дух, який Нею керує [див. 7, 60].
Однак Ісус Христос покликаючи нас до тієї святої спільноти, прагне, щоб
ми не лише використовували задану нам святість, Він прагне, щоб ми
піклувалися про наше особисте освячення і тим самим примножували
святість Його Містичного Тіла.
Часто поняття “роль” чи “завдання” ми розуміємо, як якусь
зовнішню активність, інколи як належність до якоїсь церковної спільноти
чи як харитативну діяльність. І водночас забуваємо про те, що є
найсуттєвіше в нашому християнському покликанні — бути святими! Таку
місію призначив Бог людині від самого початку і того заміру не
відкликав.
Отже, у Церкві, яка є Містичним Тілом Ісуса Христа, де ми
всі становимо разом з Ним один організм, йдеться про внутрішню
активність, яка пов'язана із функцією освячення. Особиста святість
завжди примножує святість цілого Тіла. Кожний святий член організму є
здоровий, бо не інфікований гріхом, - тим самим робить тіло більш
справним, здоровим, а грішний, хворий послаблює функцію також здорових.
Кожний гріх членів Церкви робить її менш святою і більш світською,
підданою впливам світу разом з його гріховністю.
Варто часто пригадувати собі, у контексті роздумів про
роль і завдань мирян у Церкві, Архиєрейську молитву нашого Відкупителя, у
якій заступається за членами свого Містичного Тіла перед Небесним
Отцем: “Не від світу бо вони, так само, як і Я не від світу. Не молю,
щоб Ти їх узяв від світу, лише — щоб зберіг їх від лихого. Вони не від
світу, як і Я не від світу. Освяти їх у твоїй істині: слово твоє —
істина. Як послав єси мене у світ, так послав і Я їх у світ. Віддаю себе
за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині” (Ів 17, 14-19).
Отже, Ісус Христос поклав своє життя за своїх учнів, за члени свого
Містичного Тіла, щоб їх освятити і щоб вони тією святістю, яку отримали
від Нього, освітлювали темряву світу. Це завдання не тільки окремих
членів Церкви - вона загалом, як живий організм, покликана до того, щоб
освячувати. З цією метою Господь склав у Ній усі засоби і знаряддя
освячення спершу для Її членів, а далі й для всіх, хто Його шукає і
прагне наблизитися до Нього. Дивлячись на промінчики Його святості,
дійдуть і до самого Джерела Освячення.
д-р Любов Дердзяк
Бібліографія
-
Святе Писання Старого та Нового Завіту, Повний переклад за
оригінальними єврейськими, арамейськими та грецькими текстами. Під час
Другого Ватиканського Вселенського Собору, 1990.
Документи Вчительського Уряду Церкви
-
Ad gentes, Декрет про місійну діяльність Церкви // Документи
Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети,
декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 265-301.
-
Apostolicam actuositatem, Декрет про апостолят мирян // Документи
Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети,
декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 227-252.
-
Gaudium et spes, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному
світі // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965).
Конституції, декрети, декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 334-413.
-
Lumen Gentium, Догматична конституція про Церкву // Документи
Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети,
декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 55-116.
-
Jan Paweł II, Encyklika Dominum et Vivifacantem Ojca świętego Jana Pawła II o Duchu Świętym w życiu Kościoła i świata, Wrocławska Księgarnia Archidiecezjalna, 1994.
-
Jan Paweł II, Wierzę w Kościół jeden, święty, powszechny i apostolski, tekst polski: Watykan 1996.
Література предмету
-
Паренте П., Христологія, переклад з італійської М. І. Любачівського, т. ІІ, Львів 1993.
-
Рацінгер Й., Цінності в часи перемін. Долання майбутніх викликів, переклад О. Конкевич, «Місіонер», Львів 2006.
-
Салій Я., Церква, яку люблю, переклад з польської Г. Зібарової, Кайрос, Київ 1998.
Autobiografia św. Teresy od Dzieciątka Jezus // Liturgia godzin. Codzienna modlitwa Ludu Bożego, т. IV, Pallottinum, Poznań, 1988, с. 1229-1230.
-
Benedykr XVI w rozmowie z Peterem Seewaldem, Światłość świata. Papież, Kościół i znaki czasu, переклад P. Napiwodzki, Wydawnictwo Znak, Kraków 2011
-
Cisło M., Duch, który budzi z uśpienia. Homilia wygłoszona
28.08.1998 r. w kościele akademickim KUL // Duch Święty w posłudze
Kościoła wobec świata, Materiały z Duszpasterskich Wykładów Akademickich
w Katolickim Uniwersytecie Lubelskim 27-28 sierpnia 1998, red. J.
Nagórny, Jerzy Gocko, Lublin 1999, c. 17-22.
-
Congar Y., Kościół, jaki kocham, Cerf-Kairos Wydawnictwo M-Znak, 1997.
-
Quoist M., Chrystus zawsze żyje, Paris 1974.
-
Oliwvier B., Cnota miłości, w: Wprowadzenie do zagadnień teologicznych. Teologia moralna, Praca zbiorowa, Księgarnia św. Wojciecha, Poznań-Warszawa-Lublin, 1967, s. 577-657.
-
Raport o stanie wiary, Z Ks. Kardynałem
Josefem Ratzingerem rozmawia Vittorio Messori, переклад Zyta Oryszyn,
Michalineum, Kraków-Warszawa-Struga, 1986.
-
Santorski A., Tajemnica naszego Chrztu, Wydawnictwo Archidiecezji Warszawskiej, Warszawa 1996.
-
Wyszyński S. Kardynał, Miłość na co dzień. Rozważania, Księgarnia Świętego Wojciecha, Poznań 1980.
* “Гріх — це пляма на душі, це серце в якому висохла любов, це розум в якому висохло пізнання правди”.
Джерело:
Воїни Христа Царя