ЛЮБОВ– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!(І Кор.13,4-8)
Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник виступає за посилення ролі московської Православної Церкви в сфері освіти.
Про це він сказав під час відеомосту, присвяченого обговоренню гуманітарної місії Російської Православної Церкви на пострадянському просторі, повідомляють Контракти з посиланням на Українські Новини.
«Якщо Православна Церква, продовжуючи освітню та гуманітарну місію, буде активніше співпрацювати в освітньому просторі ... особливо на середньому і початковому етапах, деякі проблеми вирішувалися б значно ефективніше», - сказав Табачник. Міністр наголосив на необхідності відпрацювання механізму співпраці влади і Церкви, який повинен ґрунтуватися на Конституції, законодавчих актах і законах.
«Ми схильні вітати гуманітарну місію Православної Церкви і розвивати державно-церковне і церковно-державне партнерство», - сказав він.
Табачник вважає, що продуктивна співпраця держави і Церкви можливе також у сфері приватного партнерства та приватної благодійності, що дозволить вирішити проблемні питання на місцевому рівні.
Моє питання міністру освіти: "Якщо в тебе передчуття армагеддону, то чому ти виступаєш за посилення впливу російської православної церкви, а не на посиленні ролі і впливу на розвиток освіти в Україні юдаїзму? Твої дії і вчинки алогічні. Саме тому ні ми - християни різних, українських конфесій, ні твої одновірці - юдеї, не спроможні тебе зрозуміти. Що ти робиш? І навіщо ти це робиш?"
Кілька народних депутатів України, серед яких два з Комуністичної партії України, звернулися до Патріарха Російської Православної Церкви Кирила з проханням благословити проведення хресного ходу на згадку св. князя Андрія Боголюбського. Маршрут хресного ходу підібраний досить провокаційно - шляхом князя Андрія Боголюбського з дотла спаленого ним Києва в 1169 році з викраденою Вишгородською чудотворною іконою в своє князівство Володимиро-Суздальське, що знаходилося на околиці Київської Русі.
Під зверненням до Патріарха підписалися народні депутати України Вадим Колєсніченко (Партія регіонів, лідер руху росіян України), Дмитро Ветвіцкій (політична партія "Правда") Олександр Голуб і Євгеній Царьков (обоє - Комуністична партія), Валерій Дубіль (член Української соціал-демократичної партії, що входить в "Блок Юлії Тимошенко"), а також представники громадських організацій - «Народний Собор» Ігор Друзь (голова) і Г.А.Майський (співголова), представники благодійного фонду «Російсько-українська співпраця» Вадим Карасьов (президент) і О.Шкода (віце-президент); літератор, публіцист і громадський діяч Ян Таксюр (парафіянин і керівник літературних майстер-класів в Йонінському монастирі Києва).
Ось він і настав, той час, про який пророкує Апостол Народів: «А лихі люди й дурисвіти будуть далі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені» (2 Тим 3,13)
Це ж треба, той хто все руйнує (диявол), цього разу все так майстерно поєднав і, на перший погляд речі чи істоти непоєднувані (ІІ Кор.6,14-17): комуністів-матеріалістів і російських самодержавних ортодоксів. Це вже, щоправда, ми не вперше спостерігаємо цей парадокс, коли "чисті єднаються з нечистими"... Мабуть таке вже у казенних християн світло, що нічим не відрізняється від темряви безбожників і саме тому вони готові спрягатися в одне ярмо з тими сатаністами...
Адвокати вимагатимуть відшкодування моральних збитків за тримання в СІЗО членів ГО ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, звинувачених у пошкодженні пам’ятника Сталіну в Запоріжжі.
Про це повідомив кореспонденту УНІАН адвокат обвинувачуваних Сидір КІЗІН, який водночас очолює Житомирську обласну організацію ВО "Свобода".
За його словами, "спочатку хлопцям інкримінували хуліганство, потім – заподіяння збитків у особливо великих розмірах". "Звинувачення - абсурдне. На судовому засіданні прокурору ставили питання: в чому воно полягає? Їх звинувачують у пошкодженні чи знищенні майна? Він на це не зміг відповісти", - зауважив С.КІЗІН.
"Шкода може бути нанесена тільки у разі набуття права власності на нього. В цьому випадку цей пам`ятник встановлено незаконно. Є припис про його демонтаж та постанова про штраф. Прокуратура Запорізької області мала б через суд зобов`язати Компартію демонтувати пам’ятник. Правда, це зробили хлопці. Вони ще можуть попросити, щоб їхні роботи оплатили", - додав С.КІЗІН.
Він зазначив, що адвокати також вимагатимуть закриття кримінальної справи, порушеної проти "тризубівців".
Довідка УНІАН. Пам`ятник Сталіну в Запоріжжі було встановлено 5 травня 2010 року на території Запорізького обкому КПУ. 28 грудня 2010 року невідомі пошкодили бюст Сталіна, відрізавши голову. В новорічну ніч стався вибух на території Запорізького обкому КПУ, внаслідок чого пам`ятник Сталіну було повністю зруйновано.
"Правоохоронні" органи за підозрою в пошкодженні пам`ятника Сталіну в Запоріжжі затримали понад 10 членів ВО "Тризуб".
13 квітня Жовтневий районний суд Запоріжжя випустив з-під арешту членів ВО «Тризуб» на поруки народних депутатів від «Нашої України».
18 квітня 2011 року в УНІАНІ тризубівці, звільнені нещодавно із запорізького СІЗО на поруки народних депутатів, і їхній поручитель Андрій Парубій розповіли громадськості про те, як вони прожили ці три місяці.
Андрій ТАРАСЕНКО розповів, що організація «Тризуб» одразу ж узяла на себе спилення голови Сталіна, і сказав, що з боку співкамерників хлопцям не було за це ніякого осуду, Сталіна ніхто не любить. Він подякував усім, хто допомагав у звільненні хлопців – писав про них, брав на поруки, збирав кошти, передавав передачі. «Теперішній режим ми називаємо режимом внутрішньої окупації. Я сподіваюсь, що вчинок хлопців буде ще одним кроком для об’єднання національно орієнтованих сил у боротьбі проти цієї антиукраїнської системи, як пару років тому певним кроком було пошкодження ідола Леніна на Бесарабці. Я сподіваюся, що у майбутньому режим внутрішньої окупації буде нам робити таких подарунків все більше і більше – робити якісь антиукраїнські кроки, які будуть українців об’єднувати. І недовго йому тоді лишиться жити. Для цього це все робилося, для цього ми і живем, і сподіваюся, що в найближчому майбутньому ми поборемо цей режим і збудуємо самостійну соборну державу».
Роман ХМАРА (на фото праворуч): Вчора ми повернулися з Холодного Яру. Ми проводимо паралель між подіями тих часів і нинішніми, з якими зіштовхнулися у державі Україна. Складалося таке враження, що на дворі 22-24-й рік. Нам довелося це пережити, і я вважаю, що ми гідно це пережили. Виникало багато питань, чи були катування. Я не вправі давати оцінку, хочу лише розповісти, що саме було з нами, а фахівці дадуть цьому визначення.
Затримували нас в Івано-Франківській області, не пояснюючи причин. Доставивши до міста Івано-Франівськ, з нами проводили слідчі дії, нам інкримінували незрозумілі справи, до яких ми непричетні. Потім 11 січня нас було чартерним рейсом доставлено у Запоріжжя, де розміщено кожного окремо у різних райвідділах. Нас привезли 5. Я знаходився у Ленінському райвідділі з 11 по 25 січня. Весь цей час знаходився у тих умовах, де люди мають бути не більше доби, до вияснення обставин. Не було ніяких умов - ні води в тій камері, ні туалету, про харчування взагалі мовчу. Навіть доводилося стукати в двері, і коли чергові звертали на нас увагу, ми їх тільки дратували. Щоб попроситися в туалет, треба було лупити ногами в двері години три.
Коли перевели в СІЗО, перед цим мало бути якесь медичне обстеження, його не було. Але стало краще, бо в СІЗО хоч годують.
Крім того, нас ховали від адвокатів і рідних, не давали змоги повідомити, де ми знаходимось.
Кожна свідома людина має зробити висновок, чи це були тортури, чи катування, чи, можливо, хтось подумає, що нічого взагалі не було.
Анатолій ОНУФРІЙЧУК (на фото ліворуч): "Я думаю, що у вас багато запитань накопичилося саме до мене, тому що всі ви знайомі з моїм зверненням до громадськості з приводу катувань, які відбулися по відношенню до мене у застінках СБУ. 19 числа я був затриманий святошинським райвідділом у Києві. Без жодних пояснень мене посадили в машину, серед ночі вивезли у Запоріжжя, звідки я одразу потрапив до міліції, на стінах в кабінетах висіли портрети Дзержинського і календарі ПР, що зразу мене сказало про «неупередженість» слідства, яке буде проводитись далі.
Якщо у міліції били, не вибиваючи якихось пояснень, бо по 28-му, саме про відрізання голови, що їх найбільше цікавило, я давав покази, і вони не потребували того, щоб мене катувати, то в СБУ цікавились не справою, а саме організацією, її членством і керівниками. Там вже було трохи поважче. Те, про що я писав – крім морального пресингу, залякування, аж до згадування рідних – мені завернули руки за спину, били. Коли мені задавали питання, на які я без адвоката відмовлявся давати відповіді (мені адвоката не надавали) – на ті питання, коли я давав відповідь, яка їх не влаштовувала, мене били доти, доки я не погоджувався з ними. Після того мені дали ручку і папери і примусили дещо написати. Після чого направили до ІВС.
Про умови в ІВС - непрацююча сантехніка, в камері мінус 20, одяг взагалі не знімали, спати там було неможливо, єдине, що там було нормальне - це харчування.
Там висіли пам’ятки на права арештантів, на які ніхто не звертав уваги. Чай за температури мінус 20 приходив холодним, через що нам доводилось палити простині і розігрівати цей чай, щоб просто там не замерзнути.
У СІЗО були дещо кращі умови. Якщо не казати про деякі побутові проблеми, наприклад, з харчуванням - борщ був без картоплі, їжа, яка не солона і не жирна, зате коли була прокурорська перевірка, то з харчуванням все було нормально».
Пізніше, відповідаючи на питання журналістки, куди саме били, Анатолій Онуфрійчук додав: «Били, здебільшого, так, щоб не залишати слідів. Живіт, нирки і так далі. Для того, щоб зрозуміти, які методи у них ще є в арсеналі – тобі тичуть документи на підпис і при цьому горлають: «Ты тут не в библиотеке, чтоб читать!». Змушують підписувати, що ти не маєш претензій, що до тебе не застосовувалась ніяка фізична сила, про те, що «Прошу не повідомляти моїх близьких і рідних, де я знаходжусь» - навіть такі були формулювання.
Взагалі, найбільше проблем нам створювали міліція і СБУ, а не співкамерники. Більшість арештантів, знаючи, хто такий був Сталін, поставились до нас позитивно».
Василь АБРАМІВ: Я один із тих, хто прийшов добровільно до СБУ. Приїхав у Запоріжжя за власний кошт і звернувся до СБУ. Не відчуваючи ніякої вини, бо я зробив гідний вчинок – зніс голову Сталіну. Просто у мене вдома почалися обшуки, друзів шантажували і обшукували, щоб вийти на мене. В СБУ мене допитали, фізичного впливу не застосовували, але моральний застосовували (шантаж).
Потім мене відвезли у міліцію, там також хотіли допитати, але я під тим шантажем, що я психологічно не можу відповідати, бо я провів цілий день в СБУ, мене там допитували, я морально виснажений. Мені сказали, щоб я відмовився від авдоката, і тоді ми вже продовжимо завтра, завтра будуть мене допитувати. Наступного дня мене повезли одразу на суд, а не на допит. Там суддя присудив мені арешт, потім мене вже провели до слідчого і допитували. Але перед тим ввечері теж застосовувалась фізична розправа. В самій міліції мене шантажували тим, що ми безправні зараз, така влада зараз, що нас ніхто не захистить, і сидіти ми будемо дуже довго. І підводили це все під 31-е число. Вимагали, щоб я взяв на себе вибух, оскільки я останній прийшов до СБУ, тому я був найбільше підозрюваним у вибуху. До мене застосовували, щоб я підписав, як виготовляється вибухівка, де я її тримаю, тощо.
На ІВС не було вікна, матраси всі мокрі, неприємно пахли. В принципі, у мене більше до СІЗО запитання, ніж до ІВС.
В СІЗО мене скомпрометували в самій камері. Завезли мене одного дня, а наступного вивели з камери, а решту обшукали і настрахали тим, що через мій прихід до камери всі будуть страждати. Тому на мене постійно був великий тиск через те, що я політичний. Мені постійно треба було відстоювати свою позицію. Писав скарги на умови утримання, які були незадовільні. В одній камері навіть бігав щур, ми його потім зловили. За лампочку знаєте. Кращі умови стали тому, що приїхала преса. Бо поміняли її, коли я пішов давати інтерв’ю – поки прийшов, лампочку вже поміняли.
І перед тим, як завести мене на пресу, прокурор мені сказав: «Тут тобі не мітинг, я тобі дам 2 запитання, ти на них відповісиш, і все».
На наступному суді, коли я заявив, що я є ідейно політичним в’язнем, це було в четвер, а в понеділок дали вказівку написати моїм сокамерникам, що мене ніхто не чіпає, що я маю окреме спальне місце і в менеі нормальні умови. Але ніхто з моїх не хотів такого писати.
А я сам був скинувся на 63-ю статтю, і він сказав, що якщо я скидаюся на 63-ю, то до мене прийде прокурор. Тому всіх моїх сокамерників заставили написати пояснення, що вони в конфлікти зі мною не вступають, що все в ажурі. Так я поплатився за свої слова.
Роман ХМАРА: Постраждали люди, які мене навіть не знають. В селі Цвітна на Кіровоградщині живуть мої дід і баба. Дід 34-го року, баба 37-го. Бабуся інвалід, вона без обох ніг. У них проводився обшук з 18 до 3 ночі, нічого не пояснювали, питали: «Де бомба, де вибухівка?», ледь не довели старих до серцевого нападу. Обшуки відбувалися у всіх людей в селі, які мене просто знали – навіть не друзів і не приятелів. Перевірялися всі порожні хати і криниці в селі. Приходили з обшуком до мого дядька, якого я дуже давно не бачив. Приїздили у Феодосію, де проживає рідний брат бабусі, який мене бачив востаннє 20 років тому, намагалися провести обшук.
У Франківську застосовувалось до мене фізичне насильство, одягали протигаз на голову. Заставляли підписати, до чого я непричетний. Звичайно, я не підписав. Я з гордістю можу сказати, що я витримав ті катування.
У Запоріжжі я чекав зустрічі з працівниками СБУ, знаючи, що там працюють професіонали, які не фізичним впливом, а саме своїми професійними навиками можуть з мене щось витягти. А з мене витягати не було чого, в мене совість чиста перед Богом і людьми. Дійсно, там варіанту без відповіді бути не може. І коли відповіді не було, одягалися наручники, застібалися за спиною, ноги розтягалися на шпагат, хтось між лопатки, один хтось тримав за самі наручники. Все це супроводжувалося ударами.
АБРАМІВ: У мене працівники прокуратури брали пояснення, з приводу того, чи застосовувалося до мене фізичне насильство у міліції, я їм все написав, хто мене бив, сказав навіть, який кабінет і який поверх, і що там відбувалося, але мені відмовили у порушенні кримінальної справи «у зв’язку з відсутністю складу злочину». А обшук у мене проводили на самий Святвечір, до 11 вечора».
Андрій ПАРУБІЙ: «Ця справа від самого початку виглядала абсурдною. Ми відразу, як депутати, намагалися зробити все можливе, щоб зупинити це божевілля. Мало того, що їх усіх взяли на різдвяні свята, з домівок, без будь-яких ордерів, але з самого початку їх звинуватили у підриві пам’ятника Сталіну, і на цьому базувалися всі звинувачення щодо них.
Сам факт того, що їх перевозили у Запоріжжя чартерним рейсом, де кожного з них супроводжували по 4 працівники «Беркуту» - воно ставить багато питань – за які кошти? Які бюджетні, наші народні кошти використовувались для того, щоб залучати, як до терористів, такі величезні кошти для ведення слідства?
Потім коли було зрозуміло, що хлопці не мають жодного відношення до вибуху, а на моє глибоке переконання, вибух Сталіна – це була провокація спецслужб сусідньої держави. Це був сигнал для початку політичних репресій – для того, щоб залякати все суспільство.
Після того, як стало зрозуміло, що ніякий слідчий не зможе довести причетність хлопців до вибуху, їм змінили статтю на «Хуліганство» - за знищення пам’ятника...
Потім з’ясувалося, що це не є пам’ятник, бо пам’ятник має певні приписи і певні документи на його встановлення. Мер Запоріжжя дав документи, що ця споруда не є памятником, це просто приватна скульптура на подвір’ї певної політичної сили.
В принципі, хлопці зробили роботу комунальних служб., і мер Запоріжжя мав би їм дати грамоту за виконання цієї роботи.
Нагадаю: коли в Полтаві, теж на приватній території, було встановлено Мазепу, зображення якого є на українських гривнях, приїхали комунальні служби і його забрали.
А Сталін, який, наголошую, українським судом, українським законодавством, визнаний винним у вбивстві мільйонів українців, ми бачимо не покарання тих, хто його встановив, а тих, хто на виконання указу Президента приїхав, щоб його демонтувати.
Коли стало зрозуміло, що і стаття «Хуліганство» ніяк не підходить, бо це не пам’ятник, а приватна споруда, слідство шукало будь-яку підставу, щоб їх далі утримувати. Вони переробили статтю на 191 «Нанесення матеріальної шкоди». Але і в тій статті потрібно, щоб була певна сума нанесення матеріальної шкоди. А та споруда не має великої матеріальної цінності. І тоді був запит до комуністичної партії, і з’явився просто неймовірний документ – де було написано, скільки грошей було витрачено на пам’ятник Сталіну - в т.ч. на референдум, на їхні роздуми, на їхні «геніальні» креатини, щоб його виготовити. І вони дали кошторис на таку суму, щоб перевести статтю з ч.1 на ч. 2, тобто нанесення матеріальної шкоди в особливо великих розмірах.
З першого дня ця справа не мала жодного відношення до закону. Вона була виключно політичною, і люди, які давали політичні вказівки, потім намагалися будь-яким чином виправдати свої дії.
Зараз ми бачимо, що в українській державі на 20-му році незалежності в українській міліції людей катували, просто за те, що вони українські патріоти.
В українській державі кримінальників провокували на те, щоб у камері, де були хлопці, щодо них застосовувався фізичний вплив. Добре, що того вдалося уникнути.
Це справді спогади з періоду НКВД. Ці методи застосовувалися до людей, єдина вина яких – що вони люблять свою державу і приїхали виконати укази президента – і не тільки Ющенка, бо подібні укази про демонтаж пам’ятників тоталітарного режиму видавали і Кравчук, і Кучма.
І це велика спільна перемога, в т.ч. журналістів, які дуже велику увагу приділяли цій справі, і політичних, і громадських структур – що хлопці вже на волі.
Це божевілля ще триває».
Далі Андрій Парубій закликав не зменшувати увагу до судових справ проти хлопців, і пообіцяв, що «Наша Україна» домагатиметься покарання винних у катуванні і пояснень, на які кошти винаймався чартерний літак для рейсу із Франківська у Запоріжжя, і щоб кожен, хто винен у незаконному переслідуванні хлопців, був покараний. Бо якщо це зараз не зупинити, завтра це може статися з будь-яким, з будь-якою структурою, організацією, людиною.
Далі почалися питання – про десталінізацію в Україні і в Росії, і чому саме болгаркою, і т.ін.
«В сьогоднішній Україні йде тотальне повернення до стереотипів Радянського Союзу, - сказав Андрій Парубій. – Влада веде пропаганду так званого «русского міра», який є однією з ключових ідей російського імперіалізму, який намагаються насадити тут в Україні».
Роман ХМАРА, у відповідь на одне з питань про пам’ятник Сталіну: «Ми знали, що його не буде ще до того, як його встановили».
Журналісти питали, чому ж раніше хлопців не відпускали на поруки. Я не втрималась і сказала, що їх відпустили наступного дня після від’їзду Путіна, який піймав в Україні облизня з митним союзом, і наші можновладці втямили, що не все в Україні вирішує він, і злякались, що їх будуть судити.
Андрій ТАРАСЕНКО: «Всього по цій справі було арештовано біля 20 людей. Зараз п’ятеро членів організації ще перебувають за гратами. По двом вже є вироки – одному дали 2 роки, другому 4 місяці, і троє ще сидять у Запорізькому СІЗО, їх обвинувачують нібито в підпалі якогось районного офісу КПУ ще у 2009 році. Ця справа була давно закрита, її підняли після вибуху».
Один з журналістів запитав у Парубія, як він буде відповідати, як поручитель, якщо хлопці на свободі щось скоять. На це пан Андрій відповів, що вони, поспішаючи на прес-конференцію, відмовились переходити вулицю не за правилами, щоб не підставляти його – свого поручителя. «Перед вами сидять не злочинці, а інтелігентні, виховані патріоти України».
Одна журналістка апелювала до того, що закон у будь-якій державі захищає права власності, а пошкоджений Сталін був саме власністю. На що Андрій ПАРУБІЙ відповів, що, по-перше, якщо будинок, який є приватною власністю, є також пам’ятником архітектури, його не можна реконструювати на свій розсуд. І якби сьогодні у Німеччині якийсь старий есесівець на своїй приватній території встановив би пам’ятник Гітлеру, держава втрутилася б, і комунальні служби цього Гітлера забрали б.
Найстрашніша стаття, за якою Василь Абрамів згодився визнати себе і хлопців винними –«Самоуправство, тобто знищення без відповідних документів».
І на завершення – прекрасні слова Андрія Парубія:
«Сьогодні кожного, хто чинить опір, хочуть покарати, щоб на його прикладі показати іншим: будеш протестувати проти Януковича, проти системи – опинишся за гратами. Це питання всіх нас, якщо ми змовчимо, завтра прийдуть по кожного з нас. Якщо ми не виробимо механізм взаємодопомоги і солідарності у цьому питанні, по одному передавлять. І тому займався, займаюся і буду займатись всіма фактами політичних переслідувань в Україні, скільки буде мого здоров’я, скільки буде мого часу, поки в мене буде мандат і статус, що дозволяє це».
Від себе хочу додати, що ось, опозиційні нардепи дуже полюбляють жалітися, що вони не в змозі нічого зробити, бо вони, мовляв, у меншості і не можуть провести жодного закону з обіцяних.
Але тим не менш, Парубій, Павловський, кілька інших порядних та ініціативних нардепів прекрасно знаходять можливості відпрацьовувати свій мандат. Хороші закони потрібні, звісно, але це зовсім не першочергова потреба, бо спершу треба привчити чиновників і ментів ці закони виконувати. Ось Парубій і такі, як він, цим і займаються – їздять, шумлять, пишуть скарги, беруть на поруки політв’язнів. Максимально гідне заняття для опозиційного нардепа.
VirtaPay VirtaPay - віртуальний банк майбутнього! Поспішайте зареєструватися поки він працює ще у тестовому режимі і готовий з вами поділитися реальними грішми у вигляді бонусу 25$ за реєстрацію та ще по 20$ за кожен вхід та активність.
Спробуємо з точки зору здорового глузду розібратися, що відбувається зі справою про відрізання голови погруддя Сталіна.
Отже, прокурор Кметь Андрій Генадійович (іменем України!) звинувачує дев'ятьох націоналістів в умисному знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах (ст.194 ч.2 КК України).
А чи було взагалі майно? Державною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області неодноразово надавалися приписи про усунення порушень при зведенні будівлі "Обласного комітету КПУ". Одним з порушень якраз і було встановлення на ганку погруддя Сталіна. У даному випадку погруддя Сталіна є елементом зовнішнього оздоблення будівлі, встановлення якого також вимагає наявності узгодженого проекту.
За ігнорування приписів 15.06.2010 "Запорізькому обкому" КПУ Державною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області був виписаний штраф у сумі 850 Грн. Який "законослухняні" комуністи і сплатили 17 червня 2010 року.
Таким чином, майна, тобто належним чином узгодженого і встановленого елементу зовнішнього опорядження (монументально-декоративного оформлення будівлі) немає.
Є самовільно встановлене погруддя. І чиє? Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, якого Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року разом з Молотовим(Скрябіним), Кагановичем та іншими спільниками визнано винним у злочині, передбаченому ч.1 ст.442 Кримінального кодексу України (Геноцид).
Злочин, вчинений "Запорізьким обкомом" КПУ з мотивів явної неповаги до суспільства і з особливою зухвалістю, прокурор Кметь Андрій Генадійович "не помічає". Водночас, абсолютно законну спробу громадян України припинити хуліганство "Запорізького обкому" КПУ намагається представити, як злочин.
Не відстає від прокуратури і міліція. Так, незважаючи на те, що судове засідання по цій справі 31 березня 2011 р. було оголошене відкритим, з раннього ранку квартал, в якому знаходиться Жовтневий суд м. Запоріжжя, був узятий в кільце сотнями озброєних міліціонерів. Протягом усього судового засідання, а тривало воно з 10.00 до приблизно 15.00, міліція не пускала всередину оточення не тільки тих, кому треба було пройти в суд, а навіть мешканців будинків, розташованих поряд з судом.
Намагаючись виправдати злочинців і засудити патріотів, прокуратура і міліція вимушені вдаватись до все більших порушень закону.
Отже, судять насправді не "тризубівців". Судять антиукраїнську, злочинну владу. Ще буде вирок. І буде кара.
Поспішайте зареєструватися поки він працює ще у тестовому режимі і готовий з вами поділитися реальними грішми у вигляді бонусу 25$ за реєстрацію та ще по 20$ за кожен вхід та активність.
У ніч з 13 на 14 квітня 1950 року комуністи ліквідували монастирі для чоловіків і почали систематичні переслідування Церкви в колишній Чехословаччині. Це тривало до листопада 1989 року.
У зв'язку з цією датою в Словаччині відзначається День незаконно переслідуваних. "Цьогорічний День пам'яті – це не тільки трагічні спогади вже історичних подій, але перш за все день солідарності з жертвами переслідувань в усьому світі, особливо братами і сестрами християнами" – читаємо у повідомленні прес-центру словацького єпископату.
У середу вночі в понад двохстах парафіях по всій території Словаччини відбулися спеціальні молебні, під час яких зібраним розповіли про конкретні місця світу, де в даний час відбуваються акти насилля.
У братиславському соборі св. Мартіна Богослужіння відслужив Архиєпископ Станіслав Зволенскі,глава словацького єпископату. Після Служби зібрані пройшли вулицями старого міста до пам'ятнику жертвам комунізму, демонструючи солідарність з переслідуваними християнами і підтримку дій щодо їхнього захисту.
Переслідування Церкви в колишній Чехословаччині тривало до листопада 1989 року, коли Оксамитова революція повалила комунізм у цій країні. 1993 року Чехословаччина розділилася на дві країни: Чехія і Словаччина.
...Оксамитова революція повалила комунізм у цій країні...
А в нас, дякуючи покійному В'ячеславу Чорноволу, який казав: "Не будемо переслідувати відьом" і йшов на компроміси з комуністами (1991-92рр), замість засудити на Держаному рівні цю, людино-ненависницьку ідеологію та зробити люстрацію держаних службовців і, як наслідок: - тепер "відьми" переслідують нас за любов до Батьківщини і української нації. Так само без жодних змін у цьому відношенні пройшла так звана "помаранчева революція", де Віктор Ющенко йшов на президентські вибори під гаслом: "Бандитам тюрми!", а відразу після завершення тієї "революції" та обрання його президентом, він почав переговори з комуністами, бандитами та ворогами України. І знову продовжилися переслідування християн-патріотів... А те, що відбувається в Україні зараз, за іншого Віктора, то лише продовження лобіювання ворожої для всього українського, - російсько-комуністичної, імперської ідеології та сприяння різним бандитським кланам у розкраданні українських багатств (які ще лишились) і переслідування тих, хто їм у цьому заважає чи може заважати...
Звинуваченим у пошкодженні бюсту Сталіна у Запоріжжі "тризубівцям" змінили міру запобіжного заходу й відпустили на волю.
Про це на своїй сторінці у фейсбуці повідомив народний депутат від НУ-НС Андрій Парубій.
Зокрема, він написав: "Друзі! Перемога! До тризубівців суд змінив міру запобіжного заходу і задовольнив клопотання нардепів! Хлопці на ВОЛІ!!!"
Перед цим народний депутат інформував, що обвинуваченим націоналістам вже протягом десяти годин не дають їжі.
"Зневага до закону і до хлопців демонструється просто в залі суду", - зазначив Парубій.
Нагадаємо, сьогодні Жовтневий районний суд Запоріжжя розглядав справу проти дев'ятьох членів "Тризубу", яких звинувачують у пошкодженні пам'ятника Сталіну.
Перед початком засідання Парубій повідомив, що передає суду від свого імені та трьох народних депутатів від "Нашої України" (Зіновія Шкутяка, Лілії Григорович, Володимира В'язівського) клопотання про взяття на поруки усіх ув'язнених "тризубівців".
Ну, чи не казав я, у попередніх своїх коментарях на цю тему, що настав "час пітьми і влади темряви"? Та їх, тих сатаністів від влади, так званих "правоохоронців" - самих потрібно комусь брати на поруки, але ХТО ж їх захоче взяти? Ось це дійсно питання, бо зокрема, я б не взяв. І не тому, що ЛІВООХОРОНЦІ, а тому, що невиправні і свідомо служать дияволу - батькові брехні та ненависті. Переконайте мене хто-небудь, що я помиляюся. Адже Ви всі добре бачите якими емоціями керуются ці істоти. Чи любов їх спонукає захищати кривду і брехню? Ясно, що ні. Та ж вони ненавидять усе українське і люблять на нас українцях, лише "...шкуру, а не душу...".
На Дніпропетровщині за збут наркотиків затримано двох міліціонерів.
Про це УНІАН повідомили у прес-службі прокуратури Дніпропетровської області.
Інспектора патрульної служби Дніпродзержинського міськвідділу внутрішніх справ було викрито під час продажу психотропної речовина метамфетамін.
Слідством встановлено, що протягом березня-квітня поточного року зазначений міліціонер двічі у невстановлених осіб придбав метамфетамін та збув його пакунками.
Крім того, лейтенанта міліції Покровського райвідділу внутрішніх справ затриманий під час продажу майже 0,5 кг марихуани та макової соломки.
Стосовно працівників міліції прокуратура порушила кримінальні справи за ч.2 ст.307 Кримінального кодексу України. Обидва перебувають під вартою.
Слідство у кримінальних справах триває. Міліціонерам загрожує покарання - до 10 років позбавлення волі.
Поспішайте зареєструватися поки він працює ще у тестовому режимі і готовий з вами поділитися реальними грішми у вигляді бонусу 25$ за реєстрацію та ще по 20$ за кожен вхід та активність.
Заступник лідера організації ”Тризуб” Андрій Тарасенко каже, що їхніх затриманих активістів більше не б’ють через часті прокурорські перевірки
У четвер відбулося перше попереднє засідання Жовтневого райсуду Запоріжжя у справі пошкодження пам'ятника Йосипу Сталіну в обласному центрі. Торік 28 грудня активісти організації "Тризуб" ім. Бандери відпиляли голову скульптурі, що стояла на території запорізького обкому Компартії. Відео виклали на своїй інтернет-сторінці. "Тризубівців" тримають за ґратами із січня.
— Вони не відмовляються від того, що відпилювали голову пам'ятнику, — розповідає заступник лідера "Тризуба" 28-річний Андрій Тарасенко. — Наступного дня комуністи припаяли ту голову назад і сказали журналістам: "Дивіться, нічого не було, голова на місці".
У ніч проти 1 січня 2011 року цей-таки пам'ятник Сталіну підірвали. Чи інкримінують "тризубівцям" підрив?
— Підривом займається СБУ. Вони й самі не знають, хто потім його підірвав.
Як минуло перше засідання суду?
— Адвокати одразу подавали клопотання змінити всім хлопцям запобіжний захід на підписку про невиїзд. Суд їх відхилив. Причиною назвали те, що вони постійно не живуть у Запоріжжі. Напевне, бояться, що втечуть. На підписку відпустили тільки Едуарда Андрущенка. На суді затриманому Пилипу Тарану стало зле. Від катувань і побиття він був у поганому стані, на спині мав серйозну гематому, через що його оперували. Хлопцеві досі роблять уколи та перев'язки. Після суду його відвезли не до лікарні, а в СІЗО. Ще одного нашого активіста Віталія Вишнюка запроторили до тубдиспансеру. Його не охороняють, але добровільно він не може звідти піти.
Затримані мають право бачитися з адвокатами, родичами?
— Адвокатів до них пускають. Батьки декого могли з дітьми бачитися. Наші активісти передають хлопцям харчі, цигарки.
Що затримані розповідають про умови в СІЗО?
— Умови, як всюди. Коли була перша перевірка прокуратури, хлопці скаржилися, що в камері погана лампочка, читати неможливо, болять очі. До сьогодні не замінили, хоч і обіцяли.
Ви скаржилися, що "тризубівців" б'ють міліціонери. Це відбувається досі?
— Зараз такого немає, бо відбуваються прокурорські перевірки.
На скільки може затягтися процес?
— Від двох місяців до півроку. Ще будуть два засідання суду. Наступне — 13 квітня.
«...дурний, доки мовчить, теж видає себе за мудрого і, щойно заговорить, то так і видасть себе ким він є насправді...
Для брудного - все брудне, постав перед ним найчистіше, то він буде дошукуватися на ньому плями... отак і "наша", наскрізь злочинна, влада.»
Хлопці з ВО "Тризуб" ім. С. Бандери - є Богом запаленою іскрою у цій кромішній темряві брехні, зла і беззаконня і, в нашій, людській владі є, щоб або затушити її, або розпалити до вогнища, яке консолідує українську націю в Україні та поза її межами. Вони ті, хто не тільки в своєму серці вірує в Господа нашого, Ісуса Христа, але й наслідує Його у чині любові. Бо ж, діяльний приклад Святого Володимира Великого, який зруйнував і кинув у Дніпро язичницьких ідолів, кличе до наслідування усіх православних християн. І, оскільки, віра без діл від віри - мертва сама в собі, то ж я, негідний раб божий Леонід, закликаю вас, усіх людей доброї волі, до наслідування їх прикладу та нищення усіх пам'ятників та пам'ятних знаків тоталітарного минулого сатанинської, російсько-більшовицької імперії зла.
