30.11.2013р. Б. / «Ми засуджуємо ті прояви насильства, які застосували… до мирних громадян», – Блаженніший Святослав (video)

​

«Від імені нашої Церкви хочу висловити свій смуток з приводу подій, які цієї ночі відбулися на Майдані Незалежності у Києві. Ми засуджуємо ті прояви насильства, які застосували працівники правоохоронних органів до мирних громадян», – сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, коментуючи події, які 30 листопада вночі відбулися у столиці України.

При цьому Предстоятель УГКЦ застеріг перед застосуванням сили у відповідь. «Ми просимо не допустити ще більшої ескалації насильства, яке може привести до ще більших трагічних наслідків. Ми не повинні відповідати насиллям на насилля і злом на зло», – зазначив Блаженніший Святослав.

Він закликав усіх вірних Церкви і людей доброї волі до молитви і чування «за мир і спокій у нашій державі». «Заохочую в усіх наших храмах організувати спільні молитовні заходи, для того, щоб силою молитви гоїти ті рани, які нанесені нашому суспільству і щоб ми отримали надію на краще майбутнє. Надія приходить від Господа Бога. У нього є та сила любові, яка здатна перебороти будь-яку спокусу насильства», – закликав Блаженніший Святослав, Глава Української Греко-Католицької Церкви.

 
Департамент інформації УГКЦ

29.11.2013р. Б. / Про Різдвяний піст (Пилипівку) розповідає о. Василь Рудейко (video)

Джерело:   КІРІОС

29.11.2013р. Б. / Меса Папи: знак кінця часів — заборона поклонятися Богові

У світі існують сили, які би хотіли, щоб релігія була лише «приватною справою»; але Богові, який переміг світ, слід покланятися до кінця, вірно та з довірою.

 

Це думки Папи Франциска, сказані у коментарі до євангельського уривка, в якому розповідається про те, як Ісус передвіщав про випробування, що настануть перед Його другим приходом. Проповідуючи у четвер, 28 листопада 2013 р., під час ранкової Святої Меси, Святіший Отець зазначив, що християни, які сьогодні зазнають переслідувань, є знаком випробувань, що випереджують остаточну перемогу Ісуса. 

Сьогодні у світі існує «загальна спокуса» вважати, що Бог зазнав поразки, і що ті, які вірують в Нього, перебувають у гіршому становищі. Однак, саме той, хто вірує, має ясні орієнтири. Папа наводить події з життя Ісуса, яке завершилося не розп’яттям, а остаточною перемогою у Воскресінні, щоб вказати на те, що у заворушеннях наприкінці світу, описаних в Євангелії, ставки є вищими, ніж трагедія, представлена природними катаклізмами. «Коли Ісус говорить про ці катастрофи в іншому уривку, — зауважив проповідник, — то говорить про те, що відбудеться профанація святині, профанація віри народу». 

Що ж означає ця «мерзота запустіння»? Це, за словами Святішого Отця, виглядатиме як перемога князя цього світу та поразка Бога. У час цих трагедій здаватиметься, що диявол запанував над світом. І саме в цьому й полягає головна суть «кінцевого випробування». На прикладі з життя пророка Даниїла, вкиненого до ями з левами, про що йшлося в читанні зі Старого Завіту, Папа зазначив: ця «мерзота запустіння» має конкретне ім’я, яким є «заборона адорації»: 

«Не можна говорити про релігію, бо це приватна справа, чи не так? Про це вголос не говорять… Релігійні символи усуваються. Вимагається послуху наказам світських властей… Можна робити різні речі, навіть прекрасні речі, лише б не поклонятися Богові… Заборона адорації. У цьому суть отого кінця», — зауважив Святіший Отець. Він також додав: коли час цього «язичницького наставлення» досягне своєї повноти, тоді «побачать Сина чоловічого, Який приходить на хмарах з потугою та славою».

За словами проповідника, християни, які зазнають переслідувань, які переживають час заборони поклонятися Богові, є пророчим знаком того, «чого всі зазнають». Але це час не зневірюватися, а підвести голову, тому що близькою є Христова перемога. Ісус закликає до вірності й терпеливості. «Вірності, як у пророка Даниїла, який був вірним своєму Богові та поклонявся Йому до кінця. І терпеливості, тому що навіть волосина не впаде з нашої голови без Його волі. Бо так обіцяв Господь», — наголосив Папа, заохотивши слухачів протягом тижня замислитися над цим «загальним відступництвом» та запитати себе: «Чи я адорую Господа? Чи я поклоняюся Господу Ісусові Христу? Чи так, пів-на-пів, заграючи з князем цього світу?» 

За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО 

28.11.2013р. Б. / Українська поетеса Ліна Костенко цьогорічний лауреат Відзнаки імені бл. Омеляна Ковча

Відбулося третє щорічне вручення Відзнаки імені блаженного священномученика Омеляна Ковча 26 листопада 2013 року Божого.

До слова, Омелян Ковч - «…Був сином і священиком одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього...».

Про отця Омеляна Ковча заговорили лише нещодавно. У 1999 році Єврейська рада України на знак вдячності посмертно долучила його до праведників України, а ще за три роки, під час відвідин Львова, Папа Іван Павло II проголосив блаженним за віру, порятунок людей без страху за власне життя та життя родини. Так через багато років отцю Омеляну Ковчу було віддано належну шану за безкорисливе служіння людям. А цієї справи він не полишав навіть у катівнях німецького концтабору Майданек. Концтабір "Майданек" був для багатьох людей пеклом на землі. Натомість для о. Ковча це було місце, в якому він народився для неба і в якому відчував присутність Бога.

Подія вручення відбулася в старовинній базиліці Святого Вартоломея, що розташована на Тиберійському острові в Римі.

У 2013 році лауреатами нагороди є визначна українська поетеса, громадська і культурна діячка Ліна Костенко, відома благодійниця, педагог і громадський діяч, ініціатор і співзасновниця мережі спільнот «Віра і Cвітло», яка діє в різних містах України, навчально-реабілітаційного центру «Джерело» у Львові, центру духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус» в Українському католицькому університеті у Львові, та першої в Україні спільноти «Лярш-Ковчег» для осіб розумово неповносправних та молоді-асистентів Зеновія Кушпета з Канади, а також видатний історик, дослідник історії євреїв у Східній Європі, професор ізраїльського Університету Бен-Гуріона, магістр Гарвардського університету Шимон Редлих з Ізраїлю.

Також отримав відзнаку засновник Спільноти святого Егідія історик Андреа Ріккарді. Спільнота проводить активну соціальну роботу, допомагаючи знедоленим: безпритульним, похилим віком, дітям, інвалідам, хворим на СНІД, ув'язненим, мігрантам, бере участь у миротворчих зусиллях.

Лауреатів відзнаки визначає Комітет із вшанування пам’яті бл. свщмч Омеляна Ковча, який було засновано в 2010 році. Його почесним головою є Блаженніший Любомир (Гузар).

Щиросердечно вітаємо лауреатів !!!! Наснаги , сили та Божого благословення !!!

Ірина  Барган  для Християнського порталу КІРІОС, за матеріалами Департаменту інформації УГКЦ.

Джерело:   КІРІОС

28.11.2013р. Б. / Пам’ятник митрополиту Андрею у Львові має з’явитися до його 150-річчя

До 150-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького, яке відзначатиметься 29 липня 2015 року, у Львові має з’явитися пам’ятник Шептицькому.

Встановлення пам’ятника передбачено планом реновації Святоюрської гори з реконструкцією площі св. Юра і впорядкуванням Митрополичих садів, який розглядали, 27 листопада, на засіданні архітектурно-містобудівної ради департаменту архітектури Львівської міської ради.

Як повідомив головний архітектор проектів ПП НВП «Рутенія» Юрій Криворучко, територія Святоюрської гори є під охороною ЮНЕСКО, але на сьогодні є проблема з тим, що немає точно визначеної межі цієї території. «Документи щодо цього вже близько року лежать у міністерстві», – повідомив він.

За словами Криворучка, на сьогодні розглядається шість можливих місць для встановлення пам’ятника Шептицькому.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

27.11.2013р. Б. / Рада Церков хоче допомогти в підвищенні моральних якостей працівників міліції

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій пропонує створити при МВС України громадську раду, завданням якої буде душпастирська опіка працівників правоохоронних органів.

 

«Найближчим часом створити спеціалізовану громадську раду при Міністерстві внутрішніх справ України з питань співпраці із Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, завданням якої буде розроблення механізму практичної взаємодії релігійної спільноти і МВС України у справі душпастирської опіки, підвищення моральних якостей та задоволення духовних потреб працівників правоохоронних органів», – йдеться у зверненні ВРіЦРО на адресу Президента України Віктора Януковича, яке було затверджено на засіданні ради у вівторок, 26 листопада 2013 року. 

Документ ухвалено у зв'язку з колективними зверненнями української громадськості з приводу «кричущих фактів беззаконня та свавілля з боку окремих представників правоохоронних органів України», повідомляє Інтерфакс-Україна. 

 «Події у Врадіївці на Миколаївщині, де працівників міліції звинуватили у зґвалтуванні жінки та намірі приховати свій злочин, в очах усієї громадськості засвідчили глибину тієї духовної кризи, яка вразила Українську державу», – наголосила Рада Церков. При цьому появу цього звернення саме в цей час ієрархи Церков пояснили тим, що не хотіли публічними заявами тиснути на слідство у цій справі. 

У зверненні також зазначено, що «окрім справедливого покарання для виконавців злочину у Врадіївці та керівництва правоохоронних структур, з вини яких виникли криміногенні настрої всередині органів внутрішніх справ, слід провести системну реформу і профілактичні заходи для недопущення повторення подібних ганебних фактів». 

ВРЦіРО закликає Президента «на підставі статті 102 Конституції забезпечити належне розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, а також притягти до відповідальності представників керівництва, з вини якого ці злочини було вчинено». 

Також Рада Церков пропонує «вжити заходів для реформування правоохоронних органів і зміни принципів діяльності міліції, які створили б основу для довіри громадян замість їх побоювань за власне здоров'я та життя». 

Текст звернення також буде направлено главі МВС Віталію Захарченку. 

Нагадаємо, що окрім цього Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій закликала правоохоронні органи зберігати суспільний мир і сприяти реалізації конституційних прав громадян на мирні зібрання та висловлення своєї позиції. 

За матеріалами: Інститут релігійної свободи 

Джерело:   КРЕДО 

26.11.2013р. Б. / Представник УГКЦ взяв участь у відзначенні 80 – х роковин Голодомору в Угорському парламенті

Заходи з відзначення 80-х роковин Голодомору 1932-33 рр. розпочалися в парламенті Угорщині у п'ятницю 22 листопада о 10-й годині ранку за участю Голови парламенту Угорщини Ласла Кьовера. Таке вшанування жертв Голодомору, починаючи з 2003 року, відбувається в угорському парламенті вже втретє.

З промовами виступили Голова ДОСУУ і ТУКУ Ярослава Хортяні та спікер парламенту Ласло Кьовер. Делегація угорських українців, українських дипломатів та гостей із України передали в дарунок парламенту вишиту бісером ікону «Мадонна Голодомору» львівського автора Романа Магоцького, яку в присутності делегації посвятив о Дам'ян Габорій УГКЦ.

О 17-й годині того ж дня у Центрі української культури й документації в Будапешті відбулося відкриття виставки ікон Романа Магоцького зі Львівщини. Представляючи 24-річного художника з міста Комарно Львівської області велелюдному зібранню гостей та першу його персональну виставку за кордоном, господиня вечора Голова Державного органу самоврядування українців в Угорщині (ДОСУУ) Ярослава Хортяні повідомила, що він вишиває свої картини бісером.

Серед почесних гостей були Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорщині Юрій Мушка, Голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний із Києва, авторка історичного роману про Голодомор «Цвіте колюча тернина» Ганна Дніпрова, Ірина Магрицька, автор ідеї та продюсер документального фільму «Закляття безпам'ятства. Голодомор 1932-1933 рр. на Луганщині», автор сценарію та режисер цієї картини Олександр Крамаренко, Марія Бедич, голова некомерційного товариства «Зіркове село», Чаба Сейкеї, заступник голови цієї організації. У перебігу вечора присутні почули віртуозні гру українського скрипаля Олександра Божика, лауреата і переможця всеукраїнських та міжнародних конкурсів, його дружини, піаністки Юлії Божик та чудовий спів молодої співачки Оксани Мухи (твори «І снилося вночі дівчині» і «Зоре моя вечірняя» на слова Тараса Шевченка та композицію Бетховена «Місячна соната»).

Гостей привітали Ярослава Хортяні та Посол України Юрій Мушка, розповівши про причини і наслідки штучного Голодомору в Україні та висловивши подяку угорському народу за підтримку і солідарність з українцями в ці сумні дні. Окрему тривалу промову на вечорі угорських українців мав заступник статс-секретаря міністерства людських ресурсів др. Чаба Латарцаї, зачитавши витяг із історичної резолюції парламенту Угорщини від 24 листопада 2003 року, в якій Голодомор 1932-33 років визнано геноцидом українського народу.

Опісля відбулася презентація епічного художнього твору про Голодомор пані Ганни Дніпрової, яка мешкає в Австрії та Україні. В романі йдеться про любов двох молодих людей на фоні трагічних подій, які відбувалися протягом тривалого періоду новітньої історії України ХХ століття. Про своїх персонажів та історію й умови написання цієї книги українською та російською мовами гостям розповіла авторка.

Перед показом документального фільму «Закляття безпам'ятства. Голодомор 1932-1933 років та Луганщині» виступала пані Ірина Магоцька, яка розповіла про задум і зйомки картини, її демонстрацію в Україні та за кордоном та реакцію глядачів і байдуже аж до ворожого ставлення місцевої влади та населення Луганщини та написання книги і до яких висновків, як дослідниця, дійшла.

Автор сценарію та режисер картини після перегляду гостями фільму Олександр Крамаренко подякував угорським українцям за те, що вони зберегли свою українську сутність, яка, за словами публіциста, вже не відчувається в його земляках на Луганщині. На його думку, Голодомор мав на меті знищення української душі, а втілювали цей аспидський задум намісники сатани на землі Йосип Джугашвілі-Псевдосталін, Лазар Каганович, Павло Постишев, Хатаєвич та інші високопоставлені більшовики. Крамаренко додав, що голод руйнує в людині віру, моральні цінності, менталітет, національну ідентифікацію і що це позначилося на тих, хто вижив та їхніх дітях. Голодомор розтрощив внутрішні зв'язки української нації, після чого вона не може збудувати громадянське суспільство, породив у часи незалежності України тотальну корупцію в державних структурах, зробив висновок Олександр Крамаренко. Треба докласти титанічних зусиль, аби змінити генетичний код української нації, а це під силу урядові, пересічним українцям та громадам діаспори, вважає режисер. Тим часом Ярослава Хортяні зазначила, що фільм луганських дослідників викликав зацікавлення на угорському телебаченні і не виключено, що з часом буде зроблено переклад його на угорську мову та показано на громадському телебаченні.

Відтак слово надали Голові УВКР Михайлові Ратушному, який повідомив, що заходи зі вшанування жертв Голодомору в ці дні відбуваються по всій діаспорі українців у світі. За його словами, ніхто не заперечує того факту, що під час ІІ світової війни було здійснено Голокост саме по відношенню до євреїв. І так само, на думку пана Ратушного, більшовицька влада ставила собі завдання через голод знищити українців, а саме становий хребет нації селянство. Він зауважив, що нині відмова підписати договір про асоціацію з Євросоюзом свідчить, наскільки небезпечно йти на поступки Росії щодо України. Завершуючи свій виступ, Михайло Ратушний сказав словами молитви: «Вічная пам'ять невинно убієнним через Голодомор!»

23 листопада відбувся  о 13-й годині учасники вшанування жертв Голодомору пішою ходою вирушили містом із прапорами України та Угорщини і транспарантом, де вказані дати української національної трагедії 80-літньої давності, до набережної Дунаю неподалік моста ім. Петефі. Там, у скверику в сусідстві меморіальних знаків грецької та вірменської меншини, українці після жалобних промов Ярослави Хортяні, Юрія Мушки та Михайла Ратушного поклали вінки, колоски пшениці, пов'язані траурної стрічки і запалили свічки пам'яті біля пам'ятного знаку жертвам Голодомору 1932-33 років. Греко-католицький священик отець Дам'ян здійснив молитву в пам'ять невинно убієнних через Голодомор.

Потім учасники жалобної ходи вирушили в напрямку малого містечка Чьомор, де їх вже вчетверте за останні роки приязно зустріли ветерани угорської патріотичної організації «Глорія Віктіс» (Слава переможеним), які опікуються меморіальним парком, зведеним на честь 100 мільйонів жертв комунізму по світу. Не випадково, що саме в цьому меморіальному комплексі кілька років тому встановили пам'ятний знак на честь невинно убієнних жертв українського Голодомору. І про це говорило багато промовців, як з боку ветеранів 1956-го року, так угорські українці, які приїхали вшанувати покладанням квітів у пам'ять земляків, які загинули в Голодомор.

О 17-й годині в римо-католицькому храмі Святої Терези у VI районі отець Дам'ян провів панахиду. Відтак присутні мали можливість почути прекрасний коцерт-реквієм за участю учасників Заслуженого академічного Закарпатського народного хору.

24 листопада, в неділю, о. Дамян відслужив для української громади воскресну Літургію, після якої відбулася панахида за невинно убієних.

Довідка:

З благословення Блаженнішого Святослава, отець Дам'ян Габорій відповідає за душпастирство українців в Угорщині. Священик регулярно відвідує з душпастирським візитом українські громади Угорщини.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

25.11.2013р. Б. / Слово Патріарха Святослава на Святій Літургії в базиліці Св. Петра

П’ятдесят років тому у базиліці Святого апостола Петра проходив історичний ІІ Ватиканський Собор, очолюваний нині блаженним Папою Іваном ХХІІІ. Саме тоді до соборових отців, у зворушливий спосіб «із-за залізної завіси», промовила Українська Греко-Католицька Церква, яку називали тоді «мовчазною».

Вона «заговорила» на весь світ, коли на Вселенський Собор прибув звільнений з радянських концтаборів Патріарх Йосиф (Сліпий). Церква, яку багато вважали «згаслою», «засвітила» славою своїх мучеників за єдність Христової Церкви, коли 50 років тому до собору Святого апостола Петра в Римі урочисто перенесли святі мощі священномученика Йосафата Кунцевича, архиєпископа Полоцького.

Про це сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, 25 листопада 2013 року, в свято Святого священномученика Йосафата (Кунцевича), Архиєпископа Полоцького УГКЦ, в базиліці Святого апостола Петра у Римі.

Додамо, що урочисту Архиєрейську Літургію на головному престолі ватиканської базиліки з нагоди 50-річчя перенесення мощів святого Йосафата до цієї святині, із особливого дозволу Папи Римського Франциска, очолив Глава УГКЦ. З ним співслужили: кардинал Леонардо Сандрі, префект Конґреґації для Східних Церков, владики Синоду Єпископів УГКЦ, владика Мілан (Шашік), Єпарх Мукачівський ГКЦ, представники інших Церков свого права та Апостольської Столиці, а також близько 200 священнослужителів, серед яких ченці Василіанського чину святого Йосафата на чолі з протоархимандритом о. Ґенезієм Віомаром, ЧСВВ.

Крім цього, як зауважив у своєму проповідницькому слові Верховний Архиєпископ УГКЦ, цього року минає 390 років із дня мученицької смерті святого Йосафата. За словами проповідника, значення постаті священномученика Йосафата для слов’янських народів і всієї Вселенської Церкви окреслив сам Папа Пій ХІ в енцикліці «Ecclesiam Dei» 90 років тому, 12 листопада 1923 року, з нагоди 300-річного ювілею його мучеництва: «Саме його справедливо визнаємо прославою східних слов’ян і їхньою підпорою, бо, мабуть, ніхто інший не прославив їхнього імені такою мірою, як він, і ніхто більше не допоміг їм на дорозі до спасіння, як саме цей їхній пастир і апостол, передусім, через те, що свою кров пролив за єдність Церкви Святої».

На переконання Блаженнішого Святослава, святий Йосафат є мучеником за єдність Христової Церкви, бо він своєю кров’ю «запечатав єдність Київської Церкви з наступником апостола Петра – видимим знаком і непорушною опорою цієї єдності». «Тому цілком очевидним нам видається сьогодні те, що в очах отців ІІ Ватиканського Собору цей наш святий був знаком часу, – знаком того, що настала пора переосмислити роль і місію Східних Католицьких Церков для віднаходження цієї єдності, за яку він віддав своє життя. Саме звідси, з гробу святого апостола Петра, під дією Святого Духа розпочався всецерковний рух за єдність християн у сучасному світі, – рух, який ми сьогодні називаємо «екуменічним»», - пояснив він.

Варто зазначити, цього дня, перед мощами цього святого, при гробі святого апостола Петра, УГКЦ у присутності представника Святішого Отця, Синоду Єпископів УГКЦ, духовенства і монашества, численних паломників, урочисто завершує Рік віри. «Переживаючи цей даний Богом і Церквою Рік, ми старалися зміцнити нашу віру в Бога серед усіх викликів сучасного секуляризованого світу, ще раз засвідчити, що вона є дорогоцінним скарбом, який ми отримали від наших попередників – батьків і вчителів віри, та маємо обов’язок передати її у всій повноті наступним поколінням», - додав Глава Церкви.

Наприкінці Блаженніший Святослав привітав усіх, хто прибув в паломництво до Вічного міста, а, особливо, паломників із волинської землі, із Володимира-Волинського - міста, в якому народився Йосафат, а також паломників із Білорусі - землі, яку цей священномученик освятив своєю кров’ю.

«Нехай Пречиста Діва Марія, прославлена в Жировицькій іконі, яку так любив Йосафат і яка століттями вшановується тут, у Римі, неустанно молиться разом із ним за нашу Церкву перед престолом Всевишнього», - побажав наостанок Глава УГКЦ.

Кожен учасник Богослужіння отримав на згадку пам’ятні образки з гравюрою святого Йосафата із його першого життєпису з 1625 року, репродукцією хреста з катедрального собору у Володимирі-Волинському, перед яким молився Іван Кунцевич, майбутній святий, та фото мощів святого під престолом святого Василія у базиліці Святого Петра.

 Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Джерело:   КІРІОС

ЗАЯВА УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Янукович і його проросійська кримінально-олігархічна банда 21 листопада прийняла рішення ліквідувати Незалежність України, шляхом втягування нашої держави у новітній імперський проект під назвою «Митний союз».

У зв’язку з цим, Головне командування ВО «Тризуб» ім. С.Бандери уповноважено офіційно заявити наступне:

1. Дії режиму внутрішньої окупації по реалізації так званого промосковського курсу є зрадою національних інтересів України і тягнуть за собою знищення державного суверенітету та територіальної цілісності держави Україна, а отже, є державною зрадою, що має бути покарана.
2. Виходячи із положень діючої Конституції України, (ст. 17 «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу»), ми заявляємо про те, що втягування України в новітнє імперське ярмо тягне за собою оголошення війни Україні та українському народові, а отже, потребує активної протидії.
3. У випадку реалізації так званої євразійської інтеграції, тобто спроби відновлення видозміненого Радянського Союзу, ВО «Тризуб» ім. С.Бандери оголошує широкомасштабну мобілізацію свого членства та прихильників, з метою дієвого захисту свободи та незалежності нашої Батьківщини.
4. Ми офіційно заявляємо, що у випадку продовження втягування України у будь-які новоімперські кремлівські утворення, ми візьмемо зброю в руки і всіма доступними нам засобами будемо стояти на заваді планам Кремля та її «П’ятої колони», захищаючи незалежність держави Україна.
5. Ми усвідомлюємо, що наші дії по захисту суверенітету держави викличуть спротив силових структур режиму та імперсько-російських чекістських організацій, а тому звертаємося до нашого членства і прихильників із закликом приготуватися до ведення національно-визвольної боротьби іншими, більш дієвими, методами та засобами.
6. Наша Організація «Тризуб» ім. С.Бандери не творилася задля самої організації, а тому, усвідомлюючи, що під час Окупації боротьба ведеться не тільки і не стільки легальними засобами, ми лишаємо за собою право на припинення діяльності «Тризуба» у тій формі, в якій він існував двадцять років. Нова боротьба вимагає нових методів і організаційних підходів!

Смерть режиму внутрішньої окупації!

Слава Національній революції!

Слава Україні!

Провідник ВО «Тризуб» ім. С.Бандери Дмитро Ярош

Головний командир ВО «Тризуб» ім. С.Бандери Андрій Стемпіцький

Завантажити заяву у вигляді листівки

Джерело:   БАНДЕРІВЕЦЬ

22.11.2013р. Б. / Прокуратура має перевірити, чи законно Азаров дає УПЦ МП майно у Львові

Генеральна прокуратура України має перевірити, чи відповідає законодавству розпорядження уряду, яким Львівську обласну державну адміністрацію зобов’язали передати УПЦ МП у Львові майновий комплекс колишнього військового містечка на вул. Пекарській, 57‑59.

 

Таке звернення до керівництва ГПУ зачитав на сесії Львівської міської ради депутат від «Свободи» Богдан Галайко. Він просить, аби прокуратура перевірила також, чи збігається зміст розпорядження із думкою громади Львова. 

Депутат Галайко вважає, що розпорядження Кабміну від 17 жовтня про передачу майна УПЦ МП свідчить про упередженість і протиправність такого рішення, адже не містить мотивації та обґрунтування, чому саме цій одній релігійній громаді безоплатно надають майно у центральній частині міста. 

Скандальну будівлю по вул. Пекарській просять дати Острозькій академії. 

У вересні цього року до Львівської ОДА надійшло звернення про передачу УПЦ МП майнового комплексу — землі та будівлі, що знаходиться на територій військового містечка № 212 по вул. Пекарській, 57. Спеціальна комісія вивчала, чи є ця будівля культовою спорудою. Однак згодом голова ЛОДА скасував розпорядження, яким створював цю комісію, а через деякий час з’явилась постанова КМУ про передачу нерухомості УПЦ МП.

 
За матеріалами: Католицький Оглядач 

Джерело:   КРЕДО 

21.11.2013р. Б. / 21 листопада - Святкування Собору Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних (і проповідь)

Святкування Собору Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних встановлено на початку IV століття на Помісному Соборі Лаодикійському, що відбувався за кілька років до Першого Вселенського Собору. Лаодикійський Собор 35-м правилом засудив і відкинув єретичне поклоніння ангелам як творцям і правителям світу і затвердив православне їх шанування. Святкується в листопаді - дев'ятому місяці від березня (з якого в давнину починався рік) - відповідно до числа 9-ти чинів Ангельських. Восьмий же день місяця вказує на майбутній Собор всіх Сил Небесних в день Страшного Суду Божого, який святі отці називають "днем восьмим", бо після віку цього, за кілька тижнів, наступить "день осмий", і тоді "прийде Син Людський у Славі Своїй і всі святі Ангели з Ним "(Мф. 25, 31).

Чини ангельські поділяються на три ієрархії - вищу, середню і нижчу. Кожну ієрархію становлять три чини. У вищу ієрархію входять: серафими, херувими, престоли. Ближче всіх Пресвятої Трійці знаходяться шестикрилі Серафими (полум'яніючі, вогненні) (Іс. 6, 2). Вони полум'яніють любов'ю до Бога та інших спонукають до неї.

Після Серафимів знаходяться  многоокі Херувими (Бут. 3, 24). Їх ім'я означає: вилив премудрості, бо через них, сяючих світлом Богопізнання і розуміння таємниць Божих, посилається мудрість та просвіта для істинного Богопізнання. 

За Херувимами – Богоносні за благодаттю, даною їм для служіння, престоли (Кол. 1, 16),  що таємничо і незбагненно носять Бога. Вони служать правосуддю Божому.

Середню ангельську ієрархію становлять три чини: Господства, Сили, Власті.

Господства (Кол. 1, 16) володарюють над подальшими чинами ангелів. Вони наставляють поставлених від Бога земних володарів мудрому керуванню. Панування вчать володіти почуттями, приборкувати гріховні прагнення, поневолювати плоть духу, панувати над своєю волею, перемагати спокуси.

Сили (1 Пет. 3, 22) виконують волю Божу. Вони творять чудеса і посилають благодать чудотворіння та прозорливості угодникам Божим. Сили допомагають людям у несенні послуху, зміцнюють у терпінні, дарують духовну фортецю і мужність.

Власти (1 Пет. 3, 22; Кол. 1, 16) мають владу приборкувати силу диявола. Вони відводять від людей бісівські спокуси, стверджують подвижників, оберігають їх, допомагають людям у боротьбі зі злими помислами.

У нижчу ієрархію входять три чини: Начала, Архангели і Ангели.

Начала (Кол. 1, 16) володарюють над нижчими ангелами, направляючи їх до виконання Божественних повелінь. Їм доручено керувати всесвітом, охороняти країни, народи, племена. Начала наставляють людей віддавати кожному честь, належну його званню. Вчать зверхників виконувати посадові обов'язки не заради особистої слави і вигод, а заради честі Божої і користі ближніх.

Архангели (1 Сол. 4, 16) звіщають про велике і преславне, відкривають таємниці віри, пророцтва та розуміння волі Божої, зміцнюють в людях святу віру, просвіщаючи їхній розум світлом Святого Євангелія.

Ангели (1 Пет. 3, 22) найбільш близькі до людей. Вони сповіщають наміри Божі, наставляють людей до доброчесного й святого життя. Вони зберігають віруючих, утримують від падінь, підіймають занепалих, ніколи не залишають нас і завжди готові допомогти, якщо ми побажаємо.

Всі чини Небесних Сил носять спільну назву Ангелів - по суті свого служіння. Господь відкриває Свою волю вищим Ангелам, а вони, в свою чергу, просвіщають інших.

Над усіма дев'ятьма чинами поставлений Господом святий Архистратиг Михаїл (ім'я його в перекладі з єврейської - "хто як Бог") - вірний служитель Божий, бо він скинув з Неба згорділого з іншими відпалими духами. А до решти Янгольських Сил він вигукнув: "Будьмо уважні! Станьмо побожно перед Творцем нашим і не помислимо неугодного Богові!"

За Церковним переказом, відображеним у службі Архистратигу Михаїлу, він брав участь у багатьох старозавітних подіях. Під час виходу ізраїльтян з Єгипту він був перед ним у вигляді стовпа хмарного вдень і у стовпі вогню вночі. Через нього з'явилася Сила Господня, що знищила єгиптян і фараона, які переслідували ізраїльтян. Архистратиг Михаїл захищав Ізраїль від усіх лих.

Він з'явився Ісусу Навину і відкрив волю Господа на взяття Єрихону (Нав. 5, 13 - 16). Сила великого Архистратига Божого з'явилася у знищенні 185 000 воїнів асірійського царя Санхеріва (4 Цар. 19, 35), у поразці нечестивого вождя Антіохова Іліодора і в огорожі від вогню трьох святих отроків - Ананія, Азарія і Мисаїла, кинутих у піч на спалення за відмову поклонитися ідолу. (Дан. 3, 92 - 95).

З волі Божої, Архистратиг переніс пророка Авакума з Юдеї в Вавилон, щоб дати їжу Даниїлу, в Рове з левами укладеним (кондак акафіста, 8).

Архангел Михаїл заборонив дияволу явити юдеям тіло святого пророка Мойсея для обожнення (Іуд. 1, 9).

Святий Архангел Михаїл явив свою силу, коли він врятував дитину, кинуту грабіжниками в море з каменем на шиї біля берегів Афону (Афонський Патерик).

З давніх часів прославлений своїми чудесами Архангел Михаїл на Русі. Заступництва за міста руські Пресвятої Цариці Небесної завжди здійснювалися Її явищами з Воїнством Небесним, під проводом Архистратига. Вдячна Русь оспівала Пречисту Богородицю і Архангела Михаїла в церковних співах. Архистратигу присвячено безліч монастирів, соборних, палацових і посадських храмів. У древньому Києві відразу після прийняття християнства був споруджений Архангельський собор і влаштований монастир. Не було на Русі міста, де не існувало б храму або бокового вівтаря, присвяченого Архистратигу Михаїлу.

Зі Святого Письма та Священного Передання відомі також Архангели: Гавриїл - фортеця (сила) Божа, провісник і служитель Божественного всемогутності (Дан. 8, 16; Лк. 1, 26); Рафаїл - лікування Боже, цілитель людських недуг (Тов. 3, 16; Тов. 12, 15); Уриїл - вогонь або світло Боже, просвітитель (3 Езд. 5, 20); Селафіїл - молитвеник Божий, що спонукає до молитви (3 Езд. 5, 16); Ієгудиїл - славить Бога, зміцнює тих, хто працює для слави Господньої і клопоче про відплату їм за подвиги; Варахиїл - роздає благословення Боже на добрі справи, що просить людям милості Божий; Ієремиїл - піднесення до Бога (3 Езд. 4, 36).

На іконах Архангели зображуються відповідно до роду їхнього служіння:
Михаїл – попирає ногами диявола, в лівій руці тримає зелену фінікову гілку, у правій - спис з білою хоругвою (іноді полум'яний меч), на якій зображений  червлений хрест.
Гавриїл - із райською гілкою, принесеною ним Пресвятій Діві, або зі світловим ліхтарем у правій руці і дзеркалом з яспису - у лівій.
Рафаїл - тримає посудину з цілющими ліками в лівій руці, а правою веде Товію, що несе рибу.
Уриїл - у піднятій правій руці - оголений меч на рівні грудей, в опущеній лівій руці - "полум'я вогню".
Селафіїл - в молитовному положенні, що дивиться вниз, руки складені на грудях.
Ієгудиїл - у правиці тримає золотий вінець.
Варахиїл - на його одязі безліч рожевих квітів.
Ієремиїл - тримає в руці терези.

------------------------- Джерело:   КІРІОС

Проповідь на свято Архистратига Михаїла та всіх небесних сил безтілесних

Коли ми вшановуємо пам'ять святих людей, то зазвичай знаємо, як проходило їхнє життя і чим є знаменна їхня діяльність. Про Ангелів ми знаємо порівняно мало, бо Святе Письмо дає нам уявлення про духовний світ тільки в тій мірі, наскільки це є необхідним для нашого спасіння, для нашого наближення до Бога. Що ж ми знаємо про життя і діяльність ангелів? Святе Письмо нас вчить, що великий духовний світ є населений розумними добрими істотами, яких називають ангелами. Ангели - це загальне ім'я для всіх чинів Небесної Ієрархії, так як слово «Ангел» це назва не істоти, а служіння, як про них і пише Апостол Павло в Посланні до Євреїв: «Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?» Євр.1.14. У чому ж власне складається їхнє життя в духовному світі, який вони живуть, і в чому полягає їх діяльність - ми майже не знаємо, так, по суті, і зрозуміти не в змозі. У своєму служінні ангели виявляють себе як розумно - вільні істоти, що носять в собі образ Божий. Святе Письмо називає їх «духами» Євр.1.14 і відносить їх до «невидимого» світу Кол.1.16.

У творах святих отців в літургійних текстах ангели визначаються як «безтілесні духи» , що знаходить підставу в словах Христа «дух тіла й костей не має» Лк.24.39. Святитель Григорій Богослов вказує, що ангельський світ настільки таємничий і незбагненний, що його опис викликає «крутіння в слові». У своїй праці Діонісій Аеропагіт підкреслює символічний характер ієрархії духовного світу, бо , «скільки чинів небесних істот, які вони і яким чином у них відбуваються є таємницею ієрархії, - в точності знає тільки один Бог». Багато ангельських імен, їхній чин залишаються невідомими людям в земному житті і можуть бути відкриті їм тільки після їх смерті. Якщо про служіння ангелів в Божественному Одкровенні міститься багато відомостей, то про їх природу в ньому майже нічого не сказано. «Вид та визначення » ангельської сутності, за зауваженням преподобного Івана Дамаскина : «знає один тільки Творець». У своєму служінні ангели виявляють себе як розумно-вільні істоти, що носять в собі образ Божий. «Ангели ... на небесах завжди бачать обличчя Мого Отця » Мт.18.10 , - сповістив Ісус Христос, засвідчуючи цим про їх особливу близькість до Бога. Вони безпосередньо причащаються Божественного Світла і постійно перебувають у благодаті Божої. Сам Господь називає їх «святими» Мт.25.31. «Ангели, - пише преподобний Іван Дамаскин - не схильні до зла». Цього стану своєї природи вони досягли на шляхах служіння Богові і добровільного виконання Його волі. Перебуваючи в такому стані, вони радіють каяттю кожного грішника і поверненню його до Бога.» Лк.15.10. Побожне споглядання величі Творця є для Ангелів джерелом постійної радості. У книзі Йова говориться, що, коли Господь створив землю, всі сини Божі вигукували від радості Йов 38.7, а Свята Церква щодня словами пісноспівців закликає : «Хваліте Його, всі Ангели Його, хваліть Його, вся Сили Його!» Пс.148.2. З усього сонму ангельських сил найближче до нас Ангели Хоронителі. За вченням Церкви, такі Ангели посилаються в таїнстві Хрещення кожній людині. Вони супроводжують нас і зберігають нас на всьому життєвому шляху. Хоча ми часом і забуваємо про своїх Ангелів-Хоронителів, бо не молимося йому, віддаляємо його своїми гріхами, ображаючи його, але він, лагідний і тихий, намагається знову повернути нас на шлях чеснот. Прагнення до добрих справ, молитва і покаяння народжуються в нас не без допомоги Ангела Хранителя. Це він постійно кличе нас до Бога і направляє до спасіння, утримує нас від гріха і спокуси, допомагає боротися з ними. Якщо ж ми впадаємо в прогрішення, Ангел Охоронець віддаляється від нас на час нашої нерозкаяності, плаче про нас, просить за нас Бога, щоб Він не поспішав зі Своїм покаранням, на яке ми заслужили, і в той же час не перестає стукати в нашу совість з метою пробудити покаяння.

Щоразу, коли нам трапиться послужити Богові, виконавши Його заповідь, будемо згадувати, що ми воїни Великого Полководця - Христа Спасителя. Будемо пам'ятати, що ми не самотні у битві з ворогом роду людського. З нами вся Небесна Церква, всі Ангели і Архистратиг Божий Михаїл. Будемо ж звертатися до них за допомогою, віруючи, що вони не забаряться і негайно підтримають нас на шляху до Царства Небесного. Амінь.

Протоієрей Тарас Огар

Джерело:   КІРІОС

БЛАЖЕННА ЙОСАФАТА ГОРДАШЕВСЬКА

УКВІТЧАНА ЛЮБОВ'Ю

Душа, уквітчана любов'ю,
Готова все на жертву стати.
Всеціла, повна злуки з Богом -
це була наша Йосафата.

Вона - дівиця чиста й скромна,
Свій перший крок зробила сміло.
Для Господа і для Марії
Святеє розпочала діло.

Цвіте Згромадження Служебниць
Під пильним оком Йосафати.
Веде вона духовних доньок -
Засновниця і наша Мати.

Блаженна Йосафата (в народженні Михайлина Гордашевська *20 вересня 1869, Львів — †7 квітня 1919) — блаженна монахиня Української Греко-Католицької церкви, яка передбачила свою смерть і тіло якої після смерті було віднайдено нетлінним, і як мощі святого Йосафата перенесено з Відня до Риму. Сестра Йосафата була першою монахинею першого в Україні активного греко-католицького монашого чину, що опирається на богослов'я убогого Христа і провадить харизматичну працю поміж найбільш упослідженими.

Блаженна Йосафата народилась 20 вересня 1869 року в міщанській родині Якова Пукаса і Ксенії Гордашевської у Львові. З самого малку це була незвичайна дитина — відзначалась гострим розумом, людяністю і глибокою релігійністю.

Закінчивши з відзнакою школу, Михайлина через матеріальну скруту не змогла продовжити навчання і пішла працювати на фабрику скла. Згодом змінила шум і метушню фабрики на тиху працю гаптувальниці, щоб більше вправлятись у духовному житті, спілкуватись з Богом.

Три рази майбутня монахиня складала приватний обіт чистоти, а 1891 року звернулась до свого духівника, отця Єремії Ломницького, за допомогою у вступі до чину Сестер Василіянок — єдиного на той час у Галичині українського жіночого чину. Юна Гордашевська віддала перевагу чину, що займався активною працею серед простого народу, дарма, що такий ще не був створений. 1892 року Михайлину посилають жити до монастиря сестер Філіціянок, щоб вона набула потрібного досвіду активного чернечого й апостольського життя. Через два місяці вона прийняла облечини, взявши ім'я Йосафата. Отець Єремія Ломницький ЧСВВ побачив у Гордашевській моральну силу і потрібні чесноти, щоб очолити нову чернечу спільноту. Цього ж року вона поїхала в село Жужель (суч. Жужеляни) на Сокальщині, де місцевий парох уже підготував будинок для сестер. У 1902 році на загальних зборах сестер Служебниць Йосафату було обрано головною настоятелькою Згромадження. Мати Йосафата мужньо й терпляче зносила різні випробування.

Харизма чину, його апостольська місія мали на той час лише загальні риси. Сестра Йосафата впродовж усього свого життя брала активну участь у їхньому створенні. Вона вміла відчути потреби часу, потреби народу і шукала нових засобів у місійній праці. Галицькі селяни часто страждали від хвороб — Йосафата привезла зі Львова книжку про лікарські трави та їх використання, ходила з сестрами полями, вишукуючи потрібні рослини, і сама готувала ліки. Вдячні селяни називали її «наша добра Сестра-лікар». А коли спільнота стала більшою, посилала послушниць на курси медсестер, які, до речі, закінчила сама. Тому, коли в селі з'являлись сестри, люди вже не звертались до ворожок і знахарів.

Часто траплялись пошесті, люди в панічному жасі перед хворобою боялися наблизитись навіть до найрідніших — тоді сестри без страху й огиди доглядали хворих, надаючи медичну допомогу і духовну розраду.

Пошесті, війна, висока смертність залишали сиротами сотні дітей, які жебракували по селах. Сестри організували для них сиротинці, де діти жили, отримували початкову освіту, знання ремесел.

Ці та багато інших проявів милосердя відповідали життєвому кредо Йосафати Гордашевської: «Виховувати серце народу і служити народові там, де є най-більша потреба».

Історики чину і біографи його засновниці водночас акцентують на глибокій інтравертності її характеру. Ще в дитинстві вона любила бігати до лісової каплички, подалі від людей, і там на самоті молитись. Це також підтверджують епізоди з її юнацького життя. А особливо внутрішня заглибленість, черпання енергії та сили зсередини своєї душі проявились у житті в монашій спільноті, у спілкуванні з сестрами — вихідцями з різних середовищ — під час кількох затяжних криз чину. Тоді їй довелося зустрітись з людською заздрістю, нещирістю, плітками тих людей, з якими вони разом створювали чин. Подібно, як і після початку важкої хвороби — туберкульозу костей — Йосафата «завжди вміла себе перебороти, завжди мала усміх на лиці».

Свідчення тих, хто особисто знав сестру, згоджуються в тому, що вона досконало здійснювала євангельські ради і християнські чесноти. Вона була жінкою віри, жила Євангелієм, і зерно Божого Слова знаходило в її серці стократний плід. Так само швидко ширилась її праця — за життя сестри Йосафати Гордашевської чин заснував 40 осередків, де жили і працювали понад 400 послушниць.

Три тижні перед улюбленим святом Йосафати — Благовіщенням Марії — 1919 року монахиня передбачила свою смерть. Провіщення збулося, і вона померла на 49-му році життя, збулася також її молитва до Господа: «Забери мене з цього світа в тих літах, в яких буду найбільше підготована». Так сестра Йосафата померла від туберкульозу костей 7 квітня 1919 року, в ніч празника Благовіщення Пречистої Діви Марії. Дивлячись з історичної перспективи на життя Слуги Божої Йосафати, на той вплив, що справила її апостольська діяльність, мимоволі пригадуються великі монаші революції з їхніми творцями, засновниками нових типів християнської духовності — Святим Антонієм, Святим Франціском Асизьким, Святим Патріком «Ірландським», Святим Бенедиктом… Думається, що, якби не перепони воєнного часу, комуністичного режиму, рух Сестер Служебниць міг би перерости у щось подібне. Адже це була постать справді виняткова і свята на тлі «організованої галицької пересічності». Святість сестри підтвердили численні чуда і надприродні речі, які сталися за посередництвом сестри Йосафати.

27 червня 2001 року була проголошена блаженною Папою Іваном Павлом II у Львові.

Михайлина (сестра Йосафата) Гордашевська

Народжена у Львові, в Україні, Михайлина (сестра Йосафата) Гордашевська стала першою членкинею згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Під її керівництвом семеро перших послушниць розпочали свою духовну формацію. Вона започаткувала служіння в галузі освіти й охорони здоров'я та наглядала за відкриттям нових місій.

Протягом свого короткого життя сестра Йосафата багато терпіла від нерозуміння, наклепів та чужого честолюбства. 7 квітня 1919 р. вона померла у тяжких болях, спричинених туберкульозом кісток.

У листопаді 1982 р. земні останки сестри Йосафати були перенесені до невеликої каплиці в Генералаті Сестер Служебниць у Римі. Сотні людей шукали її заступництва у своїх мирських і духовних потребах. Генералат одержав численні свідчення про особливі ласки, отримані завдяки її заступництву.

Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.

Документальний фільм "Блаженна Йосафата Гордашевська. Світло з України"

Оригінальна назва: Yosafata_Hordashevska._Svitlo_z_Ukrainy_

Формат: AVI

Розмір: 431,614 Mb

Тривалість: 32:51

Рік: 2001

Режисер: Alberto Pinato

Мова: Українська

Розмір відео: 720 x 576 (5:4)

Відеокодек: DX50

Аудіокодек: mp3

Якість аудіо: 44100 Гц, Стерео, 128 Кбіт/с

Про фільм:

Документальний фільм "Йосафата Михайлина Гордашевська. Світло з України" оповідає про життя і діяльність великої доньки України, яка дбала не лише про спасіння власної душі, але й про долю своєї знедоленої нації, роздертою на той час між двома імперіями, як ласий шматок для лихих сусідів...

1919 - Блаженна Йосафата (Михайлина Гордашевська, черниця Української Греко-Католицької Церкви, яка передбачила свою смерть і тіло якої після смерті було віднайдено нетлінним, та як мощі святого Йосафата перенесене з Відня до Риму.

Сестра Йосафата була першою монахинею першого в Україні активного греко-католицького монашого чину, що опирається на богослов'я убогого Христа і провадить харизматичну працю поміж найбільш упослідженими.

Думається, що, якби не перепони воєнного часу, комуністичного режиму, рух Сестер Служебниць міг би перерости у щось величне. Адже це була постать справді виняткова і свята на тлі «організованої галицької пересічності». Святість сестри підтвердили численні чуда і надприродні речі, які сталися за посередництвом сестри Йосафати...

Завантажити фільм з парафіяльної відеотеки

...або з ЮТУБЕ

Переглянути:

Сторінка створена за матеріалами сайтів: 

Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії

Храм Блаженного Миколая Чарнецького, УГКЦ

19.11.2013р. Б. / Папа: клерикалізм завдає шкоди Церкві й заважає відповідальності мирян

Церква перебуває у «неперервному стані місії»: про це Папа нагадав, звертаючись через відеопослання до учасників зустрічі-паломництва у святині Діви Марії Гваделупської (Мексика).

 

Зустріч, організовану Папською комісією у справах Латинської Америки, Лицарями Колумба та Інститутом вищої освіти у Гваделупі, присвятили новій євангелізації латиноамериканського континенту; вона триває від суботи, 16 листопада, до 19 листопада 2013 р.

У своєму відеопосланні Папа підкреслює, що пастирська діяльність має бути звернена до всіх, не нав’язуючи обов’язків та уникаючи докорів, а також застерігає від клерикалізму — перепони для зростання відповідальності мирян у Церкві. 

«Вся звичайна діяльність помісних Церков повинна мати місіонерський характер», — стверджує Папа Франциск. Місіонерська відкритість — це не так вид діяльності посеред інших, як парадигма пастирства загалом. І глибоке єднання Церкви з Ісусом має на увазі «подорожування», спонукаючи «вийти з самого себе, аби відправитися в путь і сіяти завжди по-новому, все далі й далі». 

«Для Церкви життєво необхідно не закриватися, — попереджає Папа, — не почуватися задоволеною та впевненою в тому, чого вона досягла». Якщо так стається, то Церква починає хворіти на «уявний, гаданий достаток, страждає, так би мовити, на нестравність і втрачає сили». Необхідно, повчає Папа, «вийти з власної спільноти і мати відвагу попрямувати на екзистенційні окраїни, які потребують відчути близькість Бога». 

Господь, стверджує Папа Франциск, «нікого не покидає і завжди являє свою ласку і своє невичерпне милосердя — а це і є те, що треба нести всім людям». Мета пастирської діяльності, підкреслює Папа, це «слідувати за місіонерським імпульсом, аби досягти всіх, не виключаючи нікого та проявляючи належну увагу до обставин кожного». 

«Ідеться не про те, — уточнює у своєму відеопосланні Папа, — аби накладати нові обов’язки або обмежуватися докорами і наріканнями на недоліки та недостатність». Завдання євангелізації вимагає великої терпеливості. Євангелізатор «піклується про зерно і не переймається хвощами». 

Євангелізатор, сказав далі Папа, уміє пропонувати християнське послання спокійно і поступово, «з прекрасним ароматом Євангелія, як робив це Господь». Насамперед, зазначає Святіший Отець, потрібно звертати увагу на «головне і найнеобхідніше, тобто на красу любові Божої». З іншого боку, потрібно старатися бути креативними стосовно методів. «Ми не можемо, — каже Папа, — залишатися замкненими у стереотипі «так робилося завжди». З особливою думкою Папа звертається до єпископів, які керують пастирською діяльністю Церкви і, «знаючи своїх овець на ім’я», провадять їх м’яко і з терпеливістю, виражаючи материнство Церкви та милосердя Бога. 

Справжній пастир, продовжує Папа Франциск, не подібний до князя або чиновника, який слідкує за дисципліною, правилами та оргмоментами. Таке пастирство далеке від людей, нездатне привести до зустрічі з Христом і з братами. Ввірене пастиреві стадо «потребує єпископа, який чував би над ним, піклуючись насамперед про його єдність і вселяючи надію в серця». Паства потребує «єпископа, який уміє розпізнавати, не гасячи, дихання Святого Духа,  який віє, де хоче, на благо Церкви та її місії у світі». Папа Франциск зупинився особливо на ризикові клерикалізму, який, за його словами, завдає великої шкоди Церкві у Латинській Америці та заважає зростанню зрілості й відповідальності мирян. 

«Клерикалізм, — констатує Святіший Отець, — закладає самоспоглядальність, групову поведінку, яка послаблює скерованість на зустріч із Богом, а саме це робить нас учнями, та на зустріч із людьми, які чекають на благовіствування». Тому, додає Папа, «важливо виховувати служителів, які вміють бути ближніми, здатних до зустрічі, вміють запалювати серця людей, іти разом із ними, вступати в діалог з їхніми надіями і страхами». Цю роботу з підготовки священства, сказав Папа, єпископ «не може перекласти ні на кого іншого». Якісне навчання священиків має на увазі також наявність ґрунтовних і стабільних структур, які готують до зустрічі з викликами сьогодення. «Сучасна культура вимагає серйозної, добре організованої підготовки», зазначає Святіший Отець. Папа замислюється над питанням, чи задовольняють сьогоднішні потреби маленькі семінарії, в яких бракує відповідного числа наставників. 

Заключна частина відеопослання до учасників зустрічі-паломницва у Гваделдупському святилищі Папа Франциск присвятив чернецтву. Богопосвячене життя — це закваска, завдяки якій зростає Церква. Папа закликає йти вперед із «творчою вірністю харизмі, отриманій для служіння Церкві». Завершив він своє відеозвернення словами Бенедикта XVI: кожний учень Господа, своєю чергою, є місіонером; учнівство й місіонерство — це дві сторони однієї медалі.

 
За матеріалами: Радио Ватикана

Джерело:   КРЕДО 

15.11.2013р. Б. / 23 листопада в Соборі Святої Софії у Римі єпископи УГКЦ помоляться за жертв Голодомору

23 листопада в соборі Святої Софії в Римі єпископи УГКЦ молитовно вшановуватимуть 80-ту річницю Голодомору 1932-1933 рр. Архиєрейську Літургію та Панахиду за жертв цієї великої трагедії очолить Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ (початок о 16:00).

Після богослужіння відбудеться запалення свічки пам’яті, - таким чином ієрархи та миряни УГКЦ приєднаються до загальнонаціональної акції «Запали свічку пам’яті», під час якої мільйони українців у цілому світі запалюють свічки на вікнах своїх домівок на знак вшанування пам’яті жертв Голодомору. Додамо, що з цього приводу Глава УГКЦ закликав всіх українців приєднатися до цієї акції: «Я б хотів, щоби всеукраїнська акція “Запали свічку” охопила всі українські домівки та родини, адже цього дня ми повинні бути єдині. Полум'я свічки пам'яті повинно зцілити нашу свідомість, щоби ми могли у майбутньому запобігати таким лихоліттям», - передає радіо «Воскресіння».

«Пам’ять про цю трагедію українського народу є необхідною. Не можна забути, а тим більше заперечувати трагедію такого великого масштабу. Однак ми повинні також дивитися в майбутнє, адже сьогодні мільйони людей цієї ж самої землі змушені емігрувати в пошуках хліба для утримання їхніх родин», - наголосив владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків Італії та Іспанії.

Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору, 21 листопада, в приміщенні Міської ради Рима відбудеться міжнародна наукова конференція на тему: «Голодомор – 80 років пам’яті українського геноциду». В конференції візьмуть участь провідні історики України та Італії, зокрема проф. Джовання Броджі, Альберто Башані, Сімоне Белецца, Джулія Ламі, о. д-р Атанасій Макавей, Володимир Сергійчук тощо.

24 листопада о 18:00 розпочнеться Панахида на площі Республіки, - одній з центральних площ м. Рима, а відтак о 19:30 концерт-реквієм в соборі Святої Марії Ангелів і Мучеників.

23 листопада в соборі Святої Софії в Римі єпископи УГКЦ молитовно вшановуватимуть 80-ту річницю Голодомору 1932-1933 рр. Архиєрейську Літургію та Панахиду за жертв цієї великої трагедії очолить Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, передає УНН з посиланням на Департамент інформації УГКЦ

Після богослужіння відбудеться запалення свічки пам’яті, — таким чином ієрархи та миряни УГКЦ приєднаються до загальнонаціональної акції “Запали свічку пам’яті”, під час якої мільйони українців у цілому світі запалюють свічки на вікнах своїх домівок на знак вшанування пам’яті жертв Голодомору. Додамо, що з цього приводу Глава УГКЦ закликав всіх українців приєднатися до цієї акції: “Я б хотів, щоби всеукраїнська акція „Запали свічку“ охопила всі українські домівки та родини, адже цього дня ми повинні бути єдині. Полум’я свічки пам’яті повинно зцілити нашу свідомість, щоби ми могли у майбутньому запобігати таким лихоліттям”, — передає радіо “Воскресіння”.

“Пам’ять про цю трагедію українського народу є необхідною. Не можна забути, а тим більше заперечувати трагедію такого великого масштабу. Однак ми повинні також дивитися в майбутнє, адже сьогодні мільйони людей цієї ж самої землі змушені емігрувати в пошуках хліба для утримання їхніх родин”, — наголосив владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків Італії та Іспанії.

Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору, 21 листопада, в приміщенні Міської ради Рима відбудеться міжнародна наукова конференція на тему: “Голодомор — 80 років пам’яті українського геноциду”. В конференції візьмуть участь провідні історики України та Італії, зокрема проф. Джовання Броджі, Альберто Башані, Сімоне Белецца, Джулія Ламі, о. д-р Атанасій Макавей, Володимир Сергійчук тощо.

24 листопада о 18:00 розпочнеться Панахида на площі Республіки, — одній з центральних площ м. Рима, а відтак о 19:30 концерт-реквієм в соборі Святої Марії Ангелів і Мучеників. 

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Джерело:   КІРІОС

15.11.2013р. Б. / Львівська обласна рада встановить пам’ятні хрести на кладовищах січових стрільців

Львівська обласна рада встановить пам’ятні хрести на кладовищах січових стрільців.

 У Львівській обласній раді відбулось засідання робочої групи щодо встановлення пам'ятних знаків та меморіальних хрестів борцям за волю України. 

Члени робочої комісії розглянули перелік поховань вояків УПА на Львівщині, аби визначити кілька місць та в рамках обласної програми встановити пам’ятні знаки у вигляді мальтійських хрестів. У результаті обговорення робоча група відібрала два великі об’єкти – кладовища вояків УСС у селі Лисовичі Стрийського району та в місті Стрию. Відтак за кошти обласного бюджету до кінця 2013-ого року планують виготовити 118 і 196 хрестів відповідно, які встановлять на початку наступного року.

Проте, ще цього року планують провести роботи із підготовки фундаментів на обох цвинтарях. Окрім того, робоча група вирішила звернутися до комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та комунальної власності Львівської обласної ради щодо можливості фінансування у 2014 році ремонту плебанії у селі Вишнівчик Перемишлянського району, поблизу кладовища воїнів УГА. 

А також, для ефективного виконання обласної програми, було вирішено запросити керівників робочих груп з районів області і на спільному засіданні обговорити орієнтовний план роботи на 2014 рік, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на
прес-службу ЛОР .

Читайте також:

• Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Віктора Януковича
• Українська перспектива: вибір, який ми робимо
• Я був пов'язаний з КДБ, як і всі, - Патріарх Філарет
• Нашу державу і народ може врятувати тільки Бог і Церква
• Мовне питання як прикриття провальних реформ і реальних проблем, - Архиєпископ Ігор

Джерело:   КІРІОС

14.11.2013р. Б. / Хто може стати єпископом?

Папа Франциск виразно окреслив критерії добору кандидатів на єпископство. Ці критерії зобов’язують також і тих, хто вже є єпископом, — сказав Апостольський нунцій у Великій Британії під час осінньої сесії єпископату Англії та Уельсу.

 

Архиєпископ Антоніо Менніні нагадав, що, за критеріями Франциска, єпископом може стати тільки пастир, близький людям, милий, терплячий і милосердний, який любить убогість і не має ментальності правителя. Він підкреслив, що над цими критеріями повинні медитувати всі єпископи. «Бо ми всі маємо навернутися і стати подібними до Ісуса, Доброго Пастиря», — сказав папський представник у Лондоні. 

Ієрарх визнав, що Церква у Великій Британії живе у важкі часи. Одна з головних проблем то релігійна освіта дітей і молоді. Він заохотив єпископів не піддаватися знеохоченню, але, як закликає Папа Франциск, уповати на Боже Провидіння. 

Головна тема осіннього засідання єпископату Англії та Уельсу — легалізація так званих «шлюбів» гомосексуалістів. Єпископи роздумують, як захистити Церкву віл негативних наслідків цього закону. Вони вислухали експертизи юристів. Із почутого випливає, що, всупереч запевненням уряду, гомосексуалісти матимуть право вимагати релігійної церемонії. Католицьке таїнство подружжя у Великій Британії має юридичну вагу, а отже, священик там є ще й громадським урядовцем, і буде змушений коритися юридичним приписам. Аби уникнути цієї загрози, єпископи розглядають можливість впровадити два види шлюбів: цивільний і церковний. 

Єпископат також побоюється за долю католицької освіти: чи у світлі нового закону Церква ще матиме змогу представляти у школах природне бачення шлюбу та сім’ї, не згідне з ідеологією держави. Клопітливим визнали пастирі також і нове розпорядження уряду, яке визначає, що у безплатних конфесійних школах тільки половина учнів може бути прийнята на підставі релігійної приналежності.

 
За матеріалами: Gość Niedzielny

Джерело:   КРЕДО 

13.11.2013р. Б. / У Львові представили малий літопис: "УГКЦ: Перші кроки. Ісповідництво Відродження"

12 листопада у львівській книгарні «Є» відбулася презентація книги «Українська Греко-Католицька Церква: Перші кроки. Ісповідництво. Відродження». Як раніше повідомлялося, це унікальне видання видано з нагоди ювілею 1025-річчя Хрещення України-Русі та освячення Патріаршого cобору Воскресіння Христового в Києві.

Про ідею створення видання розповів владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, керівник проекту, зазначаючи, що це не довідник чи краєзнавча книжка. «Можна сказати, що це малий літопис УГКЦ, в якому розповідається, як Церква діяла в житті нашого народу», - підкреслив єпископ.

Мета видання «Українська Греко-Католицька Церква: Перші кроки. Ісповідництво. Відродження», на думку владики Богдана, - показати діяння Бога у співпраці із людиною. Варто зазначити, що на сторінках книжки багато ілюстрацій. А це, за словами єпископа, невипадково: інколи «образ більш промовистий, аніж опис». «Ми хочемо запросити на зустріч із УГКЦ читача. Адже ця книжка показує правдиву «живу» Церкву», - додав він. У цьому виданні особливо «видно глобальний і місійний характер Церкви».

Про етапи написання цього видання розповів Володимир Ільченко, шеф-редактор видавництва «Мандри», головний редактор проекту. Він розповів, що книжка складається з 12 розділів, що є своєрідними етапами історії Церкви. Крім цього, у виданні містяться розповіді про деякі храми, парафії та чудотворні ікони УГКЦ. Отець Ігор Яців, керівник Департаменту інформації УГКЦ, зазначив, що, гортаючи книжку, можна побачити «зріз різних парафії, як великих, так і маленьких». Наостанок священик додав, що існує також англомовне видання книги «Українська Греко-Католицька Церква: Перші кроки. Ісповідництво. Відродження».

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Читайте також:

• Рецепти краси від Одрі Хепберн
• 100 запитань священикові (аудиокнига)
• Вірую в єдиного Бога
• Трагічні сторінки історії УГКЦ
• Естонець спробував вивести з України стародрук «Житія Святих» XIX століття
• "Москва розколола Українську Церкву і не дає їй об’єднатися", - інтерв'ю з Патріархом Філаретом
• Львів - приклад для всієї України як треба єднатися, - Патріарх Філарет
• США пожертвували майже 50 000 $ на збереження мозаїк Михайлівського Золотоверхого
• Патріарх Філарет закликає Єпископів УПЦ (МП) захистити Українське Православ’я від Москви
• Патріарх Філарет: Президент Янукович агітує за Московський Патріархат

Джерело:   КІРІОС

12.11.2013р. Б. / Кардинал Шенборн: ХХ століття було століттям мучеників

Двадцяте століття було «століттям християнських мучеників». У жодному іншому періоді не було стільки мучеників, — сказав кардинал Крістоф Шенборн 9 листопада 2013 р. у Віденському університеті.

 

Архиєпископ Відня відкрив симпозіум, присвячений мученикам Східних Церков і їхньому свідченню віри в комуністичну епоху (1917–1989). Зустріч відбулася під гаслом: «Бути християнином: що це означає сьогодні?» 

Мучеництво християн триває і нині, про що свідчать нещодавні повідомлення про вбивства християн у невеликому сирійському місті Сададі, сказав кардинал Шенборн. Він зазначив, що ХХ століття ознаменувалося хвилею гонінь на християн, починаючи від різанини вірмен в Османській імперії 1915 року. 

Архиєпископ Відня також пригадав 75 річницю "Кришталевої ночі", що припадає на 9 листопада, коли на території так званого Великого Німецького Рейху відбулися погроми єврейського населення і було спалено більше тисячі синагог. Згадав він і мученицьку смерть австрійської монахині, блаженної Реститути Кафки, єдиним «злочином» якої було те, що вона поклала вінок на могилу працівника, вбитого нацистами. 

Сила мучеництва полягає також у силі прощення, сказав кардинал Шенборн, нагадуючи, що «на акти ненависті не можна відповідати з ненавистю». У цьому контексті він також поділився своїм особистим досвідом: під час візиту до Бухареста в резиденції Румунського Патріархату йому показали кімнату, де 1948 року за наказом комуністичної влади зібралися всі 12 румунських греко-католицьких єпископів. Вони повинні були відповісти на одне питання: чи вони перейдуть до Православної Церкви, чи воліють краще піти до в’язниці. Всі одностайно вибрали в’язницю. 

Архиєпископ Відня, який опікується також католиками візантійського обряду, висловив надію на «плідний діалог між Церквами Сходу і Заходу», зміцнення віри християн у Європі та «в неподільну Церкву Ісуса Христа». 

Префект Конгрегації у справах Східних Церков, кардинал Леонардо Сандрі звернув увагу на важливість мучеництва для всієї Церкви. У ХХ столітті Церкви наблизилися до таємниці страждання Ісуса, сказав кардинал Сандрі. Але, додав він, страждання є чимось, що зблизило Церкви на шляху до єдності. Також гість із Ватикану наголосив важливість взаємного прощення. На його думку, католики і православні повинні сильніше усвідомити свої спільні корені. Сьогодні йдеться також про те, щоб за прикладом Папи Франциска, який оголосив 7 вересня ц.р. днем посту і молитви за Сирію, разом поглянути на країни, в яких зростало християнство. 

«Важливість мучеництва я усвідомив більше під час нещодавнього візиту до Казахстану»,  — сказав префект Конгрегації у справах Східних Церков. Він відвідав там музей ГУЛАГу, що документує страждання сотень тисяч людей, депортованих на ці терени у сталінські часи. 

Генеральний секретар Святого Синоду Української Греко-Католицької Церкви єпископ Богдан Дзюрах зачитав лист глави УГКЦ, Блаженнішого  Святослава Шевчука, до учасників симпозіуму. У ньому зазначено, що кожне «автентичне свідчення віри» має екуменічний характер, оскільки існує «екуменізм мучеників». Тисячі свідків віри минулого нагадують відповідальним сьогодні за Церкву, щоб проповідь Євангелія не ставити у залежність від зовнішніх умов, але від волі Христа. Верховний Архиєпископ Києво-Галицький процитував заклик Папи Йоана Павла II з літургії у Львові 27 червня 2001 року: ви не можете втратити пам’ять про мучеників, тому що вони є «знаком надії, що любов сильніша за смерть».

Організатором конференції за участю численних представників Церков Австрії, України, Словаччини, Румунії, Вірменії та Росії був Ординаріат для віруючих візантійського обряду в Австрії, Міжнародний теологічний інституту у Трумені (Австрія), факультет Католицької теології  Університету Відня та Український Католицький Університет у Львові. Конференція завершилася урочистою Вечірнею у візантійському обряді у віденській катедрі св. Стефана.

 
За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:   КРЕДО 

11.11.2013р. Б. / Святої Анастасії Римлянки та Святого Мартина Турського

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святої Анастасії Римлянки преподобномучениці.

У дні Декія-царя і співпрестольника його Валеріяна, при ігемоні Прові, був один малий жіночий монастир неподалік од міста Рима, стояв на усамітненім та незнаному місті і мав декількох чеснотливих постниць; у них ігуменя була на ім'я Софія, літами стара і досконала в чеснотах. У тому монастирі жила блаженна діва Анастасія, родом із Рима, її згадана Софія взяла трилітньою, коли залишилася після вмерлих батьків, і виховала в своєму монастирі, навчивши всіляких добродійностей, як перевищувати їй усіх інших у пості й подвигах, і в усіх трудах. Була вона доброглядна вельми, мала близько двадцяти літ. Про її красу довідалися деякі із знайомих громадян і побажали мати її у подружньому співжитті, і багато щодо того дбали, але свята дівиця все зневажила й заручилася Христу, і Йому дівство своє берегла, день і ніч у молитвах служачи. Немало диявол покушався відвести Христову діву від її рівноангельського життя і до світу прихилити, воюючи на неї і бранню плоті, і нечистими помислами, і лукавими звабами вуст, та й іншими своїми хитрощами, але не досяг нічого супроти тієї, в її ж бо неміцнім тілі поселилася сила Христова, яка топтала дівочими ногами прокляту голову гаспидського змія.

Диявол, не змігши перемогти внутрішньою і таємною бранню непереможної нареченої Христової, постав на неї явно, піднявши лютих мучителів, — у той-бо час було велике гоніння на християн, тож підбурив деяких із невірних, що ворожнечу відчували до християн, щоб обмовили її перед іге-моном Провом. Пішли оті до нечестивого того чоловіка й оповіли про Анастасію, що є така дівиця, кращої за яку нема в цілому Римі, пробуває ж в осібному місці у деяких жінок, що убого й безмужньо живуть, і та не бажає мати чоловіка, але огуджує життя наше. "Вірує ж Розіп'ятому й осміює наших богів". Ігемон же, почувши про красу Анастасії, послав відтак слуг своїх привести її. Вони ж пішли, не могли відчинити їхнього монастиря, тож узяли сікачі й розсікли двері. Постниці, побачивши, що чиниться, перелякалися вельми і, відчинивши другі двері з іншого боку, втекли. Ігуменія Софія не пустила Анастасії, кажучи: "Дитино моя, Анастасіє, не бійся, те-пер-бо час подвигу настав — це Жених твій Ісус Хрис-тос хоче вінчати тебе. Не бажаю-бо, щоб тікала з монастиря, не хочу тебе, перлини моєї, погубити, яку, з трьох літ узявши, виховала й донині як зіницю ока бережу". Софія вийшла до воїнів, котрі розсікали двері, і сказала: "Кого шукаєте і чого хочете?" Вони ж їй кажуть: "Старице, дай нам дівицю Анастасію, яку в себе тримаєш, бо Пров-ігемон вимагає її". Софія ж рече: "Та ж з радістю дам вам її, тільки молю вас, панове мої, потерпіте мені зо дві години, доки прикрашу її, щоб добровгодна була очам пана вашого". Слуги ж, гадаючи, що бажає прикрасити її звичайними в світі одежами та прикрасами, чекали дві години. Духовна ж мати Софія хотіла прикрасити дочку свою душевними красотами, щоб догідна була Жениху небесному; узяла її й повела до церкви. Поставивши ж перед олтарем, почала із плачем казати до неї: "Дитино моя, Анастасіє, нині належить самим ділом твоїм з'явити твою любов до Господа, нині належить тобі стати до крові за улюбленого Жениха свого і з'явити, що істинна ти Його наречена. Молю-бо тебе, улюблена дочко моя, не дай себе звабити язику, ніби лезо нагостреному; не звабся дарами й славою марнотного світу і не лякайся мук тимчасових, які вічне тобі життя упросять. Ось Женихова світлиця тобі відчинена, ось уготоване тобі ложе вічного спокою, ось вінець тобі сплетений, ось тебе кличуть на весілля Агнця. Молю тебе, дитино моя, послухай слів моїх і пом'яни труди мої щодо тебе й турботу, бо з дитинства взяла тебе й виховала, і всіляке дбання до цього прикладала, щоб представити тебе, чисту наречену, Цареві слави. На це трудилася й на це молилася, про це день і ніч навчала тебе, щоб поєднатись із Господом усім серцем та душею. Тепер же, дочко моя, не посором мене, матір твою, перед Господом і не зведи передчасно старості моєї у гріб. Коли ж бо почую про тебе щось супротивне любові Христовій, тоді печаллю поймусь, тоді помру. Коли ж почую, що ти стоїш міцно за любов Христову і кладеш за нього життя своє, тоді буду "як радісна матір, що тішиться дітьми", тоді "сила моя піднесеться, немов в однорожця", і старість моя "в оливі масній". Не пожа-лій-бо, дочко моя, краси своєї тілесної, не полюби життя тимчасового. Коли тебе почнуть лукавими словами зваблювати, "не дай нахилятися серцю твоєму до слів лукавих". Коли тебе будуть муками страшити, ти скажи: "Страху вашого не боюся і не зсум'ячуся, бо зі мною Бог мій". Коли тебе почнуть без милості бити, ти ж "не лякайся тих, що тіло вбивають, а душі вбити не можуть". Коли плоть твою терзати й шарпати будуть, ти "радій у стражданнях своїх" бо "доповнюєш недостачу скорботи Христової в тілі своїм"; коли роздроблювати почнуть на частини, ти згадаєш, що "і волосся все на голові твоїй перераховане" від Господа, бо "він пильнує всі кості твої — із них жодна не зламається"; коли голову захочуть відсікти тобі, ти дивись на Голову Церкви всієї Христа, що є "слава твоя і голову твою підіймає". Не бійся, дитино моя, жорстокого страждання, у ньому буде присутній невидимо Жених твій і полегшуватиме тобі біль, і візьме тебе із тяжких мук, а коли застогнеш, Він тобі дасть відраду. Коли знеможеш, Він тебе укріпить, коли від ран упадеш, Він підніме, коли від лютих ран наповнишся гіркоти, Він осолодить серце твоє і прохолодить душу твою і не відступить від тебе, доки не відбере з рук мучителів і введе тебе в свою світлицю небесну і, скликавши всі ангельські сили і всіх святих лики, веселощі тобі учинить і, як наречену свою, нетлінним вінцем увінчає, і співцарювати з Ним будеш у славі вічній".

Анастасія ж сказала: "Готове серце моє за Христа страждати, готова душа моя за найсолодшого мені Ісуса померти — все бажання моє і зітхання моє щодо того було здавна і тепер є, щоб на освідчення любові моєї до любого мого Господа змогла б покласти за нього душу свою, тепер же, оскільки прийшов час бажання мого, із радістю піду [постати] перед мучителем і ісповім все-святе ім'я Бога мого. Ти ж, пані й мати моя, не бійся за мене, не сумнися через юність мою, вірую-бо Господу моєму Ісусу Христу, що укріпить мене, рабу свою, Його ж і ти моли, улюблена мати моя, щоб не залишив мене, і хай не відступить од мене, доки в імені Його не здійсню подвига мучення, і впаде посоромлений ворог, котрий повстав на нас". 

Так вони поміж себе бесідували проздовж двох годин і більше і останнє дали цілування собі. Знетерпіли-ся, чекаючи, послані від ігемона слуги і зайшли до церкви, знайшовши їх не за тілесним прикрашанням, але в бесіді задушевній, коли взаємно себе втішали і в Господі утверджувалися. Розгнівалися вельми, схопили Анаста-сію, як вовки вівцю, наклали заліза на шию і поволочили з пристрастям до міста, і перед ігемоном поставили її. Вона ж, тілом перед ним стоючи, розумом своїм більше стояла перед Христом, Женихом своїм, і сердечними очима принаду Його оглядала. Побачили ж її усі, здивувалися на красу її, на смиренні очі й покірливе лице її. І сказав до неї ігемон: "Якого роду ти є і якої віри, і яке ім'я ти маєш?" Відповіла свята тихим голосом, долі дивлячись: "Я є дочка одного із громадян цього міста Рима, вихована ж у благочесті християнському, а ім'я мені є Анастасія". Рече ігемон: "Незвичне для римлян це ім'я, і не знаю, що це є — Анастасія?" Відповіла свята: "Анастасія — це значить воскресіння, бо воскресив мене Бог говорити супроти тебе, доки не здолаю батька твого — сатану". Мовив ігемон: "Покірно відповідай мені, дівице, щоб на ярість не підіймала мене, жалію-бо твою юність і не хочу погубити краси твоєї. Але послухай мене, як батька, котрий добре тобі радити хоче. Пощо звабилася ти некорисним ученням християнським і погубляєш марно літа свої, збуваючись доброго життя і солодощів, що їх боги людям на веселощі дали. Навіщо ховати в темному куті таку красу, що й великим князям може бути догідна, яка утіха втікати від співперебуван-ня з людьми і, ніби звірю, усамітнено жити? Який набуток самовільно себе на муки і смерть за Розіп'ятого віддавати, чи не ліпше безсмертним нашим богам поклонитися і взяти чесного, і доброродного, і красного чоловіка, і тішитися насолодами, і веселитися дітьми, і жити в честі та славі посеред добрих людей, мати маєтки численні, золото й срібло і не погубляти в останній біді та убогості життя, яке від богів на добре пробування дане? Раджу-бо тобі, приступи й поклонися богам і тоді матимеш чоловіка не простого, а великородного, і чесного, і славного, і багатого, наближеного до царського престолу, який багато може, з ним-бо й ти заодно у великому від усіх пошануванні будеш і насолодишся від усіх благ на всі дні життя твого".

На ці слова Анастасія, звівши пониклі долі очі свої і на ігемона поглянувши, мовила: "Чоловік мій, і багатство моє, і життя, і веселощі мої є Господь мій Ісус Христос, від Нього не відвернеш мене звабливими своїми словами, не спокусиш мене, як змій Єву, не усолодиш мені гіркої пагуби вашої, не відлучиш мене і страхом мук від Господа мого, за якого і стократно, коли б молена було, готова я померти".

Ігемон же повелів наближеним бити її в лице, кажучи: "Це так відповідаєш світлому володареві?" Тоді, посоромити її бажаючи, повелів роздерти на ній одежу і голу перед усіма поставити, й рече до неї: "Чи догідно тобі, дівчині, так перед усіма оголеній стояти?" Відповіла свята: "Безумний і безсоромний, і всякої нечисті наповнений, це не є мій сором, а твій, знає-бо Господь мій, що ніколи не бачило сонце голизни моєї", ти ж бо мене перед очима стількох багатьох людей поставив голу! Знай же, що більше себе, аніж мене, посоромив ти. Мене-бо через сором оцей покриває Жених мій одежою слави, тебе ж сором лиця твого покриває навіки, і тепер усяка розумна людина скаже: "Коли б ігемон не був безсоромний і нечистої похоті наповнений, не оголив би на огляд усім дівочого тіла". І сказала до тих, що оголили її: "Коли оголили моє тіло і коли знаряддя мук усіляких поклали переді мною, то чого гаєтеся: бийте, січіть, терзайте, тіло оголене покривайте ранами, оголений сором покривайте кров'ю — і так побачите мене на рани готову, і не сподівайтеся чогось іншого почути від мене, тільки те, що вмерти хочу за Христа мого". Тоді, за повелінням ігемоновим, була розтягнена за руки й за ноги ниць і до чотирьох стовпів прив'язана. Підклали ж під неї вогонь зі смолою та сіркою і мучили її знизу вогнем і смердючим димом, а по хребті палицею били безмилосердно. Зверху, отож, бита, а з долу димом морена і вогнем опалена, терпіла і замість стогону псалом Дави-довий "Помилуй мене Боже" до кінця проговорила, і бита була доти, доки не знемоглися ті, що били. Після того відв'язали її від стовпів, з вогню зняли, до колеса прив'язали її і обертали коло, всі кості їй ламаючи і жили розтерзуючи. Вона ж бо молилася до Господа: "Пристанище моє і Захиснику мій, не відступи від мене, бо знемоглася від болю душа моя, і кістки мої стерлися!" І тоді силою Божою стало коло незрушно, і мучениця була відв'язана невидимою рукою і на всьому тілі виявилася ціла й здорова, аж усі подивувалися дивному чудові тому. І міг би ігемон через таке чудо прийти до тями і до пізнання істинного Бога, але засліпила злоба його, тож іншими муками почав святу мучити. Повелів, підвісивши її, шарпати їй ребра й терзати тіло її. Вона ж, усе це мужньо терплячи і тільки до одного Бога зводячи очі свої, говорила: "Поглянь на болість мою, Жените мій, що страждаю заради Тебе, і доброзволь у мені, непотрібній рабі Твоїй: нехай приємне тобі буде пролиття крові моєї, і щоб не була я відкинута від лику святих мучениць!" Після того знята була з дерева, і рече до неї ігемон: "Анастасіє, чи добре тобі зараз є?" Відповіла свята: "Дуже добре, кожна-бо мука добра й приємна мені за Того, якого я більше здоров'я й душі моєї люблю". Каже ігемон: "Коли добре тобі за Розіп'ятого муки терпіти, примножу-бо тобі такого добра". І повелів лезом вирізати сочки її. Свята ж, бачачи багато крові, що з неї сходила, почала знемагати вельми і попросила води пити. Один із тих, що поблизу там стояли, на ймення Кирило, приніс їй воду й подав їй. Вона ж, трохи напившись, мовила до того, хто подав: "Хай не позбудешся ти воздаяння від Господа, за словами його; мовив-бо: "І хто напоїть ... бодай кухлем водиці холодної в ім'я моє, бо Христові ви є, той не загубить нагороди своєї". Каже до неї ігемон: "Чи не досить тобі мук, чи більше хочеш бути мучена?" Відповідає свята: "Чини, що хочеш, сильний-бо є Бог мій і на більші муки укріпить силу мою, яка знемагає, й понизить гординю твою". Мучитель же повелів нігті з пальців їй вирвати, по тому відсікти руки й ноги її, по тому зуби їй усі вибити. Почала свята знову знемагати і води просила, ріка ж крові випливала з вуст її. І знову згаданий Кирило водою трохи напоїв її. Мучитель побачив, що Кирило напоює водою мученицю, подумав, що він християнин є (так воно й було), відтак мечем його повелів посікти, і усічений був блаженний Кирило — пішов до Господа прийняти мзду свою за чашу холодної води, якою в ім'я Христове напоїв Христову мученицю. Свята ж, водою охолоджена, трохи спочила й молилася, говорячи: "Не залиш мене, Боже, Спасителю мій!" Ігемон же повелів відрізати язика її. Свята ж сказала: "Хоча й язика мені відріжеш, кровопивце беззаконний, але серце моє не перестане волати до Господа; Господь же того, хто мовчанням молиться, ліпше послухає". Взяв, отож, слуга кліщі, вклав у вуста її і, витягши вельми язика їй, відрізав. Весь же люд закричав, досаджуючи й дорікаючи ігемонові за таке люте й нелюдське мучительство. Ігемон же, роз'ятрившись на людей, повелів виволокти святу за місто і відсікти мечем чесну її голову. І так завершила подвига мучення свята і достохвальна великомучениця Христова Анастасія. Святе ж її тіло без поховання було покинуте на з'їжу звірам та птахам, але, за Божим промислом, залишилося ними не зачеплене. Коли ж настала ніч, явився ангел блаженній стариці Софії і повелів узяти тіло святої Анастасії, яке лежало в полі за містом. Вона ж, захопивши чисте полотно, вийшла із монастиря і не знала, куди іти. Помолилася упадливо до Бога й пішла, Богом керована. Дійшла до місця, де лежало кинуте святе тіло духовної її дочки. Тоді, любо цілуючи і численними слізьми, як водою, омиваючи його, сказала: "Улюблена дочко моя, яку я у безмов'ї та трудах виховала, в пості та молитвах, у дівстві та цнотливості берегла, повчаючи страхові Божому і святій його любові, солодка дочко моя, за яку я завше уболівала, "поки образ Христа не відбився" на тобі; дякую тобі, що послухала ти мене, убогої матері своєї, і здійснила ти бажання моє. Не марно трудилася біля тебе — постала-бо ти перед Женихом своїм у шлюбному одінні непорочного дівства свого, прикрасившись кров'ю своєю. Молю-бо тебе нині не як дочку, а як матір і пані мою: хай буде утвердження старості моєї твоїми до Бога молитвами, і поминай мене, веселячись із Господом. Коли ж повелить відійти від тлінного мого тіла, умоли Його благість, щоб милостивий був до гріхів моїх".

Так плачучи, гадала, що має чинити, сама ж бо була вже немічна, ледве могла з палицею ходити і не мала сили ані взяти й понести святого її тіла, ані там поховати, і печалилася, не знаючи, що робити. І тут, за промислом Божим, прийшли якихось двоє незнайомих їй чоловіків, чесні на вигляд, добрі в бесіді, християни ж вірою. Вони, знайшовши старицю, як плакала над тілом, допомогли їй і, зібравши відсічені вуди, руки й ноги, які туди із міста викинені були, і святу голову до тіла на місце своє приладнавши і полотном обвивши, понесли на певне осібне й чесне місце і там, співаючи надгробних пісень, поховали багатоцінного того скарба, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа.

Джерело:   КІРІОС

=================

Римо-катол.: 11 листопада (обов’язковий спомин)
 

Високо і широко, всенародно люблений у давній та середньовічній Франції св.Мартин Турський (316-397) є натхненником французької християнської культури, засновником галльського – французького – монашества. Саме він навернув галлів від їхнього язичництва, яке становило собою суміш кельтських вірувань із римськими богами та східними культами, до вшанування Єдиного Бога. 

Люди тих століть дорослішали рано, зате душі зберігали дитячими надовше. Майбутній святий Мартин народився в Саварії (нині Сомбатхей, Угорщина), і в 15 років уже вступив на військову службу, до армії Константина ІІ, співправителя Великої Римської імперії. До цього він навчався в Італії (у Павії), де ознайомився з християнським ученням; до кінної армії вступив за наполяганнями батька. Він ніс у собі зерно вчення про Бога-Любов, а його прикликали до збройного служіння. Відомий з усіх образочків епізод, коли св.Мартин віддає жебракові половину свого плаща, викладає нам подію, що сталася вже в Ам’єні, куди перевели загони кінної армії. 

Цей момент не був поворотним для навернення Мартина, яке вже відбулося, але став відправною точкою для подальших життєвих рішень. Пізнавши уві сні, що під виглядом жебрака до нього приходив сам Ісус, св.Мартин полишає військову службу, прямує до Піктавії (Пуатьє), щоби просити тамтешнього єпископа Іларія про хрещення і служіння в Церкві. Відзначмо, що це сталося, як Мартинові було лише 18 років. 

При єпископі Іларії він став аколітом, а як 356 року єпископ був гнаний, то св.Мартин подався у світи разом із ним, щоби, повернувшись 360 року, заснувати перший у Франції (тоді ще в Галлії, в Лігюжі) християнський монастир. Там він і сам перебував, поки його не обрали Турським єпископом. Ставши пастирем, у звичаях своїх залишився монахом, не допускав ніяких вигод у житті й картав тих, хто дозволяв собі «розслабитися», діставши високу посаду. Засновувані ним монастирі поєднували монаше життя з місійною працею, та й сам єпископ Мартин здійснив чимало місійних подорожей (помер, власне, під час однієї з таких поїздок). Став першим святим Західної Церкви, який не був мучеником. 

Як єпископ, св.Мартин відзначався тією само «невойовничістю», через яку зійшов з коня імператорської армії та став пастирем Христовим. Наприклад, коли у Галлії та Іспанії поширилася єресь присциліан (сповідували гностично-маніхейський дуалізм), чимало єпископів висловилися за те, щоб передати єретиків державним властям для смертної кари. На Заході процес Присцила був першим випадком засудження на смерть за помилки у вченні; проти цього вироку різко протестували св.Амвросій Медіоланський і св.Мартин Турський. Єпископ Мартин вважав, що визнання людьми будь-якої єресі саме по собі є достатнім покаранням для них, оскільки вони, відпадаючи від істини віри, прирікають свої душі на загибель, і цього достатньо для кари. Натомість вмішувати у свої справи державну владу і тим більше закликати до смертних вироків – не християнська поведінка. 

Єпископ Мартин помер у Канді, його тіло доправили Луарою до Тура і там поховали 11 листопада. Його реліквії донині спочивають у тамтешньому соборі, що став базилікою св.Мартина. Покровитель Франції, королівського роду Меровінгів, деяких дієцезій, а також дітей, воїнів, жебраків, ткачів, подорожніх.

 

Зображається в єпископських шатах або як кінний воїн, який віддає жебракові половину плаща. Його атрибути: гусак на книзі або в ногах, кінь, модель церкви, двоє псів або жебрак у ногах.

Джерело:   КРЕДО