31.07.2018р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (23.07 – 29.07)

22-24 червня  для лідерів мирянських спільнот та організацій Комісія у справах мирян УГКЦ провела дводенний тренінг «Побудова команди. Вирішення конфліктів у спільноті» у смт. Брюховичі Були залучені лідери із різних спільнот та єпархій УГКЦ України. Лідери брали участь у міні-лекціях, дискусіях, практичних вправах для кращого розуміння побудови міцної команди, типів та стратегії поведінки у конфлікті та шляхи їх вирішення.

У вівторок, 24 липня, відбулася спроба пограбування церкви Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ, яку будують у Козятині. Двоє підлітків зламали вхідні двері і, що було металеве, забрали.

Від 16 до 25 липня на території Національного парку «Сколівські Бескиди» проходив Християнський військовий вишкільний табір «Захисник». Метою табору є насамперед духовна, моральна, емоційна та фізична підготовка молоді до можливого виконання нею військового обов’язку перед Українською державою в лавах Збройних сил та інших силових структур України. Особливістю цього табору є поєднання військового та християнського виховання, яке базується на традиційному вченні Церкви про воїнів-християн як захисників та служителів миру, правди, добра та справедливості. Цей табір вже третій рік поспіль збирає в Карпатах численну кількість молоді з різних куточків України.

Голова ПМВ владика Йосиф Мілян провів робочу зустріч з головою Української асоціації Південної Африки Дзвениславою Качур, яка прибула до Києва як делегат від громади українців Південно-Африканської Республіки, щоби просити надати священика для забезпечення духовних потреб українців ПАР. У зустрічі також взяли участь працівники ПМВ о. Віталій Храбатин і о. Роман Ільницький. Дзвінка Качур відзначила, що громада українців ПАР складається з представників мішаних подружь – українців, які одружилися з громадянами ПАР, а також українських лікарів, моряків, IT-фахівців та представників інших спеціальностей, які виїхали до Південної Африки на працю. Голова Української асоціації Південної Африки запросила владику Йосифа відвідати з душпастирським візитом українців у ПАР.

 В суботу, 28 липня, Бучацьку єпархію відвідали представники конференції Католицьких Єпископів США. Підчас візиту поважних гостей супроводжував Преосвященний Владика Дмитро Григорак, ЧСВВ – Єпарх Бучацький, представники єпархіального управління і соціальних закладів.

Владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської архиєпархії з душпастирським візитом відвідав громаду УГКЦ у Борисполі. Цього дня у храмі святих Володимира та Ольги УГКЦ у Борисполі, Владика Йосиф очолив Архиєрейську Божественну Літургію. У своєму слові Архиєрей привітав усіх присутніх із парафіяльним святом та побажав усім добре використовувати кожну нагоду, щоб бути кращими людьми, парафіянами та кращими християнами.

В неділю, 29 липня, у парафії Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ смт. Ружин, що на Житомирщині була звершена перша Божественна Літургія для місцевих греко-католиків. Молитву очолив о. Іван Стефанишин, адміністратор парафії: «В цей знаменний час, 1030-ліття Хрещення України, просимо Бога, щоб все більше людей у бурі життя простягали руку до Спасителя і входили у човен Христової Церкви», – зазначив під час проповіді священик.

Анонси:

4 серпня 2018 року, в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию відбудеться ХІІІ З’їзд спільнот “Матері в молитві Стрийської єпархії. Архиєрейську Божественну Літургію з цієї нагоди очолить Глава УГКЦ Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук).

3-5 серпня 2018 року в Духовному відпустовому центрі УГКЦ у Новосілці відбуватиметься салезіянський форум БОСКО, що має назву «Слухаю серцем». Впродовж цих трьох днів на усіх учасників чекатиме: життя в наметах, кухня під відкритим небом, нові знайомства, цікаві дискусії, інтерактивні завдання, професійні доповідачі, концерт-вечірка, нічна ватра і т.д. Тож щиро запрошуємо молодь  віком від 14 років взяти участь у форумі, адже це є чудовою нагодою провести час у радісній атмосфері літнього відпочинку!

У День Незалежності України відбудеться акція «Синхронна всесвітня молитва за Україну». В її рамках тисячі українців у сотнях церков по всьому світу одначасно співатимуть молитву за свою країну.

З 27 по 29 липня 2018 року відбудеться Всеукраїнська проща семінаристів УГКЦ до Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві.  Цьогоріч проща вона присвячена 1030-й річниці Хрещення Русі-України святим Володимиром Великим.

16 вересня,  у неділю, має відбутися Молодіжний фестиваль “Вітер На-Дії” — один із найбільших християнських фестивалів України. Вже вчетверте “Вітер На-Дії” збере активну молодь з різних куточків України. Локація події — новаторський архітектурний ансамбль Центру Шептицького (одного з найбільших навчальних корпусів УКУ) та Храм Святої Софії — Премудрості Божої, де розміститься п’ять різнопланових майданчиків: інтелектуальний, театрально-мистецький, духовний, творчий та спортивний.

20 вересня згромадження сестер св. Йосифа ОПДМ запрошує науковців до участі у конференції, що відбудеться у Львові  (Львівська духовна семінарія Святого Духа). Конференція проводиться з нагоди ювілейного року пам’яті (сторіччя від дня смерті) визначного священика Перемиської єпархії о. Кирила Селецького. В історію УГКЦ він увійшов як основоположник жіночих апостольських чернечих згромаджень, письменник, публіцист і активний громадський діяч.

3-4 листопада у Києві відбудеться ІІІ з’їзд мирян УГКЦ, що пройде під гаслом «Покликання до святості сьогодні». У рамках з’їзду буде проведено форум «Відкриті двері УГКЦ».

Пропонуємо до Вашої уваги:

БЛАЖЕННІШИЙ СВЯТОСЛАВ: «НАША ЦЕРКВА ЗАВЖДИ ВІДЗНАЧАЛА СВЯТО ХРЕЩЕННЯ РУСІ-УКРАЇНИ І МИ ПРОДОВЖУЄМО ЦЮ ТРАДИЦІЮ!»

ГЛАВА УГКЦ НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ ГІРЦІ: СВЯТКУВАТИ ПАМ’ЯТКУ ХРЕЩЕННЯ ОЗНАЧАЄ ВЕРНУТИСЯ ДО ДЖЕРЕЛА

«НЕМАЄ ЖОДНИХ ВИПРАВДАНЬ ДЛЯ ТИХ, ХТО ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ЄДНАТИСЯ В ІМ'Я СПІЛЬНОГО БЛАГА НАРОДУ», – ГЛАВА УГКЦ НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ ГІРЦІ

«ПАТРІАРШИЙ CОБОР СЬОГОДНІ ПРИЙМАЄ ПРОЩУ СЕМІНАРИСТІВ ТА ВІРУЮЧУ УКРАЇНСЬКУ МОЛОДЬ», — БЛАЖЕННІШИЙ СВЯТОСЛАВ

«ЧУВАЙТЕ І МОЛІТЬСЯ, ЩОБИ НЕ УВІЙШЛИ В СПОКУСУ» (МР. 14:38)  - Пастирський лист Митрополита Івано-Франківського УГКЦ Кир Володимира Війтишинаф

“МИ ПРАГНЕМО ЗРОБИТИ ПОДІЮ, ЯКА НАДИХНЕ ЛЮДЕЙ”, — О. РОСТИСЛАВ ПЕНДЮК ПРО ФЕСТИВАЛЬ “ВІТЕР НА-ДІЇ”

Джерело:  Воїни Христа Царя

30.07.2018р. Б. / Глава УГКЦ на Володимирській гірці: Святкувати пам’ятку Хрещення означає вернутися до джерела

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав відслужив Молобень біля пам’ятника рівноапостольному князю Володимиру з нагоди 1030-го ювілею Хрещення Руси-України.

Насамперед Предстоятель УГКЦ привітав усіх з ювілеєм Хрещення Руси-України, який ми цього року відзначаємо і урочисто святкуємо.

Архієрей пригадав, що рушійною силою епохи Відродження, яку пережила Європа, було гасло «До джерел» (Ad fontes).

Говорячи про повернення до джерел Глава Церкви зауважив, що джерело – це є щось, що з одного боку дає нам відродитися. «Кожен, хто повертається до джерел начебто віднаходить себе, починає розуміти, ким він є. І з того джерела черпає сили, аби дивитися в майбутнє. Аби жити, розвиватися. І всяке відродження означає нове життя, новий подих, нову епоху, нове майбутнє», – сказав Блаженніший Святослав.

«Коли ми святкуємо пам’ятку Хрещення нашого народу, – відзначив Глава Церкви, – ми повертаємося до джерела. До джерела, яке в християнському розумінні завжди є слово в однині. Бо є одне єдине джерело життя, життя дочасного, а відтак життя вічного. Тим джерелом вічно текучим, є особа Бога Отця.

Ми з вами існуємо через те, що Бог Отець нас живить, як і все сотворене в цьому світі.

«З того джерела ми можемо зачерпнути живу воду Духа Святого наче з криниці через Воплочення Господа нашого Ісуса Христа. А бути учасниками вічного життя ми можемо саме через те, що нас було принесено до купелі Хрещення. В якому ми пережили нове сотворення з води і духа. Тому святкувати пам’ятку Хрещення означає вернутися до джерела. Засмакувати ще раз те джерело життя, яке подається нам сином у Дусі Святому. Гадаю, за цим ми приходимо сюди до хрещальної купелі українського Йордану – нашого Дніпра, аби пережити особисте християнське відродження», – вважає духовний лідер українських греко-католиків.

Проте на переконання Глави УГКЦ, якщо ми будемо святкувати з року в рік ту чи іншу подію, але через те святкування не станемо хоч трошки кращими християнами, то ті святкування не матимуть жодного плоду.

На думку Блаженнішого Святослава, метою цієї зустрічі, нашої молитви є якраз погляд у майбутнє. «Тому є такий великий привілей святкувати цей ювілей Хрещення разом з віруючою молоддю. Яка будучи охрещена в ім’я Отця і Сина і Святого Духа це хрещення з дня у день у собі обновляє. І на цій основі будує своє особисте, церковне, наукове, громадське, національне життя. Стоячи тут на цих святих Київських горах, ми маємо можливість у видимий спосіб торкнутися джерел, витоків нашої Церкви. Церкви, яка ось уже 1030 років з покоління в покоління передає цей дорогоцінний скарб віри рівноапостольного князя Володимира», – сказав Предстоятель.

Архієрей наголосив, що наша Церква є непросто спадкоємницею, а правонаступницею Київської Церкви, яка свято береже свою історію, своє передання. І в цій тотожності дивиться у своє майбутнє.

Молімося сьогодні, закликав Блаженніший Святослав, аби кожен з нас, перш за все, засягнув до джерел. До джерел свого духовного життя. Аби кожен з нас тут пережив відродження з води і духа. Щоби тут ми відчули, що Господь нам відкриває якусь нову епоху нашого церковного, національного, державного буття. Повертаючись додому несіть у своєму серці ту живу воду Духа Святого, яку хоче нам дати Небесний Отець через свого Сина.

Глава Церкви закликав усіх братів і сестер молитися за нашу Церкву, адже це є заповідь нашого великого батька і учителя Блаженнішого Любомира.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

29.07.2018р. Б. / «Немає жодних виправдань для тих, хто відмовляється єднатися в ім'я спільного блага народу», – Глава УГКЦ на Володимирській гірці (+VIDEO)

Сьогодні за покликом князя Володимира до цього єднання покликані всі громадяни України, незалежно від конфесії, від релігії, від того, якою мовою послуговуються, до якої політичної партії належать. Це єднання в ім'я спільного блага нашого народу є імперативом громадянського сумління.

Таку позицію висловив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 28 липня, у день пам’яті рівноапостольного князя Володимира, беручи участь у державних заходах відзначення 1030-річчя Хрещення Русі-України за участю Президента України, членів Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, делегації Вселенського Патріархату та членів уряду України.

У своєму слові до присутніх Предстоятель насамперед привітав усіх від імені повноти Української Греко-Католицької Церкви – спадкоємиці Володимирового Хрещення, вірні якої сьогодні живуть в Україні та на всіх континентах світу.

Блаженніший наголосив, що цього року ми як ніколи повинні побачити шлях нашого просвітителя і хрестителя, рівноапостольного князя Володимира. «Ми бачимо, що його дорога до Хрещення – це була дорога пошуку єдності і сили Київської держави, дорога до об'єднання різних слов'янських племен у єдиний Божий народ. Там, біля стін Херсонеса, він побачив Боже світло. Йому було об’явлено, що джерелом єдності, яку він шукає, є особа Бога Отця. Наріжним каменем цієї єдності, на якому можна збудувати Київську державу, є Господь наш Ісус Христос. Тою силою, яка дає можливість бути єдиними, силою сопричастя і єдності, є Дух Святий. І ось він приймає Хрещення в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа», – сказав Глава УГКЦ.

Молитва князя Володимира, вважає духовний лідер греко-католиків, його пошук, дар Хрещення для нашого народу є дорогою і даром єдності.

Архиєрей відзначив, що сьогодні в історичних обставинах цей найбільший національний скарб, скарб християнської віри може бути перекладений двома дієсловами: єдність і єднання.

«Ми розуміємо, що об'єднання всього людського роду в єдиній святій апостольській Церкві – це діло Боже. Тому християни сьогодні так моляться за єдність між собою. Ця єдність засновується на тому, що православні, католики, протестанти охрещені в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Церква є таїнством єднання всього людського роду», – переконує Предстоятель.

«Справа об'єднання Церков є справою Божою, – переконує Блаженніший Святослав. – І Він визначає нам часи, способи, можливості до пошуку єдності всіх християн, особливо єдності спадкоємців Володимирового Хрещення. Тому ми сьогодні молимося до триєдиного Бога про єдність між віруючими в Нього».

Є і другий заклик. «Це заклик до єднання. Сьогодні за покликом князя Володимира до цього єднання мають долучитися всі громадяни України, незалежно від конфесії, від релігії, від того, якою мовою послуговуються, до якої політичної партії належать. Це єднання в ім'я спільного блага нашого народу є імперативом громадянського сумління. Немає жодних перешкод чи виправдань для тих, хто відмовляється єднатися в ім'я своєї держави. Прикладом такого єднання була пережита нами Революція гідності. Прикладом солідарності народу є сьогоднішня наша борня», – наголосив Глава УГКЦ.

Тому в цей день звучить молитва і заклик. «Молитва до Бога про об'єднання усіх дітей Київської Церкви і заклик до всіх громадян України єднатися і ставити спільне благо найвищим пріоритетом у цей історичний момент. У єдності сила народу, Боже, нам єдність подай», – додав насамкінець Блаженніший Святослав.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

28.07.2018р. Б. / Християнський військовий вишкільний табір «Захисник» відбувся у Карпатах

Від 16 до 25 липня 2018 року на території Національного парку «Сколівські Бескиди» проходив Християнський військовий вишкільний табір «Захисник».

Метою табору є насамперед духовна, моральна, емоційна та фізична підготовка молоді до можливого виконання нею військового обов’язку перед Українською державою в лавах Збройних сил та інших силових структур України.

Особливістю цього табору є поєднання військового та християнського виховання, яке базується на традиційному вченні Церкви про воїнів-християн як захисників та служителів миру, правди, добра та справедливості. Цей табір вже третій рік поспіль збирає в Карпатах численну кількість молоді з різних куточків України.

Організатором табору є Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ. Співорганізаторами були: Координаційна рада з питань душпастирства в кризових ситуаціях, Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, Українська добровольча армія 8 батальйон «Аратта», Національна Гвардія України, Спілка ветеранів РУВ (т.зв. АТО) м. Новий Розділ, ГО «ВСВ РУВ Дрогобиччина», Військова частина А 1108 м. Дрогобич, Пожежно-рятувальна частина м. Дрогобич, НСОУ «Пласт», ГО «Українська молодь – Христові».

Цього року учасниками табору були діти учасників РУВ, діти військовослужбовців та молодь, яка хотіла для себе відкрити образ християнського воїна. Кількість часників налічувала 50 дітей із 7 областей України.

Комендант табору військовий капелан о. Ростислав Височан зазначив, що «Захисник» стає певною системою у духовно-патріотичному вихованні молоді. Саме наголос на духовному аспекті доповнює звичну програму патріотичного виховання. Щоденна Божественна Літургія, вечірня молитва на вервиці, духовні вправи відкривають ідентичність воїна-християнина як захисника тих, кого він любить, як людини високих принципів та ідеалів, як воїна честі, який не лише декларує, але й живе моральними цінностями, як спадкоємця своїх славних попередників, як побратима, який ніколи не залишає тих, кому вірний, як практикуючого християнина, який дотримується християнських норм життя та не зловживає військовою силою.

Висловлюємо щиру подяку Київській та Львівській духовним семінаріям, семінаристи яких взяли участь та допомогли у реалізації духовної програми на таборі.

Світлини

Прес-центр Департаменту військового капеланства УГКЦ

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

26.07.2018р. Б. / Владика Петро: Радянські переслідування християнства

Один з найбільш стійких нападів на християнство в історії розпочався з російської революції (1917) і тривав до розпаду радянського режиму в 1991 році, – пише Владика Петро у газеті Церква і Життя. 

За цей час, за оцінками, було замучено приблизно 300 тисяч духовенства всіх церков в Радянській імперії. Вони перенесли різні жорстокі випробування. Вони були розстріляні, потонули, поховані живими, замерзли до смерті і перенесли диявольські випробування. Це число приблизно в 100 разів перевищує кількість християн, які загинули під час ранньохристиянського переслідування в період після Воскресіння Ісуса Христа.

Кількість замордованого духовенства була величезною, але і мирян також трактували в той самий спосіб. Мільйони і мільйони людей трактували так само, як і духовенство. Потім були переслідування Голодомором та інші чистки та звірства, вчинені Радами. У Східній Європі переслідування та нищення культури, віри та прав людини було здійснено в такому масштабі, що важко уявити, але ми, як правило, забуваємо про це. Всі церкви у радянські часи були мученицькими.

Навіть сьогодні серед нас є багато тих, які роблять вигляд, що нічого цього не відбулося, або, щонайменше, цьому є пояснення. Так чому ж це сталося? Чи метою було просто знищити всю релігійну віру, релігію та духовність? Виглядає, що це робило більше шкоди, ніж користі!

Ті, хто не голодував, кого не вбито,  депортовано чи піддано іншим тортурам, підлягали масовій програмі перевиховання, яка була порочна і невблаганна.

Ті, хто не голодував, кого не вбито,  депортовано чи піддано іншим тортурам, підлягали масовій програмі перевиховання, яка була порочна і невблаганна. Релігія була “опіyм для людей”, писав Карл Маркс, один із засновників радянської системи.

Вплив цих переслідувань був глибоким на всіх, хто пережив ці страшні часи. Коли Україна стала незалежною, лише 20% українців були охрещеними. Цілі реґіони України залишилися без єдиної церкви. На Західній Україні та в інших місцях підземна церква вижила, але ледве.

Ціле покоління виросло в недовір'ї духовенству, поліції та іншим органам влади.

Також були інші жахливі шрами на душі суспільства. В той час, як про алкоголізм практично було нечувано в українському суспільстві до революції, під час переслідування це стало однією з основних соціальних проблем. Ніхто не міг довіряти нікому в радянській системі. Навіть батьки не могли довіряти своїм дітям, які могли  зрадити їх владі.

Було прийнято закон, який вимагав священиків розірвати конфесійну печатку. Духовенство могло повідомляти посадовим особам про будь-яке порушення радянського законодавства. Ціле покоління виросло в недовір'ї духовенству, поліції та іншим органам влади.

Нещодавно Олександр Яковлєв, колишній радянський політик, який пізніше став реформатором сказав: “Найбільше зло, як наслідок більшовицької системи в тому, що ми думали одне, казали інше, і робили третє”. Довго прийдеться повертатися до того, що сказав Ісус (Матвія 5:37). ) “Нехай ваше так, означає так, і ваше нічого не означає ні”.  Ми знаємо, що це була згубна частина нашої історії. Не даваймо їй повторюватися. Деякі ранні ознаки цього стану вже очевидні. Як швидко ми забуваємо.

Владика Петро Стасюк
Єпархій Української Греко-Католицької Церкви у
Австралії, Новий Зеландії та Океанії

***
Ця стаття опублікована у №7 газети Церква і Життя, липень 2018 рік

Джерела:     catholicukes.org.au

Воїни Христа Царя

24.07.2018р. Б. / Блаженніший Святослав: «Наша Церква завжди відзначала свято Хрещення Русі-України і ми продовжуємо цю традицію!»

«Ми завжди намагалися святкуванням Хрещення Русі-України підкреслювати не те, що нас роз’єднує, а те, що єднає. А єднає нас саме це Хрещення, яке ми власне святкуємо», — заявив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав в інтерв’ю для Департаменту інформації УГКЦ.

За його словами, у цей час відбудуться багато важливих подій для нашої Церкви: з’їзд молодіжної всеукраїнської організації «Українська молодь — Христові», проща до Києва семінаристів з усіх семінарій УГКЦ в Україні, а також цьогоріч минає п’ять років з моменту освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового. Окрім цього, Предстоятель зазначає, що цей період надзвичайно важливий для християн як ще одна нагода для духовного відновлення своїх хресних обітів перед Небесним Отцем.

— Ваше Блаженство, чи буде Українська Греко-Католицька Церква святкувати 1030-річчя Хрещення Русі-України?

— Наша Церква впродовж всієї своєї 1030-річної історії існування святкувала цю подію, оскільки УГКЦ постійно відзначала свої витоки й коріння, ніколи цього не забувала. Вона завжди плекала у собі свідомість Церкви Володимирового Хрещення навіть тоді, коли УГКЦ була ліквідована на теренах, де вона історично існувала.

Згідно зі старовинної традиції Київської Церкви, Хрещення Русі-України у Київській митрополії, як також після Берестейського єднання, традиційно святкується 14 серпня. Адже це день, коли у всіх наших храмах відбувається августівське водосвяття. До речі, інші Церкви Володимирового Хрещення теж у цей день освячують воду і в них відбуваються богослужіння.

Отож, наша Церква завжди відзначала це свято і ми продовжуємо цю традицію. В Московській Церкві це свято було забуте на довгі століття. Про нього згадали 1888 року, коли святкувалося 900-річчя Хрещення Київської Русі, і тоді Синод Московської Церкви встановив день, коли це потрібно святкувати і поєднав його зі святом рівноапостольського князя Володимира. Тому ми вважаємо, що таке поєднання є саме московським звичаєм, і чомусь за цим звичаєм святкує наша держава.

Один з важливих заходів з нагоди 1030-річчя Хрещення відбувся 14-15 липня. У ці дні відбувалася Загальнонаціональна проща до Зарваниці, у якій взяли участь десятки тисяч прочан, владики нашого Синоду, а також почесні гості: кардинал Гуалтьєро Бассетті, Президент Єпископської Конференції Італії, та Президент України Петро Порошенко.

Я би хотів також згадати про подію п’ятирічної давності, коли з нагоди 1025-ліття Хрещення Русі-України у Києві відбувся Синод Єпископів УГКЦ, а відтак освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового, який буде відзначати цьогоріч п’ятиліття свого освячення.

— Якими заходами Українська Греко-Католицька Церква буде відзначати 1030-річчя Хрещення Русі-України? 

— Традиційно кожного року під час свята князя Володимира Великого у всіх наших парафіях і монастирях ми проводимо віднову хресних обітів. Ми закликаємо наших вірних прийти до храму і відновити обіцянки, які ми склали в день нашого особистого хрещення. Ми через уста наших хресних батьків тоді відрікалися від зла, від диявола і всіх його діл та давали обіцянку об’єднатися з Ісусом Христом і Йому служити.

У суботу, 28 липня, будуть здійснюватися урочисті богослужіння у всіх наших храмах, де відбудеться віднова хресних обітів, зокрема це станеться у Патріаршому соборі, який розташований біля річки Дніпра. Тож після віднови хресних обітів відбудеться освячення води у Дніпрі.

Хоча древня традиція велить нам святкувати 14 серпня, проте 28 липня ми будемо єднатися у цьому святкуванні з Українською державою, оскільки це є державне свято, а також нашими православними братами. В період цих державних святкувань ми ніколи не організовували у Києві своїх акцій для того, щоб не бути «антитезою» для наших православних братів. Ми завжди намагалися цим святкуванням підкреслювати не те, що нас роз’єднує, а те, що єднає. А єднає нас саме це Хрещення, яке ми власне святкуємо.

Окрім цього, хочу пригадати, що в неділю, 29 липня, відбудеться ще одна знаменна подія у Києві — це з’їзд молодіжної всеукраїнської організації «Українська молодь — Христові», під час якого наша українська молодь хоче відновити свою присягу: жити для Ісуса Христа, бути християнами і жити по-християнськи. Також у цей день приїдуть до Києва семінаристи з усіх наших семінарій в Україні, тому ми разом зможемо пережити цей момент святкування, а відтак вирушимо, щоби відслужити молебень до князя Володимира Великого на Володимирській гірці.

— Ваше Блаженство, а які ж події будуть відбуватися 14 серпня, тобто у день історичного Хрещення?

— Відповідно до рішення Синоду, який відбувся у Зарваниці, цього дня у всіх наших храмах і монастирях відбудуться урочисті богослужіння з августівським водосвяттям для того, щоби кожен вірний нашої Церкви міг обновити своє християнське життя. Адже святкувати в християнському сенсі — це не означає лише відбути якусь гучну показову подію, а це означає обновити свою християнську тотожність, начебто наново зачерпнути з джерела, яким для нашої християнської тотожності є Хрещення Київської Русі рівноапостольним князем Володимиром.

З нагоди 1030-річчя Хрещення я хочу щиро привітати усіх християн України з цим ювілеєм! Я бажаю усім нам керуватися своєю вірою в Бога, коли ми приймаємо важливі рішення в житті, щоб в будь-яких обставинах ми завжди залишалися християнами, а також зберегли цей дар, який наш народ (як найбільший національний скарб) з покоління в покоління передавав його своїм нащадкам.

Бажаю, щоб наше християнство не було номінальним чи формальним, коли ми щось святкуємо, а щоб ми були християнами у нашому щоденному житті, і нашою вірою в Бога керувалися тоді, коли ухвалюємо необхідні державні чи особисті рішення.

Розмовляв о. Ігор Яців,
керівник Департаменту інформації УГКЦ

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

23.07.2018р. Б. / Преп. Антонія Печерського, Київського

† Преподобного отця нашого Антонія Печерського, Київського

 
Тропар, глас 4: Від світської метушні вийшов ти,* і відреченням світу пішов ти по-євангельськи за Христом,* і, рівноангельське життя провівши,* в тиху пристань Афонської гори дійшов ти,* звідки благословенням отців в гору Києва прийшов* і там трудолюбно життя закінчив.* Батьківщину твою просвітив ти* і, безлічі монахів шлях до небесного царства показавши, до Христа їх привів ти.* Його моли, Антонію преподобний,* щоб спас душі наші.

Кондак, глас 8: Віддавши себе Богу,* над усе возлюбленому від юности, преподобний,* Його від усієї душі в любові наслідував ти,* і, світу тлінне за ніщо вважаючи, в землі печеру спорядив,* і в ній мужньо супроти затій ворога невидимого подвизався ти,* як світлосяйне сонце, по всі кінці землі засяяв ти.* Тому-то, радіючи, прийшов ти до небесних хоромів.* І нині, з ангелами стоячи перед владичним престолом,* споминай нас, що вшановуємо пам’ять твою,* щоб ми звали до тебе:* Радуйся, Антонію, отче наш.

Уже денниця була зійшла на руськім небі. Свята Ольга-Олена прийняла хрещення, і щораз більше ставало тих, що покланялися не Перуну і Дажбогу, а Христу Розіп’ятому, Спасителю світу. І благодать Його була з нами;988 р. прийняв хрещення і охрестив Русь великий князь Володимир. У містечку Любечі, за п’ять миль від Чернігова, 983 р. в убогих, але чесних християнських батьків народився син, якого назвали Антипа.

З молодих літ серце хлопця рвалося до життя на самоті, до життя, посвяченого Богу. Він чув розповіді про самітників у земних печерах, які служили єдиному своєму Спасителеві і так заслужили собі на небо. За їх прикладом він знайшов біля Любеча малу печеру і часто ходив до неї, довгі години каючись у своїх гріхах і молячись про велику простором, та не менш велику горем, яке стало її уділом, Матір-Русь. А коли виріс з хлоп’ячих літ, то пішов далеко, аж на гору Атон, бо чув, що там, на Святій горі, живуть люди ангельським життям. Брати монахи прийняли прийшлого з Руської землі, постригли і дали йому ім’я Антоній.

Невдовзі він оселився в прибережній печері, поблизу одного з монастирів, і почав провадити таке святе життя, що дивувалися навіть старі монахи і розпізнавали, що Бог вибрав Антонія до великих подвигів. Ігумен Теоктист, який постриг Антонія, побачивши його життя, доведене до досконалости, покликав його до себе і сказав:“Антоніє! Бог утвердив тебе в монашому житті, тепер пора тобі іти на Руську землю і приводити інших до такого життя. Повертайся на Русь, і нехай благословення Святої гори буде з тобою!”

І святий Антоній пішов. Не перший він ішов з Атону у слов’янські землі;Свята гора посилала всюди своїх монахів, та, мабуть, жоден з них не був покликаний Господом до такого подвигу, який судилося здійснити преподобному Антонію. Він повернувся до Києва 1013 р. На княжому престолі ще сидів князь Володимир, однак між його синами вже починалися незгоди. Антоній відвідав грецькі монастирі, які були вже на Русі, мабуть, і за княгині Ольги, однак йому не сподобалося життя монахів, таке далеке від тої святости, яка панувала на Атоні. На березі Дніпра, поблизу села Берестова, він знайшов собі печеру, поселився там і став першим руським самітником, що молився до Бога за Руську землю.

А земля та стала відома вже не славою нових перемог і здобутків, а страшним відгомоном братовбивчої боротьби. Просякла землю кров святих князів Бориса і Гліба, убитих каїном-братом. І преподобний Антоній, до печери якого дійшов голос розпуки руського народу, гірко заплакав і повернувся на гору Атон, де перебував аж до 1028 р., коли, за наказом Теоктиста, вдруге повернувся на Русь. За той час появилися нові монастирі, засновані Ярославом Мудрим, – святого Григорія і святої Ірини. Та не лежало серце преподобного Антонія до спільнотного життя;він повернувся до своєї печери, а невдовзі знайшов іншу печеру, ту саму, в якій часто молився святий Іларіон, священик великокняжої церкви Петра і Павла, що стояла на Берестовій горі. Іларіон сам викопав її посеред лісу, що вкривав гору, і тут у вільні хвилини молився за Руську Церкву, якої згодом, 1051 р., став першим руським митрополитом. У тій печері преподобний Антоній прожив багато літ.

А яке піднесене й ангельське було його життя! Читання церковного правила, співання псалмів, розважання над Божими правдами, молитва і строгий піст (їв один раз упродовж кількох днів, і то черствий хліб та корінці) – ось дорога, якою святий ішов до неба. Та не довго він жив на самоті, прийшли до його печери спочатку бідні, які просили про молитву і благословення й ділилися з ним своїм хлібом, яким він ділився з іще біднішими. Прийшли й інші і, припавши йому до ніг, просили, щоб дозволив їм жити коло себе і провадив їх до неба. Серед них був і преподобний Теодосій. Вони поглибили печеру, проклали довгий підземний хід, а в ньому малесенькі келії, в яких ледве міг поміститися один чоловік. Окрема печера була їм за церкву. А жили так, як жив преподобний Антоній, у мовчанні, молитві й у труді своїх рук.

Пішла по Києві чутка, що там, під Берестовою горою, є люди, які день і ніч моляться Богу, перемінивши темні печери собі у рай. І прийшли бояри й поклонилися до преподобного Антонія, прохаючи його благословення. Вони бачили, що, при своїй убогості, він у сотні разів багатший від них, бо має супокій душі і мир у своєму серці.

А коли князь Ізяслав після смерти свого батька Ярослава (1054 р.) обійняв великокняжий престол у Києві, він також прийшов просити у святого Антонія благословення і поручив себе його молитвам. Однак княжа ласка, як павутина, що рветься на вітрі.

Прийшов Василій, син багатого боярина Йоана Вишатича, припав до ніг святого Антонія, поклав біля них свою багату боярську одежу, а натомість попросив дати йому волосяницю і дозволити залишитися біля нього, бо хоче спасати свою душу тут, у печерах, – щастя в багатих теремах боярського двірця для нього нема. Преподобний Антоній розповів йому про всі труднощі монашого життя, але коли зрозумів, що прохання юнака є згідне з Божою волею, то велів єромонахові Никону постригти його у монахи. І помер для світу боярський син Василій, а в печерах стало більше на одного брата, Варлаама. Разом з ним прийняв постриг один зі слуг його батька, на ім’я Єфрем.

Батько Варлаама впав у гнів і став шукати допомоги у князя, а той велів доставити єромонаха Никона до нього і наказав йому вигнати Варлаама з печер.

“Княже, – мовив Никон, – роби зі мною, що хочеш, але мені не вільно віднімати воїнів у небесного Царя”.

Боярин Вишатич силоміць витягнув Варлаама і Єфрема з печер на світ, а князь пригрозив, що накаже печери розкопати, а монахів розжене. Довідавшись про це, преподобний Антоній пустився шукати іншого, гостиннішого місця, та його наздогнали посли князя і стали просити, щоб залишився в печері. Жінка князя, дочка польського короля, переконала мужа, щоб він залишив у спокої ченців, бо за них заступається сам Бог, і розповіла, що на землю її батька впали тяжкі кари за те, що там кривдили монахів. Також і боярин Вишатич дозволив синові повернутися до печер, бо побачив, що годі противитися Божій волі.

А коли монахів стало дванадцять, тоді преподобний Антоній поставив над ними ігуменом Варлаама, а сам пішов у дальню печеру, на сто сажнів віддалену від першої, бо хотів жити на самоті, так, як прожив уже багато літ. Та для кожного, хто приходив до нього, він завжди мав серце, повне любови. Приходили брати монахи, і він як батько навчав їх, молився з ними, щоб допомогти їм побороти спокуси. Приходили князі і плакали сльозами, яких не сміли показати у своїх палатах, а він благословляв їх, хоч від його ока не було приховане те, скільки горя переживе ця земля і скільки братньої крови потече по ній. Коли кількість монахів зросла ще більше і підземна церква вже їх не вміщала, то брати вирішили побудувати дерев’яну церкву на верху гори. Преподобний Антоній схвалив їх намір і сам возив землю під будову. Так постала перша церква Печерської лаври, присвячена Успенню Пресвятої Богородиці.

Князь Ізяслав покликав Варлаама стати ігуменом нового монастиря, який він звів при мурованій церкві святого Димитрія. Брати спитали преподобного Антонія, кого він дасть їм на ігумена. “Виберіть найдостойнішого!” – сказав святий Антоній, і вони вибрали преподобного Теодосія (пам’ять вшановуємо 3 травня). З його ігуменством пов’язаний подальший розвиток Печерської лаври;преподобний Антоній був лишень дорадником до всього доброго, а його молитва скріплювала нові подвиги. Число монахів зросло до ста, у печерах вже бракувало місця. Тоді преподобний Антоній попросив князя Ізяслава, щоб той подарував лаврі гору, під якою були печери, і князь це радо учинив. Монахи побудували келії на горі, біля Успенської церкви, і поставили навколо обителі частокіл.

А преподобний Антоній у молитві і пості проживав у своїй печері дні старости. Сповнилося бажання монахів Атонської гори – він став отцем руського монашества. Бог дав йому силу оздоровляти хворих, але святий з великим смиренням приховував це, а якщо повернув кому здоров’я, бо не міг відмовити у такому проханні, то завжди давав хворому зілля до пиття, аби здавалося, що одужання прийшло природним способом. А ще дав йому Бог дар провіщення. Коли князь Ізяслав, зі своїми братами Святославом Чернігівським та Всеволодом Переяславським, вибирався на половців і просив у преподобного Антонія благословення, то святий провістив, що ворог подолає руську силу. І на річці Альті (1063 р.) потекла руська кров.
Був з князями у святого Антонія і варяг Симон, князь і син славного боярина. Преподобний провістив йому, що він уціліє в битві, а його тіло колись першим покладуть у новій мурованій церкві, яка постане в лаврі. І все це сповнилося. А коли Симон після битви на Альті лежав поранений серед численних убитих, то бачив у видінні велику кам’яну церкву, що возносилася при лаврі, і така церква справді постала.

Після битви над Альтою братанич Ізяслава Всеслав Полоцький вигнав Ізяслава з Києва, але той через сім місяців повернувся і з допомогою польського короля, свого тестя, знову зайняв свій престол. Знайшлися такі, що очорнили перед Ізяславом преподобного Антонія, ніби той підтримав Всеслава, й Ізяслав, повіривши наклепу, хотів святого вигнати з краю. Тоді Чернігівський князь Святослав запросив святого Антонія до себе і на горі Болдині побудував церкву святого пророка Іллі, а преподобний викопав собі печеру і до нього знову стали приходити учні, так постала нова лавра. Та невдовзі Ізяслав зрозумів, що неслушно випровадив святого старця зі своїх земель, і попросив його повернутися до своєї рідної обителі. Київ знову побачив преподобного Антонія й благословення святого мужа сплило на Дніпро і на матір міст руських – Київ.

Останнім ділом святого було закладення фундаменту нової мурованої церкви. Князь Ізяслав пожертвував 100 гривень сріблом, тобто 500 фунтів золотом, а варяг Симон, про якого ми згадували вище, дав 50 гривень, золоту корону для прикрашення ікони Пресвятої Богородиці та дорогий пояс на відмірення місця під церкву. Бог сам у чудесний спосіб вказав на місце для храму:коли вранці земля була мокра від роси, то те місце залишалося сухим, а наступного дня сталося навпаки. А потім вогонь з неба очистив те місце – і все це за молитвами преподобного Антонія, який три дні і три ночі благав Господа і Пречисту, щоб об’явили свою волю.

7 травня 1073 р. було закладено фундамент під будову нового мурованого храму Успення Пресвятої Богородиці. Преподобний Антоній тоді мав уже 90 років. Зібралися брати монахи, щоб отримати його останнє благословення, почути його останню науку. Весняне сонце сміялося, долом протікав Дніпро, золотом сяяли бані церков Києва, багатого, сильного великокняжого міста. А тут скромна, тиха лавра відлюдників, й останні хвилини доживає велет духа, засновник руського монашества. Він бачить душею все, що має пережити ця земля впродовж віків: горе, недолю, печаль і незгоди. А вгорі, перед його оком, відкрите небо, там чекає його Цариця Руської землі. Вона не покине його дітей духовними сиротами, у найтяжчі часи покриватиме їх своїм омофором. Хай буде слава Пречистій Діві! Тиха посмішка прикрашає вуста святого; він робить знак хреста над головами монахів і його душа відлітає до неба.

А честь його і поміч для всіх, хто призиває його ім’я, триває з роду в рід. Тіло преподобного Антонія поховано в печері, в якій він чинив свої духовні подвиги. Смиренний за життя, смиренним хотів він залишитися і після смерті. Бог вислухав бажання його серця, тіла святого не відкопали, хоч і робили спроби. Житіє преподобного Антонія, як і інших святих подвижників лаври, описали монахи лаври, а згодом владика Володимирський і Суздальський Симон та чернець Печерського монастиря Полікарп у книзі, що називається “Патерик Печерський”. Печера на горі Атон, в якій жив засновник Печерської лаври, і нині називається печерою преподобного Антонія. Після смерті Господь Бог прославив святого Антонія багатьма чудами. Нехай же буде слава Господу і Богу нашому і слава преподобному Антонію та хай буде честь і спасення нашій великій Руській землі.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.07.2018р. Б. / Блаженної преподобномучениці Тарсикії Мацьків

Ольга Мацьків народилася 23 березня 1919 року в м.Ходорові Жидачівського р-ну Львівської області. Батьки Ольги були середньо заможні, побожні, релігійно-практикуючі християни греко-католицького віровизнання. Батько, Роман Мацьків, працював у м.Ходорові начальником залізниці, тож коли депо перенесли до Рави Руської, то він із цілою родиною переїхав туди. Мати, Марія Мацьків, із роду Кука, була домогосподинею. Батьки старанно виховували своїх дітей, навчаючи їх власним прикладом сумлінному виконанню обов'язків, працьовитості, молитві й любові до Бога. Мама Ольги була дуже доброю, ніжною, милою й ці риси передала дочці. Ольга з раннього дитинства виявляла свою любов до Бога і всього навколишнього.

Початкову школу дівчинка закінчила в Ходорові. Вчилася добре. Почала ходити до гімназії в м.Ходорові, а згодом вступила до «Державної Промислової Жіночої Школи» у Львові, яку закінчила 17 червня 1937 р., отримавши спеціальність вчителя крою та шиття.

Любов до Бога й молитви, закладена мамою в серце маленької Ольги, зростала щодня. Дівчина була побожною, любила молитися, часто ходила до церкви на богослужіння. Так сформувалось у неї покликання і виросло нестримне бажання посвятити себе цілковито Богові. Але її мама ніяк не хотіла на це погодитися, не бажала і слухати про монастир, чинила різні перешкоди, навіть не пускала дочки до церкви. Закінчивши у 1937 році школу, Ольга перший раз приїхала до новіціятського дому в Кристинополі, щоб придивитися до життя в монастирі, але на той час вона ще не мала достатньої відваги, щоби переступити заборону матері. Однак Божий голос у її серці не давав спокою. З Божою допомогою вона подолала ці труднощі і 3 травня 1938 року вступила до Згромадження Сестер Служебниць НДМ.

З перших днів перебування в монастирі Ольга справила на всіх миле й гарне враження. Після закінчення кандидатури 4 листопада 1938 р. вона облеклася в монашу одежу, прибравши ім'я Тарсикія. Перші обіти с.Тарсикія склала 5 листопада 1940 року. Після складення обітів була відповідальною за робітню в монастирі, а також працювала у господарській школі вчителькою крою та шиття і була відповідальною за хвіртку в новіціятському домі. Сестри, які проживали з нею, засвідчували велику любов с.Тарсикії до Бога і ближнього. Завдяки глибокій злуці з Богом, с.Тарсикія відзначалася великими людськими й духовними чеснотами, які свідчили про автентичність життя богопосвяченої особи, вповні відданої Господеві. Була тихою, спокійною, веселою, ввічливою, любила робити приємність іншим, мала дар терпеливості й любові до ближнього. Кожну доручену їй працю виконувала з великим старанням і відповідальністю. Вміла з покорою й радістю переносити духовні й фізичні терпіння. Часто просила їх в Ісуса, жертвувала ці терпіння й молитви за грішників. Таким взірцевим життям вона була прикладом для співсестер та заохотою до наслідування у вірності й посвяті Господеві.

Новіціят і перші роки після складення обітів с.Тарсикії випали на важкий повоєнний час, позначений багатьма небезпеками. Сестра Тарсикія була свідома того, що відбувається у світі. Вона знала, що більшовики переслідують Церкву, розганяють монастирі, заарештовують священиків, монахів, монахинь, вивозять їх на Сибір. Але ці обставини її не захитали, навпаки, спонукали до повного віддання свого життя Господеві. Сестри взаємно заохочували себе до вірності Богові і Католицькій Церкві, незалежно від обставин, в яких вони будуть перебувати, і тих випробувань, які їх чекатимуть. І в цьому намірі вони багато молилися. Ще перед наступом більшовиків сестра Тарсикія склала на руки свого духовного провідника О.Володимира Ковалика ЧСВВ обітницю, що жертвує своє життя за навернення Росії, а також за Католицьку Церкву. 17 липня 1944 року після обіду почався наступ більшовиків на Кристинопіль. Сестри були змушені ховатися у пивниці під будинками, яку заздалегідь приготували. Усю ніч аж до ранку тривали: бій, бомбардування, стрілянина та палали вогні. Сестра Тарсикія весь час сиділа й молилася на вервиці. Відчувала неймовірний страх, а крім того, і нестерпний біль голови.

Уже вранці російські війська були біля будинку сестер. Кожного дня до новіціятського дому приходив відслужити Святу Літургію о.Йосиф Загвійський ЧСВВ, який був магістром новіціяту. Цього ранку сестри очікували отця, але він не прийшов. Сестра Тарсикія також дуже чекала на священика, бо мала велике бажання прийняти участь в Службі Божій. Трохи пізніше задзвонив дзвінок, тож с.Тарсикія, думаючи, що прийшов отець, із радістю побігла відчинити хвіртку. Невдовзі почувся постріл, і с.Тарсикія впала на землю.

Мертве її тіло сестри занесли до пивниці, вони старалися ще врятувати її молоде життя, але намарно. Убивця с.Тарсикії зробив це з ненависті до Католицької Церкви й віри. Його слова: «Я її вбив,-... бо вона монашка», - найкраще пояснюють дії цього злочинця. Сестра Тарсикія Мацьків була готовою вмерти за Католицьку віру й Церкву, що й засвідчила своєю геройською смертю, впавши від кулі російсько-більшовицького солдата.

У Декреті мучеників 2001 року наймолодшою є с Тарсикія Мацьків. Їй було лише 25 років, за які вона зуміла віднайти та впровадити в своє коротке життя найбільші та найсильніші вартості життя, а саме: любов до Бога і до ближніх.

Сьогодні вона може бути прикладом та навчити нас довір’я, рішучості та готовності, щоб віддати своє життя незнаному. Одинокою певністю в її житті був Господь та Його Любов. Не кожна молода людина, маючи 25 років, усвідомлює, хто вона, не кожен у тому віці розуміє життя і його правдиву ціль. Сестра Тарсикія сприйняла життя, як безнастанну боротьбу серед хрестів, звідки виростають душі геройські та шляхетні. Вона зуміла принести своє життя в жертву. Вона мала ціль, за якою ступала крок за кроком. Це був Христос – і подібно до нього – сестра Тарсикія стала невинною жертвою людської сваволі та злоби. Помираючи, вона не мала біля себе нічого, крім хрестика. Хрест був для неї єдиною цінністю, що залишалася, яким боролася за життя і який тепер відкрив їй брами неба...

У 1950 році у Кристинополі розпочалося будівництво Волинського вугільного басейну. Тоді почали руйнувати старі будинки, а також і цвинтар, не зважаючи на те, що люди мали там похоронених своїх рідних. Коли у 1956 році настала так звана «відлига», тобто полегшення режиму радянської влади, то сестри почали писати різні прохання про перепоховання тлінних останків с. Тарсикії, і цей дозвіл вони згодом отримали. Скриньку з тлінними останками перевезли до Львова та у великій таємниці похоронили на Личаківському кладовищі. У зв’язку з тим, що на той час було дуже сильне переслідування Української Греко – Католицької Церкви, то сестри тримали цей факт у таємниці. І аж у 1965 році с. Іванна Білинська показала, в якому місці захоронені тлінні останки с. Тарсикії – це поле № 21, на якому є спільна могила Сестер Служебниць.

Сестра Тарсикія, живучи і працюючи, завжди в молитві поручала Господеві потреби своїх близьких, своєї землі, народу та Церкви. І тепер, будучи у славі свого Небесного Обручника, її ще більше не байдужі труднощі нашого життя. Тож не втрачаймо цієї нагоди, а звертаймося до неї у своїх молитвах, поручаймо їй свої потреби. Просімо в неї сильної віри та довір’я до Бога, щоб ми могли гідно пройти земний шлях та своїм життям прославити всемогутнього Бога.

Джерела:   Сайт парафії Преображення Господнього, м.Кам'янське

Воїни Христа Царя

15.07.2018р. Б. / Під час Загальноукраїнської прощі в Зарваниці відбувся багатотисячний похід зі свічками (+VIDEO)

Проти ночі на 15 липня відбувся багатотисячний похід паломників із запаленими свічками від парафіяльного храму с. Зарваниці до місця появи Богородиці. Процесію очолив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав та кардинал Ґвалтьєро Бассетті, Президент Італійської Єпископської Конференції.

Похід зі свічками розпочався біля парафіяльного храму Зарваниці, де зберігається ікона Матері Божої Зарваницької. Після Літургії, яку очолив  владика Йосафат (Говера), Екзарх Луцький, вірні центральною вулицею села в супроводі духового оркестру співали пісню «Із Києва міста». Відтак на чудотворному місці вдарили дзвони, а прочани наблизилися до монумента, де Глава УГКЦ спільно з єпископами та священиками відслужив Молебень до Пресвятої Богородиці.

Почути духовні повчання й дізнатися про перебіг молитви можна з відео:

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

13.07.2018р. Б. / «Ви не тільки словом, а й ділом показуєте, як болісно сприймаєте церковні поділи», — Глава УГКЦ привітав владику Ігоря (Ісіченка) з ювілеєм єпископства

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав привітав Грамотою владику Ігоря (Ісіченка), Архиєпископа Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (оновленої) з нагоди 25-річчя єпископської хіротонії.

«Святкування Вашого ювілею – це велика подія для всіх нас», – мовиться у Грамоті.

«Разом із Вами, – написав Глава Церкви, – заносимо до престолу Всевишнього наші молитви, дякуючи за те, що покликав Вас на дорогу жертовної посвяти Церкві та рідному народові. Ваше багатолітнє святительське служіння на Слобожанщині – взірець життя доброго пастиря, який кладе душу за своїх овець. Вислів "Щоб усі були одно" став лейтмотивом Вашого служіння, оскільки Ви не тільки словом, а й ділом показуєте, як болісно сприймаєте церковні поділи і який важливий для Вас процес об’єднання Церков Володимирового Хрещення».

У Грамоті також відзначається плідна освітня і наукова діяльність ювіляра, зокрема в сфері філології та історії. Численні публікації, навчальні й наукові видання авторства Архиєпископа Ігоря стали невід’ємною частиною бібліотек українських студентів-гуманітаріїв і науковців.

«Ваша активна участь у різних громадсько-суспільних і культурних проектах зробила Ваш голос і Ваше обличчя пізнаваними та улюбленими серед українців на Батьківщині й у діаспорі», – вважає Предстоятель УГКЦ.

Усе це свідчить про єпископа Ігоря як про людину великої віри, глибоких поглядів і широких знань.

«Вітаю Вас і бажаю допомоги Святого Духа в усіх починаннях на славу Божу та для добра Церкви й народу. Нехай милосердний Господь сторицею віддячить Вам Своїми благодатями», – побажав Блаженніший Святослав.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

12.07.2018р. Б. / Празник Святих Апостолів Петра і Павла

"Днесь радісний празник засяяв усім країнам: 
прецінна пам'ять премудрих і верховних апостолів Петра й Павла"
(Стиховна вечірні празника).

Святим апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо святе Євангеліє й апостольські листи, вони поклали тривку основу під Христову Церкву.

Про велике значення святих апостолів для нас говорить слуга Божий митрополит Андрей Шептицький. "Апостоли в повному значенні того слова, — каже він, — є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо... На перше місце висувається святий апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже Об'явлення й такі рясні Божі науки... Круг церковного року висуває на перше місце апостола Петра, призначуючи йому два дні в році — Поклін його кайданам 16 січня і 29 червня" (Про Почитання святих, 1941).

Східна Церква з великою урочистістю святкує 29 червня праз­ник, який в наших богослужбових книгах має таку назву: "Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра й Павла". Обидва ці апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апос­тольською працею та своїм великим культом у святій Церкві.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО

Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім'я Симон на сим­волічне Петро-Кифа, що означає скала, бо той повинен бути ска­лою, що двигатиме основу Церкви. Святий Петро має близькі стосунки з Христом в часі діяльности останнього. Він свідок Хрис­тового прославлення на Таворі, від імени всіх апостолів визнає Христове божество, разом із святим Йоаном готує пасху для Хрис­та. Він є свідком Христового конання в Оливному Городі. Христос платить податок до храму за себе і за Петра.

Після Господнього вознесення святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди. Він скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає Петра "первородною вівцею із стада доброго Пастиря".

Любов Христа Господа — це головний мотив його апостольсь­кої діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп'яли стрімголов. Цю традицію підтверджує єпископ Євсевій († κ. 340) у своїй Історії Церкви та святий Йоан Золото­устий у проповіді на празник святих апостолів Петра й Павла, де каже: "Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп'ятий стрім­голов". Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-68) між 64 і 67 роками після Христа. Святий Йоан Золотоустий, ідучи за традицією, подає 29 червня як день його смерти.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО

Павло не належав до числа дванадцяти апос­толів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жерт­ви й муки у Христовій службі, отримав титул верховного апостола, як і святий Петро. Він єди­ний з апостолів, хто мав кращу освіту та з наро­дження був римським громадянином. Сам Ісус Христос чудом його на­вертає і покликає на апостола по дорозі до Да­маска. Після свого навер­нення з гонителя хрис­тиян він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. "Пав­ло був вовком, — каже святий Йоан Золото­устий, — і став ягням. Був терням і став вино­градом. З ворога став другом, з бур'яну — хлі­бом... Хулитель став бо­гословом, гонитель — благовісником, мучитель — керманичем, зрадник — сподвижником" (Про святих дванадцятьох апостолів).

У своїй апостольській праці святий Павло показав сильний характер, велику силу волі та гарт духа. Він день і ніч, цілі літа був без­боязним проповідником прав­ди святого Євангелія. Його безмежна любов до Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ста­вить меж жертовности. Він відбуває великі місійні по­дорожі, організовує нові Церкви, завжди готовий на муки і смерть за Христа.

Апостол народів не тільки відомий як проповід­ник, добрий організатор, але й як визначний бого­слов і письменник. До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча в Римі 29 червня 65 або 67 року по Христі.

КУЛЬТ ПЕТРА І ПАВЛА У СВЯТІЙ ЦЕРКВІ

З огляду на велике значення апостолів для святої Церкви їхній культ починається від їхньої смерти. Їхні гроби в Римі були добре відомі всім християнам, і зазнавали великої почести. Святий Єронім († 420) каже: "Коли я ще як юнак учився в Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби апостолів і муч­еників", їхній культ стає загальний у IV ст. у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді велич­ний храм на честь дванадцяти апостолів, де його і поховали.

Найдавніші церковні календарі вже містять празник на їх честь. Первісно не всі Церкви святкували пам'ять святих апостолів Петра й Павла однаково. Календар Фурія Філокала з середини IV ст. вша­новує пам'ять Петра й Павла 29 червня. Сирійський календар з 411 року 28 грудня зазначає: "Павла й Петра, верховних апос­толів". Подібно і грузинський місяцеслов має їхній празник 28 груд­ня. Календар Полемія Сильвія († 455), єпископа міста Сіттен у північній Італії, день смерти Петра й Павла подає 22 лютого. Антіо­хійський місяцеслов з IV ст. має празник святого Петра 28 червня, а святого Павла — 29 червня. Несторіяни вшановують пам'ять обох верховних апостолів у другу п'ятницю після празника Богояв­лення. З проповіді на празник святих Петра й Павла святого Софрона Єрусалимського довідуємося, що четвертий день після Христового Різдва в Єрусалимі був присвячений цим двом апос­толам, їхній празник у Римі в V ст., як свідчить папа Лев I († 461), мав навіть восьмиденне попразденство.

Визначні Отці Церкви, як святий Йоан Золотоустий, святий Августин, святий Амвросій та инші залишили нам гарні похвальні науки в честь святих апостолів Петра й Павла. Найбільше про­повідей на їхню честь має святий Йоан Золотоустий. "Рим має двоє світлих очей, — каже він, — це тіла тих святих апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світлий город римлян, що освітлює всі кінці вселенної тими двома світлами" (Твори, Т. 9, с. 856). "О, блаженна двійце, — говорить він в иншій науці, — що вірно вловила душі всього світу! Петро — начало правої віри, великий священнодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол, наділений честю самим Христом. Пав­ло — великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа... Павло й Петро — церковні світила, що кожно­денно просвічують Церкву, скарбники Святого Духа, просвітителі вселенної, посуди благодати, тлумачі Святої Тройці, пояснювачі Божественного Слова... Колони Церкви, великі світильники вселен­ної" (Твори, Т. 8, с. 615-616).

Святий Амвросій у дні Петра й Павла навчає: "Цей день, брати, усім нам і всьому світові добре знаний, бо сьогодні пам'ять святих Петра й Павла, їхній празник не може вкритися ні в одній частині світу". Святий Августин в одній із своїх проповідей в їхню честь каже: "Хоча з передання знаємо, що вони не загинули в один час, то все-таки пам'ять обидвох празнуємо в одному дні, тому що апостол Павло на один рік пізніше загинув того самого дня, якого Петро із в'язів тіла переставився у світ ангелів".

На основі проповідей святого Йоана Золотоустого службу на цей празник уклали святі Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський та инші. Головний зміст служби празника Петра й Павла — це значення апостолів для Христової Церкви, їхня рев­ність, посвята й жертва. На стиховні малої вечірні читаємо: "Петре, осново апостолів, каменю Христової віри, християн начало... Павле, проповіднику народів, опікуне християн, світильнику вселенної, голосні уста Христа живого Бога... Петре, верховний ученику; Павле, ідеале апостолів". Стихири великої вечірні величають їх такими похвалами: "Страшні мечі духа, світлі окраси Риму, всієї вселенної кормителі, Нового Завіту Богом писані духовні таблиці... Основники Церкви, справжні колони, основа і труби божественних Христових наук і страждань... Петре, каменю й осново віри, і Павле, посудино вибрана".

На хвалитних стихирах утрені свята Церква закликає всіх вірних до прослави верховних апостолів та до радісної участи в їхньому празнику: "Настав для Христової Церкви визначний праз­ник апостолів, який вимолює спасення нам усім... Радуйтеся, сві­тильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного Сонця. Радуй­теся, Петре й Павле, непорушні основи божественних наук, друзі Христові, прецінні посуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваш празник".

Наступного дня після празника святих апостолів Петра й Пав­ла, ЗО червня, Східна Церква празнує пам'ять усіх Христових апостолів. У науці на цей день святий Йоан Золотоустий ось так сла­вить святих апостолів: "Ви — непохитні колони правдивої віри, слава Церкви, скіпетри царства... Тут Петро навчає Рим, там Павло проповідує світові. Андрій навчає мудреців Геллади. Симон приводить варварів до Бога. Тома хрещенням вибілює етіопців. Юдея почитає престол Якова. Олександрія припадає до трону Марка. Лука й Матей пишуть Євангелія. Йоан тайновідець, як за життя так і по смерті має у своїй опіці Ефес. Вартоломей учить лікаонійців стриманости. Филип чудом рятує Єрапіль. Всі безнастанно чинять усім і всюди добродійства. Сам їхній прах і в гробницях безсмертний. Тепер вони слуги, а потім засядуть як судді світу" (Твори, Т. 8, с. 619).

Ю. Катрій "Пізнай свій обряд"

Джерело:   Прес-служба Івано-Франківської архієпархії УГКЦ

11.07.2018р. Б. / «Примітивна маніпуляція», - в УГКЦ прокоментували заяви РПЦ щодо лобіювання греко-католиками автокефалії УПЦ

В УГКЦ назвали заяви митрополита Іларіона про те, що УГКЦ нібито лобіює об’єднання православних українців для того, аби усіх навернути до унії, маніпуляцією фактами та почуттями.

Про це в коментарі РІСУ розповів о. Ігор Шабан, голова комісії УГКЦ з міжрелігійних та міжконфесійних відносин.

«УГКЦ  у жодний спосіб не бере участі у процесі з надання Томосу: ні прямо, ні опосередковано. Нам закидають, що певні українські політики, які декларують себе греко-католиками, пропагують ці події. Хотілося б наголосити, що Церква їх на це не благословляла. Вони діють виключно на свій власний розсуд або на розсуд своєї політичної партії. Тому думаю, що слова митрополита РПЦ, висловлені з цього приводу, слід розглядати як примітивну маніпуляцію фактами та почуттями християн, і ми рішуче відкидаємо всякі звинувачення Москви у тому, що ці рухи почалися з нашої ініціативи», — заявив він.

Представник УГКЦ підкреслив, що об’єднання Православних Церков щодо отримання Томосу є виключно внутрішньою справою православних українців.

«УГКЦ до процесу отримання Томосу чи то до процесу об’єднання Православних Церков не має жодного відношення. Це є внутрішня справа наших православних братів. Ми, як Церква, такого типу змагання, спрямовані на єдність християн, оцінюємо як позитивні, оскільки ця позиція відповідає заповіту Ісуса Христа «щоби всі були одно». Ми також готові до діалогу з усіма Православними Церквами відповідно до Екуменічної концепції УГКЦ», - зазначив о. Ігор.

Голова комісії УГКЦ з міжрелігійних та міжконфесійних відносин також надіється, що отримання Томосу про автокефалію УПЦ та створення Єдиної Помісної Православної Церкви жодним чином не вплине на діяльність УГКЦ.

«На нашу думку, це допоможе так званим неканонічним православним Церквам вийти з церковної ізоляції та усуне болісний стан поділів та фрагментації. Для УГКЦ, для її діяльності та її внутрішнього життя від цього нічого не зміниться. Єдине, що ми хотіли б, щоби після цього продовжувалось забезпечення державою необхідних умов для вільного розвитку усіх Церков, щоб влада не надавала преференцій жодній із конфесій. Проте, думаю, що цього не станеться, бо Україна є демократичною державою, де усі Церкви є рівні у правах і свободах», - наголосив о. Ігор Шабан.

Джерела:    risu.org.ua

Воїни Христа Царя

11.07.2018р. Б. / Ще одну церкву закрила окупаційна влада на Донеччині

Озброєні представники окупаційної адміністрації міста Макіївки Донецької області конфіскували молитовний будинок Церкви євангельських християн-баптистів «Нове життя».

За словами пастора церкви Олександра Мосейчука інцидент мав місце 6 липня 2018 року, повідомляє Інститут релігійної свободи.

“Близько полудня приїхали сім представників влади, серед них були люди озброєні, і сказали, що наша будівля нам більше не належить. Не дивлячись на всі вмовляння і переговори, будівлю було опечатано”, – зауважив пастор.

Він також повідомив, що за чотири роки війни понад 700 людей отримали духовну і матеріальну допомогу від макіївської Церкви «Нове життя». “Крім духовної їжі голодні отримували хліб, роздягнені одяг, а роззуті – взуття”, – наголосив Олександр Мосейчук.

Як повідомляв ІРС, це вже не перший випадок закриття храмів і молитовних будинків на Донеччині окупаційною владою, яка підтримується Росією. Нова хвиля релігійних переслідувань віруючих різних конфесій на окупованих територіях почалася з початком 2018 року.

Спочатку самопроголошена влада в Донецьку і Луганську прийняла так звані “закони”, якими зобов’язала перереєструватися усі церкви і релігійні організації, окрім УПЦ (Московського патріархату). Після цього під загрозою заборони опинилася діяльність багатьох конфесій, які не підпадали під умовне визначення “традиційних”, а деякі з них зазнали фізичних нападів та зазіхань на церковне майно.

Зокрема, 27 березня проросійські бойовики розграбували будинок молитви євангельських християн-баптистів в місті Стаханові Луганської області.

10 червня представники так званого "Фонду державного майна ДНР" без будь-яких пояснень закрили храм Святого Духа Української Православної Церкви Київського Патріархату в Донецьку.

Пізніше, 26 червня, представники “МГБ ДНР” закрили мечеть в Донецьку, мотивуючи це нібито пособництвом терористам і проукраїнською пропагандою з боку місцевих мусульман.

Нагадаємо, що в щорічному звіті USCIRF заявила, що Росія відповідальна за релігійні злочини на Донбасі і в Криму у зв’язку з фактичним контролем цих окупованих територій.

Джерело:  Воїни Христа Царя