30.06.2014р. Б. / У Дніпропетровську демонтували Лєніна

У Дніпропетровську демонтували чергового боввана комуністичному вождю Лєніну.

 

Ініціатором виступив Штаб національного захисту Дніпропетровської області, повідомив начальник ШНЗ Юрій Береза, передає Інтерфакс-Україна. 

«На цьому місці має бути пам'ятник українським військовим, а не «образ», який асоціюється з державою, від якої стільки агресії», – наголосив Береза. 

Боввана за допомогою крана завантажили у вантажівку, після чого вивезли з площі. Спостерігало за демонтажем близько 40 людей. 

Всі роботи проводили самі члени Штабу. 

На місці ідола Лєніну буде встановлено пам'ятник загиблим в АТО бійцям. 

Як відомо, 22 лютого міська рада Дніпропетровська проголосувала за перейменування центральної площі Лєніна на площу Героїв Майдану. 

Тоді ж мітингувальники повалили ідол Владіміру Лєніну на цій площі. 

За матеріалами: Історична правда
Фото: most-dnepr.info 

Джерело:   КРЕДО 

29.06.2014р. Б. / Біженці нашого часу

«Між подорожами для задоволення і вимушеними подорожами, де люди змушені їздити у пошуках краю, в якому вони змогли б прогодувати себе та свої сім’ї є велика різниця».

Так писав Зигмунт Бауман у своїй книзі під красномовною назвою «Суспільство в облозі».

Гірка правда відображується в численних заходах щодо Всесвітнього дня біженців, які організовуються Організацією Об'єднаних Націй 20 червня кожного року з метою пригадування Конвенції (від 1951 року), в якій містяться основні принципи щодо захисту біженців та прав людей, вимушених перебувати у постійній небезпеці, шукаючи собі кращого пристановища та часто рятуючись від військових дій у своїй країні.

Правила ці мають безперечно важливе значення і високий ідеал, та на жаль у значній мірі є обмеженими для великих мас переселенців. 

Біженці – це є борці за життя у наш час. Народи, які колись відкривали свої двері для інших, в даний час їх закривають. І це явище здається не можливо зупинити. Для прикладу: в Італії, тільки за перші три місяці 2014 року, було зареєстровано 10 тисяч прибулих людей, у 2013 році така чисельність складала лише дев'ятсот осіб. Враховуючи таку проблему, як з економічної точки зору, так і культурної, можемо сказати, що набуті багатства у сучасному світі не є правомірно розподілені. 

Адже, є маси людей, котрі не мають доступу до користування цими багатствами, перебувають за межею бідності, а також обмежені у споживанні матеріальних благ в силу обставини постійної еміграції. Проте, існує також і багато людей, котрі займають важливе місце у суспільстві завдяки своїм творчим здібностям. Вони користуються відмінною репутацією і обіймають високі посади, інколи такі, що цілком можуть мати вплив на політику не лише певного регіону, але і низки країн. Вони є членами суспільства, а отже, перебувають у різноманітних суспільних відносинах. Завдяки своїй пристойній роботі, вони можуть цілком сміло стверджувати, що вони та їхні сім’ї є цілковито забезпеченими. Але чомусь дуже часто для них відношення до мігрантів обмежене лише певними реформами чи законами, а не втілюються практичними кроками милосердя. Їхня діяльність щодо цієї категорії людей обмежується лише політикою, яка не завжди реалізується успішно, а здебільшого звернена до промовистих обіцянок. Така ситуація лише нагнітає певну недовіру, а навіть і ворожість. 

Якщо немає ніяких сумнівів, що питання про прийняття біженців мають бути вирішені в повній гармонії між усіма країнами, які становлять об’єднану сім’ю, то цілком неприйнятним є те, що ми кожного року повертаємося до цього питання, зокрема у Європі. Виходить, що проблема існує і не вирішується, навіть більше того, ми чуємо, як з року в рік частішають випадки торгівлі людьми. Таким чином закони, що ухвалюють для захисту біженців, лише сприяють роботі торговців людьми; таку ситуацію потрібно розглядати як надзвичайний стан. Загострення проблеми, її постійна актуальність, також демонструє певну нездатність у структуруванні надійної системи опіки та захисту емігрантів. Можливо, що настав саме час для серйозних змін у цій площині.

Папа Римський Франциск кілька днів тому закликав людей йти цим шляхом: «Мільйони сімей біженців з багатьох країн і різних віросповідань – підкреслив Понтифік – живуть у своїх життєвих історіях, переповнені драмами і глибокими ранами, які навряд чи можуть бути легко вилікувані. Тож будьмо їхніми ближніми, розділяймо їхні страхи і проблеми, долаймо разом із ними їхню невпевненість у майбутньому і тим самим ми полегшимо їхні страждання, «знаючи», що Ісус також був біженцем і був змушений тікати в Єгипет, щоб врятувати своє життя зі святим Йосифом і Дівою Марією».

Як і дві тисячі років тому, так і тепер продовжують існувати біженці, чисельність яких все більшає і більшає. Тож можемо зізнатись щиро, що щось йде не так у цьому світі, потрібно як найшвидше реагувати на цю проблему, шукати ефективні вирішення цієї трагедії, яка заторкує тисячі людей кожного дня. Ситуація в Україні є наглядним прикладом, коли наслідком збройних протистоянь, наслідком гріха зростає кількість тих, які у боротьбі за життя долають кілометри, залишають свої домівки. Наражаються на небезпеку посягання на гідність людської особи, на права і свободи громадян. Важливо не забувати про те, що саме ці біженці розділюють участь Ісуса Христа, змушеного тікати у Єгипет.

Джерела:  Інформаційна служба Комісії УГКЦ Справедливість і Мир

 

Воїни Христа Царя

28.06.2014р. Б. / Блаженніший Мирослав Іван Любачівський і Радіо Ватикан (до 100-річчя з дня народження)

24 червня 2014 року минуло 100 років від дня народження Блаженнішого Верховного Архиєпископа, кардинала Мирослава Івана Любачівського, Глави УГКЦ від 1984 до 2000 року.

Урочисте відзначення ювілею розпочались 24 червня у Львові Архиєрейською Божественною Літургією та панахидою в соборі святого Юра, яку очолив Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор Возьняк, ЧНІ, і продовжились в Українському Католицькому Університеті урочистою академією «Пастир у добу великих сподівань», присвяченою постаті Блаженнішого Мирослава Івана.

28 червня урочисті відзначення та святкова академія будуть проведені також і у Римі, в Інституті святого Климента Папи. 29 червня Архиєрейську Божественну Літургію в соборі святої очолить Владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії.

Світлу постать в історії Української Греко-Католицької Церкви з молитвами та вдячністю згадує також і український відділ Радіо Ватикану, адже Блаженніший кардинал Любачівський довгими десятками років був діяльним співробітником української секції. Ще перед тим, як стати Верховним Архиєпископом і кардиналом, від час студій у Римі він часто відправляв богослуження та проповідував у каплиці Радіо Ватикану. Довгими роками його голос відкривав щоденні українські передачі й позивних, які, без сумніву, залишились у пам’яті теперішнього старшого покоління слухачів Ватиканського Радіо.

Коли 1980 року, за пропозицією українських Владик, Папа Іван Павло ІІ призначив Мирослава Івана Любачівського, що був тоді Філядельфійським архиєпископом-митрополитом для українців-католиків у США, коад’ютором Блаженнішого Верховного Архиєпископа, кардинала Йосифа Сліпого, і він переселився на проживання до Риму, то знову охоче й з радістю наново розпочав співробітництво з українським відділом Ватиканського Радіо, яке тривало й тоді, коли 1984 року, з відходом до вічності Блаженнішого Йосифа Сліпого, він став Главою української греко-католицької Церкви.

У липні 1988 року, вже як кардинал, Блаженніший Мирослав Іван Любачівський очолював у Римі урочисті святкування з нагоди 1000-річчя хрищення Русі-України. І саме з цих святкувань, а точніше з Молебня до Пресвятої Богородиці, який 9 липня 1988 року, в присутності Папи Івана Павла ІІ та ієрархії УГКЦ відправлявся в соборі святої Софії, цей звукозапис, який пригадує нам голос Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського:

14 грудня 2000 року кардинал Любачівський відійшов у Львові по вічну нагороду до Господа. Під час похорону архиєпископ Мирослав Марусин, тодішній Секретар Конгрегації для Східних Церков, який разом з кардиналом Сільвестріні представляв Апостольську Столицю, сказав слова, якими ми закінчуємо наш короткий спогад про святої пам’яті Блаженнішого кардинала Мирослава Івана Любачівського: «Як той орел, піднісся він високо-високо у своїх молитвах і в своїх терпіннях, а відтак, поблагословивши все своє стадо, свою Церкву, всю Україну, відлетів ген далеко... До свого любого українського народу він казав: «Для тебе я жив, за тебе молився і за тебе страждав у моїх терпіннях і недугах. І знаю добре, що ти мене також любив». Тепер маємо його в небі, як мужнього заступника. І кажемо зі святим Августином до Господа Бога: «Ми дякуємо Тобі, Господи Боже, що Ти нам його дав!».

Фото з архіву українського відділу Радіо Ватикану: Блаженніший Мирослав Іван Любачівський з українською редакцією Ватиканського Радіо біля собору святої Софії у Римі 9 липня 1988 року.

Джерела:  Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

27.06.2014р. Б. / "Це - диявол, який воює в людському тілі, вбиваючи ближніх, такими себе появляють сепаратисти й загарбники", - Митрополит Ігор

26 червня під час Всеукраїнської прощі до с. Страдч Яворівського району, що на Львівщині, Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, виголосив проповідь у якій, зокрема, засудив дії сепаратистів й загарбників на сході України. Він сказав: «Звичайно, що усякі війни і розбої, грабежі і катування, садизм та наруги, збройні напади та захоплення невинних, розстріли тощо, усе походить від злого духа. Це – великі й страшні гріхи, гидка провина, це - диявол, який воює в людському тілі, вбиваючи ближніх, такими себе появляють сепаратисти й загарбники, усі подібні до них.»

Архиєрей додав: «Сам Ісус Христос, вказуючи на зрадника, повідомляв апостолів: «… Та один же з вас - диявол!» (Ів 6,70). Учень Юда мав лише намір зрадити Ісуса, а Син Божий назвав його дияволом. Хто вороже наставлений проти ближнього, така особа названа Спасителем – диявол».

Підсумовуючи, Митрополит Ігор зазначив: «Гинуть невинні люди, мирні працівники через те, що у певних людей чи однієї особи гніздиться бажання підкорити собі чужі землі та закути у кайдани народ».

Джерела:  прес-служба Львівської архиєпархії

 

Воїни Христа Царя

27.06.2014р. Б. / Російське православ’я "глибоко озабочене"…

В Російській Православній Церкві знову звинуватили УГКЦ. А саме голова зовнішніх церковних зв'язків РПЦ митрополит Іларіон в спілкуванні з Апостольським нунцієм в РФ вкотре виявив свою "глубокую озабоченность", цитуємо: "у зв'язку з позицією Української греко-католицької церкви, яка з самого початку була активно залучена в громадянський конфлікт в країні і встала на позиції прямої підтримки однієї зі сторін політичного протистояння".

Митрополит РПЦ, голова ВЗЦЗ, зазначив: "Агресивні дії уніатів в значній мірі послужили ескалації української кризи, розпалюванню ворожнечі та ненависті між різними частинами українського народу. Знову загострилася проблема унії і поставила під загрозу перспективу православно-католицького діалогу", - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на оф.сайт РПЦ.

До слова кажучи, поки в РПЦ вважають Греко-Католиків - ворогами, самі уніати вкотре зазначають, що "росіяни нам не вороги, а брати".

Джерело:   КІРІОС

26.06.2014р. Б. / «Церква закликає захищати свою землю!», - Патріарх Філарет

Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату, Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет дав ексклюзивне інтерв’ю «Хрещатику», в якому розповів про об’єднання українських православних, захист рідної землі, підтримку ініціатив нової влади та побажання навести лад на вулиці Хрещатик. Україна переживає зараз складний час, слово Пастиря набуває особливої ваги...

У цей трагічний для України час якою, на вашу думку, є роль церкви?

Ф.: Церква повинна свідчити істину, говорити правду. Без правди немає духовного життя. Крім того, церква повинна показувати правильний шлях в житті, а це — служіння людям. Як на Майдані говорили: «Хочеш мати гроші — йди в бізнес, хочеш мати владу — служи людям!». Так ось ці принципи Церква проповідує. Зараз складний час, людей треба підтримувати, щоб вони не падали духом, а вірили в нашу перемогу. Росія здійснила щодо нас агресію, відібрала у нас Крим. А колись же підписувала договір про гарантію недоторканності наших територій. Підписала — і сама ж порушила. Церква повинна свідчити правду і називати агресора — агресором, а народ підтримувати у боротьбі і закликати до захисту своєї території. Зараз церква закликає захищати наш Донбас — це наша земля! Там зараз чужинці зі зброєю в руках вбивають наших людей. Церква закликає захищати нашу землю. І ми її захистимо!

УПЦ КП завжди займала дуже активну громадську позицію. Як плануєте співпрацювати з новою владою? До попередньої ви ж були в опозиції?

Ф.: Ми не стоїмо в опозиції до влади, бо, як говорить апостол Павло, «всяка влада від Бога». Влада повинна захищати добро і карати зло. Але коли влада не захищає добро і не карає зло, а навпаки, сама робить зло, то церква повинна сказати про це. І наша церква сказала, що не підтримує владу, яка вбиває своїх людей, невинних. Що ж стосується нової влади, то ми підтримуємо ту програму, яку накреслив Петро Порошенко при прийнятті присяги. Але ми хочемо, щоб ця програма виконувалася. Якщо цього не буде, то трапиться те, що й з попередниками.

Майдан досяг своєї цілі — владу змінено. Чи доцільно людям залишатися на Майдані?

Ф.: Майдан зібрався не випадково. Зібрався тому, що колишній президент Янукович обманув народ. І народ виступив проти неправди. Відбулося насильство, загинуло багато людей. Україна пробудилася, виступила проти корупції, яка заважає Україні стати демократичною державою. Сьогодні ми маємо нову владу. Народ обрав нового президента, і це обрання було якимось особливим, тому що він переміг у першому турі. Це значить, що довіра до президента є. Але в той же час народ не бачить поки що змін. Корупція продовжується. Для того, щоб Майдан розійшовся, необхідно зробити рішучі кроки з припинення корупції. А от барикади треба прибрати, щоб Хрещатик набув привабливого вигляду. Не можна, щоб центр нашої столиці був таким «захламованим». Тому, з одного боку, треба прибирати ці намети, а з другого — показувати ділами, що відбуваються зміни на краще. Бо ж інакше люди знову повернуться...

У вітальному слові, адресованому Петру Порошенку з нагоди обрання його Президентом України, ви висловили сподівання, що він допоможе об’єднати православ’я в Україні. Яким чином це можна зробити?

Ф.: На мою думку, у президента зараз є ряд дуже важливих питань. Це звільнити Донбас від загарбників і приєднати Крим до України. Крім того, подолати корупцію, ввійти повноправним членом до Європейського Союзу, але серед цих, суто державних завдань, важливим також є об’єднання церкви в одну Помісну Православну церкву. «Помісна» — це значить незалежна від іншої церкви. У цьому випадку незалежна від Московського патріархату. Нам не потрібне будь-яке об’єднання, нам потрібна правдива Українська церква, яка б могла вільно захищати інтереси свого народу. Так ось, цій меті влада може тільки сприяти, але не може це зробити, бо таке об’єднання — це справа церкви. Тому президент може або сприяти, або не сприяти, ми б хотіли, щоб Порошенко сприяв. Я уже казав, що якби у нас з початку незалежності була б своя, одна церква, то цих подій на Донбасі чи в Криму не було б. Церква б цього не допустила.

16 червня Київська патріархія розповсюдила заяву про те, що Москва підготувала схему усунення митрополита Володимира та розкол в УПЦ МП. Які наслідки це може мати для України?

Ф.: Москва хоче укріпити свої позиції в Україні і примусити УПЦ МП служити інтересам не українського народу та держави, а Росії, тобто бути 5-ю колонією в Україні. Патріарх Кирил бажає, аби УПЦ МП була позбавлена статусу самостійної церкви, і щоб тут був не такий Предстоятель, як Володимир, який вболіває за Україну, а Предстоятель, який би служив інтересам Москви. Через це йде боротьба. І через це Патріарх Кирил неодноразово приїжджав до Києва і тут проповідував «Русский мир». І тепер я читав його нове звернення, у якому він закликає захищати «Святую Русь». А що це таке? Нема такого! Є Російська Федерація та Україна, а решта все омана, спрямована на те, щоб людей збити з прямої дороги, щоб поневолити Україну і створити нову Російську імперію.

Владико, як ви ставитеся до частих приїздів патріарха Кирила до України?

Ф.: Мене часто питають, чи підтримую я приїзд патріарха Кирила до України. Підтримую! Кожен його приїзд сприяє відходу віруючих від Московського патріархату і приєднанню їх до Київського патріархату. І ми зараз спостерігаємо, що у нас стає все більше і більше віруючих, у тому числі за рахунок Московського патріархату.

Цієї неділі по всій Україні, у храмах усіх конфесій, поминали загиблих українських військових. Окрім молитов, як православна церква допомагає армії та мешканцям Донбасу?

Ф.: Наша церква з самого початку закликала віруючих і духовенство збирати кошти на українську армію, на її укріплення. Зокрема патріархія пожертвувала на потреби армії близько двох мільйонів гривень. Крім того, ми купуємо військовим бронежилети, обмундирування, техніку, продукти. Наші єпископи і духовенство знаходяться у військових частинах і моляться разом з офіцерами і солдатами, підіймають їхній бойовий дух і свідчать, що українська церква — з українською армією.

Чи на часі впровадження капеланства в українському війську?

Ф.: Поки Верховна Рада не прийняла відповідного закону. Проте фактично церква працює з нашими Збройними Силами і допомагає їм. І я хочу наголосити, що ми це робимо вже багато років.

А чи допомагає церква біженцям зі Сходу?

Ф.: Наша церква вивозить зі Слов’янська людей, які тікають. Підтримуємо біженців, де б вони не опинилися, за рахунок гуманітарної допомоги з-за кордону. Співпрацюємо зі знаною у світі організацією «Карітас», вони обіцяють допомогу медикаментами, одягом, продуктами. Це все буде йти через церкву. Саме зараз вирішуємо, кому в першу чергу потрібна допомога і як її донести до людей.

Якщо торкнутися до теми про покликання до священства. У Європі у традиційних християнських країнах — це проблема. Яка ситуація в православній церкві КП?

Ф.: Наскільки мені відомо, в Україні не бракує молоді, яка хоче служити в священицькому сані. У нас існує три православні Богословські академії, дві духовні семінарії, один Богословський факультет при Чернівецькому університеті. Церква забезпечує потребу в духовенстві на Заході і в Центрі. У нас не вистачає священиків на Сході. Там атеїзм міцно увійшов в душі людей, тому церкви відвідує менше людей, ніж у Центрі чи на Заході. Звідсіля і така ситуація, що охочих служити на Сході священиків менше.

Сьогодні багатьох людей переповнюють дуже сильні емоції: страх, ненависть, злість, непевність у завтрашньому дні. Ваша святосте, як християнину пережити цей час? Де шукати підтримку?

Ф.: По-перше, я б хотів ЗМІ порадити, аби вони подавали зважену інформацію і не подавали тільки негатив. У подіях на Донбасі можна побачити багато доброго, і це треба висвітлювати. Добре — це те, що у нас є молоді люди, які готові віддати свої життя за свою Батьківщину. Це така любов, про яку говорив наш Бог, Ісус Христос, що нема більшої любові, ніж хто життя віддає за своїх друзів. На це треба звертати увагу, а не акцентувати на негативі. Треба бачити героїзм воїнів, жертовність населення, служіння церкви.

Важко знайти позитив, коли ллється кров українців...

Ф.: Бог керує світом, і без волі Божої нічого не відбувається. Якщо з Україною сталося те, що сталося, то значить Бог допустив це з метою привести до кращого. Подивіться, сьогодні ми маємо об’єднання українського народу — Сходу і Заходу, Півдня і Півночі. Того, чого бракувало Україні. За даними соціологічних опитувань, патріотизм в Україні піднявся з 40 % до 60 %. Навколо захисту України об’єднується весь український народ. В стражданнях людина виявляє свої кращі якості, тому церква повинна про це говорити. Друга світова війна була великим злом, із величезною кількістю жертв, але водночас це час, коли люди навернулися до Бога, стали відкривати храми, монастирі, духовні навчальні заклади. Навіть офіцери Радянської армії ставали священиками. Зло привело до добра. Бог усе зло обертає на добро. Так і зараз, сьогоднішні страждання приведуть до кращого майбутнього в Україні. Люди це повинні знати і вірити!

---

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами оф.сайту УПЦ КП.

Джерело:   КІРІОС

25.06.2014р. Б. / Борис Ґудзяк: З Європою ми поділимося таїнством своєї гідності (+video)

Політика Володимира Путіна сформована антиепосом КДБ — найбільшим лихом ХХ століття. Відтак впроваджені загарбниками процеси таки доведуть до кінця «червону історію» України.

 

Таку думку висловив президент Українського Католицького Університету єпископ УГКЦ Борис Ґудзяк під час політичного ток-шоу «Прямим текстом. Бліц» з Остапом Дроздовим.

Учасник програми радить усім українцям стояти вище над злом, яке посіяла Російська Федерація. «Нам потрібно бути заангажованими до усіх процесів, які зараз відбуваються у нашій країні. Тому саме у цей час всі священнослужителі стараються працювати над внутрішнім інструментом. Щоб ми всі не стали невільниками», — каже владика. 

Ба більше. Президент УКУ розповідає, що щодня молиться за Володимира Путіна, щоби він таки навернувся, бо ж від того залежить не одне українське життя. «Я росіянам бажаю лише добра», — зазначає владика Борис. 

До слова, 12 грудня 2013 саме УКУ проголосив, що для його студентів і викладачів більше не існує ані Януковича, як президента, ані уряду. Університет завжди висловлював чітку позицію спротиву діючим владним режимам. Відтак, неодноразово через це мав вдосталь проблем. 

Владика розповідає, що залишається натхненним Майданом: «Це є місце, де ми відкрилися, зняли непотрібні маски і глянули в вічі один одному». 

На останок Борис Ґудзяк подякував усім священикам за молитву у такий нелегкий час: «Я горджуся Україною і українцями. Тепер ми до Європи йдемо не як жебраки з протягнутою рукою — ми просто потребуємо солідарності. Більше того, ми маємо чим поділитися, бо ми показали таїнство своєї гідності».

Джерело:   КРЕДО

25.06.2014р. Б. / «Часто люди не приходять до Церкви, бо не бачать там полум’я», - о. Войцех Жмудзінський, ТІ

«Часто люди не приходять до Церкви, бо не бачать там полум’я, не бачать спільноти, яка горить любов’ю, яка світиться», – підкреслив о. Войцех Жмудзінський, ТІ, на тренінгах для священиків та молоді.

19-21 червня єзуїт о. Войцех Жмудзінський, директор Центру виховання та навчання лідерів «Аррупе» (Варшава), провів серію тренінгів у Тернополі, Івано-Франківську та Стрию. Серед ключових питань, які були розкриті на тренінгах, - мова у душпастирстві, впровадження змін, динаміка розвитку спільноти та євангелізація в сучасних умовах. 

У роботі з членами спільноти та з особами з-поза неї (воцерковленими та невоцерковленими) він виділив такі головні складові:

1.       Зміна мови. Дієвий спосіб наближення особи до Бога – це висловлюватися про віру прикладами, але не запозиченими із книг, а із власного життя чи життя знайомих. Часто люди намагаються висловити те, у що вірять, богословськими формулюваннями, але ці «церковні формули» не будуть зрозумілими ані для членів спільноти, ані для далеких від Церкви осіб.  

2.       Витягнута рука. «Царство Боже є на відстані витягнутої руки, – зазначив тренер. – Нам потрібно мати відвагу витягнути руку іншій особі, щоб та відчула Божу любов. Це та мова, яка торкається усіх, особливо молодих».

3.       Постановка складних запитань. У розмові з невіруючою особою чи людиною, яка бунтує проти Церкви, найчастіше намагаємося щось довести, шукаємо контраргументи. Однак для них, як і для воцерковлених, дієвим способом, що наближає до Бога, є постановка складних запитань.

У Тернополі о. Войцех запитав молоду особу, чи вона буде щасливою в небі, якщо людина, яку вона дуже любить, перебуватиме в пеклі. Дівчина завагалась, однак відповіла «ні». «Знаємо, що в небі не можна бути нещасливим. Однак це питання було до серця, а не до розуму. Ставлячи запитання, ми не зобов’язані знати відповідь. Достатньо, що воно зворушує серце. Ісус теж відповідав запитаннями на запитання», – підкреслив тренер.  Він наголосив, що слова не завжди достатні для наших духовних потреб. Тому на важкі питання потрібно відповідати життям.

4.       Цінності. Християни навіть у трагічних ситуаціях повинні бачити сенс, позитив.

5.       Долання стереотипів. Одним із прикладів, які наводив тренер, є стереотип про навернення та зміни у нашому житті. «Змінювати потрібно не лише те, що погане. Добре теж потрібно змінювати, бо є щось краще», – зазначив о. Войцех.

Зміни, на його думку, не можуть бути косметичними, а лише радикальними. Стосуються вони передусім мислення, а не дій: вчинок можна більше не повторювати, якщо хтось скаже, що він недобрий, але важче погодитись із неправильністю своїх поглядів. «Дорогою до святості кожного грішника є зміна наших думок і вправляння, щоб наші дії відповідали нашим думкам, прагненням», – підкреслив гість.

«Ми – священики, лідери, відповідальні не лише за себе. Від нас вимагається не лише змінювати власне життя, але й допомагати нашій спільноті у розвитку до християнської досконалості. Тоді спільнота буде притягувати інших ззовні тим, чим вона є. Достатньо, щоб вона була помітною», – наголосив о. Войцех Жмудзінський.

Організатори тренінгів: Комісія у справах молоді УГКЦ та Комісія у справах молоді Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, Комісія у справах молоді Івано-Франківської архиєпархії, Комісія у справах молоді Стрийської єпархії.

Марія Кохановська, Комісія у справах молоді УГКЦ

Джерела:  Департамент інформації УГКЦ

 

Воїни Христа Царя

24.06.2014р. Б. / СМЕРТЕЛЬНИЙ ШПАГАТ МОСКОВСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я В УКРАЇНІ

Часи великих суспільних потрясінь – природних катастроф, суспільних вибухів чи воєн – це, попри їхню трагічність, благодатні часи. Це часи, коли спадають маски, часи, коли християни мають унікальну можливість зростати в християнській зрілості й досконалості.

Українсько-московитська війна – момент суспільної, національної, культурної та релігійної істини для усього українського суспільства. Це – момент переоцінки суспільних орієнтирів, але й водночас час переоцінки власної совісті й життєвих пріоритетів. Це – момент істини. Адже від істинності оцінки ситуації залежить уже не тільки нормальний розвиток нашого суспільства, його свобода, але й саме його виживання в умовах агресії сусідньої держави. Христові слова «спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8, 32) стають для нас простою необхідністю.

Майдан показав, що релігія, а християнство в особливіший спосіб, є одним з конститутивних елементів українського суспільства, яке є багатоконфесійним і доволі толерантним стосовно віросповідних переконань груп, які його творять. В епічній майданівській битві Добра і Зла величезна більшість християнських конфесій Україні, юдеї і мусульмани зріло і рішуче стали на сторону Добра.

Звісно, Майдан показав також і зрілість чи не зрілість кожної з великих українських конфесій, кожного священнослужителя зокрема, не залежно від того, чи він був на Майдані, чи виконував свої душпастирські обов’язки, не залишаючи власної парафії чи монастиря.

Тепер єрархії кожної української конфесії вартувало б зробити певні висновки з поведінки власних клириків та мирян, проаналізувати на майбутнє усі аспекти того, що вже відбулося: від екзальтованих звинувачень окремих священиків з трибуни Майдану народу, який з горя та відчаю вимагав негайної розплати, у сатанізмі, до екзальтованої підтримки народних мас у їхньому пориві до свободи. Чи екзальтований запал агітаторів у рясах, які навіть у Сповіді старалися схилити парафіян на сторону того чи іншого кандидата, напередодні президентських виборів.

Хоча відповідна оцінка та висновки єрархії і матимуть свій вплив на український загал, принаймні, посередній, вони усе ж таки не будуть індикативними у тій мірі, у якій індикативною є поведінка українських конфесій у часі озброєного протистояння українського суспільства здичавілій орді зі Сходу.

Серед усіх великих українських конфесій є однозначна підтримка боротьби української держави перед агресією Москви. Проте позиція однієї з найбільших конфесій України УПЦ МП скоріше нагадує спробу сісти на смертельний шпагат між лояльністю українській державі та лояльністю Московській патріархії. Шпагат, що роздирає цю церкву з середини та спричиняє в її середині боротьбу, яка раз у раз останнім часом виплескується у ЗМІ та соціальні мережі.

Нам, католикам, трагізм цієї ситуації годі зрозуміти, оскільки наші погляди на Церкву суттєво різняться від поглядів наших братів-православних. Адже для нас не має різниці між УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ. Для нас усі вони однакові з погляду благодатності: для нас однаково важними є Таїства, уділені в кожній з цих Православних церков. Проте для православних це не так. Згадаймо хоча б істерію, яка почалася серед інтелектуалів та священноначалія УПЦ МП після заяви Блаженнішого Святослава, що УГКЦ визнає дійсним Таїнство хрещення уділене в УПЦ КП. Це зовсім не дивина, адже православне розуміння Церкви та Її Таїнств суттєво відрізняється від нашого. Хоча б для прикладу – в православ’ї священнослужителя можна деградувати до мирянина. При цій деградації він втрачає повністю усе, пов’язане з Таїнством священства. У нас це річ неможлива. Священика можна перевести в стан мирянина, але він не втрачає здатності творити Таїнства, щобільше, такий деградований священик має обов’язок уділити розгрішення особі, яка перебуває в ближчій смертельній небезпеці, якщо поряд нема регулярного священика. Православний священик-розстрига цього ні не має обов’язку зробити, ні навіть не має такої можливості. У цьому контексті, незрозуміла для католицького бачення, боротьба за канонічність між православними конфесіями України, насправді набирає зовсім іншого забарвлення, рівно ж, як і страх втрати цієї канонічності у випадку відокремлення від московського центру.

Кероване саме цим страхом, московське православ’я в Україні намагається сісти на шпагат, смертельний для себе: залишитися вірним московському центру і бути вірним українській державі. При чому церковні мужі з керівного осередку Московської патріархії практично не залишили московському православ’ю в Україні місця для компромісів. Проте, перш ніж вдаватися до жалісливих сліз з цього приводу, варто поглянути на кілька моментів з порівняно недавнього життя цієї конфесії.

Минулого року, в лютому місяці, коли режим Віктора Януковича видавався нерушимою монолітною стіною, один за найбільш розрекламованих «українофілів» УПЦ МП митрополит Володимир Сабодан надсилає Архієрейському Синоду РПЦ в Москві Доповідь, де без жодних реальних аргументів в дещо істеричній формі звинувачує УГКЦ в усіх гріхах проти УПЦ МП, оправдовуючи насильство, яке над греко-католиками чинили православні в Центральній Україні. До речі, усе це зроблено в кращих традиціях московської пропаганди, яка жертву виставляє в ролі агресора, а агресора – в ролі жертви.

У тому ж лютому 2013 р. митрополит Володимир Сабодан благословляє Міжфракційне депутатське об'єднання на підтримку канонічної православної церкви Верховної Ради України, очолюване уже одіозним українофобом і зрадником української держави Вадімом Колісніченком.

Звісно, усе це митрополит Володимир міг зробити у повному незнанні, хоча його таке незнання і не виправдовує. Проте це свідчить про існування потужного промосковського лобі в УПЦ МП, яке мало чималий вплив на вирішення питань у цій конфесії. У цьому контексті дикунські нападки професора Київської духовної академії протоієрея Олексія Добоша на особу українського Мойсея, етнарха галичан, Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, витримані у стилі найпаскуднішої совєтської антиукраїнської пропаганди, більше вказують на реальний ментальний стан московського православ’я в Україні, аніж усі проукраїнські заяви певної частини клиру УПЦ МП, які в реальності видають бажане за дійсне.

Це тільки невеличка частиночка симптомів, які вказують на серйозність ураження УПЦ МП духовним вірусом українофобії уже в домайданний період.

І хоча з пристойності це замовчувала та ігнорувала переважна частина суспільства і християнського загалу України, однак ця хвороба стала секретом Полішенеля. І тут є багато чого закинути християнам, які заради галочки у блокноті їхньої екуменічної діяльності замовчували перед братами московськими православними серйозність їхньої хвороби. Забуваючи, що екуменічний діалог, який не провадиться в істині, це облуда. І це замовчування стало однією з причин того трагічного стану, в якому опинилися наші брати –московські православні в Україні.

Саме через загальну відомість українофобних настроїв у рядах клиру УПЦ МП, ані проклинання Майдану протоієреєм Андрєєм Ткачовим (яке керівництво УПЦ МП тихенько залагодило, а який уже в березні 2014 р. телеканалу «День-ТВ» відомого українофоба і московського шовініста Алєксандра Проханова дав сповнене ненависті до України інтерв’ю), ані прихисток терористів, який надавали і надають у храмах цієї конфесії, ані підтримка, яку надають священики УПЦ МП терористам, ані священик-терорист абсолютно не викликали шоку чи навіть здивування в українському суспільстві. Навіть спроба керівництва УПЦ МП скинути з себе вину за священика-терориста, замість вибачитися перед українським загалом, не викликали ніякого здивування. Усе це сприймалося цілком закономірно. Насправді ж таке сприйняття суспільством і християнським загалом України такої поведінки УПЦ МП як закономірної лякає. Лякає, бо вказує на неймовірну толерантність до зла в українському суспільстві, але й в середовищі українських християн. Така суспільна реакція вказує на те, що українське суспільство сприймає УПЦ МП, як структуру, від якої цілком закономірно можна очікувати українофобських ексцесів, аж до появи священника-терориста.

У цьому контексті варто нагадати собі ту істерику, яку здійняли московські православні через шовіністичну проповідь одного греко-католицького священика з 2010 р., видавши її мало не за проповідь на Київському Майдані. Та порівняймо реакцію проводу УГКЦ на цей випадок і реакцію проводу УПЦ МП на підтримку священиками УПЦ МП проросійських терористів, а навіть і на появу священика-терориста у власних рядах. Знову ж таки, усе це сприймається, на превеликий жаль, як щось цілком закономірного.

Воно й не дивина, адже УПЦ МП практично жодним чином не зреагувала на агресивні антиукраїнські заяви свого московського керівництва, продовжуючи з ним зберігати духовну й інституційну спільність. Чого вартують лишень звинувачення митрополита Алфєєва (який одночасно є ведучим програми «Церковь и мир» на найбільшукраїнофобному і брехливому путінському ТВ каналі «Россия24») або сподівання протоієрея Чапліна на те, що українці не противитимуться московській окупації власної держави. Ба більше того, патріарх Кіріл фактично не визнає, що український і московитський народи, два окремих народи. І свято старається навіть Самого Господа Бога, а не тільки всіх довкола себе, переконати в тому що в Україні громадянська війна. Участь патріарха Кіріла в інформаційній війні проти України настільки є болючою для світового християнства, що не пройшла непоміченою за межами нашої держави. Американський католицький богослов Джордж Вайґель, звернувся до патріарха Кіріла з відкритим листом, в якому гостро і недвозначно вказав на руйнівну для християнства в цілому поведінку Московського патріарха.

Отож, нічого дивного, що й клир РПЦ в цілому старається не відставати від своїх очільників. Безліч простого клиру РПЦ такою лютою ненавистю ненавидить Україну і українців, що виникає щиросердечне здивоване запитання: а чи християни вони взагалі? У цьому аспекті мирян навіть не варто згадувати.

Так для прикладу ігумен Кіріл Сахаров РПЦ, настоятель московської церкви Миколая Чудотворця на Брєсневці не тільки пише усілякі вигадки про вигадані злочини українських військових в часі АТО (тисячі трупів мирних жителів, бомбардування українського Сходу українською авіацією, масову різанину українськими військовими населення міста Щастя і т.п.) і пророкує створення на морях крові міфічної Навароссії, але й називає українство людиноненависницькою ідеологією.

Ієрей Сєрґій Камишов, священик Ярославської єпархії РПЦ, невідомо з якого галюциногену пише про українсько-американську агресію проти Московщини, про те що Майдан організований єзуїтами, з метою знищення православ’я, звинувачує Захід у розпалюванні війни в Україні.

АлєксандрШумский, клирик церкви св. Миколая Чудотворця в Хамовніках РПЦ, в центрі Москви, ні більше, ні менше, а саме таки так називає українських патріотів «людьми-бісами».

Щобільше, улюбленець ліберальної публіки Алєксей Осіпов, професор Московської духовної академії 12 травня 2014р. назвав українську владу сатаністами.

Офіційних спростувань, доган, протестів не прозвучало на ці й подібні речі ні  з боку РПЦ, ні з боку УПЦ МП. Отож, УПЦ МП зберігає повну духовну єдність зі скаженими українофобами як з РПЦ, так і з власних рядів. На цій же ж лінії є і недавнє інтерв’ю мітоблюстителя київського престолу УПЦ МП митрополита Онуфрія, яке він дав агентству «Интерфакс-Религия» через махрового українофоба Васілія Анісімова, у якому митрополит ретранслює основні посили «русскава міра» про дихотомність української ситуації у лінії координат «Святая Руссь – безбожная Европа». На курс УПЦ МП на тісніше зближення з Москвою вказують і наслідки недавнього засідання Синоду УПЦ МП.

З іншого боку, УПЦ МП закликає свою паству до збереження єдності України, проте тут же ж владики УПЦ МП говорять про неймовірний рівень соціальної напруги в українському суспільстві, що не може викликати щонайменше здивування. Богу дякувати, соціальна напруга в українському суспільстві, поки що, не осягла якось критичного рівня. Тому інакше, як спробою нагнітання суспільної істерики в часі чужоземної агресії, таку заяву вважати неможливо.

Іншим моментом є молитва запропонована Синодом УПЦ МП. Тут, знову ж таки, в дусі патріарха Кіріла закликається Бога усмирити громадянську війну в Україні. Ну і звісно, владики жодним словом не обмовилися про причини страждань людей у Донецькій і Луганській областях, ані про агресію РФ.

Ба більше, УПЦ МП вдається до просто скандальної спроби заткнути через президента Петра Порошенка рот ЗМІ, які начебто викривлюють її позицію. Таку поведінку УПЦ МП інакше як спробу запровадити в Україні режим взаємовідносин у трикутнику церква-держава-ЗМІ такий самий як і у РФ, знову ж таки, оцінити майже неможливо. Вже від самих таких закликів стає моторошно. І в той же ж час УПЦ МП закликає Президента припинити кровопролиття на Донбасі, говорить про збереження миру і припинення розбрату (так і не зрозуміло, кого з ким) в Україні. Щобільше, з тексту поданого українському суспільству Священним Синодом УПЦ МП, складається враження, що це український Президент винен за кровопролиття на Донбасі і що саме в нього, а не в проросійських терористів, які люблять клястися у своїй вірності московському православ’ю, ключі до припинення цієї кривавої вакханалії, яка триває в частині Луганської та Донецької областей.

Отож зараз можемо спостерігати спробу УЦП МП сісти на просто таки смертельний шпагат між духовною й інституціональною єдністю з агресором проти власної держави, який відверто підтримує терористів, які цю державу всіма силами прагнуть зруйнувати, які вбивають мирне населення, руйнують системи водопостачання і дороги і лояльністю до української держави. У цій ситуації такий шпагат усе більше загрожуватиме розшматувати тіло цієї конфесії розкидавши його осколки по УПЦ КП, УАПЦ, можливо аж до Константинополя, УГКЦ чи навіть протестантизму, та залишить невелике ядро маргіналів зазомбованих руссмірівським шаманізмом.

Трагізм ситуації цієї великої конфесії України власне полягає у її внутрішній роздертості. Сама її ідентичність фактично є у собі роздертою: ми українська конфесія, але підпорядковуємося патріарху, який не визнає навіть етнічної окремішності нашого народу, тримаємо духовну єдність з тими, хто провадить інформаційну війну проти нашої держави, але ми лояльні цій нашій державі. Царство, поділене в собі, не встоїться. Так само й з цією конфесією – вона або змушена буде, не дивлячись на можливі іміджеві, чи навіть кількісні втрати визначитися, на чиєму вона боці, або просто розколеться на кілька осколків.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

24.06.2014р. Б. / «Хлопці підходять і кажуть: «Я трохи настріляв людей. Як мені з цим жити?»»

Отець Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, днями повернувся із зони, де триває Антитерористична операція. Також військовий капелан провідав своїх підопічних, які служать для наших військових у Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській, Харківській та Донецькій областях. 

Отче Любомире, десь місяць тому ви їздили південними і східними областями України з капеланським візитом. Кілька днів тому ви здійснили таку ж поїздку. З чим вона була пов’язана?

 

У місцях дислокації українських військових ми маємо наших священиків-капеланів. Моє завдання було їх провідати, подивитися, як вони. Також я їхав у нові об’єкти, де ще є потреба в капеланах. Поспілкувався з особовим складом, офіцерами, командуванням, щоб відчути їхні потреби, як нам діяти далі. 

Це зона АТО?

 

У зону АТО ми вже їхали цілеспрямовано, везучи священика. Туди не можна просто приїхати: треба зібрати багато дозвільних документів. І тільки після отримання згоди Генштабу, ми змогли потрапити в зону АТО. 

І де ви залишили наших священиків?

 

У районі Ізюма. Це десь 60 кілометрів від Слов’янська. Наші капелани сьогодні є з Національною гвардією і зі Збройними силами. 

Проте, це критично мало для масштабу операції, яка там відбувається, для такої кількості людей, які там потерпають, гинуть. 

А в чому проблема: важко знайти священиків, охочих нести таку службу?

 

В Україні законом не врегульоване військове капеланство. Усе, що вдається зробити, вирішується в ручному режимі. Завозимо по одному-двоє. 

Водночас Церкви не дуже готові віддавати своїх священиків, бо досі не було військового капеланства як такого. Не було відповідних програм, підготовки. В інших країнах це робиться роками. 

Щодо наших священиків, то щоразу їх з’являється більше. Мені щодня телефонують священики, які дуже хочуть їхати конкретно в зону АТО і служити там нашим захисникам. 

Ті священики, які зараз є в зоні операції, щодня їздять з військовими на блокпости. 

Священик теж має мати військову підготовку, щоб їхати в місця бойових дій?

 

Військової підготовки він не мусить мати, бо хоч він на війні, але не воює. Тому всіх дисциплін і принципів він не повинен засвоювати, але має знати, до кого приїхав, з ким він є. 

Підбираючи капеланів, ми не даємо випадкових людей. Зараз зголошується багато священиків, які ніколи не були в нас капеланами, але для них це не має значення: їх тягне туди, вони хочуть бути з українським народом. Із тих священиків, які зголошуються, ми віддаємо перевагу тим, котрі служили в армії. Якщо священик служив у армії, то все набагато простіше. Він приблизно знає, куди він їде. 

Разом із тим, ми не можемо дати священика, який має пасторальний досвід менше трьох років. Наприклад, після зони АТО я поїхав відвідати наших капеланів на Херсонщині, Миколаївщині. Усі ми знаємо принцип справедливої війни – боронити свій край. Але хлопці підходять і щиро кажуть, що вони не хочуть і не можуть убивати. Кажуть: «Ви не будете вбивати, а ми будемо. І потім нам з цим жити». 

Що ви їм на це сказали?

 

Сказав: «Ідіть і зупиніть, щоб не вбивали, зупиніть убивство». Я прошу їх повірити, що вони зупиняють агресію, що зупиняють вбивство, а не вбивають, що служать українському народові, українській землі. Це їх якоюсь мірою підбадьорювало. А загалом усе це дуже складно. І пояснити складно, чому саме вони… 

А священики можуть стріляти?

 

Ні, священики не можуть стріляти. Наші капелани навіть не мають із собою зброї. 

Ви спілкувалися з хлопцями в зоні АТО. Які в них настрої?

 

Мав нагоду поспілкуватися з хлопцями, які збиралися в зону АТО, які були в зоні АТО і зараз є в зоні АТО. Скажу вам чесно: найбадьоріший дух у тих, які зараз у зоні АТО. Слабший дух у тих, хто збирається туди: переважає страх. Люди читають різну інформацію і виникає багато логічних запитань. Скажімо, чому армія не забезпечує тим, чим має обов’язково забезпечувати?.. 

Нещодавно в нас узагалі не було армії.

 

Так, тому вимагати треба, але варто ставитися з розумінням до всіх проблем. 

…Зустрічав багатьох хлопців, які стояли на Майдані. І дуже тим тішуся. 

Ви згадали про Майдан. Багато хто застосовує до Майдану в сьогоднішньому вигляді фразу «не бомжувати на місцях слави». Який ваш погляд?

 

Ми, звичайні люди, породили Майдан, брали в ньому участь, заявляли про свою громадянську позицію. Майдан став нашим символом свободи, єдності. Тому не хотілося б, аби з ним боролися. 

Очевидно, що про сьогоднішній Майдан зовсім інша думка і тому часто чуємо: їдьте на Схід і там боріться. 

Зараз на Майдані переважно люди, які не були тут у час революції…

 

Так, і це питання до організаторів сотень, які формували підрозділи в час революції. Гадаю, були ж якісь списки, хто був. За цим треба стежити, а не пускати на самоплив. 

Питання реабілітації учасників бойових дій на Майдані залишається відкритим. І незабаром нам потрібно буде вже реабілітувати тих, які беруть участь у бойових діях на Сході України.

 Хлопці вже підходять і кажуть: «Я трохи настріляв людей. І як мені з цим жити?» Їм це дуже болить. Закінчиться війна і всі вони повернуться. Тоді нам треба буде їм допомагати. 

Ми не маємо допустити прикрого досвіду, який був з афганцями, якими ніхто ніколи не займався. 

Ця остання поїздка була для мене найтяжча… Якби ви бачили, як хлопці підбігають, з яким трепетом пишуть свої імена на клаптику паперу, щоб за них помолитися. Просять покропити БМП, щоб не ламалася. І коли я записав імена, покропив машину, обійняв їх,  вони кажуть: «Як же ми жити хочемо!» У когось дитинка має три місяці, у когось лише народилася. 

Ніяк не міг поїхати від них. Здавалося, як поїду, то вони залишаться як сироти. Виїхав на кільки годин пізніше, ніж мав. Уже сів у машину, а хлопці все підбігають сповідатися. Хтось каже, що ще не охрещений. 

Бути капеланом на війні – зовсім інше, ніж коли ти читаєш лекцію в залі. Інколи капелан стає об’єктом для злиття негативу. І їхні обурення небезпідставні, бо нема в достатній кількості техніки, нема бронежилетів, не здійснюють виплати. Солдат не може сказати це своєму командиру, бо той на нього лише накричить. Тому капелан слухає цей негатив. 

Спершу деякі взагалі не сприймали нас. Мовляв, ми в таких страшних берцах мусимо ходити, мучитися, а вони мають гарні черевики. Тільки потім змінилося їхнє ставлення до нас, коли побачили, що ми справді хочемо їм допомогти. 

Хлопці просять священиків бути з ними навіть в окопах. Кажуть, що їм так легше буде. 

І священики це роблять?

 

Наприклад, наш священик, який перебуває в зоні АТО, їздить з хлопцями на всі блокпости. Куди вони, туди й він. 

На жаль, ми не можемо дати багато капеланів, бо для цього треба пройти важку й довгу процедуру. На сьогодні до Міноборони ми подали ще кілька заявок. Чекаємо відповіді. 

Дякую тим офіцерам, які розуміють потребу у священиках. Через відсутність законодавства будь-який офіцер може сказати, що священик не має права бути із силовиками. 

Зараз є ініціатива Кабміну узаконити військових капеланів. 

Чула, що є багато тих, які перешкоджають цьому.

 

Я б хотів порадити всім керівникам, які причетні до вирішення цього питання, поїхати в зону АТО, — просто поїхати туди і побути там хоча б день. Тоді вони швидко зрозуміють, треба хлопцям священика чи ні. 

Хочу сказати, що там, де нема капелана, одразу це помітно. 

По чому?

 

Дисципліна, взаємоповага, толерантність… Там, де є капелан, інша атмосфера. 

Немає такого, що коли я приїжджаю в частину, мені хтось збирає людей, щоб вони мене послухали. Я сам після вечері заходжу до наметів і починаю говорити з хлопцями. Розгортаємо Святе Письмо, аналізуємо Божі Заповіді. 

Ви їли разом із солдатами?

 

Так, і дуже тішуся. Я кашу взагалі ніколи не їм, тільки у військових частинах (сміється). 

 

Оксана Климончук, Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:   КРЕДО 

23.06.2014р. Б. / Секретар Синоду Єпископів УГКЦ подякував європейцям за знаки солідарності, під час революції гідності

Другого дня зустрічі генеральних секретарів Єпископських конференцій Європи у Страсбурзі, 20 червня 2014 року, її учасники знайомилися із європейськими інституціями та їх очільниками. Цього дня представник УГКЦ на цьому заході - владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, подякував Габрієлі Баттіані-Драгоні, заступнику Генерального Секретаря Ради Європи, за знаки солідарності, які український народ отримував з боку Ради Європи під час «революції гідності».

«Вдячний вам за таку підтримку, коли народ, ціною великих жертв, звільнявся від диктаторського режиму, як рівно ж – за чітку і рішучу поставу Ради Європи у питанні анексії Криму та збройної агресії на Сході України», - сказав він. Водночас єпископ висловив прохання до Ради Європи відслідковувати стан дотримання прав українського населення на території тимчасово окупованого Криму, в тому числі кримських татар. А також релігійних прав християнських спільнот півострова, зокрема римо- і греко-католицьких громад та інших Церков, присутніх на півострові. Натомість п. Габрієла запевнила, що Рада уважно слідкує за розвитком подій в Україні та на Кримському півострові. Вона додала, що Рада Європи і надалі підтримуватиме усі зусилля керівництва української держави спрямовані на відновлення миру та розбудови демократичного суспільства в Україні.

Також цього дня у своєму слові до керівників Парламентської Асамблеї Ради Європи владика Богдан висловив вдячність за підтримку цієї інституції зусиль українського народу в побудові нового майбутнього України. Водночас представник УГКЦ звернув увагу на небезпеку поширення пропаганди ненависті і агресії, яка спостерігається навколо подій в Україні, на необхідність щирого іспиту сумління на європейському рівні щодо трагічного балансу, який залишила після себе комуністична ідеологія. Він також поділився досвідом діяльності ВРЦіРо який, на думку доповідача, може послужити взірцем успішної міжконфесійної та міжрелігійної співпраці, гідним до наслідування в європейській практиці загалом. Президент Парламентської Асамблеї Ради Європи, зі свого боку, підкреслила важливу роль ВРЦ у пошуках відновлення та запевнення тривалого миру в Україні. «Україна є і буде залишатися частиною нашої європейської сім’ї», - запевнила п. Брасьор. Вона також анонсувала візит Президента України та його виступ перед Пленарною Асамблеєю Ради Європи 26 червня 2014 року.

Учасники заходу також ознайомилися з діяльністю Європейського суду з прав людини. Суддя Вінсент Де Гаетано , розповів про структуру Суду, характер позовів, які розглядаються ним, а також навів статистичні дані за минулий рік, які наочно показують стан дотримання прав людини в країнах Європи,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ. 

Генеральні Секретарі Єпископських конференцій Європи зустрілися з Президентом Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Анне Брасьор (Anne Brasseur) та Генеральним Секретарем ПАРЄ Войцєхом Савіцкім (Wojciech Sawicki). Представники Католицької Церкви підняли різні питання, які стосуються прав людини, свободи совісті і релігії в Європі, ролі Церков і релігійних організацій в європейських суспільствах тощо. Звернули увагу, зокрема, на трагічні події в Україні, на ситуацію в Боснії-Герцеговині та Молдові, підкреслили необхідність гарантувати захист і промоцію на європейському континенті інституту сім’ї, базованій на біблійному об’явленню, заторкнули питання безробіття та пов’язаної з ним міграції, яка має вплив не лише на країни європейського Сходу, але і розвинених країн Західної Європи.

Джерело:   КІРІОС

23.06.2014р. Б. / Київ: МП хотів провести ходу проти євроінтеграції, але прийшли люди і заблокували її (+ФОТО,+ВІДЕО)

У Києві на території Києво-Печерської Лаври зібралися прихильники "Русского міра", які планують провести хресний хід, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на УП.

Оголосивши збір учасників на 12:00 у Києво-Печерській Лаврі, організатори планували піший похід та проведення молитов у різних місцях центральної частини Києва.

Разом з гаслами «за мір» планувалося, як це було і на численних попередніх заходах такого типу, протестувати проти європейської інтерграції України та агітувати за єдність з Росією.

Пізніше ситуація загострилася. Ватніки тікають з-під Лаври. Підійшла колона українських патріотів. Київський патріархат лаштується почати молебен і рушати до Церкви Всіх Святих".

Перед тим  кілька сотень молодих людей під українськими прапорами та прапорами "Правого сектору" вирушили з боку станції метро Арсенальна пікетувати Києво-Печерську Лавру, в якій, за їх інформацією, планувалося провести акцію зі створення "Київської народної республіки".

Як зазначив один з учасників ходи Олександр Рудоманов, молодь рушила до Лаври з гаслами "Слава Україні - Героям слава - Смерть ворогам", та зі співами відомої кричалки футбольних фанатів про президента РФ Володимира Путіна.

"Ми під Лаврою, де хлопці прийшли не допустити сепаратиського маршу. Міліція пообіцяла не допустити ходи сепаратистів", - зазначив Рудоманов.

Таким чином активісти, які прийшли під Лавру з українськими прапорами, повернулися напрямку парку Слави та Арсенальної. Під час ходи активісти розтрощили скло у відділенні банку "Сбербанк России", що на вул. Мазепи (Січневого повстання), частково розібравши бруківку на вулиці.

Джерело:   КІРІОС

21.06.2014р. Б. / Гібридна війна РПЦ

Хто тільки за останніх півроку не запитував себе, чому мовчить Патріарх Московський. На його «підшефній» канонічній території війна, розв'язана руками його ж «підшефного» президента, союз з яким врятує Росію, а Патріарх або води в рот набрав, або розводить антимонії на тему «миру мир, війна війні».

Вже чим тільки симпатики Московського Патріархату не намагалися пояснити цю відмову від активної позиції. Найпопулярніша версія виглядає так: Патріарха спеціально завчасно вимотували нанопилюкою, брегетами і гей-скандалами, щоб у потрібний і критичний для багатьох момент він не зміг виступити проти російської агресії в Україні. Що ж, версія благочестива, але явно непослідовна і навіть наївна. Адже насправді жодного тотального мовчання РПЦ немає. Просто одні голоси свідомо приглушуются для того, щоб було чутно інші. Замість Патріарха говорить радикальне крило РПЦ, популярні російські медіа-священики неприкрито беруть участь в агітації ідеї «народного ополчення» і «російського визвольного руху» на Донбасі, а клірики УПЦ (МП), які «втекли до Москви від загроз бандерівців», моляться під час проведення флеш-мобу, бравурно іменованого «референдумом за проголошення незалежності Донецької народної республіки». Святе місце порожнім не буває.

Але пікантність ситуації навіть не в цьому. Пам'ятаєте, як у свій час Путін, не моргнувши оком, стверджував, що в Криму немає російських військ, а на Донбасі Росія ні на що не впливає, це тільки вибір самих мирних жителів, який вони мають право захищати будь-якими способами? Про те, як все було насправді – вже всім відомо. Перенесемося тепер в церковний простір, який було підірвано заявами СБУ про те, що особи, які супроводжували привіз різних «святинь» (так-так, саме так, беремо в лапки!) під егідою РПЦ, одночасно займалися шпигунством і розвідувальною діяльністю. У відповідь на це безпрецедентне звинувачення (явно не взяте зі стелі) з'являється реакція РПЦ в особі Володимира Легойди: «що може бути абсурднішим за спробу представити головним агресором природного та фактично єдиного сьогодні миротворця?». Так, нам пропонується не вірити очам своїм, ігнорувати всі випадки відвертої пропаганди та агітації священиками УПЦ і РПЦ того самого «визвольного руху» та їх прямої «духовної участі» в бурхливому житті озброєних людей, яких мирним населенням, що захищає свої будинки і сім'ї від урядових військ – карателів, може називати або цинік, або ідіот.

Так, нам пропонується повірити в те, що в РПЦ існує з цього питання повна демократія, і на «добру справу» у вигляді участі в антидержавному заколоті клиру УПЦ навіть не потрібно брати благословення ні у правлячого архиєрея , ні у митрополита Київського. Мовчазне невтручання у військову інтервенцію в Україну нам пропонують представити як єдину миротворчу місію. Патріарх не виголосив промови в стилі о. Всеволода Чапліна про надію на неспротив українців армії визволителів? Радійте! Патріарх поза політикою, Патріарх над сутичкою, Патріарха не втягти у протистояння!

Повернемося до скандалу, пов'язаного з виявленням зв'язку між «гастролями» різних «святинь» і розвіддіяльністю деяких охоронців цих «святинь», а також з фінансуванням тероризму на Донбасі всякими благочестивими чадами РПЦ. Спростування цього зв'язку в заявах спікерів РПЦ ми не побачили. Але все це було представлено як «миротворча діяльність». Так-так, «в Криму немає російських військ». Так-так, РПЦ не має стосунку до підтримки і фінансування антидержавного заколоту в Україні. А хто тоді ці люди, які фінансують, шпигують, пропагують, освячують – не знімаючи хреста і ряси? Ах, так, це ж миротворці!

Все це дає підстави стверджувати, що РПЦ є повноцінним учасником так званої гібридної війни, коли в засобах масової інформації для зацікавленої аудиторії створюється паралельна реальність , коли фактаж елементарно вигадується, а зміст того, що відбувається, спотворюється з точністю до навпаки, коли всі ті, хто має зиск від конфлікту,  стверджують, що їх тут і поряд не стояло, а зацікавлені вони рівно в протилежному, ніж в тому, в чому їх звинувачують...

Фінальним акордом цієї історії, на наш превеликий жаль і розчарування, став візит місцеблюстителя УПЦ (МП) митрополита Онуфрія до Москви з нагоди іменин Патріарха Кирила. Не будемо вже говорити про те, що ця поїздка була розцінена як абсолютно неетична в поточних обставинах. Але громом серед ясного неба послужило не це, а опублікований обмін люб'язностями між митрополитом Онуфрієм і Патріархом Кирилом. Зокрема, митрополит сказав: "Хочу подякувати вам за вашу духовну підтримку і за живу співучасть у тих випробуваннях, які сьогодні переживає наша земля, українська земля. Ви приймаєте наші скорботи, як свої особисті скорботи, і ви переживали ці випробування, напевне, більше, ніж я переживав, бо для вас немає далеких і близьких, чужих і своїх. для вас – всі рідні, всі свої, незалежно від того, де хто несе свій церковний послух". Зрозуміло, сказане наштовхує на запитання, про яку саме живу участь Патріарха у випробуваннях землі української йдеться. Яким саме скорботам і чим так співпереживає Патріарх? Чому митрополит бачить те, чого не бачать всі інші?

Не варто шукати відповідей на ці питання. Бо вони, ці відповіді, знаходяться там, куди нормальній людині немає доступу. Ні-ні, не в духовному світі, як міг би хтось відразу подумати. А в тій самій паралельній реальності, де є «російський народ, що стогне під п'ятою купки фашиствуючих бандерівців», де «урядові каральні війська знищують мирне населення, що відстоює своє право на перебування в російському цивілізаційному просторі», де «Правий сектор погрожує відстрілювати всіх російськомовних» де «канонічне православ'я піддається нападам сектантів і уніатів», і так далі.

Гібридна інформаційна кібервійна була б неможлива без РПЦ, яка досконало оволоділа мистецтвом маніпуляцій і підмін в області релігійної свідомості. РПЦ була і залишається одним із ключових постачальників» ідеологем, за допомогою яких зв'язуються руки у активної частини віруючих. Там, де це безпечно – РПЦ з'являється, там, де спливають негативи і виникають скандали – РПЦ благополучно зникає, відхрещуючись від фактів і звинувачень. Проте не варто помилятися. «Над сутичкою» означає «за лаштунками». І як буває прикро, якщо відбувається збій, одна з завіс не встигає вчасно опуститися, і приголомшений глядач бачить те, що відбувається за сценою: акторів, які похапцем переодягаються. На цей випадок припасений рятівний антракт з тістечками і шампанським. Дайте людям спокійно змінити костюми, маски, оновити грим. І продовжуйте їм вірити. Адже поки є глядачі –  шоу триватиме.

Тетяна ДЕРКАЧ

Джерела:  РІСУ

Воїни Христа Царя

20.06.2014р. Б. / «Москва може тлумачити соціальні події в Україні по-своєму, але ми, християни, повинні завжди говорити правду», - Глава УГКЦ

Не вірте пропаганді! Ми не ваші вороги, ми вам брати! Ми прагнемо бути добрими сусідами, мати дружні відносини і тісну співпрацю з вами.

Такими словами звертається Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав до російських братів-православних. Про це йдеться в матеріалі інформаційного агентства AsiaNews.it, який написаний на основі телефонної розмови з Предстоятелем УГКЦ.

Закликаючи до примирення через AsiaNews, Блаженніший Святослав висловив своє прагнення того, щоб Москва визнала гідність українського народу і була відкритою до щирого діалогу, заснованого на істині. «Ми шкодуємо, що російська державна пропаганда створює образ України як ворога», − додав він у розмові з AsiaNews.

Блаженніший Святослав підкреслив, що УГКЦ не буде робити нічого такого, що б «шкодило чи відкидало гідність чи свободу Російської Православної Церкви». «Ми просто хочемо відкритого і чесного діалогу, який в кінцевому підсумку може призвести до примирення», − сказав він.

Патріарх УГКЦ також сказав, що шкодує про те, що «наші брати і сестри нападають на УГКЦ за допомогою тактики державної пропаганди, а не через відповідне церковне повідомлення».

Наприкінці розмови він сказав, що «Москва може тлумачити соціальні події в Україні по-своєму, але ми, християни, повинні завжди говорити правду».

Джерела:  Департамент інформації УГКЦ

 

Воїни Христа Царя

20.06.2014р. Б. / Греко-католицькі капелани допомагають військовим бути відважними

У зоні АТО несуть служіння капелани УГКЦ з Донецького і Харківського екзархатів, також там є і душпастирі із Заходу України, які добровільно здійснюють своє служіння.

 

Як в мирний час, так і під час війни греко-католицькі священики були і є ревними ініціаторами душпастирського служіння військовим. «Ми й самі бачимо, яким необхідним є військовий капелан, котрий би духовно супроводжував військових. Адже їм потрібен священик, який допоміг би їм бути відважними, особливо тоді, коли життя знаходиться на межі», — сказав єпископ Михайло Колтун, керівник Департаменту Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України. 

«Теперішній час важливий для того, щоб зрозуміти, як священики і військовики одні одному потрібні. Склалася така ситуація, що промовляє про це. Священики кажуть, що смерть не страшна для тих, хто прагне свободи», — підсумував владика Михайло. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:   КРЕДО 

19.06.2014р. Б. / Терористи обстріляли храм у Слов'янську і вбили сторожа

Сьогодні вранці у Слов'янську на Донеччині бойовики обстріляли Воскресенський храм, побудований у XVIII столітті, та вбили сторожа.

Протоієрей Микола Фоменко розповів, що бойовики обстріляли храм сьогодні вранці. Вони вели вогонь протягом 30 хвилин. Один зі снарядів пролетів поруч із куполом, другий розірвався поруч з територією храму, а третій - пошкодив центральний газопровід біля озера.

За його словами, постраждав південний фасад храму, однак сама будівля вціліла.

Також під час артобстрілу терористи вбили місцевого сторожа,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на ТСН.

"Він йшов відкривати ворота, і осколок снаряда влучив йому в голову. Його встигли доставити в лікарню, але врятувати не змогли", - заявив священик.

Джерело: КІРІОС

19.06.2014р. Б. / Тимчасовий Глава УПЦ МП ретранслює посили «русского міра»?

У своєму інтерв’ю містоблюститель митрополичого Київського престолу УПЦ МП Онуфрій висловив ряд тез, які збігаються з головними посилами кремлівської пропагандистської машини.

Так, на думку Містоблюстителя Онуфрія, Європа демонструє приклад життя без Христа. Саме ця теза є одним з головних посилів кремлівської пропаганди, яка вибудовує систему координат «Безбожна Європа – Святая Русь».

Для підкріплення своїх тез митрополит Онуфрій вдається до фактичного звинувачення ЄС у накиданні одностатевих шлюбів, евтаназії, абортів. Можливо митрополит є недостатньо поінформованим у цій сфері,  адже ЄС ці питання залишає для вирішення законодавствам країн-членів. Також, викликає здивування, що митрополит Онуфрій не знає, що саме Росія є світовим лідером з кількості абортів на душу населення.

Не менш дивовижним є і миротворчий заклик владики Онуфрія, який закликає українських вояків не стріляти у терористів, яких митрополит у слід за путінською пропагандою чомусь називає ополченцями.

Ще одним фактом, який насторожує є те, що для ретрансляції цих тез було обрано скандальновідомого українофоба Васілія Анісімова. 

Джерело:   Воїни Христа Царя

19.06.2014р. Б. / Департамент у справах релігій та національностей рішуче виступив проти візиту в Україну Патріарха Кирила

Директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України Володимир Юшкевич офіційною заявою від 19 червня задекларував рішучу позицію влади України щодо неможливості приїзду Патріарха Московського Кирила на будь-яку територію України, включно з тимчасово окупованою.

У Департаменті у справах релігій та національностей Міністерства культури України назвали такий візит у час російської військової агресії, яка здійснюється проти України, «небажаним, провокативним і політично заангажованим».

«Україна у межах законодавства та законності, зробить усе, щоб цей приїзд не був здійснений на будь-яку територію нашої держави, включно з тимчасово окупованою. На мій погляд, такий візит глави Російської Православної Церкви може породити лише хвилю міжконфесійного протистояння, а тому можливий лише після припинення агресії Росії та повернення всіх нею загарбаних українських територій», – йдеться у заяві Володимира Юшкевича.

Додамо, сьогодні, 19 червня, у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі має відбутися Синод Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом, на якому може бути прийняте рішення про запрошення в Україну Патріарха Московського Кирила.

Текст заяви:

Сьогодні, 19 червня, у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі має відбутися Священний синод Української православної церкви у єдності з Московським патріархатом.

Як стало відомо з багатьох повідомлень засобів масової інформації, на цьому Синоді УПЦ, під тиском зовнішніх сил, може бути прийняте рішення про запрошення в Україну Патріарха Московського Кирила. Тому, як керівник органу влади у галузі державно-церковних відносин, хочу повідомити, що згаданий візит у час російської військової агресії, яка здійснюється проти України, є небажаним, провокативним і політично заангажованим.

Запевняю, що Україна у межах законодавства та законності, зробить усе, щоб цей приїзд не був здійснений на будь яку територію нашої держави, включно з тимчасово окупованою. На мій погляд, такий візит глави Російської православної церкви може породити лише хвилю міжконфесійного протистояння, а тому можливий лише після припинення агресії Росії та повернення всіх нею загарбаних українських територій.

При цьому інформую, що Україна не дозволить політикам втручатися у внутрішнє життя Церков і релігійних організацій та надалі неухильно дбатиме про гарантування прав і свобод громадян, зокрема, й щодо свободи совісті та віросповідання.

Принагідно хочу побажати членам Священного синоду Української Православної Церкви плідної роботи та зважених і відповідальних рішень, які підуть на користь Церкви та незалежної і цілісної України у цей непростий для українського народу час.

Директор Департаменту у справах релігій та національностей
Міністерства культури України Володимир ЮШКЕВИЧ

Джерела:  РІСУ

Воїни Христа Царя