Частина четверта
Християни не може бути секуляристом
Чи може християнин бути секуляристом?
Секуляризм – це коли людина живе без Бога, не атеїзм, але, можна
сказати, різновид атеїзму. І тому християнин не може бути секуляристом.
Але будьмо чесні і відверті, адже в кожному християнині є доля
секуляриста, бо деколи ми так живемо, немовби Бога не існувало. І в той
же час, в кожному секуляристові є певний відсоток християнства.
Тертуліан, здається, казав: «Кожна душа є за своєю природою
християнською». Ми, християни, мали бути тим світлом для людей. На жаль,
ми не завжди даємо це правдиве свідчення. А люди потребують тих
свідків, які виявляють християнство в своєму житті. Сила християнства не
в богословах чи церковних діячах. Сила християнства є в святих, які
виражають християнство в своєму житті. Бо, як я вже згадував, проблема
кожного з нас, що ми є в полоні свого суб’єктивізму. Кожен з нас
дивиться на якісь проблеми зі своєї дзвіниці. І деколи, коли я дивлюся
на ті чи інші суперечки, які відбуваються в соціальних мережах, то бачу,
як кожна людина реагує відповідно до своїх переконань і стереотипів.
Кожен свято переконаний, що його погляди правильні. Але інша інформація
може його погляд змінити навіть радикально. Наші позиції можуть набувати
правдивої певності лише тоді, коли ми стаємо ближчі до Бога, бо лише
Він нам дає можливість ставати об’єктивними. Бо ж кожен з нас дивиться
на життя по-суб'єктивному.
Погляньте, будь-який наш гріх – це в певній мірі суб’єктивізм, в
якийсь момент ми думали собі, що це є добре. Зробили гріх. А коли ми в
Господі, ми дивимося на все глобально і всесторонньо, бо лише в Бозі
бачимо, що добре. А диявол нам суб’єктивно показує дуже вузько: так
зроби. Потім наші очі прояснюються, бачимо, які ми були страшні
суб’єктивісти, як на то дивилися під одним кутом. Без глибшого духовного
життя людина не зможе пізнати правду.
І ми бачимо, що люди, чим ближче стають до Господа, то легше можуть
дивитися на ситуації одночасно, як з модерних, так і з традиційних
поглядів.
Погляньте навіть кожен сам на себе. Не раз в нашій голові є немовби є
дві партії: є партія консервативна, це ліва півкуля, яка відповідає за
інтелектуальне життя особи, є партія ліберальна, це права півкуля, яка
відповідає за емоціональне життя особи. І в нас в голові завжди, як у
Верховній Раді, йдуть дискусії, і деколи то одна, то інша півкуля бере
верх. Подібно часом трапляється на парафіях. Одна сторона говорить,
здається, вони добре кажуть. Вислухаєш других, здається, і вони добре
хочуть. Але коли ти їх посадиш разом, почнеш слухати їх і вони почнуть
слухати одні одних, тоді тобі лише об'єктивна картина показується. Тому
дуже важливо в таких ситуаціях пробувати поставити себе на позицію
інших.
Чому би нам як християнам не запитати себе, з якої причини ті особи,
які дивляться секулярно, так поступають, чому так думають? Чому вони
висловлюють таку позицію, так пишуть? Нам треба більше вслухатися і
вдивлятися в людей, що вони думають і говорять. Але, повертаючись до
питання, знову ж скажу, що кожен з нас має частку і християнства, і
секулярності. Питання, що в нас переважає. Якщо в нас зростає
християнська свідомість, ми починаємо розуміти, як поводитись з іншими,
як з ними будувати свої стосунки і як допомогти їм. Знати, де мовчати,
де говорити, де бути твердим, а де бути м’яким.
Частина перша
Частина друга
Частина третя
фото Роман Бобесюк
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар