31.12.2012р. Б. / Оприлюднено план заходів для проведення Року віри УГКЦ

Оргкомітет Року віри, який очолює Владика Ярослав Приріз, Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, оприлюднив план заходів для проведення Року віри УГКЦ на загальноцерковному рівні, який схвалено рішенням №30 на 2-й (33-й) сесії Постійного Синоду УГКЦ. Рік віри в УГКЦ відбуватиметься під гаслом: «Один Господь, одна віра, одне Хрещення».

 

Пригадуємо, що Синод Єпископів УГКЦ, який відбувся 9- 16 вересня у м. Вінніпезі (Канада), відгукнувшись на ініціативу Вселенського Архиєрея, проголосив 2013 рік в УГКЦ Роком віри та створив оргкомітет, котрий повинен запланувати відповідні духовні заходи на загальноцерковному рівні в контексті Ювілею 1025-ліття Хрещення Русі-України, - йдеться у Комунікаті Синоду Єпископів 2012 року Божого.

 

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, під час урочистої Архиєрейської Божественної Літургії у відреставрованому соборі Святої Софії в Римі, що була відправлена в неділю, 14 жовтня 2012 року, урочисто відкрив Рік віри в УГКЦ.

 

Слід відзначити, що програмою передбачено проведення загальноукраїнської екуменічної конференції, присвяченій 1025-й річниці Володимирового Хрещення; видання низки брошур з життєписами святих, мучеників та ісповідників віри УГКЦ задля їх популяризації.

 

Заходи відбуватимуться на регіональному (на території України та за її межами, у митрополіях), єпархіальному та парафіяльному рівнях. З огляду на це, відповідно до плану проведення Року віри, представникам духовенства УГКЦ  рекомендується виголошувати проповіді на тему віри, читати та вивчати Апостольське послання Святішого Отця Бенедикта  XVI «Двері віри» (Porta fidei) та Послання Глави УГКЦ з нагоди Року віри; поширювати електронні версії літургійних та інших молитовних текстів.

 

Крім цього, варто здійснювати прощі з особливим наголосом на поглибленні віри: до Святої Землі і Єрусалима, відновлюючи зв'язок із Єрусалимською Церквою – матір’ю всіх Церков; до святинь Києва і Київської митрополії, як джерел віри УГКЦ; до Рима, як осідку єпископа, який має Христове доручення «утверджувати у вірі братів».

 

Представники оргкомітету Року віри рекомендують також розповсюджувати популярні коментарі різних аспектів християнської віри київської традиції, започаткувати програму катехуменату в душпастирській практиці УГКЦ задля впровадження у віру нових членів Церкви та поглиблення віри в охрещених.

Департамент інформації УГКЦ

31.12.2012р. Б. / Відбувся черговий семінар для директорів катехитичних шкіл

27-29 грудня у Василіянському Інституті філософсько-богословських студій ім. Митрополита Йосифа Велямина Рутського (Брюховичі) відбувся черговий семінар для директорів катехитичних шкіл. У семінарі взяли участь представники Сокальсько-Жовківської, Коломийсько-Чернівецької єпархій, Івано-Франківської та Тернопільсько-Зборівської Архиєпархій.

 

Семінар провів о.Андрій Стадницький, парох храму Собору Пресвятої Богородиці с. Прилбичі Яворівського району Львівської області. Співдоповідачем була катехит цієї ж парафії Оксана Стадницька.

 

На семінарі були розглянуті такі теми: функціонування катехитичної школи, планування у катехитичному процесі, вплив психологічних особливостей учнів на катехитичний процес, організація припарафіяльних та виїзних таборів. Зокрема учасники у невимушеній, теплій атмосфері ділилися позитивним досвідом, труднощами, допомагаючи, таким чином, один одному у катехитичному служінні.

Катехитична комісія Києво-Галицького Патріархату УГКЦ

30.12.2012р. Б. / Єпископ, якому закидали, що «був українцем»

 

Вчора, 29 грудня 2012 р., о 8.30 ранку в Перемишлі помер єпископ-сеньйор Ігнатій Токарчук – незламний свідок віри, міцний противник комуністичної влади, перший митрополит Перемишльський.

 

Він народився 1 лютого 1918 року в Любянках Вищих біля Збаража. Священицькі свячення прийняв 21 червня 1942 р. в семінарійному храмі Вищої митрополичої духовної семінарії у Львові. Однак у ті часи доводилося переховуватися, щоб не бути взятим до Червоної Армії; а потім у Львові після радянського терору настав німецький. Молодий священик потерпав від обох влад. Проблемні для тих територій польсько-українські стосунки нагніталися ще й штучно, і внаслідок чергової польсько-української різні загинули двоє кузинів о.Токарчука, а сам він ледве уникнув смерті. 

Не маючи надії, що Львів не потрапить під радянське панування, о.Токарчук виїхав звідти 1945 року, в грудні дістав призначення на вікарія парафії Христа Царя у Катовіцах. Там швидко виник конфлікт із місцевими комуністами, й тільки завдяки терміновому переведенню до Люблінського католицького університету о.Токарчук уникнув репресій. Проте й там він привернув до себе увагу «безпеки», бо, протестуючи проти впровадження в KUL комуністичного Польського союзу молоді, покинув працю в цьому навчальному закладі й виїхав до Ольштина. 

3 грудня 1965 р. папа Павло VI призначив о.Токарчука ординарієм Перемишльської дієцезії. Єпископські свячення відбулися 6 лютого 1966 року. Як єпископ, лояльнішим до властей не став: уже під час першої ж зустрічі з місцевим високопосадовцем єпископ заявив, що польський народ живе у ненормальні часи, а «запропонований» комуністами суспільний лад є беззаконням під шатами закону. 

Служба безпеки розпочала цькування єпископа Токарчука. Полякам-католикам розповідали, що людина з таким прізвищем – то українець, а українцям, своєю чергою, казали, що Токарчука поставили єпископом, аби він відбирав храми у греко-католиків і передавав латинникам. У містах і селах завирував неспокій. Але новий єпископ не злякався: він розпочав систематичну візитацію парафій своєї дієцезії, служив св.Меси по великих храмах і маленьких капличках, приходив і до багатих, і до вбогих. 

Його опір комуністам виглядав суто практично: постало понад 220 нових парафій, збудовано понад 400 храмів і каплиць. Під час урочистостей Ювілейного року єпископ виголосив 61 проповідь із «ворожими акцентами», як писали донощики, а в 1970-х був душпастирем демократичної опозиції, в тому числі «Солідарності». 

Перемишльська дієцезія під керівництвом єпископа Токарчука стала міцною і незалежною від комуністичної держави структурою. 2 червня 1991 р. папа Йоан Павло ІІ іменував єпископа Токарчука архиєпископом, в 25 березня 1992 року – Перемишльським митрополитом. 

Єпископ Ігнатій Токарчук залишився пов’язаний з Україною, надавав Католицькій Церкві на наших теренах величезну допомогу: сприяв у зборі коштів для побудови та відновлення храмів, підтримував проведення історично-культурних заходів (виставок, лекцій тощо), чимало підтримав також і видавництво «Волання з Волині». 

Похорон єпископа Токарчука відбудеться 2 січня.


За матеріалами: КАІ

Джерело:   КРЕДО

29.12.2012р. Б. / СВІТОЧ НЕСКОРЕНОЇ ЦЕРКВИ

20 грудня 2012 року у Дорі-Яремчі відбулися заупокійні Богослуження та урочиста Академія, приурочена 80-річчю з дня народження св. пам’яті о. митр. Михаїла Косила.

Розпочалося відзначення Святою Літургією у парафіяльній церкві св. Михаїла с. Дора та панахидою на могилі, в якій спочиває цей героїчний священик катакомбної УГКЦ. А в Народному Домі Яремча в післяобідній час відбувся пропам’ятний вечір.

Незважаючи на сувору зимову погоду, на Академію прибуло чимало яремчанців, чи не усі священики, виховані о. Косилом, та поважні гості – Митрополит Івано-Франківський Кир Володимир Війтишин та Єпарх Коломийсько-Чернівецький Кир Миколай Сімкайло.

Впродовж півтори години присутні, затамувавши подих, немовби гортали сторінки біографії свого славного земляка і духовного батька отця Михаїла, слухали вірші і пісні, написані ним, переглянули документальний фільм про його життя і підпільну священичу діяльність, створений спеціально до пам’ятної дати.

Народився о. Михаїл Косило 20.12.1932 р. в Дорі коло Яремча в родині Василя і Катерини з роду Спасюк, які були побожними християнами і свідомими українцями. У релігійному і національному дусі виховували і свого сина, якому змалку прищеплювали любов до Бога, рідної мови і культури. Щоденні молитви, Служба Божа, Сповідь і Св. Причастя стали для нього відтоді і на все життя насущною потребою. Визначальний вплив на його життя і духовне покликання мав студитський монастир св. Пророка Іллі в Дорі. Прислуговуючи змалку в монастирській церкві, Михась не лише здобув глибокі практичні знання церковного молитовного правила, літургійних практик і піснеспівів, але й пройнявся духом священичого аскетизму. Воєнне лихоліття та реалії войовничого атеїзму лише посилили його прагнення всеціло посвятитись служінню Христові та Його Католицькій Церкві. А остаточно стати священиком він вирішив після знайомства з о. ісповідником Антонієм Казновським, який прибув у Дору наприкінці 1940-х років. Під його духовним проводом Михаїл пройшов вишкіл та склав іспити за програмою Львівської Богословської Академії, а 13 червня 1958 р. отримує священичі свячення з рук Єпископа-Мученика Миколая Чарнецького. Через декілька днів за активну підпільну діяльність та спробу зареєструвати у Дорі греко-католицьку громаду о. Косило разом з о. Казновським, згідно із судовим вироком „за незаконну релігійну та антирадянську діяльність”, отримують тривалі терміни ув’язнення у тюрмі м. Жданова (тепер – Маріуполь). Там о. Антоній помирає на руках о. Михаїла...

Невдовзі після звільнення о. М. Косило отримує другий термін в таборах посиленого режиму Омської обл.

На початку 1970-х років Блаж. Мученик, Єпископ Станиславівський Іван Слезюк призначає о. Косила ректором підпільної духовної семінарії. Під його духовним проводом священичу формацію здобули понад 20 священиків: Найстарший з них – Митрополит Тернопільсько-Зборівський Кир Василь Семенюк, наймолодший – нинішній Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук.

З легалізацією УГКЦ о. Михаїл Косило отримує духовне призначення на Буковину. Будучи деканом Чернівецьким, він засновує кільканадцять парафій, домагається повернення в лоно УГКЦ Собору Успення Богородиці в Чернівцях, ремонтує і розпочинає Богослужіння у цій історичній святині. За визначні заслуги перед Церквою глава УГКЦ Мирослав Іван Кардинал Любачівський нагороджує о. Михаїла золотим нагрудним хрестом з прикрасами та митрою, а Єпископ-Ординарій Івано-Франківський, Ісповідник віри Владика Софрон Дмитерко призначає його Генеральним Вікарієм Буковини.

Наприкінці Ювілейного 2000-го Року Різдва Христового, сповнений фізичних і духовних сил, отець-ісповідник Михаїл Косило на 68 році життя і 43 році священства раптово відійшов по вічну нагороду до Бога...

У своєму вітальному листі на адресу учасників ювілейного відзначення пам’яті о. М. Косила його учень, Глава Церкви Блаж. Святослав Шевчук особливо відзначив неоціненний подвиг мучеництва УГКЦ у ХХ ст. Глава Церкви, зокрема, наголосив:

„У наш час, коли нерідко в певних колах простежується розмивання католицької ідентичності нашої Церкви-мучениці, коли наше духовенство не завжди вміє правильно узгодити високі сподівання народу і суспільства щодо них із відповідним внутрішнім особистим духовним, моральним життям та активним пастирським служінням, плекання пам’яті про геройські приклади віри та жертви душпастирів переслідуваної  Церкви є особливо цінним. Ось чому вивчення та популяризація феномену душпастирства  є особливо важливими для нас сьогодні, а спомин про героїв підпільної Церкви – життєдайним (...).

Отець Михаїл у найтяжчий період історії нашої Церкви був її люблячим і вірним сином. Як відданий Христовий священик, він був чуйним вихователем, мудрим учителем, таїнственним хранителем душ сотень тисяч наших вірних серед найрізноманітніших обставин, через які вів його наш Господь Спаситель дорогами Доброго Пастиря.

Особлива шана та пам’ять йому належить за те, що своїм життям він зумів зворушити серця багатьох юнаків, привести їх до пізнання Бога, відчути у собі голос покликання до священства і посвятитися на служіння Христові в цілопальній жертві неодруженого стану. Для багатьох із нас серед тодішніх надзвичайних обставин особа отця Михаїла Косила була єдиним шляхом підготовки до священства та дверима до Божого престолу (...).

Роздумуючи над тим духовним спадком, який залишив нам, його учням і духовним синам, наш батько і учитель, згадую слова ап. Павла: „Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже; і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру” (Євр. 13,7)”.

о. Ігор ПЕЛЕХАТИЙ

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.12.2012р. Б. / В УКУ відбудеться Свята вечеря для самотніх та безхатченків

6 січня в Українському католицькому університеті відбудеться традиційна Свята вечеря для бідних, безпритульних та самотніх людей.

 

На Святвечорі організатори очікують близько 300 осіб. «Безпосередньо в УКУ вечерятимуть близько 180 людей, решта – у паліативному відділенні шпиталю ім. А. Шептицького та у Львівській обласній державній психіатричній клінічній лікарні, що на вул. Кульпарківській», – пояснює співорганізатор, студент УКУ Назар Петрів.

 

Традиційна Свята вечеря у стінах Університету відбуватиметься уже п’ятнадцятий рік поспіль. Як зазначають організатори, це давня традиція, яку започаткував ще митрополит Андрей Шептицький. Згодом, у стінах УКУ, її відновила благодійна організація «Відлуння», а відтак – ініціатива перейшла до студентів.

 

Підготовка до Святвечора починається ще 5 січня о 9:00. Волонтери допомагають готувати приміщення для Святої вечері, декорують зал тощо. 6 січня о 14:00 розпочнеться сам Святвечір, священнослужителі відправлять Велике повечір’я. У програмі передбачений  український вертеп. «Ми також хочемо зробити маленький подарунок для кожного учасника свята, – розповідає Назар Петрів, – подарувати пакет продуктів, який охочі могли б взяти із собою».

 

Назар Петрів уже п’ятий рік долучається до проведення благодійної акції: «Перший мій рік волонтерства на Святвечорі я дуже добре запам’ятав – відчуття важко описати словами, бо коли ти бачиш людину, яка приходить із наплічником, і виявляється, що це все, що вона має – то просто бракує слів. Тоді розумієш, що ти лише інструмент у руках Божих, і саме Бог привадить тебе до цих людей».

 

Щороку до акції долучається багато благодійників, які  допомагають закупити продукти для приготування Вечері та, власне, волонтери, які допомагають організувати Святвечір. Усі охочі, які бажають долучитись до благодійної акції та стати волонтерами можуть зголошуватись до Назара Петріва за номером телефону  096 27 40 477.

Прес-служба УКУ

Воїни Христа Царя

28.12.2012р. Б. / Фільм «Отець Кадило» на каналі ТВі (video)

У неділю, 30 грудня, о 14:30, відбудеться показ документального фільму "Отець Кадило" на українському телебаченні. Стрічку демонструватиме телеканал ТВі, в рамках передачі Юрія Макарова "Цивілізація".

 

Напередодні показу відбудеться також розмова автора програми з творцями фільму - продюсером Тарасом Пастернаком та автором сценарію і дослідження Тарасом Бабенчуком.

 

Пряма трансляція на офіційній сторінці  каналу ТВІ tvi.ua/stream.

 

Довідка

Документальний фільм "Отець Кадило", розповідає про життя і служіння греко-католицького священика Василя Шевчука. Протягом 1945-1948 років він був капеланом Перемиського куреня УПА на Закерзонні під псевдом "Кадило".

Зйомки фільму проходили на території України, Польщі, Словаччини і Канади. Саме в Канаді сьогодні проживає найбільше свідків життя і служіння отця "Кадила".

Прем’єрний показ стрічки відбувся 16 вересня 2012 року у м. Стрий на Львівщині, де народився майбутній капелан УПА. З нагоди святкування 70 річниці створення УПА, фільм "Отець Кадило" демонстрували у Львові, Києві, Донецьку, Перемишлі (Польща), Торонто (Канада) та інших містах.

Трейлер:



Тарас Бабенчук для Департаменту інформації УГКЦ

Джерело:     Воїни Христа Царя

27.12.2012р. Б. / Українці Іспанії протестують проти русифікації (video)

 

Спільнота українців в Іспанії повстала проти повзучої русифікації українських шкіл на території Королівства.

 

Першими, хто виступив прoти такої вакханалії, були вчителі української школи “Дивосвіт” міста  Алькоркон поблизу Мадрида. Вони не погодилися з одноосібним рішенням директора впровадити російськомовні класи в українській школі, за що їх було звільнено з займаних посад. 

Заради захисту рідної мови в українській школі вчителі провели інформаційну акцію на минулих вихідних поблизу школи “Дивосвіт”, перед початком виступу Національного академічного хору імені Григорія Верьовки, в актовому залі приміщення. На концерт відомого українського хору прибув Посол України в Іспанії Сергій Погорєльцев, який проігнорував учасників акції, відвернувшись від учителів та дітей із плакатами. 

Наступного дня до них долучились активісти, які продовжили масові інформаційні заходи проти русифікації українських дітей. Звернення пролунали там, де українців збирається найбільше, зокрема, біля католицького храму “Buen Suceso”, що в центрі Мадрида. 

До українців звернувся голова осередку прихильників ВО “Свобода” Іван Вовк. Він закликав присутніх зайняти активну громадянську позицію проти русифікації та поширення імперських ідей «русского мира». 

За чверть години було зібрано понад дві сотні підписів на захист рідної мови в українських школах Іспанії для звернення до Верховної Ради України та світової української спільноти про допомогу у протидії русифікації.      

Інформаційну підтримку акції здійснено за сприяння єдиної україномовної газети в Іспанії “The Ukraine Times”. 

Давид Ляхович , редактор “The Ukraine Times”
 
Акція зі сбору підписів проти русифікації українських шкіл, Мадрид 

 

 

Джерело:    КРЕДО

27.12.2012р. Б. / УГКЦ представила книгу «Служити в’язням: фахові орієнтири для душпастирства у пенiтенцiарних закладах»

З благословення преосвященніших владик Венедикта Алексійчука, єпископа-помічника Львівської Архиєпархії, і  Михаїла Колтуна, єпископа Сокальсько-Жовківського, керівника Департаменту ПК УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, 26 грудня 2012 року у приміщенні Львівської Духовної Семінарії Св. Духа відбулася презентація книги «Служити в’язням:  фахові орієнтири для душпастирства у пенiтенцiарних закладах». У події взяли участь представники колективу авторів підручника о.  Костянтин Пантелей та брат Юрій Кузьо, священики Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелани, семінаристи, представники Міжконфесійної християнської місії тюремного служіння та офіцери Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області. Книга вийшла у Видавництві «Дон Боско» отців Салезіян старанням Департаменту Патрiаршої Курії УГКЦ з душпастирства у силових структурах України. Вона є плодом багатолітньої співпраці з пенітенціарною службою і як посібник подає фахові орієнтири для душпастирства у пенiтенцiарних закладах. Видання буде корисним семінаристам, священикам, та волонтерам цього прекрасного служіння. Колектив авторів, що брав участь у написанні книги: канд. пед. наук Сергій Замула, мґр. Юрій Кузьо,о. д-р Ярослав Стороняк, о. Ігор Цар, о. Василь Пантелюк, о. Омелян Колодчак і о. Костянтин Пантелей - намагалися поділитися з читачами найкращими здобутками у царині пенітенціарного служіння Церкви.

 

У впровадженні до книги преосвященніший владика Михаїл Колтун, єпископ Сокальсько-Жовківський, керівник Департаменту ПК УГКЦ у справах душпастирства силових структур України зокрема наголосив: «Завдання душпастиря, який служить в’язням, – допомогти їм іншими очима подивитися на життя і на людей. Допомогти кожній особі заложити в основу власного життя християнський світогляд, щоб вона могла, зустрічаючи труднощі, сміливо їх долати, а не ухилятися від них. Але на плечах капеланів в’язничного служіння лежить відповідальність направити мислення людей: не тільки тих, що є у в’язниці, а й тих, що живуть по інший бік мурів».

 

На презентації виступили о. Костянтин Пантелей, відповідальний за в'язничне душпастирство, о. Григорій Драус, головний капелан Римо-Католицької Церкви в Україні, психолог і маґістр богослов’я брат Юрій Кузьо, полковник внутрішньої служби Богдан Дмитрович Гедз, заступник начальника Управління ДПтС України у Львівській області та майор внутрішньої служби Хлопик Юрій Орестович начальник сектору СВПР управління.  Книга буде передана в духовні семінарії УГКЦ, бібліотеки, навчальні заклади ДПтС України. Також електронний варіант буде доступний на сайті: http://www.kapelanstvo.org.ua/.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

26.12.2012р. Б. / Вийшов друком календар з уставом Богослужінь на 2013 рік

Стараннями Патріаршої Літургійної Комісії УГКЦ у співпраці з Літургійною Комісією Львівської Архиєпархії вийшов у світ календар з уставом Богослужінь на 2013 рік.

 

Календар з уставом є однією з найважливіших книг не лише для священослужителів, а й дяків та мирян, адже в ній поміщений порядок Богослужінь добового кола на цілий рік. До цього часу, кожна єпархія перед початком нового року окремо видавала своє видання календаря з уставом і це створювало деякі незручності і неточності.

 

Відтепер, як зазначив Голова Літургійної Комісії Львівської Архиєпархії о. Володимир Стефанишин починаючи з 2013 року УГКЦ матиме єдине видання Календаря з уставом Богослужінь для всіх єпархій та Митрополій, щоб краще зберігати порядок і єдність Богослужінь у всіх храмах УГКЦ.

 

Календар з Уставом можна придбати в Церковній крамниці Собору св. Юра (пл. Св. Юра, 5, тел. 261-13-82). Кількість примірників обмежена.

Прес-служба Львівської Архиєпархії УГКЦ

26.12.2012р. Б. / VI Всеукраїнський з’їзд військових капеланів УГКЦ. Світло Життя (video)

Джерело:    Воїни Христа Царя

25.12.2012р. Б. / НАПЕРЕДОДНІ РІЗДВА ЗА НОВИМ СТИЛЕМ

Усталена віками в католицькому світі норма сприйняття Різдва як сімейного свята, здається, похитнулася саме 2012 року. Ніколи ще до тепер християн Заходу, а серед них і католиків, ліберальні режими не частували такими «дарунками». Економічна криза дивовижно вплинула на святкування Різдва. Але не в тому плані, що зменшилась кількість подарунків, чи кількість Різдвяних концертів і балів. Ні. Все залишилось приблизно так, як було минулого року.

 

ПРОТИСТОЯННЯ НА ЗАХОДІ

 

Але Адвент, як час приготування до Різдва, став небаченим до тепер часом нападів ліберальних урядів західного цивілізаційного кола на християнство і як на релігію, і як на культурну традицію. Спостерігаючи за гарячкуватими перегонами (хто більше вкусить Церкву, чи принизить християн) між ліберальними урядами країн Заходу, складалося враження, що фамозну дату 21.12.2012 року таки серйозно сприйняли західні секуляристи. Чи віра в календар майя, чи в ньюейджівські астрологічні байки про перехід у нову еру саме цієї дати, чи ще якесь забобонне вірування декларованих атеїстів та агностиків, але все ж якась «біда» змусила західних лібералів забути про економічну кризу і накинутися на християнство, а особливо на Католицьку Церкву.

 

Від дурнуватих, антинаукових заяв деяких, здається не зовсім здорових, оксфордських професорів, про те, що начебто католицьке виховання гірше, аніж сексуальне насильство, до недемократичних спроб накинути гіперліберальне виховання у державних школах; від не зовсім розумних вибриків щодо заміни традиційних різдвяних символів на постмодерністські покруччі до прямої політкоректної заборони влаштовування прилюдних різдвяних святкувань.

 

Цікаво, що більшість цих ліберально-секуляризаторських вибриків відбувається під прикриттям димової завіси політкоректності начебто заради пошанування почуттів вірних інших релігій або під прикриттям посилання на ніби наукові дані, які вже давно відкинули навіть найліберальніші мужі науки як антинаукові.

 

Якщо спробувати неупереджено поглянути на усю цю передріздвяну боротьбу, складається враження, що ліберальний інтернаціонал, який виявився не в стані протиставитися економічній кризі, ним же ж таки породженій, вирішив переключити увагу народів з питань економічного виживання на питання фундаментальніші. А щоб точно вийшло, спровокував суспільні конфлікти довкола світоглядних питань, намагаючись зіткнути лобами християн і мусульман, християн і лібералів, християнство і науку.

 

Поки що диверсія вдало проходить. Але відповідь на ці провокації уже надійшла. У багатьох випадках є тільки питання часу, коли ця відповідь переросте у щось масштабніше.  Не думаю, що в країнах Заходу дійде до християнської революції, але після цієї передріздвяної сутички Захід уже ніколи не бути таким, яким він був.

 

ЦЕРКВА ДАЄ РЕЦЕПТ ВИХОДУ З КРИЗИ

 

Першим дзвінком, який мав би трохи насторожити лібералів, якби в них була крихта політичного чуття, є заява другої людини Ватикану, Префекта Конгрегації віровчення Архиєпископа Ґерхарда Людвіґа Мюллера, який не просто назвав політичний атеїзм та секуляризм найбільшою небезпекою для Заходу, а ступив крок далі: він розкритикував позицію багатьох християн Заходу, які радо би замкнулися у своїх церквах і не втручалися у суспільні процеси, відкрито висловив проблему неприсутності католиків на всіх політичних рівнях життя західних суспільств та закликав католиків взяти активну участь у політичному житті.

 

А йой! Церковник ні більше, ні менше закликає до політичного католицизму?! Можна тільки собі уявити шквал «аргументів» тих, кому Церква, яка впливає на суспільство, стоїть поперек горла.

 

Цілісний католик! Католик, який не голосує за тих, хто підтримує аборти, католик, який обстоює своє право на публічне визнання своєї віри, католик, який противиться антикатолицькій пропаганді в школах, католик, який з парламентської трибуни критикує ліберальну дегуманізацію суспільства і самої людини, католик, який не боїться відкрито вказувати на жадібність як причину сучасної економічної кризи! Це точно нічний жах теперішньої політичної та економічної еліти.

 

Церква не тільки закликає католиків йти у політику. Вона також дає рецепт виходу з економічної кризи, яка охопила світ. Святіший Отець Бенедикт ХVІ у своєму посланні з нагоди Всесвітнього дня миру вказав на основний спосіб виходу з кризи – повернути Бога та християнські цінності у західне суспільство: «Багато хто визнає, що сьогодні необхідна нова модель розвитку, а також новий погляд на економіку. Як всебічний розвиток, солідарний і стійкий, так і загальне благо вимагають точної шкали блага-цінності, яку можна вибудувати, маючи вищим орієнтиром Бога. Не достатньо володіти багатьма засобами або можливостями вибору, нехай навіть цінними... Щоб вийти з нинішньої фінансової та економічної кризи, – наслідком якої є зростання нерівності, – потрібні люди, групи, інститути, які заохочували б життя, сприяючи творчим здібностям людини, щоб навіть криза могла стати можливістю для розпізнавання і нової економічної моделі. Переважаюча в останні десятиліття модель висувала як постулат максимізацію прибутку і споживання в дусі індивідуалізму та егоїзму, оцінюючи людей лише за їхньою здатністю відповідати вимогам конкуренції. Однак, з іншого погляду, справжнього і міцного успіху можна досягти, присвячуючи справі всього себе, розумові здібності, свою підприємливість, оскільки справжній людський розвиток потребує принципу безкорисливості як вираження братства і логіки дару… У сфері економіки потрібна – особливо з боку держав –політика індустріального та сільськогосподарського розвитку, яка дбала б про соціальний прогрес і про універсалізації правової і демократичної держави. І потім, важливо і обов'язково структурувати грошові, фінансові та комерційні ринки в етичному плані; їх слід стабілізувати і більшою мірою координувати і контролювати, з тим, щоб вони не завдавали шкоди найбіднішим.»

 

Папа дає лише загальні правила, які би могли допомогти суспільству подолати кризу. Але для цього суспільство мало б відкинути дотеперішню модель секулярного лібералізму, політичної коректності та мультикультуралізму. Адже фактично цінності сучасної суспільної системи Заходу – це цінності без цінностей. Не можливо будувати суспільство на загальнолюдських цінностях, які таки є християнськими цінностями, і в цей же ж час надавати «права» тим, хто ці цінності руйнує.

 

Тому вже навіть сама узагальнена спроба Папи вказати західним суспільствам на причину їхніх проблем викликала шквал критики і перекручування у ЗМІ. Залишаючись біля розбитого корита економіки, спровокуваши соціальні та суспільні конфлікти, ліберали найперше хотіли би закрити рота Церкві. Оскільки Вона, на відміну від них, дає реальні рецепти виходу з кризи.

 

«ГОБІТ» – НЕСПОДІВАНИЙ ПОМІЧНИК ХРИСТИЯНАМ

 

Захід просто потребує перебудови свого менталітету. Інакше він ризикує звести нову Вавилонську вежу повністю дегуманізованого суспільства, у якому все контролюють, інакодумство переслідують, а людина є повністю незахищеною перед машинерією державного механізму. У цьому нелегкому завданні перебудови менталітету західних демократій християнам прийшла поміч з неочікуваного боку. Пітер Джексон початком своєї нової кінотрилогії «Гобіт» кидає виклик менталітету наживи, політкоректності, секулярної бездуховності та егоїзму.

 

Принаймні якась частина глядачів зацікавиться творчістю Толкіна, англійського філолога і письменника, а перш за все – католика, який у завуальованій формі у своїй творчості пропагував ідеали християнства. Пропагування цих ідеалів і є одним з рятівних кіл для нашої цивілізації.

 

У передріздвяний час західній кінопубліці доступний фільм, який оспівує жертовність, здатність допомогти іншому, честь, відданість, вірність своєму слову, прагнення допомогти визволенню батьківщини, вірність власному народу, милосердя і співчуття, шляхетність і романтизм, довіру до Провидіння і відповідальність за інших. Одним словом – усе, чого так панічно боїться теперішній обиватель.

 

Здавалося б, ну і що. Ну подумаєш, який там фільм. Але тут варто звернутися до одного історичного феномену, який часто не помічають навіть ті, хто досліджує одне з геополітичних та історичних див ХХ століття – падіння совєтської імперії.

 

Серед причин її падіння є одна, на перший погляд незначна і незвичайна, причина: видавнича діяльність самої совєтської держави. На 70-80 роки ХХ століття приходиться пік видавничої діяльності в СССР. Звісно, майже вся ця діяльність, окрім дисидентського самовидавництва, провадилась під невсипущим оком КГБ та КПСС. І, о диво! Мастодонтам державного контролю навіть до голови не прийшло, що казки Андерсона, романи Вальтера Скотта, Дюма, Жюль Верна, Майн Ріда, «побрехеньки» Свіфта та Рабле, драматичні витвори Шекспіра і Мопасана, як терміти підточують фундамент фундаментів совєтської держави – комуністичну ідеологію.

 

Не хочу твердити, що ці книжки були вирішальними у розвалі СССР, ні. Але вони були вагомим чинником. Діти сформовані на європейських ідеалах, які у своїй основі є християнськими ідеалами, уже не могли бути такими ж перестрашеними рабами, як їхні батьки. Вони вже зі значно більшою критичністю могли підходити до недоліків совєтської системи та комуністичної ідеології. Можливо, совєтські спецслужби прагнули виховати таких собі комуністичних Дон Кіхотів, і це їм, до певної міри, вдавалося. Але, вочевидь, вони не враховували реальності, що комуністичне донкіхотство настільки ж небезпечне для совєтської імперії, які і антирадянщина та націоналізм. Реальний світ брежнєвського застою був далекий від ідеалів класиків Заходу. Розчарування мусіло зародитися у головах і душах. Комунізм мусів тріснути під тими промінчиками анонімного християнства, що проривалося з творів, які пропагували цінності вільної людини.

 

Постмодерні будівничі нового тоталітаризму, можливо, врахували ці прорахунки своїх совєтських колег. Програми вивчення літератури в цілому світі є уже зараз зредукованими. Замість класики пропонують низькопробні шамани-донхуани та відьмацькі гарріпотери. На цій хвилі функціонує й українська, з дозволу сказати, освіта. А й РФ не відстає у цьому.

 

І «Гобіт», фактично популяризуючи цінності християнського лицарства, робить ту саму справу, яка свого часу підточувала совєтську державуа. Цей фільм – одна з мікротріщин у фундаменті постмодерного суспільства, яке уже ладне скотитися у хаос ночі постгуманітарики.

 

ЩО РОБИТИ НАМ, ЩОБ СВІТЛО ХРИСТОВЕ СЯЯЛО У ЦЬОМУ СВІТІ

 

Ніч постгуманітарного хаосу, здається, прагне чорними крилами накрити нашу цивілізацію, перетворивши здегенерованого індивіда на раба власних похотей і технологій, жорстко контрольованих новими господарями світу. Але темрява не може обійняти Світло (див. Ів. 1, 5), не може його згасити. Що більше християни усвідомлюватимуть собі що власне вони є світлом світу (див. Мт. 5, 14-16), не просто посередниками Світла світові, а таки світлом, яке світить силою Світла – Христа Царя усього , то інтенсивніше Світло освітлюватиме темряву.

 

Перш за все, ми, українські католики, мусимо собі усвідомити, що наш вибір є на боці європейського християнства і його боротьби проти темряви, яку породила наша цивілізація, проти темряви, яка прагне поглинути світ. Без цього усвідомлення, без усвідомлення себе членами великої сім’ї Божої – Спільноти Єдиної, Святої, Католицької і Апостольської Церкви, яка є єдиною інституцією на цьому світі, яка має пряму Божу обітницю, що всі сили пекла, темряви і зла ніколи Її не переможуть (див. Мт. 16, 18), наша боротьба буде без сенсу і внутрішньої сили. Тільки усвідомлюючи свою власну ідентичність, релігійну і культурну, свою екзистенціальну ідентичність гілок правдивого виноградного куща – Христа (див. Ів. 15, 5), ми зможемо доєднатися до переможного війська Вічного Агнця Божого і стати учасниками Його кінцевої перемоги.

 

Усвідомивши цю свою екзистенціальну ідентичність і приналежність, мусимо це усвідомлення вчинити дієвим. Тільки через усвідомлення потреби послуху і вірності церковному Проводу, якому сам Христос доручив пасти своїх овець (див. Ів. 21, 15–17), і роблячи реальне, щоденне життя відповідним до цього, ми зможемо дійсно почати випромінювати світло, що розсвітлює темряву.

 

Та послушність не має бути бездумною послушністю робота чи раба, а тим співчуттям з Церквою, про яке говорить св. Ігнатій Лойольський. Адже людина не може належати до Спільноти Церкви і бути нечутливою до Її терпінь, проблем і потреб. Якщо дійсно співчуваємо з Церквою, якщо нас дійсно болять Її болі та рани, то наше ставлення до Неї можна буде охарактеризувати словами видатного католицького теолога ХХ століття єзуїта Карла Ранера : «Церква, як стара жінка, з багатьма зморшками і рубцями. Але Вона – моя Мама. А маму не б’ють, її обороняють». У такий спосіб наша діяльність дійсно зможе виходити з нашої любові до Христа та Його Церкви.

 

Якщо ми, українські католики, дійсно ґрунтуватимемо свою діяльність на цих принципах, то самоорганізація українських католиків буде закономірним наслідком таких змін нашого менталітету. А для порятунку не лише України, але й нашої цивілізації така самоорганізація є конче необхідною.

 

Українські католики мали би самоорганізуватися для оборони своїх фундаментальних прав: права на католицьке виховання дітей, права на освіту, яка би була узгоджена з нашими релігійними переконаннями, права на вільне визнання своєї віри, на задоволення своїх релігійних потреб. Така самоорганізація і оборона були би значним вкладом у загально християнську справу поширення Радісної Звістки. 

 

Одним з важливих пунктів, який може допомогти нам, українським католикам, вийти з ситуації кругової оборони, є створення у наших сім’ях атмосфери європейської християнської католицької культури, у якій наші предки жили віками. Окрім цього, наші сім’ї мають стати реально осередками молитовного життя, через які і наші парафії отримуватимуть необхідні поштовхи для оновлення і оживлення. Це не лише допоможе дорослим укріпитися на таких острівцях духовної стабільності, але і підростаючому поколінню така католицька атмосфера є конечно необхідною для правильного формування.

 

Батьки католики, не лише мають обов’язок дбати про те, щоб їхні діти мали що їсти і пити, а також і про те, щоб вони реально формувалися, як відповідальні члени Католицької Церкви і власного народу. Тому традиційне передавання історичної пам’яті нашого народу та правд віри має стати основою нашого католицького сімейного виховання. До того ж, сучасне інформаційне суспільство вимагає від батьків не лише контролювати поринання власних чад у простори Інтернету чи контролю за тим, які мультфільми чи фільми дивляться їхні діти, які ігри грають. Сучасне гіперінформоване суспільство вимагає також від батьків привчати своїх дітей до книжки, адже без любові до книг не можлива любов до Книги – Біблії.

 

Саме добра література розвиває багато корисних навичок, розвиває критичне мислення, розвиває ті добрі зерна шляхетності, здорового романтизму й елітизму, співчуття, пожертовності, які є фундаментальними людськими підвалинами для дії Божої ласки.

 

Стабільна у вірі католицька сім’я є реальною запорукою та фундаментом католицького відродження.

 

Кожен з нас мусить розпочати це в першу чергу з самого себе і своєї сім’ї. Відродження католицтва в Україні є необхідною передумовою нашого простого фізичного виживання. В інакшому випадку ми ризикуємо бути поглинутими як не обскурним лібералізмом, то ошалілим «рускім міром», який вже зараз леліє надію виселити галичан у Сибір. Якщо ми, українські католики, вчасно не опам’ятаємося, то завтра нас просто фізично може не бути, принаймні на нашій власній землі.

 

Толкінів гобіт Більбо Беґінс проходить трансформацію від ситого, вдоволеного обивателя, який живе розміреним егоїстичним життям, до пожертвовного, співчутливого, відданого справі гобіта, який в кінцевому результаті має практично вирішальний вплив не лише на долю улюбленого Краю, але й на долю цілої цивілізації.

 

Українські католики мають пройти подібну трансформацію, якщо хочуть врятувати себе і своїх дітей від долі рабів новітнього Саурона чи його західного зрадливого двійника Сарумана. Наша доля в наших руках. Що скоріше ми візьмемося до діла, то ліпше буде для нас.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:    Воїни Христа Царя

24.12.2012р. Б. / Важкі запитання: Чи є гріхом користуватися неліцензійним програмним забезпеченням?

ПИТАННЯ: Чи є гріхом користуватися неліцензійним програмним забезпеченням?

 

ВІДПОВІДЬ: Порушення авторського права сьогодні пов'язане з поширенням Інтернету, який дозволяє з легкістю знайти, скачати і поширити безліч програм, відео- і аудіоматеріалів і так далі.

 

Порушення авторських прав, тобто недотримання умов використання програми, висунутих автором або власником прав, має дві сторони: це дії тих, хто незаконно надає в розпорядження інших матеріал, що охороняється авторським правом, і дії користувачів - тобто тих, хто незаконно скачує їх.

 

Як християнин повинен розцінювати ці дії?

 

В останні роки Католицька Церква вже розробила деякі офіційні документи, що стосуються новітніх технологій. Першим втручанням в це питання можна назвати Апостольське послання Папи Івана Павла II «Стрімкий розвиток». У ньому Папа «благословляє» використання новітніх технологій як засіб набуття знань і передачі інформації. При цьому, безумовно, віруюча людина зобов'язана дотримуватися чинних законів. Доступність матеріалу для скачування або копіювання не означає, що ці дії морально допустимі. Свідоме використання неліцензійних програм - це гріх. При оцінці тяжкості цього гріха, звичайно, потрібно враховувати безліч обставин. Наприклад, якщо хтось незаконно і регулярно використовує програми для отримання прибутку, для заробляння грошей, та ще й наживається на цьому, продаючи піратські копії, - безсумнівно, цей гріх важчий, ніж гріх підлітка, який скачав собі комп'ютерну гру. Тим більше, що питання авторських прав сьогодні дуже ускладнилося саме доступністю матеріалів, а в багатьох випадках власники авторських прав мають в розпорядженні достатньо коштів для захисту своєї продукції. Тому використання неліцензійного програмного забезпечення слід відносити в більшості випадків до повсякденних гріхів, за винятком тяжких випадків, коли це стає засобом наживи і завдає серйозної шкоди іншим людям.

Вирішенням цієї моральної проблеми може бути використання програм з відкритим вихідним кодом.

За матеріалами: Радіо Ватикан


Читайте також:
Важкі питання. Чому католики вшановують святих і їх мощі?
Важкі питання. Чи може Католицька Церква в майбутньому дозволити висвячування жінок?
Важкі питання. Як розуміти слова апостола Павла "Немає влади не від Бога"?
Важкі питання. Чи можуть чоловік і жінка, розписані тільки в РАГСі, приступати до Сповіді та Причастя?
Важкі питання. Чи залежать від Божественного Провидіння такі дрібниці, як корки на дорогах, зустрічі та запізнення?
Важкі питання. Де у ембріона душа і чи можна його вважати людиною?
Важкі питання. Що таке первородний гріх?
Важкі питання. Чи гріх займатися радіестезією?
Важкі питання. Чи має реінкарнація відношення до походження людей?
Важкі питання. Чи існують особливі випадки, в яких допустиме використання презерватива для католиків?
Важкі питання. Як слід розуміти заклик Бога до воєн і знищення цілих народів у Старому Завіті?
Важкі питання. Що означають слова Ісуса "ви боги"?
Що робити фармацевту-католику, якого змушують продавати протизаплідні засоби?
Важкі питання. Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?
Важкі питання. Як відрізнити одкровення Бога від диявольських навіювань?
Важкі питання. Чи можуть помисли бути таким же гріхом, як і дії?
Важкі питання.Чим психотерапевт відрізняється від духівника?
Важкі питання.Чи потрібно прощати тих, хто не просить прощення?
Важкі питання. Як вибирали Римських Пап після святого Петра?
Важкі питання. На якому камені збудована Церква – на Петрі чи на Ісусі Христі?
Важкі питання. Хто такий Антихрист?
Важкі питання. Чи є гріхом для католика перейти у православ'я?
Важкі питання. Навіщо сповідувати гріхи священикові?
Важкі питання. Чи можна молитися за перемогу улюбленої збірної на Чемпіонаті з футболу?
Важкі питання. Чи не відходять католики від Святого Письма в питанні підпорядкованості жінки чоловікові?
Важкі питання. Що сказати людині, яка думає про самогубство?
Важкі питання. Які обов'язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?
Важкі питання. Чому Церква скасувала заборону відспівувати самогубців?
Важкі питання. Чи може гомосексуаліст стати священиком?
Важкі питання. Чи є гріхом ходити на дискотеку?
Важкі питання. Чи є гріхом не перехреститися перед вживанням їжі?
Важкі питання. Чи суперечить християнству психоаналіз Фрейда?
Важкі питання. Два питання від мусульманина
Важкі питання. Чи може диявол вселитися одночасно в кількох людей?
Важкі питання. Багатство і розкіш Церкви
Важкі питання. Католицтво і англіканство
Важкі питання. Що відбувається, якщо мученик в момент смерті не перебуває в стані благодаті?
Важкі питання. Що відбувається з душею при трансплантації органів? Як позбутися сторонніх думок під час молитви?
Важкі запитання. Чи можна контактувати з померлими родичами?
Важкі питання. Хто встановлює день нашої смерті?
Важкі питання. Чи можна християнинові займатися карате?
Важкі питання. Яка різниця між святими і блаженними, між Отцями Церкви і Вчителями Церкви?
Важкі питання. Чи можна молитися за тварин?
Важкі питання.В яких джерелах йдеться про мучеництво апостола Петра в Римі?
Важкі питання. Чому важко потрапити відразу в Рай?
Важкі питання. Чи буде наше тіло у воскресінні таким же, як зараз?
Важкі питання. Чи всі помруть, коли прийде останній день?
Важкі питання. Чи можна причащатися без попередньої Сповіді?
Важкі питання. Чи можна сповідатися у різних священиків?
Важкі питання. Як перемогти страх "поганої Сповіді"?
Важкі питання. Якщо Бог знає все, то навіщо Він створює людей, які підуть в пекло?
Важкі питання. Чому Церква за аборт відлучає, а за вбивство - ні?
Важкі питання. Про реінкарнацію
Важкі питання. Чи гріх жити разом до шлюбу, дотримуючись цнотливості?
Важкі питання. Чи правда, що Адам прожив 930 років?
Важкі питання. Що значить - хула на Святого Духа не проститься?
Важкі питання. Що означає відлучення від Церкви?
Важкі питання. Вона - католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?
Важкі питання.Чи бачить диявол наші думки?
Важкі питання. Від кого походять люди?
Важкі питання. Протестанти і апостольське спадкоємство
Важкі питання. Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Важкі питання.Чи нормально для християнина боятися смерті?
Важкі питання. Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?
Важкі питання. Чи правда, що Бог любить мене?
Важкі запитання: Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Важкі питання: Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Важкі питання: Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?


Джерело:   Воїни Христа Царя

23.12.2012р. Б. / Вони боролися за волю України

Преосвященний владика Венедикт, доручив духовенству Львівської архиєпархії 23 грудня 2012 року відслужити панахиду за Василя Біласа та Дмитра Данилишина (бойовики ОУН), яких було страчено за вироком польського суду в тюрмі "Бригідки" у Львові 80 років тому, 23 грудня 1932 року.

 

Судовий процес над ними мав міжнародний розголос і викликав хвилю масової солідарності галицьких українців. У час тієї страти в усіх галицьких храмах священики служили панахиди, а з дзвіниць лунав траурний передзвін.

 

У неділю, 23 грудня, на Янівському кладовищі відбудуться заходи із вшанування пам’яті Василя Біласа і Дмитра Данилишина (80 років з дня їх страти) за участі депутатів Львівської обласної ради та представників громадськості Львівщини.

 

Заходи розпочнуться о 14.00 покладанням квітів до могил В.Біласа і Д.Данилишина та запаленням лампадок. Потім відбудеться панахида за загиблими та громадське віче.

 

Прес-служба Львівської архиєпархії

 

Вони боролися за волю України

22 грудня 1932 року польський суд засудив Дмитра Данилишина і Василя Біласа до кари смерті через повішення.

Хто були ті хлопці із невеличкого на той час міста Трускавця? Злодії, бандити, грабіжники?.. Ні, це були великі патріоти, члени Організації Українських Націоналістів і члени Української Військової Організації (УВО) реферантури ОУН.

Основним завданням УВО і засобом боротьби був протитерор, який охолоджував гарячі голови польського уряду, що впроваджував в Галичині хвилю польського терору. Військові польські частини проводили по селах грабежі, розстрілюючи українських патріотів без усякого суду, намагаючись в короткі терміни асимілювати українців на окупованих землях. Така політика польського уряду щодо українців змусила ОУН вдатися до протитерору, виконавцем якого була УВО. Важливим питанням діяльності УВО було її фінансування. Тут організація ОУН стояла на позиції, що гроші, здерті польським окупантом з українського населення, повинні бути відібрані і використані на боротьбу проти окупації. В зв’язку з цим при УВО була створена «Летюча бригада» бойовиків, в яку входили Василь Білас і Дмитро Данилишин. Ще до акції в Городку вже брали участь в нападах (на поштовий уряд у Трускавці і банк в Бориславі та інших операціях).

Черговою операцією за дорученням Проводу ОУН була акція нападу на пошту в місті Городок з метою вилучення грошей для потреб організації.

30 листопада 1932р. о 16 год. 55 хв. розпочалася акція нападу на пошту. Виявилося, що пошта має надійну озброєну охорону. В приміщенні пошти розпочалася перестрілка, але все ж таки Біласу вдалося забрати гроші. Група бойовиків із забраними грошима 4500 злотих вирушила в напрямі до Львова. Білас і Данилишин по залізничній колії направлялися до села Розвадова, де ґмінний функціонер уже встиг повідомити селян, що це ті два розбійники, які пограбували українську кооперативу. Коли Білас і Данилишин з’явилися в селі Розвадові, на них напала юрба селян з дрючками. Відстрілюючись в повітря, бойовики перейшли бродом через Дністер, проте селяни чекали їх і на другому березі. Набої закінчилися (Білас просив Данилишина застрелити його і себе, але і в Данилишина не було вже набоїв та й він на це, як заявив на суді, не погодився би). Натовп кинувся на них. В цей час до юрби встиг добігти парох Розвадова, який з великим зусиллям зумів зупинити розлючену юрбу. По якомусь часі ці хлопці звелися на ноги, взялися за руки, з голів їм текла кров. Тоді Василь Білас промовив до людей: «Ми є членами української організації. Ми вмираємо за Україну. Якщо ви так будете воювати проти своїх, то України ніколи не будемо мати». Люди зрозуміли, що їх обдурили, похилили голови і не знали, що їм дальше робити. А тим часом приїхала поліція, хлопців, знесилених і побитих, заарештували.

23 грудня 1932р. став днем виконання вироку. Вранці о 6 год. 30 хв. засуджених вивели на подвір’я. Першим повішено Данилишина. Перед смертю він заявив: «В цій хвилині я не маю жодних бажань. Мені тільки дуже жаль, що я можу лише раз умерти за Україну».

Василь Білас встиг лише крикнути: “Хай живе Укр…”. Кат затулив йому уста.

В той день дзвони грали в усіх церквах Львівської і Станіславської областей.

Василь Білас і Дмитро Данилишин були простими хлопцями. Вони, може, і не зовсім розуміли високих матерій політичної боротьби, але свій обов’язок як члени УВО перед своїм народом, перед своєю нацією сповнили настільки чесно, наскільки усвідомлювали. Їх боротьба, їх героїчна смерть запалили огонь в серцях тисяч наших юнаків і дівчат, які в лавах УПА вели завзяту боротьбу з різними окупантами, багато із них у цій боротьбігероїчно вмерли на полі бою, в тюрмах, таборах.

Тож пам’ятаймо наших борців В.Біласа, Д.Данилишина і багато тисяч інших відомих і невідомих героїв, які віддали своє життя і свій народ, за незалежність української держави.

Похоронені Василь Білас і Дмитро Данилишин у Львові на Янівському цвинтарі в секторі, де похоронені 350 Січових Стрільців, які загинули у війні з поляками у 1918 році.

Микола Яцків, голова районної станиці Братства вояків ОУН-УПА


Джерело:    Воїни Христа Царя

22.12.2012р. Б. / Пресанонс. Презентація книги про капеланське служіння у в`язниці

26 грудня 2012 року о 14:00 у приміщенні Львівської Архиєпархіальної Духовної Семінарії Св. Духа (вул. Хуторівка, 35. Львів, тел. 032 244 93 59) відбудеться презентація книги «Служити в’язням».  Це видання Департаменту Патрiаршої Курії УГКЦ з душпастирства у силових структурах України, що є плодом багатолітньої співпраці з пенітенціарною службою. Посібник являє собою фахові орієнтири для душпастирства у пенiтенцiарних закладах, буде корисним семінаристам, священикам, та волонтерам цього прекрасного служіння. На подію запрошені журналісти, капелани,  семінаристи, викладачі, також представники Християнської Міжконфесійної Місії тюремного служіння, Державної пенітенціарної служби України.

Уривок з книги:
«Жан Ваньє, - відомий канадський громадський діяч, християнський філософ, психолог, письменник, засновник міжнародної спільноти «Лярш», - приділяв час і в’язничному служінню. З досвіду відвідування в’язнів він висловив глибоке переконання, що постраждалими через злочин є і потерпілі, і самі злочинці: «Служіння це вище звичайних людських сил: приймати злочинця й не осуджувати його – є важко. Ще важче прощати. Але саме там, де виснажується логіка відносин сильних і слабих цього світу, починає діяти Божественний Логос. Любов і справедливість зустрічаються на Голготському Хресті, сяють нам із ран Ісуса. Милосердне прощення й відродження для людей, раз назавжди явлені під час Господніх Хресних Страстей. Ними Христос повсякчасно оживляє нас, звільняє нас від природніх немочей і обмежень.»

Довідки за тел. 098-422-9-221 ієрей Костянтин Пантелей

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

22.12.2012р. Б. / Місто і церкви усіх конфесій спільно розвиватимуть сімейні форми виховання дітей

21 грудня 2012 року Преосвященний владика Венедикт , Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ взяв участь у зустрічі міського голови Львова Андрія Садового із владиками усіх конфесій міста.

 

В рамках зустрічі учасники обговорили питання популяризації сімейних форм виховання дітей-сиріт, праця з безпритульними, розвиток Львова як європейського християнського центру паломництва та промоцію міста як центру екуменічного спілкування.

 

«Львів – місто, що має великий скарб. У Львові знаходиться понад 100 церков різних конфесій. Є велика релігійна громада. Це величезний ресурс, щоб втілювати великі зміни. Водночас у нашому місті в меншій мірі порівняно з іншими містами, але також присутнє таке явище як сирітство. Воно в більшій мірі породжено кризою моральності. Адже ще 100 років тому всі діти малі сім’ї», - зазначив під час зустрічі міський голова.

 

Владика Венедикт запропонував делегувати від кожної конфесії особу, яка була б відповідальною за реалізацію поставлених завдань, а відтак спільними зусиллями працювати для добра Церкви та українського народу.

 

Варто пригадати, що у Львівській архиєпархії діє релігійна місія «Центр Опіки Сиріт» - релігійна організація, метою якої є будувати на здоровій духовності зрілу особистість, дбати про соціальну рівність, проводити різноманітні акції духовно-просвітницького, соціального, патріотичного характеру, виявляти любов та опіку через спілкування та присутність капелана, а також волонтера, проводити пасторальну працю з дітьми-сиротами, дітьми з малозабезпечених сімей та з дітьми із спеціальних закладів.

Прес-служба Львівської архиєпархії

Кримські татари розігнали виставку, присвячену Сталіну

У Сімферополі група кримських татар на чолі з представниками Меджлісу кримськотатарського народу знесла виставку, присвячену 133-річчю з дня народження Йосипа Сталіна.

Стенди у центрі Сімферополя виставили особи, що назвалися представниками російської громадської організації "Сутність часу – Крим", повідомляє Радіо "Свобода".

Фото - William Totok з сайту Радіо "Свобода"

На виставці були представлені фотографії політичних діячів 20-го століття з хвалебними цитатами про Сталіна, офіційні фотографії сталінського періоду, а також роздавалися листівки із закликом "розібратися в історії і віддати належне такої масштабної історичної постаті як Сталін".

​​​​Представники організаторів заявили, що вважають депортацію кримськотатарського народу у 1944 році за наказом голови Державного комітету оборони СРСР Сталіна "найвеличнішим актом гуманізму".

За годину після відкриття виставки 21 грудня на місце її проведення прийшла група людей, серед яких були керівник Секретаріату Меджлісу Заїр Смедляєв і голова відділу зовнішніх зв’язків Меджлісу Алі Хамзін.

Вони закликали організаторів прибрати виставку, аргументуючи це тим, що Сталін в Україні визнаний судом винним у загибелі мільйонів людей, він особисто віддав наказ про депортацію кримських татар, яку теж визнано злочинною.

​​Після відмови організаторів згорнути виставку, активісти Меджлісу поперекидали стенди з цитатами і зображеннями Сталіна, не зачіпаючи фотоматеріали виставки "20 років без СССР".

Низка присутніх також долучилася до демонтажу виставки і намалювали фарбою на знесених стендах нацистську свастику.

"Для нас Сталін і Гітлер однакові!", - заявили представники Меджлісу.

Кілька десятків представників правоохоронних органів, присутніх при проведенні акції, у конфлікт не втручалися.

Прокуратура Сімферополя організує перевірку за фактом розгрому стендів виставки, присвяченій Сталіну, повідомляє "Крим.Коментарі" з посиланням на прокуратуру АРК.

Джерело:    УКРАЇНСЬКА ПРАВДА

21.12.2012р. Б. / Кінець світу… в Лодзі

Ганс Мемлінг, "Останній Суд".

 

На сьогодні в цьому польському місті заплановано незвичайний молебень, під час якого відбудеться молитва… саме про кінець світу.

 

Пантоміма, побудована на образах з Одкровення, покутне чування і вечірня Роратня Меса – отак молодь збирається провести вечір, який, за всепланетними плітками, мав бути кінцем світу. «Якщо не віриш у кінець світу від майя, то покажи, що віриш в Ісуса Христа», – заохочують організатори до участі у зібранні. Початок молебню – о 20.00 у парафії св.Альберта Хмельовського в Лодзі. 

«Сьогодні християн багато в чому звинувачують. І водночас чимало людей бояться кінця світу. Тож до всіх звинувачень можна додати ще одне: християни про цей кінець світу щодня моляться в молитві «Отче наш», – каже о.Войцех Мікульський із парафії св.Альберта Хмельовського. 

«Ми хочемо показати, що цього дня і весь час Адвенту ми чекаємо на прихід Ісуса. А ми, молоді, чекати не любимо. Воліємо, щоби трамвай приїхав одразу, а не щоб відстояти своє на зупинці», – пояснює Моніка Вікторська з Католицького союзу молоді. 

Під час чування буде насамперед представлено пантоміму, яка скерує думки глядачів до Апокаліпсису. «Ми зможемо побачити, немов у дзеркалі, як ми поводимося, і порівняти це з тим, чого б від нас хотів Ісус», – пояснює ідею спектаклю Моніка Вікторська. Потім буде відправлено покутний молебень з можливістю сповіді, а на завершення – нетипова Роратня Меса. «Нетипова, бо відслужена увечері», – пояснює о.Мікульський. 

За матеріалами: КАІ

Джерело:    КРЕДО

21.12.2012р. Б. / Прем`єра нового фільму про Ісуса на італійському телеканалі

Увечері 20 грудня в ефірі італійського телеканалу "Rai 3" відбудеться прем'єра документального фільму "Ісус з Назарету". Режисер фільму – іспанський кінематографіст Маіте Карпіо поставила перед собою завдання розповісти про "історії життя Ієшуа бен Іосефа" за допомогою докладної історичної реконструкції. У процесі створення стрічки автори зверталися до багатьох історичних джерел, заглиблюючись в етнічні особливості особи Ісуса Христа. Глядачів нового фільму чекає також пізнавальна подорож до Святої Землі – свідка євангельських подій, а також до архівів, які зберігають найдавніші фрагменти рукописів новозавітних текстів. Шлях дослідників пролягає через унікальну бібліотеку бенедиктинського монастиря Монсеррат, в якому знаходиться папірус P64 – найдавніший рукопис Євангелія від св. Матея, Ватиканську Апостольську бібліотеку, яка зберігає знаменитий папірус Бодмера, і єрусалимський Храм Книги музею Ізраїлю, в якому зберігаються Кумранські сувої, знайдені неподалік берегів Мертвого моря.

Як повідомляє Радіо Ватикану, напередодні прем'єри, 18 грудня, відбулася спеціальна прес-конференція, в якій брав участь глава Відділу соціальної комунікації італійського єпископату о. Доменіко Пампа, а також директор Ватиканського радіо о. Федеріко Ломбарді.

Джерело:   Воїни Христа Царя

20.12.2012р. Б. / День Св. Миколая у Лук`янівській слідчій в`язниці

19 грудня 2012 року волонтери Ореста Цибрівська та Христина Шонь послужили Святителю Миколаю, передавши дарунки, зібрані в результаті доброчинної акції, що була проведена в громадах УГКЦ у м. Києві. Їх супроводив о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу душпастирства у пенітенціарній системі України. 

Дарунки, придбані на кошти збірки або передані настоятелям греко-католицьких громад: солодощі, предмети гігієни (мило, креми і шампуні), набори для листування, отримали 267 жінок, 98 засуджених з господарської обслуги, 120 хворих у мед-частині, 39 неповнолітніх. Також були передані товари для новонароджених немовлят, матері яких утримуються в установі за рішенням суду.

 

Подробиці застосування використаних коштів дивіться у підсумку акції Свято Миколая для ув'язнених.

 

Цього ж дня у привітанні неповнолітніх та новонароджених з подарунками від доброчинців взяли участь також представники УПЦ, УПЦ КП, ВСЦХВЄП, Громадської ради при Управлінні ДПтС України у Києві та Київській області.

Джерело:    Воїни Христа Царя

20.12.2012р. Б. / У день св. Миколая Блаженніший Любомир завітав до молоді м. Червонограда

19 грудня 2012 року в Музеї історії релігії м. Червонограда вiдбулась зустрiч молодi з Блаженнішим Любомиром Гузаром. Архиєпископ вiдповiдав на запитання, котрi стосувались сенсу життя, пошуку щастя та мудростi, а також ажiотажу навколо «кiнця свiту».

 

Повний зал палацу Потоцьких вітав Блаженнішого Любомира стоячи. Блаженніший Кардинал зізнався червоноградцям: «Мені важко дати загальну формулу щастя, яку можна було б застосувати однаково до всіх людей. Про себе ж можу сказати: я почуваюся щасливим. Можливо, тому, що я у житті ніколи не мав надзвичайних амбіцій, легко задовольнявся тим, що ставалось, приймав життя так, як воно йшло...».

 

Музичним подарунком для архипастиря стали пісні у виконанні квартету священиків церкви святого Йосафата та молодіжного хору церкви Пресвятої Богородиці Владичиці України.

 

Від духовенства та вірних найщиріші вітання та шану Блаженнішому склав отець Ігнатій Москалюк, декан Червоноградський.

 

По завершенню органiзатори дiйства вручили поважному гостевi квiти, книгу «Кристинопiль» про історію Червонограда, та подякували за те, що Блаженніший прийняв запрошення і приїхав на зустріч із червоноградцями.

Повідомляє Сайт міської ради та Вишневський С. І.

Джерела: http://sokaleparchy.org.ua

Воїни Христа Царя

19.12.2012р. Б. / Аскольд у літописних джерелах

23 грудня 2012 р. о 17 год в Церкві Святого Миколая на Аскольдовій могилі відбудеться четверта зустріч в рамках освітньо-музичного циклу «Перший християнський князь», яку проводять Інститут мистецтв та Інститут філософської освіти і науки НПУ імені М.П. Драгоманова.  

 

Під час лекції «Аскольд у літописних джерелах» слухачі зможуть дізнатись про західноєвропейські свідчення про постать Аскольда, образ християнського князя у літописних джерелах та літературний образ князя Аскольда в «Повісті минулих літ». Лектор – магістрант релігієзнавства НПУ імені М.П. Драгоманова Сергій Савченко.

 

«Перший християнський князь» має формат освітньо-музичного циклу, тому розповідь про постать Аскольда буде поєднуватись з музичним супроводом. 23 грудня у заході візьмуть участь солiст-органiст Національного будинку органної і камерної музики України, народний артист України Володимир Кошуба  (орган); соліст оркестру Національної опери України імені Т.Г. Шевченка, заслужений артист України, професор Броніслав Щуцький (скрипка-альт); камерний оркестр та хор регентів Інституту мистецтв НПУ імені М.П. Драгоманова; провідний концертмейстер Інституту мистецтв НПУ імені М.П. Драгоманова Олена Васильєва (фортепіано).

Сергій РУСАКОВ

Джерело:   Воїни Христа Царя