30.11.2016р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (21.11– 27.11)

22 листопада 2016 року до Львова прибула подорожуюча ікона з мощами Блаженної Йосафати, співзасновниці Згромадження Сестер Служебниць. Ікона Блаженної Йосафати написана Словацьким іконописцем і була посвячена Главою і Отцем УГКЦ Блаженнішим Святославом у 2013 р. під час посвячення Патріаршого Собору. В Україні ікона перебуватиме до липня 2017 року й відвідає всі монастирі сестер служебниць Української провінції. Про місця та час перебування ікони можна дізнатися на сайті сестер служебниць http://ssmi-ua.org/prayer_request1.html.

22-23 листопада в Патріаршому домі у Львові відбувся перший з'їзд координаторів Марійських та Вівтарних дружин з єпархій та екзархатів. Зустріч відбулась в світлі постанов 69 сесії Синоду єпископів КГВА. До координаторів зі своїм словом завітав владика Богдан Дзюрах, який побажав присутнім "найперше горіти духом, плекати добрі ідеї", а відтак бути певним, що знайдуться ресурси для реалізації цих ідей.

25 листопада, завершились спільні реколекції Єпископатів латинського та візантійського обрядів, які тривали у стінах Вищої Духовної Семінарії Львівської Митрополії. Проповідником цьогорічних конференцій був Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті, який побудував реколекції на основі Старозавітньої Книги Йони.

26 листопада 2016 року, у Львові вшанували пам’ять жертв Голодоморів 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років Україні. На площі навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку духовенство міста, а також представники місцевої влади, громадськість спільно помолились екуменічною панахидою, яку очолив Митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП Димитрій (Рудюк) у співслужінні з єпископом-помічником Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященним Владикою Володимиром (Груцою). 

У Соборі Святого Івана Хрестителя –  Митрополит і Архієпископ Євген Попович  у співслужіні отців Перемиського деканату теж  очолив панахиду за жертви голодоморів в Україні,.

Спільне звернення Греко-католицьких і Римсько-католицьких Єпископів в Україні з приводу Дня пам'яті жертв голодоморів

Також у суботу, у місті Вишгород, що на Київщині відбулись молодіжні реколекції, під час яких з молоддю провів зустріч Блаженніший Любомир.  Організаторами реколекцій виступили Молодіжна комісія Київської архиєпархії та Центр Академічного душпастирства.

У неділю, 27 листопада:

З нагоди 15-ї річниці від заснування парафії, Високопреосвящений владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, з пастирським візитом прибув у парафію Введення в храм Пресвятої Богородиці (м. Львів, вул. Чукаріна, 5). Слід зазначити, що владика Ігор окропив освяченою водою будову парафіяльної катехитичної школи.

У Свято-Успенському василіянському монастирі у Варшаві, було урочисто відкрито Ювілейний рік Василіянського Чину. Святкування, присвячені: 400-літтю заснування Чину Святого Василія Великого; 150-літтю канонізації Святого Священномученика Йосафата Кунцевича; та 380-літтю блаженної кончини Йосифа Велямина Рутського, митрополита Київського. З цієї нагоди на запрошення монашої спільноти ОО. Василіян у Польщі, щоб очолити Ювілейне дійство, був запрошений Владика Василій Тучапець, Екзарх Харківський. 

В Архикатедральному Соборі Святого Юра, відбулася Мистецька програма на завершення Року Божого Милосердя та 5-ти річчя відновлення Львівської Митрополії. Про завершення Року Божого Милосердя та 5-ти річчя відновлення Львівської Митрополії виголосив слово і Високопреосвященний владика Ігор, Митрополит Львівський.

У м. Великі Мости, у кінологічному навчальному центрі прикордонної служби, відбулася зустріч військового єпископа Михаїла Колтуна, керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, з солдатами строкової служби.

До вашої уваги:

Блаженніший Святослав до місіонерів Божого милосердя УГКЦ: «Через вашу місію наша Церква отримала дар, за який молилася не один рік»

Глава УГКЦ: «Віднайти й усвідомити власну гідність можна лише тоді, коли зустрінемо живого Бога»

Двадцять тез Глави УГКЦ про християнське подружжя

Владика Тарас (Сеньків): «Душпастирі повинні думати не тільки про своє вічне життя, а й інших». Розповів про своє покликання владика Тарас (Сеньків), Єпарх Стрийський, у програмі «Відкрита Церква. Діалоги» на Живому ТБ.

“Актуальність у капеланському служінні постійно зростає”, – отець Любомир Яворський. Військовий капелан отець Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, завершив відвідини військових та капеланів УГКЦ, що зараз перебувають на фронті РУВ. 

Анонс:

Від 28 листопада до 2 грудня 2016 року відбудеться загальна зустріч всіх координаторів програми «Жива парафія» у с. Княжичах біля Києва. На зустрічі зберуться єпархіальні координатори Північної Америки та Південної Америки, Центральної та Західної Європи, України та Казахстану.

Джерело:    Воїни Христа Царя

29.11.2016р. Б. / 10 настанов Владики Венедикта на Різдвяний піст

1. Для Церкви існує дві найбільші події в житті Ісуса Христа: Його Воскресіння, через яке Він нам подарував життя вічне, а також Його народження, тобто воплочення Сина Божого. Подібно, як християни готуються до Великодня, щоб гідно зустріти це свято, так само вони повинні усвідомлено зустріти Різдво.

2. Спонтанність – це добре, але тоді, коли вона побудована на доброму приготуванні. Тому Церква заповідає час Різдвяного посту для доброго приготування і усвідомленого переживання Різдва Господа нашого Ісуса Христа.

3. В давнину церковна традиція підкреслювала, що під час Різдвяного посту не вживається м’ясо, а риба вживається в неділю. Якщо хтось може цього дотримуватися і сьогодні – це похвально. Якщо ж ні, рекомендовано не вживати м’яса в середу і п’ятницю.

4. Люди, які перебувають в надзвичайних обставинах, від яких вони залежні і не можуть обирати їжу, – звільнені від посту.

5. Я не люблю їсти м’яса, тому піст для мене є легким. Тому мені слід було б від чогось іншого відмовитися (вживання солодощів, перегляд телевізійних передач).

6. Ми часто залежні від багатьох речей, тому цей час посту – період виявляти свої залежності. Ідеться не лише про алко- чи наркозалежних, тепер вже є й інтернетозалежність. Під час цього періоду ми повинні визволитися від своїх залежностей. Бо лише так ми можемо гідно зустріти народження Христа.

7. Я б радив, щоб кожен із нас в загальному був обережним із вживанням алкоголю. Є люди, які під час посту відмовляються від цього.

8. Питання полягає не у строгості посту, бо він полягає не лише у вживанні або невживанні чогось. Піст – це насамперед духовне приготування.

9. Потрібно починати з малого, бо ніхто не народжується святим чи грішним. Такими стають. Тому, коли мова йде про піст, потрібно подумати, від чого ми можемо легко і реально відмовитися. Таким чином крок за кроком цю свободу ми зможемо відвойовувати.

10. Піст, відверто кажучи, не потрібен Богу. Він потрібен нам, щоб ставати вільними і свобідними.

Джерела:    Фундація Духовного Відродження

Воїни Христа Царя

29.11.2016р. Б. / НЕВІДОМІ ФАКТИ З ПЕРІОДУ УВ'ЯЗНЕННЯ БЛАЖЕННОГО КЛИМЕНТІЯ ШЕПТИЦЬКОГО

У Львові шириться і набуває підтримки ідея надати Музею народної архітектури та побуту можливість носити ім'я свого першого ідейного засновника ігумена отців-студитів блаженного Климентія Шептицького.  Більше того дане питання вже включено у  порядок денний сесії Львівської міської ради, яка відбудеться 1 грудня 2016 року Божого. Оскільки, однин із зазначених аргументів  є такий, що архимандрит Климентій є блаженним Христової Церкви, ісповідником віри, якого засудили за акивну допомогу у боротьбі за Незалежність України, тому, для кращого розуміння громадськістю міста унікальності і жертовності цієї особи наводимо кілька невідомих фактів з періоду ув'язнення блаженного Климентія Шептицького:

1. У ТРАВНІ 1945 р. о. КЛИМЕНТІЙ НЕ ВТІКАВ ВІД ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЗА ВІРУ, а ГОТУВАВСЯ ЙОГО ПРИЙНЯТИ.

В одному з листів до свого брата Станіслава він писав: " Тепер настали для нас тяжкі часи. Весь греко-католицький єпископат увязнено ще місяць тому - тиск, аби переходити на православ'я. Богу дякувати, духовенство у своїй моральній цілості стоїть за віру міцно - і не сходить на бездоріжжя. незважаючи на в'язниці, погрози... Тяжкі часи настали - але Бог добрий і не полишить нас у біді. Я все ще живу коло "Юра", в моєму давньому покою, але не знаю, як довго це триватиме й що принесе мені завтрашній день".

2. НА ЗАПИТАННЯ СЛІДЧОГО, ЧИ АРЕШТОВАНИЙ ПОГОДЖУЄТЬСЯ ІЗ ЗВИНУВАЧЕННЯМИ, о. КЛИМЕНТІЙ ВІДПОВІВ: "З ВИСУНЕНИМИ ЗВИНУВАЧЕННЯМИ Я НЕ ПОГОДЖУЮСЯ. Я - МОНАХ, ЖОДНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Я НЕ ПРОВАДИВ".

У внутрішній в'язниці УМГБ м. Львова його звинувачували в антирадянській діяльності. "Зрадою Батьківщини" вважали розповсюдження буклету "Пам'ятка з Унева" (1937 р.). Архимандрита Климентія звинувачували у співпраці з Ватиканом, а приводом послужили перехоплення його листів до Риму про переслідування Греко-Католицької Церкви в Україні...

3. СТАРЕЦЬ ВИТРИМАВ 45 ДОПИТІВ, а СУД НАД КЛИМЕНТІЄМ ШЕПТИЦЬКИМ ВІДБУВАВСЯ У ВІЦІ 79-ти РОКІВ.

У червні 1947 р. архимандрита перевели до Києва. Саме тут найбільше знущалися над 78-літнім старцем. Про це свідчать виклики на допити, які зберігаються в особистій справі о. Климентія. Старець витримав 45 допитів. Один з них тривав 29 серпня 1947 р. від 23: 00 до 2:30. З метою психічного виснаження в'язнів допити відбувалися вночі. У вироку від 28 лютого 1948 р. записано, що "осужден за активную антисоветскую деятельность и укрывательство контрреволюционных банд украинских националистов в ст. 54-1а и 54-11 УК УССР на 8 лет тюремного заключения".

4. КОЛИШНІЙ ВЯЗЕНЬ ІВАН КРИВУЦЬКИЙ ТАК ОПИСУЄ ПЕРШУ ЗУСТРІЧ З о. КЛИМЕНТІЄМ у КИЇВСЬКІЙ ВЯЗНИЦІ:

« Високого зросту, 180-185 см, худоровлявий, з довгою білою бородою, трохи сутулий, з палицею. Рухи повільні, спокійний, обличчя і очі привітні. Мені нагадав св. Миколая… Зайняв вільне ліжко –перше праворуч від дверей. Сів на краєчок , склав руки на палицю, підборідок – на руки і задумався… Ми не чекали такого «злочинця» в нашій камері. На кілька хвилин запанувала мовчанка. Відчувалося, що він утомлений і розстроєний. Щодня вранці і перед сном о. Климентій підходив до вікна на відстані більше одного метра, опершись руками на палицю схиляв голову і пошепки молився».

5. СПІВ`ЯЗЕНЬ Р. НОВОСАД ПРО о. КЛИМЕНТІЯ:

"Отець Климентій, не дивлячись на похилий вік (79 літ), тримався добре, не хворів, ніколи не вимагав полегшення режиму, не просив ліків. Під час прогулянки у закритому дворику в'язниці, що тривала близько 30 хвилин, о. Климентій крокував разом з нами, як вповні здорова людина, я запитував, чи неважко йому переносити тягар режиму, на що о. Климентій відповідав: єдине, що його турбує, це те, що нема можливості служити як належить Богові й людям, яких він залишив і в монастирі, і в селі...".

6.РІЗНИМИ СПОСОБАМИ НАМАГАЛИСЯ ЗЛАМАТИ ВІРУ І САМОГО КЛИМЕНТІЯ ШЕПТИЦЬКОГО

"Невже нема можливості звільнитися отцеві з вязниці?" - запитував Р. Новосад. Архимандрит відповідав: "Така можливість є. Але я не погоджуюсь на їх умовини. Слідчий пропонував мені перейти на православіє, і тоді мене переведуть в монастир. Я відповів: " Де мені на старості літ міняти свою віру, хай вже буде воля Божа". Така була відповідь на спокусу слідчого".

7. НАЙКРАЩИМ ВИРАЗОМ ОСОБИ ЦЬОГО СТАРЦЯ Є ЙОГО МОЛИТОВНА ПОСТАВА: під час молитви він був цілковито відданий розмові з Богом – це було повне покори молитовне стояння. Тому й у в’язницях він переносив з ангельською терпеливістю насмішки і наругу над своїм духовним саном і з радістю виконував найбільш принизливі роботи, утверджуючись у вірі в Бога.

8. ДО ОСТАННІХ ХВИЛИН ЗАЛИШАВСЯ ВІРНИЙ СВОЇМ МОНАШИМ ОБІТАМ

Без сумніву, отець Климентій був добре підготовлений до мучеництва своїм аскетичним життям у монастирі: спав сидячи, разом зі всіма братами чергував на кухні, носив дуже убогий і простий одяг, незважаючи на те, що походив з графської родини, у келії мав тільки залізне ліжко, шафу, столик і клячник, на якому молився перед Розп'яттям.

9. ПОМЕР БЛАЖЕННИЙ ІСПОВІДНИК І МУЧЕНИК ЗА ВІРУ 1 ТРАВНЯ 1951 р. у ВОЛОДИМИРСЬКІЙ В'ЯЗНИЦІ.

Причина смерті була" нарастающая слабость сердечной деятельности на почве общего артериосклероза, декомпенсированного порока сердца, гипертонии и старческой дряхлости".

10. НЕОРДИНАРНІСТЬ ОСОБИ АРХИМАНДРИТА КЛИМЕНТІЯ ЗАУВАЖУВАЛИ ЙОГО СПІВ`ЯЗНІ:

"Спостерігаючи щоденно поведінку архимандрита, його справжню посвяту Богові , неззаперечну відданість вірі своїх предків, любов до свого знедоленого народу, я вже тоді міркував собі, що такі люди повинні бути зачисленні в список тих багатьох мучеників, великомучеників, святих, якими заповнений наш церковний календар. Вже тоді я розумів, що мав щастя спілкуватися зі святою людиною".

Підготувала: Христина Кутнів

Джерело: Шептицький Климентій блаженний преподобномученик: Збірка творів; - Львів: Колесо, 2014. - 228 с.

Джерело:    Воїни Христа Царя

28.11.2016р. Б. / Глава УГКЦ: «Віднайти й усвідомити власну гідність можна лише тоді, коли зустрінемо живого Бога» (+VIDEO)

Ми повинні сказати собі, що ніколи не підемо на компроміс зі злом. Ми сьогодні своїм особистим вибором вибираємо свободу синів Божих, вибираємо жити в Бозі і з Богом. І лише тоді будемо здатні самі збудувати незалежну, здатну до вільного і щасливого життя Україну.

Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому cоборі Воскресіння Христового, що в Києві.

Предстоятель відзначив, що сьогоднішнє Євангеліє благовістує нам про Бога-Визволителя... Досвід Господа, який визволяє і спасає, є основою християнської віри…

Блаженніший Святослав пригадав, що цього тижня ми святкували День гідності і свободи. Людство, каже він, від самих початків свого існування запитує себе, у чому полягає людська гідність, на чому вона базується, що є її джерелом? А з іншого боку – а що таке свобода, що означає бути свобідною і вільною людиною?

«У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос дає нам відповіді на ці фундаментальні людські запитання… Дуже часто сучасні люди думають, що гідність полягає в особистій здатності й силі завойовувати світ, купити багато дорогих годинників чи мати цілий автопарк дорогих автомобілів, як це показали електронні декларації наших чиновників. Хтось думає, що саме в цьому полягає їхня гідність, якою вони самі можуть себе наділити. Як багато разів ми відчували, що саме той, хто відчуває комплекс власної неповноцінності, стає диктатором, поневолюючи інших людей, намагається зростати у власних очах, але залишається духовним пігмеєм і ніколи не зможе здобути навіть у власному сумлінні тої гідності, якої бажає. А сьогодні Ісус Христос нам каже, що гідність людської особи не походить від її здатності завойовувати світ. Гідність є Божим даром. Бо Господь створив людину на свій образ і подобу, наділив її чимось, що має тільки Він», - наголосив проповідник.

Гідність людської особи, вважає Глава УГКЦ, є дарована кожному з нас у момент нашого сотворення. «Тому, - підкреслив Блаженніший Святослав, - у своїй гідності всі люди є абсолютно однакові: багаті і бідні, могутні і слабкі, хворі і здорові, незалежно від раси, релігії чи політичних уподобань. Кожен із нас є улюбленою донькою чи улюбленим сином нашого великого Бога».

«Але віднайти цю гідність, - вважає Предстоятель, - усвідомити її, можна лише тоді, коли зустрінемо живого Бога. Це те, що сталося на Майдані. Сотні, тисячі людей відчули, що Бог є з ними, навчилися молитися, відкрили того живого Бога, який захищає їх перед гріхом і смертю, дає їм свободу, звільняє від рабства. І тоді ми зрозуміли нашу гідність у Божих очах. І тому ми святкуємо цей день».

«Справжня свобода полягає в здатності людини вибрати добро, те добро, яке в собі несе Господь Бог, ті дари, які Він хоче нам дати. Він є найвищим добром і благом», - наголошує проповідник.

Блаженніший Святослав нагадав, що цими днями ми також поминаємо мільйони українців, які у 1932-1933 роках загинули у страшному штучному Голодоморі. «Ми бачимо, - каже духовний лідер греко-католиків, - як різні «визволителі», які приходили на наші землі в ім'я тої чи іншої людської ідеології... врешті-решт ставали поневолюючими системами, приносили в жертву власному безбожництву мільйони людей».

«Ми не маємо права забути про невинно вбитих штучним голодом. Бо історична подія стає історією лише тоді, коли ми переживаємо її своїм серцем і закарбовуємо у власній пам'яті. Але наша історична пам'ять може бути для нас рятівною і визвольною лише тоді, коли вона вплине на наш особистий вибір. Ми повинні сказати собі, що ніколи не підемо на компроміс зі злом. Ми сьогодні особистим вибором вибираємо свободу синів Божих, вибираємо жити в Бозі і з Богом. І лише тоді будемо здатні самі збудувати незалежну, здатну до вільного і щасливого життя Україну», - сказав Глава УГКЦ.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

27.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.2,4–10:  «Мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом»

У різних життєвих ситуаціях ми зустрічаємось зі своєю слабкістю, обмеженістю, безпомічністю, не знаходимо в собі сили, спроможності когось змінити, на щось вплинути. Це властиве кожній людині, що у складних ситуаціях вона почувається обмеженою, слабкою, гріховною. І це – правда, що самі ми нічого не можемо, тільки в Бозі. 

Важливо пам’ятати, яку силу ми отримали в особі Ісуса Христа, що в Бозі все стає можливим. Бо Бог став людиною, щоб привести людину до божественного життя. Саме в Господі, в Ісусі Христі, для людини зникають будь-які обмеження. Однак маємо жити церковним життям, щоб бути придатним інструментом, через який Бог зможе легко діяти.

*** 

Лк.8,26-39:  «Побачивши Ісуса, закричав, припав Йому до ніг і сказав голосом сильним: ”Що мені й Тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!”»

Ми аж ніяк не бачимо з цього євангельського уривку, щоб Ісус Христос мучив цього чоловіка. Господь просто собі йшов, але позаяк Він був Богом, а світло з темрявою не може співіснувати, то в присутності Бога злі духи так себе виявляють. 

Тому для освячення, переміни нашого суспільства, потрібні святі особи, в яких перебуває Бог. Саме вони є тим, що змінює всіх і все навколо себе, вони є тією закваскою, яка змінює суспільство. Отці Церкви кажуть, що коли ти змінишся сам, то біля тебе зміняться тисячі. На цю обставину ми дуже мало звертаємо уваги, але насправді саме це найкраща євангелізація і катехизація. Коли змінюємося ми, то в геометричній прогресії відбуваються зміни навколо нас. 

Святі, які жили колись, дотепер змінюють суспільство, долаючи історичні та географічні простори.

Найкраще, що можемо зробити для суспільства, – це наблизитися до Бога! Змінюймо себе – це найкраще, що можемо зробити для зміни наших ближніх! Ставаймо ближчими до Господа, і тоді Він буде через нас змінювати все довкола нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.11.2016р. Б. / Спільне звернення Греко-католицьких і Римсько-католицьких Єпископів в Україні з приводу Дня пам'яті жертв голодоморів

Зібрані у Львові-Брюховичах, ми, Католицькі Єпископи що виконуємо своє служіння в Україні, звертаємося до всіх вірних наших Церков, як рівно ж до всіх співвітчизників, аби виразити нашу солідарність та молитовну близькість у ці дні національної пам'яті і скорботи за жертвами голодоморів в Україні.

У день, коли згадуємо ці трагічні події, молимося особливо за всіх, хто загинув від голодної смерті, щоб вони стали причасниками небесної Трапези нашого Господа.

Невимовні страждання нашого народу були спричинені різними богоборчими ідеологями. Роблячи спільні зусилля задля очищення нашого минулого, кожен з нас має робити щирий іспит сумління, перепрошуючи Бога за зло, яке мало, а може і надалі має місце в нашому житті.

Заохочуємо духовенство і наших вірян під час Служби Божої возносити до Господа подячну молитву за хліб щоденний. Також дякуймо Богові за Євхаристійний Хліб – Тіло Воскреслого Христа, яким Він сам годує наші душі. Просімо теж Господа, щоб ми з вірою і довірою відносилися до Нього, Творця і Подателя матеріальних і духовних благ.

Сьогодні, як і вчора, багатьом людям, які живуть поруч з нами, бракує хліба й тепла. Закликаємо усіх продовжувати діла милосердя, виявляючи співчуття і діяльну солідарність, передовсім з тими, кому в нашому суспільстві бракує найнеобхіднішого - з убогими, сиротами, людьми похилого віку, внутрішньо переселеними особами, пораненими, в'язнями, та іншими потребуючими. Окремо закликаємо тих, які в нашій країні мають вдосталь хліба, ділитися з тими, кому його бракує.

У спільній молитві за мир у нашій улюбленій Батьківщині, призиваємо на весь український народ щедре Боже благословення.

Греко-католицькі і Римсько-католицькі Єпископи в Україні.
Львів-Брюховичі 
25 листопада 2016

Джерела:  Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя

25.11.2016р. Б. / Святий Йосафат Кунцевич — приклад вірності Істині

А праведник мій з віри буде жити (Євр. 10, 38)

Кожна людина є особливою і непересічною особистістю в ході історії. Знаковою постаттю у ХVІІ столітті був св. Йосафат, названий у Святім Хрищенні Іваном. Він вибрав кращу частку (пор. Лк. 10, 42), яка і по сьогоднішній день залишається для багатьох незрозумілою.

Іван Кунцевич народився у місті Володимир (теперішній Володимир-Волинськ). Упродовж XVI—XVII століть м. Володимир був значним торговельним осередком. У місті діяли численні ремісничі корпорації — «цехи», вироби місцевих майстрів славилися високою якістю та експортувалися до країн Європи. Тричі на рік у Володимирі відбувалися міжнародні ярмарки. Тому й не дивно, що батько Івана Гавриїл бажав, щоб син став купцем, віддаючи його на науку до Вільна (Вільнюс, Литва). Але задуми батька не здійснилися, Іван вирішує обрати чернецтво.

^{Хрест з розп’яттям (кін. ХV cт), перед яким молився св. Йосафат}

Що спонукало молодого юнака присвятити своє життя Богові? Ствердно відповісти на це питання непросто. Кожна історія монашого покликання є унікальною, а точно передати внутрішній стан і Божий голос важко, адже це стає особистою тайною, виявом Божої дії. Якщо коротко говорити, то людина відчуває, що має потребу у глибшому стосунку з Богом, пізнаючи себе, а також Господа, щоб сповіщати Добру Новину іншим, відкривати перед ними дорогу спасіння. Це свого роду Божа іскорка, яка зароджується у душі та потребує відповіді людини задля розпалення вогню автентичної любові. Саме такою іскоркою запалився св. Йосафат, молячись у дитинстві перед розп’яттям у Володимирській церкві св. Параскеви. Про дух молитви святого зазначав на беатифікаційному процесі міщанин Павло Радочинський, кажучи: «Часто, коли батьки, занепокоєні його відсутністю, шукали його, то знаходили не деінде, а за молитвою – чи то в самій церкві, чи в притворі». Крім того, говориться, що малий Іванко любив на самоті малювати ікони.

Отож, Божий поклик привів Івана Кунцевича до порожнього монастиря у Вільні. На той час монаше життя сильно занепало, а для молодого монаха Йосафата бракувало духовних провідників та доброго прикладу. Це не перешкодило йому заглибитися у твори св. Василія Великого, досліджувати літургійні книги, тим самим вивчаючи Східну традицію з творів Отців Східної Церкви. Такий закритий спосіб життя він вів три роки, вправляючись у монашій аскезі, адже «тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро» (Рм. 8, 28). Почерпнувши багатство богослов’я, Йосафат починає проповідувати своєю поставою, закликаючи й інших юнаків присвятити своє життя Богові.

^{Св. Йосафат і Слуга Божий Йосиф Велямин Рутський}

Згодом, чернець знайомиться з Іваном Рутським, який працював над розбудовою Унійної Київської Церкви. Вони стали добрими приятелями, а Рутський, натхнений прикладом Йосафата, вступає у монастир, де отримує монаше ім’я Йосиф. Він розуміє, що коли виховається молоде покоління таких ченців як Йосафат, то стан Руської Церкви покращиться. Разом вони працюють над реформою Церкви, розпочинаючи з реформи монашества. Як зазначають історики, Рутський і Кунцевич давали молодим ченцям те, що мали найцінніше: Рутський – свою ідею, науку, зразки латинських монаших Чинів та навчання Отців Церкви, зокрема святого Василія Великого; Йосафат же передав від себе елементи східної чернечої духовності і приклад святого життя. Таким чином, завдяки їхній праці утворився Руський Чин Святого Василія Великого, який став опорою Греко-Католицької Церкви на цілі століття.

Один з основних моментів служіння Йосафата як священика, а згодом як Полоцького єпископа, яким він стає у 1617 році, була проповідь. Він не перестав проповідувати по церквах і вулицях. Освічених протестантів Архиєпископ приваблював вишуканістю аргументів, а прихильників православ’я – знаннями східних традицій. Завдяки своєму переконливому слову він здобув авторитет не тільки серед своїх парафіян, але й серед представників інших конфесій, в тому числі і юдеїв.  Недруги навіть називали ченця «душехватом», що показує його ревність у служінні.

Перш за все, св. Йосафат відзначився пастирською опікою над своїми вірними, вказуючи на дорогу спасіння. Завдяки йому, люди мали добрий приклад, який заохочував до глибшого життя з Богом. До священиків своєї єпархії ставився суворо, закликаючи дотримуватися своїх обов’язків, навчаючи їх доброго знання. Це можна побачити у двох збережених книгах: укладеному ним Катехизмі та Правилах і конституціях, написаних для священиків.

Віддана праця не залишилась поза увагою і недругів Йосафата, які активно протистояли Святому, пишучи на нього неправдиві наклепи та розповсюджуючи плітки. Якщо уважно дослідити цей період, можна зрозуміти негідні мотиви, безпідставність таких дій, дивуючись уяві захисників православ’я. Ці речі вимагають добрих висновків, щоб не руйнувати єдність, а провадити належний діалог для відновлення Христової єдності.

Мученицька смерть великого подвижника була жорстокою. Важливо зауважити, що св. Йосафат знав про можливі наслідки пристрасної юрби, але як говорить Христос «Вас ненавидитимуть усі за моє ім’я, але хто витриває до кінця, той спасеться» (Мт. 10, 22). Після Утрені він виходить до людей, захищаючи свого слугу, який перед тим змушений був вивести провокатора Іллю, котрий в церкві голосними викликами намагався зірвати богослужіння. Єпископ промовив: «Діти мої, чому б’єте моїх слуг? Якщо шукаєте мене, то ось я». Натовп був спантеличений, а лише два напідпитку молодики підійшли до Архиєрея: один вдарив його палицею, а інший сокирою розрубав йому голову. Діями юрби керувала зла сила. Тіло Йосафата було вкинено у місцеву річку Двіну. Після мученицької смерті події відбувалися наступним чином: чудесне сяйво над тілом, судовий процес над вбивцями, покаяння Мелетія Смотрицького – православного єпископа Вітебська, численні чуда над гробом ченця, проголошення Йосафата Святим, історія переховування тіла… І ось перед нами вже прославлений свідок Христа, який вважав себе лише слугою. Завжди носив убогий одяг, відзначався стриманістю у їжі, виконуванням монаших обітів, працюючи для добра інших.

^{Гріб св. Йосафата у Базиліці Апостола Петра в Римі}

Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у своїй проповіді 11 листопада 2016 р. у Римі, на гробі св. Йосафата, сказав про нього так: «Він сам став посередником Божої благодаті, а його святі мощі є для нас джерелом Духа Святого: Духа єдності, Духа святості, Духа ревності, Духа церковного єднання». Святий Йосафат Кунцевич аж до останнього свого віддиху життя стояв на стороні Божої істини, яка залишається незмінною та має свою благодатну дію у житті цілого суспільства. Отож, приклад святого Йосафата дає запевнення, що любов до ближніх та сумлінне виконання життєвого покликання увінчається Господнім благословенням та підтримкою й силою у переношуванні різнорідних терпінь і страждань заради Христа і Небесного Царства.

бр. Яків Шумило, ЧСВВ

Джерела:    vifbs.in.ua

Воїни Христа Царя

25.11.2016р. Б. / Чому наші нам чужі?

Добігає до кінця місяць листопад, наближаємося до завершення ще одного прожитого року. Завершується період осені, і хочемо цього чи не хочемо, ми переходимо до зимової пори. Пори сповненої різних празників та свят, так званого Різдвяного циклу. Одначе перед цим ми готуємося відзначати ще «одне зі свят» церковного календаря. «Одне зі свят», чи «особливе свято»? Ось у чому питання!

Наближається празник святого священномученика Йосафата архиєпископа Полоцького. Празник святого, що вийшов з нашого українського народу. Празник святого, що близький нам українцям-католикам не тільки по духу, але й по крові.

Знаємо, що св. Йосафат Іван Кунцевич народився і виріс в старовинному княжому місті Володимирі що на Волині, теперішній Володимир-Волинський. Пізніше вступив до монастиря, став священиком, а потім єпископом нашої Української Церкви, а точніше Української Католицької Церкви східного обряду.

Біографія св. Йосафата Кунцевича тісно пов’язана з «біографією» нашої землі та нашого народу. Історія життя св. Йосафата дуже сильно нагадує історію нашого стражденного українського народу. Багато різних страждань пережив св. Йосафат за свого короткого життя. Великі терпіння переніс цей святець у своїй мученицькій смерті. Та не менше перипетій зазнали нетлінні мощі св. Йосафата після його смерті. Більш ніж триста років вони скиталися по світу, ніде не знаходячи для себе пристановища. Аж до того часу, поки в 1963 році не спочили в серці християнського і католицького світу – у Базиліці св. Петра в Римі, під престолом св. Василія Великого.

Знищивши особу св. Йосафата, вороги нашої Церкви та нашого народу не могли знищити ту пам’ять та пошану, що існувала в українському народі до свого святого мученика. Саме тому, одним з головних завдань наших неприятелів було усунути нетлінні мощі священомученика Йосафата. Мощі, які своїм існуванням постійно нагадували про важкий злочин, жорстоке вбивство невинного католицького єпископа.

\

Тільки Боже провидіння чувало над нетлінними останками свого слуги. Жодні замисли ворога не здійснилися. Жодні небезпеки протягом оцих, майже чотириста років, не затерли в пам’яті українців пошану до свого святого, великого мученика за єдність Церкви.

Одначе, погляньмо, до чого ми з вами дожилися. Зараз вже не наші неприятелі, не наші недоброзичливці, а ми самі, ми що називаємо себе українцями, та іменуємо себе католиками, нищимо свою історію та викидаємо з пам’яті почитання наших святих. Ми з вами, молоде покоління не бережемо своє власне минуле. Дуже прикро це визнавати, але це правда.

Чув таку фразу: «Святий Йосафат такий самий святий, як і всі інші святі, а свято Йосафата таке саме, як решта свят церковного року». Ну що ж, важко щось заперечити, в Бога всі святі рівні. Як говорить в одному зі своїх листів апостол Павло: «Нема юдея ані грека, … бо всі ви одно у Христі Ісусі». (Гал. 3, 28).

Але будьмо щирими. Визнаймо, що площина рівності – це Божа площина. Натомість для нас людей, завжди є щось ближче нашому серцю, а щось дальше. До чогось, чи до когось ми більше прихильні, а до когось менше. Так є й у випадку зі святими та їх почитанням. Одні святі є нам ближчими, ми маємо до них більшу довіру і щодня згадуємо їх у своїх молитвах, натомість інших святих ми вшановуємо лише раз у рік в день їхньої пам’яті.

Наочним прикладом такої прихильності є також те, що кожен народ схильний більше почитати святих, вихідців зі своєї рідної землі. Наприклад, італійці мають особливі почуття до св. Падре Піо, ірландці – до св. Патріка, поляки – до св. Івана Павла ІІ, албанці – до св. Терези з Калькути. Це природньо, що людина більше тягнеться до того, що є їй рідним.

Ми ж Українці також маємо святого, що є рідний нам по крові. З-поміж нашого народу також засяяв промінь святості, що його подарував Господь, як заступника та покровителя нашому народові. Однак ми чомусь цього не цінуємо. День пам’яті святого священомученика Йосафата – 12-те за новим, а 25-те листопада – за старим стилем, в нашому церковному календарі є одним зі звичайних днів року. День, у який ми вшановуємо найбільшого святого та мученика нашої церкви й нашого народу, для нас українців не є жодним святом. Це лише один зі звичайних будніх днів. День у якому ми спогадуємо пам’ять, якогось там, нікому невідомого Йосафата архиєпископа Полоцького.  На жаль, але мусимо визнати, що ми дуже часто радше будемо урочисто почитати святих італійського народу, польського, грецького чи ще якогось іншого, аніж святих зі свого власного, українського народу.

Запитаймо сьогодні кожен себе: а чому так стається? Чому, єдиного новітнього святого нашої Української Церкви, єдиного святого з нашого народу, офіційно проголошеного Католицькою Церквою, єдиного українського святого, якого почитає ціла Католицька Церква обох обрядів, як східного так і західного, святого священомученика Йосафата, святого, який рідний нам по крові і кості, бо так як і ми вийшов з українського народу, ми Українці не шануємо?

Ми молимося, стараємося, просимо за проголошення нових блаженних серед нашого народу. Ми бажаємо щоби наших українських блаженних новомучеників ХХ століття причислити до лику святих. Але задумаймося, чи ми гідні отримати нових святих, якщо не хочемо почитати тих яких уже маємо?

В той день коли ціла Католицька Церква по всьому світі почитає українського святого, мученика за єдність церкви св. Йосафата, ми українці кажемо, що це: «звичайний день і звичайний святий». В той день, коли в кожному куточку нашої планети, де тільки є католицький храм, згадують про подвиг віри та мученицьку смерть святого Йосафата, в наших українських греко-католицьких храмах вірні дуже часто не чули навіть про особу св. Йосафата. Про що свідчить така наша байдужість?

Мабуть кожен із нас чув вислів відомого класика української літератури, Тараса Григоровича Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». То чому ж ми не прислухаємось до великого генія нашого народу? Чому завжди цураємося того, що є нашим, рідним, цураємося того що подароване Богом для нас?

Пам’ятаймо собі, що наші діди та прадіди виконали своє завдання, вони залишили нам пам’ять про нашу історію, нашу Церкву, та наших святих. Тепер естафета у наших з вами руках. Чи наші діти та онуки знатимуть про святого Йосафата і чи почитатимуть його, як великого святого Католицької Церкви, залежить від кожного з нас сьогодні. Тепер ми з вами, діти ХХІ-го століття, відповідальні за збереження нашої історії. І якщо не ми самі, українці, то хто інший збереже для нас нашу українську історію та пам’ять про наших українських святих?

о. Кипріян Зейкан ЧСВВ

Джерела:    osbm.org.ua

Воїни Христа Царя

23.11.2016р. Б. / Українські християни мали б активніше інформувати християн ЄС про небезпеку путінізму

Новий тиждень приніс не зовсім приємну новину для українських католиків: на праймерізі в консервативній французькій партії «Союз за Народний Рух» переміг Франсуа Фійон. Практикуючий католик, прихильник сімейних цінностей, пролайфер, який уже був прем’єр-міністром Франції під час президенства Ніколя Саркозі та який продемонстрував, що на практиці збирається захищати християнські та національні цінності у Франції. Оглядачі пишуть про його дуже ймовірний успіх на наступних президентських виборах. Проте… він готовий до пошуку компромісів з Москвою.

Для України це не зовсім приємний факт. Але він змушує задуматись над серйознішою проблемою. В Європі є досить багато християн, які в путінському режимі бачать союзника у своїй боротьбі проти засилля ліволібералів у європейських суспільствах. І єдиним активним голосом, який старається пояснити, що путінізм для Європи є такою ж небезпекою, які і культурний марксизм, є д-р. Анка-Марія Цернеа – румунська греко-католичка. 

А де ж голос українських католиків обох обрядів, де голос протестантів? Де активні дії з роз’яснення реальної ситуації?

А їх, виглядає, просто немає. Адже легше за все наліпити на людину етикетку «путініст», бо це не потребує великих зусиль, часу і грошей. Складається неприємне враження, що на цю проблему не звертають уваги. Але така бездіяльність на цьому «фронті» може завдати багато неприємностей українським християнам.

Певно, що і Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій мала б взяти до уваги цю проблему й почати робити серйозні рухи у цьому напрямку, тим більше, що новий політичний сезон на Заході обіцяє реванш консерваторів. Те ж саме стосується й окремих конфесій. Адже проблема є, бо консервативні християни Заходу не розуміють загрози, яку для європейської цивілізації несе путінський режим. Вони хоча й добре розуміють небезпеку, яку для їхніх суспільств несе розгул ліволіберальної ідеології та неконтрольована міграція, однак не орієнтуються в тому, що таке Московія. Ліволібералізм вони випробували на власній шкірі, але не і московитську окупацію.

Щоб українські християни змогли пояснити, яку небезпеку для європейської цивілізації несе путінський режим, треба кликати союзників – християн посткомуністичних держав. І саме з них потрібно розпочати справу просування інтересів українського християнства в консервативних європейських колах. Ця проблема дійсно нагальна. Якщо її ігнорувати, то українське християнство ризикує, у людському сенсі, опинитися один на один з кремлівським монстром.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.11.2016р. Б. / Відкритий хакатон «Протидія корупції»

Корупція – одна із хвороб, якою хворіє сучасне суспільство. В українському контексті ця проблема є однією із найболючіших, про що сигналізують результати низки соціологічних опитувань та досліджень. Досліджуючи різні суспільні виклики, Церква також сформулювала позицію стосовно цього руйнівного явища і нещодавно Українською Греко-Католицькою Церквою було створено Центр протидії корупції, метою якого є поширення її позиції стосовно даної проблеми серед громадськості.

19 листопада 2016 року Комісією УГКЦ Справедливість і Мир було організовано відкритий Хакатон «Протидія корупції», який відбувся в Києві у приміщенні коворкінгу MediaHub.

Під час заходу було презентовано мету, завдання та напрямки новоствореного Центру протидії корупції УГКЦ. Голова Центру Петро Дарморіс наголосив на його унікальності серед низки існуючих громадських організацій та рухів, які переймаються даною проблемою: «Центр протидії корупції УГКЦ створений не для розробки альтернативних реформ чи контролю за діяльністю владних інститутів або за стилем життя окремих посадових осіб. Основними векторами нашої діяльності є громадянська освіта, виховання свідомих «агентів суспільних змін» - особистостей з моральним  переконаннями і силою волі протидіяти корупційним схемам. А також реалізація пасторальної програми, ціллю якої є боротися з корупцією як з гріхом і хворобою, яка дуже глибоко пронизує наше суспільство».

В хакатоні взяли участь також представники владних структур різного рівня, дипломатичного корпусу, освітньої сфери, бізнесу, громадських організацій та ініціатив, метою діяльності яких є протидія корупції в різних сферах суспільного життя, а також усі бажаючі долучитись до дискусій та обговорень з приводу цієї проблематики. Всі учасники прийняли резолюцію хакатону, яка буде згодом опублікована.

Джерело:    Інформаційна служба Комісії УГКЦ Справедливість і Мир

1.11.2016р. Б. / Собор св. Архистратига Михаїла

Собор св. Архистратига Михаїла

   * Коротка історія свята
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Євангеліє
    * Проповідь

Коротка історія

Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники Господні, Богородичні та непроглядне число Мучеників і Святих. Осередок цієї величної мозаїки це Господь Наш Ісус Христос, як Бог і як Чоловік. На землі день і ніч славить Його Церква-Паломниця, а в небі вічну славу співає Йому Церква прославлена: превеликий хор Ангелів і Святих. Св. Ангели це відвічний Божий хор слави, це Божа сторож і Божі слуги. Ангели сповняють також велику ролю у відкупленні людського роду.

Св. Церква, маючи на увазі велике значення Ангелів для Божої слави і нашого спасіння, в мозаїці церковного року присвятила осібне місце і на почитання Ангелів. Тут на першому місці стоїть празник – Собор св. Архистратига Михаїла і прочих безтілесних Сил.

Почитання Ангелів у Східній Церкві почалося ще в 3 столітті, а в 4 вже було загально поширене. Про це свідчить храм у честь св. Архангела Михаїла, що його збудував на передмісті Царгороду цісар Костянтин Великий (274-337). В цьому храмі за свідоцтвом історика Созомена було багато чудесних оздоровлень. На св. Літургії в часі проскомидії приписує наша Церква ставити осібну частину просфори в честь "Чесних небесних сил безплотних". У службі нашого Октоїха Ангелам є присвячений понеділок, перший день тижня, мабуть, тому, що Ангели це перші Божі створіння, а в небі після Божої Матері стоять найближче Божого престола.

Празник у честь св. Архангела Михаїла і других безтілесних Сил був установлений у 4 ст. Цей празник зветься собором тому, що цього дня Церква празнує собор - збір усіх безтілесних Сил враз зі св. Архангелом Михаїлом, а також собор - збір людей на землі для прослави небесних Сил.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Небесних воїнств архистратиги, молимо вас завжди ми, недостойні, щоб ви вашими молитвами огородили нас покровом крил духовної вашої слави, охороняючи нас, що усильно припадаємо і кличемо: Від бід ізбавте нас як чиноначальники вишніх сил.

Слава: Кондак, глас 2: Архистратиги Божі, служителі божественної слави, ангелів начальники і людей наставники, корисного нам просіть і великої милости як безплотних архистратиги.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 2, 2-10

Браття, коли слово, проголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, то як ми утечемо, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене тими, що його чули, коли Бог засвідчив знаками, чудами й різними силами, і дарами Святого Духа, які він роздає по своїй волі. Не ангелам бо підкорив він світ майбутній, про який ми говоримо. Бо десь хтось засвідчив, кажучи: Що таке людина, що Ти про неї пам'ятаєш? Або син людський, що Ти навідуєшся до нього? Ти вчинив його мало що меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. Усе підкорив йому під ноги. Коли ж усе підкорив під нього, то не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене, а бачимо Ісуса, увінчаного славою й честю, за те, що перетерпів смерть, який на короткий час був нижче ангелів, щоб за ласкою Божою за всіх зазнати смерти. Годилось бо Йому, заради Якого все і через Якого все, що ввів багато синів у славу, стражданням удосконалити провідника їхнього спасіння.

Євангеліє від Луки 10, 16-21

Сказав Господь Своїм учням: Хто слухає вас, Мене слухає, і хто відрікається вас, Мене відрікається, а хто відрікається Мене, відрікається пославшого Мене. І вернулися сімдесять з радістю, кажучи: Господи, і біси повинуються нам з-за Твого імені. Він сказав їм: Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось даю вам власть наступати на зміїв, скорпіонів і на всю силу вражу, і ніщо вам не шкодитиме. Одначе не радійте тому, що духи вам повинуються, але радійте тому, що імена ваші записані на небі. В той час Ісус зрадів духом і сказав: Ісповідую Тобі, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від премудрих і розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було благовоління перед Тобою.

Проповідь

"Всі небесні Сили,

святі Ангели й Архангели,

моліть Бога за нас грішних".

Дорогі брати і сестри, наш церковний рік — це ніби гарна, чудова мозаїка, яку творять свята Господні, Богородичні та вели­кий сонм мучеників і святих. Осередок цієї величної мозаїки Гос­подь наш Ісус Христос, як Бог і як Чоловік. На землі день і ніч славить Його Церква-Паломниця, а в небі вічну славу співає Йому Церква прославлена: незліченний хор Ангелів і Святих. Св. Анге­ли це відвічний Божий хор слави, це Божа сторожа і Божі слуги. Вони виконують також велику роль у відкупленні людського роду. Ангели — це найдосконаліші Божі сотворіння. Вони є чистими духами; у них є розум і вільна воля, але тіла в них немає.

Поки Господь Бог покликав до існування людину, то найперше створив Ангелів, а їx число безмірно велике. Пророк Даниїл бачив у видінні престол Бога, де "тисячі тисяч Йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла " (7, 10). А св. Іван Богослов у книзі Об'яв­лення пише: "Потім я бачив і чув голос ангелів багатьох навколо престолу і істот і старших; і було число їх — множини множин і тисячі тисяч" (5, 11). Сам Ісус Христос говорить про легіони Ангелів (Мт. 26, 53).

Спочатку всі Ангели були добрі і святі, і всі вони слухали Господа Бога. Та ось один з них Сатана, у великому щасті, якого він зазнавав, став гордим і зарозумілим та й забажав бути таким, як Сам Бог. За його злим прикладом пішли багато інших Ангелів. Вони виступили проти Бога й не хотіли Його слухати. Але їм спротивилися ті Ангели, що були вірні Богові й виступили з тими злочинними Ангелами до боротьби. На Небі почалася між ними велика боротьба (Об'явл. 12, 7). Добрі Ангели під проводом св. Михайла перемогли злих Ангелів. Гос­подь покарав злих духів і скинув їх у провалля вічних мук, що називається адом або пеклом, з якого ніколи не вийдуть, а добрих Ангелів Господь нагородив вічним щастям.

У пам'ять перемоги св. Михаїла та його добрих Ангелів над нечистими духами, — злими Ангелами, Свята Церква ще у 4-му столітті встановила свято, що називається Собор Архистратига Михаїла та інших безплотних Сил.

Св. Ангели мають подвійне завдання: стосовно Бога і стосов­но людей. Головне завдання Ангелів у небі — це вічно прослав­ляти Бога і ревно, і скоро служити Богові. Слово "Ангел" зна­чить посланець, вістун. Господь посилає Ангелів у наш світ, щоб вони відкривали людям його волю і про це ми маємо бага­то прикладів у Старому й Новому Завіті (Нов. 5, 13-16; 4 Цар. 19, 35; Дан. З, 92-95; Кол. 1, 16; Петр. З, 22; Сол. 4, 16).

Стосовно людей Ангели з волі Божої це наші опікуни. Кож­ній людині Господь дає Ангела Хоронителя (Пс. 90, 11). Він любить нас, піддає нам добрі думки, своєю молитвою помагає нам уникати злого і охороняє нас від нещастя. А що роблять злі Ангели? Вони, хоч і осуджені на вічні муки в пеклі, але до Судного дня ще є вільні і намагаються всіма способами нашкодити нам, людям, заманити нас до грі­ха. І не дивно. Вони ж злі духи, дияволи, їхня воля зла, їхні думки звернені тільки до злого, вони вороги Бога. І знаєте яким способом? Через згіршення — спокусу. Тому-то нині, щоб за­стерегти вас перед цим великим гріхом — розважмо з допомо­гою добрих Ангелів і св. Архистратига Михаїла — що це таке згіршення, який страшний це гріх, та як його оберегтися.

Що таке згіршеня? Згіршеня (спокуса) — діло, слово, пове­дінка, якою даємо нагоду або стаємо причиною морального упа­дку ближнього. Якщо подивитися об'єктивно на нинішній світ, на людей, на їхнє життя, то мусимо з болем серця визнати, що, мабуть, ніколи не було серед людей стільки згіршення та зі­псуття, як тепер. Не раз виникає думка, що люди зовсім забули про вартість людської душі та про страшну кару, яку Ісус про­голосив на всіх, що дають згіршення. Моральна гниль та зіпсуття розлились як води повені по світі і загрожують повним залиттям невинних душ та сердець доростаючої молоді.

З літератури, сучасного мистецтва, з театру, часописів, те­левізора чи радіо, із щоденних розмов при праці, у всіляких товариствах, на забавах — пливе масова, мутна і брудна хвиля згіршення. Вона затруює, найперше невинні досі серця і душі, а вони пізніше понесуть далі ту гниль, зіпсуття в щораз більші кола. Бо хто ж заперечить, що часом одна стрічка сороміцької пісеньки, одна сцена в театрі чи в кіно, одне нечисте слово — розбуджує погані прагнення і нахили.

Тому не дивно, що такий милосердний та лагідний Ісус Христос, про якого пророк пише, що "Він очеретини надламаної не доломить, і ґнота тліючого не загасить " (Іс. 42, 3) — видає на тих, що дають згіршення, страшну кару та засуд, кажучи: "А хто спокусить, одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утопле­ний у глибині моря " (Мт. 18, 6, 7).

Уявім собі чоловіка, що із запаленим смолоскипом прохо­див би села і містечка та, підкладаючи тут і там вогонь, пускав би з димом людські оселі. Якби він ще й величався своїми ділами, то скажемо: Божевільний! Чи ж не подібний до такого кожний, хто дає згіршення? Він також підкладає полум'я гріха та злочину під хатину душі свого брата, щоб знищити її, ще й не раз величається тим, робить із себе героя. Немов той Каїн, що виводить невинного Авеля в поле, нібито на молитву, а там несподівано вбиває його. Направду, сам сатана не вигадав би нічого гіршого, ніж роблять це люди-спокусники. А скільки згіршення викликають безбожні книжки та лжепроповідники. Вони явно говорять і вчать, що немає душі, що Христос не був Богом, що церква це чисто людська інституція, що немає пекла і т. п. Злочин тих людей набагато гірший, ніж звичайного розбишаки, бо цей може знівечити людині майно, за­брати життя, але не може душі вбити. Вони, лжепроповідники, в сто разів від нього страшніші, бо вбивають людські душі, нищать життя ласки, а з нею й вічне щастя. Дуже добре застерігає Хрис­тос: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі бо убити не можуть; а бійтеся більше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі" (Мт. 10, 28).

Возлюблені у Христі! А тепер подивімося на наслідки згіршен­ня. Воно псує не тільки одну людину, але шириться далі. Немов та хвиля від каменя, що його вкинено у воду, не залишається на одно­му місці, але ширшає, більшає, робить все нові кола, так і згіршен­ня дане одному, передається другому, десятому, а може навіть і по смерті той, хто спричинив згіршення, є в силі ширити мозольну отруту серед людей. А вина на кого спадає? Якщо підпаляч підпа­лить одну хату, а від неї займуться інші, хоч і проти його волі, чи відповідальність не спаде на нього. Так само із згіршенням.

Розважмо вкінці ще й про те, як тяжко направити згіршення. Дивіться! Злодій, що вкрав якусь річ, може її повернути, хто очорнив другого, відібрав честь, може, бодай частково, повернути відібрану честь, коли признається до вини і відкличе нанесену зневагу. Але що зробить той, що дає згіршення, як воно розбре­лось по світу? Впусти отруту до організму, чи зможеш її вивести?

Так, справді можна дуже легко в одній хвилині знищити щастя іншим, але направити цього людина не зможе й цілим своїм життям.

О, який страшний суд Божий чекає таких на тому світі! Як боляче прийдеться їм стати перед Найвищим Суддею, якщо в книзі життя виявляться сотні, а може й тисячі таких учинків, що ними інші згіршувались. Справді, краще було б прив'язати їм камінь на шию і пірнути в морську глибину.

Тому просімо сьогодні своїх Ангелів Хоронителів та їхнього Вождя св. Михаїла, щоби ми ніколи в нашому житті не ста­ли нагодою до згіршення, цього так страшного гріха, а, навпа­ки, з чистою совістю, з погідним лицем могли стати по правиці Справедливого Судді серед чистих Ангельських духів. Амінь.

о. Василь Дубецький
"Сівач", листопад 2003 Ч. 11 (48) рік 5

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону св. Архистратига Михаїла.

Джерело:    Сайт парафії Преображення Господнього, м. Кам'янське

20.11.2016р. Б. / Блаженної Преподобної Йосафати (Гордашевської); Святого мученика Єрона і тих, що з ним в Мелитині; Преподобного чудотворця Лазаря, що постив на Галисійській горі

Блаженної Преподобної Йосафати (Гордашевської)

Тропар Йосафати, глас 4: Преподобна Йосафато,* твоїм духом молитви і служіння,* ти навчаєш нас відновляти й підносити серце людське* всюди, де б’ється воно.* Служити, де найбільша потреба,* все на славу Божу.

Кондак Йосафати, глас 4: Преподобна Йосафато,* Співзасновнице Служебниць Непорочної Діви Марії.* Ти почала свою місію в Україні для свого народу,* принесла світло в темноту його опущення.* Виховуючи дітей і молодь,* ти дала батькам нову силу і надію.* Ти піклувалася хворими і бідними,* бачила в них образ Божий.* Ти старалась про красу Божого храму,* даючи людям відчути красу богослужби.* Господь привів тебе до святости дорогою терпіння,* ти є жінкою всіх часів.

Цій смиренній монахині з Божого Провидіння судилося стати справжнім первістком зрощеного на наших рідних землях зерна Христової науки, плід якого, виплеканий впродовж довгих років її славного життя, принесено в офіру Богові через щоденне свідчення торжества всеохопної Божої Любови. 

Народилася Михайлина (пізніше сестра Йосафата) 20 листопада 1869 року в багатодітній родині. І хоча її батьки були звичайними незаможними міщанами, вони змогли прищепити дитині те найбільше знання, що його не придбаєш за ніякі статки, — невгасне й жагуче бажання Бога. Ще в ранньому дитинстві запалилося ним дівоче серце, і той шляхетний душевний порив за допомогою Божої благодати незабаром вилився у нестримний потік чеснот, якими, неначе вінком, прикрасила вона ціле своє життя. Та голос Господній кликав і кликав, і не було сил, щоби противитись цьому незримому покликові любови, який манив її все більше, віддаляючи від суєти світу та зносячи до висот Богопізнання. Саме в цей час у невеличкому селі Жужелі з ініціятиви ревного душпастиря о. Кирила Селецького для служіння українській спільноті через католицьку освіту й виховання молодого покоління постає нове монаше згромадження, яке, підкорюючись духові власної харизми й всеціло віддаючись під покров Божої Матері, прибирає ймення Служебниць Пречистої Діви Марії. Михайлині після ретельного духовного вишколу в латинському монастирі сестер Феліціянок було доручено очолити цю новоутворену спільноту. "Яке щастя мати так багато сестер! Моїм обов'язком є молитися "за кожну з них", — ці слова Йосафата зробить своїм життєвим кредо. Її гаряча молитва, мудрий провід монастирського життя та приклад особистого самозречення вже в короткому часі здобули для монастиря славу справжньої обителі Божих душ, які присвятили своє життя служінню Христові. Невдовзі по всій Україні, а потім і далеко за її межами постають все нові і нові монастирі згромадження, все більше і більше сестер включається у виконання своєї великої місії — катехизувати, просвічувати людей, привертати душі до Бога. І кожну з них молитовно поручає дбайливій Господній опіці блаженна подвижниця. До кінця своїх днів стоїть вона і чуває над своїми співсестрами, та й після свого блаженного переставлення не покидає їх, залишаючись вірною своїй обітниці..

У чому ж феномен її святости, у чому особливість її свідчення, у чому велич її душі? Таке питання ставимо собі ми, християни третього тисячоліття, перед очами яких — великі подвиги славних мужів віри, Христових свідків у мучеництві та ісповідництві власної крови. А відповідь на це питання полягає, мабуть, у геройському виконанні блаженною Йосафатою тієї програми життя, яку вона намітила собі в тишині монастирської келії і про яку не забувала серед суєти і клопотів сповненого служінням ближньому дня: "Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов'язки, пам'ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах". Це подиву гідне сповнення нею своїх постанов і є тим найкращим свідченням єдности її душі з Христом, яке ставить її в один ряд з иншими мучениками-свідками нашої Церкви XX століття.

Під час пастирського візиту Святішого Отця Івана Павла II в Україну було беатифіковано українських новомучеників і преподобну сестру Йосафату Гордашевську. Празник преподобної призначено святкувати 7 листопада (за григоріянським стилем 20 листопада) .

__________

о. Роман Тереховський

У той самий день

Святого мученика Єрона і тих, що з ним в Мелитині

Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак мучеників, глас 8: Лик мучеників ясний, полк світлоносний,* зійшов до нас духовно,* Церкву сьогодні просвітив чудними зорями.* Тому святкуючи чесну пам’ять їх, просимо Тебе, Спасе наш:* Їх молитвами від бід ізбави нас, бо співаємо Тобі – Алилуя.

Діялося це в часи правління Диоклетіяна. Коли цей окаянний імператор почав переслідувати християн, то вислав до Вірменії Агриколая, а до Кападокії — Лисія, щоб прилюдно мучили християн, а молодь забирали в рекрути. В Кападокії, у селі, що називалося Тіяни, жив юнак, християнин, на ім’я Єрон. Він був заможним господарем, займався хліборобством, на його утриманні була старенька, вже сліпа, матір на ім’я Стратоніка. Коли він працював на полі, на нього несподівано напали вояки Лисія, щоб забрати в рекрути. Та дарма, що їх було багато, а він сам один. Єрон схопив орчик і всіх їх прогнав.

Потім він сховався в одній печері і постановив не датися напасникам в руки. Та один приятель, на ім’я Киріяк, відрадив його від цього, бо ж сили й насправді були нерівні. І сам Єрон зрозумів, що тепер його чекає найкраща дорога, дорога, що провадить до мученицької смерти. Він попрощався зі старенькою матір’ю та здався воякам, а ті відпровадили його до міста Мелитини. Там його кинули у в’язницю, де вже сиділо тридцять двоє (а згідно з іншими джерелами – тридцять один) християн.

Наступного дня, ще до суду жорстокого Лисія, вони голосно визнали свою віру у Христа Спасителя.

Лисій наказав відтяти Єронові праву руку, а решту ув’язнених християн велів жорстоко побити, після чого їх усіх знову кинули до в’язниці. Святого Єрона відвідали два земляки, Антоній і Матроніян, і святий попросив їх заопікуватися його старенькою ненькою і передати частину майна його сестрі. Через кілька днів усіх святих мучеників вдруге поставили перед судом. І знову їх жорстоко бичували, а під кінець Лисій наказав усіх стяти мечем. Сталося це 298 р. Антоній і Матроніян пішли до Лисія і стали просити мучителя видати їм тіло святого Єрона, але той зажадав за нього стільки золота, скільки заважить голова святого мученика. Та знайшовся один побожний муж на ім’я Хрисатій, який дав стільки золота, і поховав святого Єрона на тому місці, де святі мученики прийняли смерть, а згодом ще й побудував там прекрасний і величний храм. Тіло святого Єрона християни поховали разом з тілами інших святих мучеників. Відтяту праву руку мученика обидва земляки Єрона віднесли до Тіяни і передали його старенькій матері, а вона поховала її на місці, що звалося Ватісана. З тих святих мучеників, які постраждали разом зі святим Єроном, на ім’я відомі лиш такі: Ісихій, Никандр, Атанасій, Никон, Лонгин, Теодор, Валерій, Теодул, Євгеній, Епіфаній, Теодот, Аникит, Іларіон.

У той самий день

Преподобного чудотворця Лазаря, що постив на Галисійській горі

Тропар преподобного, глас 8: Молитовними чуваннями, потоками сліз стовп змочив ти,* і зітханнями з глибини стократно приніс плоди,* і був ти пастирем, всім подаючи прощення, преподобний отче наш, Лазаре.* Молися Христу Богові, щоб спаслися душі наші.

Кондак преподобного, глас 4: Як великого світильника,* Церква Христова славить тебе з радістю псалмами.* Тому не переставай молитися до Христа* і подавати всім прогрішень прощення.

Преподобний Лазар був родом з Магнезії. Уже молодим він покинув рідню і пішов до Єрусалиму, де відвідав святі місця, а потім вступив у монастир святого Сави. Там у безнастанних молитвах, постах, послуху і смиренні перебував він десять літ. Ставши священиком, Лазар пішов ще далі в пустелю, де провадив самітницьке життя, а потім перебрався на пустельну Галисійську гору, поблизу Ефесу і Смирни.

Тут одної ночі у видінні він побачив вогненний стовп і почув ангельські голоси, що милозвучно співали пісню: “Нехай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його”. Святий Лазар на тому місці звів церкву Воскресення Христового. Біля церкви преподобний поставив для себе стовп, на якому прожив стовпником багато літ. Господь наділив його силою творити чуда і дав йому духа пророцтва: багато самітників горнулися до нього, щоб спастися під його мудрим проводом. Помер святий Лазар на сімдесят другому році життя, а на його мощах сталося багато чуд.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.11.2016р. Б. / «Країні потрібен новий закон про військове капеланство»,- священники та депутати

В комітеті Національної безпеки та оборони України пройшла зустріч між представниками влади та Церкви. Говорили про розвиток капеланського служіння в силових відомствах країни та соціальний захист військових капеланів, які служать на фронті.

Засідання відбулося за участю народних депутатів та представників Ради церков, релігійних організацій і громадських експертів.

«У нас є декілька законопроектів  про службу військового духовенства, але вони потребують змін під сучасні реалії,- сказав Павло Унгурян, народний депутат та голова міжфракційного депутатського об’єднання «За духовність, моральність та здоров’я України» - тож треба зробити узагальнений законопроект, який би підтримали всі  релігійні громади,   та ухвалити його ще в першому читанні»

Він закликав духовенство активно цьому сприяти та мобілізувати всі сили, аби не відкладати процес  надовго:
«Не треба зволікати. Адже молоді хлопці та чоловіки йдуть на фронт захищати свої  родини та державу. І тому духовна підтримка не менш важлива, ніж боєприпасами та зброєю»,- сказав він.

Після довгих дискусій учасники зустрічі вирішили  взяти за основу законопроект, розроблений Радою у справах душпастирської опіки при Міноборони. А священники зможуть вносити до нього свої пропозиції та правки.

Наостанок депутати зазначили, що військове капеланство – це досить поширена практика в Європі. Тому потрібно на законодавчому рівні вводити душпастирьску опіку не лише на передовій, а й в медичних, освітніх закладах, пенітенціарній службі, морських портах  тощо.

прес-служба Павла Унгуряна

Джерело:    Воїни Христа Царя