31.03.2012р. Б. / Лікар-християнин звільнений за розсилку молитви інтернетом

 

Лікар-християнин пред'явив позов своїм роботодавцям за несправедливе звільнення з роботи за  розсилку   колегам повідомлень з молитвою і привітаннями з Різдвом, передає CNL-NEWS з посиланням на Christian Telegraph і Christian Concern for our Nation.

 

Роботодавці лікаря Девіда Дрю лікарні Walsall Manor поскаржилися, що його поведінка була неналежною, коли він відправив молитву засновника ордена єзуїтів по електронній пошті своїм колегам.

 

Трудовий суд в Бірмінгемі вислухав і свідчення начальника Девіда, який також поскаржився на нього за те, що він відправив своєму колезі послання з християнським текстом, де було написано «мирного вам Різдва».

 

Лікар був звільнений після того, як відхилив одну з рекомендацій розслідування, яка приписувала, щоб він «утримувався від релігійних посилань в своєму професійному спілкуванні, письмовому або усному».

 

Йому сказали, що, якщо він не згоден з рекомендаціями і не приймає їх, то йому потрібно буде звільнитися.

 

Представник доктора Дрю Ян МакКіветт сказав, що він неодноразово просив доказів недоречних релігійних висловлювань, але вони не були надані, крім послань з молитвою і привітальним текстом.

 

На суді доктор Дрю заявив: «Голослівні твердження, що я нав'язую свою релігію іншим людям, що я - якийсь релігійний маніяк, посилюється ще й тим, що вони сказали мені, що мені не обов'язково розуміти, що все це означає. Якщо керівництво хотіло б, щоб я вів себе по-іншому, їм слід було б надати мені якісь пояснення. Я й подумати не міг, що все це в результаті приведе до мого звільнення ».

 

Доктор Дрю заявив, що керівництво лікарні запропонувало йому «хабар», щоб він пішов тихо. Слухання справи тривають, і як очікується, триватимуть три тижні.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

30.03.2012р. Б. / Вперше в Україні про аборт заговорили як про проблему, – священик УГКЦ о.Андрій Нагірняк

 

Головний месидж послання духовенства УГКЦ та РКЦ з приводу абортів – це захист життя і гідності людини, але за 10 років звернень і прохань зі сторони Церков фактично ми вперше отримали такий суспільний резонанс. Про це сказав під час веб-конференції на сайті РІСУ священик Андрій Нагірняк, керівник відділу соціальних питань Патріаршої курії УГКЦ.

 

За його словами, ще ніколи не доводилось давати стільки коментарів журналістам.

 

«Вперше про аборт заговорили як про проблему (бо в нашій державі аборт став буденною процедурою, рішення щодо якої майже таке ж просте як відвідини стоматолога)! Для мене самого це доказ того, що наше супільство і держава не готові до системного діалогу та співпраці з Церквами, і пробудити його можуть лише такі категоричні вислови, які у багатьох оцінках Звернення названі "популістськими" та "декларативною риторикою "... Щось подібне ми маємо з питаннями гомосексуалізму, гендеру, статевого виховання та ювенальної юстиції - лише наявність "крайніх" поглядів, які висловлює, зокрема, так званий "православний родітєльский комітет" заставила чиновників МОН піти на діалог з конфесіями», – наголосив священик.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

30.03.2012р. Б. / Прес-конференція з нагоди оприлюднення Заяви Конгрегації у справах віровчення

 

«Вони використовують назву українська греко-католицька правовірна церква. Такої назви немає взагалі і вони з Католицькою Церквою не мають нічого спільного, не тільки з Українською Греко Католицькою Церквою, також з Латинською Церквою, бо вони поставлені поза Церкву» - сказав Високопреосвященний Архиєпископ і Митрополит Львівський владика Ігор під час прес-конференції з нагоди оприлюднення  Заяви Конгрегації у справах віровчення Апостольського Престолу про канонічний статус «самозваних підгорецьких греко-католицьких єпископів».

 

 

«Також цей декрет - додав Високопреосвященний Митрополит Львівський - закликає вірних не приєднуватись до цієї групи, оскільки вона зі всіма канонічними наслідками є поза церковним сопричастям. Це є окрема група, яка собі утворилася і діє собі на свій спосіб і подобу» - сказав владика Ігор про діяльність групи «підгорецьких отців».

 

У прес-конференції  взяли участь:
Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк) Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ;
Преосвященний Владика Венедикт (Алексійчук) Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ;
Преосвященний Владика Михаїл (Колтун) Єпарх Сокальсько-Жовківський УГКЦ;
Отець Орест Вільчинський керівник інформаційного проекту «Католицький Оглядач»;
Отець Сергій Ковальчук, канцлер Львівської архиєпархії УГКЦ;

 

«Рівень цієї заяви є найвищий  - наголосив о. Сергій Ковальчук, канцлер Львівської архиєпархії. Цією заявою Римський Апостольський престіл ще раз підтвердив свою чітку позицію, що ця група намагається отримати у компетентної української цивільної влади своє визнання, при цьому використовуючи назву католицька. Саме проти цього виступає Конгрегація у справах віри Апостольського Престолу, яка вказує що назву католицька не можна використовувати. Друга річ, яка є дуже важливою, що свячення даних осіб є не правосильними – додав канцлер Львівської Архиєпархії, тобто їх немає взагалі. Конгрегація знову ж заявляє, що ці особи не мають єпископських свячень. Таким чином усі так звані священичі свячення, які вони надають іншим так званим священикам є не правосильними, тобто ці особи це є перебрані особи в священичі ризи, які вводять в оману наших вірних, тобто греко-католиків – закінчив своє слово о. Сергій Ковальчук.

 

«Те що ми маємо цю заяву Конгрегації у справах віровчення є дуже важливим, щоб ми усвідомили, що це обман, це є неправда. Ми, як Церква вболіваємо і молимося за тих людей, які обманом туди потрапили. Наше завдання як Церкви є свідчити про цю правду, правду віри через яку ми приходимо до Господа» -  завершив представлення цього документу Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ.

Прес-служба Львівської Архиєпархії

28.03.2012р. Б. / «Спільна заява єпископів УГКЦ та РКЦ досягла своєї мети», - Блаженніший Святослав про заборону абортів

 

«Можна сказати, що спільна заява Синоду Єпископів УГКЦ та Конференції Римо-Католицької Церкви в Україні досягла своєї мети: почалася суспільна дискусія довкола складної суспільної проблеми абортів». Про це заявив Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) під час прес-конференції у Києві.

 

У відповідь на запитання журналістів стосовно нещодавньої церковної ініціативи із заборони абортів Предстоятель УГКЦ зауважив, що своєю заявою ієрархи двох Церков прагнули зініціювати широку суспільну дискусію.

 

Глава Церкви зауважив, що фахівці, які здебільшого вбачали в аборті медичну проблему, також у розпочатій суспільній дискусії дійшли висновків, що ця проблема є чимось ширшим. «З погляду Церкви, це моральна, духовна проблема, яка вийшла далеко за рамки "лікар і жінка" чи навіть "сім’я"», - наголосив Блаженніший Святослав. Він додав, що Церква не має на меті заборонити аборти, але хотіла б наголосити, що це зло, яке вражає душу. «Мета християнської моралі – захистити гідність людської особи. Божий Закон стоїть на сторожі життя», - наголосив Предстоятель УГКЦ.

 

«Згідно зі вченням Церкви (і тут зі мною погодяться всі Церкви), аборт є вбивством ще ненародженої дитини і, звичайно, вчинене вбивство завдає шкоду як тим людям, які його роблять, так і всьому суспільству», - підкреслив Блаженніший Святослав.

 

«Ми є цивілізацією життя, а не цивілізацією смерті», - резюмував Глава Української Греко-Католицької Церкви.

 

Нагадаємо, що 9 березня, у переддень Дня пам’яті абортованих дітей, Синод Єпископів УГКЦ та Конференція Римо-Католицької Церкви в Україні ухвалили спільне Звернення про заборону абортів.

 

У документі зазначалося, що людське життя – «священне і недоторкане, оскільки походить від Бога і Йому єдиному належить». Тому Священне Передання забороняє аборт, незалежно від терміну вагітності. Церква протягом усього свого історичного розвитку вважає «знищення людського життя шляхом аборту гріхом умисного вбивства людини», а того, хто свідомо чинить аборт, – лицеміром перед Богом і перед собою.  «На превеликий жаль, злочин убивства ненароджених дітей в Україні є дуже поширеним. Українське суспільство боляче відчуває на собі згубні наслідки абортів. За різними дослідженнями, мільйон подружніх пар в Україні є неплідним, з них 868 тисяч – через неплідність жінки. Причиною жіночої неплідності у 80 відсотках випадків є аборт», - нагадував спільний документ.

 

«Перед християнською спільнотою лежить велика моральна відповідальність за тих, хто вважає аборт способом виходу зі скрутного становища. Вимагаємо від Української держави на законодавчому рівні підтвердити право на життя ще ненародженої, але вже зачатої людини, заборонивши аборти», - наголошували католицькі ієрархи України.

 

Крім того, нещодавно під час зустрічі із молоддю (читати, дивитися) у Тернополі Предстоятель УГКЦ торкнувся теми статевого виховання молоді, детально зупинившись на розробленій Церквою програмі  «Тіло – храм Святого Духа».

 

Блаженніший Святослав пояснив, що зініціювати таку працю Церкву спонукала відсутність програми, яка б вчила дітей не як отримати максимум задоволення з мінімумом відповідальності, а виховувала б здатність любити. «Всі проблеми статевості починаються з того, що статевість виймають з цього міжособового стосунку любові, вона стає не кимось, а чимось, чим можна торгувати, як булочкою на перехресті», - напучував молодь Глава Церкви.

 

Відповідно до програми «Тіло – храм Святого Духа», що вже впроваджується у храмах, статеве виховання починається з дошкільного віку.

Департамент інформації УГКЦ

27.03.2012р. Б. / Європейський суд з прав людини: сім’я – це союз жінки і чоловіка

«Право» на гомосексуальний «шлюб» не належить до прав людини, а тому держави, які не надають таку змогу своїм громадянам або й забороняють її, – не порушують права людини. Таке рішення виніс Європейський суд з прав людини у Страсбурзі. Це підтвердження прецеденту 2010 року, коли той самий суд визначив своїм рішенням, що Австрія не порушує права людини відмовою в реєстрації одностатевих «шлюбів».

 

Також у рішенні суду відзначається, що держава не зобов’язана надавати гей-парам ті ж самі права, що й нормальній гетеросексуальній сім’ї. 

Це рішення суду є дуже цінним аргументом у боротьбі європейців за сімейні цінності, оскільки своїм рішенням Європейський суд з прав людини фактично визнав, що подружжя – це виключно союз чоловіка й жінки, а не двох чоловіків чи двох жінок.

За матеріалами: Католицький Оглядач 

Джерело:  КРЕДО 

26.03.2012р. Б. / Словенці проголосували проти гомо-«шлюбів»

 

Словенці на загальнонаціональному референдумі сказали «ні» гомо-«шлюбам». Тобто вони проголосували проти нового закону про сім’ю, який передбачав надання гомосексуальним парам ті ж права, що і гетеросексуальним сім’ям. Зокрема, найбільш спірним питання було «право» гомосексуальних пар на всиновлення дітей.

За першими неофіційними даними, «проти» проголосувало 56,73% громадян, які взяли участь в референдумі.

Новий сімейний закон був прийнятий попереднім словенським парламентом, більшість у якому складали ліві та ліберальні партії. Однак через протести громадськості й вимоги винесення закону на референдум з боку консервативних партій, закон так і не було впроваджено у дію. Відповідно до словенського законодавства, новий сімейний закон вважається недійсним, оскільки більше 50% учасників референдуму проголосували «проти», а після відкинення закону загальнонаціональним референдумом парламент не має права повертатися до розгляду закону з цього ж питання щонайменше рік часу. Таким чином, старий закон, який врегульовує сімейні питання, залишається в дії.

За матеріалами hrt.hr

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

26.03.2012р. Б. / Не наш герой

 

Вчора 25 березня минула чергова річниця загибелі у нацистському концтаборі Майданек українця, священика, людини, на якій українство могло б будувати свій дух і свою гідність – отця Омеляна Ковча.

 

Це, напевно, рідкісний приклад справжнього воїна і християнина. Не того, що б'є себе у груденята, та професійно "любить Україну".

 

Це, напевно, рідкісний приклад дійсно відкритої до світу і його різноманіття Людини. Не боязкого пічкура, що боїться виткнути носа з своєї провінційної нірки.

 

Це Людина, яка рятувала Людей, а з тим і весь рід людський.

 

Однак в Україні ні гу-гу... Тиша.

 

Тихо і у Львові.

 

Одні безграмотні і несвідущі – малі світу сього. Ні Людей, ні Мови, ні Культури не знали і не знатимуть. Так і повсихають. Тому Ковч їм так і залишиться невідомим. Це ж не Кіркоров.

 

Інші, навіть знаючи, мілкі у своїй сутності – просто дрібні ненависники. Крім недоброзичливості до людей нічого у своїх убогих маленьких душах нашкребти не здатні. Для них Ковч не "наційональний герой", не їх герой. Як і Андрей Шептицький чи Богдан Осадчук.

 

Сумно це все, що мавши колись такого поміж себе, ми по стількох роках не здатні навіть усвідомити, хто ж то був. Не те що вшанувати. Про те, щоб зробити якісь висновки для себе навіть мови не заводжу. Про міжнародний імідж – навіть не згадую.

 

Пригадую одну з оповідей про те, як відходив Іван Франко – ледь не сам, на холодному ліжку – війна – при кількох людях і сусіді, якомусь поляку. Але найгіркішими були слова того звичайного поляка – "Ви не варті того, що поміж вас жив такий чоловік".

 

Львівська обласна рада попереднього, ще не такого "патрійотичного", скликання прийняла ухвалу про заснування відзнаки імені отця Омеляна Ковча. Виготовили самі нагороди. І... нікого не відзначили. Не їх герой. Хоча визнаний Іваном Павлом ІІ блаженним та патроном пастирів Церкви – не їх герой. Справді воював за волю України – не їх герой. Рятував поляків у 1939 від наброду на більшовиків – не їх герой. Рятував євреїв від нацистів – не їх герой. Пішов з ними, як синами та дочками людськими до газової камери – не їх герой. Був одним з тих небагатьох, кого справді можна назвати християнином – не їх герой.

 

Поляки мають такого ж блаженного Максиміліяна Кольбе, який пішов на смерть у концтаборі замість іншої людини. Однієї людини.

 

Українці мають блаженного, який рятував сотні – не наш герой.

 

Благо, що все таки є люди, які і про пам'ятник у Перемишлянах піклуються і про пам'ять.

 

Для невідаючих інформація хоча б з Вікіпедії:

"Омеля́н Ковч (* 20 серпня 1884, Космач – † 25 березня 1944) – греко-католицький священик, блаженний католицької церкви.

Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 р. у селі Космач на Косівщині в родині священика Григорія Ковча (1861 – 1919) та Марії Яскевич-Волфельд (1891 – 1939). По закінченні Львівської гімназії вступив до римської Колегії святих Сергія і Вакха, де провчився з 1905-го по 1910 рік.

У 1911 році закінчив Римську Колегію свв. Сергія і Вакха й був висвячений єпископом Григорієм Хомишиним на священика. Свою службу розпочав у Підволочиську Тернопільської області.

У 1912 році їде до Боснії, де займався душпастирською опікою емігрантів з Галичини. У 1916 році повертається в Україну, а в 1919-му стає капеланом Української Галицької армії, за що пізніше потрапляє у польський концтабір. У 1922 році його призначають парохом храму св. Миколая греко-католицької громади в місті Перемишляни, недалеко від Львова. Батько 6-ти дітей.

Під час німецької окупації Західної України, намагаючись врятувати євреїв від знищення, хрестив їх і видавав їм метрики про хрещення, не зважаючи на заборону цього окупаційною владою. Загалом їм було видано більше 600 свідоцтв про хрещення. Звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволу відвідувати євреїв у гетто. За ці дії навесні 1943 року був заарештований гестапо за надання допомоги євреям і ув'язнений у концтаборі Майданек, де продовжував свою священицьку діяльність.

25 березня 1944 р. був газований та спалений у крематорії концтабору смерті Майданек (нині на терені міста Люблін, (Польща)).

Отець Омелян Ковч до останнього у Майданеку залишався відданим і вірним душпастирем. В одному зі своїх листів, який вдалося передати дітям, він писав:

"Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день, за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними".

"Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста".

 

Визнання заслуг

9 вересня 1999 р. Єврейська рада України надала йому звання "Праведник України".

 

Беатифікація відбулася 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Божественної Літургії у візантійському обряді за участю папи Івана Павла ІІ.

 

24 квітня 2009 блаженний Омелян Ковч був проголошений покровителем пастирів Української греко-католицької церкви.

 

27 квітня 2009 з Майданека в Одесу був доставлений прах, що залишився від безлічі спалених нацистами людей. Через те, що неможливо було знайти справжні мощі блаженного Омеляна Ковча, керівництво УГКЦ ухвалило рішення вважати цей прах блаженного мученика мощами.

 

Омеляну Ковчу присвячено документальний фільм "Парох Майданека".

 

Тарас Возняк

Тарас Возняк (*11 травня 1957, село Сваричів Рожнятівського району Станіславської (нині Івано-Франківської) області) — український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї».

 

Джерела:blogs.pravda.com.ua

Мандрівники Христа Царя

25.03.2012р. Б. / Європейський суд з прав людини: гомо-«шлюб» не належить до прав людини

 

 «Право» на гомосексуальний «шлюб» не належить до прав людини, тому держава, яка не надає такої можливості або її забороняє не порушує людські права – таким є вирок Європейського суду з прав людини у  Стразбурзі. Це підтвердження прецеденту 2010 року, коли той самий суд визначив у своєму вироку, що Австрія не порушує права людини відмовою у реєстрації гомо-«шлюбів».

 

Також у рішенні суду зазначається, що держава не зобов’язана надавати гомо-парам ті ж самі права, що й нормальній гетеросексуальній сім’ї.

 

Це рішення суду є дуже серйозним аргументом у боротьбі європейців за сімейні цінності, оскільки своїм вироком Європейський суд з прав людини фактично визнав, що сім’я – це союз чоловіка і жінки, а не двох чоловіків чи двох жінок.

За матеріалами www.vecernji.hr




Джерело:  Мандрівники Христа Царя

24.03.2012р. Б. / Гріх політично-громадської безвідповідальності, або Якщо ти не цікавишся політикою, то вона зацікавиться тобою

 

Коли говоримо про політично-громадську безвідповідальність, то часто думаємо про політиків, чиновників, парламентарів, але не про християн і не про Церкву. Яке відношення має Церква до політичного життя? Що Церкву обходить, за кого на виборах я віддаю свій голос? Що Церкву обходять мої відносини з державою?

Та й про державно-церковні відносини починають говорити лише тоді, коли держава вже аж занадто нахабно починає тиснути на Церкву.

Українське суспільство щодо цих питань показує подиву гідну шизофренію (Shisofrenia – від схизма, роздвоєність). З одного боку, воно починає казитися, як тільки Церква виступає з ініціативою, яка може мати вплив на суспільство, чого найсвіжішим прикладом є ґвалти-крики довкола спільної заяви католицького єпископату стосовно абортів, або ж повністю такі ініціативи ігнорує – знову ж таки приклад оприлюднення недавньої спільної заяви католицького єпископату України стосовно захисту сімейних цінностей. Суспільство, з одного боку, очікує від Церкви заяв, реакцій та ініціатив на злободенні теми, а з іншого – не дай Боже, щоб Церква щось сказала.

Така поділеність у собі є, скоріш за все, виявом мало не печерного антиклерикалізму доби розвинутого брежнєвізму та доведеного до абсурду політично коректного супертолерантного гіперлібералізму. Але це тільки з одного боку. Бо з іншого – українські християни дуже часто живуть у ситуації сприйняття християнства, як щотижневого обов’язкового відвідування церкви, де вони себе відчувають християнами, а поза мурами храму їхнє християнство вивітрюється, як камфора.

Такий стан можна зрозуміти – роки комуністичного переслідування християн у СССР даються в знаки. Люди привчилися жити за подвійними стандартами: одні стандарти в церкві, інші поза її мурами.

Саме так цей стан можна зрозуміти, але неможливо виправдати. Християнин або є християнином 24 години на добу, або не є християнином взагалі. І в нас, в Україні, склалася унікальна ситуація: маємо майже поголовно хрещених громадян, але одиниці євангелізованих християн. Наслідком такої ситуації є зведення християнства на ідеологію або на спосіб цивілізаційної ідентифікації, коли люди, будучи практичними атеїстами (оскільки християнство на їхнє щоденне життя немає жодного впливу), впадають у шоковий стан від заяв типу: «Я – православний атеїст».

Цей стан речей відбивається і на політичному, суспільному, громадському житті. І публічні особи – політики і чиновники найвищого рангу – чудовий приклад цього: людина може красти, наказувати чинити злочинні дії іншим, виконувати злочинні накази, без жодного встиду брехати, підтримувати корупцію, брати і давати хабарі, чи ці хабарі або, як модно казати, відкати вимагати і т. п…  А в той же ж таки час демонстративно стояти 4-5 годин в церкві на Різдво чи Великдень, облизувати всі можливі ікони і образи, давати мільйонні подачки на храм – одним словом, виконувати ритуали з надією на те, що з їхньою допомогою виконує усе, чого Бог вимагає.

Розчарувавшись у своїх політичних «месіях», переконавши самих себе, що нічого змінити неможливо, що політика – зло, більшість українських християн шукає вихід у «побожному» противсіхстві: ми проти всіх, усі політики погані, політика – зло, ми сховаємось, як равлик, у свою мушлю, у своє християнство, щоб перечекати до ліпших часів.

Або ж маємо ситуацію, коли пересічні християни, вважаючи себе щиро відданими Церкві, не лише у щоденному житті поводяться невідповідно до науки Церкви, але й у вважливих для державного життя моментах, як наприклад вибори, не враховують того, що Церква навчає про політичні активності.

Особливо болюча ситуація, коли такою поведінкою і менталітетом заражаються католики – ті, які приналежні до Церкви, яка віками розробляла соціальну доктрину, ті, від кого Їхня Церква доктринально вимагає політичного, соціального та громадського ангажману у житті власної країни.

До того ж, більшість українських католиків у своїй підтримці тієї чи іншої політсили керуються не об’єктивними та раціональними критеріями, а просто суб’єктивними антипатіями чи симпатіями. Так виникає шизоїдна ситуація, коли людина гостро виступає проти абортів, а голосує за тих, хто аборти підтримує, чи людина, яка декларує себе католиком, відкрито підтримує антисемітизм і голосує за печерних антисемітів.

І противсіхство, і невідповідне голосування є виразами одного захворювання – політично-громадської безвідповідальності. А ця форма безвідповідальності є прямим наслідком неусвідомлення того, що такими своїми вчинками, ми завдаємо шкоди або робимо добро самим собі, своїм співгромадянам і Церкві в Україні.

Ми голосуємо і не відчуваємо жодної відповідальності за відданий нами голос. Ми байдуже спостерігаємо за зростом беззаконня і не відчуваємо зовсім ніякої відповідальності за такий стан речей. Ми бачимо несправедливість, але у наших душах не віднаходимо найменшого поруху властиво нашої особистої відповідальності за це.

Такий стан є просто жахливим!

Християнина від інших відрізняє те, що він усвідомлює собі відповідальність перед Богом за себе і свою поведінку, а також і за інших, за свою громаду, своє село чи місто, за державу. І час Великого Посту, час переоцінки власного життя, закликає нас поглянути і на цей аспект і переосмислити його.

о.Орест-Дмитро Вільчинський
фото: www.president.gov.ua




Джерело:  Мандрівники Христа Царя

24.03.2012р. Б. / Всеукраїнська олімпіада «Юні знавці Біблії»

 

29-30 березня 2012 року Національний університет «Острозька академія» за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України  та Українського Біблійного товариства проводить Всеукраїнську олімпіаду «Юні знавці Біблії».

 

До участі в олімпіаді «Юні знавці Біблії» запрошуються учні 1-11 класів, переможці відповідних шкільних та регіональних предметних олімпіад, які вивчають предмети духовно-морального спрямування: «Етика», «Основи християнської етики», «Християнська етика в українській культурі», «Етика: духовні засади», «Людина і світ», «Людина і суспільство», а також усі бажаючі.

 

Безпосередня олімпіада в Острозькій академії

    Письмовий тест на знання Святого Письма для 5-11 класів
    Дебати на тему «Християнські моральні цінності — запорука доброчесного життя. Чи є їм альтернатива у 21-му столітті?» для учнів 9-11 класів.
    Презентація проектів для 9-11 класів до 10 хвилин
    Захист творів учнів для 5-8 класів до 7 хвилин
    Презентація робіт учнів 1-4 класів до 5 хвилин
    Матеріали оформляються в редакторі «Microsoft Word» і подаються у друкованому вигляді (1 прим.) й електронному варіанті (пересилаються електронною поштою) шрифт «Times New Roman»; розмір шрифту — 14; інтервал — 1,5; поля: ліве, праве, верхнє і нижнє — 20 мм.

Інформаційний лист

Положення олімпіади




Джерела:www.oa.edu.ua

Мандрівники Христа Царя

23.03.2012р. Б. / Віталій Портников: Зустріч українського Президента із керівниками церков нашої країни надовго запам’ятається...

 

Пропонуємо розшифрування передачі "Сьогодні.Відверто" з Віталієм Портниковим за 21 березня 2012 року

 

Добрий вечір, шановні глядачі! Зустріч українського Президента із  керівниками церков нашої країни надовго запам’ятається як приклад того, як не слід організовувати важливі та дійсно дороговказні для держави речі. З першого погляду, що тут поганого, коли Президент України зустрічається із керівниками церков, навіть коли йдеться про людину, конче далеку від релігійного життя і проблем церковних організацій, про людину, яка воліє розмовляти із церковними діячами не про моральність і не про проблеми, які могли б допомогти православним конфесіям об’єднатися, а про швидкісні потяги, про показники в економіці, про українську Конституцію, яка сьогодні не дозволяє нашій країні стати частиною проросійського інтеграційного простору, тобто про всі ці теми, з якими Віктор Янукович, як правило, знайомить звичайнісіньких українських телеглядачів, коли зустрічається з нами в ефірі, щоб виголосити ту чи іншу пропагандистську промову, складену його спічрайтером. Однак проблема навіть не в цьому.

Саме заради того, щоб Віктор Янукович зустрівся із керівниками українських церков, їх примусили відмовитися від зустрічі з керівниками Європейського Союзу. Сьогодні Президент України переконував керівників церков, які прийшли до нього на зустріч, що нічого не знав про таку зустріч і що на меті у нього не було прагнення свідомо зірвати побачення керівників українських церков із тими, хто сьогодні визначає курс Європейського Союзу, у тому числі і ситуацію, пов’язану з європейською інтеграцією країн. Я не хотів би думати, що Президент не є зовсім чесним зі своїми співрозмовниками, хоча відомо, що його зустріч із представниками українських церков організовувалася буквально за два-три дні, і всі ці два-три дні представники президентської Адміністрації переконували керівників найбільших українських церков у тому, що їм не варто їхати до Брюсселю, а варто залишитися у Києві на зустріч із Президентом України. Ми бачимо, що ця зустріч не була терміновою. Нічого не було під час цієї зустрічі сказано такого, чого Президент України не міг би сказати через тиждень чи два. Однак навіть якщо Віктора Януковича не поінформували, що за допомогою його зустрічі із керівниками українських церков фактично саботується їхня подорож до Брюсселю, виникає питання: «А як працює державна машина? Як взагалі існує українська президентська Адміністрація, яка фактично ставить керівника держави в недолуге таке становище, демонструючи, що Президент дійсно не поінформований про те, що своїм власним графіком він зриває зустріч, яка довго, місяцями готувалася? Хто де працює: Адміністрація Президента на Януковича, чи Янукович на Адміністрацію Президента?» Це було знамените питання, коли керівником Адміністрації Президента Леоніда Кучми був Дмитро Табачник, нинішній міністр освіти України. Однак, треба сказати, що тоді подібних ситуацій з українським Президентом ніколи не траплялося, його не виставляли як людину, що може саботувати міжнародні зустрічі. І тепер виникає питання, якщо такий саботаж дійсно відбувся, а зустріч українських церковних діячів з керівниками Європейського Союзу дійсно зірвала Президентська Адміністрація, то якою є справжня ціна демагогічних розмов цих людей про європейську інтеграцію. Ми можемо говорити про те, що вони фактично, навіть не усвідомлюючи, що роблять, зірвали, зупинили європейську інтеграцію в Україні авторитарними тенденціями в нашій державі, тим, що вони почали політичні репресії, тим, що вони почали переслідувати своїх конкурентів за допомогою фактично підвладних їм судів і генеральної прокуратури України, зруйнували нашу судову систему. Про це ми достатньо говоримо, мені здається. Але ж ці люди і після цього повторюють, що вони хотіли б інтегруватися в Європу. Верховна Рада України приймає спеціальну Постанову, в якій пропонує Європейському Союзу прискорити темпи європейської інтеграції України. Де повага? Якщо ми дійсно хочемо, щоб наша країна інтегрувалася в Європу, де повага?

Як може клерк із Адміністрації Президента – ніхто, за якого ніхто не голосував, якого ніхто не наділяв владою, просто обслуга в Адміністрації Президента України, – плювати в обличчя представникам Європейського Союзу, людям, які є керівниками представницьких органів Європейського Союзу, людям, які наділені повноваженнями волею керівників урядів і парламентів країн Європейського Союзу. Яке дивовижне, казкове, непрофесійне, неврівноважене, недалекоглядне безумство! Як можна після цього сприймати людей, які приймають рішення в Україні, серйозно, коли вони підставили себе, підставили шанованих людей, керівників предстоятелів українських церков, до яких з повагою ставиться їхня паства? І підставили, це треба чітко і ясно сказати, Президента України, виставили його у смішному вигляді на весь світ. Тому що інформація про те, що фактично Адміністрація Президента України не дозволила керівникам українських церков виїхати до Брюсселю, поставивши перед ними вибір, що одного і того ж дня є зустріч в Брюсселі і зустріч в Києві, вона не сприяє, так би мовити, міжнародному іміджу ані нашої держави, ані її керівникам.

Але те, що відбулося наприкінці цієї зустрічі, в цьому вже не можна звинувачувати ані представників Адміністрації Президента, ані когось іншого. Це просто питання до Віктора Януковича, як до особистості. Коли він сказав міністру культури України, розповідаючи, що запросив представників українських церков до Криму на наступну зустріч, що той має заграти і заспівати на цій зустрічі. Я не знаю, що насправді мав на увазі український Президент, коли так розмовляв з високопоставленим чиновником, адже ж правда, що міністр не холоп, він високопоставлений державний службовець. Якщо людина, яка наділена владою нами, громадянами України, дозволяє собі таким чином, як в якісь навіть не середньовічні, а казкові часи, так в казках тільки буває, в сатиричних казках, розмовляти з міністром: заграй нам і заспівай, то виникає запитання, як він розмовляє з іншими людьми, коли немає камер, з представниками адміністрацій, з прес-секретарем, з іншими представниками обслуговуючого персоналу, з охороною. Як він себе поводить? Я сподіваюся, що коли Віктор Янукович вже буде пенсіонером, ми зможемо взяти інтерв’ю у всіх цих людей, щоб вони нам розповіли.

Є така чудова книжка великого польського публіциста Ричарда Капусцінського «Імператор» про імператора Ефіопії Хайлі Селасії І, останнього феодального правителя ХХ століття. На сторінках цієї книжки ви ніколи не знайдете, що цей феодальний правитель отак поставився до когось із своїх підданих, хоча ритуали там були, з нашого погляду, принизливішими, ніж те, що ми відчуваємо, коли зустрічаємося з українською владою. А розуміння, що не треба розмовляти з людиною, як з холопом, воно в імператора є, а в Президента Республіки (сподіваюся, що це ще республіка) – немає. Хотілося б, чесно кажучи, щоб хоча би в присутності церковних шанованих авторитетів, що хоча б у присутності журналістів, Президент України стежив за своїми словами, за своєю поведінкою, усвідомлював, що він не у себе на дачі, що це не приватне життя, що він представляє державу. І що б він там не думав про свою особистість, він має гідно її представляти, так, щоб нам було не соромно ані за зірвані його оточенням, а може, й ним самим зустрічі, ані за його слова. Хай щастить!

розшифрування "Католицького Оглядача"

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

23.03.2012р. Б. / На місці лікарні в Лаврі відкриють VIP-готель, - експерт

 

На місці лікарні для хворих на СНІД, розташованої поряд з Києво-Печерською Лаврою, збираються побудувати готель для VIP-персон.

 

Про це повідомила радник з питань лікування та розвитку "Всеукраїнської мережі ЛЖВ" Ірина Борушек.

 

"Як ми розуміємо, це приміщення вже давно куплене, їм залишилося лише виселити відділення ВІЛ-інфекції. Ми взагалі проти того, щоб віддавати це приміщення. Тому що воно жодним чином не належить Києво-Печерській Лаврі. Це відділення було побудовано на кошти киян. Раніше вони тут хотіли побудувати готель для Митрополита Кирила. Зараз стверджують, що збираються побудувати лікарню для своїх ченців ", - розповіла Борушек.

 

За її словами, приміщення лікарні потрібне для того, щоб зробити готель з VIP-номерами, де будуть жити почесні гості Києво-Печерської Лаври. А для лікування хворих на СНІД запропонували приміщення в жахливому стані.

За матеріалами society.lb.ua

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Виявляється, що "риба гниє не з голови, а з хвоста", бо якщо брати до уваги слова блаженнішого Святослава Шевчука стосовно Патріарха Православної Церкви в Україні Московського Патріархату Володимира Сабодана, який є "білим і пухнастим", то він зовсім не відає чим займаються його клерикали по відношенню до лікарні і хворих на СНІД. Що інакше не можна назвати, як зло і беззаконня, а християнським милосердям там і не "пахне".

То ж, невільно, напрошується висновок - або він є лише "де-юре" Патріархом  ПЦвУ МП і не має впливу на своїх клерків, або і в нього "рильце в пушку" і, відповідно, наш Патріарх УГКЦ помилився та поспішив з висновками стосовно особи Володимира Сабодана.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

22.03.2012р. Б. / Блаженніший Святослав озвучив Президентові здивування членів ВРЦіРО

Під час зустрічі членів Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій з Президентом Януковичем Глава УГКЦ передусім висловив здивування членів ВРЦіРО з приводу того, що про зустріч з Президентом їх було повідомлено за два дні до її проведення, а сама зустріч призначена на той день, коли мав розпочатися офіційний візит делегації ВРЦіРО до Брюсселя. 

 

Разом із тим Блаженніший Святослав підкреслив, що участь у зустрічі з Президентом України практично всіх членів Всеукраїнської ради Церков свідчить про велику повагу, яку вони виявляють Главі своєї держави. 

У виступі Предстоятель УГКЦ наголосив на необхідності розвитку державно-церковних стосунків, що «є важливим чинником гармонійного розвитку нашої країни». При цьому він підкреслив, що сьогодні у нашій державі часом відчувається гостра відсутність діалогу між владою та різними частинами громадянського суспільства. «Розвиток діалогу дозволить знімати ту напругу в суспільстві, яку сьогодні спостерігаємо», – наголосив Глава УГКЦ. 

Говорячи про міжнародний вимір діяльності Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, Блаженніший Святослав зазначив, що українська влада не має її боятися. 

«Метою нашої запланованої поїздки до Брюсселя є демонстрація євроінтеграційних прагнень громадян України». При цьому він наголосив, що українська держава має бути зацікавлена в таких контактах, адже вони слугують розвитку європейської перспективи України. 

Предстоятель Церкви висловив сподівання, що про планові зустрічі з Президентом їх учасників повідомлятимуть щонайменше за тиждень до їх проведення та що стосунки між органами влади та представниками Церков будуватимуться на паритетній основі. 

Віктор Янукович після таких слів Глави УГКЦ подякував йому за відвертість і заявив, що він не був поінформований про візит делегації ВРЦіРО до Брюсселя. Крім того, Президент України запевнив, що державна влада жодним чином не хоче і не буде перешкоджати міжнародним контактам Церков і релігійних організацій. При цьому він подякував усім учасникам зустрічі «за те духовне служіння, яке вони несуть людям». 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

22.03.2012р. Б. / Ви можете їхати, але ми вам дуже не рекомендуємо, бо «царь відєть жєлают»

 

 Приблизно таку думку почули члени Ради Церков і релігійних організацій днями від працівників Адміністрації Президента (додати тут слово України совість не дозволяє, бо це була б неправда). Релігійних лідерів було поставлено перед дилемою: або вони їдуть на заплановану і давно організовану зустріч з європейськими високопосадовцями у Брюсселі, або йдуть на неочікувану зустріч з Віктором Януковичем, бо «царь видеть желают».

 

Про цю поїздку в Брюсселі говорили вже давно і багато. Фактично такого рівня зустріч із найвищими європейськими посадовцями і впливовими політиками дає великі можливості представити реальну картину з релігійною свободою в Україні, говорити про інші теми, що стосується суспільних відносин в Україні, державно-конфесійних стосунків тощо. Звичайно, церковних діячів могли запитати і про політичні справи, про утиски свободи, про корупцію і т.п. Напевно, вони б мали що тут сказати. 

Але, звісно, це не потрібно на вул. Банковій. І там, можна припустити, вдалися до методу батога-шантажу і мізерного невідомого пряника. Формальним приводом стало «бажання» Віктора Федоровича провести «традиційну» передпасхальну зустріч з членами ВРЦіРО. 

Запросили якось так раптово, навіть відразу не сказавши на яку годину має бути зустріч, про що Президент хоче говорити. Вибачте, але не вірю, що цю зустріч планували заздалегідь. Як і тим більше не вірю, що не знали про заплановану саме на цей час ще кілька місяців тому поїздку членів ВРЦіРО до Брюсселю. Чому ж тоді запрошуючи, всім релігійним діячам дуже не рекомендували виїжджати з України в ці дні? Бо якщо не знали, то що це за спланована групова «підписка про невиїзд»? 

Якщо би зустріч Президента з церковними лідерами планувалася, то не за два дні до неї вони мали б про неї довідатися. Також мали бути відомі питання, які виносяться на цю зустріч. А тут ось так: ми не чекали, а ви нас просите…

Обурює своїм примітивізмом факт, коли прес-представництво ПУ чомусь назвало цю зустріч Віктора Януковича з ВРЦіРО «традиційною». Чи там думають, що всі мають склероз і тому не пригадують, що від початку свого президентства Янукович уникав зустрічі з цією Радою. 

Він міг десяток разів зустрічатися з різними єрархами однієї з Церков, кілька раз зустрічатися з її Патріархом, але не зі всією ВРЦіРО. А в самій Раді неодноразово висловлювали бажання все -таки зустрітися, кілька раз вже навіть готувалися. Аж рік тому, у Світлий четвер, Віктор Федорович якось знайшов трошечки часу, щоби перед членами ВРЦіРО сказати як все чудово у нашій країні, потім «послухати і забути» кілька церковних прохань. Таким чином було поставлено «галочку», що зустрівся. А тепер цю єдину зустріч вже назвали «традицією»… 

У цій всій ситуації особливо цікаво, а як поведуться церковні достойники. До візиту в Брюссель вони напевно щось готували, щось від цих зустрічей очікували. Чи зараз так просто вони відмовляться від давно планованої поїздки і поступляться під шантаж з Банкової? Для ВРЦіРО це очевидне випробування. Рада всі рішення приймає виключно консенсусом. Чи виявить тепер вона його і яким саме він буде? Зрештою, а що за «пряник» готують в АП? 

Чекати не довго. Питання тільки: до чого це все приведе, наскільки це все «всерйоз і надовго»?

Блог Тараса Антошевського РІСУ 
КРЕДО 

21.03.2012р. Б. / Отець Василь Пантелюк: Патріарх Кірілл закликав своїх єпископів брати приклад з УГКЦ

 

- Я інколи не розумію наших політиків. Начебто освічені люди з двома або трьома дипломами вищої освіти, а коли починають закони чи реформи приймати, то виходить, що це не для людини, а проти людини. Це буває, коли розум політика не просвічений божественним світлом, вірою. Тому й закони з реформами виходять однобокі: все для олігархів, а народ покинутий.

 

Отець Василь Пантелюк є унікальною духовною особистістю, яка вже 19 років служить греко-католицькій громаді Донецька. Він очолює місцевий храм Покрови Пресвятої Богородиці і вважається одним з головних фахівців в Україні з екзорцизму (вигнання з людини диявола).

 

Отець Василь народився в Карпатських горах. Довгий час жив в Івано-Франківську. На початку 90-х перебрався до Донецька, відчувши, що Господу він потрібен саме там. В інтерв'ю ZAXID.NET отець Василь розповів про сьогоднішній стан донецької УГКЦ, її взаємодії з місцевою владою та громадськістю, про практику екзорцизму і про те, які духовні проблеми загрожують нашій країні.

 

- Отче Василю, як Ви опинилися в Донецьку?

 

- Якось на початку 90-х років я довго їхав поїздом через Східну Україну і не побачив жодного храму. Була повна пустота. Це вже потім у Донецькій області ми побудували 40 храмів. Але в ті часи тут майже нічого не було. І тоді я написав заяву, що хочу їхати служити до Східної України. Але перед тим упродовж тривалого часу я думав, де я потрібен Господу. Одного разу я прийшов до священика і написав йому записку для проведення спеціальної служби, щоби вирішилося питання, де мені служити. Трохи пізніше цей священик подзвонив мені і сказав, що відслужив мою службу. Я прийшов додому змучений. Приліг на ліжко. І в стані між бадьорістю і сном я почув голос: «Іди на Схід». Я мав таку виражену волю Божу, яка була своєрідним підтвердженням моїх власних намірів.

Далі так вийшло, що до Івано-Франківська приїхав донецький художник Микола Темненко, який шукав греко-католицького священика для проведення різдвяної служби у шахтарській столиці. Наш Владика скерував його до мене. Я взяв чотири сумки і поїхав. Це був 1993 рік. І відтоді я в Донецьку. Вже 19 років. Як я вже казав, на початку 90-х тут нічого не було, а сьогодні ви вже перебуваєте у катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці, до якого зараз будується адміністративне приміщення, що стане центром Донецько-Харківського Екзархату, яким керує Владика Степан Меньок. Сьогодні наше місто є греко-католицьким центром управління 7 областями Східної України (Донецька, Луганська, Сумська, Полтавська, Запорізька, Дніпропетровська і Харківська). Тобто у деякому сенсі Донецьк є не тільки економічним, але й духовним центром українського Сходу.

 

- З якими проблемами стикається УГКЦ у Донбасі?

 

- Я не можу сказати, що в нас є великі проблеми. Матеріальні турботи є у всіх. Це не найголовніше. Сьогодні храми часто дискредитують себе, відкрито роблячи певні «тарифи на послуги». У нашій церкві, наприклад, нема тарифів ні на що. Ні на хрещення, ні на вінчання, ні на похорони. Бо ми знаємо, яке життя. Якщо людина може пожертвувати, вона пожертвує, скільки зможе. Потрібна духовна чистота. Церква має давати приклад праведного життя.

 

- Як складаються взаємини донецької УГКЦ з місцевою владою?

 

- Коли ми починали, міським головою був Володимир Рибак, який виділив нам землю під будівництво храму, за що ми йому дякуємо. А загалом у нас завжди були нормальні стосунки з міською Радою, зокрема і з теперішнім мером Донецька Олександром Лук’янченком. Нормальні стосунки в нас були й з усіма головами Донецької облдержадміністрації.

Ми служимо для людей міста Донецька. Тут в нас є три соціальні центри: допомагаємо дітям вулиці, ВІЛ-інфікованим та кризовим сім’ям. Ще на території нашого храму є благодійна трапезна, де ми годуємо всіх потребуючих і соціально незахищених людей. Вже 13 років я служу в тюрмах і колоніях Донецька. Церква і наші благодійні структури дають в’язням необхідну допомогу. В окремих колоніях відкриті наші каплиці. Ми працюємо там, щоби була  духовна аура і атмосфера в тих місцях. Це речі, які церква і держава мають робити разом.

 

- А що Ви можете сказати про взаємини донецьких греко-католиків з іншими присутніми в регіоні конфесіями?

 

- Донбас – це багатоконфесійний регіон. Тут є і православні церкви різних скерувань, і протестанти, і юдеї, і мусульмани тощо. Ми намагаємося співпрацювати з усіма конфесіями. Наприклад, з протестантами і УПЦ КП ми часто разом беремо участь в різних релігійних святкуваннях і благодійних заходах, які стосуються екології, загальних проблем виховання, проблеми абортів, народжуваності, алкоголізму, наркозалежності і т.п. Ми ні з ким не ворогуємо. Бо християнство за своєю суттю не допускає ворожості. До речі, минулої Пасхи до нас приходив донецький митрополит  Іларіон (УПЦ МП, - ред.). Ми поспілкувалися. Це був перший раз, коли він відвідав наш храм. То був добрий знак.

Я часто чув, як московський Патріарх Кірілл говорив своїм єпископам, щоб вони брали приклад з того, як УГКЦ виховує своїх священиків у семінаріях. Щоб вони були такими ж освіченими і підготовленими. Іноді РПЦ звертається до різних духовних проектів УГКЦ. Якось я був в Одеській семінарії Московського Патріархату і бачив, як вони використовують наші напрацювання, зокрема щодо викладання християнської етики.

 

- Ви згадали Патріарха Кірілл, а я згадав, як він нещодавно в інтерв’ю нарікав на українських греко-католиків, які начебто захоплювали храми у Західній Україні, а сьогодні не бажають за круглим столом цю ситуацію «врегулювати»…

 

- Коли Патріарх Кірілл востаннє був у Донбасі, наші журналісти питали його, як він ставиться до греко-католиків. Він сказав, що це є канонічна церква, до якої питань немає. А щодо храмів у Західній Україні я би поставив питання інакше: чи побудувала РПЦ в Західній Україні хоч один храм до 1990 року? Всі ці храми побудували греко-католики. Яка б у вас була реакція, якщо б вашу хату забрали, а вас вивезли до Сибіру? Саме тому, коли УГКЦ було легалізовано, ми за правом Божим і людським сказали, що ті храми є наші, і вони повинні бути повернуті нам.

 

- Якими Ви бачите відносини між Заходом і Сходом України сьогодні?

 

- Це ситуація, коли одна мати має двох синів. Приблизно три роки тому я супроводжував делегацію донецької влади до Івано-Франківська, де проходила зустріч з представниками місцевої адміністрації і громади. Ми спілкувалися, не було жодних проблем. Якщо б таких спілкувань було більше, то ніяких би проблем в Україні між Заходом і Сходом не було. Такі зустрічі мають відбуватися не тільки на адміністративно-політичному рівні, але й на рівні культури, бізнесу, туризму і т.д.

Коли в Донецьку святкували 75-річчя області, тодішній губернатор Дніпропетровщини Надія Дєєва привезла рушник від свого регіону, всі представники інших регіонів країни стали під той рушник, і тоді було відчуття, що якщо б ми всі об’єдналися, ми б витягли Україну з економічної і духовної ями.

 

- Але не всім політикам вигідне таке об’єднання…

 

- Я інколи не розумію наших політиків. Начебто освічені люди з двома або трьома дипломами, а коли починають закони чи реформи приймати, то виходить, що це не для людини, а проти людини. Це буває, коли розум політика не просвічений божественним світлом, вірою. Тому й закони з реформами виходять однобокі: все для олігархів, а народ покинутий. Політик має мислити масштабно і служити усьому народові, а не тільки думати, як зберегти власні капітали. Якщо б всі об’єдналися і мислили прогресивно, ми би підняли країну. Це стосується і всіх українських церков. Ми можемо ходити у  різні храми, але мусимо бути об’єднані духовно, любов’ю один до одного.

 

- Ваш храм особливий тим, що тут проходять молитви вигнання диявола з людини.

 

- Так, йдеться про екзорцизм. З такими проблемами ми тут приймаємо людей з Донбасу, України, Росії та інших країн. Приходять люди різних конфесій. Вони кажуть, що бачать, як на молитви в цьому храмі відгукується Господь. Бачать силу, яка діє і лікує людей. Я вже прийняв близько 33 тисяч хворих. Завжди треба було правильно ставити діагнози, бо іноді мова йшла про психічні розлади чи певні фізіологічні захворювання.

 

- Тобто між одержимістю дияволом і психічним розладом знак рівності ставити неможна?

 

- Загалом – ні. Так, інколи диявол може діяти і через психіку людини, але все одно ці захворювання потрібно розділювати. Коли диявол живе в душі, і жінка кричить чоловічим голосом, то у таких хворих, як правило, спостерігається агресивна реакція на святі речі. На воду, ладан, молитву. У психічно хворих того немає. Одержимих дияволом певними медикаментами вилікувати неможна, їм можна допомогти тільки молитвою.

Коли журналісти запитували святішого отця Івана Павла ІІ, чи існує диявол, він сказав, що якщо ви вірите в Бога і Святу Євангелію, то існує і диявол. Ісус виганяв бісів і передав цю силу святій церкві.

 

- Результатом чого стають такі захворювання?

 

- Це може бути наслідком перебування протягом тривалого часу у важкому гріху чи занять певними ритуалами, наприклад, спіритизмом. Також іноді йдеться про предмет місця. Наприклад, людина попала до якогось окультивного салону, де проводять характерні ритуали. І там може відбутися ураження. Також такі захворювання можуть бути викликані й випадковими речами. Наприклад, хтось зробив певний магічний ритуал і кинув щось під поріг хати, а людина, яка стане на той поріг, перебуваючи у важкому гріху, може стати жертвою духовного удару.

 

- Що є запобіжними заходами для профілактики таких захворювань?

 

- Бути завжди з Богом, виконувати Божий закон, ходити до храму, сповідуватися і приймати Святе Причастя. І тоді нічого не зможе тебе вразити. Нічого.

 

- Сьогодні йде багато розмов про те, що людство переживає ціннісну кризу, і незабаром воно увійде до нової ери свого розвитку. Чи є надія, що нове покоління буде більш духовним, ніж нинішнє суспільство споживання?

 

- Ми бачимо, що капіталізм себе вичерпав. В цьому ми переконуємося, коли чуємо виступи деяких європейських політиків. Також ми бачимо, як дедалі нижче падає моральна планка сучасної культури. Наприклад, це стосується одностатевих шлюбів і окультизму. Як ми знаємо з історії людства, цивілізації, які відкрито на державному рівні займалися окультизмом, зникали з лиця Землі. Згадаємо Стародавній Єгипет і Вавилон для прикладу. Тому що це перед Богом мерзота. Те ж саме з Содомом і Гоморою стосовно гомосексуалізму. Все це потенційно загрожує й Україні, але якщо ми триматимемося Христа і його заповідей, нас ніщо не здолає, тому що це запорука прогресивного історичного розвитку.

Євген Стратієвський, Донецьк 




Джерела: ZAXID.NET 
 

Мандрівники Христа Царя

21.03.2012р. Б. / У Рівному назріває міжконфесійний конфлікт

 

Українська Православна Церква Київського Патріархату занепокоєна тим, що священнослужителі ПЦвУ (МП) хочуть забрати собі Свято-Воскресенський собор в обласному центрі та ще й приміщення канцелярії та духовної семінарії. Про це повідомляє ТРК «Рівне 1».

 

На захист інтересів УПЦ КП вже стали місцеві націонал-демократи. Обласний осередок УНП, зокрема, поширив заяву, у якій стверджується, що Рівненська єпархія ПЦвУ (МП) провокує міжконфесійний конфлікт, бо зазіхає на власність іншої конфесії. На доказ показують листи зі зверненнями до керівництва держави під котрим збирають підписи вірян ПЦвУ (МП) – просять у власність Почаївську лавру та Свято-Воскресенський сбор у Рівному.

 

«Зрозуміло, що дана ситуація викличе реакцію з боку УПЦ КП, патріотичної громади, організацій, - веде мову Світлана Ніколіна, голова РОО УНП, - За півроку до виборів у Рівному можне з’явитися маленька гаряча точка. Тому органи держвлади, СБУ повинні надавати по рукам тим, хто робить такі речі».

 

Секретар Рівненської єпархії Православної Церкви в Україні (Московського Патріархату) о. Іван Солодчук у телефонній розмові збір підписів підтвердив. Однак зауважив, що від офіційних коментарів керівництво єпархії поки утримається. Тим часом у Київському Патріархаті мовчати не збираються.

 

«Наша реакція є адекватною. Київський Патріархат теж розпочав акцію під назвою «Не віддамо святині України Московському Патріархату!» Майже 20 років УПЦ КП має всю відповідну документально-правову базу для користування як культовою спорудою собором і приміщенням єпархіального управління» - заявив протоєрей УПЦ КП Сергій Лучанін..

 

Історія Свято-Воскресенського собору бере свій початок у серпні 1890 року. На закладенні був присутній російський цар Олександр ІІІ. У 1931-му, за часів польської держави собор після ремонту і поновлення розписів було освячено вдруге.

 

Собор функціонував і в часи ІІ світової війни. Там тоді почергово відправляли Богослужіння церковнослов’янською і українською мовами. У 50-их роках храм навіть пропонували знести, а на його місці звести багатоквартирний будинок з магазином на першому поверсі.

 

Церковній громаді споруду повернули вже у квітні 1989-го. А з 1992 року собор розділено на 2 храми - у верхньому відправляє службу Київський Патріархат, у нижньому - Московський. За часи свого існування Свято-Воскресенський собор у Рівному не раз змінював і власників, і навіть призначення. Останні 20 років тут, у верхньому і нижньому храмах, моляться єдиному Богові 2 конфесії християнської, Православної Церкви. Вже менше ніж за місяць віряни обох Патріархатів мають зібратися тут разом, щоб освятити великодні кошики. Та чи буде на свято Воскресіння Господнього мир у Свято-Воскресенському соборі - знає один лише Бог.

Джерела: РІСУ

Мандрівники Христа Царя

20.03.2012р. Б. / Християнофобна Європа

 

Рапорт щодо зростаючої правової дискримінації і все частіших проявів нетерпимості відносно християн в Європі оприлюднив Центр спостереження за нетерпимістю і дискримінацією по відношенню до християн в Європі.

 

Центр, штаб-квартира якого знаходиться у Відні, в останньому рапорті вивчив і описав 180 випадків проявів нетерпимості та дискримінації проти християн в 2011 році. Згідно з рапортом, 85 відсотків всіх  "проявів нетерпимості" спрямовані проти християн. «Ми не можемо замовчувати цей факт в публічних дебатах», - заявила директор центру Гудрун Куглер в документі, опублікованому 19 березня.

 

Серед країн, в яких особливо часті випадки дискримінації послідовників Христа, згадується  Франція. Згідно з доповіддю, 84 відсотки актів вандалізму у Франції пов’язані з нападами на християнські місця, такі як церкви чи цвинтарі.

 

Результати досліджень, нещодавно опубліковані шотландським урядом показують, що 95 відсотків з загальних випадків  антирелігійного насильства відноситься до християн. А в Англії і Уельсі 74 відсотки людей, які відвідують церкви, підтвердили, що все більш очевидною стає маргіналізації християн у суспільному житті, ЗМІ, політиці і на робочих місцях.

 

Гудрун Куглер в інтерв'ю австрійській католицькій агенції "Kathpress" повідомила, що відчутний брак  терпимості по відношенню до християн в суспільстві, веде до того, що люди починають вважати, що "краще мовчати про свої християнські переконання".

 

Згідно з доповіддю, в деяких європейських країнах свобода совісті порушується навіть на законодавчому рівніі. "Наприклад, в Нідерландах і в Великобританії, держчиновники  зобов'язані реєструвати  одностатеві "шлюби". У Франції співробітники аптек повинні продавати ранньоабортивні засоби, а в Іспанії, як лікарі, так і персонал лікарень, змушені брати участь в абортах ", - сказала Куглер.

 

В багатьох країнах все частіше доходить до судових позовів проти християн, особливо проти проповідників, яких звинувачують у розпалюванні ненависті . Часто виникають конфлікти у сфері освіти, а також у сфері свободи слова і зібрань.

 

"У Великобританії вже почалася дискусія з цих питань", - підкреслила Куглер і висловила  жаль, що цього наразі не сталося в інших країнах, а також в її рідній Австрії. «Такі дебати необхідні, тому що усвідомлення проблеми є першим кроком до вирішення проблеми", - нагадала вона.

 

"Позитивним" з політичної точки зору, кроком, спрямованим на боротьбу проти дискримінації християн, у доповіді названо резолюції Парламентської асамблеї Організації з безпеки і співробітництва в Європі - ОБСЄ в липні 2011 року. У документі міститься заклик до держав-членів розглянути своє законодавство з перспективи негативних наслідків для християн. "Наше дослідження показує, що Європа може слідувати своїм лібертаріанським курсом, лише правильно трактуючи релігію, зокрема християнство", - заявила глава Центру спостереження за нетерпимістю  та дискримінацією по відношенню до християн в Європі.

За матеріалами info.wiara.pl

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

20.03.2012р. Б. / «Ірландіє, підіймися!» – рух задля відновлення діяльності ірландського посольства в Римі

 

Ірландські католики не згодні із закриттям посольства при Святому Престолі. Цього разу протест здійснила організація мирян «Ірландіє, підіймися!» – Він відбувся під будівлею ірландського  посольства. Нагодою нагадати про незакінчену справу стало свято покровителя Зеленого острова св. Патрика.

 

У демонстрації в Римі взяла участь одна з лідерів групи Енн Лонг. Вона заявила, що ірландську дипломатичну місію закрили не з фінансових, а з політичних причин. На її думку, це результат ідеологічної боротьби з Церквою, і з таким рішенням ірландці не повинні погоджуватися. "Закриття посольства є першим кроком в більш широкому контексті ідеологічного проекту секуляризації. Її мета – усунути Бога з ірландського суспільства – сказала в Римі католицька активістка руху «Ірландіє, підіймися!», мати чотирьох дітей.

За матеріалами: Radio Watykańskie

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

19.03.2012р. Б. / Голос Церкви – голос вопіющого в пустелі

 

Минулого тижня сталася подія безперечно історичного значення для українських католиків – нарешті опубліковано два спільних звернення католицького єпископату України стосовно питання абортів та захисту християнського подружжя. Велике здивування викликає хіба що дата документів – 9 лютого цього року. Чому пройшло більше місяця, як документ побачили вірні?

 

Як би там не було, але час коли і в римо-католиків і в греко-католиків триває Великий піст таки є оптимальним для оприлюднення таких документів. І хоча складається вражіння, що ці звернення адресовані до усього загалу українського суспільства, насправді – це звернення до своїх, до католиків. Щоб у часі Великопостної сповіді нагадати одні з основних засад католицької моралі.

 

Український загал, як це вже є традицією нашого совєтсько-постмодерного суспільства, був не готовий до таких радикальних заяв католицького єпископату.

 

Українське суспільство зі здивуванням прийняло ці документи. Воно таки в шоці – адже багато хто навіть і не знав, що католикам не вільно робити аборти, чи що Католицька Церква не приймає гомосексуальної поведінки, як дозволеної. Тотальна атеїзація суспільства на території, яка зараз називається Україна, таки вродило своїм плодом – тотальним релігійним анальфабетизмом зі східного берегу Збруча і далі на схід. І, як годиться, з такої надзвичайної причини – українське суспільство нарешті довідалось, що католики дійсно проти абортів та гомосексуальних «шлюбів» – у ЗМІ піднявся шум-гам: «права жінок, гомосексуалістів, феміністок утискають».  Пошуміли, пошуміли та й забули. Таке вже суспільство нашого часу. Гарячі баталії, сварки, крики, ґвалти, а як результат… тряслися гори – вродилася миша. Таке вже воно є суспільство, яке живе у цифровому вимірі. Напевно, якби український католицький єпископат і наступного року вийшов з подібними заявами – реакція суспільства була б точнісінько такою самою. Навіть якби усі католики України з’їхалися до Києва з транспарантами, хоругвами, іконами, образами, то, може, би протиснули у Верховній Раді закон про заборону абортів, або принаймні їхнє суттєве обмеження. До речі, подібний законопроект у Верховній Раді уже зареєстровано. Але українське суспільство поставилося до цього з черговою порцією байдужості, хіба що «FEMEN» десь під парламентом станцювали б танець оголених аборигенок на захист бідних феміністок, гомосексуалістів та жінок-вбивць своїх же власних, щоправда, ще ненароджених дітей.

 

Можна би було сказати, що з погляду піарів, рейтингів і т. д. і т. п. ці звернення єпископату – вистріл гарматою по горобцях. В українському суспільстві, та ще й в часі кризи, та ще й перед виборами, такі речі не спрацьовують. Але Церква тут не могла інакше вчинити. Мовчачи на ці лиха нашого часу – масове вбивство невинних дітей та руйнування сімейних цінностей – Вона би ризикувала втратити свою віродостойність та стати співучасницею цих гріхів. Дякувати Богу, в нас, в українців, католицький єпископат відважився на такий непопулярний у суспільстві крок – вказати суспільству на правдиві цінності, принаймні на частину тих цінностей, на яких побудована християнська цивілізація. І це враховуючи загальну світову тенденцію до лібералізації абортивного законодавства та надання різноманітних «прав» і свобод там, де це не лише непотрібно і не доцільно, але й ганебно. Голос українського єпископату, хоча й подібний до голосу волаючого в пустелі, усе ж таки мусить звучати, щоби щонайменше католики України мали чіткі орієнтири. Адже ми покликані жити в час, коли усе релятивізується, усе проголошується відносним. І цей маніакальний релятивізм почав проникати і в Церкву, розмиваючи орієнтири, привчаючи людську совість до фарисейських компромісів і викрутасів з гріхом. Тому голос пастирів стада Христового, який опам’ятовує вірних, вказуючи їм знову і знову на орієнтири спасенної віри, є реальною Божою милістю для стада Христового в Україні.

 

А тим часом антикатолицизм на Заході усе відкритіше показує своє «миле» політкоректне личко. Так ваговик тяжкої категорії американського інформаційного ринку «The New York Times» розпочав ганебну антикатолицьку рекламу у відкритому форматі та відкритим текстом, уже без жодних приховувань під масками «політичної коректності», «захисту прав і свобод» і т. п.

 

У свою чергу ще один підвид «борців за всенародне щастя» – хакерський проект «Anonymous» – на якийсь час заблокував роботу ватиканського сайту «Радіо Ватикан», прикриваючи своє нахабство «боротьбою за скривджених», не приймаючи до уваги ні неупереджені висновки експертів стосовно випромінювання антен цього радіо, ні реальну, а не міфічну участь цього ж таки радіо в обороні прав і свобод у світі. Для багатьох католиків, які усе ще зазнають переслідування у своїх країнах, «Радіо Ватикан» – чи не єдиний голос, який із зовнішнього світу їм приносить втіху й надію.

 

Цікаво, чому ні «Anonymous», ні  інші «борці за права знедолених» ніяк не відреагували на те, що уряд Судану позбавляє права на Батьківщину сотні тисяч суданських християн? Чому від них не чути жодного слова на захист ув’язненої і засудженої на смерть християнки Асії Бібі, єдиною провиною якої є те, що вона – християнка? Чому «борці за права знедолених» не стали на захист іранського пастора, якого засуджено на смерть тільки  через те, що він не зрікся своєї християнської віри? Невже ці борці так панічно бояться мілітантних ісламістів? Чи, може, на цьому піару не зробиш? Чи, може, через те, що християнська віра – це власне те, що усі легіони таких «борців» ненавидять?

 

Ну, а чому тоді не було чути голосу «борців» на кшталт «Anonymous» на захист невинно засуджених і страчених білорусів?

 

Голос Церкви в білоруській ситуації був чи не єдиним голосом, який прозвучав на захист невинних. Адже там правдиві борці за людські права і свободи уже сидять у тюрмах. Голос Церкви чи не єдиний голос, який піднімається на захист прав китайських католиків, східнотіморського та південносуданського населення. На захист усіх переслідуваних, усіх невинних. Голос Церкви – практично єдиний голос, який ожирілому європейському та північноамериканському суспільствам доносить до вух голоси стількох стражденних! Католицька Церква – єдина інституція, яка не перестає дбати за матеріальну допомогу всюди у світі, стараючись згідно з Христовими словами голодного нагодувати, спраглого напоїти, ув’язненого провідати, хворим і немічним заопікуватися. Тому й не дивно, що цей голос так заважає багатьом. Вони би хотіли, щоб цей голос замовк і не турбував їхню обтяжену гріхами совість.

 

Голос Церкви мусить звучати, бо якщо він замовкне – то промовить каміння – а це і буде Апокаліпсис.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя