31.08.2014р. Б. / МОЛИТВА ПРО ПЕРЕМОГУ НАД ВОРОГАМИ НАРОДУ

Молитва про перемогу над ворогами народу

(З Требника митрополита Київського Петра Могили)

Господи Боже наш, премудрістю Своєю і словом єдиним Ти увесь людський рід сотворив. Ти сотворив усе невимовною Твоєю силою і все тобі можливе і ніщо неможливого Тобі нема. І часи і літа Своїм Божественним повелінням ти узгодив і зібрав і сотворив єдиний сей видимий світ, і простер його як шкіру, і предивним множеством згущених зір строкатим зробив, і законами рух їм визначив, і положення встанови, і увесь світ досконалим вчинив Ти і вчинив його нам на користь. Сонце Ти поставив правити днем, а місяць ніччю, землю ж пусту і порожню, темрявою вкриту преобразив Ти на доброту для людського єстества. І на всім у морі сущим і птицями в небесах і над всім на землі чоловіку владарювати повелів єси, щоб підтримувати порядок усього створіння.

Ти і множество незліченне – рід єврейський з Єгипту вивів у єдиномислії і прагненні Землі Обітованної, посилаючи Мойсея, поставляючи над ними правицею Своєю і кріпостю сили Своєї провідника їм, єдиного вождя і начальника тоді подав їм. І його обдарував ти мудрістю в управлінні, щоб зберегти народ Свій під покровом Своїм всемогутньою рукою своєю неушкодженим від багатьох і різноманітних ворогів. Ти і нині, Святий Царю Слави, провід народу нашого, що його він обрав собі, благослови премудрістю, порадою доброю, кріпостю, силою і мужністю. Даруй же нам милостиво перемогу над ворогами безбожним, що напосідаються на нас.

І як колись з Авраамом ти подорожував єси, вивівши його з Уру Халдейського і ворогів його Божественною силою Своєю у руки його відав єси, так і нині, покірно молимо Тебе, рабам своїм, будучи з ними, покори ворогів наших під ноги наші. Як колись Мойсеєм єврейський рід від гіркої роботи на фараона визволив, потопивши ворогів їхніх могутньою Своєю рукою. Так і нині рукави воїнів наших від ворогів, що воюють проти нас, визволи нас, всесильною рукою Твоєю перемагаючи.

Гедеона силою Твоєю укріпив Ти, і ним супротивників багатьох переміг, і в ніщо їх обернув, і нині рабів твоїх, воїнство наше небесною силою мужніми і кріпкими сотвори, і переможи і зітри ворогів наших.

Царя і Пророка Твого Давида на прегордого богохульника борця Голіята укріпив єси і тим Голіята принизивши погубив. Так і нині христолюбиве воїнство наше силою правиці Своєї укріпи, сміливості й сили до боротьби дай їм, і страшними і грізним для ворогів наших вчини, щоб тільки-но побачивши їх вороги наші хоробрість свою у втечу перетворили, і щоб вороги наші впали їм до ніг Ангелом Твоїм гонені й уражені.

Святий Господи Боже наш, почуй нині голос моління нашого, недостойних і смиренних рабів Своїх і не дай, щоб нечестиві впливали на долю вірних Твоїх. Але подай народові нашому мирне і спокійне царство, вибав нас від всякого повстання і громадянської війни і нападу чужинців, і вищим від усіх бід й нужд сотвори. Всяку ворожнечу й змову, що піднімається проти народу нашого зруйнуй. Вчини його силою Твоєю непереможним і від всякої ворожої пропаганди і нападу нездоланним. Військо його усюди і завжди проти ворогів його укріпи, і в єдиномислії і праведному послусі тримай. І мир глибокий і спокійний подай. Подай народу благовірному нашому завжди перемогу над супротивниками, і на землі, і на морі, і в повітрі. Все корисне для душі й тіла подай народу нашому. Щоб перемігши у війні цій, молитвою і єдиними устами, і єдиним серцем ми Тебе прославляли Всемогучого Бога. Бо Ти єси Цар миру, і Спас душам нашим, і Тобі славу віддаємо Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь

Джерело:    Воїни Христа Царя

31.08.2014р. Б. / Ціна незалежності

Якщо трирічний малюк починає ранок запитанням: «Мамо, скільки наших солдатів убили вночі?» — а на вулиці молодиця з сином, чуючи шум від салюту, буденно-втомлено запитує: «Це війна?» — то ви опинилися в сусідній із Донбасом області.

 

Тут чутно лише відгомін війни: оплакують загиблих, проводжають воїнів… І саме тут можна зустріти священнослужителів, які поїхали «звідти». Може, їхня мова й не багата на патріотичні гасла, та вони спокійні: скільки було можливо, ці священики не лишали своїх вірних. 

Імена, прізвища та назви місць у цьому матеріалі доведеться навмисно пропускати: як із поваги, так і певною мірою з міркувань безпеки. Ми на Сході, а тут ціна української незалежності — і духовної свободи — пізнається не зі стрічки новин в Інтернеті. 

Отже, їдемо містом у маршрутному таксі. До війни (тут кажуть саме так, абревіатуру «АТО» чути вкрай рідко) тут не було намальовано жовто-блакитного прапора на кожному стовпі, а нині — уже так. Щойно мешканці цього міста (хоча всі вони здебільшого російськомовні) зрозуміли, що насправді відбувається на Донбасі та в Україні загалом, місцевість охопив патріотизм. Ми їдемо з одним із тих священиків, який був змушений залишити свою парафію — і, як виявилося, устиг це зробити за кілька днів до того, як по нього прийшли. І тут він раптом каже: «Дивись… Тихо, маршрутка їде, у ній символіка українська спокійно висить. Що ще треба?..» Емоційне піднесення у чоловіка викликав простий (ба навіть брудненький) прапорець, що його водій маршрутного таксі вже, певно, не змінював кілька місяців. 

Священики, які повертаються з Донбасу, здебільшого небагатослівні. Особливо ті, які на власному досвіді скуштували полону та знущань. На питання, як духовно рятувалися, відповідають дуже просто: лише молитвою. Молитва долає страх, допомагає залишатися священиком навіть у полоні, відтак учить концентруватися на Богові, а не на власних переживаннях. Те, що в буденному житті ніби очевидне, серед страху та невпевненості стає духовною зброєю: це постійне і витривале молитовне уповання на Бога. Коли навколо «гради», коли зникають люди, коли чекаєш на розстріл — залишається тільки Господь. І, як виявляється, у такому зізнанні немає ні краплини пафосу. 

Жоден із них не скаже вам, що зрікається цього болючого досвіду, прагне стерти його з пам’яті: випробування відкривають у людині гідність величезної сили — як просту людську, так і насправді християнську. Що підтримувало в найгірший час? Упевненість у молитві братів і сестер. Бажання послужити Таїнством Примирення навіть у темряві полону. Переконання, що коли не буде на те Божої волі, то з твоєї голови не впаде жодна волосина. Коли слухаєш усе це, відкривається цікава річ: зріла віра обдаровує людину духовною незалежністю, а вона є міцною основою незалежності держави. 

Окрема історія — турбота про тих, хто залишився «там». Про своїх вірних, про окремих священиків, які виїжджали не всі й не відразу… Мовчки страждають як єпископи та священики, так і прості вірні, адже католицькі парафії зазнають особливих переслідувань поряд зі «звичайними» людьми. І знову ж відповідь одна: єднатися в молитві. Спосіб перевірений і дієвий. Інакше щоденні повідомлення про кількість загиблих на Донбасі перетворяться просто на рядки статистичних даних. А якщо ми опустимося цього, то втратимо дар незалежності. 

…Напевно, усі ми знаємо, що християнське вітання «Слава Ісусу Христу! — Навіки слава!» для когось є насправді маленьким визнанням віри, а для інших — просто словесним штампом. Подібно і з патріотичними гаслами, ціна яких пізнається лише у час, коли вірність Четвертій заповіді (також і вірність Батьківщині та любов до неї) легко може коштувати життя. Перш за все віддаючи славу Богові, ми прагнемо волі та моці для держави, щоби вона прославилась у доброму — і саме це вкладаємо у слова «Слава Україні!». Для багатьох солдат девіз «Воля або смерть» став життєвим кредо, їм ліпше віддати життя, ніж зрадити Богу, ближнім та своїй землі. І тільки таким героям належить слава в народі. Майдан, а пізніше кривава битва за незалежність на Донбасі відкрили нам усе це: і, схоже, 23 роки — іще далеко не межа наших відкриттів… 

"Католицький Вісник", № 16/ 2014  

Джерело:    КРЕДО

30.08.2014р. Б. / Патріарх Філарет: "Ми молимося за мир, але не за мир в неволі!" (ВІДЕО) / Архієпископ Мечислав Мокшицький: Заклик до молитви про мир

За словами патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, церква сьогодні молиться за мир у свободі.

"Ми молимося за мир, але молимося не за мир в окупації, не за мир в неволі! Ми хочемо жити в свободі, і Бог дав нам цю свободу", - зазначив Філарет".

За його словами, церква сьогодні повинна говорити правду, незважаючи на всі загрози, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на 24канал.

"Що повинна робити церква в таких умовах? Вона повинна говорити правду. Правду всім в обличчя і нікого не боятися: ні президентів, ні депутатів, ні міністрів, ні військ, ні зброї – нічого".

Патріарх зазначив, що в нинішніх умовах українці не можуть сидіти й надіятися на Бога, склавши руки.

"У цій ситуації ми не можемо сидіти і надіятися лише на Бога – ми повинні діяти, тому що Бог допустив цю агресію. Для чого він це допустив? А допустив для того, щоб об'єднати наш український народ, в одну націю, в один могутній народ", - наголосив Філарет.

Джерело:   КІРІОС

***

Пастирське звернення архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди 75-ї річниці початку ІІ Світової війни та заклик до молитви про мир

Возлюблені у Христовому священстві Брати! Дорогі Богопосвячені Особи! Любі Брати і Сестри!

Вже декілька місяців поспіль в моїх зверненнях до Вас присутнє прохання про молитву за мир в Україні. Сьогодні також, ідучи за голосом пророка Єремії, який в Першому Читанні, виконуючи наказ Бога, вкотре сповіщає людям гірку правду, застосовуючи при цьому слова: «Ґвалт і руїна!», і я хочу, щоб всі ми усвідомили собі, що це саме відбувається зараз і в нашій країні, де війна чинить що раз то більшу шкоду, залишаючи після себе руїни міст і сіл.

І хоч війна відбувається сотні кілометрів від наших домівок, проте відчуваємо її наслідки, беручи участь у похоронах молодих людей, які віддали своє життя, воюючи за суверенність Вітчизни, або ж загинули лише тому, що живуть в тих місцях, де відбуваються воєнні дії. І хоча здається нам, що ця війна є далека, та про її близькість пригадують нам ранені і покалічені на все життя вояки та мирні жителі, які повертаються додому і бачать те, чого ніхто з нас на досвідчив. Саме тому не можемо перестати молитися і допомагати тим, які воюють і їхнім родинам. Це наш обов’язок по відношенні до нашої Країни.

Теперішня війна пригадує нам історію іншої війни, яка розпочалася 1 вересня 1939 року. Світовий мир був зруйнований, а свобода багатьох народів була похована в могилі на багато років. 75 років тому представники одного з європейських народів вирішили, що вони кращі за інших, проголошуючи себе «панською расою», і що їм можна вважати інших своїми підданими.

Впродовж шести років вирішували долі людей, яким забирали імена і прізвища, залишаючи лише номер для їхньої ідентифікації. Через цей брак поваги до ближнього відбулося найбільше в історії людства знищення, про що свідчать концтабори, братні могили, місця битв та пам’яті, які пригадують нам жертв терору: батька, матір, брата чи сестру, або сусіда.

Впродовж десятиліть ми чули, як повторювалося чудове гасло: Ні – війні! Ці слова ми чули з уст представників Сходу і Заходу, Півночі і Півдня. Якщо вони говорили їх лише по відношенню до історії, то це були слова абсолютно без змісту, бо ІІ Світова війна вже закінчилася. А якщо казали їх, дивлячись у майбутнє, то потрібно, щоб цей заклик став конкретним вчинком і діями, які сприятимуть миру у світі.

Маємо право цього вимагати, бо попри великі злочини минулого, бачимо, що в багатьох закутках світу точаться війни, а одна із них триває на Сході України. Тому звертаємося до світових політичних лідерів: «Ми не хочемо війни, ми прагнемо миру!» Цей заклик нехай буде почутий особливо 1 вересня, коли в кожному з наших храмів пам’ятатимемо про жертви воєн і жалобною молитвою за померлих випрошуватимемо їм вічне життя. Прошу у кожній спільноті, саме в цей день, молитися за полеглих, так як це пропонує взірець з процесії за померлих із Задушного Дня.

Дорогі у Христі!

В Другому Читанні святий Павло, пишучи до Римлян, остерігав їх такими словами: «Не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що угодне, що досконале». Ці слова відносяться також до кожного з нас. Це ми повинні критично оцінити які цінності пропонує сучасний світ і, згідно з цією оцінкою, побачити, що є добре, що угодне, а що досконале. Це оцінювання не є складним. Достатньо взяти до уваги заповіді любові Бога та ближнього і матимемо ясну картину для того, щоб могти зробити добрий вибір. Достатньо побачити зло, явне і без камуфляжу, яке виступає проти любові і цінностей, які є фундаментом взаємоповаги і пошани людини. Там, де немає любові, там немає місця для Бога, а якщо немає місця для Бога, то, тим більше, не буде місця для нас, тих, які вірять в Бога. Тому будьмо чуйні і не дозвольмо, щоб нас поділили, бо в єдності наша сила.

В контексті цих слів скеровую до Вас запрошення показати свою силу в єдності. Нагодою для цього нехай буде щорічна урочистість на честь Покровителя нашої Архідієцезії – блаженного Якова Стрепи. В цьому році вона припадає на 6 вересня і буде особливою нашою молитвою за припинення війни в Україні і настання жаданого миру.

Як завжди, в процесійній ході вирушимо з Львівського Санктуарію святого Антонія до катедри. В цьому році під час процесії молитимемося Розарій. Нехай ця молитва єднає нас у спільному проханні миру, а наша присутність на процесії нехай виражає прагнення жити в країні без війни і в справедливості, з пошаною кожної людини. Нашу урочистість очолить Архієпископ Тадеуш Кондрусєвіч з Мінська, що в Білорусії.

В цьому році на нашій процесії та на Архідієцезіальному Дні Молоді будуть присутні ікона та хрест – символи Світових Днів Молоді, які молоді люди жертвувала святому Йоану Павлу ІІ, а з його волі і доручення вони подорожують з країни до країни. До нас привезе їх молодь з Литви, а їхнє привітання відбудеться у суботу 6 вересня о 900 год. перед Санктуарієм Святого Антонія у Львові.

Возлюблені Брати і Сестри!

Звертаюся до Вас з особливим проханням взяти участь у цих урочистостях. В Євангелії почуємо слова Ісуса: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за Мною». Тож слідуймо під час цих урочистостей за Христом, Який заради визволення від зла і відкуплення людського роду взяв на Себе хрест і довершив спасіння. Вже сьогодні дякую всім, хто має намір взяти участь у вересневих урочистостях у Львові.

Дякую священикам і Богопосвяченим особам за організацію виїздів для своїх парафіян. Слова особливої подяки скеровую до духовенства, сестер та мирян Золочівського деканату за підготовку цих урочистостей.

З вдячністю всіх Вас довіряю опіці Матері Божої Милостивої і від щирого серця благословляю: В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Архієпископ Мечислав Мокшицький,

Львівський Митрополит

Львів, 26 серпня 2014 року

Джерело:   КІРІОС

29.08.2014р. Б. / Блаженніший Святослав на Успіння Пресвятої Богородиці: «Запорукою нашої перемоги є Діва Марія»

Багато хто питає себе: а куди ж ми зайдемо? Якою ця дорога буде? Скільки жертв ми мусимо скласти, щоб достойно її завершити? На ці питання ми сьогодні не маємо відповіді і, можливо, ніхто не має. Але відповіді на ці питання дає нам сьогодні Пречиста Діва Марія. Вона, як мати, каже нам: не бійтеся, ідіть. Я іду з вами, я не пускаю вас самих.

Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) на празник Успіння Пречистої Діви Марії під час прощі в Унівській лаврі (Львівщина).

На прощу до Унева прибули тисячі паломників.

Блаженніший Святослав, проводячи аналогію, зазначив, що наш народ від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня є в прощі. «Ми з вами подорожуємо. Ідемо вперед. Подібно як колись Божий люд під проводом Мойсея подорожував пустелею. Ішов від рабства до свободи. Від смерті до життя. З дому неволі до обітованої землі», - сказав проповідник.

Пригадав, що коли Мойсей наважився повести людей цією мандрівкою, йому Господь сказав: не бійся, бо Я буду з тобою.

Коли приходить архангел Гавриїл до Пречистої Діви Марії, він каже їй ті самі слова: радуйся Благодатна, бо Господь з Тобою. Не бійся, Маріє, бо ти знайшла ласку в Бога. «Сьогодні у своєму Успінні вона показує нам дорогу до воскресіння, до нового життя, бо переходить сьогодні від життя до життя, від землі до небес», - переконує Патріарх.

За його словами, християни споконвіку мають Діву Марію як непереможний знак і силу на ворогів.

Сьогодні Божий люд в Україні є у великій тривозі і непевності. Ми вийшли, ми довірилися поклику Бога і пішли в тій паломницькій ході гідності і свободи. Сьогодні ми просимо в Пречистої Діви Марії, щоб вона паломничала разом із нами в нашій мандрівці до свободи як ковчег Нового завіту. Вона є запорукою нашої перемоги», - просить замислитися Верховний Архиєпископ.

Він пригадав, що під її покров ще князь Ярослав Мудрий посвятив нашу землю. І цю посвяту наша Церква відновила цього року. І цій посвяті ми твердо крокуємо вперед.

Слід відзначити, що співслужив з Патріархом УГКЦ владика Борис (Ґудзяк), Єпарх Паризької єпархії святого Володимира УГКЦ.

Джерела:  Департамент інформації УГКЦ

 

Воїни Христа Царя

29.08.2014р. Б. / Майдан на стенді: у Варшаві відкрився музей української революції (+FOTO)

Поки в Україні тільки думають над тим, яким буде майбутній Музей Майдану, у Польщі його створюють. Кілька місяців тому на центральній вулиці Варшави його відкрив українець Андрій Подгурський, який живе у Польщі вже 15 років. Більшість експонатів хлопець зібрав сам — цієї зими він часто приїжджав до Києва. Platfor.ma побувала у Музеї Майдану та розпитала Андрія про найцікавіші експонати.

 
«Кабінет Януковича»

У цій невеликій кімнаті раніше була звичайна вбиральня. Зараз це — найпопулярніше місце в музеї. На ідею перетворити туалет на кабінет Януковича Андрія надихнула зламана кришка унітаза: «Тоді я згадав про фотографію з Алупки, коли портрет Януковича обрамили такою ж кришкою. Вирішив зробити таке і у нас». Для більшого ефекту хлопець пофарбував її в золотий колір, а пізніше розвісив поряд кумедні фотографії екс-гаранта. 

Зовсім нещодавно у Кабінеті з’явився золотий батон – його спеціально привезли з Києва. «Відвідувачам дуже подобається. Причому настільки, що мені довелося його приклеїти», — жартує Андрій. 

«Дзеркало правди»

Польські музейники-професіонали кабінет Януковича розкритикували, мовляв, несерйозно. Втім, і в ньому є над чим подумати. Один із експонатів — «Дзеркало правди» — має доволі філософський підтекст. «Якщо, дивлячись у дзеркало, ти бачиш портрет Януковича, то час задуматися над самим собою», — говорить опис до нього. «Підвох у тому, що не побачити його неможливо, бо він висить прямо  за тобою. Я хочу, щоб люди зайвий раз подумали, чи все вони роблять правильно», – пояснює Андрій. 

Бронежилет

Бронежилетів у Музеї Майдану кілька, але в одного з них — особлива історія. Андрій згадує, як черговий раз приїхав до Києва: «Це було 20 лютого. Одразу з дороги я пішов на Майдан, і повз мене пронесли тіла кількох загиблих. У мене був шок, але я пішов на передову». Тоді хлопцю дали бронежилет, але у нього він пробув усього кілька днів — довелося віддати тим, хто йшов на небезпечне завдання. «Невдовзі приїхав ще один активіст з Варшави і привіз із собою бронік. Хтось приніс його до греко-католицької церкви, в якій збирали речі для українського Майдану», — розповідає Андрій. Саме цей жилет і зберігається в музеї: повернувся туди, звідки приїхав. Втім, скоро він може знову потрапити в Україну — його хочуть передати на Схід. 

Карикатури Журавля

Музей Майдану без малюнків Юрія Журавля — не музей. Про це свідчить і реакція відвідувачів: деякі карикатури викликають щирий сміх, інші наштовхують на роздуми. До речі, свої роботи привіз до Варшави сам художник. «Журавель нещодавно виступав у нас із гуртом ‘От вінта’. Тоді і зробив нам такий подарунок, підписав кілька робіт», — каже Андрій. Щоправда, для музею залишив не все. Частину карикатур він подарував дітям харківських активістів Євромайдану, які приїжджали до Польщі. Але в музеї можна побачити найбільш відомі малюнки Журавля: тут є і «Небесна сотня», і малюнок зі студентом на барикаді, і кумедні карикатури українських політиків. 

Стіна Небесної сотні

Жарти жартами, але про загиблих у Варшаві теж пам’ятають. Питання про створення меморіалу Небесної сотні навіть не стояло: змінювався лише формат. «Все починалося з малого. Спочатку у нас були тільки малюнки, пов’язані з загиблими. Біля них постійно горіла свічка», — пригадують у музеї. Окрему стіну для вшанування пам’яті Небесної сотні відвели тоді, коли з Києва привезли бронежилет знайомого хлопця, який не вижив. Крім фотографій, свічок та квітів, на стіні є інформація і про загиблих на Сході. 

«Шевченко і Майдан»

Ця експозиція хай і не напряму, але все ж пов’язана з Майданом. Андрій переконує: Шевченко відіграв чималу роль під час революції, став її ідейним натхненником. «Я зібрав малюнки, які робили активісти. Хтось бачив Тараса Григоровича у образі Че Гевари, хтось зовсім по-сучасному», — каже він. Більшість малюнків друкувалися у Варшаві, але один великий портрет Андрій привіз із Тернополя, ще два — з Києва. 

Хай там як, але завдяки цій виставці поляки більше дізнаються про Україну, переконує Андрій: «Я скажу так: про Шевченка вони чули. Але мало хто може сказати, хто це. Раніше у Польщі знали тільки футболіста, але що тіснішими стають відносини з Україною, то більше тут цікавляться нашою культурою». 

«Клітка Путіна»

Саме цю клітку використовували у Варшаві для акцій проти цензури в Україні. Тоді у неї саджали «Януковича» та «Путіна», але тепер вирішили присвятити її особисто російському президенту. Зараз тут — плакати з варшавського Євромайдану та перевернутий донизу головою портрет Путіна. Його, до речі, помістили під бите скло: «Ми замовили рамки, але по дорозі деякі з них побилися. Ми вирішили не викидати їх — я певен, для Путіна цілком пасує».

Пізніше з Києва привезли туалетний папір та килимок «Витирайте ноги» з обличчям Володимира Володимировича. У клітці також є кораблі — вони залишилися з акції під французьким посольством. Тоді польські українці протестували проти продажу Францією Росії військових кораблів «Містраль». 

Експозиції про Крим та АТО

Музей Майдану не обмежиться виставкою, присвяченою подіям Майдану. Зовсім скоро тут з’являться ще дві повноцінні експозиції: про анексований Крим та війну на Сході. Для першої вже відвели окрему кімнату — «Зал кримський». Там розмістять інформацію про головні події весни. «Я дуже хочу створити там пляж: насипати піску (можливо, хтось привезе його з самого Криму), поставити кілька лежаків та макет зеленого чоловічка. Задумка трохи жартівлива: мовляв, справжній кримський курорт евакуювався до Варшави», — каже Андрій.

В експозиції, присвяченій АТО, планують зобразити дві протилежні сторони: з одного боку українські військові, з іншого  проросійські активісти й терористи. Для кращого розуміння додадуть карту військових дій, фотографії та короткий опис того, що відбувається насправді. Андрій переконаний, що для поляків це дуже важливо. Більшість із них відчувають загрозу Росії та розуміють, що проблема стосується не тільки українців. 

Катерина Коваленко, Platfor.ma  

Джерело:    КРЕДО

27.08.2014р. Б. / Блаженніший Святослав Шевчук: Я написав Папі про біль нашого народу

Єпископом, який написав Папі листа про горе в Україні, виявився Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук.

 

Нагадаємо, у неділю, 24 серпня, після молитви «Ангел Господній», з десятками тисяч паломників, зібраними на площі святого Петра у Ватикані, Папа Франциск привітав Україну з Днем Незалежності, закликаючи до молитви за мир та спокій, за жертви війни, їхні родини та за всіх, що страждають. Святіший Отець згадав, що отримав листа від одного єпископа з України, який розповідає про все це горе, і закликав спільно помолитись «до Пресвятої Богородиці за цю улюблену землю України в день її національного свята!» 

Фауста Сперанца, редактор італійського відділу Радіо Ватикану, записала інтерв’ю з Верховним архієпископом УГКЦ Святославом Шевчуком, з якого стало ясно, що цим єпископом, автором листа до папи був він. 

Розповідаєчи про ситуацію в Україні, Блаженніший Святослав наголосив, що, на жаль, ситуація постійно погіршується, особливо на східній частині України, на Донеччині та Луганщині. 

«Щодня отримуємо вістки про прибуття нової важкої зброї, нових солдатів, які переходять кордон між Україною та Росією. Щодня гине приблизно 50 цивільних осіб. Навіть села, де немає української армії, також стерті з лиця землі. Гинуть вірні, що належать до різних конфесії, до багатьох Церков: православні, католики, протестанти, євреї, мусульмани», — сказав Блаженніший Святослав. 

На запитання журналістки про те, що було у листі, Глава УГКЦ відповів: «Насамперед, я хотів представити Святішому Отцеві глибоке горе нашого народу. Біль численних поранених цивільних осіб, біль стількох українських військових, які були взяті у полон, біль матерів, що втратили своїх дітей, біль Церкви-матері, яка страждає разом із своїми дітьми. Це все я написав Святішому Отцеві, розповідаючи також конкретні факти з життя нашої Церкви на Донеччині: невеликий монастир Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії захоплений російськими бойовиками. Нашого єпископа з Донецька вигнали з його осідку і його канцелярія захоплена разом з усіма документами. Численні священики змушені залишити їхні храми. Тому люди волають. Волають до неба, благаючи справедливості, благають миру, благають міжнародної солідарності, бо України буде дійсно спроможна протистояти цій агресії тільки тоді, коли матиме підтримку міжнародної солідарності». 

На питання про людей, які, без сумніву, засмучені, стурбовані, але, одночасно, також і дезорієнтовані в такій заплутаній ситуації, Глава УГКЦ підтвердив, що так воно є, бо ніхто не оголосив війни, в Україні немає воєнного стану, згадуючи при цьому про зустріч президента Порошенка у Мінську з президентами Росії, Білорусі, Казахстану та представниками Європейського Союзу. З одного боку існують дипломатичні стосунки, немає оголошеної війни. Але, з другого боку, прибувають танки… 

Блаженніший Святослав Шевчук звернувся до всіх християн, до всіх людей доброї волі, які слухають Радіо Ватикан, молитись за мир в Україні, молитись за те, щоб припинився відкритий збройний конфлікт між Росією та Україною. «Це наш заклик, – сказав Глава УГКЦ. – Просімо у Господа, у Пречистої Діви Марії, Цариці Миру, миру в Україні». 

За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО 

26.08.2014р. Б. / Священик із Полтави відвідав одну з військових бригад, що здійснює службу в зоні АТО

24-25 серпня військовий капелан о. Максим Кролевський відвідав одну з військових бригад, що здійснює службу в зоні АТО. Від початку бойових дій на українському Донбасі військовослужбовці цієї бригади не мали можливості спілкуватися зі священиком, отримати Святі Тайни та взяти участь у Святій Літургії.

Великою радістю були сповнені серця воїнів, коли до них у День Незалежності України завітав священик. "Життя направду є великою цінністю, - сказав у своєму звернені о. Максим, - але ще більшою цінністю є свобода, до якої покликаний кожен із нас. Навіщо таке життя, в якому людина не має свободи та в якому принижується гідність людської особи? Пам'ятайте про те, що зло не може тривати вічно, бо добро завжди переможе будь-яке зло. Майте тверду віру в те, що добро в скорому часі переможе, війна закінчиться, а всі ми повернемося до своїх домівок, до своїх родин".

Військові цієї бригади, за словами о. Максима, – це не лише патріоти України, але люди з великої літери, які щодня ризикують своїм життям та здоров'ям заради справедливості, добробуту та кращого майбутнього України.

Священик був захоплений їхньою дивовижною хоробрістю, мужністю та завзяттям до оборони рідного краю, вогнем свободи, який випромінюють їхні очі, шляхетністю поведінки, з якою вони виконують свій обов'язок.

Прес-служба парафії Пресвятої Трійці УГКЦ м. Полтави

Джерела:   Департамент інформації УГКЦ

 

Воїни Христа Царя

26.08.2014р. Б. / ТИЖДЕНЬ ЗАЯВ, АБО КІНЕЦЬ «РУССКАҐО МІРА» В УКРАЇНІ

Новий тиждень Україна розпочала зі святкування Дня Незалежності. З нагоди свята до громадян України звернулися Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, Конференція римсько-католицьких єпископів України, Глава УПЦ КП патріарх Філарет, але аж ніяк не глава "У"ПЦ МП. Годі шукати в просторах інтернету привітання, звернення чи послання митрополита Онуфрія з нагоди 23-ї річниці української Незалежності. Зі світових лідерів Україну привітав Святіший Отець Франциск, і то двічі, та глава церкви Англії королева Єлизавета ІІ.

Поки в українських церквах молилися за українське військо і владу, просили Всевишнього про мир, згадували борців за волю, Московія вирішила привітати Україну по-своєму – активізацією терористів на Донбасі, дикунським «парадом» полонених в Донецьку, заклинаннями патріарха Кіріла, щоб надати право терористам вирішувати долю України, та черговим вторгнення московитських військ, щоправда, тепер уже у напрямку Маріуполя.

І все це відбувається на тлі наполягань федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель, що Україна не мала би шкодити Росії.

Таке моральне падіння німецької політики у час московитської агресії проти України зловісно нагадує сумну річницю, яка випала минулого тижня – 23 серпня 1939 року. Саме 75 років від дня підписання сумнозвісного пакту Ріббентропа-Молотова, яким Московія та Німеччина домовилися про майбутній поділ Європи. Саме цей документ історики вважають реальним початком ІІ Світової війни. І сьогодні Німеччина потверджує – вона так і не зрозуміла уроків тих жахіть, які сама й спровокувала. Вона і надалі збирається будувати своє щастя на крові інших народів. Звісно, таку політику, коли для Німеччини московитський газ дорожчий від української крові, Бог благословити не може.

Чергове моральне дно продемонстрував минулого тижня і «русскій мір». Патріарху Кірілу виявилось замало писати кляузи предстоятелям Православних церков. Він вирішив оббрехати Україну, УГКЦ та УПЦ КП перед усією міжнародною спільнотою, пишучи уже в ООН, ОБСЄ та Раду Європи. Більше того, очільник московського патріархату, очевидно, на повну потужність включився у війну проти України.

Так на сам День української Незалежності московський патріарх звинуватив «уніятів», «розкольників» та українську владу в артилерійській атаці на московський православний храм на Донбасі, де загинуло троє людей. Хоча уже для нікого не є секретом, що саме православні терористи обстрілюють цивільне населення Донбасу і московські православні храми.

Після такої поведінки провідника усіх московських православних його вітання українському Президентові з нагоди Дня Незалежності України виглядають особливо цинічними. До якого морального дна потрібно було опуститися патріарху Ґундяєву, щоб звертатися до Президента держави, що бореться з московитським тероризмом, із заклинанням, щоб він, український Президент, припинив війну та надав право терористам вирішувати долю України! Цілком зрозуміло, що таке «вітання» так і не знайшло свого місця на сайті офіційного інтернет-представництва українського Президента серед вітань світових лідерів та Глав Вселенських Спільнот Католицької та Англіканської Церков. Адже «вітання» патріарха Кіріла – це черговий антиукраїнський пасквіль одного діячів ворожого Україні «русскаґо міра».

Направду, історія християнства знає, на жаль, багато випадків зовсім нехристиянської поведінки християнських очільників. Але такого лицемірства і безстидства, такого відвертого цинізму, здається, до минулого тижня вона ще не зафіксувала. Без сумніву, патріарх Кіріл, зрештою, як і все його оточення, уже увійшли в історію християнства, але чи варто було так входити. Питання, звісно, риторичне.

Риторичним залишається і питання, чому Кіріл вперто не помічає, що московитські православні терористи переслідують немосковських християн на територіях під своїм контролем, чому він не помічає терористичної діяльності клиру власного патріархату, а ще багато всього іншого.

Можливо, своїми діями очільники московського православ’я намагалися підняти в Україні хвилю ненависті до московського православ’я, утіловленного в УПЦ МП. Та, здається, поки що, за влучним висловом української журналістки Катерини Щоткіної, викликали в українського суспільства хіба що відразу. Саме так. Відразу. А в християн ще й співчуття. Патріарх, який разом зі своїми підручним пише кляузи та оббріхує державу, за яку він начебто по-душпастирськи піклується… Церква, яка мовчанкою підтримує цього патріарха, у чийому патріархаті вона перебуває, церква частина якої розпалює московитських терористів на сході нашої країни, а «проукраїнська» частина, якої мовчить на всі антиукраїнські вибрики свого московського начальства, або «відмазується», що вона немає стосунку до цих вибриків… Одним словом, декларативні християни, які втратили зв’язок з реальністю, заплуталися у трьох соснах «русскаґо міра» – «канонічності», «святой русі» і московитського шовінізму – нічого іншого крім огиди і співчуття не можуть викликати у християнського люду.

Як би там не було, але «русскій мір» наказав довго жити, а кірілівська «історіческая» чи «істєріческая» «святаярусь» нічого крім знизування плечима уже не здатна викликати в українському суспільстві.

Минулий тиждень приніс також Україні й добру новину: вона має не тільки свого брехливого обвинувачувача перед світовим християнством, але й свого адвоката. Глава УГКЦ Блаженніший Святослав звернувся до усіх Католицьких єпископських конференцій, до світових релігійних та політичних лідерів і розповів про реальну ситуацію в Україні. УГКЦ в чергове підтвердила, що є Трибуном нашого народу і української держави на міжнародному рівні.

Також Президент України доручив Урядові України «опрацювати з урахуванням кращого світового досвіду питання законодавчого врегулювання вимог щодо використання громадянами та юридичними особами України, державними органами, органами місцевого самоврядування на території України державних символів іноземних держав, обмежень, заборони використання символіки тоталітарних та інших недемократичних режимів, самопроголошених квазідержавних утворень, терористичних, сепаратистських організацій чи груп та за результатами опрацювання підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроект». Таке фізичне очищення України від духовних символів тоталітаризму може стати одним з перших симптомів початку її духовного одужання.

Зараз Україна перебуває у тяжкій і складній ситуації. І ми, українські християни, мусимо продовжувати свою боротьбу за її духовне визволення і зцілення, за її фізичну оборону, якщо не хочемо опинитися під чоботом ворога, який не тільки заперечує наше право на свободу совісті, але й навіть на фізичне існування. А нашим братам – московським православним, які ніяк не можуть виплутатися з тенет «русскаґо міра», – можемо тільки побажати, щоб вони прийшли до тями і визначилися, з ким вони заодно – з агресором чи з власним народом.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

26.08.2014р. Б. / Відкрити покликання в інтернеті?

Щоразу більше кандидатів до духовних семінарій черпають знання на теми, що їх цікавлять, з інтернету.

 

В душпастирській практиці інтернет також є помічним засобом для тих, хто намагається розпізнати своє покликання. Щоразу більше кандидатів до духовних семінарій та богопосвяченого життя шукають інформації на теми, що їх цікавлять, у всесвітній мережі, — зауважує о. Януш Хила, віце-ректор Вищої духовної семінарії в Пельпліні (Польща). Він сам уже майже два роки публікує в Твіттері міні-коментарі до Біблії. Накладом Видавництва Бернардинів у Польщі саме вийшла друком його книжка «Євангеліє у Твіттері». 

Книжка становить запис сентенцій, зазвичай однофразних, які становлять коментарі до щоденної Літургії слова. Пельплінський теолог, як зазначає о. проф. Ян Першон з Університету Миколая Коперніка в Торуні, щодня розміщував свої коментарі у Твіттері, знаючи, що для багатьох користувачів цієї соцмережі це може бути єдиним контактом зі Словом Божим. На думку проф. Першона, ці твіти несуть не тільки теологічний зміст, а й мають літературну красу і вражають простотою життєвого натхнення. «То не Євангеліє застаріле, то ми не встигаємо», «Заздрість це наслідок заплющення очей на власне багатство» — ось деякі з записів о. Хили у Твіттері. 

Священик пише також про євангелізацію «цифрового континенту». Аналіз на тему присутності й активності Церкви в інтернеті передує збірці твітів, публікованих щодня за 2013 рік. «В апостольські часи — рибальські сіті, а нині інтернетні мережі стають символом апостолів цифрового континенту», — зазначає пельплінський теолог. 

Отець Януш Хила відкрив акаунт у грудні 2012 року, аби читати записи папи Бенедикта XVI, а потім став також розміщати і свої власні роздуми. Видаючи книжку «Євангеліє у Твіттері», він сподівається, що вона стане натхненням для інших давати свідчення про Христа у щоденному житті. 

Твіти автора можна продовжувати відслідковувати за профілем @Janusz1967. 

За матеріалами: wiara.pl  

Джерело:   КРЕДО

25.08.2014р. Б. / Україна не програє інформаційну війну: «рашиська пропаганда у ЗМІ – це фуфло», – священик з Москви

Україна, направду, не програє Росії інформаційну війну. Просто є кілька десятків тисяч найманих журналістів, які по всьому світу пишуть репортажі про дії Росії в українсько-російському конфлікті, заробляючи на цьому великі гроші. Насправді: «рашиська пропаганда у ЗМІ – це фуфло».

Таку думку висловив московський священик Української автокефальної православної церкви о. Яків Кротов у сюжеті інформаційно-аналітичний проекту «Погляд на тиждень» на телеканалі ZIK (щосуботи о 21:00).

Також священнослужитель зауважив, що в українсько-російському конфлікті винний не лише Путін. Мовляв: «Російська Федерація – це воєнне міністерство. Росія звикла воювати і – це відбувалося за будь-якого правителя. Сьогоднішній Путін – це, той же самий Ленін чи то Сталін», – наголосив учасник програми.

Гість переконаний, українцям не слід, очікувати адекватної, ба навіть, жорсткої оцінки з боку міжнародної спільноти у справі збитого «Боїнг-777». Мовляв, Кремль таки є занепокоєним, але якщо до цих пір немає правдивої оцінки та рішучих дій міжнародних експертів, то їх вже не варто і очікувати.

«Ця війна між Україною та Росією йде за новим типом. Путін бачить слабкі місця українців, туди і б’є. Однак, Україна разом з Європою та Америкою у цій непростій ситуації дуже мудро поступає. Адже, вони не впроваджують жорстких санкцій проти Російської Федерації. А крок за кроком, потихенько, знищують як і Путіна так і його державу», – зазначив о. Яків Кротов.

Джерело:   Воїни Христа Царя

25.08.2014р. Б. / Яков Кротов: російські католики померли

Відомий російський священик Яков Кротов, який належить до УАПЦ (Ігоря Ісіченка) в ефірі російської редакції «Радіо Свобода» висловився доволі гостро на адресу Римо-Католицької Церкви в Росії.

«Перший вчинок Путіна, коли він отримав владу, - вигнання з Росії католицького єпископа і, здається, шістьох римо-католицьких священиків. Після чого католики підняли руки в гору, замовкли назавжди, ніколи ніде не виступають, де-факто вони померли – це смерть душевна» - сказав о. Кротов.

Джерело:   Воїни Христа Царя

24.08.2014р. Б. / В Україні розпочато процес заборони символіки тоталітарних і "недемократичних" режимів

Президент України Петро Порошенко своїм указом №667/2014 «Про деякі заходи щодо унормування питань опису, порядку використання і захисту державних символів України» доручив Кабінету Міністрів України «опрацювати з урахуванням кращого світового досвіду питання законодавчого врегулювання вимог щодо використання громадянами та юридичними особами України, державними органами, органами місцевого самоврядування на території України державних символів іноземних держав, обмежень, заборони використання символіки тоталітарних та інших недемократичних режимів, самопроголошених квазідержавних утворень, терористичних, сепаратистських організацій чи груп та за результатами опрацювання підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроект.» - повідомляє прес-служба Президента України.

Окрім цього, у своєму виступі з нагоди Дня Незалежності Президент П. Порошенко, назвавши події на Донбасі Вітчизняною війною, також, наголосив, що «Україна більше ніколи не відзначатиме це свято за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини, а не чужої!». Тим самим п’ятий Президент України анонсував ще один крок у процесі декомунізації українського суспільства.

Джерело:    Воїни Христа Царя

23.08.2014р. Б. / Самогубство Європи

Про вибух Великої Війни та її схожість із нинішніми подіями — розмова з професором Анджеєм Хвальбою, істориком Ягеллонського університету.

 

— Чому сто років тому Європа вирішила скоїти самогубство?

 

— Це питання Європа почала сама собі ставити, але не 1914 року, коли пролунали перші постріли, а чотирма роками пізніше. Замислювалася над цим і тодішня американська преса. Вже тоді всі усвідомлювали, що Європа втрачає все, що творили, для чого працювали цілими століттями попередні покоління. Неможливо на це питання відповісти кількома реченнями. 

Почнімо від того, що 1914 року всі, не тільки військові, рвалися на самогубство і говорили про «змученість миром». 

Військові завжди готові воювати. Натомість фактично незвичайним був цей одностайний провоєнний голос європейської преси, що «лівої», що «правої». Митці теж відкидали «стару культуру», яка поставала дві тисячі років; панували настрої очікування на якийсь переворот, чулися заохочення до радикальних дій. Підростало покоління, голодне війни, яке прагнуло реалізуватися в ній. Народи Європи, а зокрема її еліта, були ментально готові воювати. Отож студенти, гімназисти помарширували широкими рядами на фронти зі щирим ентузіазмом. Жінки плакали, а селяни зітхали, то ж був час жнив, але поза цим — усі були «за»! Навіть офіційно-антивоєнний Інтернаціонал голосував по своїх країнах за воєнні бюджети. Пустим виявилося гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся». Пролетарі єдналися, але зі своїми народами й державами, а не з якоюсь міжнародною утопією. 

— Хіба той факт, що європейські монархи на 1914 рік були пов’язані сильними сімейними узами, не мав жодного значення?

 

— Як у кожній сім’ї, так і в цій не бракувало конфліктів та суперечливих інтересів. А в момент вибуху війни монархи мусили вибирати, чи вони за коронованих у сусідніх країнах родичів, чи за власний народ. Вибір був очевидним, а інколи навіть символічним і невідворотним, як у випадку з німецькою династією, яка правила у Великій Британії, і саме тоді змінила прізвище на Віндзор. 

— Із нинішньої перспективи важко втямити, на що розраховували обидві сторони, які цілі вони збиралися осягнути за такої розстановки сил, що була у Європі сто років тому.

 

— Війну ризикнули розпочати у ситуації позірної рівноваги між її учасниками. Жодна зі сторін не мала вирішальної переваги, аби за короткий час здолати супротивника. Німці щоправда, розраховували на те, що Англія не забереться до війни, і можна буде досить легко впоратися спершу з Францією, а потім і з Росією. Диспропорція сил створювала таку можливість. Німці мали на 20 млн. чоловік населення більше, ніж французи. Але вихід на воєнну сцену Великої Британії справив, що ці сили вирівнялися. Коли читаємо записи у щоденниках поляків тих років, у них видно брак рішучості, на кого ж поставити — навіть 1917 року. Інші також мали ті самі проблеми. Коли у війну включилася Японія, берлінці кричали «ура» на її честь, бо були переконані, що вона підтримає Німеччину. А Японія поставила на союзників і добре на цьому виграла, вдаряючи в німецькі колонії в Тихому океані й підтверджуючи свої імперські амбіції. Але моментом, який вирішив про саме такий, а не інакший перебіг війни, було включення в неї Сполучених Штатів. 

— Зрозуміти подальшу долю Європи ХХ століття неможливо без зрозуміння, чим ці події були, наприклад, для Франції.

 

— Допіру знаючи вже перебіг і наслідки тієї війни, ми можемо зрозуміти, чому французи не хотіли пізніше йти помирати не тільки за Гданськ, а й за Париж. Вони не бажали боротися за свободу власної батьківщини! Бо то пам’ять вирішує про те, як поведуться люди. А пам’ять французів була дуже свіжа: пам’ять про голод, страждання, смерті. Французи втратили 1,4 млн. чоловік, тобто третину популяції 20-річних, країна була спустошена, з мап зникли цілі місцевості. Держава ще не зуміла відновити економіку, громадяни не отримали грошей за облігації, викуплені кільканадцять років тому… Вони перестали поважати власну державу, втратили довіру до неї. Національна пам’ять стала ворогом політики, звідси взялася принизлива поразка 1940 року, яка не мала прецедентів в історії Франції. Поразка була навіть не так мілітарною, як моральною і ментальною. Сьогодні це вже минувшина, але на багато років образ цього гордого народу був серйозно зруйнований.

— Книжка, яку Ви написали, називається «Самогубство Європи». Це передбачає щось невідворотне. Чи є це насправді так, що після тієї війни Європа вже не підвелася й більше не підведеться?

 

— Ми вже просто не пам’ятаємо, що Європа на 1913 рік була безмежною імперією. Всі континенти були «європейські», весь світ був таким. Все, що нове у галузі науки, технологій, винаходів, народжувалося тут. Найважливіші справи, явища культури, великі митці не могли з’явитися деінде. Домінування Європи було абсолютним. І тоді вона розпочала самовбивчу війну. Після неї вже просто не зуміла сповнювати функції всесвітньої супердержави, цивілізаційного центру. Переможцями, «бенефіціаріями» Великої Війни не були Англія чи Франція, ними стали Японія і США. 11 листопада 1918 року була радість, але то була радість крізь сльози. 

— Додаймо, що йдеться також про кінець панування певної системи цінностей, ототожнюваної з християнською Європою. Розпочалась епоха хаосу й релятивізму.

 

— У руїнах ліг омріяний світ, у якому кожен знав своє місце, світ добре сконструйований, збудований на солідному фундаменті. Він не був ідеальним ані незмінним, у ньому шукали нового місця народи й суспільні верстви. Якщо вони здобували щось для себе, то шляхом еволюції. Століття, яке відділяє вибух війни від Віденського конгресу, було часом невпинних змін, але без порушення фундаментів. Їх знищили допіру під час І Світової війни. Демагогія, блеф, популізм раніше не мали рацій для існування, а після війни вони стали способом провадити політику. Розпадалися попередні авторитети. Суспільства демократизувалися, жінки емансипувалися, робітничі маси міст і сіл здобували нові права, але водночас вони потрапили в руки хитрих популістів, які обіцяли легке й швидке спасіння тут, на землі. Одні будували совєтську модель держави, інші — нацистську. Слабшали сильні колись консервативні чи ліберальні ідеї, які гарантували лад і порядок. Але новий світ виявився неспроможним запропонувати бодай щось на заміну, окрім тоталітарних розв’язань глобального розміру. Новий світ прагнув контролювати свої суспільства, творити «нову людину», повністю перекреслюючи те, що було. 

— Слухаючи Вас, важко спротивитися аналогіям і асоціаціям із 2014 роком. Сто років тому німці входять у Бельгію, маючи гарантії п’яти держав. Сьогодні Росія анексує Крим, легковажачи подібними гарантіями для України. Дежа вю?

 

— Існують певні аналогії, але не схоже на те, щоб події в Україні могли стати початком якогось глобального конфлікту. Хоч би тому, що немає двох сторін. Сто років тому зіткнулися два однаково сильні блоки держав, а нинішні діяння Росії засуджує цілий світ. Він пронизаний густою мережею спільних інтересів та бізнесу, і то вони причиною, що ніхто не бажає вплутуватися в невигідну війну. 

— Але Путін поводиться як вожак з іншої епохи, так ніби всі ці обумовлення його не стосуються. Він робить ставку на насильство і беззаконня.

 

— Путін епігон старого світу, ХХ століття, і діє так, що Обама чи Меркель не надто добре вловлюють, про що йому йдеться. Він ламає принципи, керується силою, але з іншого боку — провадить війну нового типу. Війну без формальної війни. 

Фон Мольтке писав сто років тому: «Вічний мир — це сон». Може, Європа запала в сплячку, а Росія саме це й використовує? Чи ми, переконані, що живемо у світі взаємозалежностей, поєднаному глобальними інтересами, не прокинемося якось, атаковані у старому стилі? 

Ось тільки що Росія може осягнути внаслідок такого нападу? Окупація чи завоювання іншої держави не беруться нині до уваги, не тільки з огляду на кошти такої операції, але й через факт, що це мало би бути пов’язане зі встановленням нової влади. Колись таких людей можна було привезти танками, а сьогодні важко уявити таке. Посол Росії у Варшаві нещодавно говорив, що він дуже хотів би, аби Польща повернулася до міцних зв’язків із його державою, будованих «на спільній культурі та розумінні історії». Отже, йдеться про «м’яку силу», а не про встановлення влади, привезеної на танках. 

— А з якою метою її використовують, якщо не йдеться про насадження своїх намісників?

 

— Росія хоче вирвати країни Центральної Європи з-під впливу Заходу, мріє, щоб вони становили сферу впливу Російської Федерації. Для неї важливо здобути економічну, політичну користь, і мати хороший образ. Ніхто не має сумнівів, що Росія знову прагне бути імперією. Ця імперія може функціонувати на інакших принципах, але мотивація її незмінна. Вона посилається на історію, на позиції, які Росія мала протягом століть. Мета ясна: аби мешканці Центральної та Східної Європи надалі вбачали у Москві столицю свого світу. 

— А чого нас навчає історія І Світової війни? Які уроки можуть узяти з неї нинішні європейці?

 

— Повчання здається очевидним: Європа — замалий континент, аби дозволити собі збройний конфлікт. Як сто років тому, так і нині в такому конфлікті переможця не буде. Хоча Гітлер зробив із цього інші висновки й організував «додатковий час у матчі» у вигляді ІІ Світової війни. На щастя, після неї отці-засновники, ідейні натхненники сучасної форми Європи, дійшли висновку, що наступну війну ми вже не осилимо… 

Пьотр Легутко, wiara.pl

Джерело:    КРЕДО

23.08.2014р. Б. / Монастир на Тернопільщині повернули Церкві, - але без землі

Бережанський психо-неврологічний будинок-інтернат звільнив обитель, а відповідна комісія Тернопільської обласної ради оформила акт передачі. Тож попереду — значний шлях до відродження монастиря і паломницького центру, який до Другої світової називали “другою Зарваницею”.

Позитивний результат обійшовся монахам і парафіянам монастирської церкви десятиліттями численних скарг і байдужості влади у відповідь. Адже протягом років байдужістю до прохань віруючих відзначалися численні президенти, прем'єр-міністри, голови Верховної Ради, голови Тернопільської обладміністрації та облради, чиновники нижчого рівня — до усіх них зверталися активісти відродження святині і пам'ятки архітектури XVIII — початку ХХ ст.

“Протягом багатьох років ми були свідками відсутності доброї волі з боку влади, — розповідає настоятель краснопущанського монастиря Чину cвятого Василія Великого отець Степан Романик. — Адже ми нічого не хотіли, як тільки того, щоб нам повернули те, що належало Церкві”.

Повернена будівля монастиря виглядає убого: облуплені, вражені грибком стіни; шматки вагонки тут і там на мурах ізсередини — під ними скупчення вологи; ветхі, вкриті блакитною вилущеною фарбою двері із вибитими замками; іржаві комунікації водогону; неприбрані туалети... На горищі — купи матраців, старого одягу підопічних, пляшки з-під горілки. Дах дірявий.

Відчуття дисонансу підкреслює охайний вигляд частини обителі, яку василіянам повернули раніше. У храмі, що становить з монастирем єдиний комплекс, тільки минулого року встановили нові вікна, які “дихають”. Адже стіни метрові і звичні металопластикові конструкції для пам'ятки б тільки шкодили. Про це свідчить і досвід інтернату, який декілька років тому встановив металопластикові вікна — сирість і затхлість у кімнатах-келіях з ними відчувається, незважаючи на провітрювання.

“Після того, як заклад вибрався, на зиму перебираюся до монастиря (через проживання в обителі підопічних настоятель змушений був жити у найближчому до Крансопущі василіянському монастирі у Золочеві — прим. авт.). Уже муруємо кахельні печі, бо ж газу немає”.

Сміття з горища уже викинули — воно загрожувало пожежній безпеці. А щойно звільнені келії і службові приміщення продезинфікували.

“Цього року заготовляємо дерево, щоб наступного робити дах. Старий може завалитися... Але перед тим потрібно обов'язково розібрати добудови часів Союзу, бо вони псують вигляд монастиря. Хочеться відновити все так, як було”, — продовжує настоятель.

Отож монастир повернули Церкві. Але поки — без землі.

“Ділянка ця перебуває у державній власності. Інтернат має радянський ще акт на неї. Загалом у закладу — 52 гектари. Оскільки він не сіє і нічого не садить на значній частині цієї землі, ми зверталися в сільськогосподарську інспекцію. Вони приїжджали, пропонували закладу відмовитися від угідь. Але той не погодився”, — каже Урманський сільський голова — Крансопуща належить до Урманської сільради — Євген Наконечний.

Сільрада після звернення від монастиря може виділити для ченців город, запевняє він. Але ділянка під будівлею — у віданні облради.

Згідно із законодавством, монастир не отримає землю, на якій стоїть, поки у ЧСВВ не буде права власності на споруду. А робити ці документи настоятель буде тільки тоді, коли знесуть радянські добудови. Інакше оформлювати все доведеться двічі: з добудовами і вже без них.

Бережанський психолого-неврологічний будинок-інтернат перебуває у підпорядкуванні департаменту соцзахисту Тернопільської обладміністрації.

“Станом на тепер у закладі проживає 91 підопічний. Є три корпуси. У три зміни працюють 62 осіб персоналу. У зв'язку з передачею колишнього корпусу №1 монастирю, скорочень не відбулося — штат збережений”, — коментує директор вказаного департаменту Вадим Боярський.

З приводу повернення монастирської землі у департаменту є визначена позиція, продовжує посадовець.

“За коментарем про те, чи монастирю виділять землю, потрібно звертатися в обласну раду. Позиція департаменту така, що землі має залишитися достатньо для функціонування закладу. Якщо будуть погоджені позиції облради, закладу і монастиря, ми надамо погодження на передачу частини ділянки для обителі”, — коментує В. Боярський.

Наразі сільрада присвоїла монастирю адресу село Краснопуща, вул. Богдана Хмельницького, 62. Обителі ділянка потрібна передусім для господарських потреб, а також під обладнання автостоянки для паломників. Частину приміщень згодом планують використовувати для катехизації мирян. До Другої світової при монастирі діяла навіть читальня “Просвіти”, Тепер цей будиночок — один із корпусів будинку-інтернату.

Охочі долучитися до відродження монастиря у Краснопущі можуть зателефонувати до настоятеля о. С. Романика, ЧСВВ за номером 0-67-943-32-44.

Історична довідка

Історія Краснопущанського монастиря Різдва Святого Івана Хрестителя розпочинається у 1665 р. Його заснували ченці Варлаам та Феодосій за благословенням львівського єпископа Атанасія Желиборського. Спершу монастир стояв на горі, а в XVIII ст. його перенесли у мальовничу долину серед лісу. Обитель була дерев'яною і тільки у 1786-97 рр. Звели кам'яну будівлю келій, що збереглася до наших днів. На межі ХІХ-ХХ ст. згоріла старовинна дерев'яна церква, а сучасну збудували у 1906 р. Із 1934 р. у Краснопущанській обителі зберігали чудотворну ікону, перенесену зі Свято-Онуфріївського львівського монастиря ЧСВВ. У 1946 р. обитель насильно ліквідували і до 1979 р. у ній діяв геріатричний будинок. Відтак у ній запрацював психо-неврологічний будинок-інтернат. Відродження монастиря розпочалося у 1993 р., коли василіяни повернулися до Краснопущі і їм віддали храм та частину келій. Монастирська церква водночас є парафіяльною для Краснопущі.

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами RISU.

22.08.2014р. Б. / Терористи обстріляли храм на Луганщині, у якому ховалися мирні жителі (+ВІДЕО)

20 серпня артилерія терористів завдала удару по Свято-Покровському храму у селищі міського типу Новосвітлівка Луганської області.

Як повідомляє місцеве видання, у храмі на момент обстрілу ховалися мирні жителі селища.

"Бійцям батальйону "Айдар", який контролює селище, довелося відступити від зайнятих позицій, щоб терористи припинили обстріл церкви",- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на ТСН.

"Пізніше "айдарівці" повернули цілковитий контроль над цим населеним пунктом.

Джерело:    КІРІОС

21.08.2014р. Б. / У Хмельницькому священики УГКЦ благословили 130 добровольців, які склали присягу

Отець Тарас Хом’юк, о. Роман Соколовський та о. Віталій Футорський, священики Хмельницького деканату Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, цими днями молилися та благословили 130 бійців, які добровільно зголосилися захищати Батьківщину. 27 із них приймали присягу вперше.

Священики разом із військовими молилися за мир і спокій в Україні. Отці подарували їм образки та окропили всіх освяченою водою. Частина військових сповідалися, деякі вперше у своєму житті. Також було освячено автомобілі та польові кухні.

Джерела:   Прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії

Воїни Христа Царя

21.08.2014р. Б. / У Бережанах прощалися з Героєм

Уся центральна площа міста Бережани (Тернопільщина) і навколишні вулиці  20 серпня були вщент заповнені людьми. 30 священиків, тисячі бережанців, від найстаршого — до дітей у візочках, прийшли попрощатися зі своїм мешканцем, Героєм України, 19-річним Олександром Філем.

 

Юнак отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання у зоні АТО. Він служив за контрактом у 80-ій аеромобільній бригаді у Львові, був навідником аеромобільного – десантного батальйону. 

Олександр Філь воював у зоні АТО на Сході України, відколи там почалися бойові дії. Разом з іншими бійцями, він охороняв аеропорти Донецька та Луганська. Хлопець був єдиною дитиною у родині. Його виховали мама з бабусею. У Бережанах, Олександр був учасником молодіжної, спортивно – патріотичної організації «Сокіл».    

Під час похорону, архиєпископ  і митрополит Тернопільсько – Зборівський Василій Семенюк УГКЦ, виголосив зворушливу проповідь, закликаючи людей щодня молитися за мир в Україні. Він подякував батькам, що виховали такого мужнього сина, справжнього Героя України.  Владика сказав, що тільки щирою і сердечною молитвою ми зможемо прогнати все зло з України, ненависть, збройну агресію. Благаймо, щоб Господь Бог і Матінка Божа вселили мудрість в серця і розум людей, які хочуть ворожнечі та неспокою. Єднаймося всі разом у спільній молитві, щоби Господь врятував нас від війни, щоб зберіг і благословив  нашу рідну Україну.    

Попрощатися з Олександром прийшли і його однокласники, які біля пам’ятника Шевченку в Бережанах встановили стенд з великим портретом загиблого героя, прикрасивши його віночком з червоної калини. Діти у вишиванках встеляли квітами останній, прощальний шлях лицарю України. Церковний хор і духовий оркестр супроводжували прощальний обряд патріотичними піснями. Члени Самооборони з  тисячною громадою вигукували: «Слава Герою України! Герої не вмирають!». 

Джерело:   КРЕДО

20.08.2014р. Б. / Звернення Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України

Всечесні Отці!
Богопосвячені Особи! 

24 серпня у найближчу неділю відзначатимемо 23-т річницю Незалежності України. Цьогорічне святкування Дня незалежності нашої Держави проходитиме в надзвичайних умовах. Брак порозуміння і згоди між українцями та зазіхання з боку "захланних" сусідів, "під виглядом внутрішніх міжусобиць відбувається війна" всередині країни - все це додатково спонукає нас до особливої молитви за Україну, її мешканців і сусідів.

Просімо Господа за посередництвом Діви Марії - Цариці миру про те, щоб усі від кого залежить доля України, в тому числі і від нас, відчинили двері свого серця на пізнання правди, яка визволяє з тенет зла і веде до щасливого життя. Заступництву святого Архангела Михаїла довіряймо справу якнайшвидшої стабілізації в Україні та духовного, морального і матеріального зросту.

З Господнім благословенням

Архієпископ Мечислав Мокшицький
Голова Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України
Львів, 11 липня 2014 року
Вих. №  42 / 2014

Джерела:  Католицький Медіа-центр

Воїни Христа Царя

19.08.2014р. Б. / «Сину, треба йти далі»

Коли я був ще дуже молодим священиком, я радо наслідував моїх старших співтоваришів і багато проповідував про Пресвяту Богородицю, про матерів, про материнство, про материнську любов.

Одного разу моя рідна Мати звернула на це увагу і сказала: «Ви священики так багато проповідуєте про материнство у різних його видах, але ваші роздуми такі теоретичні, такі сухі, такі далекі від дійсного життя. Бо, закінчила вона свою застанову, щоб говорити живо і правдиво про материнство — треба бути матір’ю».

Слова моєї матері мене дуже застановили, я відчув, що мушу їй признати рацію. Від того часу коли проповідую матерям застерігаюсь перед моїми слухачками про поважне обмеження моєї проповіді.

Останніми тижнями було багато випадків в різних частинах України коли матері поодиноко чи гуртово протестували проти висилання їхніх синів на фронт, у небезпечну полосу збройних сутичок.

Властиво, не дуже цьому дивуюся.

Хтось може закидати цим матерям брак патріотизму, але треба їх зрозуміти, бо вони матері.

Дозвольте одначе все ж таки сказати щось іншого.

Тому двадцять чи тридцять років появився фільм в якому режисер старався якнайдокладніше представити життя Ісуса Христа на підставі Євангельських текстів. Але він також дозволив собі включити в сюжет фільму деякі легенди.

Одна з них ось така: «Ісус несе оту поперечку хреста до якої буде прибитий. Поруч Нього ідуть жінки, між ними Його Мати — Марія. Виснажений немилосердним бичуванням, паде під тягарем поперечки».

Згідно із легендою ( а може це не цілком легенда) Його Мати схиляється над Ним і каже: «Сину, треба йти далі».

Вона Мати, вона відчуває вповні біль материнського серця, але вона свідома, що якщо Її Сина не розіпнуть людський рід загине, ніколи не увійде до Царства Божого.

Шановні і дорогі матері, подумайте над тим.

Не хочемо вам завдавати надмірного болю, але ваші сини це надія нашого народу — бути собою, мати свою справді незалежну державу.

+ Любомир, Архиєпископ-емерит УГКЦ

Українська правда

Комісія у справах мирян УГКЦ 

18.08.2014р. Б. / Терористи захопили Монастир УГКЦ в Донецьку

У суботу, 15 серпня, стало відомо про те, що приміщення монастиря Усіх святих українського народу Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії (ССНДМ) в Донецьку (вул. Свідерського, 35) захопили терористи.

Про це розповіла с. Боніфатія Дяків, Провінційна настоятелька Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії (ССНДМ) в Україні, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

«Сестер в цьому монастирі зараз немає. На прохання Екзарха Донецького УГКЦ владики Степана (Менька) вони залишили Донецьк в липні в цілях безпеки. А до цього часу на цих теренах своє служіння сповнювали три черниці», − розповідає с. Боніфатія. За її словами, в монастирі залишилися особисті речі сестер, церковні атрибути, авто.

 Додамо, що цього року виповнюється 15-ліття служіння сестер-служебниць на теренах Донецького і Харківського екзархатів УГКЦ. Ті монахині, які перебували в Донецьку до цього часу, зараз продовжують своє служіння на заході країни. Так, зокрема, нещодавно вони провели табір для сімей із Донецька в Карпатах. А зараз в Яремче на Івано-Франківщині вони працюють із дітьми з інших регіонів.

 

На фото: сестри, які здійснюють своє служіння в Донецьку, разом із сестрою Терезою Слотою, генеральною настоятелькою.

Джерело:   КІРІОС

18.08.2014р. Б. / Виставу закінчено – маски скинуто

Маски скинуто – це чи не найосновніший месидж тижня, що минув. Москва, як політична, так і церковна, скинула свої маски і вже не ховаючись розвернула свою агресивну діяльність. Політична Москва демонстративно перед очима західних журналістів, серед білого дня перекидає свої війська на Донбас. Церковна Москва, уже не ховаючись, називає тероризм на Донбасі релігійною війною за оборону «канонічєского» православ’я. І, на кінець, релігійна Москва в Україні – московське православ’я вибором відданого служителя руссміра відверто демаскувала свої правдиві наміри. Відтак остаточно стало очевидно, що всякі теревені про українізацію "У"ПЦ МП – не більше, як прикре непорозуміння.

Насправді ж, ні одне, ні друге, ні третє не стало сюрпризом для загалу українського суспільства. Усе це було передбачуваним. Про те, що Москва  посилає до донбаських терористів своїх людей, постачає зброю і техніку, ми знали і без західних репортерів. Однак така відвертість Москви не може не насторожувати. Цілком можливо, що вона почала гру ва-банк, а це може означати тільки одне – кривавість війни тільки посилюватиметься. І на це не можна закривати очей. Ігнорування цієї реальності та відсутність підготовки до неї тільки збільшать кількість українських жертв. Українське суспільство, якщо воно хоче вижити, мусить змобілізуватися, не тільки матеріально, але, найперше, духовно – посиленням молитов і ментальною, а тоді й матеріальною самоорганізацією для оборони Краю. Потрібно відкинути українську брехливу звичку не називати речі своїми іменами. Адже з цієї маленької  брехні починається велика суспільна брехня, яка стоїть на заваді нормального розвитку саме українського суспільства.

Популярність непристойної пісеньки про Путіна, популярність командирів добровольчих батальйонів, популярність діячів Дніпропетровської ОДА полягає саме в тому, що вони, хоча й у грубій формі, проте відверто називають речі своїми іменами. Це є ментальна революція. І її мусимо підтримати, дещо упристоївши її форми. Інакше ніколи не виплутаємося зі зачарованого кола брехні. А батьком брехні самі знаємо, хто є. Жити в атмосфері брехні, навіть у її пристойній формі – не називання речей своїми іменами – це жити за заповітами диявола, а не Бога. Це – бути лукавим. Жити не так, як казав Христос: «Будьте мудрі як змії, а без зла, як голуби», а з точністю до навпаки – без розуму, як голубки, і злобні, як змії.  Або ми покінчимо з суспільною брехнею, або вона покінчить з нами.

Іншим минуло тижневим алярматним дзвоном стало скидання церковною Москвою своїх благообразних масок. Сам глава московського православ’я – Московський патріарх Кіріл офіційно на цілий світ звинуватив як українську державу, так і українські немосковські конфесії у кривавому переслідуванні вірних та клиру УПЦ МП. Звинувачення серйозні, однозначні й висунуті офіційно. Вочевидь дотеперішні, часом навіть відверто дикунські, нападки протоєрея Чапліна, митрополита Алфєєва, Інформвідділу МП у керівництві Московської патріархії вважають цілком недостатніми та саме тому й був задіяний найрішучіший аргумент до тепер – лист патріарха Кіріла до Царгородського патріарха й інших очільників православних помісних церков.

Щоправда, з самим листом відбувалися дуже дивні речі. Лист спочатку з’явився на офіційному сайті РПЦ та Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків МП та був розповсюджений іншими офіційним сайтами РПЦ, а потім загадково зник. Хоча через кеш пошуковиків він усе ще доступний. Пізніше він з’явився знову на офіційному сайті Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків МП, хоча на нього неможливо зайти з головної сторінки цього сайту. Навіщо цей цирк? Сумніви у власній правоті чи ефективності? Підкилимна боротьба різних течій в середині самої патріархії? Щось цілком іншого? Ці та подібні питання залишаються поки що без відповіді.

Впадає у вічі, що звинувачення у листі патріарха Кіріла не можливо верифікувати, окрім дат та опису подій немає інших точних даних. Тож є всі підстави вважати ці обвинувачення неістинними. Проте на читача, який не задумується над питанням точної верифікації даних, він справляє надзвичайно сильне емоційне враження. А як відомо, відключення мізків і застосування емоцій – це звикла практика сектантських маніпулянтів, ціллю яких є зомбування довірливих жертв.

Зовсім не дивує відсутність будь-якої реакції на ці звинувачення зі сторони УПЦ МП. Хоча сам лист патріарха Кіріла створює враження, що джерелом інформацій власне і є структури УПЦ МП. А й сама УПЦ МП мала б бути зацікавленою відмити перед суспільством себе від подібних вражень і якщо вона дійсно на боці української держави й нашого народу, то, що найменше, мала б відгородитися від такої позиції МП.

Але якщо звіримо цей лист очільника московського православ’я з сумнозвісним листом митрополита Онуфрія до Президента України, то спосіб звинувачень, викладених у цих листах, ідентичний. Окрім цього, в часовому порядку саме цей лист тодішнього Місцеблюстителя Київського митрополичого престолу УПЦ МП, а теперішнього Предстоятеля цієї конфесії, був тим спусковим гачком, з якого розпочалась чергова активна, щоправда, до тепер ще небачена, фаза інформаційного нападу РПЦ на українську самостійність: на українську самостійну державу, на незалежні від Москви церкви.

Для усього українського суспільства поганим сигналом є також і те, що на прямі офіційні звинувачення очільника московського православ’я не пролунало жодної офіційної реакції ні від МВС, ні від МЗС – хоча патріарх прямо звинуватив українську державу в злочинах проти людяності. Українська держава на загал мало приділяє увазі релігійному життю в Україні, не усвідомлюючи, що саме релігія, є одним з конститутивних елементів будь-якої ідентичності. А подібні звинувачення, коли на них не має відповіді, можуть сколихнути релігійний спокій в країні. Адже перед подібною агресивною брехнею народ відчуває себе беззахисним, несправедливо ображеним, і якщо держава не виявляє волю, щоб його захистити, може сам взяти справедливість і власну оборону в свої руки. А це власне і стане чимось, чого Москва так активно добивається подібним провокативними заявами, листами, висловлюваннями.

Минулого тижня група догналівців заблокувала рух міжнародною трасою Чоп – Київ на виїзному в напрямку на Львів мості. Утворилася гігантська пробка. Міліція, звісно, не втручалася. Народ сам розігнав промосковських фанатиків, які з шаманістичним завиванням протестували проти АТО. Держава вперто ігнорує цих агресивних задурманених людей, які бігаючи з промосковсими, як для суспільства, так і для самих себе. У майбутньому схожі інциденти і їх зясування, зокрема й у між проукраїнськими та промосковськими православними, якщо держава відмовлятиметься брати ситуацію під свій контроль та не почне дбати по інформаційну й загальну безпеку власних громадян, ставатимуть щораз небезпечнішими.

Активізація московської інформаційної війни на релігійному ґрунті мала б хвилювати українську державу. Не тільки з причини можливого розхитування міжконфесійного миру в Україні. Але й уже тим, що така активізації новітньої московської імперії у використанні релігійної карти в агресії проти України може бути супроводжена і конкретними актами релігійного тероризму, спрямованого на удари по символічних, особливо з релігійного чи національного аспекту, місцях. Ми всі ще добре пам’ятаємо чисельні підпали церков у часі Майдану. Цю або подібну тактику можуть застосувати найближчим часом. Існує велика ймовірність саме такого розвитку сценарію московського тероризму: підпали церков і церковних приміщень, вибухи у них, руйнування хрестів, фіґур, каплиць, вбивства та побиття духовних провідників, акти вандалізму та осквернення. Більше того, цей терор може бути розповсюджений і на українську діаспору. Акт вандалізму на могилі Степана Бандери в Мюнхені може бути першим тривожним дзвоником розповзання московитського терору проти українців по цілому світі.  

Дивує і той факт, що від УПЦ КП також ніякої реакції на цей лист патріарха Кіріла, адресований до предстоятелів світового православ’я, нема. Здавалося б, саме ця конфесія мала б бути найбільш зацікавленою у розкритті перед світом облудності московських звинувачень. У своєму листі Московський патріарх найгучніше «наїхав» саме на УПЦ КП та УГКЦ. Для греко-католиків звинувачення не мають якогось суттєвого значення, хіба що у внутрішньо-церковному плані, викликаючи занепокоєння народу Божого. Бо відсутність офіційної реакції на таку обурливу брехню створює уже згадуване почуття незахищеності перед агресією, а тим самим може викликати відповідну реакцію і змусити брати захист у свої руки. Але для самої церковної структури УГКЦ ці московські звинувачення курам на сміх. Москва вже неодноразову розверзалася звинуваченнями на адресу УГКЦ. Вона уже неодноразово тиснула на Рим, з метою вплинути на УГКЦ, неодноразово впадала в антиуніатські істерики, а в кінцевому результаті сама церковна Москва устами митрополита Алфєєва мусіла визнати нульовий ефект таких потрясінь повітря. Ефект хіба що був у роздуванні щораз більшої ненависті до Ватикану і уніатів у рядах власних послідовникіів.

Офіційно на останні брикання РПЦ відповіла тільки УГКЦ заявою свого прес-секретаря о. Ігоря Яціва. Не можна не помітити геніальності такого кроку. Як перше, те що заяву дав саме прес-секретар, а не хтось з єпископату, вказує на те, що УГКЦ не бачить у цьому листі настільки серйозного приводу, щоб котрийсь з Її єпископів давав цьому неадекватному вибрику московського патріарха оцінку. Це насправді демонструє усю неадекватність подібних кроків церковної Москви. УГКЦ не реагувала ні на заяви митрополита Алфєєва, ні на заяви Інформаційного відділу РПЦ – попри усю страхітливість їхніх марень, які у психічно здорової людини можуть бути викликані хіба що вживанням галюциногенних речовин. Подібний лист Московського патріарха, не звертаючи увагу на його явно неадекватний зміст, вимагав реакції на звинувачення такої високо позиціонованої особи. Тим більше, що в ньому містяться доволі фантастичні звинувачення на адресу УГКЦ. А так розставлено крапки над «і»: високоповажному пану патріарху дано зрозуміти, що його звинувачення сприймаються на рівні галюциногенних марень, недостойних очільника конфесії та, водночас, з одного боку надана відсіч вовку, який неправдою прагнув внести замішання у стадо Христове.

Що ж до якихось реальних прямих наслідків цього листа, то перш за все слід зазначити, що Константинопольський патріарх усе ще є заручником турецької політики, на яку Росія має певні впливи. З іншого боку, у просуванні своїх інтересів Фанар (район Царгороду, де розташована патріарша резиденція) звик опиратися на Росію. Діяльність Царгороду спрямована на підвищення свого статусу через пряму співпрацю з Римом, а також спроби розповсюдити свій вплив на Україну ставлять Константинопольського патріарха у скрутне становище. Зреагує на руку Москві – виникає питання його впливу на українські реалії й на долю подальших контактів з Римом. Зреагує проти Москви – Росія тоді чинитиме дикий тиск на турецьку владу, щоб приструнити патріарха. А тут ще  Москва може підключити стародавніх патріархів Сходу, які бачать в Москві мало не єдиний шанс вижити в агресивному мусульманському середовищі. Не зреагує ніяк – наражається на небезпеку роздратувати усіх. Одним словом, Москва поставила патріарха Варфоломія у дуже скрутне становище. Питання, як він виходитиме з нього, направду цікаве.

На боці Москви може опинитися цілий низка православних церков Сходу, які є багато в чому залежними від Москви: Александрійський патріархат, Антіохійський патріархат, Єрусалимський патріархат. На Заході Москву точно підтримає Російська православна церква закордонна (автономія МП), Сербський патріархат (який традиційно плекає тісні стосунки з Москвою), Архиєпископство Охридське (автономія сербської церкви), Китайська православна церква (автономія МП), Японська православна церква (автономія МП) та Православна церква чеських і словацьких земель. Ймовірно Москву можуть підтримати Елладська православна церква, Польська православна церква. Ймовірно, не підтримуватимуть Москву Румунська та Грузинська православні церкви, які мають невирішені конфлікти з РПЦ. Болгарський патріархат, який не має зацікавлення ставати на московський бік, радше, займе нейтральну або й неприхильну Москві позицію. Нейтральною очевидно буде позиція Албанської автономної церкви, Кіпрської православної церкви, Православної церкви Америки.

Автономії ж Константинополя – УПЦ в Америці, Критська ПЦ, Естонська ПЦ, Фінська ПЦ, очевидно, можуть зайняти негативну позицію до закликів Кіріла.

Тобто якщо Кіріл настоюватиме на реакції на свій лист, то він тим самим може спровокувати додаткові поділи у світовому православ’ї  і уможливити УПЦ КП чи УАПЦ, чи навіть обом, осягнення якогось канонічного статусу в середовищі світового православ’я. Щоправда, такий крок спровокує ще більше протистояння в середині самого православ’я, і ще й дуже ймовірним може стати серйозний розкол, який триватиме десятиліттями: Москва та її союзники з одного боку та її противник з іншого. Якщо у всю цю справу вмішається політичний Захід, який може побачити у всьому цьому власні інтереси, маховик подій у світовому православ’ї може бути закручений з такою швидкістю, що як каже московитський анекдот: «Третьої світової війни не буде, але буде така боротьба за мир, що  від світу каменю на камені е залишиться».

Попри листи і можливо інші провокації зі сторони РПЦ, Україна має великі шанси стати детонатором, якихось значних подій у світовому православ’ї. Адже минулотижневим вибором Глави єпископат УПЦ МП однозначно обрав представника вкрай консервативної руссмірівської партії в середині УПЦ МП.

Уся дотеперішня поведінка митрополита Онуфрія (Березовського) дає підстави вважати, що він як прихильник Москви і її інтересів провадитиме відповідну політику. Отож українізація УПЦ МП виявилась міфом.

У теперішніх умовах відвертої московської агресії кожен крок УПЦ МП, а особливо її Предстоятеля українське суспільство оцінюватиме лише з перспективи промосковськості чи проукраїнськості. Навіть спроба демонстративного нейтралітету в цьому конфлікті уже тлумачиться як виключно промосковська позиція. Неможливість проводу УПЦ МП відійти від старих парадигм, особливо від парадигми руссміра, навіть в його дуже благій формі як культурної спільності України і Московії, може стати джерелом конфліктів як в середині українського суспільства, так і поза його межами. Промосковське крило не зможе «сидіти тихо», рано чи пізно воно активізується сильніше. І держава змушена буде шукати обмеження проросійських впливів, якщо не з власної волі, то під тиском суспільства. Саме ж суспільство, що далі, то усе більше і все агресивніше, буде відторгати промосковські елементи в УПЦ МП.

Але закони поведінки суспільства не знають делікатного, інтелектуально вигостреного, на елементи і цілість способу. Елементи цілості, які йому найбільш впадають в очі, воно перципує як характерні ознаки самої цілісності. Тому однозначно можна стверджувати, що саме проросійські елементи в УПЦ МП з кожним разом суспільство буде асоціювати з самою УПЦ МП та з її суттю. Тим більше, що млява реакція або відсутність такої з боку проводу УПЦ МП на вибрики саме проросійських елементів у власних рядах тільки підсилюватимуть клімат несприйняття УПЦ МП українським суспільством. Суспільний конфлікт довкола УПЦ МП тільки зростатиме. Що відкриває можливість входження цього конфлікту в критичну фазу.

Усе це рано чи пізно змусить державний апарат шукати виходу з такого конфліктного становища. І судячи з дотеперішніх подій, логічним виходом з цієї ситуації виглядатиме надання українському православ’ю повної канонічної незалежності від Москви. А це призведе до посилення державного тиску, як на саму УПЦ МП, так і на той крихкий баланс сил, який склався у світовому православ’ї. Тобто рано чи пізно руссмірівська позиція проводу УПЦ МП стане причиною конфліктної ситуації не лише в українському суспільстві, але й в світовому православ’ї. А можливо, навіть і в світовому християнстві. Але це тільки попереду. Та й то доволі гіпотетично. Можливо. Хоча це ще більш гіпотетично від усього викладеного перед цим, УПЦ МП знайде у собі сили порвати з «русскімміром». Але це вже з області навіть не наукової, а просто фантастики.

А зараз маємо те, що маємо, – Acta est fabula. Виставу закінчено. Маємо перед собою комплектний оскал «русскаго міра» – московитську державу-агресора й московитську церкву, яка підтримує свою державу не тільки в інформаційній війні, маючи в Україні церковного союзника уособленого в УПЦ МП.

Не це можна дивитися як на трагедію, але в теперішніх обставинах слід дивитися як на шанс – шанс позбавитися небезпечних ілюзій і не будувати своє церковне життя, оглядаючись на те, що скаже Москва. Вона уже своє сказала. Так само, як і УПЦ МП визначилась зі шляхом свого розвитку, залишивсь у лоні «русскаго міра». Тепер українські християни мусять сказати своє слово, не звертаючи уваги на верески і лементи «русскаго міра» – залишіть мертвим ховати своїх мерців. 

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Воїни Христа Царя