31.08.2012р. Б. / БРАТОЛЮБІЄ: «Без убійства тут не обійдеться», – у Хмільнику православні погрожують католикам

На Вінниччині у Хмільнику православні віряни на чолі зі священиком протестують проти зведення каплички греко-католиками. Про це йдеться у сюжеті ICTV. 

Джерело:    КРЕДО

30.08.2012р. Б. / «Слугині світла»

Минулого «уїк-енду» у місті Лева проходили урочистості, присвячені духовному служінню на території сучасної України Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. В ході святкового  зібрання учасникам дійства організатори репрезентували книгу «Слугині світла», в якій змальовано життя та діяльність сестер в період панування на території України агресивно атеїстичного комуністичного режиму, за часів котрого діяльність Згромадження проходила в «катакомбах», а вже із здобуттям незалежності нашої держави служіння сестер надбало значно ширшу сферу діяльності.

        Скажімо, вже третій рік поспіль Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії за підтримки управління соціального захисту Львівської міської ради організовують у Львові з нагоди Дня Матері «Мамину майстерню» - майстер-класи з виготовлення листівок, ілюстрованих адрес, подарунків для своїх рідних та ближніх. Ці майстер-класи відвідують діти із соціально вразливих львівських сімей   з метою підвищення їх духовної самосвідомості та  соціальної адаптації серед одноліток з благополучних сімей.

     Заступниця начальника управління соціального захисту Львівської міської ради Наталія Кузяк. «Нам дуже приємно констатувати, що у своїй діяльності ми маємо таких надійних помічниць, служіння яких розпочалось ще позаминулого століття. Маю надію, що ми й надалі поглиблюватимемо з ними співпрацю! Адже всі ми: влада та релігійні спільноти, працюючи разом, об’єднавши зусилля у роботі над спільними завданнями, зможемо досягти значніших результатів у вирішенні тих чи інших соціально важливих питань громади міста Львова».

Ігор Галущак

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.08.2012р. Б. / «Віра-це факел на дорозі пізнання, який освітлює шлях», - владика Степан Меньок

«Вічність, навіть добра, нас лякає. Згадка про пекло багатьох «відмовила» від важкого гріха, як і обіцянка вічної радості часом допомагає нам у виконанні чогось важкого. Те, чого око не бачило й вухо не чуло і те, що на думку людині не спало, приготував Бог тим, що його люблять (1Кор. 2, 9), - такими словами ап. Павло хоче «пояснити» нам невідомість приготованої Вічності», - про це сказав Владика Степан (Меньок), Екзарх Донецько-Харківський УГКЦ, під час проповіді до недільного Євангелія 26 серпня 2012 року у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці, що в Донецьку.

 

За словами владики Степана, одним із занять щасливої людської душі у Вічності буде безконечний процес пізнання вічного Бога. «Мов візерунки у калейдоскопі, нам відкриватимуться щоразу нові грані таємничого Божого єства», - пояснив владика прихожанам храму. Вічне життя, на думку Екзарха, є вічним не тому що не закінчиться, а тому, що Бог - вічний. Як сказав владика, вічність для нас, які «звикли» до життя обмеженого часом і простором, завжди буде таємницею. У проповіді він зауважив також і те, що віра – це «факел на дорозі пізнання, що освітлює шлях».

 

«Наша немічна людська природа, ослаблена первородним гріхом, часто впадає в гріх, особливо у ті гріхи, які прив’язані до багатства. Така залежність - завжди погана, бо вона позбавляє нас свободи шукати найцінніше. Учнів Христа це злякало і вони запитали  Його: «Хто ж тоді спасеться?». А Він їм відповів, що у людей це неможливо, Богові ж все можливо» (Мат.19,26). Таким чином Ісус наголосив їм те, що самих зусиль людини на дорозі до Вічності завжди не достатньо», - сказав у недільній проповіді владика Степан (Меньок), Екзарх Донецько-Харківський УГКЦ.

Прес-служба Донецько-Харківського екзархату УГКЦ

28.08.2012р. Б. / Успіння Пресвятої Богородиці

Коротка історія

Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.

 

День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

 

Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері”. В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері”, це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної”.

 

У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці”. В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії”, а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо”. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

 

Про ікону

Існує певна аналогія між іконою „Успіння Богородиці” та іконою „Anastasis” — „Воскресіння Христове”. Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім — воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут „успіння” є пробудженням у Царстві Божому.

 

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: „Душі праведних у руці Божій” (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

 

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах „Успіння” зображають перед труною: якийсь єврей хоче торкнутися Богородиці руками, але ангел без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світу явищ.

 

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

 

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла ти, в успінні світа не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір'ю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.

 

Слава, і нині: Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

 

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

 

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.

 

Проповідь

Свято Успіння Пречистої Діви Марії належить до одних із великих свят в честь Пресвятої Богородиці. Свята Церква не вживає терміну, що Пречиста Діва померла, лише - заснула. У святій книзі записані слова, якими Господь звернувся до людини, яку створив з пороху: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут 2,16-17). Це означає, що людина не послухала перестороги Бога, не прийняла її до свого серця, знаємо, що повірила злому духові, що прийняв вид хитрого змія, з’їла плід, була вигнана з раю та від того часу смерть перебрала владу над людиною. Усі хто народився помирають, смерть має владу над людськими тілами. Смерть, тільки для певних осіб бажаний акт. Більшість людей бояться смерті, тому що це розлука тіла із душею, а розставання тих, хто мирно та в любові жили між собою завжди біль та страх. Після смерті, людина опиняється у вічності, яка є великою таємницею для усіх, хто туди прямує. Це більше як побувати космонавтом на місяці, бо там недовго залишатися людині, а ось, вічність - незмінна і дуже незнана. Вічність починається з гідної та справедливої оцінки життя людини, яку дає не земський обмежений суддя, а сам непомильний Творець людини, той, хто створив для неї безсмертну душу. «Не шукайте собі смерті вашим життям безпутнім і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших. Бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих» (Муд. 1,12-13), - перестерігає Мудрець людей.

 

Нам страшно розставатися не тільки із своїм тілом, але найбільший ляк появляється від того, що є хтось, що запитає нас про моральний та взагалі, чесний спосіб нашого християнського життя, про те, як ми використали його, щоб освячувати душу та користали із заслуг Ісуса Христа, щоб отримати вічну нагороду. Це повинно бути першим і найважливішим питанням кожної особи покликаної Богом до життя. Можливо, той страх розлуки та відповідальності за наше життя не був би таким важким, коли б люди не підлягали покаранню, за негідний спосіб життя, за його розгнузданість та вічний осуд у вогні пекла. Як тяжко про це думати! Як не хотілося б цього, але такі слова часто повторяв Ісус Христос не для того, щоб людей лякати, але щоб говорити правду й відвернути людину від грішного способу життя. «Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, де черв'як їхній не вмирає, й вогонь не вгасає» (Мр. 9,43-44).

 

Корисно думати про вічність, про суд, нагороду або кару. Про нагороду якось легше говорити та сприймати, а кару, людина бажає віддалити від себе у своїх думках, й в цьому допомагає диявол, щоб людину потішати, що покарання для мене не буде. Трудно подумати, що пройде сто років, тисячу років, мільйон й мільйони років, а зміни у терпінні не наступлять і визволення з нього не буде ніколи. Подібно й нагорода, яку отримають спасенні, буде незмінна у вічності. Незмінна у триванні, але нова у сприйманні та наповненні особи. Необхідно старатися, забезпечити не таке щастя, що закінчується, але вічне щастя, тому що наші душі не помирають» (св. А. Ліґуорі «У світлі вічності», Гл. VI п.1), - пригадує Учитель Церкви.

 

Застановляємося над вічними правдами і не вважаю, що ми віддалилися від вшанування урочистості свята Успіння Богородиці нашим роздумуванням. Сьогоднішнім святом вшановуємо святий відхід до вічності нашої Небесної Матері, яка була спокійна в тому, щоб стати учасницею вічної радості у небі. Її життя було постійним ростом у любові до свого Сина, бажанням зустріти Небесного Отця та оглядати невимовну красу Пресвятої Трійці, бути постійним учасником вічного щастя.

 

Богородиця, готувала себе до вічного переходу в потойбічний світ, що був теж і їй незнаний, однак, вірою та надією бажаний й очікуваний. Вона була переконана, що в іншому світі, до якого прямує, зустріне свого Божого Сина, що випередив Її до вічності, помираючи на хресті. Пресвята Богородиця пам'ятала слова Ісуса Христа: «В домі мого Отця багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам: іду бо приготувати вам місце» (Ів. 14,2). Її життя було наповнене гіркотою терпіння, яке вона випила до дна, як цілющий напиток. Терпіння не зламало Марії, не відстрашило її від вірності Богові, а стало вагомою частиною її життя. Її спокійний відхід до вічного життя, дає непоборну певність думати, що «у Бога є для нас місце» (Венедикт XVI «В Марії бачимо наше вічне призначення» 15.08.2010). Кожен момент нашого життя складається на вічність. Уважно слідкуймо за нашим життям, чинімо його праведним, віддаляючи від себе похід за пристрастями та, не догоджуймо їм. Пресвята Богородиця показала, що вона не може чинити чудес, тому поклала у руки свого Сина поміч весільним у Кані Галилейській, яким забракло вина. І Син вислухав її прохання, хоч не був йому час творити чуда, однак, не міг відмовити своїй Матері, послухав її та допоміг тим, хто був у розгубленні. Господь не відмовляє нам у більшому й кличе усіх нас до щасливої вічності разом зі своєю Матір'ю, яка уже прийняла вічне щастя, як нагороду за вірне служіння Богові та ближнім. Це - більше, як чинити чуда. Церква ставить нам перед очі нашу Небесну Матір, як могутню помічницю у здобуванні вічного щасливого життя. Богородиця звертається до нас словами Мудреця: «Я мати красної любові, остраху, знання й благонадії, я даю вічні блага всім моїм дітям і тим, що від Бога призначені. Прийдіть ж до мене, ви, що мене бажаєте, і живіться досита плодами моїми» (Сир. 24,18-19). Закликає нас користати з її пропозицій, прибігаючи до неї у молитвах і будьмо переконані, що Марія не відмовить нам ніколи у необхідних проханнях, що відносяться до нашого духовного та матеріального життя.

 

Молімося до неї сердечно, покірно й уважно, не поспішно, не зухвало і не хаотично. Марія бажає нас зрозуміти й нам допомогти, як своїм добрим дітям. Можливо не маємо багато часу на молитву, хоч маємо доволі часу на непотрібні балачки, осуди, оглядання телевізії та часто, некорисне сидіння біля комп'ютера. Огляньмося назад, прослідкуймо за нашим життям та скажімо правду своїй особі, що ми багато часу витрачаємо на непотрібні справи, а мало часу посвячуємо, щоб щиро помолитися до Божої Матері. Хочемо доброї зміни, але не бажаємо брати участі у цій переміні. Так не буває. Людина обдарована Богом вільною волею і Господь бажає, щоб усякий вибір був за нами, а не штучно творити щось поза нашою волею та увагою. Одягаймося у добрі діла, які здобудуть нам спасіння й вічну радість з Марією й святими через заслуги Ісуса Христа. Святіший Отець Венедикт XVI-ий навчає: «Нічого з цього, що є для нас цінне й дороге, не буде знищене, але буде мати повноту в Господі» (там же). Здобуваймо небо кожного дня гідним християнським й простим життям, а не віддаляймося від нього. Господь очікує нашого приходу до вічності, щоб нагородити нас й вчинити навіки щасливими у його радості. Завершімо наше роздумування молитвою-прославлення Богоматері ірмосом Утрені свята Успіння: «Нехай проголошують сурми богословів сьогодні, язик же багатовіщанний людський нехай прославляє, нехай оголошує повітря, сяючи безмірним світлом; ангели нехай оспівують Пречистої Діви Успіння» (Утреня свята, п.5, ірмос).

+ Ігор

Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Храм Успіння Пресвятої Богородиці. вул. Максимовича, м. Львів, 28.08.2011

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Успіння Пресвятої Богородиці.


Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

26.08.2012р. Б. / Археологи почали розкопувати залишки католицького короля Англії Річарда III

25 серпня ЗМІ Великобританії повідомили, що в місті Лесар,  в центральній частині країни, почалися розкопки могили, в якій, на думку археологів, знаходяться рештки Річарда III.

 

Король був убитий в 1485р. в баталії під Басварде і похований на цвинтарі монастиря францисканів. Монастир  був повністю зруйнований під час заворушень епохи Кромвеля. Точне розташування монастиря не записано в документах, але вчені університету Лестер за  своїми розрахунками почали археологічні розкопки верхнього шару, де очікують знайти могилу короля.

 

Річард III, король, підлеглий Папи Інокентія VII, правив з 1483 по 1485рр. Він був останнім монархом з династії Йорка. Після його смерті на престол зійшли Тудори.

За матеріалами radiovaticana.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

25.08.2012р. Б. / У Білорусі розпочався конгрес католицьких ЗМІ. Триває пряма трансляція

Сьогодні у Гродно (Білорусь) розпочинається конгрес католицьких ЗМІ, який триватиме до 26 серпня. 

 

Серед учасників та гостей конгресу - багато відомих особистостей, зокрема польський режисер Кшиштоф Зануссі, прес-секретар Конференції єпископату Польщі о. Юзеф Кльох, голова єпископату Білорусі митрополит Мінсько-Могилевський архиєпископ Тадеуш Кондрусєвіч. Відеозвернення до учасників записали президент Папської ради у справах соціальної комунікації архиєпископ Клаудіо Марія Челлі та речник Ватикану о. Федеріко Ломбарді. 

На конгрес приїхали католицькі журналісти з України, Росії, Польщі та Латвії.

У програмі – майстер-класи, дискусії, круглі столи на тему співпраці Церкви та медіа.

У конгресі католицьких ЗМІ Білорусі бере участь редактор CREDO о. Микола Мишовський. Він виступить із доповіддю на тему «Нові медіа – шанс для євангелізації». 

Зараз триває прес-конференція, після якої відбудеться урочисте відкриття конгресу. Його відкриє голова єпископату Білорусі архиєпископ Тадеуш Кондрусєвіч. 

Онлайн-трансляцію конгресу можна дивитися тут.

Джерело:  КРЕДО 

23.08.2012р. Б. / Для багатьох очевидною є злоба, якою позначений наш час, - архиєпископ Джозеф Гарріс

 

Допомогти країні звільнитися від бід, яких вона зазнає, починаючи від корупції та насильства. З таким закликом до державних лідерів та громадян Тринідаду і Тобаго – острівної країни поблизу Південної Америки – звернувся Високопреосвященніший Джозеф Гарріс, Архиєпископ Порт-оф-Спейн, столиці країни, з нагоди святкування 50-річниці незалежності, здобутої 1962 року.

 

Промовляючи до тисяч вірних, що зібралися на спеціальне подячне Євхаристійне богослуження, ієрарх не оминув проблемних моментів актуального суспільно-політичного становища в країні. «Нам подобається називати себе “народом веселки”, але дозвольте мені, з усією повагою сказати, що ми дуже далекі від цієї дійсності; найбільше йдеться про прагнення, які здійсняться лише тоді, коли ми зробимо необхідні для цього кроки», – сказав єпископ під час проповіді.

 

Архиєпископ Гарріс пригадав, що так званий «Ювілейний рік» в Старому Завіті, що випадав раз на 50 років, був нагодою для зміни стосунків, що випливали з прощення, відпущення боргів, повернення закладених земель. В цьому сенсі, за словами ієрарха, після 50-ти років небагато причин, щоб ликувати. «Для багатьох очевидною є злоба, якою позначений наш час: кровопролиття, нечуване насильство, приниження та зловживання жінок та дітей, неконтрольована корупція у фінансовому секторі», – сказав він, додаючи: «З цього зла не звільняються на словах, що ми, громадяни Тринідату і Тобаго часто й охоче робимо, але через наше життя, наш спосіб буття та виховання дітей. Зміни неможливі доти, доки не змінимося ми», – зазначив Архиєпископ столиці Тринідаду і Тобаго, закликаючи присутніх на богослуженні політичних лідерів до «щирої любові своєї батьківщини», яка ґрунтується на істині.

 

Колишня британська колонія Тринідад і Тобаго став республікою 1962 року. Католики становлять приблизно третину населення, яке в більшості складається з потомків африканських рабів та індійських іммігрантів. Тому, другим за кількістю визнавців є індуїзм, за яким слідують інші християнські конфесії та іслам.

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

22.08.2012р. Б. / Шотландський кардинал критикує уряд

 

 

Глава Католицької Церкви в Шотландії критикує політиків за їх спроби знищити традиційний шлюб і закликає вірян чинити опір владі. Політики повинні «підтримувати, а не підривати шлюб», - прокоментував він нову ініціативу єпископату Шотландії на захист шлюбу. 

 

Кардинал Кейт О'Браєн і католицькі єпископи Шотландії написали пастирське послання про шлюб, яке буде зачитано під час Меси в найближчу неділю по всій країні. 

У цей же день Церква Шотландії планує ініціювати Національну Неділю Шлюбу. 

В листі, який написаний у твердому тоні, підкреслюється, що «шлюб є особливим довічним союзом чоловіка і жінки». 

Єпископи виразили своє «глибоке розчарування тим, що шотландський уряд вирішив змінити визначення поняття шлюбу і узаконити одностатеві подружжя». Разом з тим єпископи дякують вірянам за їхню підтримку і закликають «продовжувати чинити опір діям уряду». 

Кардинал О'Брайен, Голова Конференції єпископів Шотландії, схвалив лист, сказавши: «Вчення Церкви про шлюб є чітким: це однозначно союз чоловіка і жінки. Те, що уряди, політики або парламенти прагнуть змінити або знищити цю дійсність є неправильним.» 

У листі також повідомляється про створення Національної комісії з питань шлюбу і сім'ї, яку Церква буде використовувати для просування «істинної природи шлюбу» і розвивати ресурси для підтримки сімей. 

Кардинал О'Браєн додав: «Хоча ми молимося, щоб лідери, обрані нами, підтримували, а не підривати шлюб, ми обіцяємо й надалі робити все можливе, щоб переконати їх, що перегляд поняття шлюбу був би неправильним для суспільства. 

За матеріалами: Christian Today

Джерело:    КРЕДО

18.08.2012р. Б. / У парку «Київ в мініатюрі» відтепер новий експонат: Патріарший центр УГКЦ

 

18 серпня у парку «Київ в мініатюрі» Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, благословив новий експонат: мініатюрне зображення Патріаршого центру УГКЦ, який включає Патріарший собор Воскресіння Христового та Адміністративний будинок. У освяченні взяли участь Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, духовенство, жертводавці та представники адміністрації парку.

 

«Це дуже символічна подія. Ми сьогодні благословляли макет, але маємо надію, що через рік ми будемо освячувати наш Патріарший собор. Наступного року ми будемо святкувати 1025-ліття Хрещення Руси-України. У Києві відбуватиметься засідання нашого Синоду. Ми хочемо дожити до того дня, щоб, з поміччю Божою і за допомогою наших жертводавців, у 2013 році освятити наш собор. Тож нехай це благословення буде передвісником великого освячення», − сказав у своєму слові Предстоятель УГКЦ ( слухати).

 

Блаженніший Святослав подякував родині Токач, яка з власної ініціативи та матеріальної допомоги спричинилася до виготовлення і встановлення цієї мініатюри. «Завдяки вам мешканці і гості столиці, які будуть по цьому "мініатюрному Києву" проходжуватися, матимуть у свідомості присутність УГКЦ, як невід’ємної частини архітектури цього міста, його історії і сьогодення», − сказав Блаженніший Святослав жертводавцям.

 

Користаючи з нагоди Глава УГКЦ закликав усіх вірних та людей доброї волі допомогти своїми пожертвами завершити будівництво Патріаршого центру, щоб могти його освятити.

 

Довідка

Парк «Київ в мініатюрі» відкрився 23 червня 2006 року. Площа мініатюрного міста 1,8 га. Своєю різноманітною колекцією споруд в масштабі 1:33 парк відображає сучасне місто Київ з найбільш відомими пам’ятками архітектури. На виготовлення всіх макетів пішло майже чотири роки.

Департамент інформації УГКЦ

• 
• 
• 

17.08.2012р. Б. / Франція: кожен має право молитися за свою країну

В контексті однієї з найбільших криз в історії світу необхідне чітке свідоцтво про віру християн. Про це у Парижі говорив архиєпископ Ріно Фізікелла. Ієрарх, який у Ватикані відповідає за Нову Євангелізацію сказав, що сучасне суспільство більш ніж коли-небудь потребує людей, які не лише можуть жити Христом, але і захищати важливі для себе національні цінності. Ці слова були сказані в контексті національної молитви про Францію. 

 

Нагадаємо, проти ініціативи відродження молитви за Францію виступили представники деяких кіл країни. Зокрема їх обурили слова молитви «щоб діти могли вповні втішатися любов'ю батька і матері». Через це Католицьку Церкву у Франції звинуватили у збудженні непотрібних поділів і втручання до політики через заохочення до молитви. 

На це примас Франції кардинал Пилип Барбарен відповів, що «…якщо хочете, то кожна молитва, в якій віруючі довіряють Богові проблеми суспільства, в якому живуть, можна назвати втручанням у політику». Це не змінює того факту, що кожна людина має право молитись за свою країну, підкреслив ієрарх. 

«Цінності, які ви захищаєте, є універсальними, не залежно від того, де ви про них говорите. Вони є спільними для всіх і в будь-якій ситуації. Однією з таких цінностей є шлюб, який є зв’язком чоловіка і жінка, а не осіб однієї статі», - прокоментував ситуацію у Франції Глова єпископату Італії Анджело Баньяско. 

За матеріалами: Radio Watykańskie 

Джерело:   КРЕДО 

17.08.2012р. Б. / Femen спиляли хрест у Києві

 

Активістки жіночого руху Femen спиляли бензопилою і повалили хрест жертвам політичних репресій у Києві недалеко від Жовтневого палацу.

 

Як повідомили у відділі зв'язків з громадськістю столичної міліції, проти активісток жіночого руху порушено кримінальну справу за ч.2 ст. 296 (хуліганство, здійснене групою осіб, що передбачає покарання у вигляді обмеження волі на срок до 5 років чи до 4 років ув'язнення) .

 

Як відомо, пам'ятний хрест жертвам політичних репресій часів Сталіна, встановлений на пагорбі над Майданом Незалежності біля Жовтневого палацу в Києві.

 

До Другої світової війни там знаходилося управління НКВД, в якому проходили розстріли.

За матеріалами www.pravda.com.ua

Джерело:  Воїни Христа Царя

16.08.2012р. Б. / Католиків Франції критикують за молитву за батьківщину

Вчора, 15 серпня, католики Франції відродили багаторічну традицію молитви за батьківщину. 15 серпня 1638 король Людвік ХІІІ присвятив Францію Діві Марії. Відтоді цей день у французів став днем молитви за батьківщину. Цього року цю традицію відновив глава єпископату кардинал Андре Вен-Труа. 

Це повернення до християнського коріння, від якого світська Франція намагається відсторонитись, викликало широку полеміку у суспільстві завдяки появі в тексті спеціально приготованої молитви згадок про актуальні для країни сьогодні питання. Деяким середовищам не сподобались слова «щоб відчуття спільного добра взяло гору над партикулярними інтересами нечисленних» а також «щоб діти могли вповні втішатися любов'ю батька і матері». Їх коментують як критику змін, запропонованих урядом соціалістів щодо легалізації евтаназії, гомосексуальних шлюбів і усиновлення ними дітей. 

Французьку Католицьку Церкву звинуватили у збудженні непотрібних поділів і втручання до політики через заохочення до молитви. На це речник єпископату о.Бернард Подвін відповів таким чином: «Віруючі мають право представити Богові в молитві проблеми, якими живуть; це стосується також актуальних питань». 

У Парижі молитву за батьківщину очолив Архиєпископ столиці, також вірні інтенсивно молились у Лурді, куди на урочистіть Успіння Пресвятої Діви Марії прибуло кілька десятків тисяч паломників. 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:   КРЕДО 

16.08.2012р. Б. / В УГКЦ уніфікували тексти катехизмових правд і щоденних молитов

 

Лист-звернення
про редакцію тексту
катехизмових правд і щоденних молитов в
Українській Греко-Католицькій Церкві

 

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,
всесвітлішим, всечеснішим та преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, катехитам, директорам видавництв,
дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Слава Ісусу Христу!

Уже рік минув від виходу друком Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха», який було представлено духовенству й мирянам у багатьох єпархіях нашої Церкви. Основне завдання Катехизму – доступно й зрозуміло викласти правди віри й вчення Церкви, подавши в такий спосіб усім вірним нашої Церкви, як в Україні, так і поза її межами, узгоджений і єдиний текст пояснення правд нашої віри та церковного вчення. Найближчим часом Катехизм буде перекладено й на інші мови, зберігаючи незмінними зміст віри й вчення Церкви.

 

У зв’язку з написанням, редагуванням і перекладом Катехизму «Христос – наша Пасха» виникло питання – яке вже неодноразово піднімалося, зокрема катехитами, – про потребу узгодити тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд.

 

Уся наша Церква працює над утіленням у життя Стратегії-2020, мета якої – «святість об’єднаного Божого люду». Одним із виявів єдності є наші Богослужіння, у яких усі разом беремо участь, але також й ісповідь віри, висловлена в коротких формулюваннях, які кожен вірний християнин мусить знати та ними жити. Це передусім стосується молитов, що їх батьки повинні навчати своїх дітей. На сьогодні, однак, існує багато розбіжностей у формулюваннях і текстах Щоденних молитов та Катехизмових правд, що ускладнює катехитичне навчання.

 

Тому, дослідивши практику нашої Церкви в цих питаннях, у Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» подано узгоджені тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд. Під час редакції текстів було взято до уваги катехизми: Священномученика Йосафата, Митрополита Андрея, Патріарха Йосифа, Єпископа Бучка, Блаженнішого Івана-Мирослава Любачівського, а також Катехизм Католицької Церкви та Компендіум Катехизму Католицької Церкви. До узгоджених текстів Щоденних молитов та Катехизмових правд у Катехизмі УГКЦ додано ще й «Суспільний дороговказ віруючого», прийнятий Патріаршим Собором і затверджений Синодом Єпископів УГКЦ 2002 р., який доручено вивчити та якнайбільше розповсюдити серед вірних.

 

Звертаю Вашу увагу на те, що від сьогодні в усіх наших молитовниках і катехитичних підручниках та передовсім у катехитичному навчанні й у молитовній практиці тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд повинні відповідати редакції, поданій Катехизмом УГКЦ «Христос – наша Пасха» 2012 року (додаток № 1). Хай цей крок буде виявом нашої єдності.

 

Тому доручаю:

– усім тим, що приготовляють до друку й видають молитовники та катехитичні підручники, зокрема видавництвам, у всіх виданнях дотримуватися усталеної редакції Щоденних молитов і Катехизмових правд, поданих у Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» (видання 2012 року);

– усім церковним комісіям, монастирям, парафіям, які в тій чи тій формі використовують тексти Щоденних молитов і Катехизмових правд, дотримуватися узгодженої редакції цих текстів;

– отцям-парохам і всьому духовенству використовувати в усіх моліннях зредагований текст;

– катехитам і вихователям навчати правд віри й молитов згідно з узгодженим текстом Щоденних молитов і Катехизмових правд;

– усім вірним для власного добра й блага всієї Церкви знати узгоджені тексти молитов, правд Святої Віри та «Суспільного дороговказу віруючого».

Благословення Господнє на Вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
дня 14 серпня 2012 року Божого.

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

10.08.2012р. Б. / Закінчився літній табір для дівчат у Сестер-Служебниць

 

В реколекційному домі Сестер Служебниць (УГКЦ) в м. Надвірна Івано-Франківської області з 3 по 9 серпня відбувся літній навчально-відпочинковий табір для дівчат, в якому взяло участь 25 осіб. 

 

Табір мав на меті поглиблення християнських знань про Святі Тайни. Духовна програма була тісно поєднана з активним відпочинком. Учасниці молилися спільно із сестрами, слухали ранкові духовні навчання про таїнства Хрещення, Покаяння, Подружжя та Євхаристії, що частково розкривали назву табору «Відкрий своє серце для Любові». 

Ранкова гімнастика, різнопланові творчі завдання, розваги та великі ігри, похід на скали Довбуша та гору Маковицю (близько 984, 5 м.), пісні та майстер- класи ручних робіт і кухарства, під проводом сестер служебниць допомагали дівчатам відкритиу собі нові таланти. 

Особливе місце займала «таборова пошта», яка давала можливість написати своєму «таємному другові», і не тільки йому, слова вдячності та любові за пережиті хвилини разом. А новини табору підсумовували події дня в яких кожен мав змогу побачити себе в кумедній ситуації. 

Заключними моментами табору стала Божественна Літургія у намірах учасниць, яку як і щодня, відслужив духівник табору о. Павло Яхимець, ЧСВВ, настоятель монастиря Святого Йосафата у Вільнюсі (Литва), та ділення учасниць своїми враженнями від табору. 

Окрім яскравих і радісних спогадів та вражень, дехто з дівчат ділився, що у таборі віднайшли важливі для себе відповіді. «Любити всіх без винятку, але такою любов’ю як кожен потребує»,- поділилась своїм висновком Христина. 

«Ми знайшли у вас «Дім любові», адже без любові немає життя і всі її потребують, а я знайшла його тут на таборі»,- поділилася Вікторія. 

Щира і невимушена атмосфера, різноманітність занять зворушили учасниць, і, як дівчата відзначили у своїх враженнях, це викликало тихі нотки ностальгії і бажання, щоб табір не закінчувався… 

Ps. Сестри Служебниці запрошують дівчат на чергові реколекції, що відбудуться 13-16 вересня 2012 р, а також мирян на реколекції «Боже Слово в житті християнина» 27-30 вересня, 11-14 жовтня та 1-4 листопада. Детальніше можна дізнатись на сайті www.rekoldim.com

 

с. Мирослава Якимець


Джерело:   КРЕДО

09.08.2012р. Б. / Ростислав Пендюк: «Створювати подружжя на основі лише емоцій – не варто»

 

Нехтування шлюбу як дару й служіння в останній період в Україні засвідчили високі показники розлучень. Данина традиціям: чіткі вікові рамки для заміжжя, стереотипність, пріоритет емоцій не рідко закладають хибну стежку для подружжя. Про ключові моменти у підготовці до шлюбу розмовляємо із Головою Комісії УГКЦ у справах молоді, отцем Ростиславом Пендюком.

 

Якщо говорити мовою статистики, то зараз ми спостерігаємо дуже стрімкий зріст кількості розлучень, як Ви думаєте, з чим пов’язано те, що українські сім’ї так часто руйнуються?

 

Питання досить комплексне. Я не думаю, що є однозначна відповідь, яка окреслить конкретну причину. Вважаю, що одним з елементів є культура споживацтва, коли саме подружжя починає сприйматись, як задоволення власних потреб. Відповідно, втрачається первісне розуміння подружжя, того для чого воно існує взагалі.

 

Подружжя – це спільнота осіб, яка спрямована на те, аби обоє ставали щасливими. Другим пунктом є те, що вони повинні народжувати дітей. Обидві цілі є рівнозначними.

 

Статистика свідчить про збільшення розлучень і паралельно спостерігаємо різке зниження рівня народжуваності, це є плоди одного й того самого дерева – неправильного підходу до подружнього життя. Поки ти задовольняєш мої потреби, ти мені підходиш, як чоловік чи дружина, коли щось йде не так, ми маємо розійтися. Тут дуже важливим є етап підготовки до шлюбу.

 

Які критерії свідчать про те, що пара вже готова стати на весільний рушник? Що це рішення є усвідомленим та виваженим, а не поривом емоцій?

 

Емоції є дуже світлим моментом нашого життя, особистості (якщо це світлі емоції), тим паче, якщо мова йде про закоханість, бо коли люди виявляють симпатію один до одного це чудово. Створювати подружжя на основі лише емоцій – не варто. Не варто тому, що в подружжі є необхідним щось більше, аніж закоханість. Закоханість, як будь-яка інша емоція, має властивість до того, аби проминути.

 

Я дуже часто зустрічаюсь з закоханими людьми, які готуються до подружжя і коли я їм говорю, що цей стан в них мине, у їхніх очах написано: отче, ви не знаєте як у нас, у нас не так як в інших, якби ви знали які ми закохані, ви би так не говорили. Але тим не менше,  вона минає. На перший план має вийти те, що закоханість повинна перерости в любов.

 

Різниця між закоханістю і любов’ю у тому, що коли я закоханий – це стан, коли мені добре з тобою, коли я люблю тебе – це є стан коли я хочу, аби тобі було добре зі мною. Тут спостерігається дуже чітка зміна акцентів: з мого Я на твоє Ти. Я починаю дбати не про себе, а про тебе. І це вже щось, що починає бути любов’ю. Я часто цитую Блаженнійшого Любомира Гузара, який в одному із своїх інтерв’ю сказав дуже мудро і просто: «Любити – це бажати добра тому, кого ти любиш». І це є, власне, те, до чого треба прагнути.

 

Якщо ми починаємо бачити, що в наших стосунках з’являється такий елемент, що ми готові на жертву один заради одного. Це не повинна бути якась неймовірна жертва, до прикладу, якщо  я готовий відмовитись від зустрічі з друзями за пивом, заради коханої людини, чи не піти в косметичний салон, бо людина, котру я люблю, на мене чекає, це вже є маленькі вияви того, що ми доходимо до стану любові, адже починаємо помічати потреби іншої людини.

 

Які фактори є руйнівними у подружньому житті?

 

Дуже важливо спробувати змінити ставлення до самого одруження. Я не можу очікувати від своєї дружини, чоловіка, що вони будуть досконалими,  я не можу очікувати, що моя дружина, чоловік будуть виконувати геть усе на що я сподіваюсь, я мушу прийняти його чи її навіть з недосконалостями, що не означає, що їх не потрібно виправляти, але їх легше виправляти тоді, коли мене з ними приймають.

 

Друга річ, яка дуже важлива, якої дуже сьогодні бракує – це спілкування. Ми розмовляємо, але ми не спілкуємось. Ми розмовляємо про гроші, про політику, але ми не розмовляємо про нашу сім’ю. Ми не ділимося своїми переживаннями, які як правило накопичуються, а потім виливаються у великий потік докорів і цей шлях є руйнівним. Якби жінка сказала чоловікові: мені так приємно, коли ти вдома, мені так подобається, коли ми разом ходимо на прогулянку, замість: ти мене ігноруєш, не звертаєш на мене увагу, я думаю ця постановка проблеми мала б позитивніше вирішення, аніж звинувачувальний тон.

 

Це просто зміна певних акцентів. І ще один дуже важливий момент: у нашому подружжі повинен бути присутнім Бог. Ми маємо свої обмеження, свої недосконалості і частину їх можна виправити, в чомусь можна стати кращими, але все одно, в нас є певні обмеження, які ми самостійно не можемо подолати і це є та область, де має діяти Бог, якщо він є присутній у нашій родині. Це прості речі, коли ми молимось разом, коли ми разом йдемо до храму.

 

Як церква ставиться до холостяцького життя?

 

Абсолютно нормально. Подружжя є станом добрим, що не означає, що стан неодружений є чимось поганим. Люди, котрі йдуть в монастир, це люди, які обирають стан неодружений. Це не є стан поганий, стан недосконалості. Це в певному сенсі може бути покликанням людини, свідчити про те, що ти можеш реалізувати себе у якийсь інший спосіб. Хоча з іншого боку, в нас існує суспільний стереотип, і я з цим досить часто зустрічаюсь, що, якщо особа до певного віку не одружилась, візьмімо дівчина до 30 років не вийшла заміж, то вважається, що нічого вже з того не буде.

 

Чому? Можливо вона у 35 чи 37 вийде. На жаль, інколи ці суспільні стереотипи, сімейні стереотипи, штовхають людей до необдуманих кроків – лиш би створити сім’ю, бо так годиться. Може краще ще 3-4 роки почекати і створити гарну сім’ю, що можливо і в 30, і навіть в 45 років.

 

Чи є люди несумісні, які не зможуть разом бути, чи все таки, компроміс – той  інструмент,  який у всіх випадках дієвий?

 

Припускаю, що є. Але для цього є етап підготовки до подружжя. Це в ще більшій мірі стосується тих, хто готується до подружнього стану. Ми маємо навчитися спілкуватися. (Про що я зазначав уже в контексті подружнього життя). Я недавно натрапив на думку одного священика, котрий сказав, що зустрічання – це в певному сенсі час солодкого обману, не наміреного обману, цей не є обман зумисним.

 

Справа в тім, що ми пізнаємо у цей час один одного лише з найкращої сторони. Дівчина, яка збирається на побачення, природно подбає і про макіяж, зачіску, одяг, що не завжди буде у щоденному подружньому житті. І тоді проявляються моменти, яких ми не помічали. Тому дуже важливо розмовляти про усе. Про погляди на музику, кінематограф, на церкву, на молитву, на дітей: скільки їх буде, як ми їх виховуватимемо, за якими принципами. Бо молоді люди часто думають, що їхня сильна любов подолає будь-що.

 

Ще один момент, не знаю хто автор цього вислову, але як на мене він є дуже промовистим: «До подружжя очі мають бути широко відкриті, а після одруження трохи прикриті». І в цьому, на мою думку, теж є велика мудрість. На жаль, дуже часто буває навпаки.

 

Ключові моменти у етапах підготовки до подружнього життя, на що важливо в першу чергу звернути увагу?

 

На усе. Особливим чином на речі, які для мене є принципові. Наприклад, ставлення до оточуючих. Він може мило спілкуватись з тобою, бути супергалантним, але якщо водночас він є брутальним до своїх батьків, до сестри, до брата, то швидше за все він так ставитиметься у майбутньому до своєї дружини, це і є той момент відкритих очей. Я думаю, що корисним є спільний досвід, разом з друзями вибратись в гори, до прикладу, змінити ситуацію Там вже будуть певні особливості, якесь навантаження, це не просто прогулюватись у парку, там можна один одного побачити з іншої сторони.

 

І я думаю варто не боятися питатися поради людей, яким можна довіряти. Не поради, на кшталт: оцініть мого хлопця чи дівчину, а поради, щодо конкретних випадків, ситуацій. Можна порадитись із священиком. Потрібно спостерігати, бути дуже уважними один до одного, з іншого боку ставити собі запитання, що я можу зробити для цієї людини, наскільки я можу бути для цієї людини тим, хто дарує їй щастя, бо якщо ми це питання не будемо ставити, то потім буде важко.

 

Маємо багато дискусій довкола питання долі, отці відкидають це поняття. Та все ж на практиці люди запевняють, що певні моменти, зустрічі у їхньому житті були доленосними і що Бог призначив їм конкретних людей, що  в цьому контексті Ви могли б сказати?

 

Це дуже складне питання, яке стосується багатьох вимірів життя. Я не думаю, що є хтось окрім Бога, хто може чітко дати відповідь на це питання. Тут є дві речі, з одного боку, Бог, який є понад часом знає про людину абсолютно усе. З іншого боку, моє життя це не є фатум, я не рухаюсь по чітко визначеній схемі, яку накреслив мені Бог. Більше того, я кожної миті стою перед вибором і здійснюю його, обравши піти праворуч, чи ліворуч. Бог дає мені підказки, підштовхує, але ніколи не змушує. Це дуже важливий момент, який необхідно усвідомити: Бог ніколи не змушує.

 

Повертаючись до подружнього життя, не рідко бувають ситуації, хлопець чи дівчина планують одружитись, вийти заміж, геть усі довкола кажуть подивись: він п’є горілку, зраджує. Ці люди довкола були підказками, які знехтували. І вже через кілька років особа сама це усвідомлює, але вибір уже зроблений. Тому я думаю, що тут дуже багато залежить від нас. 

 

Добре подружжя в першу чергу має бути вимолене на колінах. Ми не можемо вимолити в Бога, аби Бог за нас прийняв рішення, але ми можемо випросити, аби Бог нам дав підказки, щоб ми їх побачили. Бо Він завжди дає правильні підказки, необхідно просити, аби ми їх побачили, щоб ці підказки були настільки явними і очевидними, аби ми їх зрозуміли. Бог ніколи не помиляється.

 

Це є той елемент, якого ми маємо просити. Бог точно знає, хто буде добрим. В цьому сенсі, я чисто теоретично можу припустити, що таких людей може бути декілька, або кілька десятків з якими теоретично особа може створити подружжя, ці люди є десь поруч, їх просто треба помітити  і звернути увагу, і для цього, власне, нам потрібен Божий поштовх.

Роксолана Савчин
 
Джерела: vgolos.com.ua

Воїни Христа Царя

08.08.2012р. Б. / Українські волонтери відновлюють занедбаний цвинтар у Польщі

Сорок молодих українців із Польщі, Львівської, Тернопільської, Черкаської та Київської областей України проведуть 7-18 серпня краєзнавчо-дослідницьку мандрівку «Вирій». Протягом цих днів молодь відновлюватиме український цвинтар та проводитиме обміри руїн церкви у польському селі Князі.

Про це повідомила прес-служба фундації громадських ініціатив «Вирій».

У п’ятій з черги мандрівці, організованій «Вирієм», візьмуть участь члени ЛММГО Пластове товариство «Ватага Бурлаків», Національної скаутської організації України «Пласт», ЛОГО «Молода Лемківщина», ОУМ «Спадщина» та студенти кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів НУ «Львівська Політехніка». Захід відбудеться в рамках міжкрайової пластової зустрічі до 100-річчя Пласту, на запрошення Об’єднання українців Польщі та за сприяння генерального консульства Республіки Польща у Львові.

У селі Князі (історична назва Любача Князі) збереглися два українські цвинтарі та велика мурована церква початку ХІХ ст. З часів Другої світової війни храм стоїть у руїнах. Волонтери проведуть архітектурні обміри церкви та розчистять територію довкола неї. Крім того, за час мандрівки вони планують провести інвентаризацію, розчистку й консервацію кам’яних надгробків двох цвинтарів села. Ці надгробки є зразками зниклої бруснівської школи каменярства. Учасники планують відновити 100 хрестів. Також буде вшановано пам’ять львівського пластуна, уродженця цих країв Адама Вовка, якого 1937 року закатувала радянська влада.

Програма традиційно передбачає цикл екскурсій та лекцій з історії та географії етнічних українських земель. За час мандрівки молодь планує подолати 2 тис. км. Князі – це село, розташоване у нинішньому Люблінському воєводстві (Томашовський повіт). Греко-католицька церква св.Параскеви (на фото) була тут збудована 1806 року. Перед початком Другої світової в тутешній парафії налічувалося 5,5 тис. вірних. Окрім самого села Князі, до парафії належала також Любича Королевська. 1944 року внаслідок воєнних дій купол церкви був повністю знищений. 

Довідка CREDO

Пластовий табір «Вирій» об’єднує людей, яким не байдужа українська спадщина. Хоч він постав на пластових принципах, однак його творять не тільки пластуни. Він має завдання ознайомити учасників з історією українських земель і допомогти їм немовби доторкнутися до минулого. Саме слово «вирій» вживається для окреслення місця, де душа відпочиває після земних трудів. Пластовий «Вирій» не дає спокою, змушує задуматися і заряджає до подальшої праці. 

Завдання фундації:

- Популяризація заходів щодо збереження української історичної та культурної спадщини.
- Збереження пам’яті про українські етнічні землі, що перебувають поза сучасними кордонами України.
- Протидія асимілятивним процесам українського автохтонного населення поза межами сучасних кордонів української держави.

Інтереси:

- історія, культура та географія українських етнічних земель за межами сучасних державних кордонів;
- наукове дослідження, інвентаризація, відновлення та консервація української культурної спадщини;
- контакт з українською молоддю країн, у межах яких споконвічно проживали українці.

За матеріалами: zik.ua, vyriy.org.ua, butryn.blogspot.com


Джерело:   КРЕДО
 

На першому фото: Волонтери "Вирію" встановлюють хрест на могилі під час відновлення українського цвинтаря у с.Жуків (Польща), 2010. Фото УНІАН

07.08.2012р. Б. / В Одеській області освятили ще один греко-католицький храм

 

5 серпня Одесько-Кримський Екзарх кир Василь Івасюк освятив новозбудовану каплицю Української Греко-Католицької Церкви в селі Ряснопіль Березовського району Одеської області.

 

На свято в Ряснопіль приїхали священики Одеського деканату УГКЦ, монахині  ордена Воплоченого Слова, хористи та гості з Одеси. Громада, очолювана настоятелем о. Володимиром Кічатим,  радо вітала єпископа.

 

Святкування освячення каплиці не було помпезним, але щирим, повним радості і любові. Спеціально захід ніхто не рекламував, друк на банерах не замовляли, тим не менш, до каплиці прийшло багато місцевих людей - як парафіян, так і просто цікавих, - заходи подібної значущості проходять в Ряснополі нечасто.

 

Одесити вітають віруючих села Ряснопіль з цією радісною  подією - отриманням власної святині, і просять побратимів молитися, щоб і в Одесі незабаром відбулося подібне свято.

 

Фото Лілії Ляховецької
За матеріалами www.cerkva.od.ua

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Джерело:   Воїни Христа Царя

06.08.2012р. Б. / Міт Ромні, посли при Ватикані та українські реалії

 

Минулого тижня шестеро колишніх американських послів при Апостольському Престолі закликали американських католиків голосувати за Міта Ромні та створили «Коаліцію католиків за Міта Ромні». Очевидно, якби наші українські «противсіхи», що не бачать різниці між політиками та вважають за велику неморальність між двома неідеальними кандидатами обирати кращого, гостро б засудили такий «неморальний» вчинок, якби він стався в Україні. Дійсно, нема на тих послів наших «високоморальних противсіхів».

 

Адже закликати голосувати американців-католиків за мормона та ще й з не кришталево чистим минулим і сьогоденням замість гіперліберального Барака Обами хіба це не заклики вибирати з двох зол менше? Говорити про те, що для однієї з американських конфесій один з кандидатів є абсолютно непридатним через властиво свої світоглядні переконання хіба це не клерикалізація, не вплутування Церкви в політику?

 

Очевидно, що колишні американські дипломати так не вважають. Вони у «спеціальному посланні, скерованому до своїх братів у вірі, пояснили, що їх надихнула до діяльності впевненість в тому, що всі католики покликані до реалізації в життя своєї Батьківщини принципів християнського етичного навчання. Вони підкреслили, що якщо йдеться про такі фундаментальні цінності, як захист життя, свобода і гідність людини, потрібною є спільна діяльність, натхненна вірою, незалежна від партійної приналежності. Колишні американські дипломати піддали критиці ініціативи адміністрації Барака Обами, що стосуються обмеження релігійної свободи та прийняття законів, які ігнорують свободу совісті громадян. Вони звернули увагу на примус власників медичних установ до продажу протизаплідних засобів, проведення абортів та стерилізації, навіть якщо це суперечить їхнім релігійним переконанням».

 

Об’єктивно кажучи, така позиція дуже імпонує. Адже це – позиція зрілих католиків, які у багатоконфесійній державі не бояться закликати власних одновірців голосувати, керуючись основними критеріями католицької моралі.

 

На жаль, щось подібного в Україні годі очікувати. Наше суспільство є настільки незрілим і дітвацьким, що все ще шукає свого ідеального безгрішного «месію», ідеальних політиків, ідеальних духовних провідників. До того ж, людей зовсім не хвилює те, що самі вони дуже далекі від ідеалу і у своєму суспільному, і в релігійному житті. І тому, як такі, фактично не здатні прийняти омріяного ідеального провідника.

 

Чи докладає пересічна українська сім’я зусиль, щоб виховати своїх потомків у здоровому християнському дусі, у здоровому патріотизмі? Питання, радше, риторичне. Народ, який за 20 років незалежності так і не спромігся виховати здорову еліту, тепер виставляє претензії до цієї ж еліти, яка є його полоттю від плоті та кров’ю від крові народної. Українське суспільство хотіло би жити, як живе, але мати ідеальну еліту. Це щось на кшталт старої приказки про те, що в нас люди би хотіли працювати, як при совєтах, а зарплати мати, як в Америці. Це не що інше, як вияв глибокого совєтського комплексу патерналізму – коли не потрібно було ні відповідати за щось, ні про щось думати, бо за все думала і відповідала партія чи вождь.

 

І так поводяться і українські громадяни, і українські віруючі. Вони і в першому, і в другому випадку не хочуть брати на себе жодної відповідальності. Громада не хоче відповідати за церкву, громадяни не хочуть відповідати за державу. Це ніби хата, яка валиться просто на голову, але я не збираюся її ремонтувати, бо це робота сіль-/міськради. І що більше, я через те, що моя хата валиться, критикую мера чи сільського голову. Абсурд? Повний абсурд.

 

І саме до відкинення такого абсурдного стану через усвідомлення своєї суспільної та політичної відповідальності закликав Синод УГКЦ українських вірних у своєму Посланні з нагоди приготування до парламентарних виборів в Україні.

 

«Бажаючи бути співтворцями саме справедливого, демократичного ладу в нашій Батьківщині, нам слід дуже відповідально і зважено підійти до участі у виборах, оскільки через них ми здійснюємо своє фундаментальне право, гарантоване не тільки Конституцією, а й самим Творцем, – обирати шлях власного життя і розвитку рідної країни, як також покликані втілювати в суспільне життя християнські цінності. Не прийти на вибори – означає самоусунутися від відповідальності за долю власної країни, відмовитися від християнського свідчення в суспільному житті, віддаючи свою долю і долю своїх дітей та внуків у випадкові, а часом і злочинні руки. Прийшовши на вибори, ми передусім виконуємо свій громадянський обов’язок, реально і особисто стаючи співучасниками творення свого майбутнього, а окрім цього – не даємо нагоди нечесним на руку особам вкрасти наш голос та прикрити нашою відсутністю різного роду маніпуляції чи фальсифікації. Однак взяти участь у виборах – це тільки половина справи. Нам слід докласти всіх зусиль, щоб наш вибір був свідомим, зрілим, відповідальним, таким, що найкраще служитиме загальному благу українського народу і запевнятиме успішний розвиток нашої держави.»

 

Але чи не очікує Синод забагато від здитиніліх українці, які часто-густо навіть не усвідомлюють собі, що є політичні партії та організації, за які католику не слід голосувати? Адже в нас нема громадської ініціативи, яка би чітко вказала на ті сили, програма, діяльність та світоглядні позиції яких не тільки суперечать фундаментальним християнським цінностям, але навіть і здоровому глузду.

 

Проблема дійсно в тому, що відкритіше Синод, напевно, не міг би виразити свою позицію, щоб не перейти рамки дозволеного. Інакше це би вже було пряме втручання у політику. А відповідних громадських структур, які би могли авторитетно вказати католикам України, за кого конкретно слід голосувати чи не голосувати, нема. І відсутність цієї самоорганізації українських греко-католиків є серйозною загрозою для нормального розвитку українського суспільства, яке заблудилося у трьох соснах власних нереальних очікувань і розчарувань. І в такій ситуації надія залишається хіба що на Бога.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

05.08.2012р. Б. / Сьогодні, у Неділю у Львові – спільна молитва за українську мову і Державу

 

У неділю, 5 серпня, о 16.00 у Львові біля пам’ятника Тарасові Шевченку відбудеться спільна міжконфесійна молитва – «За рідну мову і Державу».
 

Про це ІА ZIK повідомили організатори.

 

«Дорогі у Христі брати і сестри! Доля України залежить від кожного з нас, від нашої щирої молитви і нашої християнської солідарності!

 

Запрошуємо усіх Вас до участі у спільній міжконфесійній молитві: «За рідну мову і Державу». Молитва відбуватиметься з Благословення Преосвященного Владики кир Венедикта Алексійчука. о 16:00 на пр. Свободи, біля пам’ятника Т. Шевченку», – зазначають організатори.

Програма молитовного заходу:
16:00-16:30 Молебень до Богородиці.
16:30-16:45 Вервиця.
16:45-17:30 Концерт духовної музики.


Джерело:  Воїни Христа Царя

03.08.2012р. Б. / Прощання з Іриною Калинець

 

Учора, 2 серпня, Львів прощався з Іриною Калинець. Вона спочиватиме на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря. Похорон відбувся під звуки національного гімну. Українська поетеса, прозаїк, публіцист, культуролог, літературознавець, діячка дисидентського руху, правозахисниця – ось хто була Ірина Калинець, чиє ім’я вписане в історію та самосвідомість українців поряд з іменами Василя Стуса, Валентина Мороза, В’ячеслава Чорновола… Вона померла 31 липня у Львові; 1 серпня відбувся парастас за покійною в церкві св.Климентія, а вчора її відспівували у церкві Святої Трійці. Як повідомила газета expres, тисячі людей прийшли попрощатися з Іриною Калинець. Храм не міг усіх вмістити, тож люди молилися на площі перед церквою. Похоронна процесія розтягнулася на кількасот метрів. Люди йшли з букетами квітів, кетягами калини. Труну несли на руках курсанти Академії сухопутних військ ім.гетьмана Сагайдачного. Похід до цвинтаря супроводжували постріли козаків із мушкетів.

Символ України

Разом із чоловіком, поетом Ігорем Калинцем, пише Радіо «Свобода», поетеса влилася до кола українських «шістдесятників». Виступивши на захист переслідуваних діячів культури, сама зазнала репресій: була звільнена з роботи. У липні 1970 року Ірина Стасів однією із дев’яти львів’ян підписала протест проти арешту Валентина Мороза. 12 січня 1972 р. її арештували. У липні Львівський обласний суд засудив Ірину Стасів-Калинець до шести років таборів суворого режиму й трьох років заслання. За півроку такий само вирок дістав її чоловік. Заслання вони відбували разом, у Читинській області. Завдяки активності Ірини Калинець громадська ініціатива з ушанування пам’яті жертв комуністичного режиму знайшла втілення і в заснуванні три роки тому Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», – наголошує Центр досліджень визвольного руху. Рік тому Ірина Калинець, розповідаючи про створення «Комітету захисту сучасних політв’язнів», сказала: «Коли судили Миколу Коханівського за пошкодження пам’ятника Леніну в Києві, я та Ігор Калинець, Стефанія Шабатура, Іван Гель, Юрій Шухевич подали в прокуратуру заяву, що причетні до пошкодження цього пам’ятника і вимагаємо його знести. Говорім собі правду, що нас переслідують за те, що ми українці».

Співчуття від Глави УГКЦ

Блаженніший Святослав, Глава українців греко-католиків, написав листа до родини та близьких Ірини Калинець. «Протягом життя пані Ірина своєю активною діяльністю не раз доводила відданість рідному народові та ідеї незалежності нашої держави. Ще в молодому віці активно виступала на захист дисидентів, за що була заарештована й на довгі роки ув’язнена в далекі табори Мордовії. Та це її не зломило», – зазначив Блаженніший. Пані Ірина діяльно сприяла розвиткові УГКЦ, дочкою якої вона була і залишалася до самого кінця. «Останніми роками я часто контактував із пані Іриною, – пише у листі-співчутті Предстоятель УГКЦ, – cупроводжував її у філософських роздумах, які вона вела над Святим Письмом, що давало їй духовну поживу в цей важкий для неї час». Передаючи слова підтримки родині померлої, Глава УГКЦ сказав, що разом з усією родиною, близькими й друзями УГКЦ із сумом та молитвою проводжає пані Ірину Калинець в останню путь, поручаючи її милосердю й вічній любові Небесного Отця.

 

«Зруйнувати диявольську систему»

На похорон до Львова приїхав і колишній президент України Віктор Ющенко з дружиною Катериною та дітьми – Тарасом і Христиною. «Якби мене запитали, з кого можна писати портрет ідеальної галичанки, патріотки, я б сказав, що це пані Ірина Калинець. Я тут, бо пані Ірина – мій національний герой", – сказав В.Ющенко. Зі своїм прощальним словом виступив і колишній міністр освіти й науки України, ректор Львівського національного університету ім.І.Франка Іван Вакарчук. «Приклад життя Ірини Калинець – це еталон мужності. Адже їй довелося скласти іспит у катівнях за колючим дротом", – сказав він. Узяв слово на прощанні і Юрій Шухевич, Герой України, син головнокомандувача УПА. «Я познайомився з Іриною 1969 року. В ті часи були різні дисиденти. Були такі, що хотіли підмалювати совєцький фасад, а були й такі, що хотіли зруйнувати цю диявольську систему. Серед останніх була Ірина Калинець», – сказав Юрій Шухевич. Він нагадав, що Ірина Калинець із суворовського училища у Львові зробила військовий ліцей і дала йому ім’я Героїв Крут. «Вона яскраво горіла протягом усіх років. До останнього моменту вболівала за Україну і писала. Нам її дуже бракуватиме. Прощай, прощай Ірцю!»

За матеріалами: lviv.expres.ua, www.radiosvoboda.org, ugcc.org.ua

Джерело:   КРЕДО