08.08.2015р. Б. / Хіба годиться людині обкрадати Бога? Ви ж мене обкрадаєте й питаєте: в чім ми Тебе обікрали? - Десятина..!

Дуже часто сьогодні можна почути аргументи проти сплати десятини, що «це норма Старого Завіту» або «чому я маю віддавати свої гроші священникові» або «я щонеділі жертвую 50 грн. на Церкву, то ж чому я ще щось маю платити» чи навіть «я і так небагато заробляю, а ще треба віддавати»… Ці та чимало інших оправдань ми використовуємо для того щоб вигородити себе у власних очах та в очах Бога і навести свої аргументи як ми маємо розпоряджатися «своїм» майном та «своїми» фінансами. Спробуймо розібратися наскільки ці твердження щодо несплати десятини виправдані та співвідносяться з Божою волею та Його планом щодо нас та наших фінансів.

Чи потрібно платити десятину? «Всяка десятина … буде Господеві, (вона) свята Господеві!» (Лев. 27, 30). Десятина – це Його власність, це Його частка. Тому Він справедливо докоряє: «Ви ж Мене обкрадаєте…» (Мал. 3, 8). Ці слова звучать як вирок для кожного, хто затримує десятину. Часто можна почути думку, що Малахія – це старозавітній пророк і його пророцтво стосується старозавітних євреїв, і яке нам, сучасним християнам, можна не виконувати, але… Не кожен знає, що Малахія – це останній пророк Старого Завіту, третя глава пророцтва якого починається знайомими нам словами вже з Євангелія від Марка «Оце Я посилаю гінця Мого, й він приготує дорогу передо Мною…» (Мал. 3, 1). І саме в цій главі Бог каже: «Ви мене обкрадаєте … – десятинами й приносами!». Послухаймо, що говорить сам Ісус про Закон чи пророків, «…Я прийшов їх не усунути, а доповнити» (Мт. 5, 17). Це іде мова про той Закон, що передбачає сплату десятини і це про того пророка Малахію, який питає: «Хіба годиться людині обкрадати Бога?». В притчі про «митаря та фарисея» Ісус не засуджує слова фарисея: «... з усіх моїх прибутків даю десятину» (Лк. 18: 12) він засуджує те, що фарисеї вважали себе «справедливими і нізащо мали інших» (Лк. 18, 9) – вивищували себе. Навпаки, Він нам каже «робіть і зберігайте все, що скажуть вам, але не робіть як вони роблять» (Мт. 23, 3). Ісус докоряє книжникам і фарисеям, кажучи: «…даєте десятину з м'яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що найважливіше в законі: справедливість, милосердя і віру. І те слід робити, і того не слід лишати» (Мт. 23, 23). Тут пряма вказівка від Бога щодо десятини «І те слід робити...». Отже, «закон десятини» є актуальним і для нас, новозавітніх християн, і якщо його не  дотримуватися згідно приписів Святого Письма та науки Церкви – це обкрадання Бога!

Що робити? Покаятися! Примиритися з Богом через Таїнство Сповіді та не грішити більше. Почати платити десятину як цього Господь хоче, а Він будучи вірним – віддасть нам.

Скільки давати? Щонайменше десятину від заробітку (прибутку). Хоча можна і більше, «… бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам» (Лк. 6, 38). Згадаймо вбогу вдову, яка поклала до скарбниці дві лепти. Хоча «…багато заможних укидало багато» лише її Бог відзначив «бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь...» (Мр. 12, 41-44). Проте, важливою є не кількість, а стан серця, бо «Бог не дивиться як дивиться людина … Бог дивиться на серце» (І Сам. 16, 7). Апостол Павло щодо цього каже: «якби я роздав бідним усе, що маю … але не мав любови, то я не мав би жадної користи» (І Кор. 13, 3). Тому, «нехай кожний дає, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо» (2 Кор. 9, 7)». Отже, слід давати щонайменше 10% заробітку (прибутку), а що понад те – то на славу Божу.

Страшно? Кажуть, що Господь у Святому Письмі 365 разів сказав слова «не бійся». На кожен день нашого життя ми чуємо слова «не бійся». Тому не біймося бути вірними Йому і Його Слову. Шукаймо Царства Божого й правди Його, а все це нам додасться. Отож, не журімося про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться (Мт. 6, 33). Крім того, Бог пов’язав зі сплатою десятини чимало благословень. І нам треба про них не просто знати – нам слід на них опертися та очікувати їх виконання як Божих обітниць.

Що отримаю за те що плачу десятину? Не біймося задавати цього питання, адже апостол Петро також задав його Ісусу «…що будемо за те мати?» (Мт. 19, 27). Бог хоче живих відносин зі своїм народом і діє за принципом більша радість давати ніж брати, тому зі сплатою десятини пов’язав чимало обітниць. «Принесіть же ви всю десятину … і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?» (Мал. 3, 10). Пророк Малахія каже, що Бог не просто забезпечить наші потреби, а забезпечить їх «понад міру». І тут мова іде не лише про духовну сторону благословення, Господь сказав: «ради вас насварю Я все те, що жере, і воно не понищить вам земного плоду, і не заб'є винограду вам на полі… І будуть всі люди вважати вас блаженними...» (Мал. 3, 10-12). Враховуючи, що тогочасні євреї жили в основному з продукції сільського господарства, для них слова пророка Малахії однозначно вказували на матеріальну сторону Божого благословення – збільшення доходу. З допомогою іншого біблійного уривку ми також можемо побачити Боже благословення через сплату десятини. За часів правління Єзекії, цар наказав «давати частку священничу та левитську … А як поширився той наказ … як десятину того всього багато поназносили», і сказав священник Азарія царю: «Відколи зачали приносити приношення до Господнього дому, ми їли й були ситі, і багато позосталося, бо Господь поблагословив народ Свій» (ІІ Хроніки 31: 4-12). Або ж у приповідках Соломонових: «Шануй Господа тим, що ти маєш, та первоплодами всіх твоїх прибутків, і твої клуні будуть ущерть повні, і твої винотоки вируватимуть молодим вином» (Прип. 3, 9).  «Давайте і дасться вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам» (Лк. 6, 38), адже «Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло…» (ІІ Кор. 9, 8). Хіба не з цим пов’язані слова «вірний у малому» .

Куди віддавати десятину? «Всяка десятина … буде Господеві, (вона) свята Господеві!» (Лев. 27, 30). Він є власником, а ми розпорядники. Тому несемо в першу чергу Йому в молитві, а Він покладе на серце куди нам дати – «на те місце, що його вибере Господь, Бог ваш, щоб Ім'я Його перебувало там, туди принесете все, що я вам наказую … десятини свої та приношення рук своїх…» (Втор. 12, 11). Святе Письмо нас вчить, що десятина використовувалася як священнича та левітська частка, а також як милостиня для приходня, вдів та сиріт.  Щодо приходня, вдів та сиріт, то тут ніби все зрозуміло, а от щодо священників та левітів, то ми вже не маємо тих священників та левітвів, про яких нас вчить Старий Завіт, але тут на допомогу нам приходить апостол Павло, який каже: «Хіба не знаєте, що ті, які коло святого працюють, їдять із святого, і ті, які служать жертовникові, мають частку з жертовника? Так само й Господь звелів тим, що проповідують Євангелію, з Євангелії жити.» (І Кор. 9, 13-14). Саме тому, на слова апостала Павла приносьмо свої десятини в місце звідки ми чуємо «проповідь Євангеліє» – черпаємо духовну їжу та духовний провід.

Він є власником, а ми розпорядники. Тому сплата десятини – це визнання Бога власником та нагадування для нас про те, що «усе через Нього й для Нього створено» (Кол. 1, 16).

Андрій Стояновський
к.е.н., доцент кафедри ЕПІ
НУ «Львівська політехніка»

Джерело:   Воїни Христа Царя