За
статистикою, 50% смертей у зоні АТО пов’язані з перебуванням у стані
алкогольного сп’яніння. Про це розповів Андрій Фединишин, житель м.
Дрогобича. На сьогодні Андрій проходить службу в Луганській області, м.
Новий Айдар.
- Андрію, розкажіть про середовище Сходу, якими, на сьогодні, є ці люди, які у них цінності?
Переважна більшість молоді в Новому Айдарі – це проукраїнські діти.
Вони навчалися і далі навчаються в українських школах. Вони, можна
сказати, - наші. Ті, хто старшого віку, – матеріалісти. Вони кажуть так:
«Де буде краще – там будемо ми». Зараз на окупованих територіях гірше і
тому вони кажуть: «Нет мы лутше будем здесь». У них такого відчуття як
нація, країна – немає. Це тридцятилітні-сорокалітні люди.
Є, звісно, патріотично налаштовані, але вони бояться це висловлювати,
бо працюють диверсійні групи, та й до Росії неповних 100 км. Проте вони
вже побачили, що таке «рускій мір» і що таке жити в країні, де є
правила гри. Їхні цінності прив’язані до ціни. «Де краще – там ми».
- Як можна і чи можна змінити цей світогляд, на Вашу думку?
На мою думку, нам треба перемогти економічно, щоби бути сильнішими,
ніж наш ворог. Використати потенціал, щоб тут було краще, ніж там:
порядок, соціальні гарантії. Тоді ми станемо жити краще. Як тільки це
відбудеться – Росія розвалиться. Вони бояться, щоб ми не почали жити
краще. Знаємо, що у Росії працюють наші українці. Ці люди мають
вернутися назад, і ми, а не Росія, маємо стати країною-центром, яка є
після розвалу СРСР. Це наше завдання і план максимум.
- Як місцеві люди бачать подальший свій розвиток?
Усе, за логікою, йде до того, що цю частину, яка зараз окупована,
хочуть до нас «приліпити», як тягар, який завжди буде гальмувати Україну
політично і економічно.
- Чи є якісь дії з боку того населення, яке вже «відкрило очі» на ситуацію?
У самому Луганську відбуваються акції, люди починають бунтуватися.
Але це все відбувається виключно на матеріальному рівні. Вони
протестують не за свою країну і не любов до неї керує ними, а просто
тому, що їм стало «хуже», як вони висловлюються. Тут треба зрозуміти,
які це люди. Називаю їх колбасниками. Чим більший кусок колбаси їм
покажеш – тим легше їх купити. І це їхня проблема.
- Що можете розповісти про будні війни?
Передусім те, що болить, – це дуже серйозна проблема з алкоголем. Це,
після керівництва, проблема номер два. Одна проблема – керівництво –
середня ланка офіцерів, котрих, практично, немає. За фактом вони є, але
реально досить слабенько підготовлені і не виконують, на мою думку,
своїх обов’язків, які мали б виконувати. А інша - алкоголь.
За статистикою, 50% смертей, які були, пов’язані з перебуванням
людини у стані алкогольного сп’яніння. Через це хлопці поплатилися
життям. Висунув голову не тоді, коли треба, або пішов «в корчі» - а там
стоїть розтяжка. Це мало афішується, але таке є. Ця проблема є дуже-дуже
великою.
- Чи вона торкається усіх воїнів – і добровольців і призовників - чи, може, є між тими категоріми людей якась різниця?
Різниця є: хто прийшов служити добровільно, чи за ідейними
переконаннями - та людина зловживати алкоголем не буде. Вона свідома,
чого туди прийшла. Ті, котрих зловили, бо вони втікали, і сказали: «Ти
маєш служити» - так служать, що краще було б, щоб вони не служили.
Треба, на мою думку, змінити підхід до набору в Армію. Мав би бути
відбір за ідейними принципами, щоби людина знала, чого вона туди іде.
- Чого побажаєте нам?
Бажаю українцям на Сході і на Заході миру, розумних рішень і
особистих змін. Їдеш за кермом, перевищив швидкість – не проси гаїшника:
«Не штрафуй мене», а витягни - скільки потрібно і оплати цей штраф. І
так в усьому: у лікарні, в школі. Я бажаю змін.
Розмовляла Іванна Рижан
Комісія у справах мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії
Немає коментарів:
Дописати коментар