Свято
Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста належить до дванадцяти
найбільших у традиції Східної Церкви, зокрема УГКЦ. Встановивши це
свято, Церква не лише прагнула вшанувати Хрест, на якому розіпнули
Ісуса. Ідеться про вшанування найвищого вияву Божої любові, яка на ньому
довершилася. Хрест став символом Божої перемоги над злом і смертю.
Ми зараз переживаємо складні часи… Україну вкотре розпинають.
Як нам знову піднятися з колін та відродити власну віру? Про це
розповідає владика Венедикт (Адексійчук), голова Патріаршої літургійної
комісії УГКЦ.
Преосвященний владико Венедикте, чому наша Церква настільки
вшановує Хрест? Існує навіть кілька свят у нашому літургійному
календарі, присвячених йому. Таж на Хресті Син Божий зазнав таких тяжких
мук…
Від початків християнства існувало глибоке почитання Хреста
Господнього. Християни усвідомлювали, що Хрест – це місце, в якому
Господь найбільше себе нам об’явив. Бог відвіку полюбив людство. І ця
любов виявилася в особі Сина Божого – Ісуса. Це торжество любові явилося
на Хресті. На ньому Господь відкуплює людину від неволі гріха. Тому ми
чуємо і співаємо такий церковний наспів: «Смертю смерть подолав». З
цього випливає, що для нас, християн, знак хреста є преважливим.
Хрест увійшов і в наше щоденне життя. Ми щодня робимо знак Хреста на
собі, він увінчує храми, ми носимо натільні хрестики. Коли читають
екзорцизм над людиною, яка опанована бісом, то священик (екзорцист)
завжди тримає в руках Хрест, щоб показати дияволу, що він – переможений.
Отже, Хрест є знаком нашої перемоги.
Яка ж доля того справжнього Хреста, на якому розіпнули Ісуса?
Передання каже, що коли імператору Костянтину Великому явився Хрест,
то можновладець почав вважати його знаком перемоги. Після цього
імператор став християнином. Потім він доручив своїй матері Олені шукати
справжній Хрест Христовий. Тут варто зазначити, що поганські імператори
прагнули знищити Голгофу. Вони засипали її землею, звівши натомість
поганський храм. Там поклонялися Венері і поставили статую Сатурну.
Однак завдяки Олені хрест вдалося віднайти. Коли це сталося, патріарх
Макарій підніс («воздвиг») хрест і люди, які зібралися на тому місці,
почали співати «Господи, помилуй». Тому під час наших літургійних
відправ підносять Хрест, щоб вірні усвідомили, що смерть переможена;
людина через воскресіння Ісуса стала причасницею життя вічного.
Владико, а де знаходяться частинки Христового Хреста? Чи є вони в Україні?
Знамено Хреста, як знак перемоги, було в Церкві дуже шанованим. Кожен
прагнув до нього доторкнутися. Тому християни рознесли по всьому світу
частинки Чесного і Животворящого Хреста. Мені відомо, що в
Хрестовоздвиженському монастирі в Підкамені на Львівщині знаходиться
одна з частинок.
Як ми, християни, повинні почитати Хрест Господній у щоденному житті?
Гадаю, що найперше ми повинні знайти час і подумати над подією
розп’яття Христа. Необхідно взяти до рук Євангеліє і прочитати про
смерть Ісуса. Також варто ознайомитися із стихирами цього свята, щоб
глибше осмислити цю подію. Бо свята в Церкві встановлені не лише для
того, щоб пригадати нам певну подію, а й щоб ми усвідомили, що вона є
актуальною і для нас. Адже Хрест є знаком перемоги для кожного з нас.
Коли ми робимо цей знак чи цілуємо розп’яття Христа, то повинні
розуміти, що він для нас означає.
Люди швидко до всього звикають. Так само ми звикли хреститися. Однак
чи ми усвідомлюємо, що кладемо на собі? Можу сказати, що мало християн
це усвідомлює. Тому, святкуючи Воздвиження Чесного і Животворящого
Хреста, ми маємо нагоду задуматися над змістом свята і над його
значенням для кожного з нас.
Нас знову розпинають на Хресті. Розпинали більше як двадцять
років тому, розпинали на Майдані. Продовжують це робити знову, шматуючи
Україну на певні регіони. Владико, як ми повинні нести цей свій Хрест?
Так гідно і покірно, як Христос? Але ж Він був Богом, а ми прості люди…
Коли ми говоримо про Ісуса Христа, тобто особу, яка жила в певному
історичному часі, то справді повинні розуміти, що Він був Богом. Його
навчання і життя сьогодні є посланням для кожного з нас. Проте Йому, як
і напівлюдині, було непросто прийняти свій хрест. Пригадайте, як Він
молився: «Отче, забери від мене цю чашу… проте нехай буде воля Твоя».
Ісус показує, що нам потрібно прийняти певні хвороби, які ми маємо, чи
проблеми. Бо мир і спокій приходить тоді, коли ми бачимо, що за цим
стоїть Господь.
Його смерть дарувала нам життя вічне. Він прийняв із рук Отця те, що
Йому дав Господь. Прийняв ту дорогу, якою Отець велів Йому іти. Тому й
нам треба прийняти ту ситуацію, що зараз склалася в Україні. Я
впевнений, що в нас усе буде добре. Звичайно, нас опановує страх,
тривога. Однак не треба боятися. Бо здатність довіряти Богові - це
певність у тому, що Він контролює ситуацію. Він є за всім! Ми ж бачимо,
що Господь не побоявся віддати в руки людей свого Сина, коли вони Його
привели до розп’яття. Це вийшло на добро, бо ми спаслися. Не біймося і
ми віддати Україну в Божі руки. Робімо все, що від нас залежить, і
будьмо певні, що Бог керує світом. Лише наша віра дасть нам усе це
подолати. У Господі є вирішення всього.
Розмовляла Руслана Ткаченко
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
***
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Субота шістнадцятого тижня
Мт. 24,34-44 «Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години…»
Перші апостоли та учні Ісуса Христа мали живе сподівання та очікування другого приходу Спасителя. В силу різноманітних історичних обставин, сьогодні ми, зазвичай, дуже мало роздумуємо про цей другий прихід Господній. Як каже сьогоднішнє Євангеліє, ми не знаємо ні дня, ні години, коли це може статися.
Проте в інший спосіб прихід Ісуса Христа відбувається в житті кожного з нас щомиті. Щомиті Господь входить у наше життя через ті чи інші ситуації, події, обставини, людей…
Пригадаймо, як Христос каже: «Що ви зробили одному з ближніх моїх, ви мені зробили». І для нас важливо здобувати досвід зустрічатися з Богом.
На жаль, за роки, місяці, години нашого життя маємо небагато таких зустрічей. Бо ж, здавалося, і ходимо до храму Божого, сповідаємося, причащаємося й мали би зустрітися з Богом. Але чи ця зустріч дійсно відбувається?
Так, як ми очікуємо другого приходу Ісуса Христа, маємо в цьому очікуванні зустрічатися з Господом Богом в кожній події, в кожній обставині, бо ж Бог приходить до нас повсякчас. Та чи готові ми з Ним зустрітися?
1 Кор. 10, 23–28 «Ніхто хай не шукає для себе користи, лише для другого»
Ці слова ставлять перед нами важливе питання: чого ми шукаємо в своєму житті? Щиро зізнаючись, побачимо, що шукаємо багато чого для себе. Може, й не є ми такі користолюбні, егоцентричні, але критерієм свого життя ми часто ставимо свої здобутки, досягнення, важливість справ, які робимо. Нечасто в своєму житті ми критерієм успішності ставимо служіння Богові та служіння іншим.
Апостол Павло вказує нам на те, щоб ми шукали користі для інших, самі шукали, що можна доброго зробити для ближнього. Для цього намагаймося дивитися на кожну ситуацію з перспективи Божої волі для себе і добра для іншого, тоді Бог щедро винагородить і нас самих.
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар