Розмова з отцем Михайлом Гарватом, священиком храму Різдва Пресвятої Богородиці
Близько тисячі загиблих, більше ніж три тисячі поранених військових —
такі жертви боротьби за незалежність України. Напевно, кожної
української сім’ї торкнулася війна: є знайомі, родичі, які мобілізовані,
поранені, а то й полонені чи загиблі. Нині складний та важкий час для
усіх. Як його пережити, як уникнути тривоги? Всі запитують про це.
Із таким запитанням «Газета» звернулася до отця храму Різдва Пресвятої Богородиці Михайла Гарвата.
— Отче Михайле, нині в Україні війна. На Вашу думку, як запобігти тривозі, яка полонила майже всіх?
— Якщо людина не довіряє Богові, то в неї з’являється загострене
відчуття тривоги. Цього можна уникнути, якщо знати, що все у світі
відбувається з волі чи допуску Божого. Війна відбувається зовні, а в
серці кожної людини повинен панувати мир. Лише з миром можна боронити
свою землю, мову та Церкву. Так завжди було й повинно бути. Тоді людина
розуміє обставини, які по-людськи можуть виглядати не найкраще. До
прикладу, коли душа залишає тіло. Для невіруючої людини — це трагедія, а
для віруючої — надія, що розпочалося життя вічне. Зазначу, в церковному
календарі найчастіше записано імена святих у день, коли вони залишили
земне життя, по-іншому це називається день народження для неба. Тому
той, хто свідомо йде боронити свою землю, не просто герой, ці люди, за
євангельською радою, готові життя покласти за своїх друзів.
— Маємо багато сімей, де є загиблі, мобілізовані, полонені. Як родинам пережити цей страшний та складний час?
— Коли хтось когось втрачає — це, звичайно, дуже важко. Та є два
варіанти, як переживати складний час. Перший — не божий, тобто нарікати
на владу, на обставини, які склалися, на Бога. Другий варіант — дякувати
Богові за той час, коли була можливість бути біля цього героя. Апостол
Павло каже: «Завжди радійте, моліться безперестанку і за все Богові
дякуйте». Бачте, звичайно стискається серце, коли молода людина, повна
життя земного і надії, відходить у небо. Проте ці жертви можуть стати
насінням для майбутніх поколінь у Христовій церкві. Кров наших
попередників, пролита за волю й незалежність, стала насінням для нашого
патріотизму та любові до Бога. Тому Господь допускає ці жертви, щоб ми
розуміли якою дорогою ціною далася нам наша свобода.
— Знаємо, що біля бійців є військові капелани, до яких вони
можуть звертатися по пораду. Та все ж, як їм бути на полі бою, як не
здатися? Чи можливо за їхньої допомоги уникнути психологічного тиску?
— У зоні бойових дій є різні люди. Тим, які глибоко віруючі, значно
легше переживати те все, що вони можуть власними очами навколо побачити.
Звичайно, страшнішого нема, ніж бачити свого товариша мертвим. Людині,
яка не має духовного життя, складніше усвідомлювати те, що з нею там
відбувається. Знаю, що на війні є й невіруючі. Думаю, Господь навіть це
допускає з тої нагоди, щоб ми могли усі пересвідчитись, як Господь
дивно провадить. Насправді дивний Бог, бо дуже багато речей ми не можемо
розуміти людськими категоріями, тому й називаємося віруючими людьми.
— Яку роль відіграють капелани? У яких випадках військові повинні звертатися до них?
— Капелан — це священик. Тому перш за все він повинен кликати усіх
на спільну чи особисту молитву. Його присутність серед наших
військовослужбовців є свідченням виразної присутності Христової Церкви і
самого Господа в цій спільноті. Тому це є позитивний аспект, який дає
можливість воякам відчувати, що вони під особливою Божою опікою. Коли
людина посповідалася та причастилася, і не лише під час війни, не тільки
на полі бою, а й у повсякденному житті повинна себе запитати: чи готова
зустрітися з Господом? Для того є ті особи, яких Господь вибрав і
поставив священиками чи єпископами, щоб вони могли за будь-якої нагоди
допомогти людині приготуватися до зустрічі з Господом не лише на Божому
суді, але й тут, на землі. Адже коли стаємо до молитви, це також зустріч
з Господом.
— Ви співпрацюєте з проектом «Духовне намисто». Цікаво, як
подібні серіали можуть допомогти людям, чи знімають тривогу, можуть
запобігти психологічному стресу?
— Можемо багато чому запобігти в майбутньому, якщо добре знатимемо
свою історію, будемо мати християнське виховання та європейську
культуру. Війна розпочинається, бо хтось вирішив, що може посягати на
життя, майно іншої людини. Ще багато проблем маємо з тієї причини, що не
знаємо біблійної історії та історії нашої держави, адже дуже часто її
подавали перекручено. Відповідно, християнські мультфільми мають нашим
дітям, а інколи й батькам, дати правдиву науку. Через мультики дітлахи
дуже швидко сприймають інформацію. Тому якісний, український,
християнський мультиплікаційний продукт допомагатиме у вихованні дітей.
Звичайно, він не зможе замінити батьківської науки, однак може бути
одним з інструментів у вихованні дітей. Проект «Духовне намисто»
пропонує, крім мультфільмів на історичну тематику, мультфільми про
українські традиції, звичаї , а також мультфільми про християнські
храми. Це — основа, на якій майбутні покоління повинні вчитися любові до
Бога та своєї держави. Хоча не треба робити альтернативи, що замість
молитви потрібно дивитися мультфільми. Наші діти повинні любити Бога та
свою державу. Для того їм варто показувати правдиву історію та правдивих
героїв. А через мультфільми це дуже легко доносити до дітей.
Розмовляла Христина Парубій
Немає коментарів:
Дописати коментар