01.09.2014р. Б. / УКРАЇНА ВОЮЄ ЛЮБОВ’Ю

На початку минулого тижня Україна святкувала День Незалежності, але одночасно розпочалась уже повністю відверта агресія регулярних військ Московії в Україну. Одночасно з цим того самого 24 серпня 2014 р.Б. московський патріарх Кіріл з правдиво сатанинським цинізмом звинуватив усіх в Україні, хто не належить до московського патріархату, в злобі й ненависті до цієї конфесії. Що більше, цей діяч «русскаґо міра» закликав Президента України надати можливість російським терористам визначати подальшу долю України. Важко знайти в історії християнства приклад подібного цинізму й безбожної поведінки. Але нехай це залишається на совісті цього релігійно-політичного діяча та й тих, хто ще надалі знаходиться під його серпасто-молоткастим шовіністичним омофором.

Патріарх Кіріл свою партію на Заході уже програв. Вочевидь, ні він, ні його кремлівське начальство не розраховували на реакцію в середині католицького і протестантського світу. Цивілізаційно католики і протестанти значно ближчі між собою, аніж будь хто з них з московським православ'ям. А справа в тому, що цивілізаційно, навіть на підсвідомому рівні, на Заході радше віритимуть представникам власного цивілізаційного кола (римо-католикам, греко-католика, протестантам), аніж представнику цивілізації, яка зараз несе на собі як не тавро агресора, то, принаймні, сумнівного напівдикуна. Тому, Путін, який чудово зрозумів, що московське православ'я цивілізаційно значно ближче до ісламу, як до католицтва, цього разу прорахувався. Кірілу, щоб осягнути хоч якусь реакцію на користь Москви, слід було писати арабським шейхам, а бо главі нового халіфату чи ХАМАСу.

А так листи Кіріла до світового православ’я, до міжнародних організацій і діячів, вочевидь, одразу ж узяті адресатами під сумнів. Тим більше, що Апостольський нунцій в Україні Томас Едвард Ґалліксон ще 12 серпня опублікував у своєму блозі думки про те, що московитська агресія проти України загрожує існуванню Католицької Спільноти в нашій державі. Також і лист Блаженнішого Святослава до світової політичної та релігійної громадськості не міг не залишити сліду в усій історії. Тут також, здається, Кремль прорахувався з тим, що практично в кожній країні Заходу є українська діаспора, є структури УГКЦ. І це не чеченська діаспора, діаспора екзотичних мусульман, а діаспора стара, впливова, «своя».

Релігійний кремль в особі Кіріла програв не тільки цю битву інформаційної війни за Україну, він програв уже «релігійну» інформаційну війну. Програв, так серйозно її і не розпочавши. Правда, доводиться шкодувати, що тут, у царині інформування світу про правдиві українські реалії, поки що, не видно співпраці української держави і структур діаспори у провадженні серйозної інформаційної роботи на Заході, щоб достукатися не лише до політиків Заходу, але й до звичайних пересічних людей.

Кремль і Кіріл хотіли надати своїй війні проти України релігійного забарвлення. І вони його додали, навіть не усвідомлюючи цього. Але додали не тої фарби, яку б вони хотіли бачити. Розпочавши криваву бойню на Майдані, продовживши її на Донбасі, показуючи усіма силами, що іншій конфесії, окрім московського православ’я, на окупованих теренах місця нема, вони уже надали цій війні сенсу не тільки боротьби за національну свободу і фізичне виживання народу, але й сенсу боротьби за свободу віросповідання.

Що більше, саме агресія Московії розкрила увесь той правдиво християнський потенціал, який лежить в нашому народі. Вже на Майдані люди клали своє життя за інших. А зараз вже й не злічити ті тисячі, які в обороні свого народу готові покласти чи навіть уже кладуть своє життя за цей народ. Так наш народ – народ мучеників. Але для Московії проблема у тому, що мученик – не той, хто просто йде на смерть. Мученик – це той, хто кладе своє життя за інших. І такого мученика не здолати. Минулого тижня це дуже влучно висловив митрополит і Архиєпископ Львівський Владика Ігор: «Це – правда, що герої живуть у серцях людей, як символи любові, мужності та перемоги. Їхнє життя може здолати куля, але їхньої волі та любові до своїх рідних, друзів та краян ніщо не може побороти. Ті, хто віддає своє життя за своїх братів й сестер, освячуються посіданням вищого ступеня любові. Віримо, що такі особи, ціною своєї крові уже здобули вічну нагороду, а ми продовжуємо боротьбу в інший спосіб за вічне щастя. Син Божий так про це виразився: «Більшої від  цієї любові ніхто не має, як та, коли хто життя своє кладе за друзів» (Ів 15,13). Коли так сказав Христос, то це означає, що він прибив печатку праведності відважним звитяжцям, які поклали життя з любові до друзів! Хто у силі описати силу такої любові?!». Хто може здолати народ, який має таку любов?!

Наші оборонці не йдуть у бій з ненависті до москалів, але з любові до власного народу, власної Батьківщини, з любові до народу Божого. А наші вороги? Тільки ненависть або жадання наживи керує ними, а не любов. Так, саме так. Це наш Армагедон – наше епічна боротьба Добра і Зла. І кожен, хто в цій боротьбі не є на стороні Добра, автоматично поповнює ряди вселенського Зла, яке у цьому історичному моменті обрало форму президента Московії. Як свого часу обирало форму єгипетського фараона, асирійських царів, геленістичних діадохів, римських імператорів, Чингіз-хана, турецьких султанів, Гітлера, Сталіна, Мао…

Більшої любові нема, як хто покладе життя свої за друзів своїх! Таку любов неможливо здолати. Така любов є величним відблиском Божої Любові. Чи не тому прості люди відчувають це, падають на коліна перед тілами загиблих героїв, як перед Найсвятішими Тайнами? 

Кремль у своїй злобі уже програв цю війну. Він може запрошувати сибірських шаманів, тибетських лам, індуїстських ґуру, екстрасенсів, ворожок, відьом, відьмаків, «старців», може прохати РПЦ шаманити проти нас, але він не зможе перемінити те, що повстало з любові, за волею Божественного Провидіння.

З любові до Бога, Його Церкви, з любові до власного народу й Краю, ми покликані стати в обороні рідного туземного Дому – хто зі зброєю в руках, щоб оборонити тих, хто не може у цей спосіб боронитися, поміччю нашому війську і в молитовній боротьбі. Адже Бог є Той, Хто дає перемогу. Бог є Той, Хто допомагає нам в нашій боротьбі, а не Захід, не хтось там інакший. Якщо Бог за нас, то хто проти нас?!

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя