В
Україні військове капеланство поки не визнане на державному рівні,
проте його діяльність є досить активною в нашій державі. Зокрема, у
Львові вісім років тому створили Центр військового капеланства при
Львівській архиєпартії УГКЦ.
Головними завданнями священиків-капеланів є духовна
праця з військовослужбовцями та членами їхніх сімей. Сьогодні, коли
Україна переживає непростий період своєї історії, підтримка
священнослужителів особливо потрібною українській армії, тому військові
капелани одноголосно заявили про готовність стати поряд з солдатами, аби
розділити всі їхні випробування.
Про працю військових капеланів та роль священика в армії читайте в інтерв’ю «Вголосу» із отцем Степаном Сусом, головою Центру військового капеланства Львівської архієпартії УГКЦ.
Отче Степане, Ви є головою Центру військового капеланства Львівської архиєпартії УГКЦ, розкажіть докладніше про діяльність цієї структури?
Головним завданням та місією Центру військового капеланства є поширення правди християнської віри у середовищі військовослужбовців, членів їхніх родин. Девіз капеланства – «Завжди поруч».
Через те, що у військовому середовищі є люди, які належать до різних конфесій, а також невіруючі, ми, як військові капелани, стараємося шанувати їхні релігійні переконання, шанувати їхнє право на свободу вибору. Наше завдання – просто бути присутніми в армії. Звісно, ми більше працюємо з тими, хто є віруючими, які ходять до церкви, моляться, сповідаються, які мають певні духовні потреби. Часто розмовляємо з військовими на різні актуальні теми, говоримо про їхні особисті чи загальні проблеми. Тобто вони хочуть спілкуватися із священиком, як людиною, якій довіряють.
Скільки у Центрі налічується військових капеланів?
Військові капелани співпрацюють із інституцією, що є дотичною до їхньої місії – це департамент чи відділ з гуманітарних питань, який є при кожній військовій структурі. Сьогодні у Львівській архиєпархії є 15 військових капеланів. Також є 30 семінаристів, які допомагають нам в праці, зокрема, з організацією різних духовних заходів. Якщо говорити загалом про Україну, то УГКЦ має близько 45 військових капеланів. Це священики, які працюють у різних областях держави і намагаються бути присутніми на території військових частин. Проте військове капеланство не є офіційно визнаним в нашій державі, ми не маємо офіційного статусу, як це є США, Канаді, Німеччині чи Польщі.
Чи є вже певні напрацювання на державному рівні щодо набуття капеланством такого статусу?
Так, вже були певні ініціативи, щоби запровадити офіційне військове капеланство в нашій державі. Проте зараз існує проблема, тому що люди на верхівці чи то військової влади, чи то державної не розуміють, що таке військове капеланство, і, на превеликий жаль, тільки тоді, коли гинуть військовослужбовці під час виконання бойових завдань, коли є певні труднощі з особовим складом кажуть, що треба священика та розуміють, як би це було добре, коли б капеланство мало офіційний статус.
Отче Степане, чи у всіх військових частинах Львівщини є капелани і яка їхня місія там?
На території західної України капеланство добре розвинене, бо тут сприятливе середовище. В нас відкритість військового командування до присутності священика є значно більшою, аніж в інших регіонах.
До завдань капеланів у військових частинах належать: проводити різні тематичні зустрічі для військовослужбовців, організовувати богослужіння в ті чи інші свята або й кожної неділі, якщо на території частини є каплиця чи храм. Також ми особисто спілкуємося з військовослужбовцями, якщо у них виникають індивідуальні проблеми і їм потрібна порада. Окрім того, ми організовуємо для військових паломництва, що є доброю нагодою для духовного та тілесного відпочинку.
Разом з тим, капелани допомагають родинам військовослужбовців, ми намагаємося підтримувати їх у проблемних ситуаціях. Також священики присутні на військових полігонах під час навчання та виконання бойових завдань.
Чи є серед військових люди, які із насторогою сприймають діяльність капеланів?
Здебільшого всі позитивно сприймають присутність священика у військовій частині. Проте, ще 10 років тому це було дещо не зрозумілим, дивним. Така позиція існувала через те, що до особового складу входили ті офіцери, які служили у радянські часи і для них священик був несумісним із військовою службою.
Багато військовослужбовців кажуть, що церква засуджує вбивство, а ми покликані вбивати людей. Тому ми постійно їм пояснюємо, що в нашій державі немає Міністерства вбивства ворогів, а є Міністерство оборони, тому головне завдання військових – обороняти країну від ворогів, це те, що ми робимо сьогодні.
Звісно, багато залежить від самого священика. Потрібно, аби капелан розумів, що в армії він має бути просто поруч. Я, до прикладу, ніколи не дозволяю собі керувати військовими чи говорити, що я кращий за них. Це має вплив на військовослужбовців, бо вони розуміють, що священик є другом, братом, людино, яка не робить дистанції, а є близькою, це спонукає до довіри.
Ви, мабуть, спілкуєтеся із військовими, які змушені вирушати на схід, аби там нести службу, які в них настрої?
Ми не можемо говорити про настрій військовослужбовців, бо настрій – це виключно людська риса, він ніяк не впливає на виконання їхніх бойових завдань, команд.
На військовослужбовця сьогодні більший вплив має песимістичне ставлення суспільства. Ми маємо проблему, коли люди ображають військових, вважаючи, що вони є бездарними, що армія слабка, обдерта, бідна, незахищена. І при цьому люди не думають, що армія – це вони самі, це частина суспільства. Тому ми повинні докласти максимум зусиль, щоби армія була сильною та справді українською. А це є наші діти, брати, друзі, знайомі, це ті, які готові кожен день вранці та вночі підставляти свою праву та ліву щоку, аби ніхто не вдарив звичайних людей.
Чи відправились капелани зі Львова з військовими в «гарячі точки» у східні та південні області України?
Сьогодні 10 військових капеланів України працюють в різних регіонах держави, аби підтримувати психологічний клімат військового складу перед, під час і після виконання бойових завдань. Священики там проводять богослужіння, молитви, сповідають військових.
Разом з тим, ми надаємо ще й гуманітарну допомогу армії. Зокрема, ми проводимо збір коштів для потреб армії при Гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла. Майже за два місяці зібрали близько 1 млн. грн. (681.357,82 гривень, 19.771,00 євро, 2.296,00 американських доларів). Станом на 5 травня було придбано 145 бронежилетів 3-го класу, 249 бронежилети 5-го класу, 500 касок кевларових, 1200 шапок в'язаних (під металеві каски), 1278 спальних мішків, 3 польових медичних набори, 500 металевих касок, 12 бронежилетів 2-го класу та 2 пари рацій. Це все ми поштою чи через різноманітних представників передаємо на cхід.
Про працю військових капеланів та роль священика в армії читайте в інтерв’ю «Вголосу» із отцем Степаном Сусом, головою Центру військового капеланства Львівської архієпартії УГКЦ.
Отче Степане, Ви є головою Центру військового капеланства Львівської архиєпартії УГКЦ, розкажіть докладніше про діяльність цієї структури?
Головним завданням та місією Центру військового капеланства є поширення правди християнської віри у середовищі військовослужбовців, членів їхніх родин. Девіз капеланства – «Завжди поруч».
Через те, що у військовому середовищі є люди, які належать до різних конфесій, а також невіруючі, ми, як військові капелани, стараємося шанувати їхні релігійні переконання, шанувати їхнє право на свободу вибору. Наше завдання – просто бути присутніми в армії. Звісно, ми більше працюємо з тими, хто є віруючими, які ходять до церкви, моляться, сповідаються, які мають певні духовні потреби. Часто розмовляємо з військовими на різні актуальні теми, говоримо про їхні особисті чи загальні проблеми. Тобто вони хочуть спілкуватися із священиком, як людиною, якій довіряють.
Скільки у Центрі налічується військових капеланів?
Військові капелани співпрацюють із інституцією, що є дотичною до їхньої місії – це департамент чи відділ з гуманітарних питань, який є при кожній військовій структурі. Сьогодні у Львівській архиєпархії є 15 військових капеланів. Також є 30 семінаристів, які допомагають нам в праці, зокрема, з організацією різних духовних заходів. Якщо говорити загалом про Україну, то УГКЦ має близько 45 військових капеланів. Це священики, які працюють у різних областях держави і намагаються бути присутніми на території військових частин. Проте військове капеланство не є офіційно визнаним в нашій державі, ми не маємо офіційного статусу, як це є США, Канаді, Німеччині чи Польщі.
Чи є вже певні напрацювання на державному рівні щодо набуття капеланством такого статусу?
Так, вже були певні ініціативи, щоби запровадити офіційне військове капеланство в нашій державі. Проте зараз існує проблема, тому що люди на верхівці чи то військової влади, чи то державної не розуміють, що таке військове капеланство, і, на превеликий жаль, тільки тоді, коли гинуть військовослужбовці під час виконання бойових завдань, коли є певні труднощі з особовим складом кажуть, що треба священика та розуміють, як би це було добре, коли б капеланство мало офіційний статус.
Отче Степане, чи у всіх військових частинах Львівщини є капелани і яка їхня місія там?
На території західної України капеланство добре розвинене, бо тут сприятливе середовище. В нас відкритість військового командування до присутності священика є значно більшою, аніж в інших регіонах.
До завдань капеланів у військових частинах належать: проводити різні тематичні зустрічі для військовослужбовців, організовувати богослужіння в ті чи інші свята або й кожної неділі, якщо на території частини є каплиця чи храм. Також ми особисто спілкуємося з військовослужбовцями, якщо у них виникають індивідуальні проблеми і їм потрібна порада. Окрім того, ми організовуємо для військових паломництва, що є доброю нагодою для духовного та тілесного відпочинку.
Разом з тим, капелани допомагають родинам військовослужбовців, ми намагаємося підтримувати їх у проблемних ситуаціях. Також священики присутні на військових полігонах під час навчання та виконання бойових завдань.
Чи є серед військових люди, які із насторогою сприймають діяльність капеланів?
Здебільшого всі позитивно сприймають присутність священика у військовій частині. Проте, ще 10 років тому це було дещо не зрозумілим, дивним. Така позиція існувала через те, що до особового складу входили ті офіцери, які служили у радянські часи і для них священик був несумісним із військовою службою.
Багато військовослужбовців кажуть, що церква засуджує вбивство, а ми покликані вбивати людей. Тому ми постійно їм пояснюємо, що в нашій державі немає Міністерства вбивства ворогів, а є Міністерство оборони, тому головне завдання військових – обороняти країну від ворогів, це те, що ми робимо сьогодні.
Звісно, багато залежить від самого священика. Потрібно, аби капелан розумів, що в армії він має бути просто поруч. Я, до прикладу, ніколи не дозволяю собі керувати військовими чи говорити, що я кращий за них. Це має вплив на військовослужбовців, бо вони розуміють, що священик є другом, братом, людино, яка не робить дистанції, а є близькою, це спонукає до довіри.
Ви, мабуть, спілкуєтеся із військовими, які змушені вирушати на схід, аби там нести службу, які в них настрої?
Ми не можемо говорити про настрій військовослужбовців, бо настрій – це виключно людська риса, він ніяк не впливає на виконання їхніх бойових завдань, команд.
На військовослужбовця сьогодні більший вплив має песимістичне ставлення суспільства. Ми маємо проблему, коли люди ображають військових, вважаючи, що вони є бездарними, що армія слабка, обдерта, бідна, незахищена. І при цьому люди не думають, що армія – це вони самі, це частина суспільства. Тому ми повинні докласти максимум зусиль, щоби армія була сильною та справді українською. А це є наші діти, брати, друзі, знайомі, це ті, які готові кожен день вранці та вночі підставляти свою праву та ліву щоку, аби ніхто не вдарив звичайних людей.
Чи відправились капелани зі Львова з військовими в «гарячі точки» у східні та південні області України?
Сьогодні 10 військових капеланів України працюють в різних регіонах держави, аби підтримувати психологічний клімат військового складу перед, під час і після виконання бойових завдань. Священики там проводять богослужіння, молитви, сповідають військових.
Разом з тим, ми надаємо ще й гуманітарну допомогу армії. Зокрема, ми проводимо збір коштів для потреб армії при Гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла. Майже за два місяці зібрали близько 1 млн. грн. (681.357,82 гривень, 19.771,00 євро, 2.296,00 американських доларів). Станом на 5 травня було придбано 145 бронежилетів 3-го класу, 249 бронежилети 5-го класу, 500 касок кевларових, 1200 шапок в'язаних (під металеві каски), 1278 спальних мішків, 3 польових медичних набори, 500 металевих касок, 12 бронежилетів 2-го класу та 2 пари рацій. Це все ми поштою чи через різноманітних представників передаємо на cхід.
Християнський портал КІРІОС за матеріалами ВГОЛОС.
Джерело: КІРІОС
Немає коментарів:
Дописати коментар