З 25 по 27 квітня 2014 р. Б. відбулась молодіжна молитовна
еко-патріотична проща, присвячена святкуванню Світлого Празника
Воскресіння Христового.
При нагоді прочани відвідали місто Мукачево, а саме замок Паланок з традиційною екскурсією та спільним знимкуванням.
Ми
відвідали багато монастирів, першим монастирем який ми відвідали на
нашому шляху був монастир св. Миколая що знаходиться в місті Мукачево.
Де знаходиться чудотворна ікона Богородиці і тече чудотворне джрело
джерельної води.
Мабуть, найцікавішим виявилось перебування у Боронявському монастирі Благовіщення Пресвятої Богородиці, ЧСВВ:
отець-василіянин розповів складну і вражаючу історію монастиря, згодом – читання Святого Письма та розважання, а також духовна наука.
Згодом був візит у м. Хуст, який мав на меті відвідини жіночого монастиря ЧСВВ, спілкування з монахинями, огляд колишньої резиденції о. Августина Волошина, молитви у місцевому храмі, а ще проведення веселих галицьких гаївок з місцевими дітьми.
Згодом був візит у м. Хуст, який мав на меті відвідини жіночого монастиря ЧСВВ, спілкування з монахинями, огляд колишньої резиденції о. Августина Волошина, молитви у місцевому храмі, а ще проведення веселих галицьких гаївок з місцевими дітьми.
Також визначним став похід на Красне поле, де прочани змогли молитвою вшанувати пам'ять загиблих героїв Карпатської України.
Похід
до руїн Хустського замку, знаменувався пільною молитвою за загиблими
героями та жертвами військових конфліктів. Екологічна частина прощі
знайшла свій вияв у прибиранні території підніжжя вищезгаданого замку
від сміття.
Знайшовся час і на відвідини одного із семи чудес України – «Долини нарцисів» Карпатського Біосферного заповідника, де мали чудесне проведення часу та отримання надзвичайно приємних вражень.
Знайшовся час і на відвідини одного із семи чудес України – «Долини нарцисів» Карпатського Біосферного заповідника, де мали чудесне проведення часу та отримання надзвичайно приємних вражень.
Опісля прочани прибули до
с. Королево Виноградівського району та до жіночого монастиря св.
Йосифа, де діє дитячий будинок та дитячий садок. Молодь розважила
місцевих діток співами та забавами, а вони приготували надзвичайно
смачну вечерю. Опісля відбулась велична ватра, під спів гітари та
частування смачними стравами приготованими на вогні.
Завершальним
місцем прощі відзначився водоспад Шипіт, що знаходиться у с. Пилипець
Міжгірського району, де прочани мали змогу трохи відпочити та смакувати
смачним узваром.
Впродовж всієї подорожі панував свідомий щирий молитовний настрій:
виконувався наш прочанський гімн «О, Царице», а також спільні вервиці
та Ісусова молитва. Звичайно, прикрасою поїздки став натхненний спів
повстанських пісень, що забезпечував хороший настрій попри тривалу
дорогу закарпатськими серпантинами.
Цю
прощу ми сміливо можемо назвати «прощею Любові» - Божою прощею, яку
творили ми – маленькі люди, але з Його Великою Любов’ю. Бо Любов – це не
лише почуття, емоції, результат чогось надуманого чи абстрактних мрій,
а… ділення – реальність, якою потрібно терпеливо йти (проща) і певно що
не без труду. Любов – це Ісус – Дорога, а дорога – це проща нашим життям
у Любові, з довірою до Неї (Любові). Йти процесом «ділення собою»
зовсім не легко, бо для того, щоб поділитись з іншими від нас, потрібно
відірвати від себе і подарувати, нічого не просячи в заміну, а відірвати
часточку себе завжди болить. Але інакшого шляху для Любові немає, а
тільки через самопожертву (саме це нам показав наш Христос і Господь),
проща – це завжди самопожертва – невеличке відречення від прекрасних
умов, вигод сучасності, це боління ніжок… але лише так зустрічаємось із
чудом Божої пристутності, тільки так можемо помітити, що Він сам за нас
подбає, а не ми, силою власного інтелекту чи гаманця… а Він сам огорне
нас любов’ю в важкий момент незручності, важкості шляху в гору… до Неба,
бо ми поклались на Нього, а не на світ і Він нас не підводить, але
навпаки ми відчули на цій прощі глибший стосунок з Ним, через маленьких і
найбідніших… які подарували нам все, що мали, нічого не соромлячись і
не жаліючи для ділення з нами – свої усмішки, а ми, в свою чергу,
віддали їм те, що мали на той час – наші обійми.. І що Ви думаєте, в
результаті ми всі побідніли??? Та ніколи в світі!!! І це чудово».
Для Християнського порталу КІРІОС інформацію надали:
Назар Юзвяк,
Назар Юзвяк,
Джерело: КІРІОС
Немає коментарів:
Дописати коментар