Лейтенант
Богдан Гайдук з Могилів-Подільського прикордонного загону став один з
членів української делегації, яка взяла участь в Міжнародному
військовому паломництві. Передають Патріоти України.
Богдан служить у відділі прикордонної служби “Могилів-Подільський”.
Він родом з Горлівки Донецької області, яка нині захоплена російськими
військами і їх поплічниками. В окупації залишилася сім’я військового.
Молодий лейтенант каже, що до останнього не знав, чи включать його до
складу делегації військовослужбовців, які вчинили поїздку, яку вже
назвали історичною. Українські бійці, більшість з яких пройшли війну на
Донбасі, взяли участь в Міжнародному військовому паломництві (у світі
цей захід проводиться вже 59-й раз) і вживу поспілкувалися з Папою
Римським Франциском.
- У складі делегації були мої колеги-прикордонники, в тому числі і
курсанти нашої профільної академії, курсанти та офіцери Академії
сухопутних військ імені Сагайдачного, десантники, авіатори, моряки,
бійці добровольчих батальйонів і Національної гвардії, військові
капелани, греко-католицькі священики, а також група волонтерів, серед
яких відома телеведуча Соломія Вітвіцька, – розповідає Богдан Гайдук. –
Більшість делегатів – досвідчені, сильні духом фронтовики, які не
зневірились після поранень. Один з військових в нашій групі – мій земляк
з Горлівки, ми майже сусіди. Колись він служив в місцевому військкоматі
і оформляв мені документи для вступу до військового училища. Далі
проходив службу в Криму і залишився вірним народові України. А зараз
захищає нашу країну на сході. Ось це справжній донбасівець!
Ми побували в Кракові, Празі, Нюрнберзі і Відні, відвідували храми і
богослужіння. Далі вирушили до Парижа і французького міста Лурд, що
прославилося тим, що там було явлення Божої Матері. Нині це всесвітньо
відоме місце паломництва і зцілення людей. У Лурді три дні проходили
заходи 59-го за рахунком Міжнародного військового паломництва, в яких
брали участь солдати з майже 50 країн світу: з Європи, Канади, Бразилії,
Південної Африки … Зібралися тисячі чоловіків і жінок в погонах.
Делегації пройшли урочистим маршем у військовій формі і під рідними
прапорами. Відбулися молебні за мир в Україні та в усьому світі. Ми
молилися за своїх товаришів, які перебувають зараз на передовій,
одужання поранених і спокій полеглих, за сім’ї військових.
Українська делегація зробила коло пошани з жовто-блакитними прапорами
і під оплески сотень тисяч людей. Від почуттів у багатьох з нас були
сльози на очах. Трохи пізніше біля храму Святої Бернадетт відбулася
спільна молитва з проханням до Господа “Дай нам мир”, в якій взяли
участь понад 12,5 тисяч військовослужбовців, а вкінці – урочиста хода із
запаленими свічками.
- Як зустрічали українських військових колеги з інших країн?
- Нами захоплювалися. Говорили, що не кожен день бачать наживо
воїнів, які не тільки відстоюють незалежність батьківщини, а й захищають
весь цивілізований світ від варварської навали. Багато зарубіжних
колег, почувши від наших фронтовиків розповіді про війну на Донбасі,
переймалися настільки, що заявляли: “Ми хочемо пліч-о-пліч з вами
боротися за Україну. Готові їхати добровольцями!” У Лурді я подружився з
португальським курсантом військово-морського училища і дівчиною –
військовим моряком з Франції. Вони це говорили від душі. Всі закордонні
колеги вважали великою честю отримати в подарунок українську військову
форму, нашу символіку або прапор.
Україна це Європа. Приємно, що це вже розуміють в світі. І не тільки
військові, але і прості громадяни. А який нам стіл в Лурді накрили! На
додачу до французьких сирів був і наш рідний … борщ. Шкода тільки, що
сала до борщу не догадались подати. Ну, може, наступного разу …
- А після Лурду ви вирушили до Риму?
- Так. У Римі ми особисто поспілкувалися з Папою Римським Франциском.
Він прийняв делегацію на площі перед собором Святого Петра у Ватикані.
Понтифік поговорив з нашим священиком, владикою Михаїлом, привітав нас:
“Христос Воскрес!” Понтифік був дуже вражений зустріччю з українськими
військовими. Особливо вразили його фотографії бійців, які отримали
каліцтва на війні, але не занепали духом і залишилися в строю. Один з
героїв-добровольців Олександр Швецов навіть зробив селфі з Папою
Римським.
А потім вся наша делегація сфотографувалася з понтифіком. Папа
сказав, що щодня молиться за мир в Україні та її народ, що дуже радий
бачити героїв, після чого благословив усіх нас.
Я стояв метрах в 15-ти від Папи Римського. Селфі з понтифіком, на
жаль, не зробив, але можете уявити мій стан, коли прапори Збройних сил
України, Нацгвардії, Держприкордонслужби, добровольчих батальйонів
майоріли над Ватиканом! Я відчував таку гордість за нашу країну! Шкода,
що мої рідні і близькі не бачили цього … Але я обов’язково повернуся
додому, в звільнену українську Горлівку.
- Зустрічали за кордоном земляків? Як вони ставляться до подій в Україні?
- Під час екскурсії в Римі ми стояли у метро і весело перемовлялися. І
тут з натовпу італійців до нас біжить жінка: “Синочки, донечки мої
рідненькі, я українка!” Кинулися в обійми один одному зі сльозами на
очах. Як виявилося, вона зі Львова. Давно разом з сім’єю живе і працює в
Італії. Дуже переживає за нашу країну. А на наступний день в одному з
храмів Риму теж зустрілися з українцями.
- До речі, європейські міста, де ви були, це ж і місця
української військової слави. Наприклад, у Франції запорізькі козаки
воювали ще в Тридцятирічну війну, далі там був український гетьман у
вигнанні Пилип Орлик, багато наших співвітчизників брали участь в русі
Опору під час Другої світової війни. Чи знають європейці про це?
- Знають і пам’ятають. У Празі була несподівана зустріч. Гуляли ми по
території Празького замку і зустріли місцевих військових. А на їх формі
емблеми у вигляді хреста – як в українського козацтва! Тільки хреста не
малинового кольору, а зеленого. До речі, цей знак дуже схожий на символ
Державної прикордонної служби України. Хлопці, побачивши українські
прапори у нас на формі, підійшли, потиснули руки, ми обнялися. Питають:
“Ви знаєте, що це за емблеми?” – “Так”, – відповідаємо. Зробили з
хлопцями загальне фото. На жаль, поговорити толком не встигли – не було
часу ні у них, ні у нас. Мені чомусь здалося, що, може, це нащадки
українських воїнів, яких життя закинуло в Чехію.
Додому Богдан Гайдук повернувся не тільки з масою вражень, але і з
сувенірами та подарунками від колег-іноземців. Каже, що після цієї
поїздки у нього з’явилися сотні друзів і побратимів у всіх країнах
світу. А найцінніший подарунок він отримав від представників Папи
Римського: католицькі чотки “розарій” – вінець з троянд. Тепер він не
розлучається з ними.
Немає коментарів:
Дописати коментар