ГОСПОДНЄ ВОЗНЕСЕННЯ
Празник Господнього Вознесення завжди припадає у четвер на
сороковий день після Христового Воскресення. Це один з великих
Господських празників і має дев’ятиденне попразденство. Він звеличує
подію Христового Вознесення на небо та підкреслює її значення для Христа
і для нас. Святий Йоан Золотоустий у своїй проповіді на Вознесення
каже: “Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня
боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, вознесені
на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не
вартуємо й земного, виходимо на небо й унасліджуємо престол Царя і
Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена
тепер понад усякого херувима”.
У пам’ятках трьох перших сторіч нічого не сказано про цей
празник. Не згадує про нього й письменник Ориген († к. 251), який
перераховує християнські празники у восьмій книзі свого твору Проти
Цельсія. Знавці обряду вважають, що в перших трьох віках цей празник
святкували разом з празником Зіслання Святого Духа. Сильвія Аквітанська
не називає цей празник Вознесенням, а тільки “сороковим днем після
Пасхи”.
У IV столітті празник Господнього Вознесення стає
загальновизнаним. Історик Сократ († к. 440) називає його “всенародним
празником” (Історія Церкви, 7, 26).
Празник Вознесення звеличили своїми проповідями святий Йоан
Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Епіфаній Кипрський, Лев
Великий й инші. У IV столітті цариця Єлена поставила храм в честь цього
празника на місці Христового Вознесення.
Дух богослужень цього празника в загальному бадьорий і радісний.
Свята Церква радіє славою Христа-Богочоловіка, що засів по правиці Отця.
Він вознісся на небо, щоб зіслати нам Утішителя — Святого Духа та щоб,
як Він сам каже: “приготовити нам місце” (Йо. 14, 2). “Господь вознісся
на небо, — співаємо в першій стихирі на великій вечірні Вознесення, —
щоб зіслати Утішителя світові. Небо приготувало престол його, а хмари —
вознесення Його. Ангели дивуються, бачачи чоловіка понад собою. Отець
чекає на Того, що Його від віків держить у своєму лоні. А Святий Дух
каже всім ангелам Його: “Візьміть, князі, ворота ваші; всі народи
плескайте руками, бо вийшов Христос там, де був перед тим”.
У той самий день
Во святих отця нашого Епіфанія, єпископа Кипрського
Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з
нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але
молитвами їх у мирі направ життя наше.
Кондак, глас 4: Священноначальників двійко чудних,
возхвалімо, вірнії, з Германом належно й божественного Епіфанія, вони бо
попалили безбожних полки, догмати премудрі виклавши, всім православним,
які завжди оспівують величне таїнство благочестя.
Святий Епіфаній (Явлений) народився в бідній жидівській родині з
Фінікії, поблизу міста Елевтерополя. Його батько, хлібороб, помер дуже
скоро, залишилася мати і сестра Калітропія. Ними заопікувався багатий та
учений в законі жид Трифон, який узяв Епіфанія за свого, велів його
навчати, а вмираючи, записав йому все своє майно.
Одного разу Епіфаній побачив, як якийсь монах скинув з плеча свій
одяг і віддав убогому. Епіфаній познайомився з тим монахом на ім’я
Лукіян, а той навернув його і сестру Каліотропію до Христової віри. Було
це вже після смерти їх матері. Сестра вступила до жіночого монастиря, а
Епіфаній роздав усе майно вбогим, собі залишив лиш дещо на купівлю
святих книг і вступив до одного з монастирів у Єгипті, де невдовзі його
життя, сповнене чеснот, стало всіх подивляти, а Господь наділив його
даром творити чуда. Згодом він пішов у пустелю і там, на самоті,
віддався постам, молитві і читанню святих книг, а читав він багато і
знав багато мов, зокрема грецьку, сирійську, єврейську, єгипетську і
латину. Близько 330 р. він заснував у Палестині, поблизу Елевтерополя,
монастир, до якого горнулося дуже багато монахів. Уже як священик він
познайомився тут зі святим Іларіоном (його пам’ять вшановуємо 21
жовтня), великим учителем монашого життя. Преподобний Іларіон провістив
йому, що він буде єпископом Саламини. Святий Епіфаній прожив багато
років у своєму монастирі, а потім – у Тиваїді. Слава про святість його
життя та численні чуда, вчинені ним, стала так ширитися, що духовенство
задумало настановити його єпископом. Тоді він, щоб сховатися, сів на
корабель і відплив на острів Кипр.
Корабель пристав біля міста Саламини тоді, коли там зібралися
єпископи і духовенство, щоб вибрати нового єпископа. Єпископ Кипрський
на ім’я Папій мав об’явлення від Господа, що він на торговищі знайде
монаха, який купуватиме виноград. Цей монах і має бути обраний
єпископом. Папій пішов і знайшов Епіфанія, а той, приневолений чітким
Божим промислом, став єпископом Саламини. Невдовзі всі так полюбили його
за милосердя до убогих, що люди, лиш побачивши його, протискалися, щоб
хоч діткнутися його одежі. Та не бракувало і ворогів, на чолі яких стояв
багатий диякон Карин, що сам хотів стати єпископом Саламини.
Одного разу святий Епіфаній за церковні гроші викупив з неволі
одного римлянина. Карин почав підбурювати проти єпископа духовенство під
приводом, що Епіфаній марнує церковне добро. Та викуплений з неволі
римлянин повернув церковні гроші, та ще й віддав увесь свій маєток
церкві в Саламині. Карин був осоромлений; а коли він і далі продовжував
виступати проти Епіфанія, Бог покарав його наглою смертю. У Саламині
святий побудував величаву церкву, на яку давали гроші навіть погани,
вдячні за чудесні оздоровлення, які отримали з рук святого Епіфанія.
Коли слуга Божий прибув до Єрусалиму, щоб поклонитися святим
місцям, патріярхом там був Йоан, що схилявся до хибної науки Оригена.
Святий Епіфаній виступив проти Йоана так само, як завжди і всюди
виступав проти всякого блуду та єресі. А коли цариця Евдоксія та
Олександрійський патріярх Теофіл почали виступати проти святого Йоана
Золотоустого, то святий Епіфаній, присутній тоді (401 р.) у Царгороді,
не дав перетягнути себе на їх бік, хоч як вони не старалися. Пробувши у
Царгороді тривалий час, він вирушив кораблем до Саламини, однак в дорозі
тяжко занедужав і помер 403 р. Поховано його в Саламині. Святий
Епіфаній був у великій пошані у святого Василія Великого, святого
Августина, святого Єроніма, святого Єфрема та інших. Його писання,
особливо “Панаріон”, в якому він виступив проти всякої єресі, були у
великій шані серед вірних. Сьомий Вселенський собор (787 р.) називає
святого Епіфанія отцем і учителем вселенської Церкви.
У той самий день
Житіє святого Германа, патріярха Царгородського
Великий ісповідник Христової віри святий Герман народився в
Царгороді. Його батько на ім’я Юстин був багатим і славним достойником
при царському дворі. За наказом імператора Костянтина Погоната був
убитий мечем. Святий Герман з юних літ посвятився на службу Христовій
Церкві і дивував усіх своїм ангельським життям. З часом він став
єпископом міста Кизика. За правління безбожного імператора Филиппика,
прихильника монотелітської єресі, святого Германа, разом з Царгородським
патріярхом святим Киром, було відправлено у вигнання, з якого він
повернувся 715 р., за імператора Анастасія II, вже як патріярх
Царгорода, а святий Кир помер у вигнанні. Сівши на патріярший престол,
святий Герман почав навчати народ і укріпляти його у Христовій вірі. У
718 р. на трон вступив цісар Лев III Ісавр. Через два роки в нього
народився син Костянтин. Це він під час хрещення, яке уділяв патріярх
Герман, занечистив воду при зануренні, і тому його названо було
“Копроним”, тобто гнояр. Усі передбачали, що з нього виросте ворог
Христової Церкви. Та вже за Лева III почалося люте переслідування
вірних, бо імператор став явним іконоборцем, він наказав викидати з
церков святі ікони і палити святі мощі, і все тому, щоб сподобатися
жидам та магометанам, бо одні й другі називали християн
ідолопоклонниками за те, що вони почитали святі ікони.
Патріярх Герман виступив проти імператора і погрозив йому карами
церковними і Божими. Та знайшовся один справжній Юда Іскаріот, учень
святого Германа, що допомагав цареві ширити єресь і боротися проти
патріярха. Звався той відступник Анастасій. За його намовою імператор
почав щораз більше утискати святого Германа і погрожувати йому, але
патріярх сказав так: “Зі мною роби, що хочеш, але Христової віри і чести
святих ікон не смій чіпати, бо честь їх визнана соборами”.
Врешті імператор наказав вигнати патріярха Германа з міста.
Натовп воїнів і єретиків напав на слугу Божого, його, 80-літнього
старця, побили, зневажили і вигнали з палат. Святий Герман прожив ще 10
років у монастирі, помер він у великій святості 740 р. Йому свята Церква
завдячує багато побожних пісень і наук. Тіло святого спочатку спочивало
в монастирі Хора, в Константинополі, а згодом було перенесене до Галії.
Бог прославив мощі святого багатьма чудами.
Патріярший престол святого Германа зайняв єретик Анастасій. Та
кара його не минула. За правління безбожного Костянтина Копронима
Анастасій почав домовлятися з його ворогами, за це імператор наказав
його висікти різками, голого посадити на осла і провезти по місту. Цю
кару Анастасієві ще за свого життя провістив святий Герман.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар