Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 28 травня 2016 р.

29.05.2016р. Б. / Святого Теодора Освященного, учня преподобного Пахомія та Святих мучеників Вита, Модеста і Крискентії

Житіє преподобного отця нашого Теодора Освященного, учня преподобного Пахомія
 
Тропар, гл. 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом, * і чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Теодоре. * Постом, чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши, * зціляєш недужих і душі, що з вірою прибігають до Тебе. * Слава Тому, що дав Тобі кріпость, * слава Тому, що вінчав Тебе, * слава Тому, що діє тобою всім зцілення. 

Кондак, глас 2: В домі Божому як фінік процвів єси, плоди ж чеснот Господеві приніс, постом особливим, отче преподобний. Тому й ублажаємо тебе, як співстоятеля безплотних. 

Коли святому Теодору виповнилося дванадцять років, він покинув свою родину і пішов у пустелю спасатися Христа ради. Вже з дитячих літ він довгі години перебував у молитві і постах, так, що навіть міг бути прикладом для досвідчених монахів. Вже в пустелі він запізнався з Пекусієм, монахом з монастиря преподобного Пахомія, і став просити, щоб той узяв його з собою і привів до того великого учителя монашого життя. Коли ж він став перед дверима келії святого Пахомія, то від зворушення навіть почав плакати, але преподобний Пахомій, знаючи вже з Божого об’явлення, які великі подвиги здійснить цей хлопець, прийняв його радо. Невдовзі Теодор відзначався понад всіх монахів святістю життя, особливо великим смиренням. 

Коли його мати довідалася, що він перебуває в монастирі, вона прийшла до преподобного Пахомія з листами від єпископа, щоб відпустив її сина додому. Але святий Теодор не хотів навіть бачитися з матір’ю – усе скінчилося тим, що вона, за молитвами свого сина, вступила до жіночого монастиря на другому березі Нілу, який заснував преподобний Пахомій, і там у благочесті померла. Згодом також і два брати святого Теодора, Макарій і Пафнутій, стали монахами й учнями святого Пахомія. Коли преподобному Теодорові виповнилося 20 років, преподобний Пахомій велів йому давати духовні науки братам по монастирях, сам їх охоче слухав і картав за гордість тих монахів, котрі гіршилися тим, що наймолодший літами навчає старих і сивоголових. Пізніше, коли святому Теодорові виповнилося 30 років, святий Пахомій велів йому завідувати маєтком усіх монастирів і замість себе обходити окремі доми та навчати монахів. Внаслідок цього святий Теодор думкою впав у гордість, що колись, після смерти святого Пахомія, він стане отцем (аввою) всіх монастирів. Однак ця його думка не затаїлася перед святим Пахомієм; святий Теодор визнав її і впродовж усього життя каявся і ночами вмивав сльозами землю своєї келії. 

А коли преподобний Пахомій помирав, своїм наслідником він призначив не преподобного Теодора, а Петронія, але той уже через дві неділі після смерти Пахомія також помер. Тоді аввою усі вибрали Орсинія, але той уже невдовзі передав свою владу в руки святого Теодора, котрий управляв монастирями, хоч номінально настоятелем був Орсиній. Бог дав преподобному Теодорові ласку провіщати майбутні події. Це він утішив прогнаного святого Атанасія і сказав йому вертатися до Олександрії, що і сповнилося. 

Через два роки (365 р.) святий Атанасій відвідав монастирі, засновані святим Пахомієм; йому назустріч вийшли монахи зі свічками, а святий Теодор, у своєму смиренні, вів осла, на якому приїхав Атанасій. 

Преподобний Теодор передбачав духом, що первісна ревність його монахів з часом ослабне, тому аж до самої смерти не припиняв за них молитися. За три дні до смерти він передав уряд над монастирями в руки Орсинія, а сам у молитві помер. Сталося це 27 квітня близько 368 р., на 64 році життя. Тіло його поховано біля мощей преподобного Пахомія. Кілька тисяч монахів плакало над могилою святого авви, а вістка про його смерть поширилася на весь Схід. Преподобний Атанасій утішив монахів окремим листом, повним похвал преподобному Теодорові. 

Святого Теодора називаємо Освященним тому, що він перший з монахів святого Пахомія став священиком. 

У той самий день
Святих мучеників Вита, Модеста і Крискентії
 
Діялося це за часів мучителя Диоклетіяна. На Сицилії жив поганин Гилас, і мав він 12-літнього сина, що звався Вит. Хлопець пізнав віру Христа Спасителя завдяки своєму учителю Модесту і став уголос славити Ісуса Христа. Батько боявся, що за це може і він сам потерпіти, тож бив Вита немилосердно і змушував його приносити жертву богам. Побачивши, однак, що це не помагає, задумав намовами і розкішним життям звести хлопця зі шляху до правди, та знову ж таки йому це не вдалося. Довідався про Вита мучитель Валеріян і велів поставити його перед собою, і наказав для постраху жорстоко побити. Потім віддав батькові, щоб змусив його зректися Христа. Вночі, коли Вит молився, щоб не впасти в спокусу, бо батько подбав для нього про грішне жіноче товариство, небесна ясність осяяла весь дім, і батько святого побачив у кімнаті сина 12 світлих ангелів. Це вразило його такою мірою, що він осліп, і лиш за молитвою свого сина прозрів. Однак це не навернуло його до правди. За Божим промислом, Вит, Модест і годувальниця Вита Крискентія пішли з дому Гиласа, сіли на корабель і відплили до Луканії, в Італії. Зійшли з корабля в місцевості, що звалася Алекторіє, й облаштували собі печеру над рікою Сілар. Тут вони провадили таке святе життя, що Бог наділив святого Вита силою творити чуда і оздоровляти хворих. Багато народу приходило до них, і багато поган приймали віру Христову. Слух про святого Вита дійшов аж до Риму, і імператор Диоклетіян наказав привести святого Вита до себе, бо, згідно з переданням, царський син був біснуватий. Силою молитви святий Вит прогнав злого духа, однак це не зворушило мучителя, і той став змушувати слугу Божого принести жертву поганським богам. 

Коли ж святий Вит став прославляти Спасителя, Диоклетіян наказав кинути його, Модеста і Крискентію до темної в’язниці та морити їх голодом. Але вночі явився їм сам Христос і ясність, яка наповнила темницю, бачили воїни й донесли про це імператорові. Той думав, що це чари, і наступного дня передав святих мучеників на тяжкі муки. Їх кидали в палаючу піч, випускали на них диких звірів, але все це не завдало їм жодної шкоди. Так само киплячий котел розтопленого олова, смоли і сірки не спалив святого Вита. Його били залізними прутами і палили свічками, шматували тіло залізними гаками. Враз налетіла буря, стали бити громи та розсікати небо блискавиці, так, що всі поганські ідоли повалилися на землю; імператор, воїни і всі погани зі страху втекли. А святі мученики у молитві передали свої чисті душі в руки небесного Отця. Тіла їх поховано при ріці Сілар, на місці, званім Маріяна. Мощі святого Вита спочивають у Празі, у величавому храмі на честь його імени. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар