Житіє преподобного отця нашого Теодора Освященного, учня преподобного Пахомія
Тропар, гл. 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом, * і
чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Теодоре. * Постом,
чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши, * зціляєш недужих і
душі, що з вірою прибігають до Тебе. * Слава Тому, що дав Тобі кріпость,
* слава Тому, що вінчав Тебе, * слава Тому, що діє тобою всім зцілення.
Кондак, глас 2: В домі Божому як фінік процвів єси, плоди
ж чеснот Господеві приніс, постом особливим, отче преподобний. Тому й
ублажаємо тебе, як співстоятеля безплотних.
Коли святому Теодору виповнилося дванадцять років, він покинув
свою родину і пішов у пустелю спасатися Христа ради. Вже з дитячих літ
він довгі години перебував у молитві і постах, так, що навіть міг бути
прикладом для досвідчених монахів. Вже в пустелі він запізнався з
Пекусієм, монахом з монастиря преподобного Пахомія, і став просити, щоб
той узяв його з собою і привів до того великого учителя монашого життя.
Коли ж він став перед дверима келії святого Пахомія, то від зворушення
навіть почав плакати, але преподобний Пахомій, знаючи вже з Божого
об’явлення, які великі подвиги здійснить цей хлопець, прийняв його радо.
Невдовзі Теодор відзначався понад всіх монахів святістю життя, особливо
великим смиренням.
Коли його мати довідалася, що він перебуває в монастирі, вона
прийшла до преподобного Пахомія з листами від єпископа, щоб відпустив її
сина додому. Але святий Теодор не хотів навіть бачитися з матір’ю – усе
скінчилося тим, що вона, за молитвами свого сина, вступила до жіночого
монастиря на другому березі Нілу, який заснував преподобний Пахомій, і
там у благочесті померла. Згодом також і два брати святого Теодора,
Макарій і Пафнутій, стали монахами й учнями святого Пахомія. Коли
преподобному Теодорові виповнилося 20 років, преподобний Пахомій велів
йому давати духовні науки братам по монастирях, сам їх охоче слухав і
картав за гордість тих монахів, котрі гіршилися тим, що наймолодший
літами навчає старих і сивоголових. Пізніше, коли святому Теодорові
виповнилося 30 років, святий Пахомій велів йому завідувати маєтком усіх
монастирів і замість себе обходити окремі доми та навчати монахів.
Внаслідок цього святий Теодор думкою впав у гордість, що колись, після
смерти святого Пахомія, він стане отцем (аввою) всіх монастирів. Однак
ця його думка не затаїлася перед святим Пахомієм; святий Теодор визнав
її і впродовж усього життя каявся і ночами вмивав сльозами землю своєї
келії.
А коли преподобний Пахомій помирав, своїм наслідником він
призначив не преподобного Теодора, а Петронія, але той уже через дві
неділі після смерти Пахомія також помер. Тоді аввою усі вибрали Орсинія,
але той уже невдовзі передав свою владу в руки святого Теодора, котрий
управляв монастирями, хоч номінально настоятелем був Орсиній. Бог дав
преподобному Теодорові ласку провіщати майбутні події. Це він утішив
прогнаного святого Атанасія і сказав йому вертатися до Олександрії, що і
сповнилося.
Через два роки (365 р.) святий Атанасій відвідав монастирі,
засновані святим Пахомієм; йому назустріч вийшли монахи зі свічками, а
святий Теодор, у своєму смиренні, вів осла, на якому приїхав Атанасій.
Преподобний Теодор передбачав духом, що первісна ревність його
монахів з часом ослабне, тому аж до самої смерти не припиняв за них
молитися. За три дні до смерти він передав уряд над монастирями в руки
Орсинія, а сам у молитві помер. Сталося це 27 квітня близько 368 р., на
64 році життя. Тіло його поховано біля мощей преподобного Пахомія.
Кілька тисяч монахів плакало над могилою святого авви, а вістка про його
смерть поширилася на весь Схід. Преподобний Атанасій утішив монахів
окремим листом, повним похвал преподобному Теодорові.
Святого Теодора називаємо Освященним тому, що він перший з монахів святого Пахомія став священиком.
У той самий день
Святих мучеників Вита, Модеста і Крискентії
Діялося це за часів мучителя Диоклетіяна. На Сицилії жив поганин
Гилас, і мав він 12-літнього сина, що звався Вит. Хлопець пізнав віру
Христа Спасителя завдяки своєму учителю Модесту і став уголос славити
Ісуса Христа. Батько боявся, що за це може і він сам потерпіти, тож бив
Вита немилосердно і змушував його приносити жертву богам. Побачивши,
однак, що це не помагає, задумав намовами і розкішним життям звести
хлопця зі шляху до правди, та знову ж таки йому це не вдалося. Довідався
про Вита мучитель Валеріян і велів поставити його перед собою, і
наказав для постраху жорстоко побити. Потім віддав батькові, щоб змусив
його зректися Христа. Вночі, коли Вит молився, щоб не впасти в спокусу,
бо батько подбав для нього про грішне жіноче товариство, небесна ясність
осяяла весь дім, і батько святого побачив у кімнаті сина 12 світлих
ангелів. Це вразило його такою мірою, що він осліп, і лиш за молитвою
свого сина прозрів. Однак це не навернуло його до правди. За Божим
промислом, Вит, Модест і годувальниця Вита Крискентія пішли з дому
Гиласа, сіли на корабель і відплили до Луканії, в Італії. Зійшли з
корабля в місцевості, що звалася Алекторіє, й облаштували собі печеру
над рікою Сілар. Тут вони провадили таке святе життя, що Бог наділив
святого Вита силою творити чуда і оздоровляти хворих. Багато народу
приходило до них, і багато поган приймали віру Христову. Слух про
святого Вита дійшов аж до Риму, і імператор Диоклетіян наказав привести
святого Вита до себе, бо, згідно з переданням, царський син був
біснуватий. Силою молитви святий Вит прогнав злого духа, однак це не
зворушило мучителя, і той став змушувати слугу Божого принести жертву
поганським богам.
Коли ж святий Вит став прославляти Спасителя, Диоклетіян наказав
кинути його, Модеста і Крискентію до темної в’язниці та морити їх
голодом. Але вночі явився їм сам Христос і ясність, яка наповнила
темницю, бачили воїни й донесли про це імператорові. Той думав, що це
чари, і наступного дня передав святих мучеників на тяжкі муки. Їх кидали
в палаючу піч, випускали на них диких звірів, але все це не завдало їм
жодної шкоди. Так само киплячий котел розтопленого олова, смоли і сірки
не спалив святого Вита. Його били залізними прутами і палили свічками,
шматували тіло залізними гаками. Враз налетіла буря, стали бити громи та
розсікати небо блискавиці, так, що всі поганські ідоли повалилися на
землю; імператор, воїни і всі погани зі страху втекли. А святі мученики у
молитві передали свої чисті душі в руки небесного Отця. Тіла їх
поховано при ріці Сілар, на місці, званім Маріяна. Мощі святого Вита
спочивають у Празі, у величавому храмі на честь його імени.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар