Коротка історія
Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по
Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має
9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо
та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у
своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно
примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були
недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо
наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо
на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед
якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.
Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не
згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє
християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці
обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували
разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей
празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.
В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним.
Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія
Церкви, 7, 26).
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий,
св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV
ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці
Христового Вознесіння.
Про ікону
„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна.
Вознісшись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква
представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група
перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом
споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби
злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної
Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Вознесіння”
оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб
теж є небом на землі.
Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне
прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо
свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються
два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер
возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).
Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить
приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він
буде з нами до кінця віку (Мт. 28, 20). Невдовзі, казав Христос, Отець
Небесний зішле на Церкву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді.1,8).
Христос сидить на райдузі, у блиску небесної мандорли, що нагадує
сцену з книги Одкровення про кінець цього світу (4, 3). Слава Його
божественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби
підтримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву
Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною
силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї
відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).
В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши
Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка
має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.
Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні
з різнобарвними одежами апостолів, дуже проста, але витончена,
вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ,
що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви
є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у
Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!”
(Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу
Господа нашого Ісуса Христа.
Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були
підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день
П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але
він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не
бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових
ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі
ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).
Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і
всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись
на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у
простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених
як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі
багатство всіх видимих харизм Церкви.
Немає коментарів:
Дописати коментар